Христос — надія світу

Розділ 8. Відвідання Єрусалима

(На підставі Євангелія від Луки 2:41—51)

Дванадцятирічний вік вважався серед юдеїв перехідним від дитинства до юнацтва. Досягнувши цього віку, кожний єврейський хлопчик оголошувався сином закону, а також сином Божим. Йому надавались особливі можливості для здобуття релігійної освіти; він міг брати участь у святах і обрядах. Згідно з цією традицією, отрок Ісус вирушив, щоб відвідати свято Пасхи в Єрусалимі. Як і всі побожні ізраїльтяни, Йосиф і Марія щороку ходили на це торжество, і коли Ісус досяг відповідного віку, вони взяли Його із собою. ХНС 56.1

Як відомо, у юдеїв було три річних свята: Пасха, П'ятидесятниця і свято Кучок, коли всі чоловіки Ізраїлю повинні були з'являтись перед Господом в Єрусалимі. Але найбільше людей збиралося на Пасху. Чимало прибувало і з тих країн, де юдеї жили в розсіянні. З усіх куточків Палестини збиралася велика кількість людей на поклоніння Богу. Дорога з Галілеї займала декілька днів, і подорожні з метою спілкування та більшої безпеки об'єднувались у великі групи. Жінки й старші за віком люди по стрімких, кам'янистих дорогах їхали на ослах і волах, а чоловіки та юнаки йшли пішки. Зазвичай Пасха припадала на кінець березня або початок квітня, коли вся земля вкривалася квітами, а повітря наповнював пташиний спів. На всьому шляху подорожні мали можливість бачити пам'ятні місця з історії Ізраїлю, і батьки розповідали своїм дітям про чудеса, які Бог у минулому вчинив для Свого народу. Вони звеселяли свою подорож піснями і музикою, а коли, нарешті, перед ними з'являлися єрусалимські вежі, усі разом об'єднувались у тріумфальному співі: ХНС 56.2

“Ноги наші стояли в воротах твоїх, Єрусалиме.
…Нехай буде мир у твоїх мурах,
безпека в палатах твоїх!”¹ ХНС 57.1

Пасху почали святкувати на світанку історії єврейського народу. В останню ніч їхнього рабства в Єгипті, коли, здавалось, ніщо не вказувало на визволення, Бог звелів їм приготуватися до негайного звільнення. Бог попередив фараона про останній суд над єгиптянами і звелів усім юдеям зібратись у своїх домівках з родинами. Скропивши одвірки кров'ю заколеного ягняти, вони мали їсти спечене на вогні його м'ясо із прісним хлібом та гіркими травами. Він сказав: “А їсти його будете так: стегна ваші підперезані, взуття ваше на ногах ваших, а палиця ваша в руці вашій, і будете їсти його з поспіхом. Пасха це Господня”.² Опівночі повмирали усі первородні в Єгипті. Тоді фараон звелів сказати ізраїльтянам: “Устаньте, вийдіть з-посеред народу мого …йдіть, служіть Господеві, як ви казали!”³ Юдеї вийшли з Єгипту вільним народом. Господь звелів щороку святкувати Пасху. “І станеться, — сказав Він, — коли запитають вас ваші сини: що то за служба ваша, то відкажете: це жертва — Пасха для Господа, що обминув був доми Ізраїлевих синів в Єгипті, коли побивав Єгипет”.⁴ Історія про це чудове визволений повинна була передаватися із покоління в покоління. ХНС 57.2

Одразу за днем Пасхи наступало семиденне свято опрісноків. На другий день свята приносилися перед Господом перші плоди урожаю того року та ячмінний сніп. Усі обряди свята символізували служіння Христа. Визволення Ізраїлю з Єгипту було наочним уроком викуплення, про яке повинна була нагадувати Пасха. Заколене ягнятко, прісний хліб, сніп першого врожаю уособлювали Спасителя. ХНС 57.3

Для більшості людей днів Христа святкування Пасхи перетворилося на формальність. Але яке ж значення воно мало для Сина Божого! ХНС 57.4

Вперше отрок Ісус бачив храм, священиків у білому одязі, котрі звершували урочисте служіння. Він бачив на жертовнику закривавлену жертву. Разом з усіма Він схилявся у молитві в той час, як хмара пахощів здіймалася до Бога. Він був свідком обрядів пасхального богослужіння, що справляло неабиякий вплив. З кожним днем їхнє значення ставало для нього все зрозумілішим. Ритуал жертвоприношення, здавалося, мав безпосереднє відношення до Його життя. Нові, до цього часу ще незвідані почуття зароджувались у Його душі. Мовчазний, заглиблений у роздуми, Він, здавалось, вирішував якусь важливу проблему. Спасителеві відкривалася таємниця Його місії. ХНС 58.1

Поглинутий роздумами після побаченого, Він відійшов від Своїх батьків. Йому хотілося побути на самоті. Коли пасхальне служіння закінчилося, Ісус усе ще залишався у дворі храму; навіть після того, як усі прочани покинули Єрусалим, Він зостався один. ХНС 58.2

Під час відвідин Єрусалима земні батьки Ісуса хотіли показати Його видатним вчителям Ізраїлю. Він хоч і був у всьому слухняним слову Божому, однак не визнавав рабинських обрядів і звичаїв. Йосиф і Марія сподівалися, що Він, нарешті, почне поважати вчених рабинів і буде старанніше виконувати їхні вимоги. Але у храмі Бог Сам навчав Ісуса, і те, що Він отримав, почав одразу віддавати іншим. ХНС 58.3

У той день одне із приміщень храму було відведене під релігійне навчання на зразок пророчих шкіл. Тут зібралися відомі в Ізраїлі рабини зі своїми учнями; сюди ж прийшов і Ісус. Сидячи біля ніг таких поважних учених мужів, Він слухав їхні повчання. З виглядом шукача мудрості Він ставив запитання учителям стосовно пророцтв і подій, котрі вказували на прихід Месії. ХНС 58.4

Ісус справляв враження людини, котра прагне пізнання Бога. Його запитання спонукували замислитися над глибокими істинами, яким не надавали значення, але які були життєво важливими для спасіння душ. Кожне Христове запитання не тільки викривало обмеженість і поверховість знань тогочасних мудреців, а й містило в собі Божественну науку, відкриваючи істину в новому світлі. Рабини говорили про чудове звеличення, яке принесе юдейському народові прихід Месії, але Ісус нагадав їм пророцтво Ісаї, попросивши пояснити значення текстів, які говорили про страждання і смерть Агнця Божого. ХНС 58.5

Книжники, в свою чергу, ставили Ісусові запитання і були вражені Його відповідями. З покірністю дитини Він цитував слова Писання, відкриваючи таку глибину їхнього значення, про яку вчені мужі навіть не здогадувалися. Якби люди прислухалися тоді до істин, на котрі Він вказував, які зміни відбулися б у їхньому житті! Пробудився б значний інтерес до духовних предметів, і вже на початку служіння Ісуса багато хто був би готовий прийняти Його. ХНС 59.1

Рабини знали, що Ісус не навчався в їхніх школах, однак Його розуміння пророцтв значно перевершувало їхнє. У цьому мислячому хлопчині з Галілеї вони бачили того, хто подавав великі надії. Вони хотіли б, щоб Він став їхнім учнем, а в майбутньому — вчителем Ізраїлю. Рабини були готові зайнятися Його освітою, вважаючи, що такий самобутній розум мав би формуватися під їхнім безпосереднім впливом. ХНС 59.2

Слова Ісуса зворушили їхні серця, як не зворушувало жодне слово, сказане іншими людьми. Бог намагався просвітити начальників Ізраїлю, тому використав єдиний засіб, який ще міг справити на них враження. Звичайно, гордість не дозволяла їм погодитися з тим, що й вони можуть у когось учитися. Якби Ісус справив враження людини, котра хоче навчати їх, вони вважали б нижче за свою гідність слухати Його. Але рабини лестили себе думкою, що не Він, а вони навчають Його або, принаймні, перевіряють Його знання Писань. Юнацька скромність і доброзичливість Ісуса розвіяли їхнє упередження. Самі того не усвідомлюючи, вони відкрили свої серця перед Словом Божим, і Святий Дух промовляв до них. ХНС 59.3

Книжники не могли не помітити, що їхні уявлення стосовно Месії не знаходять підтвердження у пророцтві, але вони не бажали відмовитися від теорій, які тішили їхнє честолюбство. Вони не хотіли визнати, що неправильно розуміють Писання, вчителями якого вважали себе. Вони питали один у одного: звідки цей юнак, який ніде не вчився і має такі пізнання? “І Світло світить у темряві, і темрява Його не огорнула”.⁵ ХНС 59.4

А тим часом Йосиф і Марія відчували велике занепокоєння: залишаючи Єрусалим, вони втратили з поля зору Ісуса, не здогадуючись про те, що Отрок залишився у місті. Край на той час був густозаселеним, і каравани з Галілеї були дуже великими, рухались повільно. Подружжя вийшло з міста під час загальної метушні; у дорозі знайомі та друзі відволікли їхню увагу, і вони помітили відсутність Ісуса лише тоді, коли надійшла ніч. Тільки зупинившись на відпочинок, зауважили, як їм не вистачає Його допомоги. Сподіваючись, що Ісус знаходиться у їхньому гурті, вони були спокійні. Незважаючи на юний вік Ісуса, вони беззастережно довіряли Йому, знаючи, що в разі необхідності Він завжди поспішить на допомогу, запобігаючи їхнім потребам. Даремно вони розшукували Його серед знайомих. З жахом тепер пригадали, як Ірод шукав, щоб знищити Ісуса ще в дитинстві. Важкі передчуття охопили їхні серця. Вони гірко картали себе за неуважність до Сина. ХНС 60.1

Повернувшись в Єрусалим, батьки продовжували пошуки. Наступного дня, зайшовши до храму, котрий був переповнений прочанами, вони почули знайомий голос. Так, батьки не могли помилитися: цей голос відрізнявся від інших — щирий, серйозний і водночас мелодійний. ХНС 60.2

Знайшовши Ісуса у школі рабинів, вони зраділи, проте не могли забути свого розпачу й тривоги. Коли Він знову опинився з ними, мати із докором сказала: “Дитино, чому Ти нам таке вчинив? Ось Твій батько і я, страждаючи, шукали Тебе”?⁶ ХНС 60.3

“А Він їм відповів: Чому ж ви шукали Мене? Хіба ви не знали, що Мені треба бути при справах Мого Отця?”⁷ Оскільки батьки не зрозуміли Його слів, Він показав їм рукою на небо. При цьому Його лице освітилося сяйвом, яке здивувало обох. Божественність проявилася в людському єстві. Знайшовши Ісуса в храмі, батьки прислухались до Його розмови з рабинами і були вражені запитаннями і відповідями Сина. Його слова пробуджували думки, котрі неможливо було забути. ХНС 60.4

У запитанні Ісуса також містився урок: “Хіба ви не знали, що Мені треба бути при справах Мого Отця?” Ісус вже почав звершувати роботу, заради якої прийшов у світ, у той час як Йосиф І Марія занедбали свої обов'язки. Бог виявив їм велику честь, довіривши Свого Сина. Святі ангели скеровували шляхи Йосифа, щоб зберегти життя Ісуса. Вони ж на цілий день втратили з поля зору Того, про Кого повинні були пам'ятати щохвилини. І коли їхнє хвилювання минуло, вони замість того, щоб картати себе, звинуватили Його. ХНС 61.1

Цілком природно, що земні батьки Ісуса перш за все бачили в Ньому власну дитину. Він щоденно перебував із ними. Його життя, здавалось, було подібне до життя звичайних дітей, і їм важко було усвідомити, що Він — Син Божий. Їм загрожувала небезпека не оцінити належним чином благословення, дарованого у зв'язку з присутністю Спасителя світу. Гострий біль розлуки з Ним, м'який докір, який відчувався в Його словах, мали закарбувати в їхній свідомості святість батьківського обов'язку. ХНС 61.2

Відповідаючи на слова матері, Ісус уперше виявив, що усвідомлює Свій зв'язок з Богом. Перед Його народженням ангел сказав Марії: “Він буде великим і Сином Всевишнього буде названий; і дасть Йому Господь Бог престол Його батька Давида, і довіку царюватиме в домі Якова, і Його царюванню не буде кінця!”⁸ Марія зберігала ці слова у своєму серці, але, хоча вона й вірила, що її Син буде Месією Ізраїля, однак повністю не розуміла Його місії. І тепер вона так само не зрозуміла Його слів, збагнувши лише те, що Ісус відмовився від споріднення з Йосифом і оголосив Своїм Отцем Бога. ХНС 61.3

У той же час Ісус не заперечував Свого зв'язку із земними батьками. З Єрусалима Він повернувся разом з ними додому і допомагав їм у їхніх трудах. Приховавши в серці таємницю Свого покликання, Юнак покірно чекав, коли настане час Його служіння. Протягом вісімнадцяти років, відколи Він зрозумів, що є Сином Божим, Ісус визнавав узи, котрі зв'язували Його із сім'єю в Назареті, і виконував обов'язки сина, брата, друга і громадянина. ХНС 61.4

Відтоді, як Ісусові в храмі було відкрито Його призначення, Він став уникати великих зібрань народу. Йому захотілося тихенько повернутися з Єрусалима в колі лише тих, кому була відома таємниця Його життя. Пасхальним служінням Бог хотів час від часу відвертати увагу Свого народу від земних турбот і нагадувати їм про чудове визволення їх з Єгипту. Він також бажав, щоб у цьому чині Його рук народ побачив обітницю їхнього звільнення від гріха. Подібно до того, як кров заколеного ягняти оберігала оселі Ізраїлю, так і кров Христа мала спасти їхні душі. Але вони могли спастися через Христа лише у тому разі, якщо через віру зроблять Його життя своїм. Символічне служіння тільки тоді мало сенс, коли воно вказувало людям на Христа як на особистого Спасителя. Бог намагався спонукати їх роздумувати про місію Христа, вивчаючи цю істину з молитвою. Але коли народ юрбами залишав Єрусалим, збудження, що виникає під час подорожі, буденні розмови надто часто поглинали всю їхню увагу, а тому служіння, свідками якого вони були, забувалося. Тому Спаситель не виявляв бажання до спілкування. ХНС 61.5

Повертаючись з Йосифом і Марією з Єрусалима, Ісус сподівався звернути їхню увагу на пророцтва про страждання Спасителя. Як на Голгофі Він хотів полегшити горе Своєї матері, так і нині Він думав про неї. Марія мала стати свідком Його передсмертних мук; Ісус хотів, аби вона зрозуміла Його місію і укріпилася, щоб встояти, коли “меч пройде її душу”. Подібно до того, як нині Ісуса не було з нею і в горі вона розшукувала Його протягом трьох днів, так коли Він буде принесений у Жертву за гріхи світу, вона знову втратить Сина на три дні. Коли ж Він вийде з гробу, її смуток знову обернеться на радість. Наскільки легше перенесла б вона страждання, спричинені Його смертю, якби тепер зрозуміла Писання, над котрими Він спонукував її замислитись. ХНС 62.1

Коли б Йосиф і Марія зосередили свої думки на Богові у роздумах і молитвах, вони усвідомили б виявлене до них священне довір'я і не втратили б Ісуса. Через недбалість, виявлену протягом одного дня, вони втратили Спасителя, і це коштувало їм трьох днів, сповнених тривоги пошуків. Подібне може трапитись і з нами. Пусті розмови, лихослів'я, нехтування молитвою — і ми можемо одного дня втратити Спасителя. Після цього нам доведеться провести багато днів у сумних пошуках, щоб знайти Його знову і повернути втрачений нами спокій. ХНС 62.2

У спілкуванні один з одним ми повинні пильнувати, щоб не забути про Ісуса і не піти далі, навіть не помічаючи, що Його немає з нами. Коли буваємо настільки поглинуті нашими земними справами, що перестаємо думати про Того, в Кому зосереджені всі наші надії на вічне життя, ми розлучаємося з Ісусом і з небесними ангелами. Ці святі істоти не можуть залишатися там, де присутність Спасителя небажана, а Його відсутність не помічається. Ось чому так часто трапляється розчарування серед так званих послідовників Христа. ХНС 63.1

Чимало людей відвідує богослужіння, знаходячи розраду і відновлення сил у Божому Слові, проте, нехтуючи роздумами про духовне, виявленням пильності й молитвою, вони втрачають Ісуса і стають ще спустошенішими, ніж до цього. Їм не раз здається, що Бог надто суворо поводиться з ними. Вони не усвідомлюють і не бачать власної вини. Відокремлюючи себе від Ісуса, вони позбавляються світла Його присутності. ХНС 63.2

Було б добре, якби ми щодня проводили одну годину в роздумах про життя Христа, детально вивчаючи його, змальовуючи в своїй уяві кожний епізод, і особливо останні події, пов'язані з Його перебуванням на Землі. Коли ми будемо таким чином розмірковувати про Його велику Жертву заради нас, наше довір'я до Нього ставатиме постійним, а любов — живою; ми цілковито сповнимося Його Духом. Якщо бажаємо врешті-решт бути спасенними, повинні засвоїти науку каяття і приниження біля підніжжя хреста. ХНС 63.3

У наших взаємостосунках ми можемо бути благословенням один для одного. Якщо ми дійсно належимо Христові, то наші найкращі думки будуть саме про Нього. Нам буде подобатись говорити про Нього. І коли розповідатимемо один одному про Божу любов, наші серця будуть пом'якшені божественним впливом. Споглядаючи на красу Його характеру, ми будемо “змінюватися в той же образ від слави на славу”.⁹ ХНС 63.4