Христос — надія світу

Розділ 83. По дорозі до Еммауса

(На підставі Євангелія від Луки 24:13—33)

У другій половині того ж дня воскресіння двоє учнів Ісуса йшли до Еммауса — маленького містечка на відстані п'ятнадцяти кілометрів від Єрусалима. Ці учні не відігравали помітної ролі у справі Христа, але щиро вірили в Нього. Вони прийшли до Єрусалима на свято Пасхи, але, дізнавшись про події останніх днів, розгубилися. До них дійшла звістка про зникнення Христового тіла з гробу, а також розповідь жінок, які бачили ангелів і Самого Ісуса. Тепер вони поверталися додому, аби роздумувати над цим і молитися. Сумні й пригнічені, вони дорогою говорили про суд над Христом і розп'яття. Ніколи ще вони не відчували такого розчарування. Віра й надія залишили їх. Те, що сталося на Голгофі, було оповите суцільною темрявою. ХНС 759.1

Не встигли вони далеко відійти від міста, як до них приєднався незнайомець. Однак, пригнічені горем, вони не звернули на нього особливої уваги і продовжували свою відверту розмову. Учні розмірковували над наукою Христа, якої, здавалося, так і не змогли зрозуміти. Коли подорожні заговорили про нещодавні події, Ісус бажав потішити їх. Він бачив їхнє горе і біль. Він розумів суперечливі почуття, котрі хвилювали їхній розум, та болісне запитання: чи міг цей Чоловік, Який дозволив так Себе принизити, бути Христом? Неспроможні більше стримувати своє горе, вони розридалися. Ісус бачив, що їхні серця сповнені любов'ю до Нього, а тому бажав заспокоїти їх, подарувати їм радість і щастя. Але спочатку Господь хотів дати їм урок, якого вони ніколи не забудуть. ХНС 759.2

“Тож Він запитав їх: Що це за справа, над якою міркуєте між собою, ідучи? І чого ви сумні? У відповідь один, на ім'я Клеопа, сказав Йому: Ти хіба єдиний чужинець у Єрусалимі, Який не знає того, що сталося в ньому цими днями?”¹ І вони розповіли Йому про Ісуса Назарянина, “Мужа-Пророка, сильного ділом і словом перед Богом і перед усім народом; як видали Його первосвященики й наші старшини на смертний присуд і розіп'яли Його”.¹ Глибоко розчаровані, вони додали тремтячими від горя вустами: “А ми сподівалися, що Він Той, Хто має визволити Ізраїля. До того ж, оце третій день, відколи те сталося”.¹ ХНС 760.1

Дивно, але учні не пам'ятали слів Христа і не розуміли, що Він передрік усі ці події! Вони не усвідомлювали, що остання частина Його пророцтва про Своє воскресіння третього дня повинна була виконатися так само дослівно, як і перша його частина. Вони повинні були пам'ятати про це! Священики й начальники Ізраїлю не забули цього. “Наступного ранку, що після п:'ятниці, зібралися первосвященики та фарисеї до Пилата і кажуть: Пане, ми пригадали, що той обманщик сказав ще за життя: Через три дні Я воскресну!”.² Але учні не пам'ятали цих слів. ХНС 760.2

Тоді Ісус звернувся до них: “О нерозумні й повільні серцем, аби вірити в усе, що говорили пророки! Хіба ж не треба було Христові постраждати й увійти в Свою славу?”¹ Учні дивувалися, хто б міг бути цей Незнайомець, слова Котрого проникають в саму душу і Котрий промовляє з такими щирістю, ніжністю, співчуттям і підбадьоренням? Уперше після зради Христа в них з'явилася надія. Час від часу поглядаючи на свого супутника, вони думали: Він говорить те, що провіщав Христос. Учні були вражені; їхні серця, сповнені доброго передчуття, радісно билися. ХНС 760.3

Почавши від Мойсея, від першоджерел біблійної історії, Христос пояснював їм ті місця Писання, де говорилося про Нього. Якби Він відкрився їм відразу, їхні серця сповнилися б радості, і вони, отримавши повне задоволення, не прагнули б більше нічого. Однак учні повинні були зрозуміти, про що свідчили всі прообрази та пророцтва Старого Завіту. На цьому мала грунтуватися їхня віра. Христос не вчинив жодного чуда задля їхнього переконання, але передовсім почав пояснювати їм Писання. Учні вважали Його смерть кінцем усіх своїх сподівань. Тепер же Спаситель довів їм із пророцтва, що Його смерть — непорушна підвалина їхньої віри. ХНС 760.4

Навчаючи учнів, Ісус нагадав про важливе значення Старого Завіту, який свідчив про Його місію. Багато так званих християн відкидають нині Старий Завіт, стверджуючи, що він більше не потрібний. Але Христос так не навчав. Він настільки високо цінував Старий Завіт, що одного разу сказав: “Якщо Мойсея і пророків не слухають, не повірять і тому, хто з мертвих воскресне”.³ ХНС 761.1

Христос промовляє через патріархів і пророків від днів Адама і аж до останніх днів. У Старому Завіті Спаситель відкритий так само ясно, як і в Новому. У світлі давніх пророцтв життя Христа і вчення Нового Завіту постають у всій своїй красі. Чудеса Христа свідчать про Його божественність, але ще вагоміші докази того, що Він є Спасителем світу, можна знайти, зіставляючи пророцтва Старого Завіту з історією Нового Завіту. ХНС 761.2

На підставі пророцтв Христос дав Своїм учням правильне розуміння Свого призначення. Їхнє уявлення про Месію, Який відповідно до бажання людей посяде престол і матиме царську владу, було неправильним. Воно суперечило хоча б тому, що Він залишив найвище становище і зайняв найнижче. Христос бажав, щоб уявлення Його учнів були чистими і правильними. Наскільки це вміщали їхні серця, вони повинні були розуміти, яка чаша страждань призначалася для Нього. Ісус показав їм, що жахлива боротьба, значення якої вони ще не збагнули, була виконанням Заповіту, укладеного ще до заснування світу. Христос мав померти, як мусить померти кожний порушник Закону, котрий продовжує грішити. Усе це повинно було статися і привести не до поразки, а навпаки, до славної вічної перемоги. Ісус пояснював їм, що необхідно докласти всіх зусиль, аби врятувати світ від гріха. Послідовники Ісуса мають жити так, як жив Він, і працювати з такою ж наполегливістю і невтомністю, як Він. ХНС 761.3

Так промовляв Христос до Своїх учнів, намагаючись відкрити їхній розум для розуміння Писань. Хоч учні були стомлені, але їхня розмова не припинялася. З уст Спасителя виходили слова життя, які підбадьорювали їх. Однак їхні очі залишалися закритими. Коли Ісус говорив їм про зруйнування Єрусалима, вони плакали над приреченим містом, але так і не здогадалися, Хто був їхнім супутником. Вони й гадки не мали, що Той, про Кого вони розмовляли, ішов поряд з ними, оскільки Христос говорив про Себе як про сторонню особу. Вони вважали, що це, напевно, один із тих, хто приходив на велике свято і тепер повертається додому. Він так само обережно, як і вони, ступав по гострому камінню, час від часу зупиняючись разом з ними для короткого перепочинку. Так вони долали гірську дорогу, і Той, Хто незабаром мав посісти місце по правиці Бога і міг сказати: “Дана Мені вся влада на небі й на землі”,⁴ ішов поруч із ними. ХНС 762.1

Тим часом сонце зайшло, і, перш ніж мандрівники дісталися до місця відпочинку, хлібороби закінчили свою працю на полі. Коли учні хотіли увійти до свого дому, незнайомець зробив вигляд, що збирається іти далі. Але учні вже встигли полюбити його. Вони прагнули ще щось почути від Нього. “Залишайся з нами”,⁵ — запропонували вони. Він не погоджувався, але учні наполягали: “Бо вечоріє, вже день закінчується!” Ісус поступився і “увійшов, щоб залишитися з ними”.⁵ ХНС 762.2

Якби учні не наполягли на своєму запрошенні, то так і не довідалися б, що їхнім Супутником був воскреслий Господь. Христос нікому не нав'язує Свого товариства. Він пробуває лише з тими, хто відчуває погребу в Ньому. Спаситель радо входить до найбіднішої оселі, підбадьорюючи покірні серця. Але якщо люди залишаються байдужими, не думають про Божественного Гостя і не запрошують Ного залишитися з ними, Він іде далі. Через це люди багато що втрачають. Вони не пізнають Христа, як не пізнали Його учні дорогою до Еммауса. ХНС 762.3

Незабаром приготували скромну вечерю — хліб — і поставили її перед Гостем, Котрий зайняв почесне місце за столом. Ось Він підносить руки, щоб благословити їжу. Приголомшені учні від здивування відсахнулися: їхній Супутник робить усе так, як завжди робив їхній Учитель. Вони придивляються, і — о диво! — на Його руках сліди від цвяхів. В один голос вони вигукують: “Це ж Господь Ісус! Він воскрес із мертвих!” ХНС 762.4

Вони схопилися, щоб упасти до Його ніг і вклонитися Йому, але Ісус став невидимим для них. Вони дивляться на місце, де щойно сидів Той, Чиє тіло нещодавно лежало в могилі, і говорять одне одному: “Хіба не палало наше серце, коли Він говорив нам дорогою та пояснював нам Писання?”⁶ ХНС 763.1

Після такого радісного відкриття учні вже не могли спокійно вечеряти і розмовляти. Зникли голод і втома. Навіть не торкнувшись їжі, вони, сповнені радості, негайно вирушили назад до міста, щоб сповістити добру новину друзям. Іноді дорога була небезпечною: їм доводилося спускатися стрімкими стежками, переходити по слизькому камінню. Тоді вони й не здогадувалися, що перебувають під охороною Того, Хто пройшов цей шлях разом з ними. З палицями в руках вони поспішають, намагаючись іти якомога швидше. Трапляється, що збиваються з дороги, проте відразу ж знаходять її. Бігом, спотикаючись, але невпинно рухаються вперед у супроводі свого невидимого Друга. ХНС 763.2

Ніч темна, але Сонце Праведності освітлює їм шлях. Серця учнів сповнені радості. Їм здається, що вони перебувають у новому світі. Христос — живий Спаситель! Вони вже не оплакують Його, наче мертвого. “Христос воскрес!” — знову і знову повторюють учні. Цю вістку вони несуть засмученим. Вони мусять розповісти їм про чудову подорож до Еммауса, повідомити про Того, Хто приєднався до них. Вони несуть найвеличнішу вістку, будь-коли дану світові, — Добру новину, — з якою пов'язані всі надії людства, як дочасні, так і вічні. ХНС 763.3