Христос — надія світу

Розділ 84. “Мир вам!”

(На підставі Євангелій від Луки 24:33—48; Йоан.20:19—29)

Прибувши до Єрусалима, ці двоє учнів увійшли до міста східними ворітьми, які під час свята були відкриті навіть уночі. Ніде не світилося; навколо стояла тиша. Подорожні поспішають вузькими вулицями, освітленими місячним сяйвом. Вони піднімаються у верхню світлицю, де Ісус провів останній вечір перед Своєю смертю, знаючи, що знайдуть тут Своїх братів. Вони впевнені: незважаючи на пізню годину, учні не спатимуть, доки не довідаються, що сталося з тілом їхнього Господа. Двері надійно замкнені. Вони стукають, але ніхто не відповідає. Тиша. Друзі називають свої імена. Після цього двері обережно відчиняють. Подорожні входять, а разом з ними незримо входить ще одна Особа. Двері знову старанно замикають, остерігаючись шпигунів. ХНС 764.1

Прибулі застали всіх у дивному збудженні. Присутні підносять подяку і хвалу, говорячи: “Справді Господь воскрес і з'явився Симонові”.¹ Потім два прибулих мандрівника, ледве перевівши подих від швидкої ходи, розповідають чудову історію про те, як явився їм Ісус. Щойно вони закінчили свою розповідь і дехто з присутніх почав говорити, що важко повірити почутому, бо це було б занадто чудово, як у світлиці раптом з'явилася ще одна Постать. Погляди всіх звертаються до Незнайомця. Ніхто не стукав у двері, не чути було кроків. Перелякані учні запитують один в одного: “Що це означає?” І тут чують голос свого Вчителя. Він чітко і ясно вимовляє: “Мир вам!” ХНС 764.2

“Та охоплені жахом, вони думали, що бачать духа. А Він сказав їм: Чому ви стурбовані, чому такі думки входять до ваших сердець? Гляньте на Мої руки, на Мої ноги! Це ж Я Сам! Доторкніться до Мене — подивіться, дух тіла й костей не має; а Я, як бачите, їх маю! Сказавши це, Він показав їм руки та ноги”. ХНС 765.1

Учні дивилися на немилосердно покалічені цвяхами руки й ноги Господа. Вони впізнали Його неповторний голос. “А як вони ще дивувалися і не вірили з радості, Він сказав їм: Чи маєте щось із їжі тут? Вони дали Йому частину печеної риби [і бджолиного меду]. І взявши, Він їв перед ними”.² “Зраділи учні, побачивши Господа”. Невір'я поступилося місцем вірі й надії, і з невимовною радістю вони визнали свого воскреслого Спасителя. ХНС 765.2

При народженні Христа ангел проголосив: “На землі — мир в людях доброї волі!”³ І тепер, уперше з'явившись учням після Свого воскресіння, Спаситель привітав їх словами благословення: “Мир вам!” Ісус завжди готовий дати мир душі, обтяженій сумнівами і страхом. Він чекає, коли ми, нарешті, відкриємо Йому серце і скажемо: “Залишайся з нами”. Він говорить: “Ось Я стою під дверима і стукаю. Якщо хто почує Мій голос і відчинить двері, то Я ввійду до нього і буду вечеряти з ним, і він зі Мною”.⁴ ХНС 765.3

Воскресіння Христа було прообразом воскресіння всіх поснулих у Ньому. Зовнішній вигляд воскреслого Спасителя, Його поведінка, мова — усе було знайомим учням. Як Ісус воскрес із мертвих, так воскреснуть і ті, що впокоїлись у Ньому. Ми впізнаємо наших друзів так само, як учні впізнали Ісуса. Можливо, вони були в цьому житті покаліченими, хворими, спотвореними недугами, однак вони воскреснуть у досконалій красі та гармонії. “Тоді пізнаю так, як і сам був пізнаний”.⁵ В обличчях, освітлених від лиця Ісуса, ми впізнаємо риси тих, кого любили. ХНС 765.4

При Своїй зустрічі з учнями Ісус нагадав їм слова, які говорив перед смертю: усе написане про Нього в законі Мойсеєвім, у Пророків і Псалмах, обов'язково сповниться “Тоді розкрив їхній розум, щоб зрозуміли Писання. І Він сказав їм: Так написано, і [необхідно бую] постраждати Христові та воскреснути з мертвих на третій день, щоб, почавши з Єрусалима, проповідувалося в їм 'я Його покаяння для прощення гріхів між усіма народами Ви [ж є] свідками цього”.⁶ ХНС 765.5

Тепер учні почали усвідомлювати значення і зміст свого завдання. Вони мали звіщати світові чудові істини, довірені їм Христом. Його життя, смерть і воскресіння, пророцтва щодо майбутніх подій, святість Божого Закону, таємниця Плану спасіння, право Ісуса прощати гріхи — вони були свідками усього цього і саме про це повинні говорити світові. Вони були покликані звіщати Євангеліє миру і спасіння через покаяння і силу Спасителя. ХНС 766.1

“Промовивши це, Він дихнув і каже їм Прийміть Святого Духа! Кому простите гріхи, — будуть прощені їм, на кому залишите, — будуть залшені”.⁷ На той час Дух Святий ще не виявлявся повною мірою, бо Христос ще не був прославлений. Повне злиття Святого Духа мало місце лише після вознесіння Христа, а до того часу учні ще не могли виконувати доручення звіщати Євангеліє світові. Тепер Дух був даний їм з особливою метою. Перш ніж учні почнуть виконувати своє служіння в Церкві, Христос надихнув їх Своїм Духом. Він вручив їм найсвященніший дар, даючи цим зрозуміти, що без Святого Духа ця робота не може виконуватися. ХНС 766.2

Святий Дух — це сила, яка підтримує в людині духовне життя. Прийняття Духа — це прийняття життя Христа. Він наділяє людину рисами і властивостями, притаманними Христові. Лише той, хто навчений Богом, у кому діє Дух і виявляється життя Христа, уособлює Бога і служить для добра Церкви. ХНС 766.3

“Кому простите гріхи, — сказав Христос, — будуть прощені їм, на кому залишите, — на тому будуть залишені”.⁷ Христос нікого не наділив правом судити інших. У Своїй Нагірній проповіді Він заборонив це, тому що право судити належить винятково Богові. Разом з тим на Церкву, як на організацію, Він покладає відповідальність за її членів. Тих, хто впадає у гріх, Церква зобов'язана застерігати, навчати і по можливості виправляти. “Докоряй, потішай, закликай — з усякою терпеливістю і повчанням”.⁸ У жодному разі не виправдовуйте гріха. Застерігайте кожну душу, яка потрапила в небезпеку. Не дозволяйте нікому обманювати себе. Називайте гріх його справжнім ім'ям. Говоріть усім про те, як Бог ставиться до обману, порушення суботи, крадіжки, ідолопоклонства та інших гріхів: “…Хто таке робить, Божого Царства не успадкує!”.⁹ Якщо ж люди продовжують грішити, тоді суд, який ви проголошуєте щодо них на підставі Божого Слова, відбувається над ними на Небесах. Обираючи гріх, вони позбавляють себе присутності Христа, і Церква повинна показати, що не схвалює їхніх учинків, інакше вона сама ганьбитиме Господа. Церква має говорити про гріх те, що говорить про нього Бог. Вона повинна ставитися до гріха так, як повеліває Бог, тоді її дії затверджуються Небом. Хто нехтує владою Церкви, той нехтує владою Самого Христа. ХНС 766.4

Але ця картина має і світлий бік: “Кому гріхи простите, — простяться їм”.⁷ Нехай ця думка буде визначальною для вас. Працюючи для заблудлих, звертайте погляди всіх на Христа. Нехай пастирі ніжно піклуються про Господню отару. Нехай вони розповідають заблудним про прощення і милосердя Спасителя. Нехай вони заохочують грішника каятись і вірити в Того, Хто може прощати. Нехай вони посилаються на авторитет Божого Слова: “Якщо ж визнаємо свої гріхи, то Він, вірний і праведний, щоб простити нам гріхи й очистити нас від усякого нечестя”.¹⁰ Усім, хто кається, дане запевнення: “Знову над нами Він змилується, наші провини потопче — Ти кинеш у морську глибочінь усі наші гріхи”.¹¹ ХНС 767.1

Хай Церква із вдячністю приймає покаяння грішника і провадить його з темряви невір'я до світла віри і праведності. Хай його тремтяча рука буде вкладена в люблячу руку Ісуса. Таке прощення затверджується Небом. ХНС 767.2

Лише в такому розумінні Церква має владу прощати грішника. Прощення гріхів здобувається тільки через заслуги Христа. Жодній людині, ані групі людей не дана влада звільняти душу від вини. Христос доручив Своїм учням проповідувати всім народам прощення гріхів у Його ім'я, але їм не було дано права очищати від гріха. “Бо під небом нема іншого імені, даного людям, яким належить нам спастися!”¹² ХНС 767.3

Коли Ісус уперше після Свого воскресіння зустрівся з учнями у верхній світлиці, серед них не було Хоми. Він чув розповіді інших і мав чимало доказів воскресіння Ісуса. Але темрява і невір'я заволоділи його серцем. Коли він чув розповіді учнів про чудову появу воскреслого Спасителя, його охоплював ще більший відчай. Якщо Ісус справді воскрес із мертвих, то нема більше надії на земне царство. До того ж, його самолюбство страждало від думки, що Учитель з'явився усім учням, крім нього. Він не хотів вірити в це і протягом усього тижня був у полоні похмурих думок. Порівняно з вірою та надією братів, його думки видавалися ще темнішими. ХНС 768.1

Він постійно повторював: “Поки не побачу на Його руках ран від цвяхів і не вкладу мого пальця в рани від цвяхів, не вкладу своєї руки в Його бік, — не повірю!”¹³ Хома не хотів дивитися очима своїх братів і вірити на підставі їхнього свідчення. Він палко любив свого Господа, але дозволив заздрощам та невір'ю опанувати своїм розумом і серцем. ХНС 768.2

Для деяких учнів верхня горниця стала тимчасовим притулком, і вечорами усі, крім Хоми, збиралися тут. Одного вечора Хома вирішив також піти на зустріч із братами. Усупереч його невір'ю, у нього, одначе, залишилась якась надія на те, що ці добрі звістки правдиві. Під час вечері учні розмовляли про докази, які Христос дав їм у пророцтвах. І ось “прийшов Ісус, як двері були замкнені, і став посеред них і сказав ‘Мир вам!’”¹³ ХНС 768.3

Повернувшись до Хоми, Ісус промовив: “Поклади сюди свій палець, поглянь на Мої руки, простягни свою руку і доторкнися до Мого боку, — і не будь невіруючий, але віруючий!”¹³ Ці слова Спасителя свідчили Ісусові відомо, що думав і говорив Хома. Цей охоплений сумнівом учень знав, що ніхто з його товаришів не бачив Ісуса протягом тижня. Вони не могли розповісти Вчителеві про його невір'я. Тепер Хома визнав Того, Хто стояв перед ним, своїм Господом. Йому не потрібно було інших доказів. Серце радісно билося в грудях, і він кинувся до ніг Ісуса зі словами: “Господь мій і Бог мій!”¹³ ХНС 768.4

Ісус прийняв його визнання, але ніжно докорив за невіру “Тому що ти побачив Мене, ти повірив? Блаженні ті, що не бачили й повірили!”¹³ Віра Хоми принесла б радість Христові в тому разі, якби Хома повірив свідченню своїх братів. Якби люди й нині наслідували приклад Хоми, то ніхто не зміг би повірити в спасіння, оскільки всі, хто приймає Христа, роблять це на підставі свідчення інших. ХНС 768.5

Чимало з тих, хто сумнівається, виправдовуються: якби ми отримали такі свідчення, як Хома від своїх друзів, то повірили б. Вони не хочуть розуміти, що мають не лише такі докази, а й значно більші. Хто, подібно до Хоми, чекає, поки зникнуть усі причини для сумнівів, ті ніколи не дочекаються цього. Навпаки, вони поступово утверджуються у своєму невір'ї. Хто постійно бачить лише темний бік життя, хто звик критикувати і нарікати, ті просто не знають, що чинять. Такі люди сіють насіння сумніву, а тому й пожнуть його плоди. У той час, коли будуть украй необхідні віра і довір'я, вони виявляться нездатними надіятись і вірити. ХНС 769.1

Ставлення Ісуса до Хоми містить важливий урок для Його послідовників. Його приклад показує нам, як слід поводитися з тими, у кого слабка віра і хто сумнівається. Ісус не дорікав Хомі, не сперечався з ним. Він просто відкрився охопленому сумнівом учневі. Хома виявився вкрай необачним, коли висував умови для віри, але Ісус у Своїй великодушній любові й люб'язності зруйнував усі перешкоди. Докорами рідко можна перемогти невір'я. Навпаки, воно починає захищатися і знайде нову підтримку і виправдання. Нехай же Ісус відкриється таким людям у Своїй любові й милості як Розп'ятий Спаситель. І тоді з багатьох сповнених сумнівом уст почується визнання Хоми: “Господь мій і Бог мій!”¹³ ХНС 769.2