Христос — надія світу

Розділ 13. Перемога

(На підставі Євангелій від Матв.4:5—11; Марк.1:12—13; Луки 4:5—13)

“Тоді диявол узяв Його до святого міста і поставив на наріжнику храму, та й каже: Якщо Ти Божий Син, то кинься вниз; адже написано, що Своїм ангелам звелить [щоб оберігали Тебе], і на руках піднесуть Тебе, щоб Ти не вдарив об камінь ногу Свою”.¹ ХНС 103.1

Сатана вважав, що знайшов з Ісусом спільну мову. Підступний ворог сам користується словами, що вийшли з уст Божих. Він продовжує виставляти себе ангелом світла, обізнаним із Писанням, який нібито розуміє важливість усього написаного. Однак, якщо Ісус використовував Слово Боже для підтвердження Своєї віри, то спокусник вживає його для прикриття обману. Він робить вигляд, що раніше лише випробовував вірність Ісуса, а тепер схвалює Його стійкість і спонукує Його дати ще один доказ Своєї віри. ХНС 103.2

І знову спокуса починається з натяку на недовір'я: “Якщо Ти Божий Син…” Сатана спонукав Христа відповісти на це “якщо”, але Христос відмовився навіть від найменшої поступки сумніву. Ісус не міг наражати Своє життя на небезпеку, доводячи щось сатані. Лукавий сподівався скористатися з людської природи Христа, викликаючи у Нього почуття самовпевненості. Але хоч сатана може підбурювати, проте він не в змозі примусити згрішити. Він сказав Ісусові: “Кинься вниз”, розуміючи, що сам не може скинути Його, тому що Бог втрутиться, аби спасти Його. Сатана не міг також примусити Ісуса самостійно кинутися вниз. Доки Христос не піддався спокусі, Він залишався непереможним. Жодні сили — ні земні, ні сили пекла — не могли змусити Христа зробити навіть найменше відхилення від волі Бога Отця. ХНС 103.3

Спокусник не в змозі примусити нас чинити зло. Він не має влади над нашим розумом, поки ми самі не здамося в його полон. Перш ніж сатана зможе заявити свою владу над нами, ми маємо спочатку самі підкорити йому свою волю і перестати вірити в Христа. Однак будь-яке гріховне бажання, яке ми виношуємо в собі, зміцнює його позицію. Кожна риса нашого характеру, що не відповідає Божественному мірилу, — це відчинені двері, через котрі він може проникати, щоб спокушувати і губити нас. Кожне наше падіння або поразка дає йому привід ганьбити Христа. ХНС 104.1

Однак хитрий ошуканець, повторивши обітницю: “Своїм ангелам звелить”, він пропустив останні слова: “пильнувати Тебе на всіх дорогах Твоїх”, тобто на дорогах, визначених Богом. Ісус відмовився звернути з дороги послуху. Хоч Він цілковито довіряв Своєму Отцеві, проте уникав ситуацій, коли для врятування життя потрібне було б втручання Всевишнього. Ісус не дозволив, щоб Провидіння приходило Йому на допомогу; таким чином Він дав людині приклад досконалого довір'я і послуху. ХНС 104.2

Відповідаючи, Ісус сказав сатані: “Ще написано: Не спокушуватимеш Господа Бога свого”.² Ці слова в давнину були сказані Мойсеєм ізраїльському народові, коли вони знемагали від спраги в пустелі, вимагаючи від Мойсея води. Тоді вони кричали: “Чи є Господь серед нас, чи нема?”³ Бог заради них звершив чудеса, і все-таки у тяжкі часи вони сумнівалися у Ньому, вимагаючи доказу Його присутності. У своєму невір'ї вони випробовували Бога. Сатана також спонукував Христа зробити те саме. Бог уже засвідчив, що Ісус — Його Син; тепер же просити у Бога нового доказу про це — означало піддати Божі слова випробовуванню, спокушувати Його. Подібне відбувається тоді, коли у Бога просять того, чого Він не обіцяв. Це означає виявляти недовір'я, випробовувати і спокушувати Його. Ми звертаємося до Бога з проханнями не для того, щоб перевірити, виконає Він Своє слово чи ні, а тому, що Він завжди виконує обіцяне. Немає жодної необхідності перевіряти, чи Він любить нас, але тому, що Він справді нас любить. “Без віри неможливо догодити Богові. Тим, які приходять до Бога, треба вірити, що Він є і що винагороджує тих, які Його шукають”.⁴ ХНС 104.3

Але віра не має нічого спільного із самовпевненістю. Тільки той, хто має справжню віру, вільний від самовпевненості. Справа в тому, що самовпевненість — це сатанинська підробка віри. Віра претендує на Божі обітниці й приносить плоди послуху. Самовпевненість також претендує на обітниці, однак використовує їх так, як це робив сатана, — для виправдання беззаконня. Віра допомогла б нашим прабатькам довіритися любові Божій і коритися Його Заповідям. Але самовпевненість штовхнула їх на порушення Божого Закону, водночас запевняючи, що Його велика любов врятує їх від наслідків гріха. То не є віра, якщо вона претендує на доброзичливість Небес і в той же час не виконує умов, за яких милість може бути дана. Справжня віра грунтується на обітницях і постановах Святого Письма. ХНС 105.1

Часто трапляється так: коли сатані не вдається посіяти в нас сумнів, він досягає успіху, спонукуючи нас до самовпевненості. Він знає: якщо йому пощастить примусити нас необачно ступити на дорогу спокуси, перемога буде за ним. Бог охоронятиме всіх, хто ходить шляхом послуху, але зійти з цього шляху — означає насмілитися ступити на територію сатани. Там ми неминуче впадемо. Спаситель попереджує: “Пильнуйте і моліться, щоб не потрапити в спокусу”.⁵ Роздуми і молитва вбережуть нас від того, щоб необачно не ступити на небезпечний шлях; таким чином ми будемо врятовані від численних поразок. ХНС 105.2

Однак, якщо все ж долають спокуси, ми не повинні втрачати мужності. Часто, коли опиняємося у важкій ситуації, починаємо сумніватися, чи дійсно Божий Дух провадить нас. Але пам'ятаймо: саме Дух привів Ісуса у пустелю, щоб там сатана спокутував Його. Коли Бог випробовує нас, Він має на меті зробити для нас щось добре. Ісус не зловживав Божими обітницями і не йшов без потреби на спокушування, але й не падав духом, коли спокуса приходила. Тому і ми повинні діяти саме так. “Вірний Бог, Який не допустить, щоб ви випробовувались більше, ніж можете, але при спокусах дасть вам змогу її перенести”.⁶ Він говорить: “Принось Богові в жертву подяку і виконуй свої обітниці Всевишньому, і поклич до Мене в лиху годину, — Я тебе визволю, ти ж прославиш Мене!”⁷ ХНС 105.3

Таким чином Ісус переміг і в другій спокусі; тепер сатана виявив своє справжнє обличчя. Яке? Ні, він не був огидним чудовиськом, з роздвоєними ратицями і крилами кажана. Сатана — могутній ангел, хоч і грішний, падший. Він відверто визнає себе провідником повстання і богом цього світу. ХНС 106.1

Сатана вивів Ісуса на високу гору і, як у панорамі, показав Йому у всій славі царства цього світу. Осяяні сонцем, перед Спасителем світу виблискували міста із прекрасними храмами, мармуровими палацами, родючими ланами і виноградниками. Сліди зла були приховані. Щойно перед Ісусом простягалася похмура пустеля, тепер же Він бачив картину неперевершеної краси. І тут почувся голос спокусника: “Тобі дам усю владу над усіма царствами і славу їхню, бо вона мені передана, і я кому хочу, даю її. Отже, якщо Ти поклонишся мені, то все буде Твоє”.⁸ ХНС 106.2

Місія Христа могла бути виконана лише через страждання. На Нього чекало життя, сповнене смутку, труднощів і боротьби, а в кінці — ганебна смерть. Він повинен був нести на Собі гріхи всього світу, відчути втрату любові Свого Отця. Тепер цей ошуканець пропонував Ісусові підкоритися своїй, незаконно захопленій владі. Христос, звичайно, міг звільнити Себе від страшного майбутнього, визнавши верховну владу сатани. Але це означало б поразку у великій боротьбі. Намагаючись піднятися вище за Сина Божого, сатана згрішив на Небесах, і якби він переміг тепер, то це стало б тріумфом його повстання. ХНС 106.3

Заявляючи Христові, що слава цього світу належить йому і кому він хоче, тому й дає її, сатана говорив лише частину правди, силкуючись таким чином зміцнити план зваблювання. Обманом сатана привласнив владу Адама, проте Адам був на Землі лише намісником Творця. Він не був незалежним володарем. Земля належить Богові; Він же віддав усе Своєму Синові. Адам мав бути володарем землі, підлеглим Христові. Коли ж влада перейшла від Адама до рук сатани, Христос залишався законним Царем планети. Тому і сказав Господь Навуходоносорові: “Над людським царством панує Всевишній і дає його тому, кому хоче”.⁹ Сатана може проявляти незаконно привласнену владу лише тією мірою, яку визначає йому Бог. ХНС 106.4

Коли спокусник запропонував Христові царства і славу світу, він сподівався, що Христос відмовиться від Свого законного владарювання світом, а здійснюватиме правління як підлеглий сатани. Саме на таке управління сподівалися юдеї. Вони мріяли про царство цього світу. Якби Христос погодився дати їм таке царство, вони з радістю прийняли б Його. Але прокляття гріха з усіма його наслідками тяжіло над ним. Христос заявив спокусникові: “ [Іди геть від Мене, сатано!] Написано: Господеві Богові своєму поклонятимешся і Йому одному служитимеш”.¹⁰ ХНС 107.1

Той, хто підняв повстання на Небі, пропонував Христові царства цього світу, примушуючи Його визнати принцип зла, але Христа неможливо підкупити. Він прийшов, щоб заснувати Царство праведності, і не відступить від цієї мети. З подібними спокусами сатана приходить до людей, і, звичайно, серед них має кращий успіх, ніж у Христа. Він пропонує людям царства світу за умови, що вони визнають його верховну владу. Спокусник вимагає, щоб вони пожертвували чесністю, заглушили голос сумління і потурали егоїзмові. Христос пропонує нам шукати передусім Божого Царства і Божої праведності, але сатана, тут як тут, переконуючи: стосовно вічного життя, можливо, це й правильно, але щоб мати успіх у цьому світі, ти повинен служити мені. У моїх руках твій добробут. Я можу дати тобі багатство, задоволення світу, шану і щастя. Послухайся моєї поради: не дозволяй собі захопитися такими химерними поняттями, як честь і самопожертва. Я вкажу тобі дорогу. Саме так виявляються ошуканими більшість людей. Вони вирішують жити для себе, і сатана цим задоволений. Зваблюючи їх надією на світську могутність, він оволодіває їхніми душами. Насправді ж він пропонує людям те, що йому не належить і що незабаром буде у нього відібране. Обманом він позбавляє людей права на спадщину, котра належить дітям Божим. ХНС 107.2

Сатана піддав сумніву той факт, що Ісус — Син Божий. Однак те, що лукавий негайно ж підкорився наказу Христа, є найкращим підтвердженням цьому. У страждаючому людському єстві виявила себе Божественність. Сатана не міг чинити опір цьому. Розлючений і принижений, він змушений був залишити Спасителя світу. Перемога Христа виявилась такою ж повною, як свого часу була поразка Адама. ХНС 108.1

Так само і ми можемо чинити опір спокусі, примушуючи сатану відійти від нас. Ісус переміг, підкорившись і довірившись Богові; через апостола Він говорить: “Тож підкоріться Богові, протидійте дияволові, і він утече від вас. Наблизьтеся до Бога, і Він наблизиться до вас. Очистіть руки, грішники, і очистіть серця, двоєдушні”.¹¹ Власними зусиллями ми не можемо захистити себе від сили спокусника. Він переміг людство, і коли пробуємо встояти, покладаючись на свої сили, ми стаємо жертвою його підступів. “Господнє ім'я — міцна башта: до неї втече справедливий і буде безпечний”.¹² Сатана тремтить і тікає від найслабшої душі, котра знаходить схованку у наймогутнішому Імені Бога. ХНС 108.2

Після того, як ворог відійшов, знесилений Ісус, зі смертельно блідим обличчям, впав на землю. Небесні ангели спостерігали за цією боротьбою; вони бачили, як їхній улюблений Повелитель ціною невимовних страждань прокладав дорогу до визволення людства. Він витримав випробовування незрівнянно більші за ті, які випадають на нашу долю. Тепер ангели служили Сину Божому, Котрий лежав, як помираючий. Ісус був підкріплений їжею і потішений вісткою про те, що Отець любить Його, а усе Небо радіє Його перемозі. Його Божественне серце, зігріте знову, сповнилося новим співчуттям до людини. Він піднявся, щоб завершити розпочату справу. Відтепер Ісус не заспокоїться, поки не переможе ворога світу і не викупить наш занепалий, грішний рід. ХНС 108.3

Ціну нашого викуплення неможливо буде усвідомити доти, доки викуплені не стануть разом із Викупителем перед престолом Божим. Коли перед нашим захопленим поглядом відкриється слава вічних осель, ми знову пригадаємо, що Ісус все це колись добровільно залишив заради нас. Він не просто залишив небесні двори, а й задля нас ризикував зазнати поразки і втратити вічність. Тоді ми покладемо свої вінці до Його ніг, і наші голоси зіллються в співі: “Достойний Агнець, що заколений, прийняти силу, і багатство, і мудрість, і міць, і честь, і славу, і благословення!”¹³ ХНС 109.1