Христос — надія світу

69/88

Розділ 68. У зовнішньому дворі храму

(На підставі Євангелія від Йоан.12:20—43)

“Декотрі з тих, що прийшли поклонитися у свято, були греки. Вони підійшли до Филипа, що був з Вит саїди Галилейської, і просили його, кажучи: Пане, ми хочемо бачити Ісуса! Филип іде і каже це Андрієві, а далі Андрій з Филипом ідуть та й повідомляють Ісусові”.1 ХНС 591.1

Здавалося, що справа Ісуса зазнала жорстокої поразки. Він переміг у дискусії зі священиками і фарисеями, але було видно, що вони ніколи не приймуть Його як Месію. Настав час остаточного розмежування. Учні вважали становище безнадійним. Але Христос приступав до завершення Своєї праці. Наближалася велика подія, яка мала значення не лише для юдеїв, а й усього світу. Коли Христос почув наполегливе прохання “…Хочемо …бачити Ісуса” як відлуння благання голодного світу, Його обличчя просяяло і Він сказав: “Надійшла година, щоб Син Людський прославився”.2 У проханні еллінів Він бачив перші плоди Своєї великої Жертви. ХНС 591.2

Ці люди прийшли із Заходу, щоб шукати Спасителя наприкінці Його земного життя так само, як на початку приходили мудреці зі Сходу. Під час народження Христа юдейський народ настільки був захоплений своїми честолюбними планами, що не пізнав Його приходу. Мудреці ж із дарами прийшли з язичеського краю, аби поклонитися Спасителеві. Так і греки, уособлюючи племена, народи і нації світу, прийшли, щоб побачити Ісуса. Точно так народи всіх країн і всіх часів будуть прагнути до хреста Спасителя. “Багато хто прийде зі сходу й заходу і сядуть з Авраамом, Ісаком та Яковом у Царстві Небесному”.3 ХНС 591.3

Греки чули про урочистий вхід Ісуса до Єрусалима. До декотрих дійшли чутки, що Він вигнав священиків та старійшин із храму і готовий зайняти престол Давида. Греки хотіли знати правду щодо Його місії. “…Хочемо… бачити Ісуса”,2 — сказали вони. їхнє бажання було задоволене. Коли про це повідомили Ісуса, Він перебував у тій частині храму, куди мали доступ лише юдеї. Але Він вийшов до греків у зовнішній двір і особисто розмовляв з ними. ХНС 592.1

Настав час прославитися Христові. Він стояв у тіні хреста, і прохання греків свідчило: жертва, яку Він готовий принести, приведе до Бога багатьох синів і дочок. Він знав, що незабаром греки побачать Його в такому становищі, якого і не уявляли собі. Вони побачать Його поряд із грабіжником і вбивцею Вараввою, котрому юдеї віддадуть перевагу перед Сином Божим. Вони почують, як підбурювані священиками і старійшинами люди зроблять вибір. І на запитання “А що я маю зробити з Ісусом, що зветься Христос” надійде відповідь: “Хай буде розп'ятий!”.4 ХНС 592.2

Здійснюючи викуплення людських гріхів, Христос знав, що Його Царство буде зростати й охопить усю Землю. Він буде діяти як Відбудовник, і Його Дух здобуде перемогу. На мить Він поглянув у майбутнє і почув голоси тих, що звіщатимуть по всій Землі: “Ось Агнець Божий, Котрий на Себе бере гріх світу”.5 У цих чужоземцях Він бачив запоруку багатих жнив, коли стіна між юдеями та язичниками буде зруйнована і “всі народи, племена і язики”6 почують вістку спасіння. Передчуваючи Свою перемогу, Христос сказав: “Прийшов час прославитися Синові Людському”. Але Господь постійно усвідомлював, яким шляхом мав осягнути цю мету. Його близька смерть сприятиме входженню язичників до християнської сім'ї. Світ може бути врятований тільки смертю Ісуса. Подібно до пшеничного зерняти, Син Людський повинен бути вкинутий у землю, померти і бути похованим, але потім знову ожити. ХНС 592.3

Змальовуючи Своє майбутнє, Христос використав приклад із життя природи, щоб учні могли зрозуміти Його. Справжні результати місії Спасителя будуть досягнуті лише через Його смерть. “Знову й знову запевняю вас: якщо зерно пшениці, впавши на землю, не вмре, воно залишиться одне. Якщо ж умре, принесе великий врожай”.7 Пшеничне зерно, яке впало в землю, помираючи, сходить і приносить плід. Так само і смерть Христа принесе плоди для Божого Царства. Згідно із законом природи, життя є результатом Його смерті. ХНС 593.1

Хлібороб завжди спостерігає цю картину. З року в рік він поповнює запаси зерна, висіваючи найкраще насіння. Певний час зерно сховане в борозні, і лише Господь піклується про нього. Згодом із землі з'являється зелений паросток, далі колос, а потім — зерно в колосі. Але цього не станеться, якщо зерно не буде вкинуте в землю, поховане в ній і не помре. ХНС 593.2

Поховане в землі, зерно приносить плід, який, у свою чергу, також висівається. Таким чином примножується урожай. Смерть Ісуса на Голгофському хресті також мала принести плоди для вічного життя. Роздуми над цією жертвою будуть привілеєм тих, хто, прославляючи її, житимуть вічно. ХНС 593.3

Пшеничне зерно, яке зберігає своє життя, не може принести плоду. Воно залишається одне. Якби Христос хотів, Він міг би зберегти Своє життя і не померти. Але в такому разі Спаситель залишився б один. Він не міг би привести синів і дочок до Бога. Тільки віддавши Своє життя, Ісус міг дати життя людству. Тільки будучи похованим, Христос міг стати насінням для рясного врожаю — величезного зібрання людей, котрі прийдуть до Бога “з усякого племені, і язика, і народу, і люду”.8 ХНС 593.4

Христос поєднав цю істину з уроком самопожертви, який усі повинні засвоїти. “Хто любить душу свою, той погубить її; хто ж ненавидить душу свою в цьому світі, той збереже її для вічного життя”9 Кожний, хто бажає як сподвижник Христа принести плоди, повинен передусім пожертвувати собою. Життя має бути віддане на служіння людям. Самолюбство і корисливість мусять померти. Закон самопожертви — це закон самозбереження. Хлібороб зберігає своє зерно, розсіваючи його по полю. Так само і в людському житті: давати — означає жити. Буде збережене життя лише тих людей, які добровільно віддають його на служіння Богові й людям. Хто в ім'я Христа жертвує своїм життям у цьому світі, той збереже його для вічності. ХНС 593.5

Життя, прожите лише для себе, подібне до спожитого врожаю. Воно зникає, але не намножується. Людина може зібрати для себе все можливе; вона може жити, думати, планувати для своїх потреб. Але її життя минає, і вона залишається ні з чим. Закон самодогоджання — це закон самознищення. ХНС 594.1

“Хто Мені служить, — сказав Ісус, — хай іде за Мною, і де Я, там буде і Мій слуга. Якщо хто Мені служить, того пошанує Мій Отець”.10 Усі, хто разом з Ісусом несли хрест самопожертви, стануть спільниками Його слави. Переносячи приниження і страждання, Христос радів, що Його учні будуть прославлені разом з Ним, бо вони були плодами Його самопожертви. Відтворення в них Його характеру і духу — це нагорода, яка буде Його вічною радістю. І цю радість вони розділять з Ним, тому що будуть бачити в житті й серцях інших людей плоди своєї праці та жертви. Вони є співробітниками Христа, і Отець прославить їх, як прославив Свого Сина. ХНС 594.2

Висловлене греками прохання провіщало навернення язичників до Христа і відповідало головній меті Його місії. В Його уяві постали всі Його звершені для спасіння людства діла від часу накреслення на Небесах Плану спасіння і до самої, уже такої близької, смерті. Здавалося, таємнича хмара оповила Сина Божого. Його сум передався і тим, хто був поряд. Він сидів, заглиблений у роздуми. Нарешті серед загальної тиші пролунали Його журливі слова: “Нині душа Моя стривожена. І що Я скажу? Отче, спаси Мене від цієї години”.11 У передчутті майбутнього Христос уже пив гірку чашу. Його людська природа тремтіла, охоплена страхом самотності, коли здаватиметься, що Він покинутий навіть Богом, і всі вважатимуть, що це Бог Його покарав, побив і принизив. Він здригався від думки, що стане видовищем для світу; що з Ним поводитимуться гірше, ніж зі злочинцем, і Він помре ганебною смертю. Передчуття двобою із силами темряви, важкий тягар людських гріхів та гніву Отця, спричиненого цими гріхами, ослабляли дух Христа, і смертельна блідість укрила Його обличчя. ХНС 594.3

Однак Ісус цілковито підкорився волі Свого Отця. “Але ж задля цього Я і прийшов… — сказав Ісус. — Отче, прослав Своє Ім'я!”11 Тільки смертю Христа могло бути зруйноване царство сатани. Лише таким чином могла бути врятована людина і прославлений Бог. Христос погодився страждати і добровільно приніс Себе в жертву. Велич Небес погодився взяти на Себе гріх світу. “Отче, прослав Своє ім'я!” — сказав Він. Коли Христос промовив ці слова, із хмари над Ним надійшла відповідь: “І прославив Я, і знову прославлю!”11 Протягом усього Свого життя, від ясел і досі, Він прославляв Бога, а у випробуванні, яке наближалося, у Його божественно-людських стражданнях ще раз мало прославитися ім'я Його Отця. ХНС 595.1

Разом з почутим голосом із хмари заструменіло світло і ніби вогненною стіною огорнуло Христа; Він перебував в обіймах вічного Бога. Люди спостерігали це видовище з жахом і зачудуванням. Ніхто не наважився промовити й слова. Затамувавши подих, усі присутні мовчки дивилися на Ісуса. Так ще раз було дане свідчення Отця; після цього хмара піднялася і зникла в небі. Це недовге видиме спілкування між Отцем і Сином припинилося. ХНС 595.2

“А люди, що стояли й чули його, говорили: Це був грім. Інші казали: То ангел до Нього заговорив”.12 Але греки, які шукали Христа, бачили хмару, чули голос і зрозуміли значення сказаного. Вони справді зрозуміли Христа; для них Він відкрився як Божий Посланець. ХНС 595.3

Люди чули Божий голос при хрещенні Ісуса на початку Його служіння, потім під час Його переображення на горі. Тепер же, при завершенні Його служіння, Голос пролунав утретє в присутності великої кількості людей та за особливих обставин. Ісус щойно урочисто виголосив істину про становище юдейського народу. Він востаннє звернувся до людей із закликом до покаяння і пояснив, що їх чекає. Цією ознакою Бог знову засвідчив істинність Його служіння. Він визнав Того, Кого Ізраїль відкинув. “Не для Мене був цей голос, — сказав Ісус, — а для вас”.12 Це було найвище свідчення того, що Він — Месія; знамення від Отця означало, що Ісус говорив істину і був Сином Божим. ХНС 595.4

“Нині настав суд цьому світові, — продовжував Христос. — Нині князь цього світу буде вигнаний геть. Якщо Я буду піднятий від землі, то притягну всіх до Себе! Він говорив це, зазначаючи, якою смертю мав умерти”.12 Це був час кризи для світу. Якщо Ісус стане жертвою за людські гріхи, то світ побачить світло. Влада сатани над людськими душами буде зламана, а спотворений Божий образ у людях — відновлений; свята сім'я праведників нарешті успадкує небесну домівку. Такими будуть наслідки Христової смерті. ХНС 596.1

Спаситель споглядав переможну сцену, яка відкрилася перед Його очима. Він бачить хрест, жорстокість, муки розп'яття, і жахається, але знає, що скоро все буде осяяне славою. ХНС 596.2

Адже на хресті здійсниться не лише спасіння людства. Цілому Всесвітові відкриється Божа любов. Князь цього світу буде вигнаний, а звинувачення, які він висував проти Бога, будуть спростовані. Ганьба, яку він кинув на Бога, буде змита назавжди. Як ангели, так і люди, будуть привернені до Спасителя. “Коли Я буду піднятий від землі, — сказав Ісус, — то притягну всіх до Себе”.12 ХНС 596.3

Христос промовив ці слова в присутності великої кількості людей, і хтось із них сказав: “Ми чули із Закону, що Христос перебуває вічно, а Ти кажеш, що Син Людський має бути піднятий. Хто Цей Син Людський? Тоді сказав їм Ісус: Ще деякий час Світло є між вами. Ходіть, доки маєте Світло, щоб вас не огорнула темрява; а хто ходить у темряві, не знає, куди йде. Доки маєте Світло, вірте у Світло, щоб ви стали синами Світла!”. ХНС 596.4

“Хоча Він зробив перед ними стільки чудес, вони не повірили в Нього”.13 Якось вони спитали Спасителя: “Яку ознаку Ти зробиш, щоб ми побачили і повірили Тобі?”.14 Людям були дані численні ознаки, але вони закривали свої очі та робили запеклими свої серця. І ось тепер, коли промовляв Сам Отець і неможливо було вимагати більших ознак, вони, як і раніше, відмовлялися вірити. ХНС 596.5

“Все ж таки багато із старших повірили в Нього, але через фарисеїв не признавалися, щоб їх не вигнали із синагоги”.15 Для них людська слава була дорожча за Боже схвалення. Щоб уникнути нарікання і ганьби, вони зреклися Христа і відкинули дар вічного життя. Скільки ж людей протягом наступних століть чинили так само! Таких Спаситель застерігає: “Хто любить душу свою, той погубить її”,9 “Хто відрікається від Мене і не приймає Моїх слів, той має свого суддю: слово, яке Я сказав, — воно судитиме його останнього дня”.16 ХНС 596.6

Горе тим, що не пізнали часу своїх відвідин! Повільно і з великим жалем Христос назавжди покинув храм. ХНС 597.1