Христос — надія світу

Розділ 76. Юда

Історія Юди — це історія про сумний кінець людини, котру Бог міг увінчати славою. Якби Юда помер напере додні своєї останньої подорожі до Єрусалима, він був би зарахований до дванадцятьох апостолів, і решта учнів жалкували б за ним. Огида, яку викликає він у людей протягом усіх віків, пояснюється його вчинками наприкінці життєвого шляху. Але характер Юди був відкритий світові з певною метою. Історія Юди — це застереження для тих, хто, подібно до нього, може зрадити священне довір'я. ХНС 682.1

Незадовго до Пасхи Юда поновив свою угоду зі священиками про те, щоб видати їм Ісуса. Було вирішено схопити Спасителя в одному з Його улюблених місць, де Він часто перебував на самоті в молитвах і роздумах. Після гостини в домі Симона Юда мав доволі часу, щоб обміркувати свій задум, однак не змінив своїх намірів. За тридцять срібняків — ціну раба — Юда продав на ганьбу і смерть Господа слави. ХНС 682.2

З дитинства Юда полюбляв гроші, але не завжди був настільки зіпсутим, аби вчинити щось подібне. Він плекав злого духа пожадливості, доки той не став рушійною силою в його житті. Жадоба до грошей взяла гору над його любов'ю до Христа. Ставши рабом одного пороку, Юда віддав себе сатані, дедалі глибше й глибше занурюючись у гріх. ХНС 682.3

Юда приєднався до учнів тоді, коли за Ісусом уже ходив натовп людей. Учення Спасителя зворушувало їхні серця; немов зачаровані, вони слухали Його проповіді в синагозі, на березі моря, на схилі гори. Юда бачив, як хворі, кульгаві й сліпі приходили до Ісуса з міст і сіл, як помираючих клали біля Його ніг, і вони піднімалися здоровими. Юда був свідком всемогутності Спасителя у зціленні хворих і біснуватих, воскресінні мертвих. Він відчував на собі прояв Христової сили і визнав, що вчення Ісуса перевершує всі інші, будь-коли почуті ним. Юда любив великого Вчителя і бажав бути з Ним. Він прагнув змінити свій характер і життя, сподівався, що це здійсниться внаслідок його зв'язку з Ісусом. Спаситель не відштовхнув Юди. Ісус прийняв його в число дванадцятьох. Він доручив йому роботу євангеліста та наділив здатністю зціляти хворих і виганяти демонів. Проте Юда так і не зміг цілковито підкоритися Христові. Він не відмовився від світського честолюбства та любові до грошей. Ставши служителем Христа, Юда не підкорився Божественній перетворювальній силі. Він вважав, що може мати власну думку, та плекав схильність до критики і звинувачення. ХНС 682.4

Юду високо цінували учні, і він мав великий вплив на них. Він був високої думки про власні здібності і вважав, що решта учнів значною мірою поступаються йому в розсудливості та здібностях. Вони не бачать, думав Юда, слушних нагод і не використовують обставин. Церква не буде процвітати з такими недалекоглядними керівниками. На думку Юди, Петро був занадто запальним і діяв необдумано. Йоана, який дбайливо зберігав скарби істини, що виходили з уст Христа, Юда вважав непрактичною людиною. Матвій, котрий завдяки своєму попередньому фахові став у всіх справах пунктуальним і точним, був занадто вимогливим, коли йшлося про чесність. Він завжди розмірковував над словами Христа і настільки захоплювався ними, що, на думку Юди, не здатний був бачити перспективи. Так Юда оцінював усіх учнів і лестив собі, вважаючи, що Церква не раз потрапляла б у скрутне становище, якби не його кмітливість у керівництві. Юда вважав себе більш здібним, неперевершеним серед учнів. У власних очах він був прикрасою всієї справи Христової і завжди виставляв себе в такому світлі. ХНС 683.1

Але Юда не усвідомлював своїх слабкостей, тому Христос поставив його в такі обставини, які могли допомогти йому помітити і позбутися власних вад. Як скарбник, Юда був покликаний піклуватися про потреби учнів і надавати необхідну допомогу бідним. Перед Пасхою, у горниці, коли Ісус сказав до нього: “Що робиш — роби швидше”,¹ учні подумали, що Ісус прохав Юду купити щось потрібне для свята або дати милостиню бідним. Служачи іншим, Юда мав змогу розвивати в собі безкорисливість. Але хоч Юда щоденно слухав науку Христа і був свідком Його праведного життя, він і надалі потурав своїй жадібності. Мізерні суми, що потрапляли до його рук, ставали для нього повсякчасною спокусою. Неодноразово, коли він робив невелику послугу Христові або працював для доброчинних цілей, він брав плату за це із цього незначного фонду. Юда завжди знаходив виправдання для своїх учинків, але в Божих очах Юда був злодієм. ХНС 683.2

Часто повторювані Христом слова, що Його Царство не від світу цього, обурювали Юду. Він накреслив в уяві план, якого мав би дотримуватися Христос у Своєму служінні. Він сподівався, що Йоан Хреститель буде звільнений із в'язниці. Але, на жаль, Йоанові стяли голову. Ісус же, замість того, щоб відстоювати Своє царське право і помститися за смерть Йоана, подався зі Своїми учнями в одне із сіл. Юда вимагав рішучіших дій. Він думав: якби Ісус не перешкоджав учням здійснювати їхні плани, то праця була б набагато успішнішою. Юда помічав зростаючу ненависть юдейських керівників до Ісуса і бачив, що Христос знехтував їхніми вимогами показати ознаку з неба. Серце Юди було відкрите для невір'я, а ворог додавав сумнівів та бунтівливих думок. Навіщо Христос так часто бентежив Своїми словами людські серця? Чому Він провіщає випробування і гоніння для Себе та Своїх учнів? Надія обійняти високе становище в новому царстві спонукала Юду підтримувати справу Христа. Хіба його надіям не судилося збутися? Юда не заперечував, що Ісус є Син Божий, але перебував у сумнівах і шукав власних пояснень Його чудовим ділам. ХНС 684.1

Всупереч ученню Спасителя, Юда постійно прагнув поширювати думки про царювання Христа в Єрусалимі. Він намагався здійснити цей план під час нагодування п'яти тисяч душ. Того разу Юда також допомагав розподіляти їжу серед зголоднілого натовпу. Йому була дана можливість побачити, скільки користі він може принести іншим. Юда отримав задоволення, яке людина щоразу відчуває, коли служить Богові. Він допомагав приносити хворих і страждаючих до Христа, бачив, які полегшення, радість і щастя приносить людським серцям цілюща сила великого Лікаря. Юда мав змогу зрозуміти методи діяльності Христа, але власні егоїстичні бажання засліпили його. Юда першим скористався піднесенням, яке запанувало в народі внаслідок чуда з хлібами. Саме він запропонував силоміць проголосити Христа царем. Але його сподівання не здійснилися і розчарування було надто гірким. ХНС 684.2

Христова промова в синагозі про Хліб життя стала поворотним пунктом у житті Юди. Він чув слова: “…Якщо не будете їсти тіла Сина Людського і не будете пити Його крові, не будете мати в собі життя”.² Він зрозумів, що Христос пропонує людям швидше духовні блага, ніж світські. Вважаючи себе далекоглядним, Юда дійшов висновку, що Ісус не матиме влади і не дасть Своїм послідовникам високих посад. Тому він вирішив надто не наближатися до Ісуса, аби мати можливість відійти. А поки що потрібно чекати. І він чекав. ХНС 685.1

З цього часу Юда почав висловлювати сумніви, які бентежили учнів. Він звертав їхню увагу на уявні суперечності у вченні Христа, на Його хибні тлумачення, повторював докази книжників і фарисеїв, спрямовані проти Христа. Усі великі й малі неприємності, усі труднощі й перешкоди на шляху просування Євангелія Юда розцінював як аргумент проти Доброї вістки. Він знаходив місця у Святому Письмі, котрі не мали жодного зв'язку з істинами, які проповідував Христос. Ці вихоплені з контексту слова бентежили учнів та посилювали їхнє розчарування, яке пригнічувало їх. Юда діяв настільки хитро, що здавалося, ніби він робить це від чистого серця. А коли учні шукали доказів для підтвердження слів великого Вчителя, Юда непомітно спрямовував їхні думки в інше русло. Отже, видаючи себе за релігійного мудрого чоловіка, він по-своєму тлумачив учинки Христа, надаючи Його словам цілком іншого змісту. Намовляння Юди постійно збуджували в учнях честолюбні прагнення до тимчасових переваг, відвертаючи їх від важливих, дійсно вартих уваги справ. Зазвичай, Юда був ініціатором суперечок про те, хто з учнів мав би бути більшим. ХНС 685.2

Коли Христос пояснив багатому юнакові, за яких умов він може стати учнем, Юда був невдоволений. Він вважав, що в цьому випадку сталася помилка. Якби такі люди, як цей молодий юдейський начальник, приєдналися до послідовників Христа, то стали б доброю підмогою у Його справі. Ніхто не радився зі мною, міркував Юда, а я міг би запропонувати чимало вигідних для цієї малої церкви планів. Щоправда, його принципи й методи дещо відрізнялися від Христових, але він вважав себе в цих справах мудрішим за Христа. ХНС 686.1

Чого б Христос не говорив учням, Юда завжди подумки з чимось не погоджувався. Під його впливом закваска незадоволення швидко звершувала свою справу. Учні не розуміли цього, але Ісус бачив, як сатана наділяє Юду своїми властивостями, впливаючи через нього і на інших учнів. За рік до зради Христос сказав: “Чи не дванадцятьох вас Я вибрав? Але один з вас є дияволом”.³ ХНС 686.2

Однак Юда не виступав відверто проти вчення Спасителя і не подавав вигляду, що сумнівається в Ньому. Він не дозволяв собі нарікати до певного часу. Коли в домі Симона Марія намастила ноги Спасителя дорогоцінним мирром, Юда виявив свою жадібність. Докір Ісуса розлютив його. Уражена гордість і жадоба помсти зламали всі перешкоди; пожадливість, яку він так довго плекав, опанувала ним. Така ж доля спіткає усіх тих, хто вперто чинить гріх. Якщо ми не боремося зі своїми пороками і не перемагаємо їх, тоді сатана подолає нас своїми спокусами і наша душа підкориться його волі. ХНС 686.3

Проте Юда ще не зовсім зачерствів. Навіть після того, як він двічі обіцяв зрадити Спасителя, він ще мав нагоду покаятися. На пасхальній Вечері Христос засвідчив Свою Божественність, виявивши наміри зрадника. Він послужив Юді з такою ж ніжністю, як і іншим учням. Однак Юда знехтував і цим останнім закликом любові. І тоді доля Юди була вирішена: щойно обмиті Ісусом ноги попрямували шляхом зради. ХНС 686.4

Юда міркував так: якщо Христові судилося бути розп'ятим, то це неминуче станеться і від його зради нічого, по суті, не зміниться. А якщо Ісус не повинен померти, то Він звільнить Себе. У будь-якому разі Юда буде у виграші. Йому здавалося, що зраджуючи свого Господа, він робить вигідну справу. ХНС 686.5

Але при всьому тому Юда не вірив, що Христос дозволить заарештувати Себе. Видаючи Ісуса, Юда мав намір провчити Його. Він думав дати Спасителеві урок, аби надалі Той ставився до нього з належною повагою. Але Юда не знав, що видає Христа на смерть. Як часто, коли Спаситель навчав притчами, книжники й фарисеї були вражені Його чудовими порівняннями. І скільки разів вони осуджували самих себе! Бувало, коли істина проникала в їхні серця, вони обурювалися і хапали каміння, щоб побити Ісуса, але Він щоразу рятувався. Якщо Він уникнув стількох пасток, думав Юда, то, звичайно ж, не дозволить схопити Себе й тепер. Зрадник вирішив перевірити це. Якщо Ісус — справжній Месія, то народ, для якого Він так багато зробив, згуртується навколо Нього і проголосить Його царем. Це раз і назавжди розвіє сумніви нерішучих. Юді ж випаде честь посадовити царя на престол Давида. Це й забезпечить йому найпочесніше після Христа місце у новому царстві. ХНС 687.1

Псевдоапостол відіграв свою роль у зраді Ісуса. Коли в саду він сказав провідникові натовпу: “Кого поцілую, то Він. Схопіть Його”.⁴ Юда був цілком упевнений, що Христос визволить Себе з їхніх рук. Якби хтось із юдеїв потім звинуватив його, він скаже: “Хіба я не казав вам: тримайте Його добре?” ХНС 687.2

Юда спостерігав, як, за його порадою, Христос був міцно зв'язаний. Він був здивований, що Спаситель дозволив це зробити. З тривогою він прямував за Ним від саду аж до місця Його суду перед юдейськими керівниками. Юда весь час чекав, коли ж Ісус нарешті здивує Своїх ворогів — постане перед ними як Син Божий, обернувши на ніщо їхні задуми й силу. Але година минала за годиною, а Ісус терпляче зносив усі образи. Неймовірний жах охопив Юду — він зрадив свого Вчителя, видав Його на смерть. ХНС 687.3

Коли суд наближався до завершення, Юда не міг більше витримати докорів сумління. Раптом на весь зал пролунав його хрипкий голос, який змусив здригнутися від жаху кожне серце: “Він не винен! Пощади Його, Каяфо!” ХНС 687.4

Усі побачили високу постать Юди, коли той пробирався крізь занімілий натовп. Його обличчя було змучене й бліде, а на чолі виступили великі краплі поту. Поспішаючи до крісла судді, він кинув перед первосвящеником срібняки — ціну зради свого Господа, і, ухопивши Каяфу за одяг, благав звільнити Ісуса, заявляючи, що Ісус не вчинив нічого, гідного смерті. Розгніваний Каяфа відштовхнув зрадника, але збентежився, не знаючи, що сказати. Підступність священиків стала очевидною. Усі зрозуміли, що вони підкупили учня, аби той продав свого Вчителя. ХНС 688.1

“Я згрішив, — кричав Юда, — видавши невинну кров”. Але первосвященик, опанувавши собою, глузливо відповів: “А що нам до того? Сам дивися”.⁵ Священики зробили Юду своїм знаряддям, але ставилися до нього з презирством. Коли Юда прийшов до них із визнанням своєї вини, вони відштовхнули його. ХНС 688.2

Тепер Юда впав у ноги Ісуса, визнаючи Його Сином Божим, і благав Його звільнитися. Спаситель не докоряв зрадникові. Він знав: Юда не розкаявся. Його сповідь була вимушеною. Він жахався осудження і майбутнього суду, але не відчував глибокого жалю й печалі через те, що продав невинного Сина Божого, зрікся Святого Ізраїлевого. Та все ж Ісус не висловив жодного осуду. Він співчутливо подивився на Юду і сказав: “На цю годину Я прийшов у світ”. ХНС 688.3

Люди почали здивовано перешіптуватися. Вони були вражені, побачивши, з яким милосердям ставиться Христос до Свого зрадника. І знову всі переконалися, що цей Чоловік не був звичайною смертною людиною. Але якщо Він Син Божий, міркували вони, то чому не звільниться від пут і не візьме гору над Своїми обвинувачами? ХНС 688.4

Юда, усвідомивши, що всі його благання марні, вибіг із судового залу зі словами: “Надто пізно! Надто пізно!” Стати свідком розп'яття Ісуса було понад його сили; у своєму відчаї він пішов і повісився. ХНС 688.5

Згодом, того ж дня, коли дорогою від палацу Пилата до гори Голгофи Ісуса вели на місце розп'яття, раптом глумливі вигуки і глузування темного натовпу змовкли. Проходячи повз відлюдне місце, вони побачили під сухим деревом тіло Юди. Це було одне з найогидніших видовищ. Під вагою Юдиного тіла мотузка, на якій він повісився, обірвалася. При падінні тіло покалічилося, і тепер собаки шматували його. Останки Юди відразу ж прибрали, але натовп більше не сміявся. Обличчя у багатьох зблідли. Люди замовкли і задумалися. Здавалося, відплата вже спостигала тих, хто був винний у крові Ісуса. ХНС 688.6