Христос — надія світу

Розділ 65. Повторне очищення храму

(На підставі Євангелій від Матв.21:12—16, 23—46; Марк.11:15—19, 27—33; 12:1—12; Луки 19:45—48; 20:1—19)

На початку Своєї діяльності Христос вигнав із храму тих, хто оскверняв його своєю нечестивою торгівлею. Тоді Його рішучі божественні дії викликали страх у нечесних гендлярів. При завершенні Своєї місії Він знову ввійшов до храму і знайшов його ще більш опоганеним, ніж раніше. Зовнішній двір храму більше нагадував величезний двір для худоби. Ревіння тварин і дзвін монет змішувалися з гнівною лайкою торговців; серед цього галасу ледве було чути голоси людей на богослужінні. Служителі храму також були зайняті купівлею-продажем та обміном грошей. Жадоба наживи настільки поглинула їх, що в очах Божих вони були не кращими за злодіїв. ХНС 557.1

Священики і старійшини майже не усвідомлювали важливості роботи, яку були покликані виконувати. На свята Пасхи і кущів у жертву приносилися тисячі тварин, і священики виливали їхню кров на жертовник. Юдеї звикли до кривавих жертов і майже не усвідомлювали, що це гріх спричинив пролиття крові тварин. Вони не розуміли і того, що жертвоприношення тварин символізувало жертву Єдинорідного Сина Божого, кров Якого мала пролитися за гріхи світу. Жертвоприношення повинні були спрямовувати погляди людей на розп'ятого Спасителя. ХНС 557.2

Христос дивився на безвинних жертовних тварин і бачив, що юдеї перетворили урочисті зібрання на сцени кровопролиття і жорстокості. Замість покірного покаяння у гріхах вони намножували кількість жертвоприношень, неначе Бог міг бути прославлений таким жорстоким кривавим служінням. Самолюбство і зажерливість зробили серця священиків і старійшин запеклими. Навіть ті символи, які вказували на Божого Агнця, вони зробили засобами наживи. Таким чином, в очах людей святість жертовного служіння була вкрай принижена. Це обурило Ісуса. Він знав, що Його кров, яка незабаром проллється за людські гріхи, буде так само знецінена священиками і юдейськими старійшинами, як і кров тварин, яку вони безперервно проливали. ХНС 558.1

Ще через пророків Христос засудив таке ставлення до жертвоприношень. Самуїл говорив: “Хіба ж Господеві так до вподоби всепалення та жертви, як послух Господньому голосу? Таж послух ліпший від жертви, покірливість краща від баранячого жиру”.¹ Ісая також бачив у пророчому видінні відступництво юдеїв і звернувся до них як до князів Содому й Гомори: “Слухайте слово Господнє, князі содомські! Почуйте закон Бога нашого, народе гоморський! Навіщо Мені безліч ваших жертов? — говорить Господь. — Я пересичений всепа- леннями баранів і жиром ситих телят, а крові биків та овець і козлів не хочу. Як приходите, щоб з'явитись перед Моїм обличчям, то хто від вас вимагає, щоб ви топтали Мої двори?”, “Умийтесь, очистьте себе! Відкиньте зло ваших учинків із-перед очей Моїх, перестаньте чинити лихе. Навчіться чинити добро, шукайте правди, захищайте пригнобленого, обороняйте сироту, за вдову заступайтесь!”.² ХНС 558.2

Тепер Автор цих пророцтв востаннє повторив Своє застереження. Виконуючи пророцтво, народ проголосив Ісуса Царем Ізраїлю. Ісус прийняв шану народу і царські повноваження, згідно з якими і діяв. Ісус знав, що Його зусилля виправити зіпсутих священиків будуть даремними, і все ж Він повинен був виконати Свою роботу, даючи невірному народові свідчення Своєї божественної місії. ХНС 558.3

Ісус ще раз окинув проникливим поглядом занечищений двір храму. Очі всіх були прикуті до Нього. Священик і старійшина, фарисей і язичник з подивом і страхом дивилися на Того, Хто стояв перед ними у величі Небесного Царя. Божественність просіяла крізь людську природу, надаючи Христові небачених досі гідності й слави. Люди, які стояли біля Нього, відсахнулися, наскільки дозволяв натовп. Спаситель залишився в оточенні лише кількох учнів. Усі замовкли. Запанувала гнітюча тиша. Христос заговорив з такою силою, що всі здригнулися, ніби від пориву вітру: “Написано: ‘Мій дім буде названий домом молитви, ви ж робите його печерою розбійників’”.³ Його голос, як сурма, лунав по цілому храму. Невдоволення на Його обличчі здавалося вогнем пожираючим. Він владно звелів: “Заберіть оце звідси”.⁴ ХНС 558.4

Три роки тому керівники храму були засоромлені тим, що тікали з наказу Ісуса. Відтоді вони не переставали дивуватися, як могли злякатися і так беззастережно підкоритися цій простій Людині. Їм здавалося неможливим, щоб така ганебна покірність ще будь-коли повторилася. Однак цього разу вони злякалися ще дужче і квапливо підкорилися наказові Ісуса. Ніхто не насмілився поцікавитися, чи мав Він право на такий наказ. Священики й торговці тікали від Його очей, женучи перед собою худобу. ХНС 559.1

Дорогою вони зустріли натовп людей, які вели своїх хворих, розпитуючи про Великого Цілителя. Розповідь утікачів примусила декого повернутися назад. Вони боялися зустрітися з Тим, Хто володів такою повнотою влади, що один Його погляд змусив тікати священиків і старійшин. Але чимало людей проштовхалися крізь натовп, бажаючи стати перед Тим, Хто був для них єдиною надією. Коли більшість людей покинули храм, частина, однак, залишилася на місці. До них приєдналися новоприбулі. І знову двір храму наповнився хворими та вмираючими, а Ісус почав служити їм. ХНС 559.2

Через деякий час священики і старійшини наважилися повернутися. Як тільки вони трохи заспокоїлись, їх охопила цікавість: а що ж Ісус робитиме далі. Вони гадали, що Він сяде на престолі Давида. Непомітно повернувшись до храму, вони почули голоси чоловіків, жінок і дітей, котрі славили Бога. Увійшовши до храму, ці духовні керівники зупинилися, вражені прекрасним видовищем. Вони побачили уздоровлених хворих, прозрілих сліпих, зцілених глухих та калік, що стрибали від радості. Але найбільше тішилися діти. Ісус вилікував їх від хвороб; Він брав їх на руки, приймаючи вдячні поцілунки, а декотрі так і засинали в Нього на грудях, коли Він навчав народ. Діти радісно прославляли Його, повторюючи вчорашнє “Осанна!”, і переможно махали пальмовими гілками, вітаючи Спасителя. У храмі відлунювалися радісні дитячі вигуки: “Благословен, Хто гряде у Господнє ім'я!”, “Ось Цар твій до тебе гряде, справедливий і повний спасіння”, “Осанна Сину Давидовому!”⁵ ХНС 559.3

Керівники храму сприйняли ці щасливі невимушені голоси як особисту образу. Вони вирішили покласти край цій радості і почали докоряти людям, що Божий храм осквернився ногами дітей та їхніми вигуками. Побачивши, що їхні слова не справляють жодного враження на народ, старійшини храму звернулися до Христа: “Чи чуєш, що вони кажуть? А Ісус відповів їм: Так! Хіба ви не читали ніколи, що з уст немовлят і тих, що ссуть, Ти приготував хвалу?”⁶ Пророцтво провіщало, що Христос буде проголошений Царем, і воно мусило здійснитися. Ізраїльські священики й старійшини відмовилися славити Його, тому Бог зробив дітей Своїми свідками. Якби замовкли голоси дітей, тоді хвалу Спасителеві проголосили б храмові колони. ХНС 560.1

Фарисеї були збентежені і прикро вражені. Тепер повелівав Той, Кого вони не могли залякати. Ісус узяв на Себе керівництво храмом. Ніколи раніше Він не виявляв такого царського авторитету. Ніколи Його слова і вчинки не мали такої великої сили. Він творив чудеса в усьому Єрусалимі, але ніколи раніше не робив цього так урочисто і владно. У присутності людей — свідків Його дивовижних справ — священики і старійшини храму не насмілилися виявити до Нього ворожості. Розлючені й обурені Його відповіддю, того дня вони нічого не могли вдіяти проти Нього. ХНС 560.2

Наступного ранку синедріон знову вирішував, що зробити з Ісусом. Три роки тому вони вимагали ознаки, що Він Месія. З того часу Христос учинив багато чудес по всій країні. Він зціляв хворих, чудовим чином годував тисячі людей, ходив по хвилях і втихомирював розбурхане море. Він читав людські серця як відкриту книгу, виганяв демонів, воскрешав мертвих. Старійшини мали перед собою докази того, що Він — Месія. Тепер вони вирішили не вимагати жодної ознаки Його влади, але примусити зробити таку заяву або визнання, які б дали їм підставу засудити Його. ХНС 560.3

Увійшовши до храму, де Ісус навчав людей, вони запитали Його: “Якою владою Ти це робиш? І хто Тобі дав цю владу?”⁷ Вони сподівалися почути твердження, що Його влада від Бога. Таку заяву вони були готові спростувати. Відповідь Ісуса, здавалося, не мала жодного відношення до їхнього запитання. Він пообіцяв відповісти їм, якщо вони, у свою чергу, дадуть відповідь на Його запитання: “Хрещення Іванове звідки було? З неба чи від людей?”⁸ ХНС 561.1

Священики зрозуміли, що опинилися у двозначному становищі, з якого їм не допоможе вийти жодна людська мудрість. Якщо сказати, що Йоанове хрещення — з Неба, то їхня непослідовність виявиться ще більше. Адже тоді Христос скаже: “Чого ж ви йому не повірили?”⁹ Бо Йоан свідчив про Христа: “Ось Агнець Божий, Котрий на Себе бере гріх світу”.¹⁰ Якщо священики вірять свідченню Йоана, то як можуть заперечувати, що Христос — Месія? А якщо вони скажуть так, як насправді вважали, тобто що служіння Йоана було від людей, тоді накличуть на себе бурю людського гніву, бо народ вважав Йоана пророком. ХНС 561.2

З великою цікавістю присутні очікували відповіді. Раніше священики завжди заявляли, що визнають діяльність Йоана. Отже, люди сподівалися від них беззастережного визнання, що Йоан посланий від Бога. Однак, таємно порадившись, священики вирішили не компрометувати себе. Лицемірно, прикинувшись необізнаними в цьому питанні, вони відповіли: “Не знаємо! Тоді й Він промовив до них: І Я не скажу вам, якою владою Я це чиню”.¹¹ ХНС 561.3

Книжники, священики і старійшини замовкли. Розчаровані, спантеличені, похмурі, вони стояли, не насмілюючись більше ні про що питати Христа. Через свою малодушність і нерішучість вони великою мірою втратили повагу людей, які тепер стояли поруч, потішаючись над тим, як ці самовпевнені пихаті мужі зазнали поразки. ХНС 561.4

Усе, що говорив і робив Ісус, мало дуже велике значення. Вплив Його діяльності повинен був посилюватися після Його розп'яття і вознесіння. Чимало з тих, хто з нетерпінням чекав відповіді на запитання Ісуса, згодом стали Його учнями. Але особливо привернули їх до Христа слова, які Він сказав цього знаменного дня. Те, що вони спостерігали у дворі храму, ніколи не стерлося з їхньої пам'яті. Контраст між поведінкою Ісуса та первосвященика під час їхньої розмови був разючий. Гордий служитель храму був одягнутий у багатий, коштовний одяг. Його голову прикрашала блискуча тіара; його рухи були величаві, волосся й довга пишна борода — посріблені роками; увесь його вигляд викликав шанобливість у присутніх. А перед цією величною особою, без прикрас і показного блиску, стояла сама Величність Небес. Його одяг був зношений від тривалих мандрівок, бліде обличчя відображало терпіння та смуток і водночас випромінювало гідність і доброзичливість, на противагу пихатості, злості й самовпевненості первосвященика. Багато з тих, хто став свідком слів та вчинків Ісуса в храмі, відтоді прийняли Його всім серцем як Божого Пророка. Але коли симпатії народу схилилися на бік Ісуса, священики зненавиділи Його ще сильніше. Мудрість, з якою Він уникав розставлених перед Ним пасток, також свідчила про Його божественність і ще більше посилила їхню ненависть. ХНС 562.1

У Своєму змаганні з рабинами Христос ніколи не мав на меті принизити супротивників. Він не отримував насолоди від того, що вони опинялися в глухому куті. Ісус бажав викласти людям важливу науку. Він приборкував Своїх ворогів, дозволяючи їм самим потрапити в розставлені для Нього пастки. Визнана ними необізнаність щодо Йоанового хрещення дала Йому нагоду показати їм їхнє справжнє становище та додати ще одну пересторогу до багатьох попередніх. ХНС 562.2

“Як вам здається? Один чоловік мав двох синів, І прийшовши до першого, сказав: Сину, іди попрацюй сьогодні у винограднику! Він у відповідь сказав: Не хочу! А пізніше, розкаявшись, пішов. Підійшовши до другого, сказав так само. Той у відповідь сказав: Я іду, пане, — але не пішов. Котрий із двох виконав волю батька?”¹² ХНС 562.3

Таке несподіване запитання насторожило слухачів. Вони уважно вислухали притчу і відразу ж відповіли: “Перший”.¹² Звівши на них Свій рішучий погляд, Ісус суворо й урочисто проголосив: “Запевняю вас, що митники й розпусниці випереджають вас до Царства Божого. Бо прийшов до вас Йоан дорогою праведності, та ви не повірили йому, а митники й розпусниці повірили йому; ви ж, побачивши це, не покаялися, щоб хоч потім повірити йому”.¹³ ХНС 563.1

Священики і старійшини храму не могли не дати правильної відповіді на запитання Христа і, таким чином, висловилися на користь першого сина. Цей син уособлював митників, яких фарисеї ненавиділи і зневажали. Митники були вкрай зіпсованими людьми. Вони й справді були порушниками Божого Закону, виявляючи у своєму житті повну зневагу до його вимог. Вони були невдячними та безбожними, і коли їм було запропоновано йти і працювати у винограднику Господньому, вони відповіли зневажливою відмовою. Але коли прийшов Йоан, проповідуючи покаяння і прощення, митники прийняли його вістку й охрестилися. ХНС 563.2

Другий син уособлював керівників юдейської нації. Деякі фарисеї покаялися й охрестилися від Йоана, але старійшини не бажали визнавати його Божим посланцем. Його докори і застереження не змінили їх. Вони “відкинули задум Божий щодо них — не були хрещені ним”.¹⁴ Вони зневажили його вістку. Подібно до другого сина, котрий на запрошення батька відповів: “Я іду, пане”,¹² але не пішов, священики і старійшини лише прикидалися слухняними, але насправді були непокірними. Вони намагалися показати себе благочестивими, твердили про свій послух Божому Законові, але це був фальшивий послух. Митники, яких фарисеї осуджували і проклинали як невірних, своїми вірою й ділами показували, що йдуть у Боже Царство попереду цих самоправедних людей, котрі отримали велике світло, але діла котрих не відповідали зовнішній побожності. ХНС 563.3

Священики і старійшини не бажали зносити ці проникливі істини, однак мовчали, сподіваючись, що Ісус скаже щось таке, що можна буде використати проти Нього. Проте їм довелося почути щось ще більш нестерпне. ХНС 563.4

“Слухайте іншу притчу, — сказав Христос. — Був чоло- вік-господар, що насадив виноградник, обгородив його огорожею, викопав у ньому чавильню, збудував башту, найняв робітників і відійшов. Коли ж дозріли плоди, послав він своїх рабів до робітників, щоб узяти свою частку врожаю. Робітники, схопивши його рабів, кого побили, кого вбили, кого закидали камінням. Тоді він послав інших рабів, більше, ніж перед тим; але й з ними вчинили так само. Нарешті послав до них свого сина, кажучи: Посоромляться мого сина. Робітники ж, побачивши сина, заговорили між собою: Це спадкоємець; ходімо вб'ємо його і одержимо його спадщину. І схопивши його, викинули геть із виноградника і вбили. Тож коли прийде господар виноградника, що зробить тим робітникам?”¹⁵ ХНС 564.1

Ісус звернувся із цим запитанням до всіх присутніх, але священики та старійшини відповіли: “Злих люто вигубить, а виноградник передасть іншим робітникам, які будуть віддавати його частку своєчасно”.¹⁶ Відповідаючи, вони не усвідомлювали, кого стосується ця притча, і тільки пізніше збагнули, що самі себе осудили. У притчі господар символізує Бога, виноградник — юдейську націю, а огорожа — Божественний Закон, який охороняв їх. Башта була символом храму. Господар виноградника зробив усе необхідне для його процвітання. “Що ще можна вчинити було для Мого виноградника, — запитує Він, — що Я не зробив в ньому?”.¹⁷ Так була зображена невпинна Божа опіка над Ізраїлем. І як винарі повинні були віддати господареві певну частину плодів виноградника, так і Божий народ повинен був прославити свого Господа власним життям згідно з дарованими йому святими перевагами. Але як винарі вбили посланих господарем слуг, які вимагали плодів, так і юдеї повбивали посланих Богом пророків, які закликали їх до покаяння. Посланець за посланцем були вбиті. До цього місця зміст притчі був зрозумілим. Не менш очевидними були і наступні слова. В улюбленому сині, якого господар виноградника нарешті послав до неслухняних слуг і якого вони схопили й убили, священики і старійшини ясно побачили Ісуса та Його неминучу загибель. Саме тоді вони складали план убивства Того, Кого Отець послав на Землю з останнім закликом. У покаранні невдячних винарів була показана доля тих, хто вб'є Христа. ХНС 564.2

Дивлячись на них із жалем, Спаситель продовжував: “Хіба ви не читали ніколи в Писаннях: Камінь, який будівничі відкинули як непридатний, саме він став наріжним. Від Господа це сталося, і це дивовижне в очах наших? Тому й кажу це вам, що буде забране від вас Царство Боже і дане народові, який буде приносити його плоди. І хто впаде на цей камінь, розіб'ється, а на кого він упаде, того розчавить”.¹⁸ ХНС 565.1

Це пророцтво юдеї часто повторювали в синагогах і пов'язували його з приходом Месії. Христос був наріжним Каменем юдейської церемоніальної системи і всього Плану спасіння. Тепер же юдейські “будівничі” — первосвященики та ізраїльські старійшини — відкинули цей Камінь. Спаситель звернув їхню увагу на пророцтва, котрі вказували на їхнє небезпечне становище. Усіма доступними засобами Христос намагався пояснити їм жахливість того вчинку, до якого вони готувалися. ХНС 565.2

Слова Христа мали ще й іншу мету. Запитуючи: “Тож коли прийде господар виноградника, що зробить тим робітникам?”¹⁵, Ісус передбачив, що фарисеї дадуть саме таку відповідь. Він хотів, щоб вони осудили самі себе. Якщо Його застереження не спонукає їх до покаяння, то цим вони вирішать свою долю. Він прагнув, аби вони зрозуміли, що самі накликали на себе погибель. Ісус бажав показати Божу справедливість, яка виявилася в тому, що Він уже почав позбавляти їх національних переваг. Це повинно було закінчитися не тільки зруйнуванням храму і міста, а й розпорошенням народу. ХНС 565.3

Слухачі зрозуміли пересторогу, але не звернули уваги на винесений ними самими вирок. Юдейські керівники були готові здійснити і те, про що йшлося в притчі далі: “Це спадкоємець; ходімо вб'ємо його…”¹⁵ “І намагалися Його схопити, та побоялися людей”,¹⁹ бо народ був прихильний до Христа. ХНС 565.4

Цитуючи пророцтво про відкинутий камінь, Христос послався на факт з історії Ізраїлю. Це трапилося під час будівництва першого храму. Хоча цей випадок особливо стосувався Першого приходу Христа і з особливою силою мав зворушити юдеїв, одначе він повчальний і для нас. ХНС 565.5

Отож, коли будували Соломонів храм, то величезні камені для стін і фундаменту готувалися в каменоломні, а коли доставлялися на місце будови, то їх уже не повинно було торкатися жодне знаряддя. Будівничі мусили тільки встановлювати їх у відповідному місці. Для фундаменту був привезений один незвичайної форми і розмірів камінь. Але будівничі не могли знайти для нього відповідного місця і відмовилися прийняти його. Камінь лежав без потреби, лише заважаючи їм і викликаючи в них роздратування. Тривалий час він залишався відкинутим. Але коли робітники почали закладати ріг будівлі, то довго шукали каменя, який був би досить великим, міцним і мав би відповідну форму, щоб зайняти тут місце і витримати величезну вагу, яка буде лежати на ньому. Помилка у виборі каменя для такого важливого місця могла загрожувати всій будівлі. Треба було знайти такий камінь, який би витримав руйнівну силу сонця, морозів та вітрів. Будівничі випробували чимало різних каменів, але одні були надто крихкими і під великою вагою розсипалися, інші ж не витримували різких змін погоди. ХНС 566.1

Нарешті звернули увагу на камінь, який був так довго відкинутий. Він тривалий час залишався просто неба; піддавався дії сонячних променів, морозів і вітрів, але не зазнав жодних пошкоджень. Будівничі оглянули камінь. Він витримав усі випробовування, крім одного: необхідно було провести перевірку на великий тиск. Якщо цей камінь витримає велике навантаження, тоді будівничі візьмуть його за наріжний камінь. Після остаточного випробування камінь визнали придатним. Його узяли і встановили на потрібне місце; при цьому виявилося, що камінь точно відповідає йому. ХНС 566.2

У пророчому видінні Ісаї було показано, що цей камінь — символ Христа. “Господа Саваофа — Його свято шануйте, Його ви маєте боятися, перед Ним маєте тремтіти! Він — камінь спотикання, і Скеля падіння для домів Ізраїля; Він сітка й пастка для мешканців Єрусалима. Багато з них спотикнеться, впаде й розіб'ється, заплутаються в сіті, і будуть схоплені”.²⁰ Пророкові, перенесеному у видінні в час Першого приходу Христа, було показано, що Месія має зазнати випробувань і труднощів, які символічно були представлені випробуванням наріжного каменя в Соломоновому храмі. “Тому Господь Бог сказав: Оце поклав Я каменя на Сіоні, каменя випробуваного, наріжного, дорогого, міцно закладеного. Хто вірує в Нього, не буде засоромлений!”²¹ ХНС 566.3

Бог у Своїй безмежній мудрості Сам обрав наріжного Каменя та уклав Його. Він назвав Його “міцно закладеним”. Увесь світ може покладати на Нього свої тягарі й скорботи, і Він витримає їх. На Ньому можна будувати з цілковитою упевненістю, тому що Христос є “випробуваним Каменем”. Усі, що довіряються Йому, ніколи не розчаруються. Він витримає усі випробовування. Христос витримав увесь тягар вини Адама та його нащадків і вийшов з випробовувань більш ніж Переможцем над силами зла. Він несе тягар, покладений на Нього всіма розкаяними грішниками. У Христі винувате серце знаходить спокій. Він — надійна Основа. Усі, хто покладається на Нього, перебувають у повній безпеці. ХНС 567.1

У пророцтві Ісаї Христос представлений міцною Основою та Каменем спотикання. Апостол Петро, натхнений Святим Духом, ясно показав, для кого Христос є наріжним Каменем, а для кого — Каменем спотикання: “Бо ви скуштували, що Господь добрий. Приходьте до Нього — живого коштовного Каменя, знехтуваного людьми, але вибраного Богом. І ви самі, мов живе каміння, збудовуйтеся в духовний дім, щоб бути святим священством, приносити духовні жертви, приємні Богові, через Ісуса Христа. Адже в Писанні зазначено: Ось, Я кладу на Сіоні камінь наріжний, вибраний, коштовний, і хто вірить у Нього, не буде засоромлений! Отже, для вас, що вірите, — дорогоцінність; а для тих, хто не вірить, — камінь, що ним знехтуваній будівничі. Він став наріжним каменем, і каменем спотикання, і скелею спокуси! Вони спотикаються, не вірячи в Слово; на це вони й поставлені”.²² ХНС 567.2

Таким чином, для віруючих Христос — міцна Основа. Вони падають на Скелю і розбиваються. Цими символами зображені покірність Христу і віра в Нього. Упасти на Скелю і розбитися — означає відкинути власну праведність, прийти до Христа з дитячою покорою, покаятися у своїх провинах і довіритися Його всеосяжній любові. Так вірою і послухом ми будуємо на Христі як Основі. ХНС 567.3

На цьому живому Камені можуть будувати як юдеї, так і язичники. Це єдина Основа, на якій ми всі можемо впевнено будувати. Вона настільки широка, що вистачить місця для всіх, і настільки міцна, що витримає тягарі усього світу. Через зв'язок із Христом — живим Каменем — усі, хто будує на цій Основі, стають живими каменями. Багато людей власними зусиллями обтесують, шліфують і прикрашають самих себе, але вони не можуть стати “живим камінням”, бо не мають зв'язку з Христом. Без цього зв'язку не може спастися жодна людина. Якщо Христос не живе в нас, то ми не зможемо протистояти бурі спокус. Наша вічна безпека залежить від спорудження нашої будівлі на цій міцній Основі. ХНС 568.1

І нині чимало людей будують на основі, яка не була випробувана. Коли підуть дощі, зірветься буря і розіллються бурхливі води, їхня будівля упаде, бо не споруджена на вічній Скелі, на наріжному Камені — Ісусі Христі. ХНС 568.2

Для тих, що “…спотикаються, не вірячи Слову”,²³ Христос є Каменем спотикання. Але “камінь, що його занедбали будівничі, став каменем наріжним”.²⁴ Як і відкинутий камінь із притчі, Христос у Своїй земній місії зазнав багато зневаг та образ. “Він зневажений був, Його люди покинули. Людина страждань, знайомий з хворобами… зневажений, і ми не цінували Його”.²⁵ Але наближався час, коли Він мав прославитися. Через воскресіння з мертвих Він “настановлений Сином Божим у силі”.²⁶ У час Свого Другого пришестя Ісус відкриється як Господь Неба й Землі. А ті, що тепер були готові розіп'ята Його, змушені будуть визнати Його велич. Перед цілим Всесвітом відкинутий Камінь стане наріжним. ХНС 568.3

“А на кого він упаде, того розчавить”.¹⁸ Люди, котрі відкинули Христа, незабаром мали побачити своє місто і народ знищеними. їхня слава буде розпорошена, як пил за вітром. Що ж погубило юдеїв? Той самий Камінь, що мав стати їхнім надійним фундаментом, якби вони на Ньому будували. Вони зневажили й відкинули доброту, праведність і милість Бога. Люди повстали проти Нього, і все, що мало служити для їхнього спасіння, обернулося знищенням. Усе, що Бог призначив для життя, спричинилося до їхньої смерті. Розп'яття Ісуса юдеями призвело до зруйнування Єрусалима. Кров, пролита на Голгофі, погубила їх як для теперішнього, так і майбутнього життя. Так буде і в останній великий день, коли суди спіткають тих, хто відкинув Божу благодать. Христос, Камінь їхнього спотикання, постане тоді горою помсти. Слава Його обличчя, яка для праведних є життям, для безбожних буде палаючим вогнем. Оскільки грішники відкинули любов і знехтували благодаттю, вони будуть знищені. ХНС 568.4

Багатьма прикладами і застереженнями Ісус показав наслідки відкинення юдеями Божого Сина. З такими ж словами Він звертається до людей усіх віків, які відмовляються прийняти Його як свого Спасителя. Усі перестороги Христа стосуються і їх. Занечищений храм, неслухняний син, підступні винарі, гордовиті, нерозумні будівничі — усе це має місце в житті кожного грішника. І доля, яка була приготована для них, спіткає усіх, котрі не покаються. ХНС 569.1