Христос — надія світу

Розділ 9. Дні боротьби

З ранніх років свого життя єврейська дитина повинна була підкорятися численним рабинським вимогам. Суворі правила регламентували кожний крок аж до найменших дрібниць. Під керівництвом учителів із синагоги юнацтво засвоювало всі ті незліченні постанови, яких правовірні ізраїльтяни мали дотримуватися. Але Ісус цим не цікавився. Від самого дитинства Він діяв незалежно від законів рабинів. Писання Старого Завіту стали для Нього предметом постійного дослідження, і слова “Так говорить Господь” були завжди на Його вустах. ХНС 65.1

Спостерігаючи за життям Свого народу, Він дійшов висновку, що вимоги, котрі ставить суспільство, і Божі постанови постійно вступають у протиріччя. Люди відступали від Слова Божого, звеличуючи при цьому вигадані ними теорії. За традицією, вони дотримувалися обрядів, позбавлених духовної сили. Служіння перетворилось на низку церемоній, а священні істини, котрих воно мало б навчати, залишалися прихованими для віруючих. Ісус бачив, що у такому, позбавленому віри, служінні вони не знаходили спокою для душі, не відчували духовної свободи, яку можна отримати, поклоняючись Богові в істині. Ісус прийшов, аби навчити, в чому полягає зміст поклоніння Богові, і не міг схвалювати суміш із людських вимог і божественних постанов. ХНС 65.2

Ісус відкрито не виступав проти постанов і звичаїв книжників, але коли Йому дорікали за нетрадиційну поведінку, що протирічила їхнім звичаям, Він завжди пояснював Свої дії, посилаючись на Боже Слово. М'який, лагідний і смиренний у поводженні, Ісус старався нести радість усім, з ким Йому доводилося спілкуватися. Враховуючи Його скромність і дружелюбність, книжники вважали, що їм легко вдасться вплинути на Нього. Вони наполягали, щоб Ісус підкорився правилам і традиціям, які були прийняті рабинами ще в давні часи, але Він просив дати підтвердження цим переказам у Святому Письмі. Він був готовий прислухатися до кожного слова, котре виходило з уст Божих, однак не міг коритися людським вигадкам. Здавалося, що Ісус знав Писання напам'ять від початку до кінця; Він розкривав їхнє справжнє значення. Рабини вважали приниженням навчатися від дитини, мотивуючи це тим, що завдяки посаді, яку обіймають, можуть претендувати на право пояснювати Писання, а Його обов'язок — прийняти їхні тлумачення. Їх обурювало те, що Він противився їхньому слову. ХНС 65.3

Юдейські вчителі знали, що їхні традиції не мають жодного підтвердження у Писаннях. Вони усвідомлювали, що у духовному мисленні Ісус значно перевищував їх. І все ж вони були вкрай невдоволені, що Ісус не підкорявся їхнім приписам. Не зумівши переконати Його, вони шукали Йосифа та Марію і скаржилися на Його неслухняність. Після цього Юнакові доводилося зносити докори й осуд. ХНС 66.1

Змалечку Ісус удосконалював Свій характер, і навіть повага та любов до батьків не могли примусити Його ухилитися від послуху Божому Слову. “Так написано”, — мотивував Ісус кожний Свій вчинок, що не узгоджувався із сімейними традиціями. Але тиск рабинів робив Його життя гірким. З юних років Він навчався стриманості, був стійким і терплячим. ХНС 66.2

Його названі брати, сини Йосифа, були на боці рабинів. Вони наполягали на дотриманні традицій, неначе вони були вимогами Божими. Людські постанови брати шанували навіть вище, аніж Слово Боже; їх страшенно дратувало, що Ісус міг так чітко розрізняти істину й неправду. Його беззастережний послух Законові Божому вони розцінювали як впертість. Їх дивували знання і мудрість, які виявлялись у відповідях рабинам. Вони знали, що Ісус не навчався у книжників, і водночас важко було не визнати, що Він був їхнім Учителем. Брати розуміли, що Він значно перевершує їх у плані освіти, однак не усвідомлювали того факту, що Він мав доступ до Дерева життя, до Джерела знань, про котре єврейські юнаки не мали жодного уявлення. ХНС 66.3

Христос не був прихильником відособленості. Фарисеїв особливо ображало те, що в цьому питанні Він не погоджувався з їхніми суворими правилами. Ісус бачив, що сфера релігії відмежована від суспільства високими мурами відособленості як щось надто священне для повсякденного життя. Ісус руйнував ці мури розділення. Спілкуючись з людьми, Він не питав, яку віру вони сповідують чи до якої церкви належать. Ісус виявляв Свою спасительну силу по відношенню до всіх, хто мав потребу в Його допомозі. Він не усамітнювався, не ставав пустельником, щоб таким чином продемонструвати Свою небесну природу. Спаситель ревно трудився для добра людей. Христос запроваджував принцип, за яким біблійна релігія не вимагає відлюдницького умертвіння тіла. Він навчав, що чиста неопоганена релігія призначена не лише для певних днів і особливих випадків. Завжди і всюди Христос виявляв живе зацікавлення в людях і випромінював світло радості та благочестя. Усе це було докором для фарисеїв, оскільки свідчило, що суть релігії далека від самолюбства, а їхнє патологічне зацікавлення у власній вигоді дуже далеке від справжнього благочестя. Такі фактори пробуджували в них вороже ставлення до Ісуса, і духовні керівники нації знову і знову намагалися змусити Його підкоритись їхнім правилам. ХНС 67.1

Ісус прагнув полегшити будь-яке страждання, з яким зустрічався. У Нього не було багато грошей, щоб роздавати бідним, але Він часто відмовляв Собі в їжі, щоб нагодувати тих, хто мав більшу потребу, ніж Він. Ісусові брати бачили, що Його авторитет був набагато вищим, ніж їхній. Він володів тактовністю, якої ніхто з них не мав і не бажав мати. Коли вони зарозуміло поводилися з бідними, зневаженими душами, Ісус пізніше знаходив цих нещасних, аби потішити їх словами підбадьорення. І коли Він полегшував їхні страждання, істини, котрих Він навчав, асоціювалися з Його ділами милосердя і назавжди залишалися у пам'яті людей. ХНС 67.2

Усе це не подобалось Його братам. Вони, як старші за віком, вважали, що Ісус мав би коритися їм. Вони звинувачували Його в зарозумілості, у прагненні поставити себе вище від вчителів, священиків і начальників народу. Не раз брати навіть погрожували Ісусові, намагаючись залякати, але Він не зупинявся, у всьому керуючись Писанням. ХНС 68.1

Разом з тим Ісус любив Своїх братів, ставлячись до них з незмінною добротою, хоча вони продовжували заздрити Йому, виявляючи відверте невір'я й презирство. Вони не могли зрозуміти Його поведінки. В особистості Ісуса вони вбачали великі суперечності. Справа в тому, що Він був Сином Божим і водночас безпорадною дитиною. Творець світів, Володар усієї землі, Він залишався убогим. Володіючи досконалою гідністю, Він не мав нічого спільного з гордістю і зарозумілістю. Він не прагнув земної величі і задовольнявся найскромнішим становищем. Все це дратувало Його братів, котрі не могли збагнути причин Його незмінного спокою і витримки за будь-яких обставин. Вони не знали, що “задля нас Він збіднів, щоб ми збагатились Його убозтвом”.¹ Вони також не усвідомлювали таємниці Його місії, як і друзі Йова не розуміли причини страждань і приниження свого приятеля. ХНС 68.2

Ісус залишався не зрозумілим братам, оскільки не був подібний до них. У Нього були інші ідеали. Орієнтуючись на людей, вони відвернулися від Бога, а тому їхнє життя було позбавлене Його сили. Релігійні обряди, яких вони дотримувались, не могли змінити характеру. “Бо даєте десятину з м'яти, кропу й кмину, а занедбали найважливіше в Законі: суд, милосердя і віру”.² Приклад Христа був для них постійною причиною роздратування. У цьому світі Він ненавидів тільки одне: гріх. Він не міг без болю дивитися на зло і не вмів приховати цей біль. Контраст між формалістами, які під удаваною побожністю приховували любов до гріха, та Особистістю, в Котрій завжди переважало прагнення прославити Бога, був вельми помітний навіть без особливих зусиль. Оскільки життя Ісуса засуджувало зло, Він зустрічав опір як у колі власної сім'ї, так і за її межами. Про Його чесність і безкорисливість говорили з іронією; терпіння й доброту розцінювали як боягузтво. ХНС 68.3

Христові довелося зазнати всієї гіркоти та болю, котрі випадають на долю людства. Траплялися люди, котрі зневажали Його через обставини, пов'язані з Його народженням; ще в дитинстві Йому доводилося зносити їхні сповнені презирства погляди та злі насмішки. Якби Він відповів на них хоча б одним роздратованим словом або поглядом; якби Він поступився Своїм братам навіть в одному недоброму вчинку, то вже не міг би залишатися досконалим Прикладом і не зміг би здійснити План нашого викуплення. Варто Йому було лише раз визнати, що гріх можна якимось чином виправдати, тоді сатана торжествував би, а світ був би втрачений навіки. Ось чому спокусник докладав усіх зусиль, аби зробити Його життя якнайтяжчим і таким чином схилити до гріха. ХНС 69.1

Однак на кожну спокусу у Христа була тільки одна відповідь: “Так написано”. Він рідко коли дорікав Своїм братам за недобрі вчинки, але завжди в Нього було для них слово від Бога. Коли Він не погоджувався підтримати їх у якійсь негідній справі, вони звинувачували Його в боягузтві. Але Він відповідав: “Написано”. “Страх Господній — це мудрість, а відступ від злого — це розум!”³ ХНС 69.2

Але траплялись люди, котрі шукали Його товариства, оскільки відчували мир і спокій у Його присутності; однак більшість уникали, оскільки Його непорочне життя було для них докором. Ровесники Ісуса переконували Його діяти за їхнім прикладом. Він був кмітливим і життєрадісним юнаком, а тому молодь любила Його товариство і навіть сприймала Його поради й пропозиції, які Він охоче давав, але їх дратувала Його сумлінність; чимало з них вважали Його обмеженим і надто прямолінійним. Ісус же терпляче відповідав: “Так написано”. “Як юнакові зберегти в чистоті стежку свою? Пильнуючи себе по слову Твоєму… Я в серці Своїм заховав Твоє слово, щоб мені не грішити проти Тебе”.⁴ ХНС 69.3

У Ісуса не раз запитували, чому Він такий своєрідний та неподібний до всіх інших. “Так написано”, — відповідав Він, — “Щасливі ті, що їх дорога бездоганна, що ходять за Законом Господнім. Щасливі, що Його свідчення пильнують, що шукають Його всім серцем. Вони не чинять беззаконня, ходять шляхами Його”.⁵ ХНС 69.4

Коли Його запитували, чому Він не бере участі в розвагах назаретської молоді, Він відповідав: “Так написана”. “З дороги свідчень Твоїх радію я, як маєтком великим. Про Заповіді Твої розмовлятиму і на стежки Твої дивитимусь. Я буду радіти Твоїми постановами, Слова Твого не забуду!”⁶ ХНС 70.1

Ісус ніколи не обстоював Своїх прав. Часто Він працював понад силу, тому що був покірливий і безвідмовний. Однак це Його не засмучувало; Він ніколи не падав духом, а був вище від труднощів і жив, наче зігрітий світлом Божого лиця. Він не мстив за грубість, але терпляче зносив усі образи. ХНС 70.2

Ісуса знову й знову запитували: чому Ти терпиш, коли з Тобою так жорстоко поводяться Твої брати? “Написано”, — відповідав Він, — “Сину мій, не забудь ти моєї науки, і нехай мої Заповіді стережуть твоє серце, бо примножать для тебе вони довготу твоїх днів і років життя та спокою! Милість та правда нехай не залишать тебе, — прив'яжи їх до шиї своєї, напиши їх на таблиці серця свого,— і знайдеш ти ласку та добру премудрість в очах Бога й людини!”⁷ ХНС 70.3

З того часу, як земні батьки знайшли Ісуса в храмі, Його поведінка стала для них загадковою. Він уникав суперечок, але Його приклад був для них постійним уроком. Він, здавалося, жив у іншому світі. Син Божий почував Себе щасливим на самоті з природою і з Богом. Щоразу, коли випадала вільна хвилина, Він залишав місце Своєї праці і йшов у поля, зелені долини, гори і ліси, щоб там розмірковувати про Бога, спілкуючись з Ним. Не раз світанок заставав Ісуса в усамітнених місцях, де Він перебував у роздумах, молився або досліджував Писання. Після таких годин спокою й миру Він повертався додому, аби знову виконувати Свої обов'язки, залишаючись прикладом терпіння в праці. ХНС 70.4

Христос любив і поважав Свою матір. У глибині серця Марія вірила, що народжена нею свята Дитина — давно очікуваний Месія, але не наважувалася висловлювати свою віру. Протягом усього Його земного життя вона поділяла Його страждання; їй боляче було усвідомлювати, скільки випробувань Йому доводилося зазнати в дитинстві та юності. Марії також довелося чимало пережити, захищаючи свого Сина у тих випадках, коли вважала Його поведінку правильною. Вона була впевнена, що сімейні стосунки і ніжна материнська опіка — життєво необхідні для формування характеру. Сини і дочки Йосифа знали це і, користуючись її стурбованістю, намагалися змусити Ісуса поводитися за нормами їхньої поведінки. ХНС 70.5

Марія часто вмовляла Ісуса підкоритися рабинським вказівкам, але Його неможливо було переконати зрадити Свою звичку милуватися творивом Бога і полегшувати страждання людей або безсловесних тварин. Коли священики і вчителі вимагали від Марії допомогти їм вплинути на Ісуса, вона дуже хвилювалась, однак її серце заспокоювалося, коли Ісус виправдовував Свою поведінку, наводячи тексти із Писання. ХНС 71.1

Часом її охоплювали сумніви, адже брати Ісуса не вірили, що Він посланий Богом, хоча й було безліч доказів Його божественного походження. Вона бачила, як Він жертвував Собою задля добра інших. Від Його присутності атмосфера в домі ставала чистішою, а життя, подібно до розчини, змінювало обличчя суспільства. Невинний і непорочний, Він перебував серед самовдоволених, грубих і невихованих людей: несправедливих митників, легковажних гультяїв, нечестивих самарян, воїнів-язичників, неосвічених селян та різношерстого натовпу. Для усіх втомлених людей, змушених нести життєві тягарі, Він завжди знаходив слова співчуття. Він ділив з ними їхні труднощі, навчаючи уроків, які Він засвоїв від природи, — любові, доброти і великодушності Божої. ХНС 71.2

Кожного Він учив відкривати у собі дорогоцінні таланти, які за правильного використання допоможуть набути вічних цінностей. Ісус уникав усякого марнославства і на Власному прикладі показував, що кожна хвилина життя матиме наслідки у вічності, а тому її потрібно цінувати як скарб, використовуючи для святих цілей. Він нікого не вважав нікчемою, натомість старався запропонувати кожній людині засоби для спасіння. У якому б товаристві Йому не доводилося бути, Він знаходив повчання, доречні для того часу та обставин. Він надихав надією навіть найбільш зачерствілі й безнадійні душі, запевняючи, що й вони можуть стати безгрішними і непорочними, розвиваючи у собі характер, гідний дітей Божих. Ісус часто зустрічав людей, які потрапили під вплив сатани й не мали сили вирватися із його тенет. До цих розчарованих, хворих, спокушуваних і грішних Ісус звертався зі словами любові й співчуття, які вони здатні були зрозуміти і в яких мали велику потребу. Зустрічав Він і таких, які мужньо протистояли князеві темряви. Він підбадьорював їх, запевняючи в перемозі, адже ангели Божі — на їхньому боці й можуть дарувати їм перемогу. Всі, кому Він таким чином допомагав, переконувалися: перед ними — Той, Кому можна цілковито довіритися; Він у жодному разі не видасть таємниці, якою вони поділилися з Ним. ХНС 71.3

Ісус був Лікарем як тіла, так і душі. Його серце відгукувалося на кожне страждання, з яким зустрічався, і кожному страждальцю Він приносив полегшення. Його співчутливі, приязні слова діяли як цілющий бальзам. Не можна було сказати, що Він звершував чудеса, але зціляюча сила Любові виходила від Нього і спочивала на всіх нещасних. Так скромно й ненав'язливо Він працював для людей із самого дитинства. Ось чому, коли Він почав Своє громадське служіння, так багато людей були раді спілкуватися з Ним. ХНС 72.1

Однак Ісус у дитинстві, в юності та зрілому віці залишався самотнім. Чистий і праведний, “Він топтав чавило, і нікого не було поруч з Ним”.⁸ Він ніс на Собі важкий тягар відповідальності за спасіння людей. Спаситель знав: якщо люди не здійснять рішучої переміни в своїх принципах і намірах, усі загинуть. Ось що гнітило Його душу, і ніхто не міг по-справжньому оцінити всю величину тягаря, який Він взяв на Себе. Усвідомлюючи надзвичайну важливість поставленої мети, Він спрямовував Свої зусилля на те, щоб бути “Світлом для людства”.⁹ ХНС 72.2