Христос — надія світу

Розділ 18. “Йому належить рости”

(На підставі Євангелія від Йоан.3:22—36)

Деякий час вплив Йоана Хрестителя на юдейський народ був сильніший, ніж вплив правителів, священиків і князів. Якби він тоді оголосив себе Месією і підняв повстання проти Риму, священики і народ згуртувалися б під його прапором. Сатана був готовий нав'язати Йоану Хрестителю честолюбні амбіції, властиві завойовникам світу. Але пам'ятаючи про свою проповідницьку місію, Йоан твердо протистояв спокусам. Відвертаючи увагу від себе, він спрямовував погляди людей на Агнця Божого. ХНС 155.1

Згодом він став помічати, що його популярність в порівнянні зі Спасителем падає. З кожним днем зменшувалася юрба людей біля нього. Коли ж Ісус прийшов з Єрусалима в йорданські околиці, народ ішов, щоб послухати саме Його. Зростало і число Христових учнів. Чимало людей тепер приходило хреститись до Ісуса, і хоч Він Сам не хрестив, за Його дорученням цей священний обряд виконували учні. Цим Спаситель показав, що місія Його предтечі завершувалася. Але учні Йоана ревно стежили за зростаючою популярністю Ісуса і шукали будь-якого приводу, аби піддати критиці Його діяльність. Незабаром зручна нагода з'явилась. Між ними і юдеями виникла суперечка про те, чи може хрещення очистити душу від гріха; учні Йоана стверджували, що хрещення Ісусове суттєво відрізняється від Йоанового. Згодом вони вступили в полеміку з учнями Ісуса стосовно того, які слова необхідно промовляти при хрещенні й чи має Ісус взагалі право хрестити. ХНС 155.2

Після цього учні Йоана прийшли до свого вчителя зі скаргами: “Равві, Той, що був з тобою на тому боці Йордану, і про Якого ти засвідчив, хрестить і всі йдуть до Нього!”¹ Цими словами сатана хотів спокусити Йоана. І хоч місія Йоана наближалася до завершення, він усе ще міг перешкодити діяльності Христа. Тож якби він почав жаліти себе, виказуючи прикрість або розчарування з приводу того, що хтось його перевершив, то посіяв би серед новонавернених насіння розбрату, збудивши серед них заздрощі й ревнощі; таким чином він створив би серйозну перешкоду для поширення Євангелія. ХНС 156.1

Йоан не був позбавлений слабкостей і недоліків, властивих усім людям, але дотик Божественної любові перетворив його. Він жив у атмосфері, не зараженій егоїзмом і честолюбством, був далекий від заздрості. Він не висловив жодного співчуття невдоволенню своїх учнів, але недвозначно показав своє щире благоговіння по відношенню до Месії. Він радісно вітав Того, Кому приготував дорогу. ХНС 156.2

Йоан відповів учням: “Людина не може нічого приймати, якщо не буде дано їй з Неба. Ви самі мені свідчите про те, що я казав: я не Христос, а лише посланий перед Ним. Хто має наречену, є нареченим; друг нареченого, стоячи поряд і слухаючи його, радіє від голосу молодого”.² Йоан порівняв себе з дружбою, який відіграє роль посланця між нареченим і нареченою, готуючи все необхідне до весілля. Коли ж молодий прийме свою наречену і відбудеться весілля, місія дружби закінчується. Він радіє щастю людей, для союзу котрих потрудився. Так і Йоан був покликаний спрямовувати людей до Ісуса; тепер цей факт був його щастям: він радів успіхові в діяльності Спасителя. Йоан підсумував: “Оце і є моя радість, вона тепер сповнилася. Йому належить зростати, а мені — меншати”.³ ХНС 156.3

Споглядаючи вірою на Спасителя, Йоан досяг найвищого ступеня самозречення. Він не намагався прихилити людей до себе, а навпаки, направляв їхні думки до Ісуса, поки вони не зосередяться на Агнцеві Божому. Він же був лише голосом, що волав у пустелі. Тепер з радістю він погоджувався на мовчання і бажав залишатися невідомим, щоб таким чином погляди всіх були спрямовані до Світла життя. ХНС 156.4

Вірні своєму покликанню, Божі вісники не шукатимуть честі для себе. Любов до себе розчиниться в любові до Христа. Жодне суперництво не опоганить дорогоцінної справи Євангелія. Вони визнаватимуть, що їхня справа, як і Йоана Хрестителя, — звіщати: “Ось Агнець Божий, що на Себе бере гріх світу!”⁴ Вони звеличать Христа, а разом із Ним буде звеличене й людство. “Бо так промовляє Високий і Піднесений, повіки Живущий, і Святий Його ім'я: ‘Я живу високо в Святині, та й із сокрушенним і смиренним духом, щоб оживляти духа смиренних і щоб оживляти серця сокрушених!’”⁵ ХНС 157.1

Душа пророка, звільнена від найменшого егоїзму “я”, була наповнена божественним світлом. Він свідчив про славу Спасителя майже тими самими словами, котрі використав Христос у Своїй розмові з Никодимом. Йоан сказав: “Хто приходить згори, Той над усіма. Хто із землі, той земний і по-земному говорить. Хто приходить з неба, Той над усіма… Бо Кого Бог послав, Той говорить Божі слова, тому що [Бог] дає Духа без міри”.⁶ Христос мав право сказати: “…Не шукаю Своєї волі, але волі Того, Хто Мене послав, — [Отця] ”.⁷ А ще Йому було сказано: “Ти полюбив праведність і зненавидів беззаконня, тому помазав Тебе, Боже, Твій Бог оливою радості — більше, ніж друзів Твоїх”.⁸ “ [Бог] дає Духа без міри”.⁹ ХНС 157.2

Це ж саме можна сказати і про послідовників Христа, Ми отримаємо небесне світло лише в тому разі, якщо забажаємо звільнитися від свого “я”. Неможливо зрозуміти характер Божий або вірою прийняти Христа, доки не погодимося підпорядкувати Ісусові кожну свою думку. Усім, хто робить це, Святий Дух дається без міри. ХНС 157.3

У Христі “тілесно перебуває вся повнота Божества. І ви в Ньому маєте повноту”.¹⁰ ХНС 157.4

Учні Йоана повідомили йому, що всі люди ідуть до Христа, але Йоан, знаючи справу краще, ніж учні, сказав: “…Його свідчення ніхто не приймає”¹¹ — лише декотрі з людей були готові прийняти Його як Спасителя від гріха. Але “хто прийняв Його свідчення, той підтвердив, що Бог правдивий”.¹² “Хто вірить у Сина, той має вічне життя”.¹³ Не було потреби сперечатися, чиє хрещення очищає від гріха, — Христове чи Йоанове. Лише благодать Христа дає життя душі. Без Христа хрещення, як і будь-яке інше служіння, залишається тільки формою, позбавленою жодного сенсу. “Хто в Сина не вірить, той життя не побачить”.¹³ ХНС 157.5

Вістка про успіх діяльності Христа, яку з такою радістю сприйняв Йоан Хреститель, досягла також старійшин у Єрусалимі. Священики і рабини заздрили впливові Йоана Хрестителя, оскільки бачили, як люди юрбами йшли не в синагоги, а в пустелю до Йоана. Тепер же з'явився Той, Котрий володів ще більшою силою впливу на серця людей. Ізраїльські вожді не були готові сказати разом з Йоаном: “Йому належить зростати, а мені — меншати”.³ Навпаки, вони сповнилися ще більшої рішучості покласти край діяльності, яка відволікала увагу людей від них. ХНС 158.1

Ісус знав, що вони не зважатимуть ні на що, аби лише сприяти розбрату між Його та Йоановими учнями. Він передбачав, що буря, яка вже насувалася, забере з собою одного із найбільших пророків, будь-коли даних світові. Бажаючи уникнути всякого приводу для непорозуміння і незгоди, Він непомітно припинив Свою діяльність і пішов у Галілею. Ми також, бажаючи залишатися вірними істині, повинні уникати всього, що може викликати незгоди і непорозуміння, бо це призводить до втрати душ. Якщо й виникають обставини, за яких існує загроза конфліктів і непорозумінь, ми повинні наслідувати приклад Ісуса і Йоана Хрестителя. ХНС 158.2

Йоан був покликаний стати у своєму народі реформатором. Цілком природно, що його учні наражалися на небезпеку зосередити свою увагу тільки на ньому, гадаючи, що успіх справи залежить тільки від його праці; вони випускали з виду той факт, що він був лише знаряддям у Божих руках. Служіння Йоана було не достатньо для закладення основ християнської Церкви. Після завершення його місії Інший мав продовжити започатковану Йоаном справу. Учням Хрестителя було важко це зрозуміти. Коли вони побачили, що Христос розпочав Своє служіння, вони почали заздрити і виявляти незадоволення. ХНС 158.3

І в наш час існує подібна небезпека. Бог кличе якусь людину виконати певну роботу, і коли вона зробить усе, що в її силах, Господь посилає інших продовжити розпочату працю. На жаль, подібно до учнів Йоана, є чимало таких, котрі вважають, що успіх Божої справи залежить від того, хто її розпочинав. Коли увага зосереджується на людському, а не на Божественному факторі, в серцях людей з'являється заздрість і роботі Божій завдається шкода. Той, кого надміру вшановують, спокушуваний плекати в собі самовпевненість. Він втрачає усвідомлення своєї залежності від Бога. Люди легко привчаються покладатися на людину, і таким чином перестають правильно мислити і діяти; в результаті вони віддаляються від Бога. ХНС 159.1

Справа Божа не повинна здійснюватися методами, запропонованими людиною, і складеними нею ж планами. Час від часу Господь знаходить для Свого служіння інших людей, через яких Він може найкраще здійснювати Свої наміри. Блаженні ті, котрі будуть готові упокоритися, говорячи разом з Йоаном Хрестителем: “Йому належить зростати, а мені — меншати”.³ ХНС 159.2