Христос — надія світу

68/88

Розділ 67. “Горе вам, фарисеї”

(На підставі Євангелій від Матв.23; Марк.12:41—44; Луки 20:45—47; 21:1—4)

Це був останній день, коли Христос навчав у храмі, Увага численного натовпу, який зібрався в Єрусалимі, була прикута до Нього. Люди заповнили двори храму, спостерігаючи за дискусією, і жадібно ловили кожне слово з уст Ісуса. Ніколи нічого подібного вони не бачили. Серед натовпу стояв молодий Галілеєць без жодних світських почестей чи царських відзнак. Його оточували священики в коштовному вбранні, керівники ізраїльського народу в мантіях і при відзнаках, що вказували на їхнє високе становище, книжники із сувоями, на які вони часто посилалися. Ісус стояв перед ними спокійно, з царською гідністю. Наділений небесним авторитетом, Він безстрашно протистояв Своїм противникам, які відкинули і зневажили Його вчення, а тепер чигали на Його життя. Більшість із них нападали на Спасителя, але їхні зусилля упіймати Його в пастку й засудити були даремні. Він відбивав усі їхні напади, представляючи чисту, ясну істину всупереч омані священиків і фарисеїв. Він показав цим керівникам їхнє справжнє становище та неминуче покарання, до якого призведуть закам'янілість сердець і злі вчинки. Вони отримали серйозне застереження. Однак Христос повинен був виконати ще одну справу, ще один намір. ХНС 579.1

Цікавість людей до Христа і Його праці безупинно зростала. Люди були зачаровані Його вченням, але вони опинилися перед складним вибором. Вони вважали священиків і старійшин розумними й побожними, тому в духовних справах беззаперечно підкорялися їхньому авторитетові. Але тепер люди зауважили, що рабини намагаються знеславити Ісуса — Учителя, чеснота Котрого сяяла все яскравіше після кожного нападу на Нього. Люди спостерігали за похмурими обличчями священиків і старійшин, за їхнім занепокоєнням і збентеженням. Вони дивувалися, чому керівники не вірили в Ісуса, адже Його повчання були такими ясними і доступними. Вони не знали, який обрати шлях, і напружено стежили за кожним рухом тих, чиїх порад завжди дотримувалися. ХНС 580.1

Своїми притчами Христос бажав застерегти старійшин та навчити людей, котрі прагнули Його науки. Але тепер треба було говорити ще ясніше. Через повагу до традицій і сліпу довіру до священиків люди стали, наче раби. Христос бажав розірвати ці пута, викрити справжній характер священиків, правителів і фарисеїв. ХНС 580.2

“На сидіння Мойсееве посідали книжники та фарисеї, — сказав Ісус. — Усе, що вони скажуть вам, робіть і виконуйте; але так, як вони, не чиніть, бо вони кажуть і не роблять”.1 Книжники і фарисеї приписували собі божественний авторитет, посилаючись при цьому на Мойсея. Вони стверджували, що посідають його місце як тлумачі Закону і судді юдейського народу, а від людей вимагали поваги і цілковитого послуху. Ісус звелів Своїм слухачам виконувати те, чого навчали рабини згідно з Законом, але не наслідувати їхнього прикладу, бо самі вони не чинили за своєю наукою. ХНС 580.3

Більша частина їхнього вчення суперечила Писанням, тому Ісус сказав: “Вони в'яжуть важкі, непосильні тягарі й кладуть на плечі людей, а самі й пальцем своїм не хочуть їх поворухнути”.2 Фарисеї запровадили велику кількість заснованих на переказах обрядів і цим нерозсудливо обмежували свободу людини. Деякі постанови Закону вони пов'язували з обов'язковим виконанням обрядів, якими самі потай нехтували і від виконання котрих, коли це їм було вигідно, ухилялися. ХНС 580.4

Продемонструвати своє благочестя — ось якою була їхня головна мета. Заради цього вони не гребували нічим. Бог сказав Мойсею про Заповіді: “І прив'яжеш їх на ознаку на руку свою, і будуть вони пов'язкою між очима твоїми”.3 Ці слова мають глибокий зміст. Якщо людина серйозно розмірковує над Божим Словом і впроваджує у власне життя його святі вимоги, це ушляхетнює її. Принципи Божого Закону будуть явлені у праведних, милосердних учинках. Людина буде чистою від підкупу і всього зіпсованого й оманливого. Діла її будуть сповнені любові й милосердя. Очі, спрямовані до благородної мети, залишаться чистими і правдивими. Вираз обличчя і погляд очей свідчитимуть про шляхетний характер того, хто любить і шанує Боже Слово. Але юдеї днів Христа не володіли прозорливістю. Дане Мойсееві повеління витлумачувалося таким чином, ніби Божі Заповіді люди повинні буквально носити на своєму тілі. Їх записували на смужках пергаменту і пов'язували навколо голови і зап'ястя рук так, щоб усі бачили. Але від цього Божий Закон не ставав ближчим серцю і розумові. Пергаментні пов'язки люди носили лише для того, щоб привертати до себе увагу. Вважалося, що такі дії свідчать про побожність та викликають людську повагу. Ісус засудив цю фальшиву практику. ХНС 581.1

“Усі свої діла вони роблять, щоб їх бачили люди. Роблять ширшими свої філактерії та побільшують китиці, люблять почесні місця на бенкетах і перші місця в синагогах, а також вітання на майданах, щоб їх люди кликали: Учителю! Ви ж не називайте себе вчителями, один-бо є у вас Учитель, а всі ви — брати. І не називайте нікого на землі отцем, бо є один у вас Отець — Небесний. Не називайтеся і наставниками, бо є один у вас Наставник — Христос”.4 Такими зрозумілими словами Христос розкрив егоїстичні прагнення тих, котрі невтомно шукали першого місця і влади, демонструючи удавану покору, у той час як серце було сповнене користолюбства і заздрощів. Коли людей запрошували на гостину, то визначали їм місця відповідно до їхнього становища; і кому відводили перші місця, до тих виявляли особливу увагу й пошану. Фарисеї завжди прагнули займати саме такі місця. Христос докоряв їм за це. ХНС 581.2

Ісус засудив також марнославство, котре виявлялося у прагненні називатися вчителями і наставниками. Такий титул, говорив Спаситель, належить не людям, а Христові. Священики, книжники, старійшини, тлумачі й охоронці Закону — усі були братами та дітьми Єдиного Отця. Ісус пояснював людям, що вони не повинні нікому присуджувати почесних титулів, які б указували на право панувати над сумлінням і вірою інших людей. ХНС 582.1

Якби сьогодні Христос був на Землі серед тих, котрі носять титули “святий” або “пресвятий”, то чи не повторив би Він слова: “Не називайтеся наставниками, бо є один у вас Наставник — Христос”4? Писання свідчать про Бога: “…Святе та грізне Його ім'я!”.5 Якій людській особі личать такі титули? Як мало в людини мудрості й праведності порівняно із значенням цих титулів! І як же багато тих, хто, привласнивши цей титул, фальшиво представляють ім'я й характер Бога! Як часто світське честолюбство, деспотизм і найпотворніші гріхи приховуються під пишними шатами високого і святого служіння! ХНС 582.2

Спаситель продовжував: “Найбільший з вас хай буде вам слугою. Бо хто себе підноситиме, буде принижений, а той, хто принижуватиме себе, — буде піднесений”.6 Христос знову і знову навчав, що справжня велич визначається моральними чеснотами. За небесною оцінкою, велич характеру полягає в тому, щоб жити для блага своїх ближніх, чинити діла любові й милосердя. Христос, Цар Слави, служив грішним людям. ХНС 582.3

“Горе ж вам, книжники та фарисеї, лицеміри, — сказав Ісус, — що ви зачиняєте Царство Небесне перед людьми: і ви не входите, і тим, що йдуть, не дозволяєте ввійти”.7 Перекручуючи Писання, священики і книжники засліплювали розум тих, хто міг би одержати пізнання про Царство Христове і те внутрішнє божественне життя, котре є головною умовою для досягнення справжньої праведності. ХНС 582.4

“Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, бо ви поїдаєте хати вдовиць і напоказ довго молитеся, — за це отримаєте дуже тяжкий осуд!”7 Фарисеї мали великий вплив на народ і використовували його у власних інтересах. Вони входили в довір'я до побожних жінок-удовиць і потім намовляли їх віддати все своє майно для храму. А здобувши їхні гроші, хитрі інтригани використовували їх для власних цілей. Приховуючи власну нечесність, вони довго молилися перед людьми, виставляючи напоказ свою побожність. Христос підкреслив, що таке лицемірство принесе їм ще більший осуд. Нині також цей докір стосується багатьох, котрі претендують на велику побожність. Їхнє життя заплямоване егоїзмом, пожадливістю, але вони приховують це під маскою позірної чистоти і певний час ошукують своїх ближніх. Проте вони не зможуть обманути Бога: Він читає всі наміри їхнього серця і судить кожну людину за її вчинками. ХНС 582.5

Христос нещадно засуджував зловживання, але разом з тим намагався зміцнити в людині почуття обов'язку. Він докоряв фарисеям за егоїзм, який призводив до здирства та зловживання дарами вдовиць. Але водночас знайшов похвальні слова для вдовиці, яка принесла свій дар до Божої скарбниці. Якщо навіть хтось зловживає цими дарами, однак податель не втрачає Божого благословення. ХНС 583.1

Ісус був у дворі храму, де стояли скриньки скарбниці, і спостерігав за тими, хто приносив свої дари. Чимало багатих людей приносили великі суми і клали їх до скарбниці так, щоб усі бачили. Ісус дивився на них зі смутком, але нічого не говорив про ці щедрі дари. Раптом Його обличчя просяяло: Він побачив бідну вдовицю, котра наближалася нерішуче, ніби боячись бути поміченою. Коли повз неї проходили багаті й горді зі своїми дарами, вона зі страхом відступала назад, не насмілюючись наблизитися. Однак бажала зробити бодай найменше для справи, яку любила. Вона глянула на дар у своїй руці — такий мізерний порівняно з пожертвуваннями оточуючих. Але це було все, що вдова мала. Улучивши сприятливу мить, вона квапливо поклала свої дві лепти до скриньки і поспішила геть. Але тут вона зауважила на собі уважний погляд Ісуса. ХНС 583.2

Спаситель покликав Своїх учнів і звернув їхню увагу на убогу вдовицю. Вона почула слова похвали: “Запевняю вас, що ця бідна вдова вкинула більше за всіх тих, що кидали тут до скарбниці”.8 Очі жінки наповнилися сльозами радості, коли вона усвідомила, що її вчинок справедливо оцінений. Багато хто порадив би їй залишити цю мізерну суму собі, бо, потрапивши до рук ситих священиків, вона загубиться серед інших багатих пожертвувань. Але Ісус зрозумів її спонукання. Жінка вірила, що храмове служіння встановлене Богом, і прагнула зробити все можливе для підтримки цього служіння. Вона зробила, що могла. Про її вчинок пам'ятатимуть у всі часи, і він стане для неї радістю у вічності. У свій дар убога вдовиця вклала серце, а тому його цінність вимірюється не кількістю і вартістю вкинутих монет, а любов'ю до Бога і піклуванням про Його справу. ХНС 583.3

Ісус звернув увагу учнів на те, що ця бідна вдова “вкинула більше за всіх”. Багаті давали зі свого достатку, причому часом лише для того, щоб інші побачили і похвалили їх. Дари багатих не позбавляли їх добробуту і навіть розкошів. Фактично, вони не жертвували нічим, і тому їхні дари аж ніяк не могли зрівнятися з удовиною лептою. ХНС 584.1

Мотиви, якими ми керуємося у своїх вчинках, розкривають їхнє справжнє значення, тавруючи їх ганьбою або ж відзначаючи високу мораль. Для Бога найціннішими є не ті вчинки, які всі бачать і вихваляють. Незначні обов'язки, які ми виконуємо з радістю, наші непомітні скромні дари, які, з людської точки зору, не мають жодної цінності, часто отримують найвищу оцінку в Божих очах. Сповнене любові й віри серце дорожче для Бога, ніж усі найкоштовніші дари. Бідна вдовиця віддала все, що мала, аби зробити хоча б найменше. Вона відмовила собі в їжі, щоб віддати ці дві лепти на улюблену справу. Вона зробила це з вірою й надією, що Небесний Отець не залишить її у злиднях і біді. Саме такий дух щедрості і дитяча віра були високо оцінені Спасителем. ХНС 584.2

Чимало бідних людей прагнуть виявити Богові вдячність за Його милість та істину. Поруч зі своїми багатшими, заможнішими братами вони бажають підтримувати Божу справу. Цих людей не можна відкидати. Дайте їм можливість внести свою лепту до небесної скарбниці. Якщо ці скромні дари принесені від серця, переповненого любов'ю до Бога, вони стають священним, найціннішим пожертвуванням, яким Бог особливо задоволений, і Він благословляє таких людей. ХНС 584.3

Коли Ісус сказав, що вдова “вкинула більше за всіх”, Він мав на думці не тільки її спонукання, а й плоди, які принесе її дар. Ці “дві лепти, цебто гріш”,9 збагатили Божу скарбницю набагато більше, ніж пожертви багатих юдеїв. Вплив цього малого дару подібний до ріки, котра у своєму витоку була маленьким струмочком, але протягом століть розширювалася і поглиблювалася. Тисячами шляхів ці невеликі кошти приносили полегшення бідним та сприяли поширенню євангельської вістки. Приклад удовиної самопожертви вплинув на тисячі сердець в усіх країнах і в усі часи. Він промовляв як до багатих, так і бідних, і їхні пожертвування ще більше підносили вартість вдовиного дару. Боже благословення, виголошене над лептою вдови, зробило її джерелом великих справ. Так буде з кожним даром і кожним учинком, які здійснені зі щирим бажанням прославити Бога. Такі дари і вчинки є частиною плану Всевишнього. Жодна людина не в змозі виміряти їхніх добрих наслідків. ХНС 585.1

Спаситель продовжував викривати книжників і фарисеїв: “Горе вам, проводирі сліпі, що кажете: Хто клянеться храмом, то це нічого, а хто клянеться золотом храму, той винний. Безумні й сліпі! Що бо є більшим, золото чи храм, що освячує золото? І ще: Хто клянеться жертовником, то це нічого, а хто клянеться даром, що на ньому, той винний. Нерозумні й сліпі! Що більше: дар чи жертовник, що освячує той дар?”10 Юдейські священики витлумачували Божі вимоги, виходячи зі своїх вузьких хибних міркувань. Вони намагалися провести чітку межу між різними гріхами, вважаючи одні маловажливими, а інші, котрі, здавалося б, призводили до менш тяжких наслідків, — непростимими. За гроші вони звільняли людей від їхніх клятв, а за великі суми готові були замовчувати навіть страшні злочини. Водночас священики та правителі суворо засуджували незначні людські помилки. ХНС 585.2

“Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, бо даєте десятину з м'яти, кропу й кмину, а занедбали найважливіше в Законі: суд, милосердя і віру; і це належить робити, і того не залишати”.11 Ісус знову звинувачує священиків у зловживанні святими обов'язками, не скасовуючи самих обов'язків. Система десятини — це Божа постанова, що бере свій початок з давніх-давен. Авраам, батько усіх віруючих, давав десятину з усього свого майна. Юдейські керівники визнавали обов'язок віддавати десятину, і це було справедливо; але вони позбавляли людей можливості виконувати свої обов'язки з власних переконань. На кожний випадок були встановлені свавільні правила. Вимоги стали настільки складними, що їх неможливо було дотримуватися. Ніхто не знав, виконав він свою повинність чи ні. Бог дав справедливі розумні постанови, але священики й рабини зробили їх важким тягарем. ХНС 585.3

Усі Божі повеління — важливі. Христос визнавав сплату десятини обов'язковою, але Він наголошував, що це не може виправдати нехтування іншими обов'язками. Фарисеї були скрупульозними у сплаті десятини з овочів та всієї городини, як, наприклад, м'яти, кропу й кмину. Це коштувало їм недорого, проте створювало репутацію святих людей. Водночас їхні непотрібні обмеження пригнічували людей і руйнували повагу до встановленої Богом святої системи. Фарисеї займали людський розум другорядними справами і відвертали увагу від головних істин, нехтуючи найголовнішим у Законі: справедливістю, милосердям та істиною. “Це належить робити, — сказав Христос, — але і того не залишати”.11 ХНС 586.1

Рабини перекручували й інші закони. У постановах, даних через Мойсея, заборонялося їсти нечисте. Вживання м'яса свиней та інших нечистих тварин було заборонене, тому що така їжа могла занечистити кров і навіть призвести до смерті, Але фарисеї не залишили цих обмежень такими, якими їх дав Бог. Вони впадали у невиправдані крайнощі. Зокрема, від людей вимагалося проціджувати всю питну воду, аби часом туди не потрапила якась комаха, яку зараховували до нечистих. Зіставляючи ці дріб'язкові вимоги і тяжкі гріхи фарисеїв, Ісус сказав: “Проводирі ви сліпі, що відціджуєте комара, а верблюда ковтаєте!”12 ХНС 586.2

“Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, бо ви подібні до гробів побілених, які зовні видаються гарними, а всередині повні мертвих кісток і всякої нечистоти”.13 Як побілені прикрашені гробниці містять у собі зотлілі останки, так і зовнішня святість священиків та юдейських керівників приховувала беззаконня. ХНС 586.3

Ісус продовжував: “Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, бо будуєте гробниці пророкам і прикрашаєте пам'ятники праведникам, і кажете: Коли б ми жили в дні наших батьків, то не були б їхніми спільниками в пролитті крові пророків! Отак свідчите самі собі, що ви є синами тих, що вбивали пророків”.14 Щоб ушанувати померлих пророків, юдеї з великою ревністю прикрашали їхні могили, але при цьому не втілювали в життя повчань цих пророків і не зважали на їхні докори. ХНС 587.1

За днів Христа із забобонною пошаною ставилися до місць поховання померлих, і через те великі суми грошей витрачалися на прикрашання гробниць. Але в Божих очах це було ідолопоклонством. Надмірна пошана до мертвих виявляла, що люди не люблять Бога понад усе та своїх ближніх, як самих себе. Таке ж ідолопоклонство, але ще більшою мірою відбувається і в наші дні. Нехтуючи потребами вдів та сиріт, хворих і бідних, чимало християн споруджують коштовні пам'ятники померлим. Для цього люди не шкодують ані часу, ані грошей, ані сил, а тим часом обов'язки щодо живих, на які чітко вказував Христос, залишаються занедбаними. ХНС 587.2

Фарисеї будували гробниці для пророків, прикрашали їх і говорили: “Коли б ми жили в дні наших батьків, то не були б їхніми спільниками в пролитті крові пророків”14 Але водночас ці люди складали плани вбивства Божого Сина. Це повинно стати повчанням для нас, відкрити очі на здатність сатани опановувати людським розумом, який віддаляється від світла істини. Багато людей ідуть шляхом фарисеїв. Вони вшановують мучеників за віру, дивуються сліпоті юдеїв, котрі відкинули Христа. Якби ми жили за днів Ісуса, думають вони, то з великою радістю прийняли б Його вчення і не розділили б вини тих, котрі відкинули Спасителя. Але коли послух Богові вимагає самопожертви і смирення, тоді ці люди зрікаються власних переконань і не підкоряються їм. Отже, вони виявляють дух фарисеїв, яких засудив Ісус. ХНС 587.3

Юдеї не розуміли тієї великої відповідальності, яка лягала на них за відкинення Христа. Відколи була пролита перша невинна кров, відколи праведний Авель загинув від руки Каїна, ця історія повторювалася знов і знов. Таким чином, дедалі більша вина лягала на людей. У кожному столітті пророки підносили свій голос проти беззаконня царів, провідників народу і самого народу, звіщаючи Божі слова та підкоряючись Його волі, нерідко навіть ціною власного життя. Із покоління в покоління накопичувалася страшна відплата для тих, котрі відкидали світло істини. І нині Христові вороги накликають подібну кару на свої голови. Гріх священиків і старійшин був більший, аніж гріх попередніх поколінь. Через відкинення Спасителя вони стали відповідальними за кров усіх убитих праведників, починаючи від Авеля і аж до Христа. Чаша їхнього беззаконня була майже переповнена, і незабаром вона мала вилитися на їхні голови справедливим покаранням. З цього приводу Ісус сказав: “Щоб упала на вас уся кров праведників, пролита на землі, від крові праведного Авеля до крові Захарії, сина Варахії, якого вбили ви між храмом і жертовником. Запевняю вас: це все прийде на цей рід”.15 ХНС 587.4

Книжники і фарисеї, слухаючи Ісуса, розуміли істинність цих слів. Вони знали, як був убитий пророк Захарія. У той час, як у його устах ще звучали слова Божої перестороги, демонська лють охопила царя-відступника, і за його наказом пророк був убитий. На каменях храмового двору запеклася його кров, яку неможливо було змити, і це залишалося свідченням проти бунтівного Ізраїлю. Доки стоятиме храм, доти залишатиметься пляма від тієї праведної крові, волаючи до Бога про помсту. Коли Ісус пригадав ці страшні гріхи, усіх присутніх охопив жах. ХНС 588.1

Дивлячись у прийдешнє, Ісус проголосив, що нерозкаяність юдеїв та їхня нетерпимість щодо Божих слуг у майбутньому будуть такими ж, як і в минулому. “Тому Я посилаю до вас пророків, мудреців та книжників; з них деяких уб'єте і розіпнете, а деяких будете бичувати у ваших синагогах і гнати з міста до міста”.16 Пророки і мудреці, сповнені віри і Святого Духа, такі, як Стефан, Яків і багато інших, будуть засуджені та вбиті. З піднесеною до неба рукою, осяяний божественним світлом, Христос промовляв до присутніх як Суддя. Його голос, який завжди благав і нагадував, тепер докоряв і засуджував. Слухачі тремтіли. Враження від Його слів і вигляду ніколи не зітреться з пам'яті слухачів. ХНС 588.2

Обурення Ісуса було спрямоване проти лицемірства і тяжких гріхів, за допомогою яких люди руйнували власні душі, обманювали народ і ганьбили Бога. В оманливих лицемірних міркуваннях священиків і старійшин Господь бачив дію сатанинських сил. Ісус гостро і переконливо викривав гріх, але не закликав до помсти. Христос палав святим гнівом проти князя темряви, однак не виявляв роздратування. Християнин, який живе в гармонії з Богом і володіє такими чеснотами, як любов і милосердя, так само відчуватиме справедливе обурення проти гріха, але не відповідатиме образою на образу. Навіть при зустрічі з тими, котрі, перебуваючи в полоні сатани, відстоюють неправду, християнин зберігатиме спокій та витримку, черпаючи сили від Христа. ХНС 589.1

Коли погляд Божого Сина зупинився на храмі, а потім на слухачах, на Його обличчі з'явилося божественне співчуття. Голосом, сповненим болю і гірких сліз, Він вигукнув: “Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків і побиваєш камінням посланих до тебе! Скільки разів хотів Я зібрати твоїх дітей, як квочка збирає своїх курчат під крила, та ви не захотіли!”.17 Ці слова були викликані розпукою через скору розлуку. У плачі Ісуса виливалося серце самого Бога. Це було таємниче прощання довготерпеливої любові Божества. ХНС 589.2

Фарисеї і саддукеї замовкли. Ісус покликав учнів і був готовий залишити храм не як переможений утікач від Своїх противників, а як Той, Хто завершив Свою роботу і вийшов з битви Переможцем. ХНС 589.3

Перлини істини, які цього знаменного дня падали з уст Христа, були зібрані, як дорогоцінний скарб, багатьма серцями. У них зародилися нові думки, збудилися нові прагнення, для них почалася нова історія. Після розп'яття і воскресіння Христа ці люди виступили вперед і виконали божественне доручення з мудрістю і ревністю, гідними величі цієї роботи. Вони понесли вістку, яка зворушувала людські серця та руйнувала давні забобони, які так довго обтяжували життя тисяч людей. Перед їхнім свідченням людська філософія і теорія виглядали порожніми байками. Слова Спасителя, які Він промовив до здивованого й охопленого шанобливим страхом натовпу в Єрусалимському храмі, мали могутній вплив. ХНС 589.4

Але Ізраїль як народ відокремився від Бога. Природні гілки маслини відломилися. Востаннє дивлячись на інтер'єр храму, Ісус сумно промовив: “Ось, залишається вам ваш дім порожнім. Кажу вам: не побачите Мене відтепер, доки не скажете: Благословенний, Хто йде в ім'я Господнє”.18 Досі Він називав храм домом Свого Отця, але тепер, коли Син Божий покине його стіни, Бог назавжди залишить храм, споруджений для Його слави. Відтепер храмові церемонії не матимуть жодного значення, а служіння в ньому перетвориться на насмішку. ХНС 590.1