Христос — надія світу

Розділ 14. “Ми знайшли Месію”

(На підставі Євангелія від Йоан.1:19—51)

Йоан Хреститель проповідував і хрестив у Віфаварі за Йорданом. Це було недалеко від того місця, де Бог зупинив води ріки, коли Ізраїль переходив через неї. Неподалік небесним воїнством була колись зруйнована фортеця Єрихон. У пам'яті людей воскресали усі ці події, викликаючи глибоку зацікавленість вісткою Хрестителя. Невже Той, Котрий зробив стільки чудес у давнину, не виявить знову Своєї сили для звільнення Ізраїлю? Саме такі думки хвилювали серця людей, які щодня збиралися на берегах Йордану. ХНС 110.1

Проповідь Йоана справляла на народ таке глибоке враження, що це стривожило релігійних вождів. Побоюючись повстань, римляни з підозрою дивилися на кожне велике зібрання народу; все, що могло б призвести до народного повстання, викликало страх у юдейських правителів. Йоан не визнавав авторитету синедріону і не просив у нього дозволу на працю, котру виконував. Він докоряв правителям і народові, фарисеям і саддукеям. Однак люди охоче йшли за ним. Інтерес до його місії, здавалось, постійно зростав. Хоч Йоан діяв незалежно від синедріону, цей найвищий керівний орган вважав, що пророк, як учитель народу, підзвітний їм. ХНС 110.2

Синедріон складався зі священиків, правителів і вчителів народу. Зазвичай його очолював первосвященик. Усі його члени мали бути зрілими за віком, однак не похилого віку, освіченими й обізнаними не лише з питань юдейської релігії та історії, але всебічно ерудованими. У них не повинно було бути тілесних вад. До того ж, вони мали бути сімейними мужами, оскільки такі люди вважалися більш гуманними і дбайливими. Свої засідання синедріон проводив у суміжному з Єрусалимським храмом приміщенні. За часів незалежної Єврейської держави синедріон був верховним судом нації, і йому належала як світська, так і церковна влада. І хоча тепер синедріон підкорявся Римові, він і надалі користувався значним впливом у громадському й релігійному житті Ізраїлю. ХНС 110.3

Синедріон не міг залишатися байдужим до діяльності Йоана. Ще жили люди, які пам'ятали про одкровення, дане Захарії в храмі, знали його пророцтво, яке вказувало на його сина як провісника Месії. Зміни і сум'яття останніх тридцяти років дещо затьмарили спогади про це. Але тепер хвилювання, що було викликане в народі служінням Йоана, примусило багатьох згадати про це. ХНС 111.1

Пройшло багато часу, як в Ізраїлі не було пророка; давно не видно було таких перемін, які відбувалися нині. Заклик покаятись у гріхах видавався незвичним і приголомшливим. Багато хто з правителів не захотіли чути проповідей і закликів Йоана, оскільки вони викривали таємниці їхнього життя. Однак Йоан недвозначно проповідував про прихід Месії. Було добре відомо про те, що сімдесят седмиць — період із пророцтва Даниїла, який вказував на прихід Месії, — майже завершувалися, і всі з надією очікували настання епохи національного відродження. Збудження в народі було настільки великим, що синедріон стояв перед необхідністю схвалити чи засудити діяльність Йоана. Влада синедріону слабшала, а тому постало серйозне питання про те, як зберегти вплив? Сподіваючись дійти якогось висновку, вони послали священиків і левитів до Йордану для переговорів з новим учителем. ХНС 111.2

Посланці прибули якраз в розпалі проповіді Йоана перед величезним натовпом народу. Зарозумілі рабини поважно пройшли вперед, надіючись таким чином справити враження на народ і викликати до себе повагу Йоана. Шанобливо, майже зі страхом, натовп розступився, даючи їм дорогу. Видатні мужі у пишних шатах з гідністю, відповідною їхньому становищу та владі, зупинились перед пророком пустелі. ХНС 111.3

— “Хто ти? — спитали вони. ХНС 112.1

Знаючи, що в них на думці, Йоан відповів: ‘Я — не Христос!’ ХНС 112.2

— Хто ж ти тоді — Ілля? ХНС 112.3

— Ні. ХНС 112.4

— А може, ти пророк? ХНС 112.5

— Ні! ХНС 112.6

— Хто ж ти такий? Ми маємо дати відповідь тим, хто послав нас. Що ти скажеш про себе самого? ХНС 112.7

— Я — голос волаючого в пустелі: рівняйте дорогу Господню, як пророк Ісайя заповів”.¹ ХНС 112.8

Йоан посилався на відоме пророцтво Ісаї: “Утішайте, втішайте народ Мій, каже ваш Бог. Промовляйте до серця Єрусалима і скажіть йому, що скінчилась його боротьба, що вина його вибачена… голос кличе на пустелі: вготуйте дорогу Господню, в степу вирівняйте шлях Богу нашому! Хай підніметься кожна долина, і хай знизиться всяка гора та підгірок! Нехай провалля стануть рівниною, а прикрі кручі — низиною! І з'явиться слава Господня, і разом побачить її кожне тіло”.² ХНС 112.9

У давнину, коли цар проїжджав по віддалених провінціях своїх володінь, попереду царської колісниці йшли люди, які мали рівняти погану дорогу і засипати ями, щоб царська подорож проходила безпечно і без перешкод. Пророк використав саме цей звичай, ілюструючи роботу Євангелія. ХНС 112.10

“Хай підніметься кожна долина, і хай знизиться всяка гора та підгірок”. Коли Дух Божий Своєю гідною подиву пробуджуючою силою торкається душі, людські гордощі упокорюються, а світські задоволення, становище і влада втрачають вартість. “Руйнуємо задуми і всяку гордість, що повстає проти пізнання Бога, і беремо в полон всяке знання на послух Христові”.³ Це означає, що покора і самовіддана любов, які так мало цінуються людьми, стають єдино життєвою вартістю. Так діє євангельська вістка, частиною якої була проповідь Йоана. Рабини продовжували розпитувати: “Чому ж ти хрестиш, якщо ти не Христос, не Ілля і не пророк?”⁴ Кажучи “пророк”, рабини мали на увазі Мойсея. Юдеї вважали, що Мойсей має воскреснути із мертвих і вознестися на Небеса. Вони не знали, що він уже воскрес. Коли Хреститель розпочав своє служіння, чимало людей думало, що він і є пророком Мойсеєм, який воскрес із мертвих, оскільки Йоан був добре обізнаний з історією Ізраїлю, а також із пророцтвами. ХНС 112.11

Вважалося, що перед пришестям Месії повинен з'явитися Ілля. Йоан заперечував такі припущення, хоч його слова мали і більш глибоке значення. Пізніше Христос сказав про Йоана: “І коли хочете знати, він — Ілля, який має прийти”.⁵ Йоан прийшов у дусі та силі Іллі, аби виконати служіння, котре звершував Ілля. Якби юдеї повірили йому, вони отримали б чимало переваг. Але вони не прийняли його вістки. Вони не визнали його Іллею, а тому він не міг виконати для них місії, заради якої прийшов. ХНС 113.1

Багато з тих, котрі зібралися на березі Йордану, були присутніми при хрещенні Ісуса, проте тільки дехто зауважив дану Богом ознаку. У своїй більшості люди не були схильні до покаяння, до чого вже кілька місяців закликав Хреститель. їхні серця виявилися жорстокими, а розум затьмарився. Тому коли Небеса засвідчили про Ісуса під час Його хрещення, вони не помітили цього. Люди, які ніколи не звертались з вірою до Невидимого, не побачили об'явлення слави Бога; ті, котрі ніколи не прислухалися до Його голосу, залишались глухими і не почули слів свідчення. Те ж саме повторюється й сьогодні. Не раз у народних зібраннях виявляє себе присутність Христа, а також Його ангелів-служителів, однак більшість із присутніх не відчувають цього. Вони не зауважують нічого особливого, а тому лише декому відкривається об'явлення Спасителя. Мир і радість наповнюють серця таких людей. Вони отримують розраду, підбадьорення і благословення. ХНС 113.2

Посланці із Єрусалима запитали у Йоана: “Чому ти хрестиш?”. Вони чекали його відповіді. В цей час Хреститель окинув поглядом натовп, зібраний довкола нього, і раптом його очі засяяли, обличчя просвітліло; увесь він, здавалось, був охоплений незвичайним хвилюванням. Простягнувши руки вперед, Йоан голосно вигукнув: “Я хрещу водою, але серед вас стоїть Той, Кого ви не знаєте, Який іде за мною, [але був ще до мене,] — я Йому не достойний розв'язати ремінця на взутті!”⁶ ХНС 113.3

Відповідь, що мала бути передана синедріону, була ясною і недвозначною. Слова Йоана могли стосуватися винятково Обітованого. Виявляється, Месія був серед них! Священики і правителі з подивом оглядалися навкруги в надії побачити Того, про Кого говорив Йоан. Але вони так і не розпізнали Його в натовпі. ХНС 114.1

Коли при хрещенні Ісуса Йоан вказав на Нього як на Агнця Божого, служіння Месії було представлене в новому світлі. Пророк пригадав слова Ісаї: “Як ягня був проваджений Він на заколення”.⁷ Протягом наступних тижнів Йоан з новим зацікавленням досліджував вчення і пророцтва про жертвоприношення. Він ще не зовсім чітко розрізняв два етапи діяльності Христа: страждаючої Жертви і Царя-переможця. Однак Йоан розумів, що прихід Христа мав глибший зміст, ніж це уявляли собі священики і народ. Коли він побачив у натовпі Ісуса, Котрий повернувся із пустелі, він був переконаний, що матиме місце якась особлива ознака для народу, котра виявить Його істинний характер. З нетерпінням він чекав, що Спаситель проголосить Свою місію, але не було сказано жодного слова, жодної ознаки не було виявлено. Ісус ніяк не прореагував на повідомлення Йоана про Нього, натомість розчинився серед учнів пророка. Він не оголосив про Своє особливе покликання і не зробив нічого, щоб Його помітили. ХНС 114.2

Наступного дня Йоан знову побачив Ісуса. Божественне осяяння спочило на пророкові, і, простягнувши руки, він вигукнув: “Ось Агнець Божий, що на Себе бере гріх світу! Це Той, про Кого я казав, що за мною іде Чоловік, Який був ще до мене, бо Він був раніше від мене. Я не знав Його, але я прийшов хрестити у воді, щоб Він з'явився Ізраїлеві! І засвідчив Йоан, промовляючи: Бачив я, що Дух сходив, мов голуб, із неба, і залишився на Ньому. Я не знав Його, але Той, Хто послав мене хрестити водою, сказав мені: Над Ким побачиш Духа, що сходить і перебуває над Ним, — Він Той, Хто хрестить Духом Святим. І я побачив, і засвідчив, що Він — Божий Син”.⁸ ХНС 114.3

Невже це, дійсно, Христос? Зі страхом і подивом народ дивився на Того, Кого щойно було названо Божим Сином. Слова Йоана глибоко схвилювали людей. Він промовляв до них в ім'я Бога. Щодня вони слухали пророка, коли він докоряв їм за гріхи, і з кожним днем все більше переконувались, що він посланий Небом. Але Хто ж був Той, Кого названо більшим за Йоана Хрестителя? У Його одязі і поведінці ніщо не свідчило про високе становище. З вигляду Він був простою людиною, одягненою в скромний, бідний одяг, як і вони. ХНС 115.1

Але у натовпі були й такі, котрі під час хрещення Христа бачили божественну славу і чули Божий голос. Однак з того часу вигляд Спасителя дуже змінився. При хрещенні вони бачили Його обличчя, осяяне небесним світлом; тепер же воно було блідим, змученим і змарнілим. Його впізнав лише пророк Йоан. ХНС 115.2

Разом з тим, дивлячись на Ісуса, люди бачили на Його обличчі Божественне співчуття і водночас усвідомлення Своєї сили. Його погляд, вираз обличчя свідчили про смирення і невимовну любов. Здавалося, Його оточувала атмосфера одухотвореності. Незважаючи на Його люб'язні і скромні манери, людей вражала Його внутрішня сила, котру неможливо було повністю приховати. Чи був це дійсно Той, Кого Ізраїль так довго чекав? ХНС 115.3

Ісус прийшов у бідності та приниженні, щоб стати для нас Прикладом і викупити нас. Якби Він з'явився у царському блиску, то як міг би навчити нас покори? Хіба прозвучали б з такою проникливістю істини Нагорної проповіді? На що могли б надіятись прості люди, якби Ісус прийшов як цар? ХНС 115.4

І все-таки для більшості людей здавалося неймовірним, щоб Той, на Кого вказував Йоан, здійснив їхні високі мрії та сподівання. Чимало було розчарованих і збентежених. Слова, які священики та рабини так бажали почути, — що Ісус відновить Ізраїльське царство, — так і не були виголошені. Але саме такого царя вони чекали, саме такого Месію готові були прийняти. Проте Того, Хто бажав заснувати Царство праведності і миру в їхніх серцях, мало хто чекав. ХНС 115.5

Наступного дня, коли біля Йоана стояти два його учні, він знову побачив Ісуса у натовпі. І знову обличчя пророка осяяла слава Невидимого, коли він вигукнув: “Ось Агнець Божий!” Ці слова зворушили серця учнів, хоча вони й не зовсім розуміли їх. Що могло б означати дане Йоаном ім'я — “Агнець Божий”? Однак Йоан не пояснив їм нічого. Залишивши Йоана, вони пішли шукати Ісуса. Один із них був Андрій, брат Симона, другий — Йоан, відомий нам як євангеліст. Вони й стали першими учнями Христа. Спонукувані силою, якій не могли протистояти, вони пішли за Христом, бажаючи порозмовляти з Ним. Водночас, сповнені благоговійного страху, мовчки розмірковували над важливим питанням: чи Він — справді Месія? ХНС 116.1

Ісус знав, що учні йдуть за Ним. Це були перші плоди Його служіння, і серце Божественного Вчителя сповнилося великою радістю, оскільки ці душі відповіли на заклик Його благодаті. Але, повернувшись до них, Він лише запитав: “Що ви шукаєте?” Він залишив за ними право вибору: висловити своє бажання або ж повернутися назад. ХНС 116.2

Але їх цікавило тільки одне. Лише одна Особа заволоділа їхніми думками. Вони запитали: “Вчителю, де Ти живеш?”⁹ Під час короткої зустрічі на дорозі вони не могли отримати того, чого жадали. Учні бажали залишитися наодинці з Ісусом, посидіти біля Його ніг і почути Його слова. “Він каже їм: Ходіть і подивитеся! Вони прийшли й побачили, де Він перебував, і залишалися в Нього того дня”.¹⁰ ХНС 116.3

Якби Йоан і Андрій мали той же дух невір'я, що й священики і правителі, їм не спало б на думку вчитися біля ніг Ісуса. Вони прийшли б до Нього як критики, аби посперечатися з Ним. Багато хто у такий спосіб зачиняє двері перед дорогоцінними можливостями. Але не так повелися перші учні Христа. Вони відповіли на заклик Святого Духа, Котрий говорив до їхніх сердець через проповіді Йоана Хрестителя, і впізнали голос небесного Вчителя. Для них слова Христа були сповнені новизною, істиною і красою. Божественне світло тепер осявало вчення Старого Завіту. Багатогранна істина постала перед ними у новому світлі. ХНС 116.4

Лише розкаяння, віра і любов можуть допомогти душі прийняти небесну мудрість. Віра, котра діє через любов, — ось ключ до знання, і кожний, хто любить, — “знає Бога!”¹¹ ХНС 117.1

Йоан був людиною щирою і глибоко емоційною, палкою і разом з тим схильною до роздумів. Він почав осягати своїм розумом славу Христа, — не світську пишність і могутність, прагнути котрих він був навчений, а “славу як Єдинородного від Отця, повного благодаті й істини”.¹² Йоан цілком був поглинутий роздумами над цим дивовижним відкриттям. ХНС 117.2

Андрію хотілося поділитися радістю серця з іншими. Знайшовши свого брата Симона, він вигукнув: “Ми знайшли Месію!”¹³ Симону не потрібно було повторювати. Він також чув проповідь Йоана Хрестителя і негайно поспішив до Спасителя. Випробувальний погляд Христа зупинився на ньому. Гаряча вдача Симона, його любляче і співчутливе серце, честолюбність, самовпевненість, історія його падіння і розкаяння, праця і мученицька смерть — усе це пройшло перед поглядом Спасителя, і Він сказав: “Ти — Симон, син [Йони]; ти будеш називатися Кифа, що в перекладі означає Петро”.¹⁴ ХНС 117.3

“Наступного дня вирішив Ісус піти в Галілею. І знайшов Він Филипа та й каже йому: ‘Іди за Мною’”.¹⁵ Филип відразу підкорився цьому повелінню і також став співпрацівником Христовим. ХНС 117.4

Филип покликав Нафанаїла, котрий перебував серед натовпу, коли Хреститель вказав на Ісуса як на Агнця Божого. Але, дивлячись на Ісуса, Нафанаїл зазнав розчарування. Чи ж може цей Чоловік, вигляд Якого свідчить про важку працю та бідність, бути Месією? Однак Нафанаїл не відкинув Ісуса, тому що вістка Йоана глибоко запала йому в серце. ХНС 117.5

Коли Филип прийшов до Нафанаїла, той у тихому гаю розмірковував над словами Йоана і пророцтвами про Месію. Він молився, щоб йому було відкрито, чи дійсно Той, про Котрого пророкував Йоан, був Визволителем. У відповідь Святий Дух спочив на ньому, даючи запевнення, що Бог відвідав Свій народ і підняв “ріг спасіння”¹⁶ для нього. Филип знав, що його приятель досліджує пророцтва, і коли Нафанаїл якраз молився під смоківницею, знайшов його там. Вони не раз удвох молились у цьому усамітненому куточку, схованому густим листям дерев від сторонніх очей. ХНС 117.6

Вістка “Ми знайшли Того, про Кого писали Мойсей у Законі і пророки”,¹⁷ пролунала для Нафанаїла прямою відповіддю на молитву. Але віра Филипа ще не була міцною, і він додав із сумнівом: “Ісуса з Назарета, сина Йосифа”. І знову в серці Нафанаїла з'явилось упередження. Він вигукнув: “Чи може бути щось добре з Назарета?”¹⁸ ХНС 118.1

Филип не став сперечатися з ним, а лише сказав: “Іди і подивися!” Коли Христос побачив Нафанаїла, котрий йшов до Нього, то сказав: “Ось справжній ізраїльтянин, в якому нема підступу! Каже Йому [Нафанаїл]: Звідки мене знаєш? А Ісус у відповідь йому сказав: Ще до того, як закликав тебе Филип, Я бачив тебе, коли ти був під смоківницею”.¹⁹ ХНС 118.2

Цього було достатньо. Божественний Дух, Котрий засвідчив Нафанаїлу під час його усамітненої молитви під смоківницею, тепер промовляв до нього словами Ісуса. Хоч Нафанаїл сумнівався і мав деяку упередженість, проте він прийшов до Христа із щирим бажанням пізнати правду; і тепер його бажання здійснилося. Його віра перевершила навіть віру того, котрий привів його до Ісуса. Він впевнено сказав: “Равві, Ти — Син Божий, Ти Цар Ізраїлю!”²⁰ ХНС 118.3

Якби Нафанаїл звернувся за поясненнями до рабинів, він ніколи не знайшов би Ісуса. Тільки особисто познайомившись з Ним і самостійно прийнявши рішення, він зміг стати Його учнем. Так трапляється з багатьма і сьогодні, котрі через різні упередження не дозволяють скористатися добром. Наскільки б усе було по-іншому, якби вони побажали прийти і побачити! ХНС 118.4

Доки люди довірятимуть людському авторитету і керуватимуться ним, ніхто з них не прийде до спасаючого пізнання істини. Подібно до Нафанаїла, кожному зокрема потрібно досліджувати Слово Боже і молитися про освіту від Святого Духа. Той, Хто зауважив Нафанаїла під смоківницею, побачить і нас у потаємному місці молитви. Ангели із осель світла знаходяться поруч з тими, хто в покорі шукає Божественного керівництва. ХНС 118.5

З покликання Йоана, Андрія, Симона, Филипа і Нафанаїла почалося заснування християнської Церкви. Спочатку Йоан Хреститель направив до Ісуса двох своїх учнів. Після того один із них, Андрій, знайшов свого брата і, в свою чергу, також покликав його до Спасителя. Потім був покликаний Филип, котрий вирушив на пошуки Нафанаїла. Ці приклади могли б навчити нас, наскільки важливими є наші особисті зусилля у залученні до віри наших рідних, друзів і сусідів. Є люди, які все життя вважають себе християнами, однак ніколи не докладали зусиль привести до Спасителя хоча б одну душу. Вони залишають цю роботу на служителя. Проповідник може чудово відповідати своєму покликанню, але він не зможе зробити того, що Бог доручив членам Церкви. ХНС 119.1

Існує величезна потреба в служінні люблячих християн. Чимало душ, які могли бути спасенними, загинули тільки через те, що їхні ближні — прості люди — не доклали для їхнього порятунку особистих зусиль!.. Скільки ж людей продовжують чекати, поки до них звернуться особисто! Серед членів вашої родини, сусідів, у місті, в якому живете, — скрізь для нас, як місіонерів Христа, знайдеться праця. І якщо ми — християни, така праця для вас буде насолодою. Як тільки людина навертається, в неї виникає бажання розповісти іншим, якого дорогого Друга вона знайшла в Ісусі. Істину, яка спасає й освячує, приховати в серці неможливо. ХНС 119.2

Люди, які присвятили себе Богові, стануть провідниками світла. Бог зробить їх Своїм знаряддям, через яке передаватиме багатства Своєї благодаті іншим. Його обітниця така: “Я дам тим, що навкруги Моєї гори, благословення, і пошлю дощ у свій час; це будуть дощі благословення”.²¹ ХНС 119.3

Филип сказав Нафанаїлові: “Іди і подивися!”. Він не силує його довіритися чиємусь свідченню, а пропонує особисто познайомитись з Христом. З того часу, як Христос вознісся на небеса, Його учні залишаються Його представниками серед людей. Один із найуспішніших засобів навернення душ до Христа — це втілення Його характеру в нашому повсякденному житті. Наш вплив на людей залежить не стільки від того, що говоримо, скільки від того, якими ми є. Люди можуть сперечатися і відкидати наші аргументи, вони можуть чинити опір нашим закликам, але сповнене безкорисливої любові життя є доказом, який неможливо заперечити. Життя, що характеризується послідовністю та лагідністю Христа, — це найбільша сила в нашому світі. ХНС 119.4

У вченні Христа духовні переконання і життєвий досвід взаємно підсилюють одне одного, а тому кожний, хто приймає Його науку, сам стає учителем, діючи за Божественним зразком. Слово Боже, сказане тим, хто сам ним освячений, містить в собі життєдайну силу, котра робить це Слово привабливим для слухачів, переконуючи їх у тому, що це — жива дійсність. Коли людина приймає істину з любові до неї, це стане помітним у її манерах і навіть у тоні голосу. Вона сповіщає про те, що сама чула, бачила і сприйняла від Слова життя, щоб інші також могли мати спільність з нею через пізнання Христа. Свідчення, яке виходить з вуст, освячених дотиком палаючого вугілля з жертовника, стає для сприйнятливого серця істиною, здатною освятити і всю особистість. ХНС 120.1

Той, хто прагне нести світло іншим, і сам отримає благословення. Це й будуть “дощі благословення”, бо “хто поїть інших, сам напоєний буде”.²² Бог міг би спасати грішників і без нашої допомоги, але щоб сформувати христоподібний характер, нам необхідно співпрацювати з Ним. Щоб радіти разом з Ним з приводу кожної викупленої душі завдяки Його Жертві, ми повинні брати участь у праці нашого Спасителя. ХНС 120.2

Перше визнання віри Нафанаїла — таке певне, палке та щире — прозвучало, наче музика. “Ісус у відповідь сказав йому: Ти повірив, бо Я сказав тобі, що бачив тебе під смоківницею? Ще більше від цього побачиш”.²³ З великою радістю Спаситель дивився на Свою працю проголошення Євангелія лагідним, зцілення розбитих серцем і сповіщення визволення полоненим сатаною. Заохочуючи тих, котрі прийняли Його дорогоцінні благословення, Ісус додав: “Істинно, істинно запевняю вас: [відтепер] побачите відкрите небо й Божих ангелів, які піднімаються і опускаються над Людським Сином”.²⁴ ХНС 120.3

По суті ці слова означали: на берегах Йордану відкрилися Небеса, і Дух Святий у вигляді голуба зійшов на Христа. Це було ознакою того, що Він — Син Божий. Якщо повірите цьому, то віра ваша відродиться. Ви побачите Небеса відкритими, і вони ніколи не закриються для вас. Христос відкрив Небеса для нас. Ангели Божі підіймаються, несучи до Небесного Отця молитви тих, які мають потреби, або переносять горе, і спускаються, несучи благословення й надію, мужність, допомогу і життя людським синам. ХНС 120.4

Шлях ангелів Божих — із землі до Неба і навпаки. Чудеса Христа для нещасних і страждаючих були вчинені силою Божою через служіння ангелів. Усі Божі благословення приходять до нас через Христа завдяки служінню Його небесних посланців. Прийнявши людську природу, наш Спаситель з'єднав Свою долю з долею грішних синів і дочок Адама, тоді як завдяки Божественній природі Він перебуває по правиці престолу Божого. Таким чином, Христос є Посередником у спілкуванні людей з Богом і Бога з людьми. ХНС 121.1