Христос — надія світу

Розділ 16. У Своєму храмі

(На підставі Євангелія від Йоан.2:12—22)

“Після цього Ісус пішов у Капернаум: Він Сам, Його мати, Його брати, Його учні; і пробули там небагато днів. Наближалася юдейська Пасха, й Ісус прийшов у Єрусалим”.¹ ХНС 133.1

Під час цієї подорожі Ісус приєднався до великої групи людей, котрі прямували в Єрусалим. Публічно Він ще не оголосив Своєї місії і тому залишався непомітним у натовпі. Під час таких подорожей темою для розмови переважно був прихід Месії, про який сповістив Йоан Хреститель. Люди з ентузіазмом говорили про свої надії на національне відродження Ізраїля. Ісус знав, що такій мрії не судилося збутися, оскільки вона ґрунтувалась на помилковому тлумаченні Святого Письма. З глибоким переконанням Він пояснював пророцтва, намагаючись спонукати народ до уважнішого дослідження Слова Божого. ХНС 133.2

Юдейські вожді навчали, що саме в Єрусалимі народ повинен поклонятися Богові. Сюди на свято Пасхи сходилося багато паломників з усіх куточків Палестини і навіть з далеких країн. Двори храму були переповнені натовпом у строкатому вбранні. Далеко не всі мали змогу привести із собою жертовних тварин, які служили прообразом Великої Жертви, Для зручності на зовнішньому дворі храму можна було продати й купити тварин. Тут збиралися люди різних верств суспільства, щоб купити тварину для жертвоприношення. Гроші інших країн обмінювалися на храмові монети. ХНС 133.3

Кожний юдей повинен був щороку сплачувати півсикля “як викуп за душу”;² ці гроші йшли на утримання храму. Крім цього, великі суми грошей жертвувалися добровільно і зберігалися у скарбниці храму. Гроші різних країн потрібно було обмінювати на монети, які звались храмовими сиклями, і приймалися при служінні у Святилищі. Обмін грошей відкривав можливості для шахрайства та обману і перетворювався на ганебну торгівлю, яка була джерелом наживи для священиків. ХНС 134.1

Ділки вимагали непомірні ціни за тварин, яких продавали, а отримані прибутки ділили зі священиками й старійшинами, котрі таким чином збагачувались за рахунок народу. Усіх, хто приходив на поклоніння, вчили: якщо вони не принесуть жертви, то Божого благословення не буде ні на їхніх дітях, ні землях. Таким чином священики змушували людей купувати жертовних тварин за високу ціну, оскільки, прийшовши здалеку, люди не хотіли повертатися додому, не засвідчивши обрядом посвячення свою відданість, заради чого вони звершили паломництво. ХНС 134.2

На Пасху приносилось багато жертов, і торгівля в храмі йшла дуже жваво, У той час храм більше нагадував гомінливий базар для продажу худоби, ніж святий Божий храм. Голосні крики торговців змішувались з ревінням корів, меканням овець, туркотінням голубів, брязкотом монет і брутальною лайкою. У храмі стояв такий гамір, що навіть заважав тим, хто молився; слова, з якими вони зверталися до Всевишнього, тонули в цьому суцільному гармидері. Юдеї надзвичайно пишалися своєю побожністю. З одного боку вони нібито поважали Єрусалимський храм, і кожне зневажливе слово про нього розцінювали як богохульство. Вони ретельно виконували усі обряди. Але любов до грошей притлумлювала голос сумління. Навряд чи вони розуміли, наскільки далеке таке служіння від того, котре від початку було встановлене Самим Богом. ХНС 134.3

Коли Господь зійшов на гору Сінай, Він освятив її Своєю присутністю. Тоді Мойсей отримав вказівку провести межу навколо гори і освятити її. Господь попередив: “Стережіться виходити на гору і не доторкуйтесь її підніжжя. Кожен, хто доторкнеться до гори, вмре. Ніхто нехай не торкається до неї рукою, бо буде побитий камінням або прошитий стрілою, чи то скотина, чи людина,— не буде жити вона”.³ Тим самим було викладено урок: місце, де Бог відкривається людям, — святе. Територія Божого храму повинна була вважатися священною. Але в гонитві за наживою про все це було забуто. ХНС 134.4

Священики і правителі були покликані стати Божими представниками в народі; вони мали класти край зневажливому ставленню до храмового двору і бути для людей прикладом чистоти й милосердя. Замість того, щоб шукати наживи, вони повинні були турбуватись про потреби віруючих, враховувати їхнє матеріальне становище і допомагати тим, хто не міг купити належні жертви. Однак вони цього не робили. Зажерливість зробила жорстокими їхні серця. ХНС 135.1

На таке свято в Єрусалимі скупчувались страждальці, бідні й знедолені люди. Сюди йшли сліпі, кульгаві, німі. Декотрих навіть приносили на носилках. Чимало злидарів не мали змоги купити не тільки найскромнішу жертву для Господа, але навіть їжі, щоб втамувати свій голод. Вимоги священиків доводили їх до відчаю, хоча й вони хизувалися своїм благочестям, вважаючи себе захисниками народу; насправді ж у них не було ні співчуття, ані милості. Даремно убогі, хворі та вмираючі благали про милосердя. Їхнє страждання не викликало жодного жалю в серцях служителів храму. ХНС 135.2

Ось що побачив Ісус, увійшовши до храму. На Його очах укладалися нечесні угоди. Він не міг не зауважити відчаю бідняків, котрі вірили, що без пролиття крові не може бути прощення гріхів. Його приголомшило те, що зовнішнє подвір'я Божого храму стало місцем ганебного торгу. Святе місце перетворилося на величезний базар. ХНС 135.3

Христос розумів — треба щось зробити. Від людей вимагали виконання численних церемоній, значення яких ніхто не пояснював. Вони приносили жертви, не розуміючи, що вони є прообразом однієї досконалої Жертви. Той, на Кого вказувало храмове служіння, стояв серед них ніким не впізнаний. Тут вшановували не Його! Це ж Він дав колись настанови про жертвоприношення. Він, Котрий найкраще розумів їхнє символічне значення, бачив, як люди усе перекрутили і неправильно витлумачили. Богослужіння втратило духовність. Священиків і правителів ніщо вже не зв'язувало з їхнім Богом. Діяльність Христа полягала в тому, щоб встановити абсолютно інше служіння. ХНС 135.4

Стоячи на сходинках храму, Христос проникливим поглядом спостерігав за всім, що відбувалося перед Ним. Його пророчий зір сягнув у майбутнє, віддалене не лише роками, а й століттями. Він бачив, як майбутні священики і правителі позбавлять нужденних усіх їхніх прав і заборонять проповідувати Євангеліє убогим. Він бачив, як любов Божу будуть приховувати від грішників і торгувати Його благодаттю. На Його обличчі — обурення. Він весь — втілення влади і сили. Увага народу звернена на Нього. Нечестиві храмові торговці не можуть відвести очей від Його обличчя. Цей Чоловік читає їхні сокровенні думки і знає таємні спонукання! Декотрі намагаються заховати свої обличчя від проникливих очей Ісуса, ніби на них написані їхні злі вчинки. ХНС 136.1

Сум'яття припинилось. Стихли вигуки продавців і покупців. Запанувала гнітюча тиша. Натовп сповнився благоговійним страхом, ніби він опининився перед судом Божим, щоб відповісти Йому за всі свої діла. На якусь мить божественна природа Христа взяла гору над Його людським єством. Велич Небес стояв як Суддя останнього дня, хоча Він ще не був одягнений у славу, що супроводжуватиме Його тоді, однак Він вже має владу читати людські душі. Христос очима окинув натовп, і кожен відчув Його допитливий погляд на собі. Здавалось, що Його повна гідності постать здійнялась над присутніми, а Божественне сяйво освітило Його обличчя. Він заговорив, і Його ясний та звучний голос — той самий, що на Сінаї оголосив Свій Закон, який тепер порушили священики і старійшини, — пронісся луною під склепінням храму: “Заберіть оце звідси! Не робіть дому Мого Отця домом торгівлі!”⁴ ХНС 136.2

Повільно спускаючись по сходинах і здійнявши батіг із мотузок, підібраних біля входу, Він наказує торговцям залишити подвір'я храму. З невиявленою ніколи раніше ревністю і суворістю Ісус поперевертав столи міняйлів. Монети із дзенькотом розсипались по мармуровій підлозі. Ніхто не насмілився, щоб заперечити або обуритись. Ніхто не наважився підібрати гроші, надбані нечесним шляхом. Ісус нікого не вдарив, але звичайний бич із мотузок в Його руці здавався вогняним мечем. Служителі храму, священики-міняйли, гендлярі і продавці худоби разом з вівцями і волами тікали геть з одним лише бажанням — сховатися від сорому, котрий вони відчули в Його присутності. ХНС 136.3

Паніка охопила втікаючий натовп, який відчув прояв Божественної природи Ісуса. Крики переляку зривалися із сотень зблідлих вуст. Навіть учні — і ті затремтіли. Вони були вражені словами і поведінкою Ісуса, такою незвичною для Нього. І тут вони згадали написане про Нього: “Ревність до дому Твого з'їдає Мене”.⁵ За короткий час храм Господній був очищений від галасливої юрби торговців та їхнього товару. Там, де щойно панувало сум'яття, настала урочиста тиша. Присутність Господа, яка в давнину освятила гору Сінай, тепер освятила храм, збудований на Його честь. ХНС 137.1

Очищенням храму Ісус заявив про Себе як Месію і розпочав Свою діяльність. Храм, споруджений як місце перебування Бога, повинен був стати наочним уроком для ізраїльського народу і всього світу. Від самого початку в Бога був намір, аби кожна істота, починаючи від світлого святого серафима і до людини, була житлом для перебування Творця. Внаслідок гріха людина перестала бути храмом Бога. Затьмарене й опоганене злом, серце людини більше не відображало слави Божої. Лише через втілення Сина Божого мета Небес могла здійснитись. ХНС 137.2

Бог перебуває у людському єстві, і через спасаючу благодать серце людини знову стає Його храмом. Бог мав намір зробити храм в Єрусалимі місцем постійного свідчення про високе призначення кожної душі. Але юдеї втратили розуміння значення цієї споруди, якою так пишалися. Вони не упокорили себе до такої міри, щоб стати святим храмом Божого Духа. Сповнені галасу й огидної торгівлі, двори Єрусалимського храму точно відображали стан серця, опоганеного гріховними пристрастями і нечистими думками. Очищенням храму від продавців і покупців Ісус заявив, що Його місія — очистити серце від опоганення гріхом, що виявляється в низьких бажаннях, егоїстичних похотях і злих звичках, які розтлівають душу. “Прибуде негайно до храму Свого Господь, Якого шукаєте ви, і Ангел Заповіту, Якого жадаєте. Ось іде Він, — говорить Господь Саваот. — І хто витерпить день Його прибуття, і хто встоїть, коли Він з'явиться? Бо Він, як вогонь той у золотаря, і як у пральників луг. І Він сяде плавити та чистити срібло, і очистить синів Левія, і переплавить їх, як золото й срібло”.⁶ ХНС 137.3

“Хіба не знаєте, що ви є храмом Бога і що Божий Дух живе в вас? Якщо хто нищить Божий храм, того знищить Бог, адже Божий храм святий, а ним є ви”.⁷ Жодна людина не здатна власними зусиллями звільнитися від зла, яке опанувало серцем. Тільки Христос може очистити храм душі. Однак Він не бажає ввійти туди непроханим гостем. Він входить у серце не так, як у давнину увійшов у храм, а говорить: “Ось Я стою під дверима та стукаю. Якщо хто почує Мій голос і відчинить двері, Я до нього ввійду”.⁸ Він прийде не на один день, тому й обіцяє: “Оселюся в них і ходитиму, і… вони будуть Моїм народом!”⁹ “…Наші провини потопче, — Ти кинеш у морську глибочінь усі наші гріхи”.¹⁰ Його присутність очистить, освятить душу і перетворить її на святий храм Господній і “Божу оселю”.¹¹ ХНС 138.1

Охоплені жахом священики і старійшини втікали із двору храму від проникливих очей, які читали їхні серця. Зустрічаючи людей, котрі йшли в храм, вони наказували їм повернутися назад, розповідаючи про те, що бачили й чули. Христос із сумом та жалем дивився на переляканих людей, які не усвідомлювали суті правдивого поклоніння Богу. У їхній втечі Він бачив провіщення майбутнього розсіяння усього юдейського народу через його беззаконня і відмову від покаяння. ХНС 138.2

Але чому ж священики втікали із храму? Чому вони не сперечалися з Ісусом? Той, Котрий примусив їх залишити храм, був звичайним сином теслі, бідним галілеянином, Котрий не мав ані світських чинів, ані влади? Чому ж ніхто не протидіяв Йому? Чому вони в паніці залишили нечесно здобуті гроші і втекли, виконуючи наказ такого скромного на вигляд Чоловіка? ХНС 138.3

Христос говорив владно, як цар, а в Його зовнішності та інтонації голосу було щось таке, чому неможливо було протистояти. Почувши наказ, вони вперше в житті усвідомили себе лицемірами і злодіями. Коли Божество засяяло крізь людську оболонку, вони побачили на обличчі Христа не лише обурення, а й зрозуміли значення Його слів. Вони відчули себе так, наче стоять перед престолом вічного Судці, Котрий виносить їм страшний вирок. Якийсь час вони були впевнені, що Христос був пророком, а інші навіть вірили в Нього як у Месію. Святий Дух нагадав їм слова пророків про Христа. Чи прислухаються вони тепер до внутрішнього голосу? ХНС 139.1

Але ні, торгаші не покаялись. Вони знали, що Христос виявляв співчуття до бідних. Зрозумівши, що винні у здирстві народу, вони зненавиділи Христа за те, що читав їхні думки. Його докори в присутності народу уразили їхню гордість; вони заздрили Його все зростаючому впливу на людей, а тому вирішили запитати Його, якою владою Він повиганяв їх і Хто дав Йому цю владу. ХНС 139.2

У таких роздумах з ненавистю в серцях вони повільно повертались до храму. Але яка ж переміна відбулася за час їхньої відсутності! Коли вони втекли, бідняки залишилися і тепер юрмилися навколо Ісуса, обличчя Котрого випромінювало любов та милосердя. Зі сльозами на очах Він звертався до кожного: не бійся, Я врятую тебе, а ти прославиш Мене; для цього Я й прийшов у цей світ. ХНС 139.3

Прості люди тягнулись до Христа, настійно благаючи: Вчителю, благослови мене! Він чув кожний зойк. Зі співчуттям, яке перевершувало материнську ніжність, Ісус схилявся над страждаючими дітьми. Він усім приділяв увагу. Усі отримали зцілення від своїх хвороб. Німим відкривалися вуста, і вони прославляли Бога; сліпі прозрівали, щоб бачити обличчя свого Зцілителя; серця страждальців сповнювала радість. ХНС 139.4

Священики і служителі храму стали свідками усіх цих великих справ, і яким же одкровенням виявилося для них усе почуте! Люди розповідали Ісусові про свої страждання і надії, що не збулися, про болісні дні і безсонні ночі. І ось, коли їм здавалося, що гасне остання іскра надії, Христос зцілив їх! Мій тягар був вельми важким, — казав один, — але я знайшов Помічника. Це — Христос, Божий Помазаник, і я віддаю своє життя Йому на служіння. Батьки говорили дітям: Він спас вам життя, тож принесіть Йому хвалу й подяку. Голоси дітей і юнаків, батьків і матерів, друзів і просто випадкових свідків усього, що відбулося, злилися у хвалі і подяці. Надія і радість наповнили усі серця. Мир запанував у людських душах. Отримавши тілесне й духовне зцілення, люди повертались додому, сповіщаючи всім про незрівнянну любов Ісуса. ХНС 139.5

Під час розп'яття Христа у юрбі, що кричала: “Розіпни Його, розіпни Його!”¹², зцілених Ним не було. їхні симпатії були на боці Ісуса, вони сумували з приводу Його страждань, оскільки відчули Його щиру любов до себе, пізнали Його дивовижну силу. Ці люди зрозуміли, що Він — їхній Спаситель, тому що дав їм тілесне й духовне оздоровлення. Слухаючи проповіді апостолів, вони прийняли Боже Слово у свої серця, котре принесло їм розуміння того, що відбувалося. Вони стали Божим знаряддям у справі спасіння людей. ХНС 140.1

Усі, що втекли із храму, через деякий час почали повільно повертатися назад. Вони встигли оговтатися після паніки, що охопила їх, однак на їхніх обличчях залишався вираз нерішучості і боязкості. Ці люди з подивом дивилися на те, що вчинив Ісус, і переконувалися, що в Ньому сповняються пророцтва про Месію. Але вина за опоганення храму передусім лежала на священиках. Це з їхнього дозволу подвір'я храму перетворилося на місце торгівлі. Народ був відносно не винним. І хоч Божественна влада Ісуса справила на них враження, однак вплив священиків і начальників залишався великим і народ не втрачав до них довір'я. Вони бачили в особі Христа звичайного реформатора і сумнівались у Його праві змінювати порядки, встановлені начальниками храму. Вони були незадоволені з приводу того, що торгівля призупинилася, і заглушали в собі голос Святого Духа. ХНС 140.2

Священики і старійшини мали б у першу чергу побачити в Ісусі Помазаника Господнього, оскільки в їхніх руках були священні сувої, в яких описувалося служіння Месії. Вони також чудово розуміли, що очищення храму було виявом надлюдської сили. Незважаючи на свою ненависть до Ісуса, вони не могли звільнитися від думки, що Він, імовірно, є посланим від Бога пророком, Котрий має відновити святість храму. З повагою, породженою таким побоюванням, вони підійшли до Нього і запитали: “Якою ознакою покажеш нам, що маєш владу таке робити?”¹³ ХНС 141.1

Ісус вже дав їм ознаку. Осяявши їхні серця і здійснивши в їхній присутності роботу, яку за пророцтвом мав виконувати Месія, Він дав переконливе свідчення про Свій характер. Тепер, коли вони вимагали нової ознаки, Він, показуючи, що Йому добре відома озлобленість, згубна для їхніх сердець, відповів їм притчею: “Зруйнуйте цей храм, — і за три дні Я підніму його”.¹⁴ ХНС 141.2

Ці слова мали подвійний зміст. Ісус мав на увазі не лише зруйнування юдейського храму і припинення у ньому богослужінь, а й Свою смерть — зруйнування храму Його тіла. Ісус знав, що юдеї вже робили проти Нього змову. Коли священики і старійшини повернулися до храму, вони запропонували вбити Ісуса і таким чином позбутися порушника спокою. Але коли Він показав, що знає про їхні наміри, вони не зрозуміли Його, а тому вирішили, що Його слова стосуються тільки храму в Єрусалимі; обурившись, юдеї закричали: “Сорок шість років будувався цей храм, а Ти за три дні піднімеш його?”¹⁵ Вони вирішили, що Ісус дав їм привід для сумнівів, і твердо вирішили відкинути Його. ХНС 141.3

Христос тоді не розраховував, що Його слова будуть зрозумілими для невіруючих юдеїв; їх не зрозуміли навіть Його учні. Він також знав, що вороги неправильно витлумачать Його слова і спрямують їх проти Нього. На суді вони будуть використані як звинувачення, а на Голгофі — стануть об'єктом глузувань. Якби Він у той час пояснив учням значення Своїх слів, вони довідалися б про Його страждання; це завдало б їм такого болю, якого вони не були готові перенести. Передчасне пояснення відкрило б юдеям фатальні наслідки їхньої упередженості і невір'я. Вони вже стали на шлях, яким будуть неухильно йти, поки не поведуть Його, як ягня на заколення. ХНС 141.4

Христос сказав притчу про храм заради тих, котрі повірять у Нього пізніше. Він знав, що ці слова повторюватимуться знову і знову. Оскільки були сказані на святі Пасхи, ці слова були почуті тисячами людей, котрі понесли їх у всі куточки Землі. Однак лише після воскресіння Христа загадковий зміст цих слів став ясним і зрозумілим. Для багатьох людей вони були переконливим доказом Його Божественності. ХНС 142.1

Внаслідок духовної темряви навіть учні Ісуса часто не розуміли Його повчань. Але наступні події проливали світло на їхнє значення. І коли Спасителя вже не було з ними, Його слова оживали в їхніх серцях. ХНС 142.2

Слова Христа про Єрусалимський храм (“зруйнуйте цей храм, — і за три дні Я підніму його!”) мали глибший зміст, ніж це розуміли його слухачі. Христос — основа і серце храму. Служіння у храмі було прообразом жертви Сина Божого. Священство було запроваджене з метою образного втілення посередницького служіння Христа. Система жертвоприношень вказувала на смерть Спасителя задля викуплення світу. Жертвоприношення мали втратити своє значення після того, як звершиться велика подія, на яку вони вказували протягом багатьох століть. ХНС 142.3

Оскільки вся обрядова система символізувала Христа, то без Нього вона втрачала всякий сенс. Віддавши Христа на смерть, юдеї остаточно відкинули Його, а з Ним і все те, що надавало храмові та служінню в ньому важливого змісту. Храм втратив свою святість і був приречений на зруйнування. З того моменту жертвоприношення і служіння, пов'язані з ними, втрачали будь-яке значення. Як і жертва Каїна, вони вже не виражали віри в Спасителя. Віддавши Христа на смерть, юдеї, фактично, зруйнували свій храм. В час розп'яття Христа внутрішня завіса храму розірвалась навпіл згори донизу, на знак того, що велика остання Жертва принесена і системі жертвоприношень назавжди покладено край. ХНС 142.4

“…І за три дні Я підніму Його”. Здавалось, що із смертю Спасителя сили темряви перемогли і вже святкували свою перемогу. Але із відкритого гробу Йосифа Христос вийшов Переможцем. “Скинувши начальства і влади, Він відважно викрив їх і переміг у Собі”.¹⁶ Ціною Своєї смерті і воскресіння Він став служителем “Святині та істинного намету, який поставив Господь, а не людина”.¹⁷ Юдейську скинію спорудили люди, вони ж і збудували храм, але небесна Святиня, за взірцем котрої збудована земна, була споруджена не людськими руками. “Оце Муж, Пагін (Галузка) ім'я Йому… він відбудує храма Господнього, і він буде величним, сяде і буде панувати на троні Своєму”.¹⁸ ХНС 143.1

Жертовне служіння, яке вказувало на Христа, прийшло до свого кінця, але очі людей тепер звернулись до істинної Жертви за гріхи світу. Земному священству було покладено край; з того часу ми дивимося на Ісуса, Служителя Нового Завіту, “і [на кров] очищення, що промовляє краще, ніж кров Авеля”.¹⁹ Та “дорога до Святині ще не відкрита, доки стоїть перший намет… А Христос, Первосвященик майбутніх благ, прийшов через більший, досконаліший, нерукотворний намет… увійшов один раз до Святині й здійснив вічне викуплення”.²⁰ ХНС 143.2

“Тому, будучи завжди живим, Він може завжди спасати тих, що приходять до Бога через Нього, аби заступатися за них”.²¹ Хоча служіння мало бути перенесене із земного храму в небесний, хоча святиня і наш великий Первосвященик мали для людського ока стати невидимими, учні від цього нічого не втрачали. Вони не повинні були відчути розриву з Богом, і їхня сила не зменшувалась через відсутність Спасителя. Виконуючи нині служіння в небесній Святині, Ісус продовжує через Свого Духа служити Церкві на Землі. Він став невидимим для людського ока, але залишилась незмінною обітниця, дана Ним на прощання: “І ось, Я з вами по всі дні аж до кінця віку!”²² Хоча час від часу Він передає Свою владу нижчим за становищем служителям, Його життєдайна присутність у Церкві залишається. ХНС 143.3

“Отож, маючи великого Первосвященика… Ісуса, Божого Сина, — тримаймося визнання. Бо маємо не Такого Первосвященика, Який не може співчувати нашим слабкостям, але Який випробовуваний у всьому, як і ми, за винятком гріха. Тому приступаймо сміливо до престолу благодаті, щоб одержати милість і знайти благодать для своєчасної допомоги”.²³ ХНС 143.4