Христос — надія світу

Розділ 87. “До Отця Мого та вашого Отця”

(На підставі Євангелія від Луки 24:50—53; Дії 1:9—12)

Прийшов час, коли Христос мав вознестися до престолу Свого Отця. Божественний Переможець, Він був готовий повернутися з тріумфом у небесні двори. Перед смертю Ісус сказав Своєму Отцеві: “Я завершив справу, яку Ти доручив Мені виконати”.¹ Після Свого воскресіння Він ще деякий час залишався на Землі, щоб учні могли спілкуватися з Ним — воскреслим і прославленим. Тепер Він був готовий залишити їх. Ісус засвідчив, що Він — живий Спаситель. Учні були впевнені, що Його у гробниці вже немає. У Христі вони могли бачити прославленого перед Всесвітом Господа. ХНС 791.1

Для Свого вознесіння Ісус обрав місце, яке було освячене Його присутністю під час земного життя. Такої честі не були удостоєні ні гора Сіон, де збудоване місто Давида, ні гора Моріа, де знаходився храм. Там над Христом глумилися і відкинули Його. Там хвилі милосердя розбивалися об тверді, як скеля, серця. Звідти стомлений Ісус ішов шукати спочинку на гору Оливну. Слава Господня, залишивши перший храм, зупинилася на одній із гір на сході, ніби не бажаючи покинути вибране місто. Так Христос стояв на Горі Оливній і з сумом дивився на Єрусалим. Гаї і схили гори були освячені Його молитвами і сльозами. Ці схили відлунювали тріумфальні вигуки натовпу, котрий проголошував Ісуса Царем. На її крутому схилі Він знайшов Собі притулок в оселі Лазаря у Віфанії. У Гефсиманському саду біля підніжжя Оливної гори Він на самоті молився і страждав. І з цієї гори Він мав вознестися на Небеса. На вершину Оливної гори ступить Його нога, коли Він прийде вдруге — не як страдник, а як славний непереможний Цар. Тоді юдейське “Аллілуя!” зіллється з язичницьким “Осанна!”, і голоси численного сонму спасенних проголосять: Вінчайте Господа! ХНС 791.2

І ось у супроводі одинадцятьох учнів Ісус прямував до Оливної гори. Коли вони виходили через єрусалимську браму, чимало здивованих поглядів супроводжували цю невеличку групу, яку очолював Той, Кого кілька тижнів тому начальники осудили і розп'яли. ХНС 792.1

Учні не знали, що це їхня остання зустріч з Учителем. Ісус розмовляв з ними, повторюючи Свої повчання. Коли ж вони наблизилися до Гефсиманії, Він зупинився, щоб вони могли пригадати уроки, які Він дав їм тієї страшної ночі. Ісус знову звернув увагу на виноградну лозу, яку використав як символ єдності Його Церкви з Ним та Отцем. Ще раз Він пригадав їм істини, котрі пояснював раніше. Усе, що оточувало Його, нагадувало про нерозділену любов. Навіть учні, такі дорогі Його серцю, у час Його приниження покинули Його. ХНС 792.2

Життєва мандрівка Христа у цьому світі тривала тридцять три роки. Він зносив знущання, презирство; Ним знехтували, і Його розіп'яли. Тепер, перед тим, як вознестися до престолу слави, Він згадує про невдячність людей, яких прийшов спасти. Чи залишить Він їх без Своєї милості та любові? Чи не зосередить Він Свою любов на тому царстві, де Його цінують і де святі ангели готові виконати всі Його повеління? Ні! Його обітниця людям, котрих Він любив на Землі, залишається незмінною: “І ось, Я з вами по всі дні аж до кінця віку!”.² ХНС 792.3

Наблизившись до гори Оливної, Ісус повів учнів на інший бік вершини, до Віфанії. Тут Він зупинився, а учні оточили Його. Коли Христос з любов'ю дивився на них, здавалося, Його обличчя випромінювало світло. Він не дорікав їм за помилки і вади. Останні слова, почуті ними з уст Господа, були словами глибокої ніжності. Піднявши руки для благословення, немов запевняючи апостолів в опіці й захисті, Він став повільно віддалятися від них, підхоплений силою, потужнішою за земне тяжіння. Коли Ісус піднімався і вражені учні, не відводячи поглядів, спостерігали за Його вознесінням, хмара слави сховала Його від їхніх очей. У той час, як хмарна колісниця ангелів прийняла Його, до них долинули слова: “І ось, Я з вами по всі дні аж до кінця віку!”² І тоді ж вони почули радісний спів ангельського хору. ХНС 792.4

Учні ще вдивлялися в небо, як раптом почули надзвичайно мелодійні голоси, що зверталися до них. Обернувшись, вони побачили двох ангелів у людській подобі, котрі сказали їм: “Галилейські мужі, чого стоїте і вдивляєтеся в небо? Цей Ісус, що вознісся від вас на Небо, прийде так само, як оце ви бачили, коли Він відходив на небо!”³ ХНС 793.1

Ці ангели були з числа небесного воїнства, котре чекало в сяючій хмарині, аби супроводжувати Ісуса до Його небесного Дому. Найвизначніші з-посеред ангелів, вони були біля гробниці Христа під час Його воскресіння. Вони також супроводжували Його протягом усього земного життя. З великим нетерпінням Небеса чекали, коли завершиться Його місія у світі, спотвореному прокляттям гріха. І тепер для Всесвіту настав час прийняти Свого Царя. Невже ці два ангели не прагнули приєднатися до тих, що вітали Ісуса? Але з любові й співчуття до залишених учнів ангели затрималися, аби потішити їх. “Хіба не всі вони є службовими духами, котрі посилаються на служіння задля тих, які мають успадкувати спасіння?”⁴ ХНС 793.2

Христос вознісся на небеса в людській подобі. Учні бачили, як хмара прийняла Його. Той Самий Ісус, Який ходив, розмовляв і молився з ними, Який ламав із ними хліб, плавав на озері в одному човні й сьогодні зійшов з ними на гору Оливну, вознісся тепер до престолу Отця. Ангели запевнили учнів, що Христос, Котрий вознісся на небеса, повернеться таким же чином. Він прийде “з хмарами …і побачить Його кожне око”. ХНС 793.3

“Адже Сам Господь з наказом, при голосі архангела і при Божій сурмі, зійде з неба, — і першими воскреснуть померлі в Христі…”, “Коли прийде Син Людський у Своїй славі й усі ангели з Ним, тоді сяде на престолі Своєї слави”.⁵ Тоді збудеться обітниця, яку Господь дав Своїм учням: “І коли піду та приготую вам місце, то Я знову прийду і візшу вас до Себе, щоб де Я, там і ви були”.⁶ Тому учні могли тішитися, маючи надію на повернення свого Господа. ХНС 793.4

Коли учні поверталися до Єрусалима, люди дивилися на них із подивом. Після засудження і розп'яття Христа вони сподівалися побачити їх пригніченими і засоромленими. Вороги чекали, що їхні обличчя виражатимуть скорботу і горе. Натомість вони зауважили в них лише радість і тріумф. Їхні обличчя сяяли неземним щастям. Вони не плакали над розбитими надіями, а були сповнені хвали і вдячності Богові. Апостоли Христові з радістю розповідали про чудове воскресіння та вознесіння Спасителя, і їхні свідчення були прийняті багатьма. ХНС 794.1

Тепер вони вже не боялися майбутнього, оскільки знали, що Ісус перебуває на небесах, продовжуючи опікуватися ними. Вони усвідомлювали, що мають Друга біля Божого престолу, а тому з радістю посилали свої молитви до Отця в ім'я Ісуса. Зі святою шанобливістю схилялися в молитві, повторюючи запевнення: “Чого тільки попросите від Отця в Моє ім'я, — дасть вам. Дотепер ви не просили нічого в Моє ім'я. Просіть — і отримаєте, щоб ваша радість була повна”.⁷ їхня віра зростала і поглиблювалась, коли вони повторювали величну істину: “Ісус Христос помер, але і воскрес; Він по правиці Бога і заступається за нас!”.⁸ А день П'ятидесятниці приніс їм повноту радості, бо за обітницею Христа до них прибув Утішитель. ХНС 794.2

Усе Небо готувалося, щоб вітати Спасителя у вишніх дворах. Піднімаючись на Небо, Ісус проклав шлях багатьом в'язням могили, котрі воскресли разом з Ним і тепер супроводжували Його. Небесне воїнство вітало цей урочистий похід радісними вигуками хвали і тріумфальним співом. ХНС 794.3

Коли процесія наблизилася до Божого міста, ангели вигукнули: ХНС 794.4

“Піднесіться, брами високі,
і відкривайтеся, двері вічні, —
нехай ввійде Цар слави!” ХНС 794.5

Ангели, що стояли на варті, радісно перепитали: ХНС 794.6

“Хто ж Той Цар слави?” ХНС 795.1

Вони питали не тому, що не знали Його, але щоб почути у відповідь радісну хвалу: ХНС 795.2

“Господь сильний та могутній,
Господь, непереможний в бою!
Так піднесіться, брами високі,
і відкривайтеся ворота вічні, —
і нехай ввійде Цар слави!” ХНС 795.3

І знову пролунало урочисте запитання: “Хто ж то Він, Той Цар слави?” Ангели ніколи не втомлюються слухати, як величають Його Ім'я. Супутники Христа відповідають: ХНС 795.4

“Господь сил небесних —
Він Цар слави!”.⁹ ХНС 795.5

Ворота Божого міста широко відчиняються, і безліч ангелів входять ними під звуки урочистої музики. ХНС 795.6

Ось і престол, а навколо нього — райдуга Заповіту. Тут херувими й серафими, начальники ангельського воїнства, сини Божі, представники безгрішних світів. У небесних оселях зібрались усі, перед ким Люцифер звинувачував Бога та Його Сина. Посланці безгрішних світів, над якими сатана думав установити своє панування, прийшли сюди привітати Викупителя світу. Вони були раді відсвяткувати перемогу і прославити свого Царя… ХНС 795.7

Але Христос дає їм знак: “Ще не час!” Він ще не може прийняти вінець слави і царські шати. Ісус підходить до Свого Отця. Він показує Свою поранену голову, пробитий бік, покалічені ноги, підносить руки, на яких збереглися сліди від цвяхів. Це — знаки Його перемоги. Спаситель представляє Богові сніп колихання — тих, котрі були вознесені разом з Ним як представники безлічі людей, котрі воскреснуть під час Його Другого пришестя. Ісус наближається до Отця, Котрий радіє кожному покаяному грішникові. Перш ніж були закладені основи Землі, Отець і Син об'єдналися в Заповіті викупити людину, на випадок, якщо вона буде переможена сатаною. Тоді вони урочисто заприсяглися, що Христос стане Поручителем спасіння людського роду. Цю клятву Христос сповнив. Коли на хресті Ісус вигукнув: “Звершилося!”,¹⁰ Він звертався до Отця. Він виконав усе, що необхідно було виконати, і тепер говорить: “Отче, звершилося! Я виконав волю Твою, Боже Мій. Я закінчив справу викуплення. Якщо Твоя справедливість задоволена, то ‘хочу, щоб ті, яких Ти Мені дав, були зі Мною там, де Я’”.¹⁰ ХНС 795.8

І ось Божий голос проголосив, що справедливість задовільнена, сатана переможений. Трудівники Христа, котрі борються на Землі, “прийняті в Улюбленім”.¹¹ Перед небесними ангелами і представниками безгрішних світів їх оголошують виправданими. Де знаходиться Він, там буде і Його Церква. “Милість та правда зустрінуться, справедливість та мир поцілуються”.¹² Отець обнімає Свого Сина і дає повеління: “І хай поклоняться Йому всі Божі ангели!”.¹³ ХНС 796.1

З невимовною радістю начальства, влади і сили визнають Князя Життя Володарем Всесвіту, Ангели припадають до Його ніг, а небесні двори сповнюються радісними голосами: “Заколений Агнець достойний прийняти силу і багатство, мудрість, міць, честь, славу, благословення!”.¹⁴ ХНС 796.2

Гімни перемоги зливаються зі звуками ангельських арф, і все Небо наповнюється радістю і хвалою. Любов перемогла! Загублене знайдене! Небесні голоси урочисто проголошують: “Тому, Хто сидить на престолі, й Агнцеві — благословення, і честь, і слава, і влада на віки віків!”¹⁴ ХНС 796.3

З Небес, де панує радість, до нашої Землі долітає відлуння чудових слів Христа: “Я йду до Отця Мого і Отця вашого, і до Бога Мого і Бога вашого”¹⁵ Небесна сім'я і сім'я земна — єдині. Наш Господь вознісся заради нас, і заради нас Він живе! “Тому, будучи завжди живим, Він може завжди спасати тих, що приходять до Бога через Нього, аби заступатися за них”.¹⁶ ХНС 796.4