Христос — надія світу

Розділ 12. Спокушення

(На підставі Євангелій від Матв.4:1—11; Марк.1:12—13; Луки 4:1—13)

“А Ісус, сповнений Духа Святого, повернувся з-над Йордану, і Дух повів Його в пустиню”. Євангеліст Марк ще глибше висловив цю думку: “І відразу Дух веде Його в пустиню. І був Він у пустині сорок днів, спокушуваний сатаною; і перебував серед звірів; і ангели служили Йому”. “І нічого не їв у ці дні”.¹ ХНС 91.1

Дух Божий вів Ісуса у пустелю на спокушення. Ісус Сам не накликав на Себе спокуси. Він пішов у пустелю, щоб там роздумувати на самоті над Своєю місією і майбутньою працею. Постом і молитвою Він готував Себе для кривавого шляху, яким мав пройти. Але сатана, знаючи, що Ісус пішов у пустелю, вважав цей час найзручнішим для того, щоб підійти до Нього. ХНС 91.2

Від результату боротьби між Князем світла і провідником царства темряви залежала доля світу. Після того, як сатана ввів людину у гріх, він оголосив свої претензії на землю як на свою власність і став величати себе князем цього світу. Підкоривши собі наших прабатьків, він сподівався заснувати тут своє царство. Люцифер заявив, що люди самі обрали його своїм правителем. Здобувши владу над людьми, він заволодів і світом. Але Христос прийшов, щоб спростувати претензії сатани. Ставши Сином Людським, Ісус залишався вірним Богові. Таким чином, Він довів, що сатана не має повної влади над людством, а відтак і його претензії на світ є недійсними. Всі, котрі бажають звільнитися з-під влади сатани, отримають свободу. Право на володіння землею, втрачене Адамом через гріх, буде відновлене. ХНС 91.3

З того часу, як було сказано змієві в Едемі: “Я покладу ворожнечу між тобою й між жінкою, між насінням твоїм і насінням її”,² сатана знав, що він не матиме абсолютної влади над світом. Він побачив, що в людях діє Сила, здатна протистояти його пануванню. З великою зацікавленістю він спостерігав за жертвоприношенням Адама і його синів. У цих обрядах він розпізнав символ спілкування між Небом і Землею і тому вирішив зруйнувати таке спілкування. Сатана у фальшивому світлі представляв Бога, а також усі обряди, котрі вказували на Спасителя. Він посіяв у людях страх перед Богом, запевняючи, що Він знаходить задоволення в їх знищенні. Через те жертви, які мали відкривати Божу любов, приносилися з метою умилостивити Його гнів. Сатана збуджував у людях низькі пристрасті, щоб таким чином зміцнити свою владу над ними. Коли ж було дане писане Слово Боже, сатана вивчав пророцтва про прихід Спасителя. Із покоління в покоління він працював над тим, щоб зробити людей незрячими щодо цих пророцтв, аби вони відкинули Христа, коли Він прийде. ХНС 92.1

Коли Ісус народився, сатана зрозумів: прийшов Той, Хто має Божественне доручення заперечити його владарювання. Він тремтів, прислухаючись до слів ангельської вістки, яка підтверджувала владу новонародженого Царя. Сатана добре знав, яке становище посідав на Небесах Христос як Улюблений Отця. Те, що Божий Син мав прийти на землю як людина, стривожило і здивувало сатану. Він не міг збагнути таємниці такої великої Жертви. Його егоїстична натура не в змозі була осягнути суті любові до ошуканого людського роду. Слава, небесний мир і радість спілкування з Богом залишалися вельми незрозумілими для людей. Але це дуже добре знав Люцифер як сяючий херувим. З часу втрати Неба він вирішив мстити Богові, призводячи до падіння інших. Він досягав цієї мети, спонукуючи людей знецінювати небесні істини і прив'язуватися серцем до земного. ХНС 92.2

Не без перешкод Повелителеві Небес довелося здобувати людські душі для Свого Царства. З того часу, як Ісус народився у Віфлеємі, лукавий постійно переслідував Його. У Христі був явлений образ Божий, а тому на всіх демонських нарадах у сатани вирішувалось, як перемогти Його. Жодна людська істота, народжена в нашому світі, не уникнула впливу спокусника. Усі пекельні сили князя темряви були задіяні, щоб протидіяти Йому, а якщо вдасться, то і здолати Його. ХНС 93.1

При хрещенні Спасителя сатана також був серед присутніх. Він бачив Сина, огорнутого славою Отця, чув голос Єгови, котрий засвідчив про Божественну природу Ісуса. З часу гріхопадіння Адама людство втратило можливість безпосереднього спілкування з Богом, а тому спілкування між Небесами і Землею здійснювалося через Христа; тепер же Сам Отець сказав, що Ісус прийшов у “подобі гріховного тіла”.³ Якщо досі Бог спілкувався з людством через Христа, то тепер Він спілкуватиметься з ним у Христі. Сатана сподівався, що відраза Бога до гріха призведе до вічного роз'єднання Небес із Землею. Однак тепер стало очевидним, що зв'язок між Богом і людиною відновився. ХНС 93.2

Сатана розумів, що повинен або перемогти, або бути остаточно переможеним. Наслідки боротьби настільки серйозні, що він навіть не відважився довірити цю справу своїм ангелам-однодумцям. Він вирішив особисто брати участь у битві. Таким чином, відступник зібрав усі свої сили, щоб спрямувати їх проти Божого Сина. Христос став головною мішенню для зброї лукавого. ХНС 93.3

Чимало людей вважає, що боротьба між Христом і сатаною не має прямого відношення до їхнього особистого життя, а тому не викликає в них особливого зацікавлення. Насправді ж боротьба знову і знову розгортається в кожному людському серці. Ніхто не в змозі залишити лави прибічників зла, щоб служити Богові, перш ніж не зазнає шалених нападів сатани. Спокуси, котрим протистояв Христос, ті ж самі, перед якими нам буває дуже тяжко встояти. Для Нього вони були сильнішими настільки, наскільки Він перевершує нас святістю Свого характеру. Несучи на Собі страшний тягар гріхів світу, Христос все ж витримав спокуси, одержавши перемогу над апетитом, любов'ю до світського, до земної слави, котра породжує зарозумілість. Саме такі спокуси здолали Адама і Єву; вони часто беруть гору і над нами. ХНС 93.4

Сатана запевняв, що гріхопадіння Адама — доказ того, що Закон Божий несправедливий і його неможливо виконати. У людському тілі Христос повинен був спокутувати падіння Адама. Але важливо зазначити: коли спокусник зваблював Адама, його природа ще не була ослаблена гріхом. Досконалий у своєму фізичному та розумовому розвитку, він був у розквіті духовних і фізичних сил. Адам перебував в оточенні слави Едему і щоденно спілкувався з небесними істотами. Але зовсім в іншому становищі був Ісус, коли в пустелі вступив у двобій із сатаною. Протягом чотирьох тисяч років людський рід зазнав деградації як у фізичному, так і в розумовому та моральному відношенні; Христос прийняв на Себе всю неміч людства, яке вироджувалось. Лише в такий спосіб Він міг врятувати людину від глибокої прірви падіння. ХНС 94.1

Чимало людей вважають, що Христос у жодному разі не міг бути переможений спокусою. Але ж тоді Він не міг би стати на місце Адама і здобути перемогу там, де впав Адам. Якщо б людина зазнавала випробовувань бодай на йоту більших за ті, котрі переносив Христос, тоді Син Божий не був би в змозі допомогти нам. Але наш Спаситель прийняв людське єство з усіма його схильностями до гріха. Він зодягнувся в людську природу, котрій притаманно поступатися спокусі. Нам не загрожують випробування, в яких Ісус не встояв би. ХНС 94.2

Як і для святої пари в Едемі, перемога над догодженням апетитові лягла в основу першого великого спокушування Христа. З чого почалося падіння, з того мала початися і справа нашого викуплення. Як через потурання апетитові Адам упав у гріх, так і через його приборкання Христос повинен був перемогти. “І Він, постивши сорок днів та сорок ночей, зрештою зголоднів. І підійшов до Нього спокусник і сказав: Якщо Ти Син Божий, скажи, щоб це каміння стало хлібом. Ісус відповів: Написано: Не самим хлібом житиме людина, але кожним словом, що виходить з Божих уст”.⁴ ХНС 94.3

Від часу Адама і до днів Христа потурання своїм бажанням настільки зміцнило силу тілесних пристрастей, що вони отримали над людиною майже необмежену владу. Люди настільки зазнали деградації, що були вже не здатні власними силами контролювати свої пристрасті. Заради людини Христос виявив самовладання, яке було сильнішим від голоду і навіть смерті. Ця перша перемога свідчила про те, що взято гору і в інших сферах, котрі неминуче втягуються під час наших сутичок з силами темряви. ХНС 95.1

Коли Ісус прийшов у пустелю, слава Отця огорнула Його. Поглинутий спілкуванням з Богом, Він піднісся над людською слабкістю. Та слава скоро відійшла, і Він залишився на самоті для боротьби зі спокусами, які напосідали на Нього щомиті. Людська природа ухилялася від боротьби, що чекала Його. Протягом сорока днів Христос постив і молився. Ослаблений і виснажений від голоду, знесилений і змарнілий від душевних страждань, “бо над усяку людину було спотворене лице Його”.⁵ Ось тоді й настала найбільш слушна мить для сатани! Тепер він сподівався перемогти Христа! ХНС 95.2

Ніби у відповідь на молитви Спасителя, перед Ним з'явився хтось у подобі небесного ангела. Він заявив, що має доручення від Бога повідомити, що Його піст закінчився, і, подібно до того, як Бог послав ангела, щоб спинити руку Авраама від принесення в жертву Ісаака, Отець, задоволений готовністю Христа пройти кривавим шляхом, і доручив ангелу звільнити Його. Ось така звістка була принесена Ісусові. Спаситель зовсім ослаб від голоду. Йому дуже хотілось їсти; саме в такий момент несподівано підступив до Нього сатана. Вказуючи на розкидане у пустелі каміння, яке своєю формою нагадувало хліби, спокусник запропонував: “Якщо Ти Син Божий, скажи, щоб це каміння стало хлібом”. ХНС 95.3

І хоч з вигляду він був ніби ангел світла, перші слова — “якщо Ти Син Божий…” — викрили його. Це була лукава спроба посіяти сумнів. Якби Ісус зробив так, як запропонував сатана, то підтримав би сумнів. Спокусник намагався перемогти Христа тим самим способом, який він з успіхом застосував до перших людей. Як же підступно сатана підійшов до Єви в Едемі: “Чи справді Господь Бог велів вам не їсти ні з якого дерева, що в раю?”⁶ Хоча до цього часу спокусник говорив правду, тепер в його мові була замаскована зневага до Божих слів, приховані незгода і сумнів щодо істинності Божественного повеління. Сатана намагався навіяти Єві думку про те, що Бог не зробить так, як сказав, і заборона користуватися такими прекрасними плодами не узгоджується з Його любов'ю та милосердям до людини. І тепер спокусник так само намагався навіяти Христові свої думки. “Якщо Ти Син Божий…” — ці слова видавали злість в його душі. У тоні голосу відчувалися нотки цілковитого недовір'я. Невже Бог може так повестися зі Своїм Сином — залишити Його в пустелі, серед диких звірів, без їжі, друзів, без втіхи? Сатана навіював думку про те, що в наміри Божі не входило, щоб Його Син опинився у такому становищі. “Якщо Ти Син Божий…” означало: вияви Свою силу і звільни Себе від нестерпного голоду, накажи, щоб каміння стало хлібом. ХНС 95.4

Слова, проголошені з неба: “Це Син Мій Улюблений, Якого Я вподобав”⁷, усе ще лунали в свідомості сатани. Але він був сповнений рішучості примусити Христа не повірити цьому свідченню. Для Христа ж Слово Боже було запевненням у Його божественній місії. Син Божий прийшов як Людина аби жити серед людей, а проголошеними словами Бог підтверджував Його зв'язок з Небом. Мета сатани полягала в тому, щоб викликати в Нього сумнів до цих слів. Люцифер знав: якби йому вдалося похитнути довіру Христа до Бога, перемога у великій боротьбі була б за ним. Спокусник сподівався, що Христос від нестерпного голоду і відчаю втратить віру у Свого Отця і вчинить чудо заради Себе Самого. Якби Він так зробив, тоді План спасіння людського роду був би зруйнований. ХНС 96.1

Перший конфлікт між Люцифером і Сином Божим стався тоді, коли Христос був Повелителем небесних воїнств, а сатана — провідником повстання на Небесах, за що і був скинений звідти. Тепер вони ніби помінялися місцями, і сатана намагався якнайкраще скористатися своєю уявною перевагою. Один із наймогутніших ангелів, говорив він Христові, був вигнаний з небес. Вигляд Ісуса ніби свідчив про те, що Він і є той падший ангел, залишений Богом і всіма людьми. Божественна істота могла б засвідчити про Свою божественність за допомогою чуда: “Якщо Ти Син Божий, скажи, щоб це каміння стало хлібом”. Такий прояв творчої сили, наполягав спокусник, був би достатнім доказом Божественності й поклав би край суперечкам. ХНС 96.2

Мовчки, не без внутрішньої боротьби, слухав Ісус найбільшого із ошуканців. Але Син Божий не вважав за доцільне доводити сатані Свою Божественність чи пояснювати йому причини Свого приниження. Поступка перед домаганнями бунтівника не принесла б нічого доброго ні для слави Божої, ні для людини. Якби Христос підкорився вимогам ворога, сатана все одно сказав би: покажи ознаку, аби мені повірити, що Ти Син Божий. Жодні докази не змогли б усунути бунтівний дух із серця сатани. До того ж, Христос не повинен був виявляти Божественну силу задля власного благополуччя. Він прийшов, щоб переносячи випробовування, як це повинні робити ми, залишити нам приклад віри і покірності. Ні в цьому, ні в інших обставинах Свого земного життя Христос не зробив жодного чуда задля Свого добра. Всі Його дивовижні вчинки звершувалися задля блага інших. Хоч Ісус одразу впізнав сатану, Він не піддався спокусі вступити з ним у суперечку. Пам'ятаючи про голос з Небес, Він перебував у любові Свого Отця. Христос не піддався спокусі. ХНС 97.1

Ісус зустрів сатану словами зі Святого Письма. “Написано”, — сказав Він. Під час кожної спокуси Його зброєю було Слово Боже. Сатана вимагав від Христа чуда на доказ Його Божественності. Але незаперечною ознакою, сильнішою за всі чудеса, була тверда впевненість: “Так говорить Господь!” До того часу, поки Христос керувався Словом Божим, спокусник не міг здобути жодної перемоги над Ним. ХНС 97.2

У час найбільшої фізичної слабкості Христос зазнав найлютіших спокус. У такий спосіб сатана розраховував подужати Його. Саме так він перемагає людей. Коли фізичні сили залишають особистість, слабне воля і вона починає втрачати віру, що допомагає їй покладатися на Бога, ті, котрі довго і мужньо відстоювали істину, бувають переможені. Мойсей, втомлений сорокарічною мандрівкою Ізраїлю, якоїсь миті перестав уповати на безмежну Силу і зазнав поразки на самому кордоні з Обітованою країною. Те ж саме трапилося з Іллею, котрий безстрашно стояв перед царем Ахавом і усім ізраїльським народом на чолі з 450 пророками Ваала. Після того страхітливого дня на горі Карміл, коли були знищені фальшиві пророки і весь народ засвідчив свою вірність Богові, Ілля втік, рятуючи власне життя, злякавшись погроз ідолопоклонниці Єзавелі. Так сатана у всі часи користувався людською слабкістю. ХНС 97.3

Вселенський бунтівник і нині продовжує діяти подібним чином. Коли над нами згущаються хмари і ми опиняємося у скрутних обставинах, коли трапляються бідність або нещастя, сатана виявляється поряд, аби спокушувати і докучати. Він використовує слабкі місця нашого характеру, стараючись похитнути довір'я до Бога, Який допускає такий стан речей. Сатана спокушує нас не довіряти Богові, піддаючи сумніву Його любов. Часто він настигає нас так само, як він це робив з Христом, вказуючи на наші слабкості та немочі. Лукавий сподівається позбавити нас мужності й таким чином розірвати наш зв'язок із Богом. Тоді він впевнений — здобич у його розпорядженні. Якби ми зустрічали його так, як зустрічав Ісус, то уникнули б багатьох поразок. Але, вступаючи в переговори зі спокусником, ми надаємо йому перевагу. ХНС 98.1

Коли Христос сказав спокусникові: “Не самим хлібом житиме людина, але кожним словом, що виходить з Божих уст”, Він повторив Свої ж слова, промовлені понад 14 століть тому до Ізраїля: “Господь, Бог твій, вів тебе по пустині ось уже сорок літ… І впокорював Він тебе, і морив тебе голодом, і годував тебе манною, якої не знав ти і не знали батьки твої, щоб показати тобі, що не хлібом самим живе людина, але всім тим, що виходить із уст Господніх, живе людина”.⁸ У пустелі, коли закінчились усі харчові запаси, Бог постійно посилав Своєму народові у достатній кількості манну з небес. Цей досвід мав їх навчити: до того часу, поки вони довірятимуть Богові та ходитимуть Його шляхами, Він ніколи не залишить їх. Нині Спаситель застосував на практиці науку, якої колись навчав Ізраїля. Слово Боже було підкріпленням ізраїльському народові, і саме це Слово було дане Ісусові. Він був впевнений, що Бог Свого часу дасть полегшення. Він пішов у пустелю, тому що корився Богові й не бажав отримати їжу за пропозицією сатани. Перед усім Всесвітом, який спостерігав за усім, що діється на Землі, Він підтвердив, що краще знести будь-які страждання, ніж ухилитися від волі Божої навіть у найменшому. ХНС 98.2

“Не самим хлібом житиме людина, але кожним словом, що виходить з Божих уст”. Буває, що послідовник Христа потрапляє в такі умови, що не може водночас служити Богові й продовжувати займатися своїми світськими справами. Іноді здається, що послух простим Божим вимогам позбавить нас засобів існування. Сатана постарається вселити думку про те, що віруючий повинен пожертвувати своїми переконаннями. Однак єдине, на що ми в цьому світі можемо сміливо покластися, — це Слово Боже. “Шукайте передовсім Царства Божого і Його праведності, а це все вам додасться”.⁹ У земному житті відступлення від волі Небесного Отця у жодному разі не призведе до добра. Пізнавши силу Його Слова, ми ніколи не приймемо пропозицій сатани з метою отримання їжі або врятування власного життя. Нашим єдиним питанням буде: що каже Господь? У чому суть обітниці? Зрозумівши відповіді на ці питання, ми, по-перше, будемо коритися Богові, а по-друге — довірятимемо Його обітницям. ХНС 99.1

Під час останньої великої битви із сатаною вірні Богові побачать, що вони позбавлені будь-якої земної підтримки. Оскільки такі люди відмовляться порушити Божий Закон на догоду земним володарям, їм заборонять купувати й продавати. Врешті-решт буде виданий наказ вбивати їх.¹⁰ Але дітям Божим дана обітниця: “Він на вишинах буде жити; скелі укріплені будуть його захистом; хліб буде даний йому, води в нього не забракне”.¹¹ Саме цією обітницею будуть керуватися діти Божі. У той час, коли землю спустошить голод, вірні Богові будуть насичені. “Вони не осоромляться лихої години і наситяться голодної пори”.¹² Пророк Авакум бачив останній тяжкий час у видінні, і його слова є вираженням віри Церкви: “Та хоч би й не зацвіла смоківниця, і не було б урожаю в виноградниках, хоч би підвів плід оливкового дерева і ниви не родили б більше хліба, зникли з кошари вівці і не стало в хлівах скотини, я все ж таки в Господі тішитись буду, радітиму і буду веселитись у Бозі моїм Спасителі”.¹³ ХНС 99.2

Найважливіше, чого ми можемо навчитися на прикладі першого великого спокушення нашого Господа, — це панування над апетитом і власними пристрастями. Протягом усіх століть спокуси, які волали до фізичної природи людини, мали найбільший успіх у справі розтління та деградації людського роду. Непоміркованість — ось засіб, яким сатана руйнує розумові та моральні сили, дані Богом людині як безцінний дар. Таким чином людина втрачає здатність розуміти вічні цінності. Схиляючи до потурання чуттєвим насолодам, сатана намагається стерти з душі людини всякий слід Божої подоби. ХНС 100.1

Хвороби, викликані нестримним розгулом пристрастей, деградацією і моральним занепадом суспільства, чим відзначався світ при Першому приході Христа, будуть ще жахливішими перед Його Другим пришестям. Христос проголосив, що наш світ уподібниться до суспільства перед потопом, а також жителів Содома і Гомори. Всі помисли людських сердець будуть постійним злом. Сьогодні ми знаходимося на рубежі цього жахливого часу і нам вельми потрібно засвоїти урок поміркованості і посту Спасителя. Лише пам'ятаючи про неймовірні страждання, які переніс Христос, ми усвідомлюємо, яким злом є неприборкане потурання своїм бажанням. Приклад Христа свідчить, що єдина наша надія на отримання вічного життя полягає в тому, щоб підкорити свої пристрасті та бажання волі Божій. ХНС 100.2

Ми не в змозі власними силами приборкати вимоги нашої грішної природи. Саме в цьому сатана й спокушуватиме нас. Христос знав, що сатана не залишить жодної людини, використовуючи її успадковану слабкість, аби підступом і обманом звести тих, хто не довірився Богові. Пройшовши дорогою, якою має йти людина, наш Господь приготував нам шлях до перемоги. Не з Його волі ми зазнаємо поразок у боротьбі з сатаною. Але Він не бажає, щоб ми були заляканими або збентеженими підступами змія. “Будьте відважні, — підбадьорює Він, — Я переміг світ”¹⁴ ХНС 100.3

Нехай той, хто бореться з непомірністю в їжі, дивиться на Спасителя під час Його спокушення в пустелі. Пригадайте Його агонію на хресті, коли Він з болем простогнав: “Прагну!” Він переніс усе, що тільки може випасти на нашу долю. Його перемога — це наша перемога. ХНС 101.1

Ісус завжди покладався на мудрість і силу Свого Небесного Отця. Він сказав: “Господь Бог допоможе Мені, тому Я не осоромлюся. Я знаю, що не завстидаюся… Ось Господь Бог допомагає Мені…” Вказуючи на Самого Себе, Він додає: “Хто з-поміж вас Господа боїться?.. Хто ходить у темряві, в кого нема світла, — хай надіється на Господнє ім'я і хай на Бога свого опирається!”¹⁵ ХНС 101.2

“Бо надходить князь світу, — сказав Ісус, — та в Мені Він не має нічого”.¹⁶ Навіть за всіх своїх хитрощів, сатана не міг знайти в Ньому нічого порочного. Христос не піддався гріхові. Навіть у думках Христос не поступився спокусі. Так повинні чинити і ми. Людське єство Христа поєднувалося з Божественним. Він був підготовлений до боротьби Святим Духом, Який перебував у Ньому. Спаситель прийшов, щоб і нас зробити причетними до Божественної природи. Поки будемо сполучені з Ним вірою, гріх не матиме над нами влади. Завдяки нашій вірі Бог провадить нас до того, щоб ми довірилися божественності Христа, досягаючи таким чином досконалості характеру. ХНС 101.3

А як цього можна досягти, показав Христос. З допомогою яких засобів Він переміг сатану? Словом Божим. Лише Словом Він міг протистати спокусі. “Так написано”, — говорив Він. І “нам даровані дорогоцінні та великі обітниці, щоб через них ми стали учасниками Божественної природи, уникнувши морального розтління, що у світі”.¹⁷ Кожна обітниця у Слові Божому належить нам. Ми повинні жити “кожним словом, яке виходить із уст Божих”. Коли вас долають спокуси, не піддавайтеся обставинам або своїм слабкостям, а покладайтеся на силу Божого Слова. Уся Його сила належить вам. “Я в серці Своїм заховав Твоє Слово, щоб мені не грішити перед Тобою”.¹⁸ “…За словом уст Твоїх, я зберіг себе від доріг гнобителя”.¹⁹ ХНС 101.4