Христос — надія світу

Розділ 85. Знову біля моря

(На підставі Євангелія від Йоан.21:1—22)

Ісус призначив зустріч з учнями в Галілеї, тому негайно після Пасхи вони вирушили туди. Їхня відсутність під час Пасхи в Єрусалимі могла бути розцінена юдеями як незадоволення і відступництво, тому вони залишалися тут до кінця свята. Але як тільки Пасха минула, вони з радістю повернулися додому, щоб зустріти Спасителя, як Він їм звелів. ХНС 770.1

Семеро учнів ішли разом. На них був скромний одяг рибалок. Вони не володіли земними благами, але були багаті пізнанням істини та служінням їй. А це особливо цінувалося Небом і давало їм право зайняти високе становище вчителів. Вони не здобули освіти в пророчих школах, але протягом трьох років навчалися в найбільшого з Учителів, Якого будь- коли знав світ. Завдяки Його науці вони здобули шляхетність, високий розумовий розвиток і стали Божим знаряддям, за допомогою якого люди могли пізнати істину. ХНС 770.2

Служіння Христа здійснювалося переважно неподалік від Галілейського моря. Коли учні зібралися в такому місці, де їх ніхто не міг потурбувати, усе навколо нагадувало їм про Ісуса та Його величні діла. Одного разу, коли лютувала буря, загрожуючи їм знищенням, а їхні серця були сповнені страху, по цьому бурхливому морю Ісус прийшов їм на допомогу. Тут Його словом була втихомирена буря. Недалеко було видно берег, на якому кількома хлібинами і рибками були нагодовані понад десять тисяч чоловік. Не так далеко знаходився і Капернаум, де було здійснено найбільше чудес. Коли учні споглядали навколишню місцевість, у їхній пам'яті спливали слова й діла Спасителя. ХНС 770.3

Був тихий вечір, і Петро, котрий досі полюбляв рибальство, запропонував відплисти в море і закинути невід. Усі радо погодилися. Маючи потребу в їжі й одязі, вони, у разі доброго лову, могли б заробити собі на прожиття. Учні відпливли човном, закинули невід, проте нічого не зловили. Учні працювали цілу ніч, але даремно. Під час цих утомливих годин вони розмовляли про свого Господа, Якого не було з ними, пригадували чудові події, свідками яких стали під час Його служіння біля моря. Вони думали про майбутнє, і їх все більше огортала тривога. ХНС 771.1

Протягом усього цього часу за ними із берега дивився, залишаючись непоміченим, самотній Спостерігач. Почало світати. Човен був недалеко від берега, і учні побачили Незнайомця, Який стояв біля води. Він звернувся до них із запитанням: “Діти, чи є у вас щось поїсти?”¹ Вони відповіли: “‘Немає’. Він же сказав їм: Закиньте невода праворуч човна — і зловите. Вони закинули, і вже не могли витягти його від великої кількості риби”.¹ ХНС 771.2

Йоан упізнав Незнайомця і сказав Петрові: “Це ж Господь!”¹ Петро, зворушений і щасливий, негайно кинувся у воду і незабаром стояв біля Вчителя. Решта учнів припливли човном, тягнучи за собою невід із рибою. “Як вийшли на землю, бачать, що розкладений жар і лежить на ньому риба й хліб”.¹ ХНС 771.3

Учні були надто вражені, щоб запитати, звідки взявся вогонь та їжа. “Каже їм Ісус: Принесіть тієї риби, що ви нині зловили!”¹ Петро кинувся до невода, якого закидав, і допоміг своїм товаришам витягти його на берег. Коли все це нарешті було зроблено, а їжа приготовлена, Ісус запросив учнів поїсти. Він поламав хліб, роздав його, і тут усі семеро визнали Його. Їм пригадалося чудо нагадування п'яти тисяч народу на схилі гори, але якийсь таємничий страх опанував ними, і вони мовчки дивилися на воскреслого Спасителя. ХНС 771.4

Їм в усіх подробицях пригадався той день, коли біля моря Ісус покликав їх іти за Ним. Учні згадали, як за Його повелінням відпливли на глибину і закинули невід, а улов був таким багатим, що невід мало не порвався. Після того Ісус закликав їх залишити свої рибальські човни, пообіцявши зробити їх ловцями людей. Тепер Він знову повторив це чудо, щоб глибше закарбувати в їхній пам'яті ту сцену. Цим Він також нагадав учням про Своє доручення, показав, що Його смерть не применшила їхнього обов'язку стосовно виконання дорученої їм роботи. Хоч вони мали бути позбавлені спілкування з Ним та рибальського ремесла, яке годувало їх, однак воскреслий Спаситель і надалі піклуватиметься про них. Поки вони виконуватимуть Його роботу, Він подбає про їхні потреби. Наказуючи учням закинути невід праворуч човна, Ісус мав певну мету. Саме з правого боку Він стояв на березі. Це була сторона віри. Якщо вони співпрацюватимуть з Ним і Його Божественна сила об'єднається з їхніми людськими зусиллями, вони ніколи не зазнають поразки. ХНС 771.5

Христос мав намір надати їм ще один урок, а передусім Петрові, чиє ганебне відречення від Господа так не відповідало його попереднім запевненням про вірність. Він зганьбив Христа, і тепер брати ставилися до нього з недовір'ям. Вони думали, що Петрові вже не годиться займати колишнє становище; та й сам Петро усвідомлював, що втратив право на довір'я. Перш ніж покликання на апостольське служіння могло бути поновлене, Петро мав засвідчити перед усіма своє покаяння. Інакше його гріх, хоча й із жалем визнаний, міг зробити його служіння недійсним. Спаситель дав Петрові змогу повернути довір'я його братів і, наскільки можливо, зняти ганьбу, якої він завдав Євангелію. ХНС 772.1

У цьому міститься урок для всіх послідовників Христа. Євангеліє не визнає жодних компромісів зі злом. Воно не може виправдати гріх. Приховані гріхи можуть бути визнані перед Богом потаємно, але очевидний гріх повинен бути визнаний відкрито. Ганьба за гріхи учнів падає на Христа. Через це сатана тішиться, а хиткі душі спотикаються. Лише щире покаяння може зняти вину за гріх. ХНС 772.2

Отже, коли Христос та учні споживали на березі моря їжу, Спаситель запитав у Петра: “Симоне [Йонин], чи ти любиш Мене більше від цих?”² — Христос мав на увазі його товаришів. Петро раніше заявляв: “Якби й усі зреклися Тебе, — я не зречуся ніколи”.³ Але цього разу він оцінював себе реальніше. “Так, Господи, — відповів він, — Ти знаєш, що люблю Тебе”.² Він уже не намагається переконувати в тому, що його любов більша, ніж його братів. Він просто підтверджує свою відданість. Петро дозволяє судити про свою щирість Тому, Хто читає думки серця. “…Господи, Ти знаєш, що люблю Тебе”.² А Ісус промовив: “Паси ягнята Мої”.² ХНС 772.3

Вдруге Ісус випробовує Петра, повторюючи те ж запитання: “Симоне [Йонин], чи ти любиш Мене?”² Цього разу Ісус не питає Петра, чи він любить Його більше, ніж Його брати. Друга відповідь була така ж, як і перша, без надмірної впевненості: “Так, Господи, Ти знаєш, що люблю Тебе!” Ісус сказав йому: “Паси вівці Мої”² І втретє Спаситель, випробовуючи Петра, ставить йому те саме запитання: “Симоне [Йонин], чи ти любиш Мене?” Петро засмутився, бо подумав, що Ісус сумнівається у його любові. Він знав, що Господь мав причину не довіряти йому, і з болем у серці відповів: “Господи, Ти все знаєш! Ти знаєш, що люблю Тебе! Каже йому Ісус: Паси вівці Мої”.² ХНС 773.1

Тричі Петро привселюдно зрікся свого Господа, і тричі Ісус, випробовуючи його, жадав від нього запевнення в його любові й вірності. Запитання, з яким Господь звертався до Петра, як гостра стріла, пронизувало його зболіле серце. Перед апостолами Ісус відкрив усю глибину розкаяння Петра і показав, яким смиренним став цей, колись самовпевнений, учень. ХНС 773.2

За своєю природою Петро був запальним і гарячим. Сатана скористався цими рисами, аби перемогти його. Незадовго до падіння Петра Ісус сказав йому: “…Ось сатана випросив вас, щоб пересіяти, як пшеницю; Я ж благав за тебе, щоб не забракло тобі віри; і ти, коли навернешся, зміцни своїх братів!”.⁴ І ось цей час настав. Перетворення, якого зазнав Петро, було очевидним. Короткі випробувальні запитання Господа вже не викликали в нього зухвалої і самовпевненої відповіді. Завдяки покорі й розкаянню тепер Петро більш, ніж будь-коли раніше, був готовий стати пастирем Божої отари. ХНС 773.3

Поновлюючи Петра в служінні, Христос передусім довірив йому пасти ягнят. У цій справі апостол був малодосвідченим. Вона потребувала великої турботи, ніжності, надзвичайного терпіння і наполегливості. Петро був покликаний служити новонаверненим, навчати необізнаних, відкриваючи їм Писання і готуючи до служіння Христові. Досі Петро був не готовий ані виконувати цю роботу, ані зрозуміти її важливість. Нині Ісус офіційно покликав його на це служіння. Страждання і покаяння, через які він пройшов, приготували його до священної діяльності. ХНС 774.1

До свого падіння Петро завжди висловлювався необдумано, під впливом миттєвого пориву. Він завжди був готовий виправляти інших; висловлював свою думку, не розібравшись ані в собі, ані в тому, що слід говорити. Але після свого навернення Петро став зовсім іншим. Він був ревним, як і раніше, але тепер на його слова і вчинки впливала благодать Христа. Зникли нестриманість, самовпевненість, самозвеличення; він був спокійним, стриманим, готовим навчатися. Тепер він був готовий пасти ягнят та овець Христової отари. ХНС 774.2

Ставлення Христа до Петра було повчальним як для нього самого, так і для його братів. Воно навчило їх ставитися до грішника з терпінням, співчуттям і вибачною любов'ю. Хоча Петро й зрікся свого Господа, проте Христова любов до нього не ослабла. Саме таку любов повинен мати земний пастир до всіх овець і ягнят довіреної йому отари. Пам'ятаючи про свої слабкість і падіння, Петро повинен був так само лагідно ставитися до своєї пастви, як Христос — до нього. ХНС 774.3

Запитання, яке Христос поставив Петрові, має велике значення. Він назвав лише одну умову учнівства та служіння: “Чи ти любиш Мене?” — запитав Ісус. Це найголовніша умова. Хоч Петро міг володіти багатьма іншими хорошими рисами, але без Христової любові він не зміг би стати вірним пастирем Господньої отари. Знання, доброта, красномовність, вдячність, ревність допомагають у служінні, але якщо в серці немає любові Ісуса, всі зусилля християнського служителя будуть даремними. ХНС 774.4

Ісус підійшов тільки до Петра; Він бажав звернутися лише до нього одного. Перед смертю Ісус сказав йому: “Куди [Я] іду, ти не можеш нині за Мною іти, але підеш пізніше. Каже Йому Петро: Господи, чому я не можу нині піти за Тобою? Душу свою за Тебе я покладу”.⁵ Коли Петро говорив це, він не уявляв, до яких висот і глибин провадив його Христос. Петро не встояв у випробуванні, але йому знову була дана можливість засвідчити свою любов до Христа. Зміцнюючи його для останнього випробування віри, Спаситель відкрив йому його майбутнє. Петро принесе багато користі Божій справі, але коли з віком його сили ослабнуть, він розділить долю свого Господа. Ісус сказав: “…Коли ти був молодий, то підперізувався сам і ходив, куди хотів; коли ж постарієш, простягнеш свої руки й інший тебе підпереже та поведе, куди ти не захочеш. Він сказав це, вказуючи, якою смертю той прославить Бога”.⁶ ХНС 774.5

Так Ісус відкрив Петрові, якою смертю той помре. Він передрік, що Петро простягне свої руки на хресті. А потім знову звелів: “Іди за Мною!”⁶ Петра не злякало це одкровення. Тепер він був готовий зазнати будь-якої смерті за свого Господа. Досі Петро знав Христа в тілі, як знають Його нині багато людей, хоча цим не слід було б обмежуватися. Петро знав Христа в Його людській природі. Він любив Його як Людину, як посланого Небом Учителя, а тепер він полюбив Його як Бога. Він засвоїв урок, що Христос для нього — все у всьому. Тепер цей учень був готовий розділити зі своїм Господом жертовне служіння. Коли Петра в кінці життя вели на хресну смерть, він просив, щоб його розіп'яли донизу головою. Апостол вважав, що було б надто великою честю постраждати так, як постраждав його Вчитель. ХНС 775.1

Слова: “Іди за Мною!” — стали для Петра важливим повчанням. Не тільки його смерть, а й кожний крок життя знайшли в них своє відображення. Досі Петро був схильним діяти незалежно. Він намагався сам складати плани Божої роботи, замість того щоб працювати за планом Божим. Але він не зміг нічого досягти, забігаючи попереду Господа. Ісус повелів йому: “Іди за Мною!”, а не біжи попереду Мене. Тоді, зустрівшись із силами сатани, ти не будеш один. Дозволь Мені йти попереду тебе — і ти не будеш переможений ворогом. ХНС 775.2

Коли Петро йшов поряд з Ісусом, він побачив, що за ними прямує Йоан, і поцікавився його майбутнім. Питає Ісуса: “Господи, а цей що? Відповідає йому Ісус: Якщо Я хочу, щоб він залишився, доки прийду, — що тобі до того? Ти йди за Мною!”⁷ Петро мав зрозуміти: Господь хотів відкрити йому лише те, що могло принести йому користь. Обов'язок кожного християнина — іти за Христом, не виявляючи надмірної цікавості до роботи, дорученої іншим. Говорячи про Йоана: “Якщо хочу, щоб він залишився, доки прийду…”,⁷ Ісус не мав на увазі, що цей учень житиме до Його Другого приходу. Він лише вказав на Свою верховну владу і наголосив: навіть якщо це станеться, воно аж ніяк не позначиться на роботі Петра. Майбутнє як Йоана, так і Петра — у руках Господа. Від кожного вимагається слухняно прямувати за Христом. ХНС 775.3

Скільки сучасних людей подібні до Петра! Вони цікавляться справами інших, намагаються довідатися про їхні обов'язки, у той час як їм загрожує небезпека занедбати власні. Наше завдання — дивитися на Христа і йти за Ним. Ми, звичайно, будемо помічати помилки інших людей, а також їхні вади, оскільки всім людям властиві немочі. Але в Христі Ісусі ми знайдемо досконалість. Дивлячись на Нього, ми змінюємося. ХНС 776.1

Йоан дожив до глибокої старості. Він був свідком зруйнування Єрусалима і величного храму, що стало прообразом остаточної загибелі світу. До останніх днів свого життя цей великий апостол вірно прямував за своїм Господом. Ось у чому полягає суть його свідчення церквам: “Улюблені, любімо одне одного…”; “…хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі, а Бог перебуває у ньому”.⁸ ХНС 776.2

Петро був поновлений в апостольстві, але честь і влада, які він отримав від Христа, не давали йому переваги над братами. Христос ясно це показав у відповіді на Петрове запитання: “А цей що?” — “Що тобі до того? Ти йди за Мною!”⁷ Петра не вшановували як главу Церкви. Але благодать, яку Христос виявив Петрові, пробачивши його відступництво та довіривши йому отару, а також вірність Петра у слідуванні за Христом здобули йому довір'я братів. Він мав великий вплив у Церкві, однак урок, який Христос дав йому біля Галілейського моря, Петро пам'ятав протягом усього життя. Під натхненням Святого Духа він пізніше писав церквам: “Як співпастир і свідок Христових страждань, співучасник слави, що має відкритися, я прошу пастирів, які є між вами: пасіть те Боже стадо, що є у вас; наглядайте не з примусу, а добровільно, по-Божому; не задля ненаситної жадоби користі, а з ревності; не як ті, що панують над спадком, але як ті, що самі є прикладом для стада; і коли з'явиться Архіпастир, одержите нев'янучий вінець слави”.⁹ ХНС 776.3