Христос — надія світу

Розділ 73. “Нехай серце ваше не тривожиться…”

(На підставі Євангелія від Йоан.13:31—38; 14—17 розділи)

Дивлячись на Своїх учнів з божественною любов'ю і співчуттям, Христос сказав: “Нині прославився Син Людський, і Бог прославився в Ньому”.¹ Юда вийшов зі світлиці, і Христос залишився з одинадцятьма учнями. Він бажав поговорити про близьку розлуку з ними, але спершу показав їм велику мету Своєї праці. Ісус завжди пам'ятав про неї і радів, оскільки всі Його приниження і страждання мали прославити Ім'я Отця. На це передусім Ісус і спрямував думки учнів. ХНС 635.1

Потім, ласкаво назвавши їх дітьми, Він сказав: “Я з вами буду недовго. Будете Мене шукати, і як Я казав юдеям, — куди Я іду, ви не можете прийти, — те й вам нині кажу”.² ХНС 635.2

Учні не зрозуміли цих слів; їх охопив страх. Вони ще тісніше згуртувалися навколо Спасителя. Їхній Наставник і Господь, улюблений Учитель і Друг, був для них дорожчий за життя. Вони шукали в Нього допомоги в усіх своїх труднощах та розради у смутку і розчаруваннях. Тепер Він мав залишити їх — таких слабких і безпорадних. Похмурі передчуття наповнили їхні серця. ХНС 635.3

Але слова Спасителя були сповнені надії. Він знав, що ворог нападатиме на них, причому лукавство сатани найбільш успішне тоді, коли людина пригнічена труднощами. Тому Ісус перевів їхню увагу з “видимого” на “невидиме”.³ Він спрямував їхні думки від земних поневірянь до небесної домівки. ХНС 635.4

“Хай не тривожиться ваше серце, — сказав Він. — Вірте в Бога і в Мене вірте. В домі Мого Отця багато осель. А якби не так, то Я сказав би вам: йду приготувати вам місце. І коли піду та приготую вам місце, то Я знову прийду і візьму вас до Себе, щоб де Я, там і ви були. А куди Я йду, ви дорогу знаєте”.⁴ Заради вас Я прийшов у цей світ. Я працюю для вас. І якщо відійду звідси, то так само працюватиму для вашого добра. Я прийшов у світ, щоб відкрити Себе вам і щоб ви увірували. Я іду до Отця — співпрацювати з Ним заради вас. ХНС 636.1

Учні даремно тривожилися: відхід Христа не означав вічної розлуки. Він ішов, щоб приготувати місце для них, прийти знову і забрати їх до Себе. Коли ж Він готуватиме для них оселі, вони удосконалюватимуть свої характери, уподібнюючись до свого Вчителя. ХНС 636.2

Проте учні були збентежені. Хома, якого завжди мучили сумніви, сказав: “Господи, ми не знаємо, куди Ти йдеш. Тож як можемо знати дорогу?” Ісус відповів: “Я є дорога, і правда, і життя! Ніхто не приходить до Отця, якщо не через Мене. Якби ви Мене знали, то знали б і Мого Отця. Відтепер знаєте Його і бачили Його!”⁴ ХНС 636.3

До Небес веде лише одна дорога. Неможливо, щоб кожен ішов власною дорогою. Христос наголосив: “Я є Дорога… Ніхто не приходить до Отця, якщо не через Мене”.⁴ Відколи в Едемі була виголошена перша євангельська проповідь і було проголошено, що насіння жінки зітре голову змія, Христос був піднесений як Дорога, Правда і Життя. Він був Дорогою, коли жив Адам; коли Авель приніс перед Богом кров заколеного ягняти — символ крові Викупителя. Христос був Дорогою, якою спасалися патріархи і пророки. Він — єдина Дорога, якою можемо прийти до Бога. ХНС 636.4

“Якби ви Мене знали, то знали б і Мого Отця. Відтепер знаєте Його і бачили Його!”⁴ Але й тепер учні не зрозуміли. “Господи, покажи нам Отця, — вигукнув Филип, — і цього нам вистачить”.⁵ ХНС 636.5

Вражений цим нерозумінням, Христос запитав здивовано: “Стільки часу Я з вами, і ти не знаєш Мене, Филипе? Як же ти говориш: Покажи нам Отця? Хіба ж ти не бачиш Отця в ділах, котрі Він робить через Мене? Хіба Ти не віриш, що Я прийшов свідчити про Отця? Як же ти говориш: Покажи нам Отця? Хто бачив Мене, той бачив і Отця”. Ставши Людиною, Христос залишався Богом. ХНС 637.1

Хоча Він принизив Себе, прийнявши людське єство, однак не втратив Своєї Божественної природи. Лише Христос міг представити Отця людям, а учні мали перевагу бути свідками Божого об'явлення протягом трьох років. ХНС 637.2

“Вірте Мені, що Яв Отці, а Отець у Мені. Якщо ж ні, то через Мої діла повірте Мені”.⁶ Їхня віра могла базуватися на доказах, виявлених у Його вчинках. Таких справ жодна людина сама ніколи не робила і зробити не може. Учинки Христа свідчать про Його Божественність. У Ньому відкривався Отець. ХНС 637.3

Якби учні повірили в живий зв'язок між Отцем і Сином, то їхня віра не похитнулась би під час страждань і смерті Христа заради спасіння гинучого світу. Христос намагався привести їх від маловір'я до високого духовного життя, яке вони могли мати, якби зрозуміли, що Він — Бог у тілі. Ісус бажав, щоб учні усвідомили: віра повинна провадити їх до Бога і зміцнюватись у Ньому. Як ревно і наполегливо наш милосердний Спаситель намагався приготувати Своїх учнів до бурі спокус, яка незабаром мала захопити їх! Він бажав, щоб вони повністю покладалися на Бога. ХНС 637.4

Коли Христос говорив ці слова, на Його обличчі сяяла Божа слава, і всі присутні, із захопленням вслухаючись у них, відчували шанобливий страх. Серця учнів все більше горнулися до Нього. І чим сильнішою була їхня любов до Христа, тим більше вони наближалися один до одного. Учні відчували надзвичайну близькість Неба, і почуті слова були для них Посланням Небесного Отця. ХНС 637.5

“Знову й знову запевняю вас, — продовжував Христос, — хто вірить у Мене, той робитиме діла, які Я роблю”.⁷ Спаситель прагнув, щоб Його учні зрозуміли, з якою метою Його божественна природа з'єдналася з людською. Він прийшов у світ явити Божу славу, аби людина була піднесена її відновлювальною силою. Бог відкривався в Ісусі, щоб Він міг відкритися в учнях. У Своєму житті Ісус виявив такі риси і здібності, які люди можуть отримати лише через віру в Нього. Усі Його послідовники здатні досягти тієї ж досконалості в людській природі, якою володів Він, але за умови: якщо вони підкоряться Богові так, як це зробив Він… ХНС 637.6

“Навіть більші від них [діл] зробить, бо Я іду до Отця”.⁷ Ці слова Христа не означають, що Його учні творитимуть величніші за Його діла, але їхнє служіння набуде більшого розмаху. Він мав на увазі не тільки чудеса, а й все, що звершуватиметься під впливом Святого Духа. ХНС 638.1

Після вознесіння Господа учні усвідомили, що Його обітниця виконалася. Розп'яття, воскресіння і вознесіння Христа стали для них дійсністю. Вони пересвідчилися в дослівному виконанні пророцтва. Оскільки учні раніше досліджували Писання, то тепер сприймали все, записане в них, з небувалою вірою та переконливістю. Вони знали: Божественний Учитель був саме Тим, Ким Він і проголосив Себе. Коли ж вони розповідали про свій досвід і звеличували Божу любов, людські серця лагіднішали й упокорювалися, і багато увірувало в Ісуса. ХНС 638.2

Обітниця, яку Ісус дав Своїм учням, стосується і Його Церкви аж до кінця часу. Бог бажав, щоб Його величний План спасіння людей приніс щедрі плоди. Усі, котрі не покладаються на власні сили і здібності, але працюють з вірою в те, що Бог може здійснити через них, неодмінно побачать виконання Його обітниці: “Навіть більші від цих [діл] зробить, бо Я іду до Отця”. ХНС 638.3

Досі учні ще не уявляли собі безмежної сили і можливостей Свого Спасителя. Ісус сказав їм: “Дотепер ви не просили нічого в Моє ім'я”.⁸ Він пояснив, що секрет успіху залежатиме від їхнього прохання про силу й благодать у Його ім'я. Спаситель стоятиме перед Отцем, аби приносити благання за них. Молитву покірного прохача Він подає як Своє особисте прохання. Кожна щира молитва буде почута на Небі. Вона може бути висловлена не так красномовно, але якщо в неї вкладене серце, вона здіймається до Святині, де служить Христос, і Він представляє її перед Отцем очищеною від незграбних та неясних слів, прекрасною мовою Божої досконалості. ХНС 638.4

По дорозі щирості і чесності зустрічається чимало перешкод, але в кожному такому випадку ми повинні вбачати заклик до молитви. Жодна людина не може подолати перешкоду власними силами, без Божої підтримки. Це джерело відкрите і для найслабших. “І що тільки попросите в Моє ім'я, — сказав Ісус, — те й зроблю, щоб прославився Отець у Сині. Коли про щось попросите в Моє ім'я, — Я те зроблю”.⁹ ХНС 639.1

“В Моє ім'я”,— спонукував Христос молитись учнів. Усі Його послідовники повинні звертатися до Бога в Ім'я Христа. За них була принесена велика жертва, і вони цінні в очах Господа. Оскільки їм зарахована праведність Христа, вони стали дорогими для Нього. Заради Христа Господь прощає усіх, котрі бояться Його. Він уже не дивиться на них як на грішників, але бачить в них подібність до Його Сина, у Котрого вони вірять. ХНС 639.2

Господь засмучується, коли Його народ недооцінює себе. Він бажає, щоб вибране насіння оцінювало себе відповідно до заплаченої за них ціни. Вони потрібні Богові, інакше Він не посилав би Свого Сина викупити їх ціною таких страждань. Він має справу для них, і Йому приємно, коли вони просять у Нього багато для прославлення Його Імені. Вони можуть сподіватися великих звершень, якщо вірять у Його обітниці. ХНС 639.3

Але молитися в Ім'я Христа означає набагато більше. Це значить прийняти Божий характер, виявляти Його дух і чинити Його діла. Кожна обітниця Спасителя містить певну умову: “Якщо любите Мене, — говорить Ісус, — ви будете зберігати Мої Заповіді”.¹⁰ Він спасає людей не в гріхах, але від гріхів; і хто любить Його, ті виявлять свою любов у послусі. ХНС 639.4

Справжній послух іде від серця. Він виникає в серці під впливом Христа. І якщо ми не опираємося цьому впливові, то Він настільки зіллється з нашими думками і цілями, так узгодить наші серця і думки зі Своєю волею, що, підкоряючись Йому, ми будемо виконувати не що інше, як свої бажання. Очищена й освячена воля людини знайде найбільше задоволення в служінні Йому. Якщо ми пізнаємо Бога так, як нам це дано згори, тоді наше життя стане прикладом безперервного послуху. Завдяки правильному розумінню Христа і спілкуванню з Богом, ми починаємо ненавидіти гріх. ХНС 639.5

І як Христос у Своєму людському єстві жив згідно із Законом, так зможемо жити й ми, якщо отримаємо силу від Господа. Але ми не повинні перекладати нашу відповідальність на інших та очікувати від них вказівок. Не можна залежати від людської поради. Господь так охоче навчить нас виконувати наші обов'язки, як Він учить цього інших. Якщо ми приходимо до Нього з вірою, Він відкриє нам Свої таємниці. Серця наші палатимуть, коли Господь наближатиметься, щоб спілкуватися з нами, як Він спілкувався з Енохом. Люди, які вирішили не робити нічого неугодного Богові, після спілкування з Ним знатимуть, яким шляхом іти далі. Вони отримають не лише мудрість, а й силу для послуху і служіння. Так обіцяв Христос, тому що Йому, як Главі й Представникові людства, було дано “усе” для задоволення потреб грішних людей. “І чого тільки попросимо, одержимо від Нього, бо зберігаємо Його Заповіді і робимо те, що Йому до вподоби”.¹¹ ХНС 640.1

Перш ніж принести Себе в жертву, Христос прагнув дати Своїм послідовникам найважливіший і найдосконаліший дар, завдяки якому вони матимуть доступ до невичерпних джерел благодаті. “І Я попрошу Отця, і дасть вам іншого Утішителя, щоб навіки перебував з вами, — Духа Істини, Якого світ не може прийняти, бо не бачить Його і не знає [Його]. А ви знаєте Його, бо Він при вас перебуває, і у вас буде Він. Я не залишу вас сиротами, прийду до вас”.¹² ХНС 640.2

Дух і до того часу був у світі; Він працював над людськими серцями від самого початку здійснення Плану спасіння. Але доки Христос був на Землі, учні не мали потреби в іншому Помічникові. Лише після того, як вони були позбавлені Його присутності, то відчули потребу в Святому Дусі, і Він був даний їм. ХНС 640.3

Дух Святий — це Представник Христа, позбавлений людської подоби і тому незалежний. Христос, обмежений людським тілом, не міг бути присутнім на кожному місці. Тому Він повинен був піти до Отця, а для блага учнів послати Духа, Який продовжував би Його справу на Землі. Після того ніхто вже не матиме переваги через те, що живе там же, де Христос, або близько спілкується з Ним у тілі. Через Святого Духа Спаситель став доступний усім. У такому розумінні Він став ближче до них, ніж у час Свого перебування на Землі. ХНС 640.4

“А хто Мене любить, того полюбить і Мій Отець, і Я любитиму його, і з'явлюся йому Сам”.¹³ Ісус читав майбутнє Своїх учнів. Він знав, що одного з них поведуть на ешафот, другого розіпнуть на хресті, третього вишлють на безлюдний морський острів, а інших будуть переслідувати і вбивати. Він підбадьорював їх, обіцяючи, що в усякому випробуванні буде поряд з ними. Ця обітниця не втратила своєї сили. Господь знає все про Своїх вірних слуг, котрі заради Нього страждають у в'язницях або заслані на безлюдні острови. Він потішає їх Своєю присутністю. Коли, відстоюючи істину, віруючий опиняється перед несправедливим судом, Христос стоїть поруч із ним. Усі звинувачення, скеровані проти християнина, падають на Христа. Ісуса знову і знову осуджують в особі Його учнів. Якщо послідовник Христа кинутий у в'язницю, Спаситель з любов'ю потішає його. Коли людина приймає заради Нього мученицьку смерть, Христос говорить: “…І Живий. І був Я мертвий, і ось Я живий на віки віків. І Я маю ключі від смерті й від аду”.¹⁴ Життя, принесене в жертву задля Ісуса, буде збережене для вічної слави. ХНС 641.1

Усякого часу і на кожному місці, у всякому горі й скорботі, коли майбутнє здається похмурим і непевним, коли відчуваємо себе безпорадними і самотніми, нам посилається Утішитель як відповідь на молитву віри. Обставини можуть розлучити нас із нашими земними друзями, але жодні події, жодна відстань не зможуть розлучити нас із небесним Утішителем. Де б ми не були, куди б не йшли, Він завжди по правиці в нас, аби підтримувати, допомагати, підіймати і підбадьорювати. ХНС 641.2

Учні і цього разу не зрозуміли духовного змісту слів Христа, і Господь знову пояснив їхнє значення. Ісус сказав, що відкриватиметься їм через Духа. “Утішитель — Дух Святий, Якого Отець пошле в Моє Ім'я, Той вас навчить усього”.¹⁵ Отже, ви не будете більше говорити: не можу цього зрозуміти. Не будете більше дивитися, ніби крізь тьмяне скло. Тоді зможете “разом з усіма святими … зрозуміти, що то за ширина й довжина, висота й глибина, і пізнати Христову любов, яка сягає за межі пізнання”.¹⁶ ХНС 641.3

Учні мали нести свідчення про життя і вчинки Христа. Через них Він, Господь, промовлятиме до всіх людей на Землі. Але приниження і смерть Христа на Голгофі обернулись для них великими випробуваннями і розчаруванням. Щоб після цих подій учні все ж могли викладати істину ясно і правильно, Ісус обіцяв їм Утішителя, Котрий “пригадає вам усе, що Я вам говорив”.¹⁵ “Ще багато чого Я маю сказати вам, — ХНС 642.1

продовжував Ісус, — але тепер ви не можете знести. Коли ж прийде Він, Дух Істини, то поведе вас до повної істини, бо не від Себе буде говорити, але що почує, те й говоритиме, і сповістить вам, що має настати. Він Мене прославить, бо від Мого одержить і сповістить вам”.¹⁷ Христос відкрив учням глибокі істини. Але для них виявилося найважчим зберігати Його науку відмінною від традицій і приписів книжників та фарисеїв. Вони були навчені приймати слова рабинів за голос Божий, і це правило ще мало вплив на їхній розум, керувало почуттями. Земні ідеї, дочасні речі продовжували посідати чільне місце в їхній свідомості. Вони не розуміли духовної природи Христового Царства, хоч Він їм не раз це пояснював. Апостоли перебували в розгубленості і не могли збагнути значення Писань, які представляв їм Христос. Багато з його повчань, здавалося, були майже забуті ними. Ісус бачив, що вони не розуміють справжнього значення Його слів. Сповнений співчуття до них, Він обіцяв, що Дух Святий пригадає їм усе, що Він говорив. Ще залишалося багато несказаного, бо учні на той час не могли збагнути усього. Пізніше це і було відкрито Духом, Котрий збудив їхній розум для усвідомлення небесного. “Коли ж прийде Він, Дух Істини, — сказав Ісус, — то поведе вас до повної істини”.¹⁷ ХНС 642.2

Утішитель названий “Духом істини”. Його завдання — визначати істину і відстоювати її. Спочатку Він оселяється в серці як Дух істини і тому стає Утішителем. Істина приносить розраду і мир, чого не може дати омана. Сатана опановує людським розумом через оманливі теорії й традиції. Спрямовуючи людей до фальшивих ідеалів, він спотворює їхній характер. Святий Дух промовляє до них через Писання і закарбовує істину в серці. Таким чином викривається гріх і омана усувається з душі. Отже, завдяки Духові правди, Який діє через Слово Боже, Христос привертає до Себе Свій вибраний народ. ХНС 642.3

Говорячи учням про служіння Святого Духа, Ісус намагався надихнути їх радістю і надією, якими було сповнене Його серце. Він радів, оскільки мав змогу забезпечити Своїй Церкві потрібну допомогу. Дух Святий — це найбільший з усіх дарів, які Він міг просити в Отця для духовного піднесення Свого народу. Дух мав діяти як відновлювальна Сила, і без Нього жертва Христа була б даремною. Сила зла утверджувалася протягом століть, а покірність людей сатанинській неволі гідна подиву Опиратися гріхові і перемагати його можна було лише завдяки могутньому впливові Третьої Особи Божества — Духа Святого, Котрий виявляє Себе не у видозміненій енергії, а у всій повноті Божественної сили. Дух робить ефективною діяльність Спасителя світу. Дух очищає серце. Через Нього віруючий стає причетним до Божественної природи. Христос дав Свого Духа як Божественну силу для перемоги над усіма успадкованими й набутими нахилами до зла. Тим самим Він закарбував у Церкві Свій характер. ХНС 643.1

Ісус сказав про Святого Духа: “Він Мене прославить”.¹⁷ Спаситель прийшов, щоб прославити Отця, відкривши Його любов. Так і Дух повинен прославити Христа, відкриваючи світові Його благодать. Божий образ має бути відновлений у людині, тому що бездоганний характер Божих дітей прославляє Бога і Христа. ХНС 643.2

“Прийшовши, Він (Дух істини) обвинуватить світ за гріх, за праведність і за суд”.¹⁸ Проповідь Слова була б даремною без постійної присутності й допомоги Святого Духа. Лише Він є справжнім Учителем Божественної істини. Істина пробудить сумління і змінить життя лише тоді, коли Святий Дух відкриє цю істину серцю. Людина може докладно пояснювати кожну букву Слова Божого, знати всі Божі Заповіді й обітниці, але якщо Дух Святий не закарбує істини в серці, жодна душа не впаде на Скелю і не розіб'ється. Без участі Святого Духа ані освіта, ані найбільші переваги не можуть зробити людину носієм світла. Насіння Євангелія не зійде, якщо воно не буде пробуджене до життя Небесною росою. Перед тим, як була написана перша книга Нового Завіту і виголошена перша євангельська проповідь після вознесіння Христа, Святий Дух зійшов на об'єднаних у молитві апостолів. Після цього їхні вороги говорили: “…Ви наповниш Єрусалим вашою наукою”.¹⁹ ХНС 643.3

Христос обіцяв Своїй Церкві дар Святого Духа; ця обітниця належить нам так само, як і першим учням, але, як і будь- яка інша обітниця, вона дана на певних умовах. Чимало людей вірять в обітниці Господні і на повний голос заявляють, що вони належать їм. Вони говорять про Христа і Святого Духа, проте не мають жодної користі від цього. Вони не підкоряють свою душу керівництву Божественної сили. Ми не можемо використовувати Святого Духа, але Дух повинен використовувати нас. Бог діє серед Свого народу через Духа, викликаючи “за Своєю доброю волею… і бажання, і дію”.²⁰ Але чимало людей не бажають підкоритися такому керівництву. Вони продовжують керуватися власним розумом. Саме тому вони не приймають небесного дару. Дух дається лише тим, хто покірно покладається на Бога, чекає Його керівництва і милості. Люди повинні бути готовими просити й отримувати Божу силу — лише тоді вони керуватимуться нею. Це обіцяне благословення, яке людина може отримати через віру, приносить із собою інші благословення. Воно дається за багатством благодаті Христа, Котрий готовий дати кожній душі стільки, скільки вона може прийняти. ХНС 644.1

У Своїй розмові з учнями Ісус не торкався теми Своїх страждань і смерті. Його останнім Заповітом був Заповіт миру. Спаситель сказав: “Мир залишаю вам, Мій мир Я даю вам. Не так, як світ дає, Я даю вам. Хай не тривожиться ваше серце і не лякається”.²¹ ХНС 644.2

Перш ніж покинути верхню світлицю, Спаситель запропонував Своїм учням заспівати величальну пісню. Його спів не був скорботним плачем. Це був радісний пасхальний гімн: ХНС 644.3

“Хваліте Господа, всі племена,
Прославляйте Його всі народи,
Бо зміцнилось Його милосердя над нами,
А правда Господня навіки!
Алілуя!”²² ХНС 644.4

Відспівавши, вони вийшли з дому, пройшли залюдненими вулицями, минули міські ворота і рушили до Оливної гори. Ішли повільно; кожний думав про своє. Коли вони почали сходити на гору, Ісус промовив з глибоким сумом: “Ви всі спокуситеся Мною цієї ночі, бо написано: Уражу пастиря — і розсіються вівці отари”.²³ Учні слухали ці слова зі смутком і здивуванням. Вони пригадали, як у синагозі в Капернаумі Христос говорив, що Він є Хлібом життя, і через те багато хто спокусилися і відійшли від Нього. Але ці дванадцятеро не залишили свого Господа. Петро від імені своїх братів заявив про вірність Христові. Тоді Спаситель сказав: “Чи не дванадцятьох вас Я вибрав? Але один з вас є дияволом”.²⁴ У верхній горниці Ісус провістив, що один із дванадцятьох зрадить Його, а Петро зречеться Спасителя. Але тепер слова Ісуса стосувалися їх усіх. ХНС 644.5

Петро рішуче заперечив: “Хоч і всі спокусяться, — але не я!” У верхній світлиці він заявив: “За Тебе я душу свою покладу!”²⁵ Ісус попередив його, що саме цієї ночі він зречеться свого Спасителя. І знову Христос повторює застереження: “Запевняю тебе, що ти нині, цієї ж ночі, перш ніж двічі заспіває півень, тричі відречешся від Мене!” Але Петро ще сильніше запевнював: “Хоч мав би я вмерти з Тобою, — все одно не відречуся від Тебе! Так само і всі казали”.²⁵ У своїй самовпевненості вони заперечували те, на чому двічі наголосив Господь, Котрий знав усе. Вони не були готові зустріти випробування; тільки коли їх здолає спокуса, вони усвідомлять свою немічність. ХНС 645.1

Коли Петро запевняв, що піде за своїм Господом і в темницю, і на смерть, він, безперечно, був упевнений в цьому, упевнений у кожному своєму слові, проте не знав самого себе. У його серці були приховані зерна зла, які за відповідних умов могли прорости. Якби він не усвідомив цієї небезпеки, вони могли б призвести його до вічної загибелі. Спаситель бачив у ньому самолюбство і самовпевненість, які іноді перемагали в ньому навіть любов до Христа. Життя виявило в ньому нерішучість, деякі непереможені гріхи, легковажність, неосвячений характер і нездатність протистояти спокусам. Урочиста пересторога Христа — це заклик до дослідження наших сердець. Петро повинен був перестати довіряти собі, а більш глибоко повірити Христові. Якби він покірно прийняв застереження, то благав би Пастиря отари зберегти своїх овець. Коли Петро почав тонути на Галілейському морі, він вигук нув: “Господи, спаси мене!”.²⁶ Тоді Христос простягнув Свою руку і підтримав його. Так само й тепер, якби він звернувся до Ісуса з благанням: “Спаси мене від мене самого”, то отримав би допомогу. Але Петро відчув, що йому не довіряють, і це видалося йому жорстоким. Він образився і через це став ще більш самовпевненим. ХНС 645.2

Ісус із співчуттям дивиться на Своїх учнів. Він не може звільнити їх від випробувань, однак потішає і запевняє їх, що розірве кайдани смерті і Його любов до них ніколи не згасне. “А після Мого воскресіння Я випереджу вас у Галилеї”,²⁷ — сказав Ісус. Ще перед своїм зреченням Ісуса учні отримали запевнення в Його прощенні. Тому після Його смерті і воскресіння вони знали, що прощені і дорогі серцю Христа. ХНС 646.1

Ісус та учні прямували до Гефсиманського саду, розташованого біля підніжжя Оливної гори. Це було відлюдне місце, де Він часто роздумував і молився. Спаситель пояснював Своїм учням, з якою місією прийшов у світ та який духовний зв'язок вони повинні підтримувати з Ним. Тепер же Христос проілюстрував цей урок наочним прикладом. Зауваживши в яскравому місячному сяйві розквітлу виноградну лозу, Він звернув увагу учнів на неї, використовуючи як символ. ХНС 646.2

“Я є справжня Виноградна Лоза”,²⁸ — сказав Господь. Замість того, щоб вибрати Своїм символом граціозну пальму, гордовитий кедр чи міцний дуб, Ісус обирає виноградну лозу з її чіпкими вусиками. Пальма, кедр чи дуб виростають без усякої допомоги. Вони не мають потреби в опорі. А виноградній лозі потрібні підпорки, навколо яких вона обвивається і таким чином здіймається вгору. Так само й Христос у Своїй людській подобі залежав від Божественної сили. “Не можу Я Сам від Себе робити нічого”,²⁹ — говорив Він. ХНС 646.3

“Я є справжня Виноградна Лоза”. Юдеї завжди вважали виноград найблагороднішою рослиною, символом витривалості, бездоганності і родючості. Ізраїль був представлений виноградною лозою, яку насадив Бог в Обітованому краї. Юдеї надіялися на спасіння через приналежність до Ізраїлю. Але Ісус сказав: “Я є справжня Виноградна Лоза”. Отже, не думайте, що через родинні зв'язки з Ізраїлем ви станете причетними до Божого життя, спадкоємцями Його обітниці. Духовне життя ви можете знайти лише в Мені. ХНС 646.4

“Я є справжня Виноградна Лоза, а Мій Отець — Виноградар”. Небесний Отець насадив цю прекрасну Лозу на пагорбах Палестини, Він Сам був її Виноградарем. Багатьох приваблювала краса Виноградини, і вони визнавали її Божественне походження. Але для ізраїльських керівників вона була, мов корінь із сухої землі. Вони поламали її, потоптали грішними ногами. Вони навіть планували знищити її. Однак Небесний Виноградар завжди пам'ятав про Свою виноградну Лозу. Люди навіть гадали, що Лоза вже знищена, а Він узяв і посадив її з іншого боку стіни. Тепер її стовбур був схований від жорстоких людських нападів. Але галузки звисали через стіну. Вони свідчили, що виноградна Лоза продовжує жити. Через них до Виноградини могли прищепитися інші галузки. Вони також могли приносити багаті плоди, які збирали перехожі. ХНС 647.1

“Я є Виноградна Лоза, ви — галузки”,³⁰ — сказав Христос до учнів. Хоча Він збирався залишити їх, проте духовна спільність із Ним мала залишатися незмінною. Зв'язок між галузками і лозою, сказав Він, символізує ваш зв'язок зі Мною. Пагінець, прищеплений до живої лози, волокно за волокном, жилка за жилкою вростає у стовбур виноградини. Таким чином життя лози стає життям галузки. Так само й мертва в беззаконні і гріхах душа приймає життя через зв'язок із Христом. Через віру в Нього як особистого Спасителя людина з'єднується з Богом. Грішник поєднує своє безсилля з міццю Христа, свою порожнечу — з Його повнотою, свою кволість — з Його могутністю. У нього народжуються Христові думки. Божественна природа Христа торкається нашої людської природи, а наша людська — небесної. Отже, за посередництвом Святого Духа людина стає причетною до Божественної природи. Вона прийнята через Улюбленого Сина. ХНС 647.2

Цю одного разу встановлену єдність із Христом необхідно зберігати. Христос заповідав: “Перебувайте в Мені, а Я— у вас. Як галузка не може приносити плоду сама по собі, якщо не буде на виноградній лозі, так і ви, якщо не будете перебувати в Мені”.³¹ Це не випадковий дотик, не тимчасовий зв'язок. Гілка стає частиною живої виноградної лози. Від кореня до галузок безперервно й безперешкодно передаються життя, сила та родючість. Галузка, відокремлена від виноградини, не може жити. Так і ви, сказав Ісус, не зможете жити без Мене. Життя, яке ви прийняли від Мене, може підтримуватися тільки через безперервний зв'язок зі Мною. Без Мене ви не можете перемогти жодного гріха, протистояти жодній спокусі. ХНС 647.3

“Перебувайте в Мені, а Я — у вас”. Перебувати в Христі — значить безперервно приймати Його Дух і жити життям беззастережного служіння Йому. Зв'язок між людиною і Богом повинен бути постійним. Як галузка безперервно тягне соки з живої виноградини, так і ми повинні з'єднатися з Ісусом та через віру отримувати від Нього силу і досконалість Його характеру. ХНС 648.1

Корінь посилає свої життєдайні соки галузкам — аж до найвіддаленіших пагінців. Так само і Христос посилає кожному віруючому потік духовних сил. Доки душа з'єднана з Христом, їй не загрожує небезпека засохнути або померти. ХНС 648.2

Запашні плоди на гілках лози свідчать про її життя. “Хто перебуває в Мені, — сказав Ісус, — а Я в ньому, той приносить рясний урожай, бо без Мене не можете робити нічого”. Якщо живемо вірою в Божого Сина, то всі без винятку плоди Духа будуть видимі в нашому житті, і жоден з них не пропаде. ХНС 648.3

“Мій Отець — Виноградар. Усяку галузку в Мені, що не приносить плоду, Він відтинає”.³² Ззовні живець може видаватися сполученим з виноградиною, хоч насправді не мати з нею живого зв'язку. У такому разі не відбудеться жодного зростання, а отже, не буде й родючості. Саме таким зовнішнім, формальним може бути і наш зв'язок із Христом без справжнього єднання з Ним через віру. Називаючи себе віруючими, люди приєднуються до Церкви, і лише їхні характер і поведінка свідчать, чи перебувають вони у зв'язку з Христом. Якщо вони не приносять плодів, то це оманливі галузки. Не маючи живого зв'язку з Христом, вони такі ж мертві, як суха гілка. “Хто в Мені не перебуває, — сказав Христос, — буде відкинений геть, мов та гілка, і всохне; їх збирають і кидають у вогонь, і вони згорають”.³³ ХНС 648.4

“А всяку (гілку), що родить плід, очищає, щоб рясніше родила”.³² Один із дванадцятьох обраних Христом учнів незабаром мав бути відрізаний, як суха галузка, а інші зазнають тяжкого випробування, як гілки під лезом ножа садівника. Ісус послідовно й терпляче пояснював учням мету Виноградаря. Обрізування завдає гілкам болю, але ніж тримає Небесний Отець. Він чинить це не безжалісною рукою і не з байдужим серцем. Деякі галузки стеляться по землі. їх необхідно звільнити від предметів, за які вони вчепилися своїми вусиками, щоб дати їм можливість підійматися до Неба і знаходити підтримку лише в Бога. Надмірне листя теж забирає життєві соки від плодів, а тому мусить бути відсічене. Непотрібні пагінці мають бути відтяті, щоб дати доступ цілющим променям Сонця Праведності. Виноградар відрізає усе зайве, і тоді плоди виявляються ряснішими. ХНС 649.1

“У цьому прославлений Мій Отець, — сказав Ісус, — щоб ви приносили багатий урожай”.³⁴ Бог бажає виявити через вас святість, людяність і співчутливість, властиві Йому. Однак Спаситель не наказує учням працювати заради рясного врожаю. Він просто закликає їх перебувати в Ньому. “Якщо ж будете перебувати в Мені, — продовжує Він, — а Мої слова перебуватимуть у вас, то чого б тільки захотіли, просіть — і станеться вам”.³⁵ Христос перебуває у Своїх послідовниках через Слово. Це той самий життєдайний зв'язок, який порівнюється із споживанням Його тіла й питтям Його крові. Слова Христа — це дух і життя. Приймаючи їх, ви приймаєте життя Виноградини. Ви живете “кожним словом, що виходить з Божих уст”.³⁶ Життя Христа у вас приносить ті ж плоди, що й у Ньому. Перебуваючи в Христі, зберігаючи Йому вірність, отримуючи підтримку і живлення від Нього, ви принесете плоди, подібні до плодів Спасителя. ХНС 649.2

На цій останній зустрічі з учнями Ісус висловив Своє заповітне бажання: щоб вони любили один одного так, як Він полюбив їх. Він часто говорив їм про це. “Ось Моя заповідь, — неодноразово повторював Він, — щоб ви любили одне одного”.³⁷ Ось перші слова, які Він сказав, залишаючись віч-на-віч з учнями у верхній світлиці. “Нову Заповідь даю вам: Любіть один одного! Як Я полюбив вас, щоб і ви любили так один одного”.³⁸ Ця Заповідь була для учнів новою, оскільки вони не любили один одного так, як любив їх Христос. Він розумів, що їхні думки та спонукання мають відновитися. Вони повинні жити за новими принципами і через життя та смерть Христа отримати нове розуміння любові. Заповідь “любіть одне одного” набула нового значення у світлі Його самопо жертви. Уся праця благодаті — це постійне служіння, яке здійснюється з любов'ю і самовідданістю. Коли Христос жив на Землі, від Нього виходили могутні потоки Божої любові. Сповнені Його Духом християни любитимуть так, як любив Він. Те, що надихало Христа, надихатиме і їх у взаємовідносинах один з одним. ХНС 649.3

Така любов свідчить, що вони — учні Христа. “З того дізнаються всі, що ви Мої учні, коли любов матимете між собою”.³⁸ Коли люди об'єднані не примусово чи з егоїстичних інтересів, а любов'ю, їхній вплив стає сильнішим за будь- який інший. Де б не виявлялася ця єдність, вона засвідчить: у людині відтворений Божий образ і вона живе за новим принципом. Це свідчить також і про те, що Божественна природа має силу протистояти надприродним силам зла, а Божа благодать звільняє людину від вродженого егоїзму. ХНС 650.1

Любов Христа, виявлена в Церкві, безперечно, викличе гнів сатани. Христос не обіцяв Своїм учням легкого шляху. “Якщо світ вас ненавидить, — сказав Він, — знайте, що Мене він раніше від вас зненавидів. Коли б ви були від світу, то світ своє любив би; ви ж не від світу, а Я вибрав вас із світу, тому світ і ненавидить вас. Згадуйте слова, які Я сказав вам: Раб не більший за свого пана. Якщо Мене переслідували, то й вас переслідуватимуть; якщо Моє слово зберегли, то й ваше зберігатимуть. Але це все будуть робити вам задля Мого Імені, бо ж не знають Того, Хто Мене послав”.³⁹ Серед ворожнечі, небезпек, втрат і страждань Євангеліє, однак, повинно звіщатися наполегливо і безстрашно. Ті, що виконують цю роботу, ідуть слідами свого Вчителя. ХНС 650.2

На перший погляд, Христос, Спаситель світу, постійно мусив терпіти “невдачі”. Він, Провісник милості для грішного світу, здається, зробив менше, ніж бажав зробити для духовного піднесення і спасіння людства. Сатанинські сили постійно протидіяли Йому. Але Він не розчаровувався. Через пророка Ісаю Він передбачав: “Надаремно трудивсь Я, на ніщо витрачав Свою силу. Та моє право у Господа, і заплата в Бога Мого…”. І хоч Ізраїль не зібрався до Нього, Христос говорить: “І був Я шанований в очах Господніх, а Мій Бог став силою Моєю”. Христові була дана обітниця: “Так говорить Господь, Відкупитель Ізраїлів, Святий його, до зневаженого людьми, до погордженого в народі… Так говорить Господь… стерегтиму Тебе, і поставлю Тебе у Заповіт народу, щоб обновити землю, щоб розділити спустошену спадщину, щоб в'язням сказати: ‘Виходьте’, а тим, хто в темряві: ‘З'явіться!’… Не будуть голодні вони, ані спрагнені, і не вдарить їх спека, ні сонце, — бо Той, Хто їх милує, їх попровадить і до водних джерел поведе їх”.⁴⁰ ХНС 650.3

Ісус довірився цим словам і не дав сатані жодної переваги. Коли Христос робив на Землі Свої останні кроки приниження, коли глибокий смуток охопив Його душу, Він сказав учням: “Надходить князь світу, та в Мені Він не має нічого”. “Князь цього світу засуджений”. “Нині князь цього світу буде вигнаний геть”.⁴¹ Пророчим поглядом Христос бачив останні події великої боротьби. Він знав, що після Його оклику “Звершилося!” Небеса будуть тріумфувати. До Його слуху ніби вже долинали далека музика і переможні вигуки в небесних дворах. Він також знав, що цей оклик одночасно стане похоронним дзвоном по сатанинській імперії, а ім'я Христа буде прославлене в усіх куточках Всесвіту. ХНС 651.1

Христос радів, що міг зробити для Своїх послідовників більше, ніж вони могли просити чи думати. Він говорив упевнено, знаючи, що ще до створення світу існувала велична постанова. Він був переконаний: істина, озброєна всемогутністю Святого Духа, переможе в боротьбі зі злом, і забарвлений Його кров'ю прапор переможно майорітиме над Його послідовниками. Господь знав, що життя Його вірних учнів буде таким же, як і Його, — низкою безперервних перемог, хоча й не завжди видимих тут, але відчутних у великому майбутньому. ХНС 651.2

“Це Я сказав вам, — продовжив Ісус, — щоб у Мені ви мали мир. У світі зазнаєте страждання, але будьте відважні: Я переміг світ!”⁴² Отже, Христос не втрачав надії й мужності, і Його послідовники повинні виявляти таку ж непохитну віру. Вони повинні жити так, як жив Він; працювати так, як трудився Він, у всьому наслідуючи приклад Великого Учителя. Його послідовники мають бути відважними, енергійними і стійкими. Хоч вони зустрінуть на своєму шляху чимало перешкод, які здаватимуться їм нездоланними, але за підтримки Його благодаті вони повинні йти вперед. Християни не повинні нарікати на труднощі, натомість долати їх. Їм не слід впадати у відчай, але жити надією. Христос з'єднав їх із Божим престолом золотим ланцюгом Своєї незрівнянної любові. Згідно з Його наміром, вони володітимуть наймогутнішою силою у Всесвіті, яка походить із Джерела всякого добра. Вони матимуть силу протистояти злу. Тієї сили не зможуть подолати ні життя, ні смерть, ні пекло; вона зробить їх здатними перемагати, як переміг Ісус. ХНС 652.1

Христос бажає, щоб небесний порядок і небесна Божественна гармонія були відображені в Його Церкві на Землі. Таким чином Він прославиться у Своєму народі. Через Його дітей Сонце Праведності буде сяяти й освічувати своїм ясним промінням увесь світ. Христос дав Своїй Церкві все необхідне, щоб викуплені Ним люди прославили Його. Ісус наділив Свій народ здібностями і благословеннями, аби вони могли виявляти на Землі повноту Його любові. Церква, наділена праведністю Христа, є Його скарбницею, де зберігаються багатства Його милості й любові. Христос дивиться на Свій народ у його чистоті й досконалості як на нагороду за Своє приниження і бачить в ньому примноження Своєї слави. Адже Христос — це велике Джерело, з Якого випромінюється уся слава. ХНС 652.2

Спаситель закінчив Своє повчання сильними і сповненими надії словами. Після цього Він вилив Свій душевний тягар у молитві за учнів. Звівши до неба очі, Він промовив: “Отче, прийшов час. Прослав Свого Сина, щоб Твій Син прославив Тебе. Оскільки Ти дав Йому владу над усяким тілом, щоб усім тим, кого Ти дав Йому, Він дав вічне життя. Вічне життя у тому, щоб знали Тебе, єдиного істинного Бога, і Того, Кого Ти послав, — Ісуса Христа”.⁴³ ХНС 652.3

Христос завершив доручену Йому роботу — прославив Бога на Землі, відкрив Ім'я Отця. Він обрав тих, котрі мали продовжувати Його роботу серед людей. Спаситель сказав: “Я прославився в них Я більше не є у світі, а вони у світі, Я ж іду до Тебе! Отче Святий, збережи їх у Твоє ім'я — тих, яких Ти Мені дав, — щоб були одне… Та благаю не лише за них, а й за тих, що повірять у Мене через їхнє слово, щоб усі були одне… Я в них, а Ти — в Мені, хай будуть досконалі в єдності, аби світ пізнав, що Ти Мене послав і полюбив їх, так як і Мене полюбив”.⁴⁴ ХНС 653.1

Говорячи, як Можновладець, Христос віддає Свою вибрану Церкву до рук Отця. Як великий Первосвященик, Він заступається за Свій народ.Як вірний Пастир, Він збирає Свою отару під тінь Всемогутнього — до міцного, надійного сховища. Попереду — остання битва із сатаною, і Христос вийшов їй назустріч. ХНС 653.2