Христос — надія світу

87/88

Розділ 86. “Ідіть і навчіть усі народи”

(На підставі Євангелія від Матв.28:16—20)

Лише крок відділяв Христа від небесного престолу, коли Він звернувся до Своїх учнів із дорученням: “Дана Мені вся влада на Небі й на Землі, — сказав Він. — Отож ідіть і навчіть усі народи…”, “Ідіть по цілому світі й усьому творінню проповідуйте Євангеліє”.1 Знову й знову повторювалися ці слова, щоб учні могли зрозуміти їхнє значення. Небесне світло має сяяти яскраво і потужно для всіх мешканців Землі — знатних і простих, багатих і бідних. Учні повинні були стати співпрацівниками великого Викупителя у справі спасіння світу. ХНС 778.1

Таке доручення було дане дванадцятьом учням, коли Христос зустрівся з ними у верхній світлиці. Тепер же ще більше учнів почули його. Там, на горі в Галілеї. зібрались усі віруючі, які тільки могли прийти. Місце і час цієї зустрічі Христос визначив ще перед Своєю смертю. Ангел біля гробниці нагадав учням про Його обітницю зустрітися з ними в Галілеї. Цю обітницю нагадали і віруючим, зібраним у Єрусалимі пасхального тижня, а через них вона досягла також тих, хто на самоті оплакував смерть свого Господа. Усі вони із хвилюванням чекали цієї миті. Вони йшли на місце зустрічі кружними шляхами, з різних сторін, щоб не викликати підозри у фанатичних юдеїв. Дорогою схвильовано й гаряче обговорювали те, що сталося з Христом. ХНС 778.2

У визначений час зібралося майже п'ятсот віруючих. Невеликими групами вони розташувалися на схилі гори, бажаючи дізнатися якомога більше від тих, хто бачив Христа після воскресіння. Учні переходили від однієї групи до іншої, розповідаючи все, що бачили й чули про Ісуса, наводячи докази з Писань, як це робив Христос. Хома згадував про свої сумніви і те, як він позбувся їх. Раптом серед них з'явився Ісус. Ніхто не міг сказати, звідки і як Він прийшов. Чимало присутніх ніколи раніше не бачили Господа, але на Його руках і ногах вони помітили сліди розп'яття. Лице Спасителя було — як лице Бога, і побачивши Його, усі вклонилися Йому. ХНС 779.1

Проте декотрі засумнівалися. Так було і так буде в усі часи. Завжди трапляються маловірні, котрі стають на бік тих, що сумніваються. Такі люди багато втрачають через своє недовір'я. ХНС 779.2

Це був єдиний випадок, коли після Свого воскресіння Ісус розмовляв з великою групою віруючих. Тоді Він сказав: “Дана Мені вся влада на небі й на землі”. Учні вклонилися Йому ще до того, як Він почав говорити, але слова, що виходили з уст Того, Хто нещодавно повстав із мертвих, вразили всіх своєю надзвичайною силою. Так, це був воскреслий Спаситель. Багато з них бачили, як Він Своєю могутньою силою зціляв хворих, перемагаючи опір сатани. Вони вірили, що Він має владу встановити Своє царство в Єрусалимі та силу, щоб подолати будь-який опір і втихомирити стихію. Він заспокоював бурхливе море, ходив по пінистих хвилях, воскрешав померлих. Тепер Він проголосив, що володіє повнотою влади. Цими словами Господь відвертав увагу слухачів від усього земного і тимчасового, спрямовуючи їх до небесного і вічного. Вони досягли найдосконалішого розуміння Його величі та слави. ХНС 779.3

Слова Христа, проголошені на схилі гори, свідчили, що Його жертва за людину була повною і досконалою. Умови викуплення виконані; Він здійснив те, заради чого прийшов у цей світ. Тепер перед Ним відкривався шлях на Небо, до Божого престолу, де Він буде вшанований ангелами, начальствами і владами. Він розпочав Своє служіння Заступника. Наділений безмежною силою, Він дав Своїм учням доручення: “Отож, ідіть і навчіть усі народи, хрестячи їх в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все, що Я заповів вам. І ось, Я з вами по всі дні аж до кінця віку!”.1 ХНС 779.4

Юдейському народові були довірені священні істини, але фарисейство зробило його найбільш відокремленим і фанатичним з усіх народів. У священиках і керівниках нації усе: одяг, звичаї, церемонії, традиції — перешкоджало їм стати світлом для світу. Вони вважали, що увесь світ — це юдейська нація. А Христос доручив Своїм учням звіщати світові віру і служіння, які не мають нічого спільного з поділом на касти чи національність; таку віру, яка доступна всім народам, усім націям і людям усіх верств. ХНС 780.1

Перш ніж залишити Своїх учнів, Христос пояснив їм природу Свого Царства. Він пригадав їм сказане раніше: Його мета — заснувати в цьому світі духовне, а не земне царство. Він не повинен був царювати на Землі, на престолі Давида. І знову Він відкрив їм Писання, аби показати: усе, що було сказане Ним про відкинення Його як Месії, збулося. Усе, що Я говорив про приниження, якого Мені доведеться зазнати, і смерть, якою Я повинен був померти, виявилося істиною. Третього дня Я воскрес. Уважніше дослідіть Писання — і ви переконаєтеся, що всі пророцтва про Мене сповнилися. ХНС 780.2

Христос зобов'язав Своїх учнів виконувати доручену їм роботу, починаючи від Єрусалима. Це місто стало тим місцем, де Він виявив Свою дивовижну милість до людського роду. Тут Він страждав, був відкинутий та осуджений. У юдейському краї Він народився. Там Він жив серед людей як Людина, і мало хто розумів, як наблизилося Небо до Землі, коли Ісус перебував між ними. Саме в Єрусалимі учні повинні були розпочати свою діяльність. ХНС 780.3

Якщо врахувати все, чого зазнав тут Христос, а також Його працю, не оцінену належним чином, то учні могли б просити більш благодатного поля діяльності. Але вони не зробили цього. Необхідно було обробляти саме ту ниву, на якій Він посіяв зерно істини. Воно проросте і дасть щедрий урожай. У своєму служінні учні зазнають гонінь від заздрісних лютих юдеїв. Але цього ж зазнав і їхній Учитель. Отже, вони не повинні уникати переслідувань. Вістку Євангелія перш за все потрібно було звіщати вбивцям Спасителя. ХНС 780.4

В Єрусалимі було чимало людей, котрі таємно вірили в Ісуса; були й ошукані священиками і старійшинами. Їх також треба було просвітити Євангелієм, закликаючи до покаяння. Необхідно було ясно проголосити чудову вістку про те, що тільки через Христа можна отримати прощення гріхів. Оскільки весь Єрусалим перебував під враженням від подій останніх кількох тижнів, тут проповідь Євангелія мала справити найглибший вплив. ХНС 781.1

Але вони не повинні були обмежуватися лише Єрусалимом. Євангельська вістка мала досягти найвіддаленіших куточків Землі. Христос сказав Своїм учням: ви були свідками Мого життя, Моєї самопожертви заради світу. Ви — очевидці Моєї праці для Ізраїлю. Хоча сини Ізраїлю не захотіли прийти до Мене, щоб отримати життя; хоча священики й керівники зробили зі Мною те, що задумали; хоча вони відкинули Мене, як про це провіщалось у пророцтвах, однак їм буде дана ще одна можливість прийняти Божого Сина. Ви бачили: усіх, хто приходить до Мене і визнає свої гріхи, Я радо приймаю. Нікого, хто приходить до Мене, Я не прожену геть. Кожен бажаючий може примиритися з Богом та отримати вічне життя. Вам, Моїм учням, Я доручаю це Послання благодаті. Воно повинно звіщатися спочатку Ізраїлеві, а потім — усім народам, племенам і язикам. Це Послання благодаті призначене як юдеям, так і язичникам. Усі, хто повірить, мають об'єднатися в одну Церкву. ХНС 781.2

Завдяки дару Святого Духа учні отримали надзвичайну силу. Їхнє свідчення повинно було підтверджуватися ознаками і чудесами. Чудеса будуть творити не лише апостоли, а й ті, хто прийняв їхню вістку. Ісус сказав: “…Моїм ім'ям виганятимуть бісів; говоритимуть новими мовами; і братимуть у руки зміїв; і хоча щось смертоносне вип'ють, їм не пошкодить; будуть покладати руки на хворих, і вони ставатимуть здоровими”2 ХНС 781.3

У ті часи отруєння були частим явищем. Позбавлені усяких моральних принципів, люди не гребували цим засобом, щоб усунути тих, хто стояв їм на заваді в досягненні власних цілей. Ісус знав, що життю Його учнів також загрожуватиме небезпека. Чимало людей вважатимуть, що, убиваючи Його свідків, вони служать Богові. Тому Ісус обіцяв зберегти їх від будь-якої небезпеки. ХНС 781.4

Учні повинні були отримати ту ж силу, яку мав Ісус, щоб зціляти “всяку недугу і всяку хворобу в народі”.3 Зціляючи в Його ім'я тілесні хвороби, вони свідчитимуть про Його силу зціляти душу (див. Матв.9:6). Їм були обіцяні й нові дари. Учні будуть проповідувати серед різних народів і тому отримають дар мов. Апостоли та їхні сподвижники були неосвіченими людьми, але завдяки злиттю Святого Духа в день П'ятидесятниці їхня мова (незалежно від того, говорили вони рідною чи чужою) стала чистою, точною, правильною і виразною. ХНС 782.1

Таким чином, Христос дав учням доручення. Він забезпечив їх усім необхідним для виконання роботи і взяв на Себе відповідальність за її успіх. Доки вони будуть слухняні Його Слову і співпрацюватимуть з Ним, вони не зазнають поразки. Ідіть до всіх народів, закликав Він. Ідіть аж до найвіддаленіших куточків світу і пам'ятайте, що Я повсякчас перебуватиму з вами. Працюйте з вірою і надією, тому що Я ніколи вас не залишу. ХНС 782.2

Доручення Спасителя, яке Він дав учням, поширюється на всіх віруючих у Христа аж до кінця часу. Фатальною помилкою буде думати, що спасіння душ є справою лише посвяченого в духовний сан служителя. Доручення проповідувати Євангеліє дане всім, хто отримав натхнення з Неба. Усі, хто прийняв життя у Христі, покликані до праці в ім'я спасіння своїх ближніх. Для цього заснована Церква, і, приймаючи на себе її святі обов'язки, ми обіцяємо стати співпрацівниками Христа. ХНС 782.3

“…Дух і наречена кажуть: Прийди! І хто чує, хай каже: Прийди!”.4 Кожен, хто чує цей заклик, повинен повторювати його. Незалежно від того, яким є покликання людини в житті, вона насамперед має приводити душі до Христа. Дехто не здатний говорити перед зібранням, але може працювати з окремими людьми, пояснюючи їм настанови Господа. Євангельське служіння полягає не лише в проповідуванні. Справжнім служителем є той, хто опікується хворими і страждальцями, допомагає нужденним, потішає засмучених і маловірних. Скрізь є душі, пригнічені почуттям вини. Не труднощі, не виснажлива праця і не злидні принижують людину. Її принижують почуття вини та гріх. Саме це приносить неспокій і пригнічення. Христос бажає, щоб Його слуги допомагали душам, ураженим гріхом. ХНС 782.4

Учні повинні були почати свою працю в тому місці, де перебували. Яким би важким чи безнадійним не було поле діяльності, його не можна обминати. Кожен служитель Христа має почати служіння зі свого рідного краю. У кожній сім'ї знайдуться душі, які вмирають від духовного голоду, не маючи Хліба Життя. Це можуть бути діти, яких треба привести до Христа. Поряд з нами є люди, які не знають Істини. Тож працюймо там, де ми потрібні; нехай наші зусилля поширюються і на ті місця, куди попровадить нас Божа рука. Інколи здається, що праця багатьох людей обмежена тими чи іншими обставинами, але якщо вони виконують її з вірою і старанністю, їхній голос почують скрізь. Коли Христос працював на Землі, здавалося, що поле Його діяльності було невеликим, проте чимало людей у всіх країнах почули Його вістку. Часто Бог використовує найпростіші засоби, щоб досягти найбільших результатів. У Божому плані кожна ділянка Його справи залежить від іншої, як “колесо у колесі”, за умови, що всі вони діють узгоджено. Найскромніший працівник, керований Святим Духом, торкнеться невидимих струн душі; ця мелодія досягне всіх куточків Землі і звучатиме у вічності. Але ми не повинні забувати і про Його повеління: “Ідіть по цілому світі…”1 Ми покликані спрямовувати свої погляди на найвіддаленіші куточки Землі. Христос руйнує стіну розділення, усі національні упередження і закликає любити ввесь людський рід. Він підносить людину над вузьким колом егоїстичних інтересів, скасовує будь-які територіальні кордони та штучно створені межі в суспільстві. Син Божий стирає відмінності між своїми і чужими, між друзями і ворогами. Він навчає нас бачити в кожній нужденній душі свого брата, а весь світ вважати полем своєї діяльності. ХНС 783.1

Коли Спаситель звелів: “Ідіть і навчіть всі народи…”,1 Він до цих слів додав: “І такі ознаки будуть супроводжувати тих, що повірили: Моїм ім'ям виганятимуть бісів; говоритимуть новими мовами; і братимуть у руки зміїв; і хоча щось смертоносне вип'ють, їм не пошкодить; будуть покладати руки на хворих, і вони ставатимуть здоровими”.2 Ця обітниця, як і доручення Христа, має силу аж до кінця часу. Це не означає, що кожен віруючий отримає всі ці дари. Дух дає “окремо кожному, як Сам хоче”.5 Але дари Духа обіцяні кожному віруючому у відповідності до його потреб у праці для Господа. Сьогодні, як і за днів апостолів, ця обітниця залишається в силі. “І такі ознаки будуть супроводжувати тих, що повірили”.2 Це перевага Божих дітей, і ми повинні цінувати усе, що може зміцнити нашу віру. ХНС 783.2

“…Будуть покладати руки на хворих, і вони ставатимуть здоровими”. Наш світ — це велика лікарня, але Христос прийшов зціляти хворих і проголосити звільнення з полону сатани. Він Сам був здоров'ям і силою. Він віддавав Своє життя хворим, страждаючим і біснуватим. Він не відмовив нікому, хто приходив до Нього за оздоровленням. Він знав: чимало з тих, котрі благали про допомогу, самі були винні у своїй хворобі, але ніколи не відмовлявся зцілити їх. І коли благодать Христа торкалася цих бідних душ, вони починали усвідомлювати свою гріховність і часто зцілялися не тільки від своїх тілесних, а й духовних хвороб. Євангеліє, як і раніше, володіє цією силою. То чому б нам сьогодні не стати свідками таких самих результатів? ХНС 784.1

Христос знає потребу кожного нещасного. Коли злі духи опановують людину, Христос відчуває її страждання. Коли гарячка спалює людське життя, Він разом з людиною переживає її муки. І нині Він так само готовий зціляти хворих, як і за днів Свого земного життя. Слуги Христа — це Його представники, Його посередники. Через них Ісус бажає виявляти Свою цілющу силу. ХНС 784.2

Христові методи зцілення містять у собі повчання для Його учнів. В одному випадку Він намастив очі сліпому чоловікові грязивом і сказав: “Піди вмийся в купальні Силоам!.. Отже, він пішов, умився і прийшов зрячим”.6 Зцілення здійснюється лише силою Великого Цілителя, але Христос використовує і найпростіші природні засоби. Він не заохочував до вживання медикаментозних засобів лікування, а рекомендував природні ліки. ХНС 784.3

Багатьом страждальцям, котрі отримували зцілення, Христос говорив: “Не гріши більше, щоб чого гіршого не сталося тобі”.7 Отже, Він навчав, що хвороба є наслідком порушення Божих законів, як природних, так і духовних. У нашому світі не було б так багато нещастя, якби люди жили згідно з планами Творця. ХНС 785.1

Христос був Наставником і Вчителем стародавнього Ізраїлю. Він учив, що здоров'я — це нагорода за послух Божим законам. Великий Лікар, Який зціляв хворих у Палестині, промовляв до Свого народу із хмарного стовпа, пояснюючи, що повинен робити він і що зробить для нього Бог. “Коли дійсно будеш ти слухати голосу Господа, Бога твого, — говорив Він, — і робитимеш слушне в очах Його, і будеш додержувати Заповідей Його, і виконуватимеш всі постанови Його, то ані одної з хвороб, що Я навів був на Єгипет, не покладу на тебе, бо Я — Господь, Лікар твій!”.8 Христос дав ізраїльтянам ясні вказівки щодо правильного способу життя, а тоді запевнив: “І Господь відхилить від тебе всяку хворобу”.9 Коли Ізраїльтяни дотримувалися Божих умов, то бачили, як виконувалася Божа обітниця, “…і не було хворого в поколінні їхньому…”10 ХНС 785.2

Це наука і для нас. Божих настанов повинні дотримуватися всі, хто хоче зберегти своє здоров'я. Усі повинні знати Його правила. Господь бажає, щоб люди знали Його закони: і природні, і духовні. Ми маємо стати Божими співпрацівниками у справі зцілення тіла і душі. Необхідно навчати інших, як зберегти і відновити здоров'я. Лікуючи хворих, ми повинні використовувати природні засоби, які дав нам Бог, нагадуючи їм про єдиного Зцілителя. На руках нашої віри ми можемо приносити хворих і стражденних до Христа. Наш обов'язок — навчити людей вірити у Великого Цілителя. Необхідно покладатися на Його обітниці і молитися про злиття Його сили. Зцілення — це зміст Євангелія, і Спаситель бажає, щоб ми переконували хворих, страждаючих, зневірених покладатися на Його силу. ХНС 785.3

У Христовому служінні зцілення завжди виявлялася сила любові; тільки довірившись цій любові, ми можемо стати співпрацівниками Бога. Якщо ми нехтуємо зв'язком з Господом, тоді життєдайна сила не зможе передаватися від нас іншим людям. Іноді Сам Спаситель не міг учинити чудес через невір'я людей. І в наш час недовіра може розділяти Церкву з її Божественним Помічником. Люди нехтують вічними цінностями. Брак віри засмучує Бога і позбавляє Його слави. ХНС 785.4

Звершуючи справу Христа, Церква має обітницю про Його постійну присутність. “Ідіть і навчіть усі народи сказав Він. — І ось, Я з вами по всі дні аж до кінця віку!”.11 Одна з найголовніших умов прийняття Божої сили — узяти на себе ярмо. Життя Церкви залежить від того, наскільки вірно вона дотримується вказівок Господа. Нехтувати цим — означає опинитися в жалюгідному становищі духовного животіння. Там, де християни не працюють для блага інших, любов згасає і слабне віра. ХНС 786.1

Христос бажає, щоб Його служителі навчали Церкву благовістити. Вони повинні вчити її членів шукати і спасати тих, хто гине. Але чи зайняті цією справою слуги Божі? Скільки людей нині невтомно працюють, аби зберегти в громаді іскру життя, яка ось-ось згасне? Як же багато нині духовно кволих громад! Замість того, щоб шукати загублених овець, пастори змушені опікуватися цими громадами, як хворими вівцями. А тим часом мільйони і мільйони людей гинуть, так і не пізнавши Христа. ХНС 786.2

Божественна любов до людей незбагненна; ангели дивуються, коли бачать, як дехто у відповідь на цю любов не виявляє справжньої вдячності. Ангели вражені тим, як мало люди цінують Божу любов. Небеса обурені байдужістю до людських душ. Чи бажаємо ми знати, як на це дивиться Христос? Що відчувають батьки, коли дізнаються, що їхня дитина, загубившись у снігових заметах, була залишена на загибель тими, хто міг її врятувати? Чи не обурила б їх людська байдужість? Чи не засудять вони цих убивць з гнівом настільки ж сильним, як їхня любов до дитини? Страждання кожної людини — це страждання дитини Божої, і хто не подає руки допомоги своїм ближнім, котрим загрожує загибель, той накликає на себе справедливий Божий гнів. Це гнів Агнця. Тим, котрі запевняють, що вони — послідовники Христа, і водночас залишаються байдужими до потреб своїх ближніх, Він скаже у Великий День суду: “Я не знаю вас, звідки ви! Відступіть від Мене всі, що чините беззаконня!”12 ХНС 786.3

У Своєму дорученні учням Христос не тільки окреслив їхні обов'язки, а й довірив їм Вістку. “Навчіть всі народи, — сказав Він, — …зберігати все, що Я заповів вам”. Учні повинні були навчати того, чого навчав Христос, і не тільки під час Свого перебування на Землі, а й через пророків та вчителів Старого Завіту. Людські вчення не беруться до уваги. Тут немає місця традиціям, людським теоріям і вигадкам або церковним рішенням. У дорученні Христа не згадуються жодні постанови церковної влади. Не цього повинні навчати Христові слуги. “Закон і Пророки”, а також записані Його слова і вчинки — ось скарб, який довірений учням і який вони мають передати світові. Ім'я Христа — ось їхні гасло і розпізнавальний знак, запорука єдності й авторитету, джерело успіху. У Божому Царстві визнаватиметься лише те, що скріплено авторитетом Христа. ХНС 787.1

Євангеліє повинно проповідуватися не як формальна теорія, а як жива сила, здатна змінити життя людини. Бог бажає, щоб усі, хто приймає Його благодать, свідчили про її силу. Він завжди готовий прийняти навіть тих, хто ображав Його своєю поведінкою. Коли такі люди каються, Він наділяє їх Своїм божественним Духом, довіряє їм найвідповідальніші посади і посилає в табір непокірних звіщати Його безмежне милосердя. Христос хоче, щоб Його слуги свідчили про те, що через Його благодать люди зможуть стати подібними до Христа, і тішилися Його великою любов'ю. Спаситель бажає, щоб ми знали: Він не заспокоїться доти, доки людський рід не примириться з Ним і не поверне собі святу перевагу бути синами і дочками Божими. ХНС 787.2

Христос поєднує в Собі ніжність Пастиря, батьківську любов і незрівнянну благодать співчутливого Спасителя. Він пропонує Своє благословення у найприємніших словах. Він подає його так, щоб викликати в нас бажання здобути його. Отже, і Його слуги теж повинні нести іншим багатство слави невимовного Дару. Чудова любов Спасителя пом'якшує й упокорює серця, у той час як сухе повторювання доктрин не дає нічого. “Утішайте, втішайте народ Мій, каже наш Бог!”, “Зійди на гору високу, благовіснику Сіону! Підніми свій голос, благовіснику Єрусалима! Підвищ, не лякайся, скажи містам Юди: ‘Ось Бог ваш!’, ‘… Він отару Свою буде пасти, як Пастир, рукою власною позбирає ягнят, і на грудях Своїх носитиме їх’”.13 Скажіть людям про Того, Хто “визначніший… від десяти тисяч інших”, “і Він увесь — розкіш”.14 Цього не можна висловити словами! Нехай усе це знайде відображення в нашому характері й житті. Христос перебуває в кожному учневі, який носить Його образ. Бог передбачив, щоб усі “вони були подібні до образу Його Сина”.15 Кожний християнин покликаний явити світові довготерпеливу любов Христа, Його лагідність і милосердя. ХНС 787.3

Перші учні пішли проповідувати Слово. Вони відкрили Христа у своєму житті. Господь співпрацював з ними “і стверджував слово чудесами, що його супроводжували”.16 Ці учні готувалися до служіння. Ще до дня П'ятидесятниці вони зустрілися, щоб усунути всі непорозуміння. Вони перебували в повній єдності. Приймаючи обітницю Христа про благословення, вони з вірою молилися. Учні просили благословення не лише для себе: вони відчували відповідальність і за спасіння інших душ. Євангеліє мало поширюватися по всій Землі, і вони бажали прийняти обіцяну Христом силу. На них був злитий Святий Дух — і тисячі душ наверталися за один день. ХНС 788.1

Таке може відбуватись і сьогодні. Замість людських мудрувань звіщаймо Слово Боже. Нехай християни припинять усі чвари та непорозуміння і віддадуть себе Богові задля спасіння загиблих. Нехай вони з вірою просять благословення — і воно прийде. Злиття Святого Духа за часів апостолів було “раннім дощем”, і якими ж славними були його наслідки! Але “пізній дощ” буде набагато ряснішим (див. Йоіла 2:23). ХНС 788.2

Кожен, хто присвячує Богові свої душу, тіло й дух, постійно отримуватиме фізичну й духовну підтримку. У їхньому розпорядженні будуть невичерпні скарби Небес. Христос наділяє їх Своїм Духом, Котрий у всій повноті працюватиме над серцем і розумом людини. Божа благодать примножить людські здібності, а досконалість Божественної природи допомагатиме у праці спасіння душ. Через співпрацю з Ісусом християни досягають досконалості в Ньому і, незважаючи на людську неміч, виконують справи Всемогутнього. ХНС 788.3

Спаситель прагне виявити Свою благодать і закарбувати Свій образ у кожній людині. Він викупив цей світ Своєю кров'ю і бажає зробити людей вільними, чистими і святими. Хоча сатана й намагається перешкодити досягненню цієї мети, та через кров, пролиту для визволення світу, буде здобута перемога, яка принесе славу Богові й Агнцеві. Христос не задовольниться, поки перемога не буде повною. “Він через муки Своєї душі буде бачити плід та й насититься”.17 Усі народи Землі почують Євангеліє Його благодаті. Не всі приймуть Його благодать, але “буде потомство служити Йому, — і буде називатися Господнім повік”,18 “А царство, і влада, і велич царств під усім небом буде дане народові святих Всевишнього”,19 “Земля буде повна пізнання Господнього так, як море вода покриває”,20 “На заході побачать ім'я Господнє і на сході славу Його”.21 ХНС 789.1

“Які ж гарні на горах ноги благовісника, який звіщає мир, провіщає добро, що спасіння звіщає, що говорить Сіонові: ‘Царює твій Бог!’ …Радійте, співайте разом, о єрусалимські руїни, бо Господь потішає народ Свій… Господь явив на очах усіх народів святе рамено Своє — і всі кінці землі побачать спасіння Бога нашого! ”.22 ХНС 789.2