Христос — надія світу

Розділ 78. Голгофа

(На підставі Євангелій від Матв.27:31—53; Марк.15:20—38; Луки 23:26—46; Йоан.19:16—30)

“І коли прийшли на місце, що зветься Череповище, тут розіп'яли Його”.¹ ХНС 710.1

“Щоб освятити народ Своєю кров'ю”, Христос “постраждав поза брамою”.² Через порушення Божого Закону Адам і Єва були вигнані з Едемського саду. Христос, наш Заступник, повинен був постраждати поза мурами Єрусалима. Він помер за міськими воротами, там, де страчували розбійників і вбивць. Глибокого значення сповнені слова: “Христос викупив нас від прокляття Закону, ставши за нас прокляттям”.³ ХНС 710.2

Великий натовп супроводжував Ісуса від судового залу до Голгофи. Чутка про Його засудження швидко поширилася по всьому Єрусалиму, і люди з усіх верств суспільства юрбами попрямували на місце розп'яття. Священики і старійшини пообіцяли не робити ніякого зла послідовникам Христа, тому учні та віруючі з Єрусалима й околиць приєдналися до юрби, котра йшла за Спасителем. ХНС 710.3

Коли Ісус виходив з двору Пилата, на Його поранені й закривавлені плечі поклали хрест, приготований для Варавви. Двох спільників Варавви мали стратити разом з Ісусом, тому на них також були покладені їхні хрести. Тягар, який поклали на Спасителя, був надто важким для Нього, оскільки Він був ослаблений і виснажений після всього пережитого. Від часу пасхальної Вечері з учнями Він нічого не їв і не пив. Ісус пережив страшні муки в Гефсиманському саду, коли боровся із сатанинськими силами. Він страждав, коли Його зрадили, коли учні залишили Його і втекли. Його попровадили до Анни, потім до Каяфи і, врешті-решт, до Пилата. Від Пилата Його повели до Ірода, потім знову до Пилата. Уся ця ніч стала неймовірним випробуванням для людської душі. Христос зносив образи, глузування, бичування. Однак усе це не зламало Ісуса. Він не промовив жодного слова докору, а навпаки — славив Бога. Протягом усього ганебного суду Він тримався гідно і стійко. Але коли після повторного бичування на Нього поклали хрест, Його людська природа не витримала. Знесилений Ісус упав під тягарем непомірної ноші. ХНС 710.4

Натовп, який ішов за Спасителем, бачив, що Він ослаб і хитається, але ніхто не виявив співчуття. Юрба глузувала й ображала Його через те, що Він не мав сили нести хрест. Знову поклали на Нього хреста, і знову Він, знесилений, упав на землю. Його мучителі зрозуміли, що Він не зможе нести Свого тягаря. Довелося шукати людину, котра понесла б цей ганебний хрест. Ніхто з юдеїв не поніс би хреста, тому що це опоганило б їх і перешкодило святкувати Пасху. Тому ніхто навіть не подумав запропонувати свої послуги. ХНС 711.1

Саме в цей час один чужинець, Симон із Кіринеї, повертаючись із поля, зустрічається з процесією. Він чує лихослів'я юрби, грубі жарти, уїдливі слова: “Дайте дорогу Цареві Юдейському!” Вражений цією сценою, Симон зупиняється. Помітивши його співчутливий погляд, юдеї схопили його і поклали на плечі хрест Ісуса. ХНС 711.2

Симон чув про Христа. Його сини вірили в Спасителя, але сам він не був Його учнем. Те, що Симон ніс хрест на Голгофу, стало благословенням для нього, і пізніше він був вдячний за це Провидінню. Цей учинок допоміг йому обрати хрест Ісуса добровільно і до кінця днів з радістю нести його. ХНС 711.3

Серед натовпу було чимало жінок, які йшли за Непорочним на місце Його жорстокої смерті; їхня увага була зосереджена на Ісусові. Деякі з них бачили Його раніше, інші приносили до Нього своїх хворих і страждальців; були тут також оздоровлені Ним. Серед натовпу розповідали про те, що сталося, і жінки були вражені ненавистю людей до Нього. Їхні серця готові були розірватися від болю. Не лякаючись озвірілого натовпу, не звертаючи уваги на гнівні крики священиків і керівників Ізраїлю, ці жінки відверто висловлювали своє співчуття Ісусові. Коли ж Він упав під тягарем хреста, вони гірко розридалися над Ним. ХНС 711.4

Це було єдине, що привернуло увагу Христа. Незважаючи на невимовні страждання, незважаючи на те, що тієї хвилини Він ніс на Собі гріхи світу, Він не залишився байдужим до цього прояву горя. Спаситель подивився на жінок з ніжністю і співчуттям. Вони не вірили в Нього. Він знав: вони плачуть не над Посланцем Божим; їхні сльози були викликані людською жалістю. Але Ісус не знехтував їхнім співчуттям. Воно викликало в Його серці глибоку жалість. ХНС 712.1

“Дочки єрусалимські, — сказав Він, — не плачте за Мною, краще плачте за собою та за своїми дітьми”.⁴ Христос дивився далі того, що відбувалося нині. Він бачив зруйнування Єрусалима, коли чимало з тих жінок, які сьогодні плачуть за Ним, загинуть разом зі своїми дітьми. ХНС 712.2

Від зруйнування Єрусалима думки Ісуса перейшли до останнього суду. У загибелі нерозкаяного міста Він бачив символ остаточної долі світу. Христос сказав: “Тоді почнуть казати горам: Упадіть на нас! — і горбам: Покрийте нас! Бо коли із зеленим деревом це роблять, то що станеться із сухим?”. Зелене дерево уособлювало Ісуса — невинного Викупителя. Бог допустив, щоб Його гнів проти беззаконня прийняв на Себе Його улюблений Син. Ісус мав бути розп'ятим за людські гріхи. Яких же страждань зазнає грішник, котрий і після цього залишатиметься у своїх гріхах? Усі непокірні приймуть невимовні муки і страждання. ХНС 712.3

У натовпі, який супроводжував Спасителя на Голгофу, було чимало тих, хто нещодавно вітав Його вигуками “Осанна!”, розмахуючи пальмовим віттям під час тріумфального в'їзду до Єрусалима. Тоді вони прославляли Його, бо всі так робили. Тепер вони приєдналися до тих, що кричали: “Розіпни, розіпни Його!” Коли Христос в'їжджав до Єрусалима, надії учнів досягли апогею. Вони трималися якнайближче до свого Вчителя, вважаючи за велику честь бути поруч з Ним. Але тепер, під час Його приниження, вони стояли осторонь, убиті горем і пригнічені крахом своїх надій. Як збулися слова Христа: “Ви всі спокуситеся Мною цієї ночі, бо написано: Уражу пастиря — і розсіються вівці отари”.⁵ ХНС 712.4

Засуджених привели на місце страти і прив'язали до знарядь тортур. Два розбійники виривалися з рук своїх катів, але Ісус не виявив жодного опору. Матір Ісуса, яку підтримував Йоан, улюблений учень Ісуса, також йшла за Своїм сином на Голгофу. Вона бачила, як Він падав під тягарем хреста, і їй дуже хотілося підтримати Його, обмити закривавлене чоло, поранену голову, яка колись спочивала на її грудях. Але їй не надали цієї сумної переваги. Вона, як і учні, усе ще сподівалася, що Ісус виявить Свою божественну силу і звільниться з рук ворогів. І знову вона втрачала мужність, пригадуючи, що Він Сам передрікав теперішні події. Коли розбійників розп'яли, її огорнула страшна тривога. Чи дозволить Він — Той, Хто давав життя мертвим, — розп'ясти Себе? Невже Божий Син дозволить, щоб Його стратили таким жорстоким способом? Невже їй доведеться втратити віру в те, що Ісус — Месія? Чому їй судилося стати свідком Його ганьби і горя та не мати найменшої змоги допомогти Йому у стражданнях? Вона бачила, як Його руки розвели на хресті, узяли молоток і цвяхи. А коли цвяхи вп'ялися в Його ніжне тіло, учні винесли знепритомнілу матір Ісуса з натовпу… ХНС 713.1

Спаситель не висловив жодної скарги. Його обличчя залишалося спокійним і ясним, тільки великі краплі поту вкрили Його чоло. І не знайшлося жодної милосердної руки, котра витерла б цей холодний передсмертний піт. Не було чути слів співчуття та вірності, які могли б підбадьорити і підтримати Його. Коли воїни виконували свою жахливу роботу, Ісус молився за Своїх ворогів: “Отче, прости їм, бо вони не знають, що роблять!”⁶ Він думав не про власні страждання, а про гріх Своїх гонителів та жахливу кару, яка чекала на них. Христос не проклинав воїнів, які так жорстоко поводилися з Ним. Він не погрожував помстою священикам і керівникам Ізраїлю, які тішилися, що досягли своєї мети. Христос співчував їм за їхні невігластво і гріх. Зітхаючи, Він молився про їхнє прощення, “бо вони не знають, що роблять”.⁶ ХНС 713.2

Якби вони знали, що піддають тортурам Того, Хто прийшов спасти грішний людський рід од вічної загибелі, то відчули б тяжкі докори сумління. Але їхнє незнання не звільняло їх від вини, оскільки вони мали змогу знати і прийняти Ісуса як свого Спасителя. Декотрі з них пізніше визнають свій гріх, покаються і навернуться до Господа. Інші не захочуть каятися, і Христова молитва за них буде марною. Але незважаючи ні на що, Божий План повинен був незабаром здійснитися. Ісус здобув право стати Заступником людей перед лицем Отця. ХНС 714.1

Ця молитва Христа за Своїх ворогів охоплювала весь світ. Вона стосувалася кожного грішника, коли б він не жив — від створення світу і аж до кінця часу. На всіх лежить вина за розп'яття Божого Сина. Усім безкоштовно пропонується прощення. Кожний може примиритися з Богом та успадкувати вічне життя. ХНС 714.2

Як тільки руки і ноги Ісуса були прибиті до хреста, кілька дужих чоловіків підняли хрест і з розмаху опустили його в приготовлену яму. Це спричинило неймовірні муки Божому Синові. За наказом Пилата на хресті над головою Ісуса була прибита табличка, на якій єврейською, грецькою і латинською мовами було написано: “Ісус Назарянин, Цар Юдейський”.⁷ Цей напис дратував юдеїв. У дворі Пилата вони вигукували: “Розіпни Його!”, “Ми не маємо царя, крім кесаря!”.⁸ Таким чином вони оголосили: кожен, хто визнаватиме іншого царя, є зрадником. Виражаючи їхні почуття, Пилат і написав ці слова. Вони не відображали жодної вини Ісуса, окрім тієї, що Він — Цар Юдейський. Цей напис підтверджував вірність юдеїв римській владі і застерігав: кожний, хто називатиме себе царем Ізраїлю, буде осуджений юдеями на смерть. Священики перевершили самих себе. Коли вони задумали вбити Христа, Каяфа заявив, що краще померти одному чоловікові заради спасіння всього народу. Тепер їхнє лицемірство виявилося перед усіма. Щоб знищити Ісуса, вони були готові пожертвувати навіть незалежністю своєї нації. ХНС 714.3

Священики зрозуміли власну помилку і просили Пилата змінити напис. “Не пиши: Цар юдеїв, — але що Він Сам заявляв: Я — Цар юдеїв!” Пилат, який і без того був незадоволений собою за свою слабкість і зневажав заздрісних лукавих священиків та старійшин, холодно відповів: “Що я написав, — те написав!”⁹ Цей напис над головою Ісуса був зроблений з розпорядження значно вищої влади, ніж влада Пилата чи юдеїв. ХНС 715.1

За Божественним Провидінням, ці слова повинні були збудити думки і бажання досліджувати Святе Письмо. Ісус був розп'ятий біля міста. Тисячі людей з різних країн прийшли тоді до Єрусалима, і напис, який проголошував Ісуса з Назарета Месією, не залишився непоміченим. Це була жива правда, написана рукою, якою керував Бог. ХНС 715.2

У стражданнях Ісуса на хресті виконалося пророцтво. За століття до цієї події Спаситель пророкував, як із Ним поводитимуться. “Бо пси оточили Мене … Обліг Мене натовп злочинців, вони прокололи руки Мої та ноги Мої… Всі Мої кості Я міг би полічити; вони дивляться і роблять з Мене видовище! Вони ділять ризи Мої між собою і кидають жеребка про одяг Мій”.¹⁰ Пророцтво про Його одяг сповнилося без жодного втручання з боку друзів чи ворогів Розп'ятого. Одяг віддали воїнам, котрі розпинали Спасителя. Ісус чув, як вони сперечалися, коли ділили його між собою. Хітон був не зшитий, а суцільнотканий. Щоб не розривати його, вони сказали: “Не роздираймо його, але киньмо жереб на нього, — кому припаде”.¹¹ ХНС 715.3

В іншому пророцтві Спаситель сказав: “Моє серце зламала наруга, і Я знемігся. Чекав співчуття, та немає його, і потішителів, — та не знайшов нікого! Вони в їжу давали Мені жовч, і в спразі Моїй оцтом Мене напували”.¹² Розп'ятим на хресті дозволялося давати напій, який притуплював біль. Цей напій запропонували й Ісусові, але Він, скуштувавши, відмовився від нього. Він не бажав приймати нічого, що могло б затьмарити Його розум. Його віра повинна була міцно триматися за Бога. У цьому полягала Його сила. Втратити контроль над Своїми почуттями — означало віддати Себе в руки сатани. ХНС 715.4

Коли Ісус висів на хресті, Його вороги дали волю своїй люті. Священики, фарисеї та книжники разом з натовпом насміхалися над умираючим Спасителем. Під час хрещення, а також Його переображення було чути Божий голос, Який проголосив Христа Сином Божим. Перед тим, як Христа зрадив Юда, Отець знову засвідчив Його Божественність. Але тепер Небо мовчало. Не було чути жодного слова на захист Христа. Знущання і насмішки грішників Він зносив на самоті. ХНС 716.1

“Якщо Ти є Син Божий, — казали вони, — то зійди з хреста!”¹³ “Тож нехай спасе і Себе Самого, якщо Він Христос, Божий Обранець!”¹⁴ Під час спокутування Ісуса в пустелі сатана говорив: “Якщо Ти Син Божий, скажи, щоб це каміння стало хлібом”, “Якщо Ти Божий Син, то кинься вниз”¹⁵ з наріжника храму. Сатана зі своїми ангелами в людській подобі також перебували біля хреста. Ворог роду людського та його воїнство об'єдналися із священиками і керівниками Ізраїлю. Учителі народу підбурили темний натовп засудити Чоловіка, Котрого багато з тих, що свідчили проти Нього, ніколи раніше не бачили. Священики, старійшини, фарисеї й озвірілий натовп були охоплені сатанинською люттю. Релігійні керівники об'єдналися із сатаною та його ангелами. Вони виконували його волю. ХНС 716.2

У передсмертних муках і стражданнях Ісус чув усі слова священиків: “Інших спасав, а Себе не може спасти! Христос, Цар Ізраїлю, нехай зійде тепер з хреста, щоб ми побачили і повірили”.¹⁶ Христос міг зійти з хреста. Але через те, що Він не врятував Себе, грішник має надію на Божі прощення і милість. ХНС 716.3

Знущаючись над Спасителем, люди, які називали себе тлумачами пророцтв, говорили слова, які, згідно з пророцтвом, вони повинні були сказати в цій ситуації. Глузливо вигукуючи: “Він покладав надію на Бога; хай тепер Його визволить, якщо хоче, бо Він сказав: Я — Божий Син!”.¹⁷ Вони не усвідомлювали, що їхнє свідчення відлунням звучатиме в усіх віках. Хоча ці слова були сказані з насмішкою, проте вони спонукали людей особливо ретельно досліджувати Писання. Мудрі люди слухали, досліджували, розмірковували і молилися. Вони не заспокоїлися, доки, порівнюючи один текст з іншим, не зрозуміли мети Першого приходу Христа. Ніколи раніше про Ісуса не знало стільки людей, як тоді, коли Він висів на хресті. У серцях багатьох свідків, які бачили сцену розп'яття і чули Христові слова, засяяло світло істини. ХНС 716.4

Страждаючи на хресті, Ісус мав одну втіху. Це була молитва розкаяного розбійника. Спочатку обидва злочинці, розп'яті разом з Ісусом, насміхалися над Ним. Від мук і страждань один із них ставав ще більш запеклим. Але його товариш поводився інакше. Він не був закоренілим злочинцем. Погане товариство звело його з доброго шляху. Але його вина була меншою за злочин тих, котрі стояли біля хреста і глумилися над Спасителем. Він бачив Ісуса, слухав і сприймав Його вчення, але під впливом священиків і старійшин відвернувся від Нього. Намагаючись заглушити голос сумління, він усе більше занурювався в прірву гріха, аж поки його не схопили і не присудили як злочинця до розп'яття. У судовому залі та дорогою до Голгофи він був поряд з Ісусом. Розбійник чув, як Пилат оголосив: “…я не бачу в Ньому жодної провини”.¹⁸ Він бачив, з якою гідністю Ісус поводив Себе, чув, як Він просив прощення для Своїх мучителів. З висоти хреста розбійник спостерігав, як священики, похитуючи головами, глузували і знущалися над Господом Ісусом. Він чув, як його товариш докоряв Ісусові: “Хіба Ти не Христос? Спаси Себе й нас!”¹⁹ Серед натовпу він бачив багатьох, що захищали Ісуса. Він чув, як вони повторювали Його слова і розповідали про Його справи. І в душі цього злочинця знову з'являється переконання в тому, що це — Христос. Звертаючись до товариша, він сказав: “Чи не боїшся ти Бога, коли й сам на таке засуджений?” Помираючи, злочинці вже не боялися людей. Але один з них повірив, що треба боятися Бога. Майбутнє змушувало його тремтіти від страху; його життя, зіпсоване гріхом, наближалося до свого кінця. ХНС 717.1

“Але ми — справедливо засуджені, — простогнав він, — бо дістаємо належне за те, що вчинили; Він же нічого поганого не зробив!”¹⁹ ХНС 717.2

У нього вже не було ні запитань, ні сумнівів, ні докорів. Коли цього розбійника засудили за злочин, він утратив усяку надію і впав у розпач. Але зараз у ньому прокинулося дивне тепле почуття. Він пригадав усе, що чув про Ісуса: як Він зціляв хворих і прощав гріхи. Він чув розповіді тих, хто повірив у Господа і йшов за Ним, плачучи, на Голгофу. Він прочитав напис над головою Спасителя, чув, як перехожі повторювали ці слова: одні — тремтячими устами, з жалем, а інші — глузуючи і насміхаючись. Дух Святий осяяв свідомість цього розбійника, і поступово, ланка за ланкою, у його уяві постає ланцюг переконливих доказів. У пораненому, осміяному, розіп'ятому Ісусі він бачить Агнця Божого, Котрий на Себе гріх світу бере. ХНС 717.3

Безпорадна, умираюча душа, у якій крізь відчай пробивається промінь надії, звертається до вмираючого Спасителя з благанням: “Ісусе, згадай мене, коли прийдеш у Царство Твоє!”.¹⁹ ХНС 718.1

Відповідь прийшла негайно. Розбійник почув м'який, ніжний, сповнений любові, співчуття й сили голос: “Запевняю тебе, сьогодні ти будеш зі Мною в раю!”¹⁹ ХНС 718.2

Протягом довгих годин знущань Христос чув лише слова зневаги та глузування. Тепер, коли Він висить на хресті, насмішки й прокляття усе ще долинають до Нього. Усім серцем Він прагне почути хоча б один вияв віри від Своїх учнів. Але до Нього долинають лише сумні слова: “А ми сподівалися, що Він Той, Хто має визволити Ізраїля”.²⁰ О, якими приємними були для Спасителя слова віри й любові, почуті від умираючого розбійника! У той час, коли юдейські керівники відкинули Його і навіть учні сумнівались у Його божественності, нещасний розбійник на порозі вічності назвав Ісуса своїм Господом. Чимало людей готові були назвати Його Господом тоді, коли Він творив чудеса або після Його воскресіння із мертвих, але ніхто, крім покаяного розбійника, не визнав Ісуса Господом, коли Він умирав на хресті. ХНС 718.3

Люди, що стояли біля хреста, чули, як розбійник назвав Ісуса Господом. Почуття, з яким були сказані ці слова, вразило навіть воїнів, які ділили одяг Ісуса. Вони припинили суперечку і прислухалися. Їхні злостиві голоси стихли. Затамувавши подих, вони дивилися на Христа і чекали, яку відповідь дасть помираючий. ХНС 718.4

Коли Ісус промовляв слова обітниці, з темної хмари, що, здавалося, огортала хрест, засяяло яскраве світло. Як тільки покаяний розбійник визнав Бога, у його серці запанував повний мир. Христос був прославлений у Своєму приниженні. Той, Хто в очах усіх здавався переможеним, став Переможцем. Його було визнано за Того, Хто бере на Себе гріх світу. Люди можуть мати владу над Його тілом. Вони можуть увінчати Його терновим вінком, зірвати з Нього одяг і, лаючись, ділити його між собою. Але вони не можуть позбавити Його влади прощати гріхи. Помираючи, Він засвідчив Свою божественність і прославив Отця. Його вухо не закрите, щоб чути, і рука не ослабла, щоб спасати. Це було Його царське право: спасати до останньої хвилини всіх тих, хто приходить через Нього до Бога. ХНС 719.1

“Запевняю тебе сьогодні, ти будеш зі Мною в раю!”²¹ Христос не обіцяв розбійникові, що він буде з Ним у раю того ж дня. Бо навіть Він Сам не потрапив того дня до раю. Він спочивав у гробі, а ранком воскресіння сказав: “Я ще не зійшов до Отця”. Але в день розп'яття, — день, здавалося б, очевидної поразки і темряви, була дана обітниця. “Сьогодні, — Христос, помираючий на хресті як злочинець, запевняє бідного грішника, — Ти будеш зі Мною в раю”. ХНС 719.2

Розбійників розп'яли поруч із Христом — “з одного та другого боку, а Ісуса — посередині”.²² Це було зроблено за вказівкою священиків та старійшин й мало означати, що Він найбільший з усіх трьох злочинців. Таким чином, сповнилося Писання: “…Ідо злочинців був зарахований”.²³ Але священики не усвідомлювали справжнього значення свого вчинку. Хрест, на якому розп'яли Ісуса між двома розбійниками, знаходився в центрі всієї Землі, що потопала в гріхах; і слова прощення, звернені до покаяного розбійника, стали джерелом світла для найвіддаленіших куточків планети. ХНС 719.3

Ангели дивувалися безмежній любові Ісуса, Який у найжахливіших душевних і тілесних стражданнях думав про інших та вселяв віру в душу покаяного грішника. У годину приниження Він, як Пророк, звернувся до єрусалимських жінок; як Первосвященик і Заступник, Він молився до Отця про прощення Своїх убивць; як люблячий Спаситель, Він простив гріхи покаяному розбійникові… ХНС 719.4

Серед натовпу, що оточував Його, одна постать привернула увагу Ісуса. Біля підніжжя хреста стояла Його матір, яку підтримував Йоан. Вона не могла пережити розлуки зі своїм Сином, і Йоан, знаючи, що наближається кінець, знову привів її до хреста. У годину Своєї смерті Христос пам'ятав про матір. Подивившись на її згорьоване обличчя, а потім — на Йоана, Ісус звернувся до неї: “Жінко, ось твій син!”, а потім до Йоана: “Ось матір твоя”.²⁴ Йоан зрозумів Христові слова і прийняв на себе синівський обов'язок. Він відразу ж узяв Марію до свого дому і з того часу ніжно піклувався про неї. О, сповнений любові й милосердя Спаситель! Незважаючи на фізичні муки та душевні страждання, Він думав про Свою матір! У Нього не було грошей, щоб залишити їй, але, знаючи добре серце Йоана, Він довірив йому Свою матір як дорогоцінний скарб. Цим самим Він дав їй те, у чому вона мала найбільшу потребу, — ніжне співчуття люблячого серця. Прийнявши її як дорогоцінний скарб, Йоан отримав великі благословення; її присутність постійно нагадувала йому про улюбленого Вчителя. ХНС 720.1

Досконалий приклад синівської любові Христа сяє немеркнучим світлом через імлу віків. Майже тридцять років Своєю щоденною працею Ісус допомагав нести тягар домашніх турбот. І тепер, у передсмертних муках, Він не забув про Свою бідну матір — удовицю. Такий самий дух повинен виявляти кожний учень нашого Господа. Послідовники Христа повинні знати, що повага до батьків та піклування про них — невід'ємна частина їхньої релігії. Серце, в якому живе любов Христова, завжди буде готове дбати про батька й матір, виявляючи до них чуйність. ХНС 720.2

Господь слави помирав на хресті, щоб викупити грішний людський рід. Жертва Христа не викликала тріумфу й радості. Усе було оповите гнітючою темрявою. Однак не страх смерті, не хресні страждання і не ганебне розп'яття стали причиною невимовної муки Ісуса. Христос, дійсно, став Страждальцем над страждальцями, але Його муки були викликані усвідомленням жахливості гріха та байдужістю людей до впливу зла. Христос бачив, наскільки гріх закоренився в людському серці та як мало бажаючих звільнитися від нього. Він знав, що без Божої допомоги людство загине, і бачив загибель багатьох людей, які не скористалися підтримкою Небес. ХНС 720.3

На Христа, нашого Заступника і Викупителя, були покладені гріхи всіх нас. Він був зарахований до злочинців, щоб спасти нас від осудження Закону. Вина всіх нащадків Адама гнітила Його серце. Огида Бога до гріха, Його страшний гнів проти беззаконня наповнювали серце Його Сина скорботою. Усе Своє життя Христос проголошував грішному світові Добру вістку про милосердя і вибачну любов Отця. Він завжди підкреслював, що спасіння можливе навіть для найзапеклішого грішника. Але тепер під непомірним тягарем вини усього людства Він не міг бачити співчутливого обличчя Небесного Отця. У годину найжорстокіших мук Спаситель був позбавлений Божественної присутності, і це викликало в Його серці таку скорботу, якої не могла б знести жодна людина. Душевні муки були настільки сильними, що Він майже не відчував фізичного болю. ХНС 721.1

Своїми страшними спокусами сатана краяв серце Христа. Спаситель не міг бачити, що чекає Його за порогом смерті. Чи вийде Він із гробу Переможцем? Ніщо не говорило про те, що Отець приймає Його жертву. Усвідомлюючи, яким огидним є гріх для Бога, Христос боявся, що буде навіки розлучений з Отцем. Він відчував муку, якої зазнає кожний грішник, коли Господь уже не буде заступатися за людський рід. Саме усвідомлення гріха, який Він узяв на Себе і який накликав на Нього гнів Отця, зробило такою гіркою чашу Його страждань і розірвало серце Божого Сина. ХНС 721.2

Із зачудуванням ангели дивилися на страшну агонію Спасителя. Небожителі затулили свої обличчя, щоб не бачити цього жахливого видовища. Навіть природа страждала разом зі своїм знеславленим помираючим Творцем. Сонце відмовилося світити. Його яскраве проміння раптом згасло. Непроглядна темрява, як жалобний серпанок, огорнула хрест. “Наступила темрява по всій землі — до дев'ятої години”.²⁵ Ця кромішня темрява була викликана не затемненням сонця або якимось іншим природним явищем. То було чудодійне свідчення від Бога для зміцнення віри прийдешніх поколінь. ХНС 721.3

У цій непроглядній пітьмі Бог приховав Свою присутність і Небесну славу від людських очей. Сам Бог та Його святі ангели перебували біля хреста. Отець був зі Своїм Сином, хоча Його присутність була невидима. Якби Його слава засяяла із хмари, тоді люди, побачивши це світло, загинули б. Але в той жахливий час Христос не повинен був отримати потішення від Свого Отця. Він “топтав чавило” Сам, і нікого не було з Ним. ХНС 722.1

У густій темряві Бог приховав останні людські муки Свого Сина. Усі, хто став свідком страждань Христа, переконалися в Його божественності. Хто хоча б раз бачив лице Ісуса, не міг уже ніколи забути його. Як обличчя Каїна носило відбиток вини вбивці, так на обличчі Христа закарбувалися невинність, спокій і доброзичливість — образ Божий. Але Його оскаржувачі не хотіли брати до уваги цю небесну ознаку. Протягом довгих годин агонії Христа на Нього видивлявся глумливий натовп, але тепер Він був милосердно схований під Божим покровом. ХНС 722.2

Здавалося, на Голгофі запанувала могильна тиша. Невимовний страх огорнув натовп, що зібрався навколо хреста. Прокляття й образи стихли на півслові. Усі попадали на землю. Час від часу спалахи блискавки пронизували темряву й освітлювали хрест та розп'ятого Спасителя. Священики, старійшини, книжники, кати і натовп — усі думали, що настав час відплати. Згодом у натовпі зашепотіли, що зараз Ісус зійде з хреста. Дехто, б'ючи себе в груди і лементуючи від страху, намагався вибратися з натовпу і втекти до міста. ХНС 722.3

О дев'ятій годині темрява розсіялася, але Спаситель усе ще був оповитий нею. Вона була символом тих страждань і того жаху, які обтяжували Його серце. Жодне око не могло зазирнути крізь темряву, яка оточувала хрест, і ніхто не міг зрозуміти тієї великої скорботи, яка затьмарювала стражденну душу Христа. Здавалося, блискавки гніву вражали Розп'ятого на хресті. Тоді “Ісус скрикнув гучним голосом, кажучи: Елі, Елі, лама савахтані? Тобто: Боже Мій, Боже Мій, чому Ти Мене покинув?”²⁶ Як тільки темрява огорнула Спасителя, дехто вигукував: “Небо помстилося Йому. Громи гніву Божого впали на Нього за те, що Він оголосив Себе Сином Божим”. Чимало віруючих у Христа чули Його розпачливий оклик. Вони втратили надію. Якщо Бог залишив Ісуса, то чого могли сподіватися Його послідовники? ХНС 722.4

Коли темрява, що пригнічувала дух Христа, розсіялася, Він відчув фізичні страждання і сказав: “Прагну!”²⁷ Один з римських воїнів, розчулившись і змилосердившись при вигляді Його спраглих вуст, узяв губку, настромив її на тростину і, зануривши в посудину з оцтом, простягнув Ісусові. Священики ж насміхалися над Його муками. Коли темрява вкрила землю, вони злякалися, їх охопив жах від думки, що Ісус звільниться. Його слова “Елі, Елі, лама савахтані” вони витлумачили помилково. З гіркою зневагою вони говорили: “Ось Він кличе Іллю”. Вони знехтували останньою можливістю полегшити страждання Ісуса. “Облиш, подивимося, — говорили вони, — чи прийде Ілля Його спасати”. ХНС 723.1

Непорочний Син Божий висів на хресті. Усе Його тіло було вкрите ранами. Руки, які так часто простягалися для благословення, ноги, котрі не знали втоми в служінні любові, були прибиті до хреста; колючки тернового вінка впиналися у Його царственну голову. З тремтячих уст готовий був зірватися болісний крик. Усе, що Він витерпів: кров, яка стікала з Його чола, рук і ніг, біль, котрий роздирав Його тіло, невимовні страждання, які сповняли Його душу, коли Отець відвернув від Нього Своє обличчя, — усе це нагадує кожному людському синові і дочці: це за тебе погодився Син Божий нести тягар вини, заради тебе Він переміг смерть і відчинив двері раю. Той, Хто втихомирював розбурхане море і ходив по гребенях шумуючих хвиль; Хто змушував демонів тремтіти та зціляв хвороби, відкривав очі сліпим і викликав мертвих до життя, — віддав Себе на хресну смерть і зробив це заради тебе, тому що любить тебе. Він, Котрий узяв на Себе гріхи світу, витерпів гнів Божественної справедливості, заради тебе став жертвою за гріх. ХНС 723.2

Люди мовчки чекали розв'язки цього жахливого видовища. Сонце вже світило, але хрест ще був огорнений темрявою. Священики й керівники Ізраїлю подивилися в бік Єрусалима. І ось чорна хмара опустилася на місто та Юдейську рівнину. Сонце Праведності, Світло світу, забирало Свої промені від Єрусалима, який у минулому отримав такі великі благословення. Блискавки Божого гніву були спрямовані тепер проти приреченого міста. ХНС 723.3

Раптом темрява навколо хреста розсіялася, і залунав голос, котрий, здавалося, був подібний до звуку сурми і прокотився луною по всій Землі: “Звершилося!”,²⁸ “Отче, у Твої руки віддаю Свій дух!”²⁹ Небесне сяйво огорнуло хрест, і обличчя Спасителя, наче сонце, освітилося славою. Після цього Він схилив голову на груди і помер. ХНС 724.1

Серед страшної темряви, залишений Богом, Христос допивав останні краплі з чаші людського горя. У ці жахливі хвилини Він покладався лише на отримане раніше запевнення, що Отець приймає Його. Він добре знав Свого Отця, вірив у Його справедливість, милосердя і неосяжну любов. Він довірився Тому, Кому завжди з радістю підкорявся. Коли Ісус у покорі віддав Себе Богові, Він уже не відчував, що залишений без Отцівської ласки. Вірою Христос став Переможцем. ХНС 724.2

Ніколи ще Земля не була свідком чогось подібного. Люди стояли, як зачаровані; затамувавши подих, вони стежили за Спасителем. Знову темрява вкрила землю, і почувся грізний гуркіт, подібний до відлуння грому. Стався сильний землетрус. Люди падали одне на одного. Почалася паніка, усіх охопив жах. Розколювалися скелі, й кам'яні брили, змітаючи все на своєму шляху, котилися в долини й розбивалися. Відкривалися могили, і мертві залишали свої гроби. Здавалося, усе твориво розіб'ється вщент. Священики, старійшини, воїни, кати і прості люди, занімівши від страху, лежали долілиць на землі. ХНС 724.3

Коли пролунав гучний оклик Христа “Звершилося!”, священики звершували служіння в храмі. То була година вечірньої жертви. Привели для заколення агнця, який символізував собою Спасителя. Священик у чудовому символічному вбранні стояв із занесеним над жертвою ножем, як колись Авраам, Котрий був готовий принести в жертву свого сина. Народ уважно спостерігав за цією сценою. Аж ось земля почала здригатися і хитатися — це наблизився Сам Бог. Невидима рука розриває внутрішню завісу храму від верху аж до низу, і перед очима зібраних відкривається місце, де колись була Божа присутність. Тут, над Престолом Благодаті, Господь відкривав Свою славу. Ніхто, крім первосвященика, ніколи не піднімав завіси, яка відділяла цю частину від решти храму. Сюди він входив один раз на рік дія звершення служіння примирення за гріхи народу. Тепер завіса розірвалася навпіл. Святе святих земної Святині втрачає свою святість. ХНС 724.4

Усі присутні збентежені й охоплені жахом. Священик приготувався заколоти жертву, але ніж випадає з його знесиленої руки, — і ягня втікає. У момент смерті Божого Сина Реальність зустрілася зі своїм прообразом. Була принесена Велика Жертва. Шлях у Святе святих відкритий. Новий шлях, що веде безпосередньо до Бога, приготовлений для всіх. Людство, яке погрузло в гріхах, уже не має потреби в служінні первосвященика. Відтепер Спаситель буде Священиком і Заступником у небесній Святині. Здавалося, ніби живий голос промовляє до віруючих: настав кінець усім жертвам і дарам за гріх. Божий Син прийшов згідно з Його Словом: “Ось іду, — на початку книги написано про Мене, — щоб виконати, Боже, Твою волю”.³⁰ ХНС 725.1

“…Завдяки власній крові Він увійшов один раз до святині й здійснив вічне викуплення”.³⁰ ХНС 725.2