Христос — надія світу

Розділ 71. Слуга слуг

(На підставі Євангелій від Луки 22:7—18, 24; Йоан.13:1—17)

У верхній світлиці однієї з єрусалимських осель за столом разом зі Своїми учнями сидів Христос. Вони зібралися святкувати Пасху. Цього разу Спаситель бажав провести це свято тільки з дванадцятьма учнями. Він знав, що Його час уже настав. Ісус був пасхальним Агнцем, і того дня, коли юдеї споживали Пасху, Він мав бути принесений у жертву. Син Божий був готовий випити чашу гніву та прийняти хрещення стражданням. Але до того ще залишалося кілька спокійних годин, які Він бажав використати для добра Своїх улюблених учнів. ХНС 615.1

Усе життя Христа було присвячене самовідданому служінню. “Син Людський прийшов не для того, щоб служили Йому, а щоб послужити”.¹ Про це свідчив кожний Його вчинок. Але учні ще не засвоїли цієї науки. На останній пасхальній Вечері Ісус підтвердив Своє вчення наочним прикладом, який назавжди закарбувався в їхніх серцях і розумі. ХНС 615.2

Спілкування Ісуса з учнями переважно проходило в атмосфері спокою й радості, а тому всі дуже цінували його. Пасхальні Вечері були особливо цікавими, але цього разу Ісус був занепокоєний. Його серце було обтяжене журбою, на обличчя лягла тінь тривоги. Як тільки Він зустрівся з учнями у верхній світлиці, вони зрозуміли: Ісуса щось пригнічує, і, не знаючи достеменно причини, співчували Йому. ХНС 615.3

Коли, нарешті, усі зібралися за столом, Ісус сумно промовив: “Я дуже бажав спожити з вами цю пасху, перш ніж страждатиму; кажу вам, що вже не буду споживати її, аж поки вона не сповниться в Божому Царстві. Взявши чашу та віддавши подяку, Він сказав: Візьміть її і поділіть між собою. Кажу вам, що не питиму відтепер з плоду виноградного, аж доки не прийде Царство Боже”.² ХНС 616.1

Христос знав, що настав час Його відходу з цього світу до Отця, але, полюбивши Своїх учнів, які залишались у світі, Він полюбив їх до кінця. Ісус перебував тепер у тіні хреста; Його серце пронизував біль. Він знав, що буде покинутий у годину зради, відданий на найганебнішу смерть, якою страчували найгірших злочинців. Знав про невдячність і жорстокість тих, кого прийшов спасти. Знав, якою великою буде жертва, котру Він повинен принести, хоча для багатьох вона залишиться даремною. Він знав усе, що чекало Його, і, зрозуміло, думки про власне приниження і страждання не могли не пригнічувати Його. Але перед Ним були дванадцять учнів, які після Його мученицької смерті, ганьби і страждань залишаться у цьому світі, аби продовжувати боротьбу. Думки про те, що Йому доведеться витерпіти, завжди були пов'язані з Його учнями. Ісус не думав про Себе, а понад усе турбувався про них. ХНС 616.2

Цього останнього вечора Ісус мав багато чого сказати учням. Якби вони були готові прийняти Його повчання, то могли б уникнути болісних мук розчарування і зневіри. Але Ісус розумів: вони не в змозі вмістити того, що Він мав їм сказати. Коли Спаситель вдивлявся в їхні обличчя, слова перестороги і розради завмерли на Його устах. У тиші минали хвилини. Здавалося, Ісус чогось очікував. Учні почували себе ніяково. Співчуття і ніжність, викликані на початку смутком Христа, ніби зникли. Його сумні слова про майбутні страждання не справили на учнів належного враження. Погляди, якими вони обмінювалися, свідчили про те, що між ними немає єдності: вони заздрили один одному. ХНС 616.3

“Була й суперечка між ними, хто з них більший”.³ Це змагання навіть у присутності Христа засмучувало й ранило Його серце. Учні не полишали думки про те, що Христос відстоїть Свою владу і посяде престол Давида. Кожний з них плекав надію обійняти найвищу посаду в новому царстві. Вони порівнювали себе з іншими, і замість того, щоб визнати своїх братів вищими за себе, ставили себе на перше місце. Прохання Якова та Йоана про те, аби посісти місця праворуч і ліворуч Христового престолу, викликало обурення серед учнів. Сам факт, що ці два брати наважилися просити для себе найвищого становища, так обурив решту учнів, що це загрожувало перерости у відчуження між ними. Кожному з них здавалося, що його недооцінюють, не дорожать його вірністю і талантами. Найсуворіше осуджував Якова та Йоана Юда. ХНС 616.4

Коли учні увійшли до світлиці, де мала відбутися Вечеря, їхні серця були сповнені образи й обурення. Юда протиснувся ближче до Христа і сів ліворуч від Нього, а Йоан — праворуч. Якби було якесь ще вище місце, то Юда вважав би, що воно належить саме йому. Найвищим вважалося місце поруч зі Христом. Разом з тим Юда уже був зрадником. ХНС 617.1

Несподівано з'явилася ще одна причина для незгоди. На подібних учтах слуга за звичаєм обмивав ноги гостям. І цього разу також все було приготовлене для такого обряду: тут стояли глек з водою, умивальниця і лежав рушник. Не було тільки слуги, і цю справу повинен був зробити хтось з-поміж учнів. Одначе кожен із них, оберігаючи свій вразливий гонор, твердо вирішив не виконувати обов'язку слуги. Виявляючи стоїчну байдужість, вони, здавалося, не розуміли, що їм слід було робити; своїм мовчанням дванадцятеро свідчили про небажання принизити себе. ХНС 617.2

Що міг зробити Христос для цих бідолашних душ, аби сатана не здобув над ними остаточної перемоги? Як показати їм, що називатись учнями — ще не означає бути ними? До того ж, ім'я учня Христа не гарантує місця в Його Царстві. Як переконати їх у тому, що лише служіння любові та справжня покора є істинною величчю? Як запалити в їхніх серцях любов і зробити їх здатними зрозуміти те, що виривалося з Його душі? ХНС 617.3

Жоден з учнів не рушив з місця, аби послужити іншим. Деякий час Ісус вичікував, бажаючи пересвідчитися, що вони робитимуть далі. Потім Він, Божественний Учитель, підвівся з-за столу і, скинувши верхній одяг, який утруднював рухи, узяв рушника і підперезався ним. Учні здивовано і з цікавістю спостерігали за Його діями. “Потім налив води до вмивальниці й почав мити ноги учням, і обтирати рушником, котрим був підперезаний”.⁴ Тільки тепер учні прозріли! Гіркий сором і приниження наповнили їхні серця, оскільки всі зрозуміли невисловлений докір Христа і побачили себе в зовсім іншому світлі. ХНС 617.4

Так Христос виявив Свою любов до учнів. їхній егоїстичний дух засмутив Його, але Йому не хотілося сперечатися з ними. Натомість Учитель подав їм незабутній приклад. Його любов до них неможливо було похитнути або загасити. Ісус знав, що Отець усе віддав в Його руки, що Він від Бога прийшов і до Бога відходить. Спаситель був цілковито впевнений у Своїй Божественності, але Він зняв із Себе царський вінець і одяг Повелителя Всесвітом, прийнявши образ раба. Одним з останніх Його вчинків на Землі було те, що Він підперезався як слуга і виконав роботу слуги. ХНС 618.1

Перед Пасхою Юда вдруге зустрівся зі священиками і книжниками та домовився, що видасть їм Ісуса. А після цього знову приєднався до учнів, ніби нічого й не було, і почав разом з усіма готуватися до свята. Учні нічого не знали про плани Юди. Лише Ісус знав його таємницю і все ж не викрив Юди, тому що палко бажав спасти його. Він уболівав за Юдою так само, як і за Єрусалимом, коли оплакував приречене місто. Серце Ісуса ридало: “Як Я покину тебе?” Юда відчував стримуючу силу цієї любові. Коли руки Спасителя обмили і обтерли рушником його брудні ноги, серце Юди затремтіло і він кілька разів поривався визнати свій гріх, але так і не спромігся упокорити себе. Серце Юди закам'яніло в нерозкаянні, і на мить відкинуті гріховні спонукання знову опанували ним. Тепер Юду навіть ображало те, що Христос обмивав ноги Своїм учням. Якщо Христос міг так принизитися, міркував Юда, то Він ніяк не може бути царем Ізраїлю. Усі його надії на почесті в земному царстві були розбиті. Юда переконався, що, ідучи за Христом, нічого не здобуде. Вважаючи, що Ісус принизив Себе, Юда остаточно утвердився у своєму намірі зректися Його та визнав себе обманутим. Юдою оволодів демон, і він вирішив довести до кінця задумане — зрадити свого Господа. ХНС 618.2

Юда, обираючи місце за столом, посів чільне місце, і Христос, як слуга, йому першому обмив ноги. Що ж стосується Йоана, до якого Юда відчував найбільше неприязні, той був останнім. Але Йоан не сприйняв це за докір або неповагу. ХНС 619.1

Учні схвильовано спостерігали за діями Христа. І коли черга дійшла до Петра, той здивовано вигукнув: “Господи, чи то ж Тобі мити мої ноги?”⁵ Смирення Христа краяло його серце. Петрові стало соромно, що ніхто з учнів не зробив цієї послуги. “Що Я роблю, — сказав Ісус, — того ти нині не знаєш, але згодом зрозумієш”.⁵ Однак Петро не міг спокійно дивитися на те, що Господь, Котрого він вважав Божим Сином, виконував роботу слуги. Усе його єство протестувало проти такого приниження. Петро не усвідомлював, що саме задля цього Христос і прийшов у світ. Рішучим голосом він заперечив: “Ти не помиєш моїх ніг повіки!” Христос урочисто відповів: “Якщо не вмию тебе, не матимеш частки зі Мною”.⁶ Служіння, від якого відмовився Петро, символізувало вище очищення. Христос прийшов обмити людські серця від плям гріха. Не дозволяючи Христові обмити ноги, Петро відмовлявся від більш високого очищення, котре символізував цей смиренний учинок. Отже, Петро відкидав Господа. Дозволити Христові працювати для нашого очищення — не означає принизити Його. Справжня покора полягає в тому, щоб прийняти із вдячним серцем будь-який засіб, передбачений Богом для нашого спасіння, і самовіддано служити Христові. ХНС 619.2

Почувши слова: “Якщо не вмию тебе, не матимеш частки зі Мною”,⁶ Петро відмовився від своєї гордині й упертості. Думка про розлуку з Христом була для нього нестерпною. Це означало б для нього смерть. “Не тільки мої ноги, — сказав Петро, — а й руки та голову!”⁶ Ісус відповів: “Хто вмитий, тому потрібно тільки ноги обмити, бо весь чистий”.⁶ ХНС 619.3

Ці слова означали більше, ніж тілесне очищення. Христос говорить про вище очищення, символом якого було обмивання ніг. Людина, яка вмилася, була чистою, але ноги в сандаліях швидко запорошувалися і їх треба було обмивати знову. ХНС 619.4

Так Петро і його брати були обмиті у великому джерелі, що змиває гріх і нечистоти. Христос визнав їх Своїми, хоча спокуси ще приводили їх до гріха, і знову була потрібна очищувальна благодать. Коли Христос підперезався рушником, аби змити пил з ніг учнів, Він хотів змити з їхніх сердець відчуження, заздрість і пиху. Це було набагато важливіше, аніж обмивання забруднених ніг. У тому стані духу, в якому вони тоді перебували, ніхто з них не був готовий спілкуватися зі Христом. Доки учні не були приведені до смирення й любові, доти не могли брати участі у пасхальній Вечері, або Служінні Спомину, яке Христос був готовий встановити. їхні серця мали бути очищені. Гордість і користолюбство породжують розбрат і ненависть, але все це Ісус усунув служінням обмивання ніг. Після того почуття у всіх змінилися. Дивлячись на учнів, Ісус міг сказати: “Тепер ви чисті”. Знову запанували одностайність і взаємна любов. Учні стали покірними і готовими вчитися. Усі, окрім Юди, були готові поступитися найвищим місцем. Тепер з покірним і вдячним серцем вони могли сприймати слова Христа. ХНС 619.5

Подібно до Петра і його братів, ми також були обмиті кров'ю Христа, але не раз при зіткненні зі злом наші серця забруднюються. Ми мусимо приходити до Христа, щоб отримати Його очищувальну благодать. Петро здригався від самої думки, що руки Господа і Вчителя торкатимуться його бруд- них ніг. Однак як часто своїми грішними, занечищеними серцями ми торкаємося серця Христа! Як же засмучують Його наш гріховний характер, суєтність і гордість! Однак ми повинні прийти до Нього з усіма нашими немочами і проблемами. Лише Він може нам допомогти. Ми не готові спілкуватися з Ним, доки не очистимося Його життєдайною благодаттю. ХНС 620.1

Продовжуючи, Ісус сказав: “І ви чисті, але не всі”⁶ Він обмив ноги також Юді, однак серце учня не покорилося Христові. Воно залишилося занечищеним. ХНС 620.2

Обмивши ноги учням, Христос одягнув Свою верхню одежу, знову сів до столу і промовив: “Чи ви знаєте, що Я зробив вам? Ви називаєте Мене Вчителем і Господом, і добре кажете, бо Я Ним є. Отже, якщо Я, Господь і Учитель, помив ваші ноги, то й ви повинні мити ноги один одному. Бо Я дав вам приклад, щоб і ви робили так, як Я зробив вам. Знову й знову запевняю вас, що раб не більший від свого пана, як і посланець не більший від того, хто послав його”.⁷ ХНС 620.3

Христос хотів, щоб учні зрозуміли обмиванням ніг. Він аж ніяк не применшив Своєї гідності. “Ви називаєте Мене Вчителем і Господом, і добре кажете, бо Я Ним є”.⁷ Оскільки Він безмежно вищий від них, то це служіння набувало особливої благодаті й ваги. Вище за Христа немає нікого, але Він узявся виконати цю принизливу роботу. Аби врятувати Свій народ від егоїзму, який перебуває в людському серці і зміцнюється через самодогоджання, Христос подав приклад упокорення, не довіряючи такої серйозної справи людині. Ісус вважав її настільки важливою, що, рівний Богові, Він виконав роль слуги щодо Своїх учнів. Коли вони змагалися за вище місце, Той, перед Ким свого часу вклониться кожне коліно, Кому ангели слави вважають за честь служити, схилився, обмиваючи ноги тим, хто називав Його Господом. Він обмив ноги і Своєму зрадникові. ХНС 621.1

Своїм життям і вченням Христос залишив досконалий приклад безкорисливого служіння, котре походить від Бога. Бог не живе для Себе. Створивши світ і підтримуючи все створене, Він постійно служить іншим. Господь “велить сонцю сходити над злими і над добрими та посилає дощ на праведних і на неправедних”.⁸ І це ідеальне служіння Бог доручив Своєму Синові. Ісус був поставлений на чолі людства, аби Своїм прикладом навчати інших, що значить служити. Усе Його життя було підпорядковане законові служіння. Він служив усім і дбав про всіх. Так, Ісус жив Божим Законом і Своїм прикладом показав, як нам дотримуватися його. ХНС 621.2

Знову й знову Ісус намагався закоренити цей принцип серед учнів. Коли Яків та Йоан домагалися переваги над іншими, Христос сказав “Хто хоче між вами стати великим, той хай буде вашим слугою”.⁹ Іншими словами у Моєму Царстві всі рівні. Єдина велич цього Царства — це велич покори, єдиний шлях відзначитися — служити ближнім. ХНС 621.3

Обмивши учням ноги, Христос сказав: “Я дав вам приклад, щоб і ви робили так, як Я зробив вам”.¹⁰ Тут не йдеться про звичайну гостинність. Він мав на думці щось більше, ніж обмивання ніг гостей від дорожнього пилу. Христос у такий спосіб установив церковний обряд. Своїм учинком Господь утвердив цей обряд покори як святу Постанову. Учні повинні виконувати його і завжди пам'ятати про Господній урок смирення та служіння ближнім. ХНС 621.4

Цей установлений Христом обряд є приготуванням до святого служіння. Якщо ми викохуємо у своєму серці гордощі, зарозумілість, ворожнечу, прагнення до першості, то не можемо мати спільності із Христом. Ми не готові прийняти причастя Його тіла й крові. Тому Христос звелів спочатку виконувати цей обряд, згадуючи про Його смирення. ХНС 622.1

Приступаючи до цього служіння, Божі діти повинні пригадати слова Господа життя й слави: “Чи ви знаєте, що Я зробив вам? Ви називаєте Мене Вчителем і Господом, і добре кажете, бо Я Ним є. Отже, якщо Я, Господь і Учитель, помив ваші ноги, то й ви повинні мити ноги один одному. Бо Я дав вам приклад, щоб і ви робили так, як Я зробив вам. Знову й знову запевняю вас, що раб не більший від свого пана, як і посланець не більший від того, хто послав його. Якщо це знаєте, то ви блаженні, коли будете виконувати”.¹¹ Людина має схильність підноситися над своїм братом, працювати лише для себе і в усьому шукати першості. У більшості випадків це породжує в ній злі підозри і гіркоту. Обряд, який передує Господній Вечері, має на меті усунути ці непорозуміння, звільнити людину від егоїзму і самозвеличення. Це приведе її до впокорення серця і зробить здатною служити ближнім. ХНС 622.2

Небесний Сторож присутній на такому служінні, аби спонукати кожного до дослідження серця, переконати в гріхах і дати блаженне запевнення в їх прощенні. Христос присутній там у повноті Своєї благодаті, щоб змінити егоїстичну спрямованість думок. Святий Дух оживляє почуття тих, хто наслідує приклад Господа. Коли ми згадуємо про приниження Спасителя заради нас, то наші думки, ланка за ланкою, пов'язуються в один ланцюг спогадів про велику Божу доброту, а також прихильність і ніжність наших земних друзів. Ми почнемо пригадувати забуті нами благословення й милості, якими зловживали, доброту, на яку не звертали уваги. Ми побачимо, що гіркий корінь витіснив з нашого серця дорогоцінний паросток любові. Пригадаються вади нашого характеру, занедбання обов'язків, невдячність до Бога і холодність до братів. Ми побачимо гріх у такому світлі, в якому його бачить Бог. Наші думки перестануть бути думками самовдоволення, але самоосуду й покори. Ми відчуватимемо бажання знищити будь-яку перешкоду, яка викликала відчуження між братами. Ми залишимо злі думки і слова. Гріхи будуть визнані й прощені. Упокорювальна благодать Христа наповнить душу, а Його любов об'єднає серця в благословенній гармонії. ХНС 622.3

Коли урок приготування до служіння буде належним чином засвоєний, тоді з'явиться бажання до вищого духовного життя. На це бажання відповість божественний Свідок. Душа буде піднесена. Ми зможемо брати участь у причасті, усвідомлюючи, що наші гріхи прощені. Світло Христової праведності сповнить наш розум і храм душі. Ми побачимо Агнця Божого, “що на Себе бере гріх світу”.¹² ХНС 623.1

Для тих, хто сприймає дух цього служіння, воно ніколи не стане звичайним обрядом, а постійно навчатиме нас: “Любов'ю служіть одне одному”.¹³ Обмивши ноги учням, Христос засвідчив, що Він готовий виконати будь-яке служіння, яким би принизливим воно не видавалося, аби тільки зробити Своїх учнів спадкоємцями вічних багатств небесної скарбниці. Виконуючи цей обряд, Його учні зв'язують себе обітницею в такому ж дусі служити своїм братам. Коли ця постанова правильно виконується, тоді Божі діти вступають у святі взаємовідносини, допомагаючи і приносячи благословення одне одному. Вони поновлюють Заповіт, обіцяючи присвятити своє життя безкорисливому служінню. І не тільки ближнім. Поле їхньої діяльності таке ж просторе, як і в Господа. У світі надзвичайно багато людей очікують нашого служіння. Убогі, безпомічні, неосвічені є всюди. Хто спілкувався з Христом на Вечері у верхній світлиці, ті служитимуть людям, як і Він. ХНС 623.2

Ісус, Котрому служать усі, прийшов, щоб стати слугою усім. А оскільки Він служив усім, Йому теж служитимуть і поклонятимуться всі. А ті, хто стануть причасниками Його Божественного єства та поділятимуть з Ним радість споглядання спасенних душ, повинні наслідувати приклад цього самовідданого служіння. ХНС 623.3

Усе це міститься в словах Ісуса: “Я дав вам приклад, щоб і ви робили так, як Я зробив вам”.¹¹ Такою була мета встановленого Ним служіння. Ісус говорить: “Якщо це знаєте” [тобто якщо розумієте мету Його науки], “то ви блаженні, коли це виконуєте”.¹¹ ХНС 624.1