Христос — надія світу

Розділ 77. На суді Пилата

(На підставі Євангелій від Матв.27:2, 11—31; Марк.15:1—20; Луки 23:1—25; Йоан.18:28—40; 19:1—16)

У судовому залі римського намісника Пилата Христос стояв зв'язаний, як в'язень. Його оточували воїни, а судовий зал був переповнений спостерігачами. Біля входу до зали стояли судді синедріону, священики, правителі, старійшини і натовп. ХНС 690.1

Після того, як синедріон засудив Ісуса, керівники цієї вищої ради прийшли до Пилата, щоб він затвердив і виконав вирок. Але юдейські начальники не бажали увійти до судового залу римлян. За їхнім законом, це опоганило б їх і вони не змогли б узяти участі у святкуванні Пасхи. У своїй сліпоті ці люди не розуміли, що їхні серця вже давно опоганені ненавистю й жадобою вбивства. Вони не зрозуміли і того, що Христос був справжнім Пасхальним Агнцем. А оскільки відкинули Його, то це велике свято втратило своє значення. ХНС 690.2

Коли Спасителя завели до судового залу, Пилат вороже поглянув на Нього. Римського губернатора буквально підняли з ліжка, тому він мав намір розглянути справу якомога швидше. Він був готовий поставитися до арештованого з усією суворістю. Прийнявши поважний вигляд, Пилат обернувся, щоб побачити Того, Кого мав допитувати. Через Кого ж його підняли в таку ранню годину? Він знав, що це Той, Кого юдейські правителі прагнули засудити і негайно стратити. ХНС 690.3

Пилат подивився на людей, які привели Христа, а потім його допитливий погляд зупинився на Ісусові. Йому доводилося розглядати справи різних злочинців, але ніколи ще перед ним не стояла така благочестива, шляхетна людина. На обличчі Ісуса він не бачив жодної ознаки вини, страху, самовпевненості чи зухвалості. Перед ним була Людина, Яка трималася спокійно і з гідністю. Обличчя Ісуса не було схожим на обличчя злочинця, навпаки, воно було осяяне небесним світлом. ХНС 691.1

Зовнішність Христа справила на Пилата приємне враження, і в душі римського урядовця прокинулося усе добре. Він і раніше чув про Ісуса та Його вчинки. Дружина Пилата також розповідала йому дещо про чудеса, вчинені галілейським Пророком, Який зціляв хворих і воскрешав мертвих. Тепер усе це, як забутий сон, ожило в пам'яті Пилата. Він пригадав й інші чутки, котрі доходили до нього з різних джерел. Отож, Пилат вирішив вимагати від юдеїв відповіді: у чому вони звинувачують цього в'язня? ХНС 691.2

— Хто цей Чоловік і чому ви привели Його? — запитав він. — У чому ви оскаржуєте Його? ХНС 691.3

Юдеї були збиті з пантелику. Вони добре розуміли, що нічим не можуть обґрунтувати своїх звинувачень проти Христа, і намагались уникнути прилюдного перегляду справи. Юдеї відповіли, що це обманщик, на ім'я Ісус, із Назарета. ХНС 691.4

Пилат знову запитав їх: “Яке обвинувачення висуваєте проти Цього Чоловіка?” Священики не відповіли на його запитання, але роздратовано сказали: “Якби Він не був злочинцем, ми не видали б Його тобі”.¹ Коли члени синедріону, цвіт нації, приводять до тебе чоловіка, якого вважають гідним смерті, то чи є ще потреба цікавитися його виною? Вони сподівалися справити на Пилата враження своєю поважною зовнішністю та примусити його виконати їхнє прохання без зайвих розпитувань. Вони нетерпляче чекали схвалення винесеного ними вироку, оскільки усвідомлювали, що є чимало свідків чудес Христа, які зможуть розповісти про Нього дещо протилежне тій брехні, яку вони зараз повторювали. ХНС 691.5

Знаючи безвольність і нерішучість Пилата, священики сподівалися, що без особливих зусиль здійснять свої задуми. Раніше він легко підписував смертні вироки, поспішно засуджуючи на смерть людей, котрі, як це було добре відомо свяще никам, не заслуговували цього. Для Пилата життя в'язня було безвартісним, і його не цікавило, винна людина чи ні. Священики сподівалися, що Пилат підпише смертний вирок Ісу сові без попереднього допиту. Вони просили зробити їм таку ласку з нагоди великого народного свята. ХНС 691.6

Але в цьому В'язневі було щось таке, що стримувало Пилата від подібного кроку. Він не наважувався зробити це. Наміри священиків були очевидними. Пилат пригадав, як нещодавно Ісус воскресив Лазаря, який уже чотири дні перебував у гробі. Тому перш ніж підписати вирок, він вирішив дізнатися, у чому звинувачують Христа і чи обгрунтовані ці оскарження. ХНС 692.1

— Якщо вашого суду достатньо, — сказав він, — то для чого ви привели цього В'язня до мене? “Візьміть Його і судіть Його за вашим законом”.² Священики були змушені визнати, що вони вже осудили Ісуса, але хочуть заручитися згодою Пилата, щоб їхній вирок набув сили. ХНС 692.2

— Який ваш вирок? — запитав Пилат. ХНС 692.3

— Смертний, — відповіли вони, — але ми не маємо повноваження виконати його. ХНС 692.4

Вони просили Пилата повірити їм на слово, що вина Христа доведена, та затвердити вирок. Відповідальність за наслідки вони брали на себе. ХНС 692.5

Пилата не можна було назвати справедливим і сумлінним суддею, та й у моральному відношенні він не був бездоганним, однак задовольнити їхнє прохання він відмовився. Пилат не засудить Ісуса, доки не довідається, у чому Його звинувачують. ХНС 692.6

Священики опинилися перед вибором. Вони усвідомлювали, що повинні якомога старанніше приховати свої справжні спонукання. Пилат не повинен знати, що Христос заарештований з релігійних мотивів. Якби це стало йому відомо, усі їхні звинувачення втратили б силу. Необхідно було представити справу так, ніби Ісус був порушником цивільного закону. Лише в такому разі Його можна було б покарати за правопорушення. Заворушення та повстання проти римської влади були частим явищем серед юдеїв. Римляни жорстоко придушували їх і постійно були готові запобігти кожному спалахові народного повстання. ХНС 692.7

Лише кілька днів тому фарисеї намагалися піймати Христа у свої тенета запитанням: “Чи належить нам давати данину кесареві, чи ні?”³ Але Христос тоді викрив їхнє лицемірство. Присутні там римляни були свідками повної поразки змовників та їхнього збентеження, коли Він відповів: “Тож кесареве віддайте кесареві, а Боже — Богові!”.³ ХНС 693.1

Тепер священики намагалися викласти вчення Христа у спотвореному вигляді. Їм не залишалося нічого іншого, як удатися до фальшивого свідчення. “Почали Його звинувачувати, кажучи: Ми знайшли Цього, Який бунтує наш народ, забороняє давати кесареві данину і каже, що Він Сам Христос, Цар”.⁴ Три оскарження — і всі три безпідставні. Священики добре знали це, але свідомо готові були сказати неправду, аби досягти бажаної мети. ХНС 693.2

Пилат зрозумів їхні наміри. Він не вірив, що арештований задумав скинути уряд. Лагідний і смиренний вигляд Ісуса не відповідав тим оскарженням, які висували проти Нього. Пилат був переконаний, що має справу з якоюсь таємною змовою з метою знищити невинну людину, котра заважала юдейським сановникам. Повернувшись до Ісуса, він запитав: “Чи Ти є Цар юдеїв?” Спаситель відповів: “Ти кажеш”.⁴ Коли Ісус промовив ці слова, Його обличчя освітилося, ніби сонячним промінням. ХНС 693.3

Почувши Його відповідь, Каяфа і його прибічники наполягали, щоб Пилат засвідчив, що Ісус визнав Свою вину за той злочин, у якому Його звинувачували. Галасливими вигуками священики, книжники і юдейські начальники вимагали смерті для Ісуса. Їхні крики підхопив натовп, і зчинився неймовірний галас. Пилат був збентежений. Він сказав Ісусо ві: “‘Ти нічого не відповідаєш? Дивись, як багато Тебе звинувачують!’ Та Ісус більше нічого не відповідав…”⁵ ХНС 693.4

Стоячи за спиною Пилата перед усім народом, Христос чув зневажливі вигуки, але не відповідав на жодне з тих неправдивих звинувачень. Уся Його поведінка свідчила про невинність. Син Божий непорушно стояв серед бурі, яка шаленіла довкола. Здавалося, що важкі хвилі гніву, які здіймались усе вище й вище, мов бурхливі океанські буруни, розбивалися об Нього, не завдаючи Йому жодної шкоди. Він стояв мовчки, але Його мовчання було надто красномовним. Здавалося, що з глибини Його єства сяяло світло. ХНС 693.5

Пилат був вражений Його поведінкою. “Чому цей Чоловік, — думав він, — такий байдужий до суду? Невже Він не хоче врятувати Своє життя?” Дивлячись на Ісуса, який мовчки зносив образи та глузування, він відчував, що Ісус не може бути таким же неправедним і несправедливим, як галасливі священики. Сподіваючись довідатися від Нього про істину і втихомирити натовп, Пилат відкликав Ісуса вбік і знову запитав Його: “Чи Ти юдейський Цар?” ХНС 694.1

Ісус не дав прямої відповіді на це запитання. Він знав: Дух Святий впливає на Пилата, і тому дав римському правителеві нагоду відгукнутися на Його заклик. “Чи ти це від себе говориш, — спитав Ісус, — чи інші тобі сказали про Мене?”⁶ Іншими словами, чим було викликане запитання Пилата: оскарженням священиків чи бажанням отримати світло від Христа? Пилат зрозумів, що мав на думці Христос, але його серце сповнила гордість. Він відкинув переконання, яке поступово опановувало ним. “Хіба я юдей? — сказав він. — Твій народ і первосвященики видали Тебе мені. Що Ти зробив?” ХНС 694.2

Пилат втратив рідкісну нагоду, та все ж Ісус не залишив його без світла. Хоча Спаситель і не відповів прямо на запитання Пилата, проте ясно засвідчив Свою місію. Він дав правителю зрозуміти, що не прагне земного престолу. ХНС 694.3

“Царство Моє не від цього світу, — сказав Він, — якби Моє царство було від цього світу, Мої прибічники подбали б, щоб Мене не видали юдеям. Нині ж Моє царство не звідси. То Ти Цар? — спитав Пилат. — Ісус відповів: Ти сам кажеш, що [Я] Цар. Я для того народився і для того прийшов у світ, щоб свідчити про істину. Кожний, хто від істини, слухає Мого голосу”.⁷ ХНС 694.4

Христос підтвердив, що Його слово є ключем до розуміння таємниць тими, хто готовий прийняти це слово. Воно містить у собі силу, яка свідчить сама за себе. У цьому й криється таємниця успішного поширення Його Царства правди. Ісус бажав, щоб Пилат зрозумів: лише прийнявши і засвоївши істину, він зможе виправити свій зіпсований характер. ХНС 694.5

Пилат прагнув пізнати істину, хоч явно був розгублений. Його серце радісно відгукнулося на слова Спасителя, і він бажав дізнатися, що є істина та як її можна знайти. “А що таке істина?” — запитав він. Але не дочекався відповіді. Шум іззовні нагадав йому про те, чим він повинен займатися. Священики кричали, вимагаючи негайно прийняти рішення. Вийшовши до юдеїв, Пилат рішуче і голосно заявив: “Жодної вини я в Ньому не знаходжу”.⁷ ХНС 695.1

Ці слова, сказані суддею-язичником, були різким докором фальшивим та підступним керівникам Ізраїлю, які звинувачували Спасителя. Коли священики і старійшини почули це від Пилата, їхнім розчаруванню і гніву не було меж. Вони давно запланували цей суд і чекали на нього. Зрозумівши, що Ісус може бути звільнений, вони, здавалося, готові були розірвати Його на шматки. Юдеї голосно звинувачували Пилата і погрожували йому вищим римським судом. Вони докоряли йому, що він відмовляється засудити Ісуса, Котрий, як вони стверджували, постав проти кесаря. ХНС 695.2

Почулися озлоблені голоси, що бунтарський вплив Ісуса добре відомий по всій країні. Священики говорили: “Він підбурює народ, навчає по всій Юдеї, починаючи з Галілеї і аж сюди”.⁴ ХНС 695.3

Цієї хвилини Пилат не думав засуджувати Ісуса. Він знав: юдеї оскаржували Його через ненависть та упередження. Римський губернатор знав свої обов'язки. Справедливість вимагала, щоб Христос був негайно звільнений. Але Пилат боявся обурення народу. Якщо він відмовиться віддати Ісуса до їхніх рук, почнеться заворушення, а цього він боявся найбільше. Коли Пилат почув, що Христос походить із Галілеї, то вирішив послати Його до Ірода, правителя цієї провінції, який тоді перебував у Єрусалимі. Таким чином Пилат вирішив перекласти всю відповідальність із себе на Ірода. Він також вбачав у цьому чудову нагоду поновити стосунки після однієї давньої суперечки між ним та Іродом. Так і сталося: після суду над Спасителем вони знову заприятелювали. ХНС 695.4

Пилат віддав Ісуса вартовим, які під образливі вигуки і насмішки натовпу повели Його на суд до Ірода. ХНС 696.1

“Ірод, побачивши Ісуса, дуже зрадів”.⁸ Він ще ніколи не зустрічався зі Спасителем, але “давно бажав Його бачити, бо чув [багато] про Нього і сподівався побачити від Нього якусь ознаку”.⁷ Це той Ірод, руки якого були заплямовані кров'ю Йоана Хрестителя. Коли Ірод уперше почув про Ісуса, то, охоплений жахом, сказав: “То Йоан, якому я відтяв голову, це він воскреснув!”, “…І тому чудеса діють у Ньому”.⁹ І все ж Ірод бажав побачити Ісуса. Тепер з'явилася нагода врятувати життя цього Пророка, і цар сподівався, що таким чином назавжди зітре зі своєї пам'яті спогади про закривавлену голову, принесену йому на блюді. Він також прагнув задовольнити свою цікавість і сподівався: якщо Христові пообіцяти звільнення, то Він зробить усе, що від Нього вимагатимуть. ХНС 696.2

Велика група священиків і старійшин супроводжувала Христа до Ірода. І коли Спасителя ввели до залу, ці сановники почали збуджено висувати свої звинувачення проти Нього. Але Ірод звертав мало уваги на їхні оскарження. Він наказав їм замовкнути, бажаючи поставити кілька запитань Христові. Ірод звелів розв'язати Христа і докорив Його ворогам за грубе ставлення до невільника. Співчутливо дивлячись на спокійне обличчя Спасителя світу, він читав на Ньому тільки мудрість і чистоту. Ірод, як і Пилат, був переконаний, що Христос оскаржений через злобу і заздрість. ХНС 696.3

Ірод поставив Христові чимало запитань, але Спаситель мовчав. За наказом царя були приведені старці й каліки; Христові була надана можливість зробити чудо і тим самим засвідчити, що Він є Той, за Кого Себе видає. “Кажуть, Ти можеш зціляти хворих, — сказав Ірод. — Я хочу переконатися, що Ти заслуговуєш цієї слави”. Але Ісус не відповів, а Ірод продовжував наполягати: “Якщо Ти можеш робити чудеса для інших, то зроби тепер для Свого власного добра”. І знову він звелів: “Покажи нам ознаку, яка свідчила б, що Ти маєш силу, котру приписують Тобі”. Але Христос, здавалося, нічого не чув і не бачив. Син Божий прийняв на Себе людську природу. Він повинен діяти так, як діяла б звичайна людина в подібному становищі. Тому Він не зробить чуда, щоб урятувати Себе від болю і принижень, яких зазнала б кожна людина в подібних обставинах. ХНС 696.4

Отже, Ірод обіцяв звільнити Христа, якщо він зробить перед ним одне зі Своїх чудес. Обвинувачі Христа на власні очі бачили вчинені Ним чудеса. Вони чули, як Ісус наказував смерті звільнити своїх полонених. Вони були свідками, як за Його наказом померлий вийшов із гробу. Тепер їх охопив жах, що Він може і зараз учинити чудо. Понад усе вони боялися прояву Його божественної сили. Це зруйнувало б усі їхні плани і, мабуть, коштувало б їм життя. Знову схвильовані й перелякані священики та правителі почали звинувачувати Ісуса. Вони голосно кричали: “Він — зрадник, Він — богозневажник. Він творив чудеса силою Вельзевула, — бісівського князя”. Усіх присутніх у залі охопило сум'яття: люди кричали, не слухаючи одне одного. ХНС 697.1

Сумління Ірода було вже не таким чутливим, як тоді, коли він тремтів од жаху, почувши прохання Іродіади принести їй голову Йоана Хрестителя. Деякий час він ще відчував докори сумління за свій жахливий учинок, але життя у розпусті притупило його моральну чутливість. Тепер серце Ірода зробилося настільки запеклим, що він навіть вихвалявся розправою, яку вчинив над Йоаном за те, що той насмілився докоряти йому. Тепер же Ірод почав погрожувати Ісусові, повторюючи, що має владу звільнити або засудити Його. Але Ісус не реагував на його погрози. ХНС 697.2

Мовчання Ісуса розлютило Ірода. Він розцінював це як повну байдужість до його влади. Для марнославного, пихатого царя відвертий докір був би менш образливим, аніж подібна зневага. І знову, сповнений люті, він почав погрожувати Ісусові, Який стояв мовчки, не рухаючись. ХНС 697.3

Христос прийшов у цей світ не для того, щоб задовольняти пусту цікавість. Його мета — зціляти розбиті серця. Якби зараз Він міг Своїм словом зцілити рани душі, яка страждала від гріха, то не змовчав би. Ісус не мав чого сказати тим, хто топтав істину брудними ногами. ХНС 697.4

Христос міг сказати Іродові такі слова, які приголомшили б цього жорстокого царя. Він міг би налякати його і примусити тремтіти, відкривши всі вчинені ним беззаконня та майбутню відплату. Але мовчання Христа стало для Ірода найсуворішим докором. Ірод відкинув істину, проголошену найбільшим із пророків, а тому Володар Всесвіту вже не мав що йому сказати. Завжди сповнений співчуття до людського горя, Спаситель залишався глухим до наказів Ірода. Очі, які завжди виражали жаль, прощення й любов до грішника, котрий кається, жодного разу навіть не зупинилися на обличчі Ірода. Уста, які проголошували найвеличніші істини і найніжнішими словами звертались до найбільш пропащих, не промовили жодного слова зарозумілому цареві, який не відчував потреби в Спасителі. ХНС 697.5

Обличчя Ірода потемніло від люті. Повернувшись до натовпу, він гнівно звинуватив Ісуса в обмані. Потім, звертаючись до Нього, сказав: “Якщо Ти не даси доказів, що Ти є Той, за Кого Себе видаєш, то я віддам Тебе до рук воїнів і народу. Може, вони змусять Тебе заговорити. Якщо Ти обманщик, то заслуговуєш на смерть від їхніх рук; якщо Ти — Син Божий, врятуй Себе, учинивши чудо”. ХНС 698.1

Як тільки прозвучали ці слова, юрба відразу накинулася на Христа. Люди, немов люті звірі, шматували свою здобич. Ісуса тягли в різні боки, і навіть Ірод приєднався до цієї голоти, бажаючи ще більше принизити Сина Божого. Якби не втрутилися римські воїни та не змусили оскаженілий натовп відступити, Спасителя і тут розірвали б на шматки. ХНС 698.2

“Ірод зі своїми воїнами, принизивши та висміявши Його, одягнув у світлу одіж і відіслав Його до Пилата”.¹⁰ У цьому знущанні брали участь і римські солдати. Усе, на що тільки були здатні ці жорстокі воїни, заохочувані Іродом і юдейськими керівниками, довелося витерпіти Спасителеві. Проте Він не втратив Свого божественного спокою. ХНС 698.3

Гонителі Христа намагалися судити про Нього по собі; вони виставляли Його настільки ж порочним, наскільки були самі. Але за всім тим, що відбувалося, проглядала інша картина, яку вони побачать колись у всій її славі. Серед натовпу були й такі, які тремтіли в присутності Христа. Коли темний натовп глузливо кланявся Йому, деякі люди, котрі збиралися вчинити так само, раптом, перелякані й мовчазні, відступали назад. Що ж стосується Ірода, то він власноруч підписав собі вирок. Останні промені благодаті ще падали на його обтяжене гріхами серце. Він відчував, що Ісус не був звичайною людиною, бо через Його людську природу пробивалася Божественність. Саме тоді, коли Христа оточували глузії, перелюбники і злочинці, Іродові здавалося, що він бачить Бога на Своєму престолі. ХНС 698.4

Хоч Ірод був жорстоким правителем, він, однак, не наважився винести вирок Христові. Бажаючи уникнути цієї страшної відповідальності, він відіслав Ісуса назад до римського суду. ХНС 699.1

Пилат був розчарований і незадоволений, коли юдеї повернулися до нього зі своїм В'язнем. Правитель роздратовано спитав їх, чого вони хочуть. Адже він уже допитував Ісуса і не виявив у Нього жодної вини, а вони були неспроможні довести жодного оскарження, висунутого проти Нього. Він посилав Ісуса до Ірода, тетрарха Галілеї, який належав до їхнього народу, але й він не знайшов нічого, гідного смерті. “Тож, покаравши Його, — сказав Пилат, — відпущу”.¹¹ ХНС 699.2

Тут Пилат виявив слабкість. Він визнав Ісуса невинним, однак вирішив бичувати Його, аби заспокоїти Його обвинувачів. Він був готовий пожертвувати справедливістю і правом задля задоволення вимог юрби. Через це він опинився у скрутному становищі. Натовп, побачивши його вагання, почав ше наполегливіше вимагати смерті Ісуса. ХНС 699.3

Якби Пилат від самого початку рішуче відмовився осуджувати невинну людину, то розірвав би фатальний ланцюг учиненого злочину та докорів сумління, які мучили його до кінця життя. Якби Пилат учинив по справедливості, то юдеї не насмілилися б диктувати йому свою волю. Хоча Христос все одно був би страчений юдеями, однак у цьому не було б вини Пилата. Одначе крок за кроком Пилат намагався приборкати своє сумління. Він відмовився судити справедливо і безсторонньо, а тому виявився іграшкою в руках ізраїльських священиків і начальників. Вагання і нерішучість стали причиною його загибелі. ХНС 699.4

Але навіть зараз Пилат ще мав нагоду прозріти. Бажаючи стримати його від фатального вчинку, Бог послав Пилатові пересторогу. У відповідь на молитву Христа небесний ангел відвідав дружину Пилата, і вві сні вона побачила Спасителя та розмовляла з Ним. Дружина Пилата не була єврейкою, але побачивши уві сні Ісуса, не засумнівалася щодо божественності Його місії. Вона визнала в Ньому Небесного Царя. Ця жінка бачила, як Його судять у судовому залі, звернула увагу на Його руки, зв'язані, як у злочинця. Бачила Ірода і його воїнів, що здійснювали свою жахливу справу. Вона чула, як заздрісні злобні священики шалено оскаржували Його. Також почула слова: “Ми маємо Закон, і за Законом Він мусить умерти, бо видає Себе за Божого Сина!”.¹² Ось і Пилат видає Ісуса на бичування після того, як визнав: “Не знаходжу я в Ньому ніякої провини”.¹³ Пилат виголосив вирок і видав Христа вбивцям. Вона бачила хрест, споруджений на Голгофі, огорнену темрявою землю і чула таємничий вигук “Звершилось!”,¹⁴ її очам була відкрита й інша картина: Христос гряде на великій білій хмарі; земля шалено крутиться в космічному просторі, а Його вбивці втікають від Його слави. Закричавши від жаху, вона прокинулась і негайно написала Пилатові записку зі словами перестороги. ХНС 699.5

Тієї миті, коли Пилат вагався, що йому робити, посланець пробрався крізь натовп і вручив йому листа від дружини, де зазначалося: “Не май нічого до Того Праведника, бо багато я натерпілася нині у сні через Нього!”.¹⁵ ХНС 700.1

Обличчя Пилата пополотніло. Він був збентежений суперечливими почуттями. Але поки він зволікав із прийняттям рішення, священики і старійшини все більше розпалювали незадоволення народу. Пилат був змушений діяти. Він пригадав один звичай, яким міг скористатися для звільнення Христа. Згідно з ним, під час свята Пасхи на прохання народу звільняли одного з в'язнів. У цьому запозиченому від язичників звичаї не було й натяку на справедливість, але він подобався юдеям. Саме тоді римляни тримали під вартою засудженого на смерть Варавву. Він оголосив себе месією і стверджував, що має силу встановлювати нові порядки і таким чином виправити світ. Підбурюваний сатаною, злодій заявляв, що все награбоване ним по праву належить йому. Силою сатани він творив чудеса, здобув послідовників і підбурював народ до повстання проти римського правління. Під маскою релігійного діяча приховувався запеклий злочинець, схильний до жорстокості й бунту. Пропонуючи натовпові обрати одного з двох — розбійника чи невинного Спасителя, Пилат сподівався пробудити в народі почуття справедливості. Він гадав, що всупереч священикам і начальникам Ізраїлю прості люди сповняться співчуттям до Ісуса, а тому, звернувшись до них, схвильовано запитав: “Кого хочете, щоб я відпустив вам, Ісуса Варавву чи Ісуса, що зветься Христос?” ХНС 700.2

Мов рев диких звірів, пролунала відповідь натовпу: “Відпусти нам Варавву”. Усе голосніше й голосніше лунали вигуки: “Варавву! Варавву!” Думаючи, що натовп не зрозумів його запитання, Пилат ще раз повторив: “Чи хочете, щоб я відпустив вам Царя юдеїв?” Але у відповідь знову закричали: “Візьми Його, а відпусти Варавву!” “А що я маю зробити з Ісусом, що зветься Христос?” — спитав Пилат. І знову підбурена юрба заревіла, мов зграя демонів. Самі демони в людській подобі перебували в натовпі, і чого ж можна було чекати від них, окрім відповіді: “Хай буде розп'ятий!”.¹⁶ ХНС 701.1

Пилат занепокоївся. Він не думав, що справа дійде до цього. Римський правитель боявся віддати невинну людину на найбільш ганебну жорстоку смерть, яку тільки можна було вигадати. Коли ж ревіння юрби стихло, Пилат звернувся до людей з новим запитанням: “Яке ж зло Він зробив?”¹⁷ Але справа зайшла надто далеко, аби ставити подібні запитання. Натовп не бажав чути доказів невинності Христа, а тільки Його осудження. ХНС 701.2

І все ж Пилат намагався врятувати Ісуса. “Тож він утретє сказав їм: Яке ж зло Він зробив? Нічого вартого смерті не знайшов я в Ньому. Я покараю Його й відпущу”.¹⁸ Та тільки одна згадка про те, що він відпустить Христа, змусила людей кричати вдесятеро сильніше: “Розіпни Його! Розіпни Його!” Буря, викликана нерішучістю Пилата, посилювалася і ставала все страшнішою.¹⁹ ХНС 701.3

І тоді знесиленого і вкритого ранами Ісуса почали бичувати перед натовпом. “Воїни повели Його до середини двору, тобто в преторій, і скликали весь підрозділ. Зодягли Його в багряницю, поклали на Нього сплетеного тернового вінка і почали вітати Його: Радій, Царю юдейський! Били Його по голові тростиною, плювали на Нього і, падаючи на коліна, поклонишся Йому”.²⁰ Кілька разів чиясь зла рука виривала з Ісусової тростину і вдаряла нею по терновому вінцю на Його голові, так що колючки впиналися в шкіру і кров стікала по Його обличчю й бороді. ХНС 701.4

Дивуйтеся, небеса! Здригайся, о земле! Подивися на гнобителів і Пригнобленого. Оскаженілий натовп оточив Спасителя світу. Насмішки і глум перемішувалися з грубими прокльонами й відвертим блюзнірством. Скромне походження та смиренне життя Ісуса викликали найбільше глузувань бездушного натовпу. Його заява про те, що Він — Син Божий, висміяна; вульгарні жарти і зневажливі образи передаються із уст в уста. ХНС 702.1

Сам сатана керував цими озвірілими людьми, котрі знущалися над Спасителем. Він намагався спровокувати Ісуса на помсту або примусити Його вчинити чудо задля Свого звільнення і таким чином зруйнувати План спасіння. Єдина пляма в Його житті, єдиний зрив, коли Його людське єство не змогло б знести жахливих випробувань, — і Агнець Божий уже не був би досконалою жертвою для викуплення людства. Але Той, Хто міг покликати на допомогу все небесне воїнство, Хто сяйвом Своєї божественної величі міг сповнити жахом увесь натовп, покірно зносив найогидніші образи і знущання. ХНС 702.2

Вороги Христа жадали від Нього чуда на доказ Його божественності. Але тепер вони мали набагато переконливіші докази, ніж ті, яких прагнули. У той час, як мучителі Христа, втративши людську подобу, уподібнилися до сатани, покірливість і терплячість Ісуса підносили Його над людьми і доводили Його спорідненість з Богом. Приниження Ісуса стало запорукою Його піднесення. Краплі крові, котрі стікали по Його щоках і бороді, стали запорукою Його помазання “оливою радості”²¹ як нашого великого Первосвященика. ХНС 702.3

Страшною була лють сатани, коли він бачив, що всі завдані Спасителеві образи не змогли вирвати найменшого нарікання з Його вуст. Хоч Ісус прийняв на Себе людську природу, Його підтримувала Божественна сила, і Він ні в чому не відступив від волі Свого Отця. ХНС 702.4

Коли Пилат видав Ісуса на бичування і знущання, він сподівався цим збудити в людях співчуття, гадаючи, що натовп обмежиться таким покаранням. Навіть злобні священики тепер будуть задоволені, вважав він. Але юдеї помітили, що Пилат виявив слабкість, покаравши людину, яку оголосив невинною. Вони зрозуміли: Пилат намагається врятувати життя ув'язненому, і твердо вирішили, що цього не повинно статися. Аби догодити нам, думали юдеї, Пилат звелів бичувати Ісуса; якщо ми і далі будемо рішуче наполягати, тоді доб'ємося свого! ХНС 703.1

Тим часом Пилат наказав привести Варавву. Поставивши перед натовпом двох ув'язнених і вказуючи на Спасителя, він поважно й урочисто проголосив: “Оце — Людина”. “Ось виводжу Його вам у двір, щоб ви знали, що я не бачу в Ньому жодної провини”.²² ХНС 703.2

Ось стоїть Син Божий у терновому вінку, зодягнений у блазенське вбрання. Одяг на спині розірваний, і видно рани, з яких тече кров. Його закривавлене змучене обличчя ніколи ще не було таким прекрасним, як зараз. Лице Спасителя було спокійним і ясним навіть у присутності Його ворогів. Кожна риса випромінювала доброту й покірність, найніжніше співчуття до жорстоких переслідувачів. У Його поведінці не було страху і нерішучості, усе говорило про гідність і довготерпіння. Разючий контраст з Ісусом — інший в'язень. ХНС 703.3

Кожна риса обличчя Варавви свідчила про те, що він — закоренілий розбійник, яким він насправді і був. Цей контраст повинні були зауважити всі, хто дивився на них. Дехто зі свідків цієї сцени плакав. Коли ці люди дивилися на Ісуса, їхні серця сповнювалися до Нього співчуттям. Навіть юдейські священики і керівники переконалися, що Він Той, за кого Себе видавав. ХНС 703.4

Не всі римські воїни, які оточували Христа, були запеклі; декотрі уважно вдивлялися в Його обличчя, намагаючись зрозуміти: злочинець Він чи ні. Час від часу вони поверталися і кидали зневажливі погляди на Варавву. Не потрібно було мати великої проникливості, аби бачити його наскрізь. Потім вони знову дивилися на підсудного, відчуваючи до Божественного Страждальця глибоке співчуття. Мовчазна покірливість Христа вразила їхню душу, і це видовище стояло в них перед очима, доки одні не визнали Його за Христа, а інші, відкидаючи Його, не вирішили своєї долі. ХНС 703.5

Пилат був здивований покірливим терпінням Спасителя. Він не сумнівався в тому, що цей Чоловік, Який навіть зовні так відрізнявся від Варавви, збудить і в юдеїв співчуття. Але він не усвідомлював фанатичної ненависті священиків до Того, Хто був Світлом для світу та виявляв перед усіма їхні провини і неуцтво. Вони довели натовп до нестями. Священики, старійшини і юрба знову почали шалено кричати: “Розіпни, розіпни Його!”.²³ Врешті-решт, втративши всяке терпіння від такої безглуздої жорстокості, Пилат у відчаї вигукнув: “Візьміть і розіпніть Його ви, бо я не знаходжу в Ньому провини”.²³ ХНС 704.1

Хоча жорстокі сцени були звичними для римського правителя, йому стало шкода Страждальця, засудженого на смерть. Побитий, із закривавленим чолом, зраненою спиною, Він, як і раніше, зберігав царську гідність. Але священики заявили: “Ми маємо Закон, і за Законом Він мусить умерти, бо видає Себе за Божого Сина!”²⁴ ХНС 704.2

Пилат злякався. У нього не було правильного уявлення про Христа і Його місію, проте він мав невиразну віру в Бога та Його всемогутність. Думка, яка ще раніше зародилась у його свідомості, стала тепер більш виразною. Він запитував у себе: чи не стоїть перед ним Божественна істота, зодягнена для глуму в багряницю й увінчана терновим вінком? ХНС 704.3

Він знову повернувся до судового залу і запитав Ісуса: “Звідки Ти?”²³ Але Ісус не дав жодної відповіді. Спаситель уже говорив з Пилатом відверто, пояснюючи йому, що прийшов свідчити про істину. Але Пилат знехтував цим світлом. Він зловживав високим званням судді, підкоривши свої принципи і владу вимогам натовпу. В Ісуса не було більше світла для нього. Ображений Його мовчанням, Пилат пихато сказав: “Чому до мене не говориш? Хіба не знаєш, що маю владу Тебе відпустити і маю владу розіп'яти Тебе? Відповів йому Ісус: Не мав би ти жодної влади наді Мною, якби не була вона тобі дана з висоти. Тому той, хто Мене видав тобі, має більший гріх”.²⁵ ХНС 704.4

Милосердний Спаситель, незважаючи на жахливі страждання і біль, намагався в міру можливості виправдати вчинки римського губернатора, який видав Його на розп'яття. О, яка вражаюча сцена для світу на всі віки! Яке світло проливає вона на характер Судді всієї Землі! ХНС 705.1

“…Той, хто Мене видав тобі, — сказав Ісус, — має більший гріх”.²⁵ Христос мав на увазі Каяфу, котрий, як первосвященик, представляв увесь юдейський народ. Юдеї добре знали закони, якими керувалася римська влада. Їм було дане світло в пророцтвах про Христа, в Його вченні і чудесах. Юдейські судді володіли переконливими доказами Божественної природи Того, Кого засудили на смерть. Тому вони будуть суджені відповідно до отриманого світла. ХНС 705.2

Найбільша вина і найтяжча відповідальність була на тих, хто обіймав найвищі посади в країні, хто був охоронцем святих істин, котрі вони так підступно зрадили. Порівняно з ними Пилат, Ірод та римські воїни майже нічого не знали про Ісуса. Ображаючи Його, вони думали догодити священикам і правителям Ізраїлю. Вони не мали того світла, яке з надлишком отримав юдейський народ. Якби це світло було дане воїнам, вони не поводилися б так жорстоко з Христом. ХНС 705.3

Пилат ще раз запропонував звільнити Спасителя, “юдеї ж закричали, гукаючи: Якщо Його відпустиш, ти не є другом кесаря!”²⁵ Ці лицеміри намагалися показати себе ревними захисниками авторитету кесаря. Саме юдеї були найбільш непримиренними ворогами римського правління. Коли їм це нічим не загрожувало, вони деспотично проводили свою національну і релігійну політику. А коли їм треба було досягти своїх жорстоких цілей, вони підносили авторитет кесаря. Щоб знищити Христа, вони готові були присягнути на вірність чужоземній владі, яку насправді ненавиділи. “Кожний, хто себе робить царем, противиться кесареві!”²⁵ — доводили вони. Ці слова зачепили Пилата за живе. Римська влада вже й так ставилася до нього з підозрою; він розумів, що такий донос погубить його. Римський губернатор знав: якщо він розладнає плани юдеїв, увесь їхній гнів звернеться проти нього. Юдеї обов'язково помстяться йому. Пилат бачив їхнє нестримне бажання вбити Ісуса, Якого безпідставно ненавиділи. ХНС 705.4

Пилат зайняв своє судове місце і, вказуючи на Ісуса, промовив: “Ось ваш Цар! Вони зчинили галас: Візьми, візьми та розіпни Його! Запитує їх Пилат: Вашого Царя розіп'яти? Відповіли первосвященики: Ми не маємо царя, крім кесаря!”²⁶ ХНС 706.1

Отже, обравши язичеського правителя, юдейський народ відмовився від влади Божої теократії. Він відкинув Бога як свого Царя. З того часу в юдеїв не було більше визволителя. Вони не мали іншого царя, окрім кесаря. До цього призвели народ священики і старійшини. Вони були відповідальні за страшні прийдешні наслідки. Вина за гріх і загибель усієї нації лежала на релігійних керівниках. ХНС 706.2

“Побачивши, що нічого не вдіє, а заколот дедалі більшає, Пилат узяв воду, вмив руки перед народом і сказав: Невинний я в крові Цього Праведника! Дивіться самі!”²⁷ Охоплений страхом, пригнічений докорами сумління, Пилат подивився на Спасителя. Серед безлічі звернених до нього облич лише на Його обличчі був мир. Здавалося, навколо голови Ісуса сяяли м'які промені світла. Пилат сказав собі: “Він — Бог”. І повернувшись до натовпу, проголосив: “Я чистий від Його крові”, “Беріть і розіпніть Його, але знайте, священики й правителі, я стверджую, що Він — Праведник. Нехай Той, Кого Він називає Своїм Отцем, судить вас, а не мене за те, що сьогодні скоїлося”. Потім, повернувшись до Ісуса, промовив: “Прости мене, але я не можу спасти Тебе”. І, наказавши бичувати Ісуса, віддав Його на розп'яття. ХНС 706.3

Пилат намагався звільнити Христа. Однак він бачив, що не зможе зробити цього, не втративши свого становища. Аби не втратити земної влади, він вирішив пожертвувати життям невинної людини. Скільки людей, подібно до Пилата, жертвують принципами, щоб уникнути втрат чи страждань… Сумління й обов'язок вказують на один шлях, а “особисті інтереси” — на інший. Потік зла дуже сильний: кожного, хто йде на компроміс зі злом, цей потік затягує в густий безпросвітний морок гріха. ХНС 706.4

Пилат поступився вимогам озвірілого натовпу. Щоб не втратити свого становища, він віддав на розп'яття Ісуса. Але незважаючи на всю свою обережність, згодом його таки спіткало все те, чого він так боявся. Він був позбавлений усіх почестей та високого становища. Не витримавши докорів сумління та мук ураженої гордості, він невдовзі після розп'яття Христа закінчив життя самогубством. Усі, хто йде на компроміс із гріхом, пожнуть лише горе і загибель. “Буває дорога, яка здається людині простою, але кінець її — дорога до смерті”.²⁸ ХНС 706.5

Коли Пилат оголосив себе невинним у крові Христа, Каяфа зухвало відповів: “Кров Його на нас і на наших дітях”.²⁹ Ці жахливі слова підхопили священики і старійшини, а потім і натовп. Піднявся страшний крик. Усі, хто був там присутній, підтвердили: “Кров Його на нас і на наших дітях”.²⁹ ХНС 707.1

Ізраїльський народ зробив свій вибір. Вказуючи на Ісуса, вони сказали: “Візьми Цього, а відпусти Варавву!” Варавва, розбійник і вбивця, був представником сатани, а Христос — представником Бога. Христа відкинули, а Варавву обрали. Зробивши остаточний вибір, вони віддали перевагу тому, хто споконвіку був душогубом та ошуканцем. Сатана був їхнім керівником, і Ізраїль підкорився його владі. Вони служили сатані і повинні були нести його ярмо. Той народ, який обрав Варавву замість Христа, повинен був відчувати на собі жорстокість Варавви до кінця часу. ХНС 707.2

Дивлячись на зраненого Агнця Божого, юдеї кричали: “Кров Його на нас і на наших дітях”.²⁹ Цей жахливий крик дійшов до престолу Божого, і вирок, який вони проголосили собі, був записаний на Небесах. Це закляття було почуте. Кров Божого Сина залишилася на їхніх дітях і на дітях їхніх дітей як вічне прокляття. ХНС 707.3

Найжахливішим чином це прокляття виконалося під час зруйнування Єрусалима. Воно обумовило і становище юдейського народу протягом вісімнадцяти століть. Ця суха, мертва і безплідна гілка виноградної лози мала бути відрізаною і спаленою. З покоління в покоління, по обличчю всієї Землі, із віку до віку вона залишалася мертвою — мертвою у гріхах і переступах! ХНС 707.4

Ще жахливішим чином здійсниться їхнє закляття у великий судний день. ХНС 707.5

Коли Христос знову прийде на Землю, люди побачать Його не як в'язня, оточеного оскаженілим натовпом, а як Небесного Царя. Христос прийде у всій Своїй славі, у славі Свого Отця і святих ангелів. Тисячі тисяч і десятки тисяч десятків тисяч ангелів та чудових, радісних Божих синів невимовної краси і слави супроводжуватимуть Його. Він сяде на Своєму престолі слави, і перед Ним зберуться всі народи. Тоді “побачить Його кожне око — і ті, що прокололи Його”. Замість тернового вінка на Ньому буде вінець слави — вінець у вінці. Замість старої багряниці Він буде одягнутий у шати сліпучої білизни, “білильник на землі не зміг би так вибілити”.³⁰ “На одязі й на Своєму стегні написане ім'я: Цар над царями і Господь над господарями”.³¹ Там будуть ті, хто глузував з Нього і бив Його. Священики і правителі знову побачать усе, що відбувалося в судовому залі. Усі ті події постануть перед ними, ніби записані вогняними літерами. Тоді ті, хто кричав: “Кров Його на нас і на наших дітях”,²⁹ отримають відповідь на власне закляття. Це буде час, коли для всього світу стане зрозуміло, проти Кого і чого воювали вони, — слабкі, жалюгідні, обмежені істоти. Тоді в передсмертній агонії вони кричатимуть до гір і скель: “Упадіть на нас і сховайте нас від обличчя Того, Хто сидить на престолі, та від гніву Агнця! Бо прийшов великий день Його гніву, — і хто може встояти?”.³² ХНС 707.6