Христос — надія світу

Розділ 17. Никодим

(На підставі Євангелія від Йоан.3:1—17)

Никодим посідав високе й відповідальне становище серед представників єврейської нації. Маючи прекрасну освіту та володіючи неабиякими талантами, він був шанованим членом синедріону. Вчення Ісуса схвилювало його, як й інших людей. Хоча Никодим був багатий, жив у променях слави, він відчув дивний потяг до скромного Назарянина. Повчання Спасителя справили на нього неабияке враження, і він забажав дізнатися про ці чудові істини більше. ХНС 145.1

Вияв влади Христа під час очищення Ним храму збудив люту ненависть священиків і правителів. Їх лякала могутність Незнайомця. Такої зухвалості з боку невідомого галілеянина не можна було терпіти. Обговорювалось питання, чи не покласти край Його діяльності. Однак не всі з цим погоджувалися. Знайшлись такі, котрі боялися протистати Тому, Котрий явно був спонукуваний Божим Духом. Вони пам'ятали, як колись вбивали пророків за те, що ті викривали гріхи вождів Ізраїлю. Вони також знали, що поневолення євреїв язичниками було наслідком їхнього впертого відкинення Божих докорів, а тому побоювались, щоб священики і старійшини, змовившись проти Ісуса, не наслідували прикладу своїх батьків і не накликали нового лиха на народ. Ці побоювання поділяв і Никодим. На раді синедріону, коли обговорювалося питання про те, яких заходів вжити щодо Ісуса, Никодим порадив виявити обережність і витримку. ХНС 145.2

Він стверджував: якщо Ісус справді наділений владою від Бога, то небезпечно відкидати Його перестороги. Священики не наважилися знехтувати цією порадою, і певний час проти Спасителя рішучих мір не приймалося. ХНС 146.1

Відтоді, як Никодим вперше почув про Ісуса, він почав з великою серйозністю досліджувати пророцтва про Месію. Чим глибше він вивчав їх, тим сильнішим ставало його переконання в тому, що це Той, Хто повинен прийти. Як і багатьох в Ізраїлі, його глибоко непокоїло опоганення храму. Він був свідком того, як Ісус вигнав звідти торговців, бачив чудовий вияв Божественної сили, спостерігав, як Спаситель підбадьорював бідних і зціляв хворих. Никодим дивився на їхні обличчя й чув з їхніх вуст слова хвали. Він уже не міг сумніватися втому, що Ісус із Назарета — Посланець Божий. ХНС 146.2

Никодим дуже хотів поговорити з Ісусом, але остерігався прийти до Нього відкрито. Для одного з юдейських правителів було б надто принизливо виявляти свою прихильність до ще маловідомого Вчителя. І якби про зустріч стало відомо в синедріоні, це викликало б насмішки і образи. Тому-то Никодим вирішив поговорити таємно, виправдовуючи це тим, що якби він зробив це відкрито, багато кому захотілося б наслідувати його приклад. Дізнавшись про місце на горі Оливній, де любив відпочивати Спаситель, Никодим дочекався, поки місто затихне і порине у сни, і пішов шукати Його. ХНС 146.3

У присутності Христа Никодим відчув дивну боязкість, яку намагався приховати удаваним спокоєм і статечністю. “Равві, — сказав він, — знаємо, що Ти прийшов від Бога як Учитель, бо ніхто не може робити таких чудес, які Ти робиш, коли б Бог не був з ним”.¹ Заговоривши про обдаровання Христа як Учителя, а також про Його чудодійну силу, він сподівався підготувати грунт для подальшої розмови. Почавши з похвали, він мав на меті продемонструвати своє довір'я до Ісуса і прихилити його до себе; насправді ж в його мові прозирав сумнів. Він не визнавав Ісуса Месією, а лише Учителем, посланим Богом. ХНС 146.4

Замість того, щоб відповісти на привітання, Ісус спрямував Свій погляд на співрозмовника, ніби читаючи його душу У Своїй безмежній мудрості Христос бачив перед Собою шукача істини Він знав мету його візиту і, бажаючи зміцнити переконання, що вже проростало в душі Його слухача, перейшов до найголовнішого Урочисто й лагідно і разом з тим доброзичливо Ісус проголосив “Істинно, істинно запевняю тебе коли хто не народиться згори, не може побачити Божого Царства”.² ХНС 147.1

Никодим прийшов до Господа, щоб подискутувати з Ним, однак Ісус відразу ж виклав перед ним фундаментальні принципи істини, сказавши ти маєш потребу не стільки в теоретичних знаннях, скільки в духовному відродженні, ти маєш потребу не в задоволенні своєї цікавості, а в оновленні серця Ти повинен прийняти нове життя згори, перш ніж зможеш оцінити небесне Доки в тобі не відбудеться така зміна і ти не побачиш усе в новому світлі, розмова зі Мною про Мою владу чи про місію не послужить тобі на спасіння ХНС 147.2

Никодим чув проповіді Хрестителя про покаяння і хрещення, знав, що Йоан вказував на Того, Хто буде хрестити Духом Святим Зрештою, він і сам усвідомлював, що євреям бракує духовності, що вони значною мірою керувались фанатизмом і світським честолюбством Никодим сподівався, що з приходом Меси становище зміниться на краще Однак навіть прониклива проповідь Йоана Хрестителя не привела його до усвідомлення власної гріховності Він був суворим фарисеєм і пишався своїми добрими вчинками Його поважали за доброчесність і щедрість у підтримці служіння в храмі, він був упевнений у прихильності Бога Через те його вразила думка про те, що Царство Небесне надто досконале у своїй чистоті, щоб він міг сподіватися побачити його, залишаючись у такому стані, у якому був зараз ХНС 147.3

Никодиму було відоме символічне поняття “народження згори”, яке вжив Ісус Навернених у юдейську віру язичників часто порівнювали з новонародженими дітьми, а тому він мав зрозуміти, що слова Ісуса не слід сприймати буквально Але, народжений ізраїльтянином, він вважав, що місце в Царстві Божому уже забезпечене для нього. Він не відчував потреби в переміні. Ось чому його так здивували слова Спасителя. Він був неприємно вражений тим, що народження згори безпосередньо стосувалося його. Фарисейська гордість боролася у ньому зі щирим бажанням знайти істину. Його ображало, що Христос з ним розмовляв, не виказуючи шанобливості його становищу начальника в Ізраїлі. ХНС 147.4

Втративши самовладання, він відповів словами іронії: “Як може людина, будучи старою, народитися?”³ Подібно до багатьох людей, свідомості яких торкається безкомпромісна істина, він підтвердив факт, що ненавернена людина неспроможна прийняти те, що походить від Духа Божого. У ній немає нічого, що могло б відгукнутися на духовне, бо духовні речі потрібно й розуміти духовно. ХНС 148.1

Одначе Спаситель не підтримав суперечки. З гідністю піднявши руку, Він спокійно й урочисто, але ще з більшою упевненістю, повторив: “Істинно, істинно запевняю тебе: коли хто не народиться згори, не може побачити Божого Царства!”² Никодим розумів, що Христос говорить про водне хрещення і оновлення серця силою Духа Божого: Він був переконаний, що перебуває у присутності Того, про Кого пророкував Йоан Хреститель. ХНС 148.2

Ісус продовжував: “Що вродилося з тіла, — є тіло, що ж уродилося з Духа, — є дух”.⁴ За своєю природою людське серце сповнене зла, і “хто з нечистого може зробите чисте? Ніхто!”⁵ Жодний людський винахід не може зцілити людську душу від гріха, “оскільки тілесні задуми — ворожнеча проти Бога, бо вони не коряться Божому Законові, та й не можуть”.⁶ “Тому що з серця виходять лукаві думки, вбивства, перелюб, розпуста, злодійство, неправдиві свідчення, богозневага”.⁷ ХНС 148.3

Перш ніж стане чистим потік, повинно стати чистим джерело серця. Хто сподівається досягти Неба своїми ділами через дотримання Закону, той намагається зробити неможливе. Не може почувати себе у безпеці той, хто визнає законницьку релігію і має лише вигляд благочестя. Життя християнина — це не часткова переміна або удосконалення старого, а перетворення єства. Нове життя починається тоді, коли людина помирає для свого “я” та гріха. Така зміна може відбутися тільки під впливом Святого Духа. ХНС 148.4

Никодим усе ще відчував збентеження, і тоді Ісус порівняв дію Святого Духа з вітром: “Вітер віє, де хоче, і ти чуєш його шум, але не знаєш, звідки приходить і куди прямує. Так буває з кожним, хто народжений від Духа”.⁸ ХНС 149.1

Ми чуємо, як вітер шумить у верховіттях дерев, як шелестить листя, проте не бачимо його і не знаємо, звідки він береться і куди дівається. Це ж саме можна сказати і про вплив Святого Духа на серце. Пояснити Його дію так само важко, як і подих вітру. Людина може не пригадати точного часу, місця або обставин свого навернення, але це не означає, що вона не навернена. Христос постійно впливає на серце людини, але побачити цю діяльність неможливо так само, як дію вітра. Поступово людина, можливо, навіть не усвідомлюючи того, починає відчувати прагнення до Христа. Це, переважно, відбувається тоді, коли ми розмірковуємо про Нього, читаємо Святе Письмо або ж слухаємо проповідь. І одного разу, коли заклик Духа виявиться особливо відчутним, душа з радістю підкоряється Ісусові. Чимало людей вважають це раптовим наверненням, але це наслідок тривалої, наполегливої, сповненої терпіння праці Божого Духа. ХНС 149.2

Хоча неможливо побачити вітру, результати його дії видимі й відчутні. Так і вплив Святого Духа на серце відкриватиметься у кожному вчинку того, хто відчув на собі цю спасительну силу. Коли Божий Дух оволодіває серцем, Він перетворює життя. Гріховні думки зникають, лихі вчинки залишаються в минулому, а гнів, заздрощі й суперечки поступаються любові, смиренню та миру. Смуток перетворюється на радість — і обличчя людини починає відображати небесне світло. Ніхто не бачить руки, яка знімає тягар, або світла, що струменіє від небесного престолу. Благословення зливається на душу, яка з вірою підкоряється Богові. Тоді сила, яку не може побачити людське око, творить нову істоту за образом Божим. ХНС 149.3

Обмежений людський розум не в змозі зрозуміти роботу викуплення. Ця таємниця перевершує людські можливості пізнання, але той, хто перейшов від смерті до життя, усвідомлює, що цю роботу звершує Бог. Початок викуплення ми пізнаємо на Землі із власного досвіду, а його наслідки сягають аж у вічність. ХНС 149.4

Від переконливої мови Ісуса промені істини осяяли душу юдейського начальника. Пом'якшуюча, упокорююча дія Святого Духа вплинула на його серце. Однак він не зміг цілковито зрозуміти слова Спасителя. Його захопила не стільки необхідність “народження згори”, скільки спосіб, в Який це відбувається. Він лише з подивом промовив: “Як це може статися?”⁹ ХНС 150.1

“Ти — учитель Ізраїля, і не знаєш цього?”¹⁰ — запитав Ісус. І справді, той, на кого покладалась відповідальність навчати народ, повинен був знати такі важливі істини. У цих словах для Никодима містився урок: замість того, щоб дратуватися від простих слів істини, йому в його духовній неосвіченості краще було б стримати свою зарозумілість. Однак Христос говорив з такою серйозністю і гідністю, а в Його погляді та голосі відчувалося стільки щирої любові, що Никодим, усвідомивши своє жалюгідне становище, не образився. Але коли Ісус пояснив, що Його місія на Землі полягає не в тому, щоб заснувати земне царство, а духовне, Його співрозмовник знову відчув досаду. Зауваживши це, Ісус додав: “Якщо Я сказав вам про земне, і ви не вірите, то як повірите, якщо скажу про небесне?”¹¹ ХНС 150.2

Якщо Никодим не міг прийняти вчення Христа про дію благодаті на серце, як він міг збагнути природу Його славного Небесного Царства? Не зрозумівши характеру діяльності Христа на Землі, він, тим паче, не міг осягнути значення Його служіння на Небесах. ХНС 150.3

Юдеї, яких Христос вигнав із храму, називали себе дітьми Авраама, але вони тікали від присутності Спасителя, оскільки не могли знести слави Божої, яка відкривалася в Ньому. Цим вони засвідчили, що не були освячені благодаттю Божою для священного служіння в храмі. Вони ревно дбали про зовнішній вигляд святості, нехтуючи при цьому святістю серця. Дотримуючись букви Закону, вони постійно порушували його дух. Понад усе ці люди потребували переміни, про яку Христос сказав Никодимові, а саме: нового морального народження, очищення від гріха, поновлення знань істини і святості. ХНС 150.4

У жодному разі не можна було вибачити сліпоту Ізраїлю щодо необхідності духовного відродження. Натхненний Святим Духом, Ісая писав: “Всі ми були, немов нечисті, а вся праведність наша — немов забруднений одяг”.¹² Давид молився: “Серце чисте сотвори мені, Боже, і духа потужного віднови в моєму нутрі”.¹³ А через Єзекіїля була дана така обітниця: “Я дам вам нове серце, і новий дух вложу в ваше нутро. Я вийму кам'яне серце з вашого тіла, і дам вам серце тілесне. Я вкладу у ваше нутро Духа Мого, і зроблю так, що ви будете ходити у Моїх Заповідях”.¹⁴ ХНС 151.1

Никодим напевно читав ці тексти, але його розум був затьмарений; лише тепер він почав розуміти їхній зміст. Він зрозумів, що найсуворіше формальне дотримання людиною букви Закону не дає їй права на вхід до Царства Небесного. З людської точки зору, його життя було праведним й гідним поваги, але у присутності Христа він відчув нечистоту серця і усвідомив свою гріховність. ХНС 151.2

І все ж Никодима щось притягувало до Христа. Коли Спаситель пояснив йому, що означає “народження згори”, він палко зажадав цієї переміни у своєму житті. Але як цього досягти? Ісус відповів на це німе запитання: “Як Мойсей підняв змія в пустині, так має бути піднятий Син Людський, щоб кожний, хто вірить у Нього, [не загинув, але] мав вічне життя”.¹⁵ ХНС 151.3

Історія з Мойсеєм була добре відома Никодиму. Символ — піднесений змій — допоміг йому зрозуміти місію Спасителя. Коли народ ізраїльський вмирав від укусів отруйних змій, Бог звелів Мойсееві зробити мідного змія і встановити його на підвищенні посеред табору. Було оголошено, що кожний, хто подивиться на цього змія, залишиться живим. Люди добре знали, що сам по собі змій не мав жодної сили. Але це був символ Христа. Як мідний змій, зроблений за подобою отруйних живих, був піднятий для зцілення людей, так і Той, Хто з'явився у “подобі гріховного тіла”,¹⁶ став їхнім Спасителем. ХНС 151.4

Багато ізраїльтян розцінювали жертвоприношення як засіб звільнення від гріха. Бог же бажав навчити їх, що самі по собі жертви тварин мають не більше сили, ніж мідний змій. Вони лише мали спрямувати погляди юдеїв на Спасителя. У зціленні духовних ран чи прощенні гріхів їм не могло допомогти ніщо, крім віри в Божий Дар. Споглядаючи його, вони могли жити. ХНС 152.1

Ужалені зміями могли й забаритися — не звернути свого погляду на мідного змія. Вони могли засумніватися у тому, що цей мідний символ містить у собі якусь силу. Нарешті вони могли б вимагати якихось наукових пояснень. Але жодних пояснень не було. Вони повинні були прийняти Слово Боже, звернене до них через Мойсея. Було ясно: відмовитися дивитись — означало загинути. ХНС 152.2

Не суперечки і не полеміка дають просвіту для душі. Ми повинні споглядати і жити. Никодим зрозумів цей урок і засвоїв його. Він почав досліджувати Святе Письмо по-новому — не з наміром дискутувати щодо теорії, а щоб отримати нове життя для душі. Як тільки Никодим підкорився керівництву Святого Духа, він почав споглядати Небесне Царство. ХНС 152.3

І нині тисячі людей потребують пізнання істини, яка була викладена Никодиму через символ піднесеного змія. Вони покладаються на свій послух Закону Божому, аби таким чином знайти ласку Божу. Коли їх запрошують споглядати Ісуса і вірити, що Він спасе їх винятково Своєю благодаттю, вони вигукують: “Як це може статися?”⁹ ХНС 152.4

Подібно до Никодима, ми повинні входити в нове життя, відчуваючи себе найбільшими із грішників. Крім Христа, “нема іншого імені, даного людям, яким належить нам спастися!”¹⁷ Це правда, що ми вірою отримуємо благодать Божу, але одна лише віра також не спасає нас. Сама по собі віра не дає нічого. Віра — це лише рука, якою ми тримаємося за Христа і приймаємо Його заслуги як засіб зцілення від гріха. Ми не можемо навіть покаятися без допомоги Святого Духа. У Писанні так мовиться про Христа: “Бог підняв Його Своєю правицею як Князя і Спасителя, щоб дати Ізраїлеві покаяння і прощення гріхів”.¹⁸ Отже, покаяння і прощення також походять від Христа. ХНС 152.5

Тож яким чином отримати спасіння? “Як Мойсей підняв змія в пустині, так має бути піднятий Син Людський”,¹⁵ а кожний, хто був обманутий або ужалений змієм, може дивитися на жертву Христа і жити. “Ось Агнець Божий, що на Себе бере гріх світу!”¹⁹ ХНС 153.1

Світло, яке струменіє від хреста, відкриває Божу любов. Ця любов притягує нас до Нього. Якщо ми не будемо чинити опору потягу серця, він приведе нас до підніжжя хреста, де ми розкаємося у гріхах, які розп'яли Спасителя. І саме тоді Дух Божий через віру створить в нас нове життя. Думки і бажання з того часу підпорядковуватимуться волі Христа. Серце і розум відновляться за образом Того, Хто діє в нас, підкоряючи Собі все. Коли ж Закон Божий зберігатиметься у нашому розумі й серці, ми зможемо сказати разом із Христом: “Твою волю чинити, мій Боже, я хочу”.²⁰ ХНС 153.2

У розмові з Никодимом Ісус розкрив увесь План спасіння і Свою місію у цьому світі. У жодній зі Своїх подальших проповідей Він не викладав так повно і послідовно те, що має відбутися в серці людини, котра бажає успадкувати Царство Небесне. На самому початку Свого служіння Христос відкрив цю істину членові синедріону — людині, яка відзначалась сприйнятливим розумом і репутацією вчителя народу. Але вожді Ізраїлю не прийняли Божого світла. Никодим заховав істину в своєму серці, і протягом трьох років вона не приносила видимих результатів. ХНС 153.3

Але Ісус добре знав грунт, в який посіяв насіння. Слова, сказані тієї ночі єдиному слухачеві на безлюдній горі, не пропали марно. Хоч певний час Никодим не визнавав Христа публічно, він все-таки стежив за Його життям і розмірковував над вченням. На радах синедріону він неодноразово руйнував задуми священиків знищити Ісуса. Коли ж врешті-решт Ісус був піднесений на хрест, Никодим пригадав слова, сказані Ним колись на горі Оливній: “Як Мойсей підняв змія в пустині, так має бути піднесений Син Людський, щоб кожний, хто вірить у Нього, [не загинув, але] мав вічне життя”¹⁵. Світло, отримане в тій таємній розмові, осяяло Голгофський хрест, і Никодим побачив у Ісусі Спасителя світу. ХНС 153.4

Після вознесіння Господнього, коли учні з причини переслідування змушені були розпорошитись, Никодим сміливо виступив вперед. Він пожертвував своє багатство для підтримки молодої Церкви, яка, за сподіванням юдеїв, мала б зникнути зі смертю Христа. У найнебезпечніший час той, який колись був вельми обережним і сповненим сумнівів, стояв міцно, наче скеля, зміцнюючи учнів у вірі й надаючи матеріальну допомогу для справи поширення Євангелія. Його зневажали й переслідували ті, котрі раніше ставилися до нього з повагою. Никодим став бідним, втратив колишню пошану, але не похитнувся у вірі, яка зародилась в його душі тієї першої нічної розмови з Ісусом. ХНС 154.1

Никодим розповів Йоанові про ту розмову, а учень Ісуса записав її на науку мільйонам людей. Істини, викладені Никодиму, такі ж важливі сьогодні, як і тої темної ночі на безлюдній горі, коли юдейський начальник прийшов, щоб зрозуміти сенс життя від скромного галілейського Вчителя. ХНС 154.2