Христос — надія світу

Розділ 82. “Чого ти плачеш?”

(На підставі Євангелій від Матв.28:1, 5—8; Марк.16:1—8; Луки 24:1, 12; Йоан.20:1—18)

Жінки, які стояли біля Ісусового хреста, пильнували, чекаючи закінчення суботнього дня. Першого дня тижня на світанку вони вирушили до гробу, узявши із собою дорогоцінні пахощі, аби намастити тіло Спасителя. Вони навіть не допускали думки про Його воскресіння з мертвих. Сонце їхньої надії зайшло, і в серцях запанувала ніч. Ідучи дорогою, вони пригадували милосердні вчинки Христа і Його підбадьорливі слова, але забули Його провіщення: “…Та Я знову побачу вас”.¹ ХНС 753.1

Нічого не знаючи про те, що вже сталося, вони підійшли до саду, говорячи: “Хто відвалить нам камінь від входу в гробницю?”² Вони розуміли, що самі не зможуть відкотити його, проте йшли далі. Раптом небо освітилося сяйвом, але не від сонця на небосхилі. Земля здригнулася. Жінки побачили, що великий камінь відвалений і гробниця порожня. ХНС 753.2

Жінки поспішали до гробу з різних сторін. Марія Магдалина прийшла сюди першою і, побачивши, що камінь відвалений, побігла сповістити про це учнів. За той час прийшли й інші жінки. Над гробом сяяло світло, але Ісусового тіла там не було. Стоячи біля могильної печери, вони раптом відчули, що були не самі. Біля гробниці сидів одягнутий в сяючі шати юнак. Це був ангел, який і відкотив камінь. Він прийняв вигляд людини, щоб не налякати друзів Ісуса. Навколо нього сяяло світло Божественної слави, і це налякало жінок. Вони вже збиралися тікати, коли голос ангела зупинив їх: “Не бійтеся, — заговорив він, — бо знаю, що ви шукаєте Ісуса розп'ятого! Нема Його тут, бо Він воскрес, як Сам сказав. Ідіть подивіться на місце, де Він лежав. Швидше ідіть та скажіть Його учням, що Він устав із мертвих”.³ Жінки ще раз зазирнули до печери і знову почули чудову звістку. Інший ангел в особі людини промовив до них: “Чому ви шукаєте Живого між мертвими? Нема Його тут, бо воскрес! Згадайте, як казав вам, коли ще був у Галилеї. Він говорив: Потрібно, щоб Син Людський був виданий у руки грішних людей, був розп'ятий і воскрес на третій день”.⁴ ХНС 753.3

Він воскрес! Він воскрес! Знову і знову жінки повторювали ці слова. Пахощі вже не потрібні. Спаситель живий! Він не мертвий! Лише тепер вони пригадати: говорячи про Свою смерть. Він запевняв їх, що воскресне. Яке ж це свято для людства! Жінки з поспіхом залишили гробницю “зі страхом та великою радістю; побігли, щоб сповістити Його учнів”.⁵ ХНС 754.1

Марія не чула цієї Доброї вістки. Сумною прийшла вона до Петра та Йоана: “Взяли мого Господа і не знаю, де поклали Його!” Тепер вже учні побігли до печери і переконалися: усе так, як казала Марія. Вони побачили плащаницю і покривало, але не знайшли там свого Господа. Однак навіть це свідчило, що Він воскрес. Поховальні покривала не були недбало розкидані, але охайно складені. Йоан “побачив — і увірував”.⁶ Досі він ще не розумів текстів Писання щодо воскресіння Христа з мертвих. Але тепер пригадав провіщення Спасителя про Своє воскресіння. ХНС 754.2

Сам Христос дбайливо поскладав Свої поховальні покривала. Коли могутній ангел зійшов до гробу, до нього приєднався ще один небесний посланець, і вони разом стерегли тіло Господа. Один з ангелів відкотив камінь, інший увійшов до гробниці і розв'язав саван, у який було загорнуте тіло Ісуса. Але Ісус Сам зібрав і поскладав поховальні покривала. Для Того, Хто керує як небесними зорями, так і найменшими атомами, немає нічого маловажливого. Порядок і досконалість помітні в усіх Його ділах. ХНС 754.3

Марія пішла слідом за Йоаном і Петром до гробу, а коли учні повернулися до Єрусалима, вона ще залишилася там. Коли Марія зазирнула до порожньої гробниці, й серце стиснулося від болю. Вона побачила там двох ангелів одного в головах, іншого — в ногах того місця, де мав би лежати Ісус. “Жінко, чому ти плачеш?” — спитали вони Марію. “Відповідає їм: Бо взяли мого Господа і не знаю, де поклали Його!”⁷ ХНС 755.1

І вона залишила ангелів, сподіваючись знайти когось, хто пояснив би їй, що сталося з тілом Ісуса. Раптом вона почула голос “Жінко, чого ти плачеш? Кого шукаєш?” Крізь сльози Марія змогла побачити лише постать людини, і вважаючи, що це садівник, вона відповіла “Пане, якщо Ти Його взяв, то скажи мені, де Ти Його поклав, я заберу Його!”⁸ Якщо гробниця цього багатого чоловіка, можливо, була надто почесною для Ісуса, вона сама знайде місце, де поховати Його. Вона мала на думці місце, яке звільнилося за наказом Самого Христа, — гріб, де колись був похований Лазар. Чому б їй там не поховати Господа? Турбота про Його розп'яте тіло була б для неї великою втіхою. ХНС 755.2

Але тут таким знайомим голосом Ісус промовив: “Маріє!” Лише тепер Марія усвідомила, що це не чужа людина. Обернувшись, вона побачила перед собою живого Христа. Радіючи, жінка навіть забула, що Він був розп'ятий. Кинувшись до Його ніг, вона вигукнула: “Раввуні!” Але Христос, піднявши руку, зупинив її: “Не доторкайся до Мене, бо Я ще не зійшов до [Мого] Отця. Іди до Моїх братів і скажи їм, що Я йду до Мого Отця і вашого Отця, до Мого Бога і вашого Бога!”⁸ І Марія пішла до учнів з цією радісною звісткою. ХНС 755.3

Ісус відмовлявся від поклоніння Своїх послідовників, доки не отримав запевнення, що Його жертва прийнята Отцем. Він вознісся у небесні двори і від Самого Отця почув, що Його жертва за людські гріхи достатня, аби через Його кров усі могли отримати вічне життя. Отець підтвердив Свій Заповіт із Христом, що Він прийме покаянних слухняних Йому людей і любитиме їх, як Свого Сина. ХНС 755.4

Христос мав завершити Свою працю і виконати обітницю, зробивши “людину дорожчою від щирого золота — від золота офірського”.⁹ Уся влада на Небесах і на Землі була дана Князеві Життя, але Він ще на якийсь час повернувся до Своїх послідовників у грішний світ, аби наділити їх Своєю силою і славою. ХНС 755.5

У той час, коли Спаситель перебував у Божій присутності, отримуючи дари для Своєї Церкви, учні стояли перед Його порожнім гробом, сумуючи й плачучи. День, який для Небес став радістю, для учнів був днем непевності, хвилювання і неспокою. Сумнів, з яким вони зустріли свідчення жінок, говорить про те, що вони втратили віру. Звістка про воскресіння Христа так разюче відрізнялася від їхніх сподівань, що вони не повірили їй. Усе це виглядало надто прекрасно, щоб бути правдою, — думали вони. У їхній свідомості змішалися уривки різних учень і так званих наукових теорій саддукеїв, тому їхнє уявлення про воскресіння було вельми туманним. Вони зовсім не уявляли собі, що означає воскресіння з мертвих. Учні просто не могли збагнути цього. ХНС 756.1

“Ідіть та скажіть, — сказали ангели до жінок, — Його учням і Петрові, що Він випередить вас у Галилеї. Там ви Його побачите, як сказав вам!”¹⁰ Ці ангели охороняли Христа під час Його земного життя. Вони були свідками суду над Ним та Його розп'яття. Вони чули Його слова, звернені до учнів. Це було видно з їхньої вісті, яка мала переконати учнів, що це справді так. Подібні слова могли походити лише від посланців воскреслого Господа. ХНС 756.2

“…Скажіть учням Його і Петрові…” — додали ангели. Після смерті Христа докори сумління не давали Петрові спокою. Його ганебне відречення від Господа, сповнений любові й співчуття погляд Спасителя мучили його. З усіх учнів Петро страждав найсильніше, і тому йому було дане запевнення, що його покаяння прийняте і гріх прощений. Петро був згаданий по імені. ХНС 756.3

“…Скажіть учням Його та Петрові, що Він випередить вас у Галилеї, — там Його ви побачите…”¹⁰ Усі учні покинули Ісуса, і запрошення прийти на зустріч з Ним також стосувалось усіх. Ісус не відкинув їх. Коли Марія Магдалина сказала, що бачила Господа, вона повторила заклик піти на зустріч з Ним до Галилеї. Це запрошення було дане їм уже втретє. Після того, як Христос побував у Свого Отця, Він з'явився іншим жінкам, сказавши: “Радійте!” Вони ж підійшли, обняли Його ноги і вклонилися Йому до землі. Промовляє тоді Ісус: “Не бійтеся, ідіть сповістіть Моїх братів, щоб ішли до Галилеї, — там Мене побачать”.¹¹ ХНС 756.4

Після Свого воскресіння Ісус передусім хотів запевнити Своїх учнів у тому, що Його любов до них не зменшилася і турбота про них не припинилася. Намагаючись довести учням, що Він залишається їхнім живим Спасителем; що Він розірвав кайдани смерті і вона більше не має влади над Ним, Ісус з'явився, щоб підтвердити Свою незмінну любов. Він знову і знову з'являвся їм, бажаючи ще міцніше об'єднати їх у любові. “Ідіть сповістіть Моїх братів, щоб ішли до Галилеї, — там Мене побачать”.¹¹ ХНС 757.1

Коли учні почули таку вказівку, вони почали розмірковувати над словами Христа відносно Його воскресіння. Але навіть тепер вони не раділи, тому що не могли звільнитися від сумнівів і тривог. Навіть коли жінки повідомили, що бачили Ісуса, учні не могли повірити їм. Вони вирішили, що це плід їхньої уяви. ХНС 757.2

Здавалося, біда йшла за бідою. Шостого дня тижня учні були свідками смерті свого Вчителя; першого дня наступного тижня вони не знайшли Його тіла та ще й були звинувачені в тому, що вкрали Його з метою обдурити людей. Вони впали у відчай і не знали, що далі мають робити, як змінити недобру думку, що склалася про них. Учні боялися ненависті священиків і гніву народу, а тому палко бажали побачити Ісуса, Котрий допомагав їм у всіх труднощах. ХНС 757.3

Вони часто повторювали: “А ми сподівалися, що Він Той, Хто має визволити Ізраїля”. Осиротілі, скорботні, вони пригадували Ісусові слова: “Бо коли із зеленим деревом це роблять, то що станеться із сухим?”.¹² Зустрічаючись у верхній горниці, вони замикали двері, побоюючись, щоб доля їхнього улюбленого Вчителя не стала і їхньою долею. ХНС 757.4

Проте увесь цей час вони могли б радіти, що Спаситель воскрес! Марія стояла в саду і плакала, хоч Ісус був поруч. Сльози настільки затьмарили її зір, що вона не впізнала Його. А серця учнів були настільки сповнені горя, що вони не повірили повідомленню ангелів і навіть словам Самого Христа. ХНС 757.5

Скільки людей ще й досі у нашому світі поводяться так, як учні Ісуса! Як багато з них повторюють розпачливий зойк Марії: “Взяли мого Господа і не знаю, де поклали Його!” Разом з тим вони могли б і сьогодні почути слова Спасителя: “Чому ти плачеш?.. Кого шукаєш?” Він знаходиться поруч з ними, але очі, повні сліз, не бачать Його. Христос звертається до них, але вони не розуміють. ХНС 758.1

О, коли б похилені голови змогли підвестися! О, якби відкрилися очі, щоб бачити, і вуха, щоб чути Його! “Ідіть та скажіть Його учням, що Він устав із мертвих”.¹³ Нехай вони не дивляться на нову гробницю Йосифа із величезним каменем біля входу, запечатану римською печаткою. Христа там немає. Не дивіться в порожню могилу. Не сумуйте, як ті, що не мають ані надії, ані допомоги. Ісус живий, а тому будемо жити й ми! Нехай із вдячних сердець і вуст, яких торкнувся священний вогонь, лунає радісний гімн хвали. Христос воскрес! Він живий! Він — наш добрий Заступник! Ця надія збереже вашу душу, як міцний випробуваний якір. Вірте — і побачите славу Божу! ХНС 758.2