Христос — надія світу

Розділ 64. Приречений народ

(На підставі Євангелій від Марк.11:11—14, 20, 21; Матв.21:17—19)

Тріумфальний в'їзд Ісуса до Єрусалима був слабким відображенням Його Другого приходу на хмарах небесних із силою і славою, в оточенні ангелів і святих. Тоді сповняться сказані священикам і фарисеям слова Ісуса: “Не побачите Мене відтепер, доки не скажете: Благословенний, Хто йде в Ім'я Господнє!”¹ У пророчому видінні Захарії був показаний день остаточної перемоги; він бачив також долю тих, котрі відкинули Христа під час Його Першого приходу. “І будуть дивитись на Того, Кого прокололи, і голоситимуть по Ньому, як голосять за сином-одинаком, плакатимуть по Ньому, як плачуть за первістком”². Цю сцену бачив і Христос, коли дивився на місто і плакав над ним. У дочасному зруйнуванні Єрусалима Він бачив остаточне знищення народу, винного в крові Божого Сина. ХНС 549.1

Учні знали про ненависть юдеїв до Христа, але не усвідомлювали, до чого вона призведе. Вони ще не розуміли справжнього становища Ізраїлю і кари, яка спіткає Єрусалим. Саме це Христос відкрив їм у важливому наочному уроці. ХНС 549.2

Останній заклик до Єрусалима був даремний. священики і старійшини чули пророчий голос минулого, повторений натовпом у відповідь на запитання: “Хто Цей?”,³ але вони не прийняли його як голос Провидіння. Розгнівані й приголомшені, вони змушували народ замовкнути. Серед натовпу були також римські урядники, і вороги Ісуса звинуватили Його перед ними як ватажка повстання. Вони оскаржували Його в тому, що Він нібито хоче захопити храм і воцаритися в Єрусалимі. ХНС 549.3

Але спокійний голос Ісуса на мить утихомирив галасливий натовп; Він знову проголосив, що не прийшов заснувати земне царство, а невдовзі піде до Свого Отця і Його обвинувачі більше не побачать Його, аж доки Він не повернеться у славі. Коли вже буде запізно для їхнього спасіння, вони визнають Його. Ісус промовив ці сумні слова із особливою силою. Римські урядники замовкли і заспокоїлися. їхні серця, хоча й нечутливі до божественного впливу, зворушились, як ніколи раніше. На спокійному серйозному обличчі Ісуса вони прочитали любов, доброзичливість і гідність та відчули до Нього незрозумілу симпатію. Замість того, щоб арештувати Ісуса, вони були готові вшанувати Його. Таким чином римляни звинуватили священиків і старійшин Ізраїлю в порушенні порядку. Розгнівані й приголомшені, вожді народу звернулися зі своїми скаргами до народу, гнівно сперечаючись між собою. ХНС 550.1

Тим часом ніким не помічений Ісус увійшов до храму. Тут панував спокій, бо події на Оливній горі привернули всіх людей туди. У храмі Ісус був лише короткий час. Його очі були сповнені смутку. Залишивши храм, Він повернувся з учнями до Віфанії. Коли люди почали шукати Його, аби посадити на царський престол, Його ніде не могли знайти. ХНС 550.2

Цілу ніч Ісус провів у молитві, а вранці знову пішов до храму. Його шлях пролягав повз фіговий сад. Христос був голодний “і, побачивши здалека смоківницю, вкриту листям, Він підійшов, сподіваючись щось знайти на ній. Але, наблизившись до смоківниці, Він нічого не знайшов, окрім листя, бо не була ще пора на смокви”.⁴ ХНС 550.3

Ще не настала пора достигання смокв, за винятком окремих місцевостей; про деякі узгір'я навколо Єрусалима можна було сказати: “Не була ще пора на смокви”.⁴ Але в саду, повз який проходив Ісус, одне дерево, здавалося, випереджало всі інші. Воно було вкрите листям. Особливість фігового дерева в тому, що до появи листя на ньому з'являються плоди. Тому вкрите листям, воно обіцяло спілі плоди. Та вигляд дерева був оманливий. Оглянувши його гілки від найнижчих до найвищих, Ісус “нічого не знайшов, окрім листя”. Крона мала розкішне, показне листя — і не більше. Христос прокляв смоківницю: “Нехай ніхто плоду твого не з 'їсть віднині й навіки”.⁵ Наступного ранку, коли Спаситель та учні знову йшли до міста, засохлі галузки і зів'яле листя привернули їхню увагу. “Учителю, подивись, — сказав Петро, — смоківниця, яку Ти прокляв, усохла!”⁶ ХНС 550.4

Те, що Христос прокляв фігове дерево, здивувало учнів. Цей учинок був не схожий на Його дотеперішню поведінку. Вони часто чули, як Він говорив, що прийшов не судити світ, а врятувати. Вони також пригадали Його слова: “Бо Людський Син прийшов не губити людські душі, а спасати їх”⁷; Його чудеса відновлювали, а не руйнували. Учні знали Його як Цілителя. Але цей учинок був особливий. “Яка мета цього вчинку?” — дивувалися учні. Адже Господь “любить милувати”.⁸ “…Як живий Я, — говорить Господь Бог, — не прагну смерті грішника”.⁹ Для Нього справа суду і знищення — “діло незвичайне”.¹⁰ Але в даному разі у Своїй милості й любові Ісус підіймає завісу майбутнього і відкриває людям наслідки грішного життя. ХНС 551.1

Прокляття смоківниці — це своєрідна притча. Безплідне дерево, яке гордо красувалося своїм розкішним листям перед Христом, стало символом юдейської нації. Спаситель бажав пояснити Своїм учням причину і неминучість приречення Ізраїлю. А образ дерева Він використав для тлумачення Божественної істини. Юдеї відокремилися від усіх народів, вихваляючись своєю відданістю Богові. Отримавши від Нього особливі благословення, вони вважали себе більш праведними, ніж інші народи. Їх зіпсували любов до світу і жадоба наживи. Вони вихвалялися власними пізнаннями, хоч насправді виявили лицемірство і повне незнання Божих вимог. Подібно до безплідного дерева, вони далеко простягали своє розкішне, гарне показне гілля. Але на ньому не було “нічого, крім листя”? Юдейська релігія з її величним храмом, священними жертовниками, священиками в митрах, вражаючими церемоніями таки справляла надзвичайне враження, однак їй бракувало смирення, любові й милосердя. ХНС 551.2

У цьому фіговому саду всі дерева були без плодів, але безлисті смокви не збуджували жодної надії і не спричиняли розчарування. Вони символізували язичників. Подібно до юдеїв, були позбавлені благочестя, однак і не претендували на служіння Богові. Язичники не вихвалялися своєю позірною доброчесністю і залишалися сліпими до Божих справ та шляхів. Для них ще не надійшла пора достигання смокв. Вони поки-що чекали дня, який принесе світло й надію. Юдеї ж отримали найбільші Божі благословення і були відповідальні за зловживання цими дарами. Привілеї, якими вони вихвалялися, лише збільшували їхню провину. ХНС 552.1

Зголоднілий Ісус підійшов до фігового дерева, сподіваючись на поживу. Так само Він прийшов до Ізраїлю, прагнучи знайти в нього плоди праведності. Він щедро осипав їх Своїми дарами, щоб вони могли приносити плоди для благословення світу. Юдеям були дані усі можливості і переваги; від них же Бог очікував співчуття та співпраці в Його благодатній справі. Ісус бажав бачити в них самопожертву і співчуття, старанність для Бога і глибоку зацікавленість спасінням ближніх. Якби вони дотримувалися Божого Закону, то здійснювали б таку ж безкорисливу роботу, що й Христос. Але егоїзм і зарозумілість витіснили їхню любов як до Бога, так і людини. Юдеї стягнули на себе погибель, бо відмовилися служити ближнім. Бог доручив їм скарби істини для поширення серед людей, але вони не дали їх світові. У безплідному дереві вони могли побачити як свій гріх, так і покарання за нього. Засохле аж до кореня, фігове дерево вказувало на долю юдейського народу, коли від нього буде забрана Божа благодать. Відмовляючись ділитися Божими благословеннями, вони більше не могли отримувати їх. “Погубив ти себе, Ізраїлю”,¹¹ — говорить Господь. ХНС 552.2

У притчі про фігове дерево міститься застереження, актуальне для всіх часів. Той факт, що Христос прокляв дерево, яке зростила Його власна сила, є пересторогою для всіх церков та християн. Ніхто не може вважати себе виконавцем Божого Закону, якщо не служить іншим. ХНС 552.3

Чимало людей не живуть добродійним безкорисливим життям Христа. Декотрі, вважаючи себе зразковими християнами, не розуміють, що означає служити Богові. Їхні плани і турботи спрямовані лише на задоволення власних потреб. Вони живуть тільки для себе. Час має для них якусь цінність лише тоді, коли вони здобувають щось для себе. У цьому полягає мета усього їхнього життя. Вони служать не іншим, а тільки собі. Бог подарував їм життя у цьому світі, де потрібно здійснювати неегоїстичне служіння. Він заповів їм усіма можливими шляхами допомагати ближнім. Але власне “я” настільки опанувало цими людьми, що вони не здатні щось бачити, крім себе. їх не турбують людські біди. Хто живе таким життям, ті подібні до багатообіцяльної, але безплідної смоківниці. Вони дотримуються обрядів, однак без покаяння і віри. На словах шанують Божий Закон, але насправді не підкоряються йому. Говорять, та не роблять. Вироком, висловленим над фіговим деревом, Христос продемонстрував, наскільки огидні Йому такі оманливі претензії. Він засвідчив, що відвертий грішник менш винний, аніж той, хто запевняє, нібито служить Богові, а насправді не приносить плодів для Його слави. ХНС 553.1

Притча про смоківницю, яку Христос розповів перед відвіданням Єрусалима, була безпосередньо пов'язана з Його уроком, викладеним у проклятті безплідного дерева. У тій притчі садівник заступається за безплідне дерево: “Залиш ще на цей рік, щоб я обкопав його і підживив, і якщо принесе плід, то добре, а коли ні, тоді зрубаєш”.¹² Неродючому дереву необхідно приділити більше уваги, надати всі переваги. Але якщо воно залишається безплідним, то ніщо не зможе врятувати його від знищення. У притчі нічого не говориться про наслідки старань садівника. Результат залежав від людей, до яких були звернені ці слова Христа. Вони були представлені безплідним деревом і повинні були самі визначити свою долю. Їм були дані усі переваги, які тільки могло дарувати Небо, але вони не скористалися щедрими благословеннями. Результат був показаний у проклятті Христом безплідного дерева. Ці люди самі накликали на себе загибель. ХНС 553.2

Понад тисячу років юдейський народ зловживав Божою милістю і тим самим визначив Його присуд. Юдеї відкидали Божі перестороги і вбивали Його пророків. Сучасники Христа також були винні в цих гріхах, бо продовжували йти тим самим шляхом. Вина того покоління полягала у відкиненні посланих їм благодаті й пересторог. Сучасники Христа наклали на себе кайдани, котрі віками кували їхні предки. ХНС 553.3

Кожному поколінню людей дається свій день світла і переваг, день випробування, коли вони можуть примиритися з Богом. Однак ця благодать має межу. Вона може тривати роками, але якщо її зневажають і відкидають, настає час, коли Божа благодать робить свій останній заклик. Серце людини настільки кам'яніє, що перестає відповідати на заклик Божого Духа. Тоді ніжний, доброзичливий голос перестає благати грішника; докори і перестороги закінчуються. ХНС 554.1

Такий день настав і для Єрусалима. Ісус із невимовним смутком плакав над приреченим містом, але врятувати його вже не міг Були вичерпані усі засоби. Зневажаючи перестороги Духа Божого, Ізраїль відкинув єдиний засіб допомоги. Не залишилося жодної іншої сили, яка могла б його врятувати. ХНС 554.2

Юдейський народ — символ усіх народів усіх віків, які зневажають заклики Безмежної Любові. Христос оплакував не тільки Єрусалим, а й гріхи людей усіх часів. Хто відкидає докори і застереження Святого Духа, той може читати у висловлених над Єрусалимом присудах власне засудження. ХНС 554.3

У нашому поколінні є чимало людей, які чинять так само, як і невірні юдеї. Вони — свідки проявів Божої сили; Дух Святий промовляє до їхніх сердець, але вони вперто залишаються у своєму невір'ї. Бог посилає їм перестороги й нагадування, однак вони не бажають визнавати своїх помилок, відкидаючи Його вістку та вісника. Саме ті засоби, які Він використовує для їхнього відродження, стають для них каменем спотикання. ХНС 554.4

Ізраїль зненавидів Божих пророків, бо вони викривали його приховані гріхи. Ахав вважав Іллю ворогом, тому що вірний пророк викривав таємні беззаконня царя. Так само і сьогодні: коли служителі Христа докоряють людям за їхні гріхи, то зустрічають зневагу й опір. Біблійна істина, релігія Христа змагаються із сильною течією моральної нечистоти. Нині упередження людських сердець сильніші, ніж за днів Христа. Спаситель не виправдав людських сподівань; Його життя стало докором їхнім гріхам, і люди відкинули Його. Істина Божого Слова також не узгоджується з поведінкою і звичками людей, з їхніми тілесними нахилами, а тому тисячі людей відкидають Його світло. Спонукані сатаною, люди піддають сумніву Боже Слово, натомість керуються власними міркуваннями. Вони скоріше обирають темряву, ніж світло, наражаючи тим самим свої душі на небезпеку. Ті, що прискіпувалися до слів Христа, знаходили все більше причин для глузувань, поки зовсім не відійшли від Істини й Життя. ХНС 554.5

Те саме відбувається й тепер. Бог не збирається знищувати будь-яке заперечення, яке гріховне людське серце висуває проти Його істини. Для тих, котрі відкидають промені світла, здатні освітити темряву, таємниці Божого Слова так назавжди і залишаться таємницями. Для них істина закрита. Вони йдуть навпомацки і нічого не знають про загибель, котра чигає на них. ХНС 555.1

З вершини Оливної гори Христос бачив світ і прийдешні покоління; Його слова стосуються кожної душі, котра відкидає заклик Божої благодаті. Ти, котрий зневажаєш Божу любов! Сьогодні Христос звертається і до тебе: “Якби ти зрозуміло хоч цього дня, що потрібне для твого миру!”¹³ Христос гірко плаче над тобою, хоч ти сам не зронив жодної сльози над власною долею. Запеклість серця, що погубила фарисеїв, виявляється і в тобі. Кожне свідчення Божої благодаті, кожний промінь Божественного світла або пом'якшує і підкоряє душу, або робить її запеклою у безнадійному нерозкаянні. ХНС 555.2

Христос передбачив, що Єрусалим закосніє у своїй упертості й нерозкаяності, але вся вина, усі наслідки відкинення благодаті лежатимуть на ньому самому. Так буде і з кожною душею, котра прямує цим же шляхом. Господь сказав: “Погубив ти себе, Ізраїлю!”.¹⁴ “Послухай, о земле! Ось Я наведу на народ цей лихо, плід їхніх думок, бо до слів Моїх вони не прислухались, і закон Мій відштовхнули”.¹⁵ ХНС 555.3