Христос — надія світу

Розділ 15. На весільному бенкеті

(На підставі Євангелія від Йоан.2:1—11)

Служіння Ісуса Христа почалося не з великих справ і не в Єрусалимі перед синедріоном. На родинному святі в маленькому галілейському селі Він виявив Свою силу, зробивши весільну урочистість ще радіснішою. Цим Він показав Свою любов до людей і бажання служити задля їхнього щастя. Спокушуваний у пустелі, Ісус випив чашу страждань. Тепер же Він прийшов, щоб дати людям чашу благословення, освятити людські взаємовідносини. ХНС 122.1

Залишивши Йордан, Ісус повернувся до Галілеї. Там, у Кані, невеличкому селі біля Назарета, в той час готувалися до весілля. Молоді були у родинних взаємостосунках з Марією та Йосифом; Ісус, знаючи про це сімейне свято, пішов у Кану разом зі Своїми учнями, де й був запрошений на урочистість. ХНС 122.2

Тут Христос зустрівся зі Своєю матір'ю, з якою певний час не бачився. Марія вже чула, що Ісус був проголошений Сином Божим під час Його хрещення на Йордані. Коли ці чутки дійшли до Назарета, в її пам'яті воскресли сцени, які вона багато років берегла в своєму серці. Як і увесь Ізраїль, Марію глибоко схвилювало служіння Йоана Хрестителя. Вона добре пам'ятала пророцтво, дане при його народженні. Дізнавшись, що Йоан зустрівся з Ісусом, вона сповнилася ще більшою надією. Але до неї дійшли також чутки про Його таємничий відхід у пустелю, що викликало в ній гнітючі передчуття… ХНС 122.3

З того дня, як Марія почула слова ангела у своїй оселі в Назареті, вона бережно складала в своєму серці усі свідчення, що Ісус — Месія. Його непорочність і безкорисливість переконували її в тому, що Він не міг бути ніким іншим, як тільки Посланцем Божим. Але її також відвідували сумніви та розчарування; і вона з нетерпінням чекала того часу, коли відкриється Його слава. Смерть розлучила її з Йосифом, який разом з нею зберігав таємницю народження Ісуса. Тепер Марія не мала нікого, з ким могла б поділитися своїми надіями і побоюваннями. Останні два місяці були для неї особливо сумними. Не було поруч Ісуса, в любові Якого вона постійно знаходила потіху. Марія роздумувала над словами Симеона: “І тобі самій меч прошиє душу…”¹ Згадуючи ті три дні страждань, коли, здавалось, що назавжди втратила Ісуса, Марія з неспокійним серцем чекала повернення Сина. ХНС 123.1

На весіллі вона зустріла Його таким, як і колись: ніжним і слухняним Сином. І все ж Він був уже іншим. Його обличчя змінилося: на ньому відбилися сліди пережитої в пустелі боротьби, а новий вираз гідності й сили свідчив про Його небесну місію. Його супроводжувала група молодих людей, які з повагою дивилися на Нього і називали Вчителем. Вони розповіли Марії про те, що бачили й чули під час хрещення і після нього. На закінчення учні повідомили: “Ми знайшли Того, про Кого писав Мойсей у Законі і пророки”.² ХНС 123.2

Як тільки почали збиратися гості, виявилось, що багатьох захопила надзвичайно цікава тема. Відчувалось особливе хвилювання, котре присутні намагались приховати. Об'єднавшись у невеличкі групи, гості неголосно, але жваво розмовляли поміж собою, звертаючи зацікавлені погляди на Сина Марії. Марія ж, почувши свідчення учнів про Ісуса, зраділа, сповнившись надією, що сподівання, котрі вона так довго плекала в своєму серці, не були даремними. Однак вона не була б звичайною людиною, якби до її святої радості не примішувалось почуття природної материнської гордості. Коли вона бачила, як багато поглядів було звернено на Ісуса, їй хотілося, щоб Син довів усім присутнім, що Він і справді Прославлений Богом. Вона сподівалася, що у Нього буде можливість створити перед ними чудо. ХНС 123.3

За тодішнім звичаєм весільний бенкет тривав кілька днів. Так трапилось, що в розпалі свята скінчилися запаси вина. Це стало причиною збентеження і прикрості господарів. Зазвичай свята не обходились без вина, і його відсутність могла бути витлумачена як брак гостинності. Марія, як родичка молодих, брала участь у приготуваннях до весілля, і тепер вона сказала Ісусові: “Вина немає у них”.³ Ці слова були натяком на те, що Він може допомогти у такій потребі. Але Ісус відповів: “Що до того Мені й тобі, жінко? Ще не настав Мій час”.⁴ ХНС 124.1

Така відповідь може здатися нам трохи різкою, хоч вона не свідчила про непривітність або нечемність. Спаситель звертався до Своєї матері у відповідності зі східним звичаєм. Так, переважно, зверталися до тих, кому бажали виявити повагу. Кожний вчинок Христа в Його земному житті узгоджувався із даною Ним Самим Заповіддю: “Шануй свого батька та матір свою”.⁵ На хресті, виявляючи востаннє Свою ніжність до матері, Ісус звернувся до неї таким же чином, доручаючи піклування про неї Своєму найулюбленішому учневі. На весіллі, як і на хресті, любов, висловлена в інтонації, погляді та манерах, пояснювала зміст Його слів. ХНС 124.2

Коли Христос ще підлітком прийшов у храм і Йому відкрилася таємниця Його служіння, Він сказав Марії: “Хіба ви не знали, що Мені треба бути при справах Отця Moго?”⁶ Ці слова виражали суть усього Його життя і служіння. Усе було підпорядковано одній справі — великій справі викуплення, задля якої Він прийшов у цей світ. Тепер Христос повторив той урок. Існувала небезпека, що Марія розцінюватиме свій родинний зв'язок з Ісусом як особливу претензію на Нього, як право якоюсь мірою керувати Ним у Його служінні. Адже протягом тридцяти років Він був для неї люблячим і слухняним Сином. Його любов не змінилася, але тепер Він повинен був звершувати справи Свого Небесного Отця. Як Син Всевишнього і Спаситель світу, Він не міг дозволити, щоб якісь земні зв'язки заважали виконанню Його місії або справляли вплив на Його поведінку. Він мав відчувати Себе вільним, аби таким чином виконати волю Божу. У цьому полягає урок і для нас. Вимоги Божі мають стояти вище за всі людські зв'язки. Ніщо земне не повинно нас приваблювати настільки, щоб ми залишили дорогу, якою Він наказує нам іти. ХНС 124.3

Єдина надія на спасіння грішного людського роду — в Христі. Марія так само могла знайти спасіння тільки через Агнця Божого. У неї особисто не було жодних заслуг. Родинний зв'язок з Ісусом не давав їй жодного права на якісь духовні переваги в порівнянні з іншими людьми. Саме це хотів сказати Спаситель. Він провів чітку межу між Своїм ставленням до неї — як Сина Людського і як Сина Божого. Родинні зв'язки в жодному разі не робили її рівною з Ним. ХНС 125.1

Слова Христа “ще не настав Мій час” вказують на те, що кожна справа в земному житті Христа була частиною виконання Плану, який існував від днів вічних. Перш ніж прийти на Землю, Він уже знав цей план в усіх деталях. Перебуваючи серед людей, Він у кожному вчинкові керувався волею Отця і не вагався, коли треба було діяти. З незмінною покірністю Він чекав, коли прийде Його час. ХНС 125.2

Сказавши Марії, що Його час ще не настав, Ісус цим дав відповідь на її невисловлене сподівання, яке вона плекала разом зі своїм народом. Вона надіялась, що Він виявить Себе як Месія і сяде на престолі Ізраїлю. Але цей час ще не прийшов. Не як Цар, а “як Муж горя, обтяжений стражданнями”,⁷ Ісус поділяв долю людей. ХНС 125.3

Хоч Марія і неправильно розуміла місію Христа, проте вона беззастережно довіряла Йому. Саме на цю віру відгукнувся Ісус. Перше чудо було вчинене для вшанування довір'я Марії та зміцнення віри учнів Ісуса, які повинні були зазнати спокус невір'ям. Пророцтва ясно і незаперечно вказували на те, що Ісус був Месією. Учні сподівалися, що релігійні керівники приймуть Його ще з більшим довір'ям, ніж вони. Вони сповіщали людям про дивовижні діла Христа і про свою віру в Його місію, але були вражені та гірко розчаровані невір'ям, глибоко вкоріненим упередженням і ворожістю священиків та рабинів до Ісуса. Перші чудеса Спасителя зміцнили віру учнів і додали їм сили протистояти ворожим нападкам. ХНС 125.4

Марію аж ніяк не збентежили слова Ісуса, і вона сказала тим, які прислуговували за столом: “Зробіть, що тільки Він вам скаже”.⁸ Таким чином, вона зробила все, що могла, аби приготувати шлях для служіння Христа. ХНС 126.1

Біля дверей стояло шість великих кам'яних глеків для води. Ісус звелів слугам наповнити їх водою, що й було виконано. Потреба у вині була термінова, і тому Він сказав: “Тепер зачерпніть і занесіть до старости”.⁹ Замість води, якою були наповнені посудини, з них полилось вино. Ні староста, ні гості не знали про те, що вино закінчилось. Скуштувавши принесеного слугами вина, розпорядник підтвердив, що воно було набагато кращим від того, яке він будь-коли пив, і дуже відрізнялося від того, яке подавали на початку бенкету. Звертаючись до нареченого, він сказав: “Кожна людина подає спочатку добре вино, а гірше — як нап'ються; [а] ти зберіг добре вино дотепер”.¹⁰ ХНС 126.2

Подібно до того, як люди подають спочатку добре вино, а потім те, що гірше, так і світ розпоряджається своїми дарами. Те, що він пропонує, може милувати око і навіть зачаровувати, але не приносити задоволення. Вино перетворюється на гіркоту, а радість — на смуток. Те, що починається піснями й радістю, закінчується втомою і відразою. Але дари Ісуса завжди свіжі й нові. Бенкет, який Він влаштовує для душі, завжди приносить радість і задоволення. Кожен новий дар збільшує здатність того, хто приймає, з подякою оцінювати Господні благословення і радіти ним. Він дає благодать на благодать, і це Джерело невичерпне. Якщо ви перебуваєте у Ньому, то отриманий сьогодні щедрий дар буде запевненням того, що завтра це благословення примножиться. У словах Ісуса, сказаних до Нафанаїла, розкриваються принципи взаємостосунків Бога з Його дітьми. З кожним новим одкровенням Своєї любові Він промовляє до сприйнятливого серця: “Ще більше від цього побачиш”.¹¹ ХНС 126.3

Дар Христа на весільному бенкеті був символічним. Вода символізувала хрещення в Його смерть, вино — кров, яка мала пролитися за гріхи світу. Вода, якою наповнили камінні глеки, була принесена людськими руками, але тільки завдяки слову Христа через віру вона стала життєдайною. Це ж саме можна сказати і про всі обряди, які вказують на смерть Спасителя. Лише силою Христа, яка діє через віру, вони можуть наситити душу. ХНС 126.4

Своїм словом Христос забезпечив весільний бенкет достатньою кількістю вина. Не менш щедро Він дарує Свою благодать, щоб стерти беззаконня людей, оновити і підтримати їхні душі. ХНС 127.1

На першому бенкеті, який Ісус відвідав разом зі Своїми учнями, Він запропонував чашу, яка символізувала Його працю заради їхнього спасіння. На останній Вечері Він подав їм чашу знову, встановивши святий обряд, який повинен був нагадувати Його смерть — “аж поки Він прийде”.¹² Господь потішив учнів, які сумували з приводу розлуки зі Своїм Господом, обіцянкою про зустріч: “Віднині не питиму з цього плоду виноградного аж до того дня, коли питиму його новим з вами в Царстві Мого Отця”.¹³ ХНС 127.2

Вино, яке Ісус створив для весільних гостей, і те, яке Він дав учням як символ Своєї крові, було чистим виноградним соком. Саме це мав на увазі пророк Ісая, коли говорив про нове вино “в гроні”: “Не псуй ти його, бо благословення в ньому”.¹⁴ ХНС 127.3

Саме Христос у Старому Завіті застерігав Ізраїль: “Вино — зрадливе, напій п'янкий — буйний, і кожен, хто зваблюється ними, — нерозумний”.¹⁵ Тому Ісус ніколи не пропонував людям такого напою. Це сатана спокушує людей потурати своїм забаганкам, які затьмарюють розум і ослабляють духовне сприйняття. Натомість Христос учить приборкувати свої негідні, низькі жадання. Все Його життя — приклад самозречення. Щоб перемогти голод і спрагу, Він переніс заради нас найсуворіші випробування, які тільки може знести людина. Це Христос звелів Йоану Хрестителю не пити “ні вина, ні іншого п'янкого напою”.¹⁶ Це Він виклав такі ж вимоги стриманості дружині Маноя, і саме Він прокляв тих, хто підносить вино своїм ближнім. На весільному бенкеті Христос не суперечив Своєму вченню. Непереброджене вино, яке Він запропонував гостям, було корисним освіжаючим напоєм, що збуджував здоровий апетит. ХНС 127.4

Коли гості зауважили іншу якість вина, вони почали розпитувати, звідки таке вино, і слуги змушені були розповісти їм про чудо. Якийсь час усі присутні були настільки вражені цим, що навіть не подумали про Того, Хто вчинив чудо. Коли ж нарешті вони почали шукати Ісуса, то виявилось, що Він так непомітно пішов, що навіть Його учні цього не зауважили. ХНС 128.1

Тепер увага присутніх зосередилася на учнях, яким уперше випала нагода засвідчити свою віру в Ісуса. Вони розповідали про те, що бачили і чули на річці Йордан, і в серцях багатьох зажевріла надія, що Бог послав Визволителя для Свого народу. Звістка про це чудо поширилася по всій околиці і дійшла до Єрусалима. Священики і старійшини з новим інтересом і увагою почали досліджувати пророцтва, які вказували на прихід Христа. Люди палко бажали довідатися про місію нового Вчителя, Який так скромно поводить Себе. ХНС 128.2

Служіння Христа різко відрізнялося від діяльності юдейських старійшин. Їхня пошана до традицій і формалізму зруйнувала свободу мислення і дії. Вони перебували в постійному страху, аби не осквернитися. Щоб уникнути контактів з “нечистими”, вони трималися осторонь не тільки язичників, але й більшості представників свого народу. Вони не прагнули бути корисними людям, не намагалися здобути їхню симпатію. Постійно зосереджуючись на питаннях ритуальної чистоти, їхній розум зубожів, коло інтересів звужувалось. Їх приклад заохочував до самозакоханості і нетерпимості щодо усіх верств суспільства. ХНС 128.3

Сповнений співчуття до людства, Ісус розпочав роботу перетворення, входячи в тісні, сердечні взаємини з людьми. Виявляючи глибоку повагу до Закону Божого, Він водночас викривав удаване благочестя фарисеїв, намагаючись звільнити людей від беззмістовних постанов, які сковували особистість. Він намагався зруйнувати бар'єри, які розділяли різні верстви суспільства, з'єднуючи людей як членів однієї сім'ї. Його присутність на весіллі була першим кроком до здійснення цієї мети. ХНС 128.4

Бог звелів Йоану Хрестителю жити в пустелі, щоб захистити його від впливу священиків та рабинів і приготувати до особливої місії. Але аскетизм Йоана та його усамітнене життя не мали бути прикладом для людей. Та й сам Йоан не закликав своїх слухачів залишати свої повсякденні обов'язки. Він велів їм засвідчити про своє покаяння і вірність Богові на тому місці, в яке Він покликав їх. ХНС 129.1

Ісус осуджував потурання своїм бажанням — у чому б воно не виявлялось. Але за Своєю природою Він був товариським, приймав гостинність представників усіх верств суспільства, відвідуючи оселі багатих і бідних, вчених і простих людей, намагаючись таким чином піднести їхні думки від звичайних буденних справ до духовного і вічного. Він ніколи не заохочував до веселощів з пиятикою і гульбою; в Його поведінці не було й натяку на світську легковажність. Однак Він знаходив задоволення у спогляданні життєвих радощів інших і Своєю присутністю на весіллі показав, що схвалює дружнє спілкування. Юдейське весілля було подією, що справляла неабияке враження, і радість гостей була приємною Синові Людському. Своєю присутністю на весіллі Ісус ушанував шлюб як божественне установлення. ХНС 129.2

Як у Старому, так і в Новому Завітах, подружні відносини символізують ніжний і священний союз Христа зі Своїм народом. У свідомості Ісуса радість весільної урочистості вказувала на щасливий день, коли Він приведе Свою наречену — святий народ — в дім Отця, і викуплені разом зі Спасителем сидітимуть на шлюбній вечері Агнця. Він говорить: “Як тішиться молодий нареченою, так радітиме Бог твій тобою!.. Вже не скажуть на тебе ‘покинута’, бо тебе будуть кликати: ‘в ній моя втіха, бо Господь Тебе уподобав’”.¹⁷ “Він у радості буде втішатися тобою, оновить любов Свою, зі співом втішатися буде тобою”.¹⁸ Коли апостолу Йоану було дане небесне видіння, він писав: “І почув я наче голос величезної кількості людей, і наче шум великої води, і наче голос гучних громів, що вигукували: Алілуя, бо запанував наш Господь, Бог Вседержитель! Радіймо й веселімося, віддаймо славу Йому, бо прийшло весілля Агнця, і Його дружина приготувала себе!.. Блаженні покликані на весільну вечерю Агнця!”¹⁹ ХНС 129.3

У кожній особистості Ісус бачив людину, яка повинна бути запрошена в Його Царство. Він завойовував людські серця як Той, Хто бажав їм добра. Він шукав їх на вулицях, біля домашнього вогнища, у човнах, синагогах, на березі озера і на весільній учті. Він знаходив їх за виконанням повсякденних справ, виявляючи зацікавленість їхнім життям. Спаситель навчав їх вдома, де члени родини відчували вплив Його божественної присутності. Його палке співчуття до людей допомагало здобувати їхні серця. Він часто йшов у гори, щоб помолитися на самоті, готуючись до дієвої праці серед людей. Після цього Він вирушав, щоб зціляти хворих, навчати неосвічених, трощити ланцюги невільників сатани. ХНС 130.1

Христос виховував Своїх учнів, спілкуючись із ними. Інколи Він навчав їх, сидячи в їхньому колі на схилі гори, на березі моря або йдучи з ними дорогою. Він відкривав їм таємниці Божого Царства. Це не були проповіді, які звучать з кафедр сьогодні. Завжди, коли серця учнів були відкриті для прийняття божественної вістки, Ісус викладав істину про спасіння. Він ніколи не наказував Своїм учням робити те чи інше, а просто пропонував: “Йди за Мною”.²⁰ Христос брав їх із Собою, подорожуючи по містах і селах, щоб вони бачили, як Він навчає людей. Він пов'язував Свої інтереси з їхніми, і вони об'єднувалися з Ним у загальній справі. ХНС 130.2

Уміння Христа поєднувати Себе з інтересами людства — це приклад для наслідування кожним, хто проповідує Слово і хто приймає Євангеліє Його благодаті. Ми не повинні уникати суспільних зв'язків і відгороджуватися від людей. Щоб працювати серед усіх верств суспільства, потрібно йти туди, де вони знаходяться. Навряд чи вони шукатимуть зустрічі з нами із власних спонукань. Не лише з кафедри можна зворушити людські серця Божественною істиною. Існує ще одне поле діяльності, можливо, скромніше, але не менш перспективне — це будинки бідняків, палаци вельможних людей, гостинні зібрання і місця невинних розваг. ХНС 130.3

Як учні Христа, ми не повинні уподібнюватись світові в любові до задоволень, розділяючи їхню безрозсудність. Це може принести лише шкоду. У жодному разі ми не повинні схвалювати гріх ні словами, ні діями, ні навіть мовчанням чи своєю присутністю. Куди б не йшли, ми маємо бути з Ісусом, відкриваючи іншим привабливість нашого Спасителя. Але ті, котрі намагаються зберегти свою релігію, ховаючи її за кам'яними стінами, втрачають дорогоцінні можливості чинити добро. Через громадські зв'язки християнство стикається із світом. Кожен, хто отримав Божественну просвіту, повинен освітити дорогу тим, хто ще не знає Світла життя. ХНС 130.4

Ми всі повинні стати свідками Ісуса. Наш громадський вплив, освячений благодаттю Христа, слід використовувати з метою придбання душ для Спасителя. Світ має усвідомити, що ми не поглинуті корисливими егоїстичними інтересами, а бажаємо поділитися з іншими нашими благословеннями і привілеями. Хай люди побачать, що наша релігія не робить нас черствими або надто вимогливими. Кожний, хто стверджує, що знайшов Христа, зобов'язаний служити для добра людей, як це робив Ісус. ХНС 131.1

Ми не повинні створювати фальшивого уявлення про те, що християни — це похмурі, нещасні люди. Якщо наш погляд спрямований на Ісуса, ми бачитимемо милосердного Спасителя і приймемо світло від Його обличчя. Де панує Його Дух, там завжди мир. І там буде радість, тому що людину сповнює мир та святе довір'я до Бога. ХНС 131.2

Христос задоволений Своїми послідовниками, коли вони — звичайні люди — стають причетними до Божественної природи. Вони не монументи, а живі люди. Їхні серця, зрошені Божественною благодаттю, відкриті й розцвітають під променями Сонця Праведності. Світло, що зливається на них, вони віддзеркалюють на інших з допомогою дії, проникнутих любов'ю Христа. ХНС 131.3