Христос — надія світу

Розділ 80. У гробниці Йосифа

Нарешті Ісус спочивав. Довгий день образ і мук закінчився. Коли останні промені призахідного сонця сповістили про початок суботи, Божий Син спокійно лежав у тиші гробниці Йосифа. Він завершив Свою працю. Його руки були мирно складені. Ісус спокійно відпочивав у святі години суботнього дня. ХНС 735.1

На самому початку Отець і Син спочивали в суботу після Своєї праці творіння Землі. Коли “були скінчені небо й земля, і есе воїнство їхнє”,¹ Творець та всі небесні істоти раділи, споглядаючи цю славну картину. Тоді “співали всі зорі поранні та радісно вигукували всі Божі сини”.² Тепер, закінчивши справу спасіння, Ісус також спочивав. І хоча на землі ті, котрі любили Його, були засмучені, Небеса раділи. ХНС 735.2

Яке славне майбутнє відкривалося перед очима небесних істот! Бог і ангели побачили результати праці Христа: відроджене творіння та викуплене людство, яке перемогло гріх, вже більше ніколи не відпаде від Бога. День, коли Ісус спочивав, назавжди пов'язаний з цією радісною картиною, бо “діло Його досконале” і “все, що Бог робить, воно зостається навіки”.³ Коли прийде час “відновлення всього, про що Бог говорив устами Своїх святих одвічних пророків”,⁴ тоді субота творіння, день, коли Ісус спочивав у гробниці Йосифа, буде, як і раніше, днем спочинку й радості. Небо і Земля складатимуть хвалу й подяку, коли щосуботи спасенні народи схилятимуться у щасливому поклонінні перед Богом і Агнцем (див. Ісаї 66:23). ХНС 735.3

Останні події дня розп'яття стали новим доказом виконання пророцтва і новим свідченням божественності Христа. Коли темрява над хрестом розсіялася і пролунав передсмертний вигук Спасителя, відразу ж почувся інший голос: “Справді, Він був Божий Син!”.⁵ ХНС 736.1

Ці слова були сказані голосно, тому погляди всіх присутніх звернулися на того, хто їх промовив. Ким же була ця людина? Сотником, римським воїном. Божественна терплячість Спасителя і Його смерть з переможним вигуком на устах вразили цього язичника. У пораненому й розбитому тілі, що висіло на хресті, сотник розпізнав Сина Божого. Він не міг не засвідчити своєї віри. Таким чином, ще раз було дане свідчення, що Спаситель побачить плоди Своєї праці. У день Його смерті троє людей, які так відрізнялись один від одного, засвідчили про свою віру: начальник римської варти, чоловік, що ніс хрест Спасителя, та розбійник, котрий поруч з Ним помирав на хресті. ХНС 736.2

Увечері неземна тиша огорнула Голгофу. Натовп розсіявся, і багато людей повернулися до Єрусалима із зовсім іншим настроєм. Чимало їх прийшли подивитися на розп'яття з цікавості; вони не відчували ненависті до Христа. Ці люди вірили у звинувачення священиків і дивилися на Христа як на злочинця. Підкорившись загальному збудженню, вони об'єдналися з глузливою юрбою. Але коли землю оповила темрява, вони відчули докір сумління і зрозуміли, що скоїли тяжкий злочин. Під час тієї жахливої темряви вже не було чути ані насмішок, ані глузувань. А коли пітьма розсіялася і люди розійшлися по своїх домівках у скорботному мовчанні, їм стало ясно, що оскарження священиків несправедливі, а Ісус — не ошуканець. Через кілька тижнів, коли Петро проповідував у день П'ятидесятниці, вони виявилися серед багатьох тисяч людей, котрі навернулися до Христа. ХНС 736.3

Але в душах юдейських керівників події, свідками яких вони були, не викликали жодної зміни; їхня ненависть до Ісуса не ослабла. Темрява, яка оповила землю під час розп'яття, не була густішою за ту пітьму, котра опанувала розум священиків і начальників народу. При народженні Христа зоря сповістила про Нього і привела мудреців до ясел, у яких Він лежав. Небесне воїнство визнало Його і співало Йому пісню хвали над вифтеємськими полями. Море впізнало голос Ісуса і підкорилося Його повелінню. Хвороби і смерть визнавали Його владу й віддавали Йому свою здобич. Сонце також знало Його, і коли Ісус у муках помирав, воно перестало світити. Гори та скелі знали Його і тому розколювалися від Його вигуку. Творіння визнало Христа і свідчило про Його Божественність. Але священики й керівники Ізраїлю не знали Сина Божого. ХНС 736.4

Та все ж вони не мали спокою. Досягнувши своєї мети та віддавши Христа на смерть, вони, однак, не відчути себе переможцями. Навіть у хвилину уявного тріумфу їх мучив сумнів: а що буде далі? Вони чули оклик “Звершилося!”, “Отче, у Твої руки передаю Свій дух!”.⁶ Вони бачити, як розколювалися скелі, відчували, як земля здригалася під час землетрусу, —і втратили спокій. ХНС 737.1

Коли Христос жив на Землі, вони заздрили Йому, тому що бачили Його вплив на народ. Тепер же заздрили Йому навіть після смерті. Мертвого Христа вони боялися більше, значно більше, ніж живого. Верхівка побоювалася, що народ зверне увагу на події, які супроводжували Його розп'яття, і жахалися наслідків. У жодному разі вони не хотіли залишати Його тіло на хресті суботнього дня. Наближалася субота, і тіла, які висіли на хрестах, могти порушити її святість. Тому юдейські керівники просили Пилата прискорити смерть осуджених, а їхні тіла зняти з хреста ще до заходу сонця. ХНС 737.2

Пилат, як і юдеї, теж не хотів залишати тіло Ісуса на хресті. За його згодою вартові перебили гомілки двом розбійникам, щоб прискорити їхню смерть, але Ісус, як виявилося, уже помер. Жорстокі воїни розчулилися під впливом усього побаченого й почутого про Христа, тому не стали ламати Йому ноги. Таким чином, у жертвоприношенні Агнця Божого виконався закон Пасхи:“Не позоставлять із неї [жертви] до ранку, і костей не зламають у ній, за повною постановою Пасхи справлять її”.⁷ ХНС 737.3

Священики й начальники здивувалися, що Христос уже помер. Агонія на хресті, як правило, тривала довго, і важко було навіть встановити мить, коли життя залишило тіло. Але щоб хтось помер усього через шість годин після розп'яття — це було нечувано! Священики бажали переконатись у смерті Ісуса. За їхнім наказом один із воїнів проколов списом бік Спасителя. Із нанесеної таким чином рани витекли дві рідини — кров і вода. Це бачили всі присутні, а Йоан докладно описав цю сцену: “Але один з воїнів списом проколов Йому бік, і тут же витекли кров та вода. І той, що бачив, засвідчив, — і правдиве свідчення його. Він знає, що каже правду, щоб і ви повірили. Бо це сталося тому, щоб збулося Писання: Кістка Його не буде поламана. І знову ж, у іншому місці Писання говориться: Будуть дивитися на Того, Кого прокололи”.⁸ ХНС 737.4

Після воскресіння Ісуса священики й начальники поширили чутки, нібито Христос не вмер на хресті, а тільки знепритомнів, а потім прийшов до свідомості. Інші говорили, буцімто до гробу було покладено не справжнє тіло — з плоті й кісток, а тільки подоба тіла. Однак учинок римських воїнів спростовує всі ці чутки. Вони не ламали Йому гомілок тому, що Він був уже мертвий, але щоб задовольнити священиків, прокололи Йому бік. Якби навіть у Ньому ще жевріло життя, Він одразу ж помер би від цієї рани. ХНС 738.1

Проте Ісус помер не від рани, заподіяної списом, і не від хресних мук. Його крик у хвилину смерті, коли Він скрикнув “гучним голосом”,⁹ потік крові й води, який стікав з Його проколотого боку, свідчать про те, що Він помер від розриву серця. Його серце розірвалося від душевного болю. Він був заколотий за гріхи світу. ХНС 738.2

Зі смертю Христа розвіялась і надія Його учнів. З невимовним болем вони дивилися на Його зімкнені повіки, похилену голову, волосся, на якому запеклася кров, пробиті цвяхами руки і ноги… До останньої хвилини учні не допускали думки, що Ісус помре; вони і зараз не могли повірити, що Він справді мертвий. Убиті горем, учні забули Його передречення про Свою смерть. Ніщо зі сказаного Ним не втішало їх тепер, бони не бачили нічого, окрім хреста і закривавленої Жертви. Майбутнє видавалося безнадійним і похмурим. Їхня віра в Ісуса згасла. Але ніколи вони не любили свого Господа так палко, як тепер Ніколи так високо не цінували Його і не відчували такої потреби в Його присутності, як зараз. ХНС 738.3

Навіть мертвий, Христос викликав благоговіння у Своїх учнів. Вони хотіли поховати Його з почестями, але не знали, як це зробити. Ісус був засуджений як зрадник римської влади, а таких злочинців ховали в спеціально призначеному місці. Йоан та жінки з Галілеї залишалися біля хреста. Вони не хотіли, щоб грубі руки воїнів поховали тіло Господа десь у невідомому місці. Але перешкодити цьому не могли. Даремно було чекати прихильності юдейських начальників а до Пилата вони не мали жодного доступу. ХНС 739.1

І тут на допомогу їм прийшли Йосиф з Ариматеї та Никодим. Члени синедріону, вони обидва були багаті впливові люди, особисто знайомі з Пилатом. Вони твердо вирішили гідно поховати Ісуса. ХНС 739.2

Йосиф сміливо пішов до Пилата і попросив видати йому тіло Ісуса. Від нього Пилат дізнався, що Ісус помер. До нього доходили суперечливі чутки про події, пов'язані із розп'яттям Ісуса, але звістку про смерть Христа від нього навмисне приховували. Юдейські священики і начальники попередили Пилата про те, що учні можуть підмінити тіло Христа. Вислухавши прохання Йосифа, Пилат покликав сотника, котрий відповідав за розп'яття, щоб він переконався, що Ісус справді помер. Сотник розповів йому про все, що відбулося на Голгофі, підтверджуючи свідчення Йосифа. ХНС 739.3

Пилат задовольнив прохання Йосифа. Поки Йоан думав про те, як поховати свого Вчителя, Йосиф повернувся з наказом Пилата віддати йому тіло Христа. Прийшов також Никодим і приніс дорогоцінну суміш зі смирни та алое, літрів із сто, щоб намастити тіло Ісуса. Навіть найповажнішій людині в усьому Єрусалимі не було виявлено більшої честі після смерті. Учні були здивовані, коли побачили, що ці багаті начальники опікуються похороном їхнього Господа не менше, ніж вони. ХНС 739.4

Ані Йосиф, ані Никодим відкрито не визнали Спасителя за Його життя. Вони знали, що такий крок призвів би до їхнього виключення із синедріону, тоді як вони сподівалися використати свій вплив для захисту Ісуса на засіданнях синедріону. Деякий час, здавалося, вони мали успіх, але підступні священики, зауваживши їхню прихильність до Христа, розладнали ці плани. Ісус був засуджений і виданий на розп'яття за їхньої відсутності. Тепер, коли Ісус помер, вони вже не приховували своєї любові до Нього. У той час, коли учні боялися відверто виступити як Його послідовники, Йосиф і Никодим сміливо прийшли їм на допомогу. ХНС 739.5

Допомога цих багатих й шанованих людей була дуже потрібною в той час. Вони могли зробити для мертвого Вчителя те, що було не під силу вбогим учням, а їхнє високе становище і вплив захищати їх від злоби священиків і старійшин. ХНС 740.1

Обережно, з благоговінням, вони власноруч зняли з хреста тіло Ісуса. Коли ці мужі дивилися на Його поранене, покалічене тіло, сльози жалю і співчуття лилися з їхніх очей. У Йосифа була нова, висічена в скелі, гробниця. Він тримав її для себе, але оскільки вона знаходилася недалеко від Голгофи, то він приготував її для Ісуса. І от тіло Спасителя обережно загорнули в лляне полотно, просочене принесеними Никодимом пахощами, старанно загорнули і поклали до гробу. Там ці три учні випростали зігнуті ноги і склали на бездиханних грудях пробиті руки Ісуса. Галілейські жінки прийшли наглянути за тим, щоб для їхнього улюбленого Вчителя було зроблене все необхідне. Вони бачили, як після всього до входу в гробницю був привалений важкий камінь, і Спаситель залишився по той бік. Жінки пішли останніми від хреста і останніми залишили місце поховання Ісуса. Коли опустилися нічні сутінки, Марія Магдалина та інші все ще залишалися біля місця спочинку Господа, проливаючи сльози над долею Того, Кого так любили. “Повернувшись, вони… в суботу спочивали, згідно із заповіддю”.¹⁰ ХНС 740.2

Це була незабутня субота для засмучених учнів, для священиків, старійшин, книжників та всього юдейського народу. Надвечір, при заході сонця, було чути звуки сурми, які сповіщали про початок суботи. Пасха святкувалася, як і віки перед тим, але Той, на Кого вона вказувала, був убитий беззаконними руками і лежав у гробі Йосипа. ХНС 740.3

Суботнього дня двори храму заповнили молільники. Первосвященик, котрий повернувся з Голгофи, також був присутній у своїх розкішних свяшеницьких шатах. Священики в білих головних уборах ревно виконували свої обов'язки. Але в той час, коли кров волів та козлів проливалася як жертва за гріх, декотрі з присутніх не мали спокою. Вони не усвідомлювали того, що прообраз зустрівся з Реальністю; не розуміли, що за гріхи світу вже була принесена дорогоцінна Жертва. Вони не знали, що обрядове служіння уже втратило своє значення. ХНС 740.4

Але ще ніколи вони не дивилися на це служіння з такими суперечливими почуттями. Звуки сурми та інших музичних інструментів, голоси співаків були такими ж чіткими і сильними, як завжди. Але дивне почуття огорнуло всіх. Вони розпитували одне одного про надзвичайну подію. До цього часу Святе святих оберігалося зі священним страхом, а тепер воно було відкрите очам усіх присутніх. Тяжка завіса із чистого льону, пишно оздоблена золотом, пурпуром і порфірою, була роздерта від верху аж до низу. Місце Божої присутності, де Єгова зустрічався з первосвящеником, щоб явити йому Свою славу, було відкрите перед усіма: Господь залишив його. Із лиховісним передчуттям священики служили перед вівтарем. Те, що таємниця Святого святих була привселюдно відкрита, наповнювало серця людей страхом перед майбутнім лихом. ХНС 741.1

Люди знову подумки переживали сцени Голгофи. Знайшлося чимало таких, які увесь цей час — від розп'яття і до воскресіння — не знаючи сну, старанно досліджували пророцтва. Одні — аби зрозуміти повне значення свята, яке вони тоді святкували, інші — щоб знайти докази того, що Ісус був не Тим, за Кого Себе видавав. А ще інші з невимовним сумом у серці шукали підтверджень того, що Він справді був Месією. Хоча кожен досліджував Писання з різною метою, однак усі переконалися в одному: події останніх днів — це сповнення пророцтв, і Розп'ятий був Спасителем світу. Для багатьох це пасхальне служіння стало останнім — адже чимало священиків переконалися у тому, що Ісус був Месією. Вони недаремно досліджували Писання, бо після воскресіння Ісуса визнали Його Сином Божим. ХНС 741.2

Коли Никодим побачив Ісуса, піднесеного на хрест, він пригадав Його слова, сказані тієї ночі на горі Оливній: “Як Мойсей підняв змія в пустині, так має бути піднятий Син Людський, щоб кожний, хто вірить у Нього [не загинув, але] мав вічне життя”.¹¹ Тієї суботи, коли Ісус спочивав у гробі, Никодим мав нагоду обміркувати цю істину. Його розум отримав більш повне світло, а слова, сказані колись Ісусом, уже не були для нього таємничими. Тепер він усвідомив, як багато втратив через те, що позбавив себе спілкування зі Спасителем за Його життя. Никодим знову і знову пригадував події на Голгофі. Молитва Ісуса за Його вбивць і відповідь на прохання помираючого розбійника промовляли до серця вченого радника синедріону. Він знову бачив Спасителя у Його хресних муках, чув Його останній переможний вигук: “Звершилося!” І знову в його думках постали картини: землетрус, темне небо, розірвана завіса, розколоті скелі. Його віра утвердилася назавжди. Саме те, що позбавило учнів Ісуса надії, переконало Йосифа й Никодима в божественності Христа. Їхній страх був переможений твердою, непохитною вірою, яка надала їм мужності. ХНС 741.3

Ще ніколи Христос не привертав до Себе такої уваги, як тепер, коли лежав у гробі. Як і раніше, люди приносили до храму хворих і страждальців, запитуючи: “Хто може нам сказати про Ісуса з Назарета?” Багато з них прибули здалеку, аби знайти Того, Хто зціляв хворих і воскрешав мертвих. З усіх сторін чулися благання: “Нам потрібен Христос-Зцілитель!” Священики оглядали тих, у кого були ознаки захворювання проказою. Багатьом довелося почути, як їхніх чоловіків, дружин або дітей оголошували хворими на проказу. Ці люди змушені будуть залишити рідні домівки, втратити друзів, а при зустрічі з іншими людьми жалібно вигукувати: “Нечистий, нечистий!” Милосердні руки Ісуса з Назарета, Який ніколи не відмовлявся доторкнутися до прокаженого і зцілити його, були тепер складені на грудях. Уста, які відповідали на благання нещасного: “Хочу, стань чистим”,¹² тепер мовчали. Чимало людей зверталися до первосвящеників і служителів храму за співчуттям і допомогою, але марно. Народ хотів знову бачити живого Христа. Люди наполегливо розпитували про Нього і не хотіли відходити. Тоді їх почали виганяти з двору храму, а при брамах поставили варту, аби не впускати тих, які вели із собою хворих і несли помираючих. Страждальців, котрі прийшли за зціленням до Спасителя, чекало розчарування. На вулицях можна було чути стогін хворих, які помирали, позбавлені зціляючого дотику Ісуса. Даремно нещасні зверталися до лікарів — серед людей не було Такого, як Той, Хто лежав у гробниці Йосифа. ХНС 742.1

Сумні зойки страждальців переконували тисячі людей у тому, що велике Світло залишило цей світ. Без Христа земля поринула в темряву й морок. Багато тих. хто нещодавно вигукував. “Розіпни Його! Розіпни Його!”,¹³ тепер зрозуміли, яке лихо накликали на себе Як же хотілося їм вигукнути: “Дайте нам Христа!”, якби Він і далі був серед живих. ХНС 743.1

Коли люди довідалися, що священики віддали Ісуса на смерть, вони почали розпитувати про цю подію. Подробиці про суд над Христом, наскільки було можливо, намагалися зберегти в таємниці, однак після поховання Ісуса Його ім'я не сходило з уст тисяч людей. Усюди поширювалися розповіді про суд над Христом, про жорстокість священиків і юдейських керівників. Освічені люди домагалися від священиків і книжників пояснення пророцтв Старого Завіту про Месію, але ті, намагаючись вигадати якусь оману, поводилися, як божевільні. Вони не змогли пояснити пророцтва, що вказували на страждання і смерть Христа, це переконало багатьох у тому, що Писання виконалися. ХНС 743.2

Помста, якою сподівалися насолоджуватися священики, стала для них гіркою. Вони зіткнулися із суворим осудом народу Люди, котрих вони підбурювали проти Ісуса, тепер відчували огиду до своїх ганебних учинків. Священики намагалися змусити народ повірити, що Ісус — ошуканець, але даремно. Декотрі з них стояли біля гробу Лазаря і бачили воскреслого. Вони тремтіли від страху при думці, що Христос Сам може воскреснути з мертвих і знову стати перед ними. Вони чули, як Він говорив, що має силу віддати Своє життя і має силу знову прийняти його. Вони пригадали Ісусові слова. “Зруйнуйте цей храм — і за три дні Я підніму його”.¹⁴ Юда також переказав священикам слова Ісуса, звернені до учнів під час останньої подорожі до Єрусалима: “Ось, ідемо до Єрусалима, і Син Людський буде виданий первосвященикам і книжникам; і засудять Його на смерть, і видадуть Його язичникам на наругу, на катування та розп'яття; а третього дня Він воскресив”.¹⁵ Тоді вони насміхалися над цими словами, але тепер пригадали: усе, що досі провіщав Христос, збулося. Він пообіцяв третього дня воскреснути, і хто може сказати, що цього не станеться? Вони хотіли позбутися цих думок, але не могли. Як і їхній батько, диявол, вони вірили і тремтіли. ХНС 743.3

Тепер, коли шалене збудження попереднього дня минуло, образ Христа вперто переслідував їх. Вони знову бачили, як Він стояв, — спокійний, без жодних нарікань перед Своїми ворогами, покірливо зносячи їхні знущання й образи. Вони пригадали всі подробиці суду над Ісусом та Його розп'яття, і ними заволоділо переконання, що Він — Божий Син. Вони відчували, що будь-якої миті Ісус може стати перед ними. Обвинувачений стане обвинувачем, Осуджений — Суддею. Заколений вимагатиме справедливого покарання Своїх убивць. ХНС 744.1

Тієї суботи юдейські начальники не мали спокою. Хоча вони й не переступили порогу язичницького дому, боячись опоганення, одначе радилися з ними щодо Христового тіла. Смерть і могила повинні були втримати Того, Кого вони розп'яли. “Наступного ранку, що після п'ятниці, зібралися первосвященики та фарисеї до Пилата і кажуть: Пане, ми пригадали, що той обманщик сказав ще за життя: Через три дні Я воскресну! Тож накажи стерегти гробницю до третього дня, щоб, часом, Його учні, прийшовши вночі, не викрали Його та не сказали народові: Він воскрес із мертвих! — бо буде цей останній обман гірший від першого. Пилат сказав їм: Маєте варту, ідіть і забезпечте, як знаєте”.¹⁶ ХНС 744.2

Священики наказали охороняти гріб. До входу привалили величезного каменя, обв'язали його мотузкою, кінці якої прикріпили до скелі та запечатали римською печаткою. Таким чином камінь неможливо було зрушити з місця, не зірвавши печатки. Ціла сотня воїнів розмістилася довкола гробу, охороняючи його. Священики зробили все можливе, аби втримати тіло Христа там, де воно було покладене. Його було замуровано у гробі так надійно, ніби Він повинен був залишитися там навіки. ХНС 744.3

Так планували і так радили немічні люди. Вбивці не розуміли всієї даремності своїх зусиль. Але й через ці дії був прославлений Бог. Усі зусилля з метою перешкодити воскресінню Христа стали найпереконливішими доказами цього воскресіння. І чим більше воїнів залишалося навколо гробу, тим вагомішим мало бути свідчення того, що Він воскрес. Ще за сотні років до смерті Христа Святий Дух провістив через псалмиста: “Чого метушаться люди, а народи задумують марне? Земні царі повстають, і князі нараджуються разом на Господа та на Його Помазаника… Той, Хто на небесах пробуває, посміється, Владика їх висміє!”.¹⁷ Ані римська сторожа, ні римська зброя не змогли втримати Господа Життя в гробі. Час Його визволення наближався. ХНС 745.1