Христос — надія світу

Розділ 63. “Ось Цар твій гряде”

(На підставі Євангелій від Матв.21:1—11; Марк.11:1—10; Луки 19:29—44; Йоан.12:12—19)

“Радій вельми, о дочко Сіону, веселись, дочко Єрусалима! Ось Цар Твій до тебе гряде, справедливий і спасаючий, лагідний, і їде на ослі, і на молодім віслюкові — сині ослиці”.¹ ХНС 539.1

Так за п'ятсот років до народження Христа пророк Захарія провіщав прихід Царя Ізраїлю. Тепер це пророцтво мало здійснитися. Той, Хто так довго відмовлявся від царських почестей, тепер прибуває до Єрусалима як спадкоємець престолу Давидового. ХНС 539.2

Був перший день тижня, коли Христос урочисто ввійшов до Єрусалима. Люди, які зібралися у Віфанії, аби побачити Ісуса, тепер супроводжували Його, бажаючи бути свідками Його прийому. У цей час багато людей ішли до міста на свято Пасхи; вони також вирішили супроводжувати Ісуса. Здавалося, радіє вся природа. Дерева були вдягнуті в зелень та квіти, які сповнювали повітря ніжним ароматом. Нове життя й радість надихали людей. Знову з'явилася надія на нове царство. ХНС 539.3

Ісус мав намір в'їхати до Єрусалима верхи, тому послав двох Своїх учнів привести ослицю з її ослям. Від самого народження Спаситель залежав від гостинності людей. Ясла, у яких Він лежав, були позичені. Хоч уся худоба на тисячах пагорбів — Його власність, однак Він залежав від доброти незнайомого чоловіка, аби на його тварині в'їхати до Єрусалима як Цар. Але навіть у Його докладних вказівках учням відкривалася Його божественність. Як Ісус і передбачив, прохання “Господь потребує його”² було негайно задоволене. Ісус обрав дія Себе молодого віслюка, на якому ще ніхто не їздив. Учні з радісним піднесенням постелили свій одяг на осля і посадили на нього Вчителя. Досі Христос завжди ходив пішки, і спочатку учні навіть здивувалися Його рішенню їхати верхи. Але в їхніх серцях знову спалахнула надія, що Христос, увійшовши в столицю, проголосить Себе Царем та виявить Свою царську владу. Виконуючи доручення Господа, учні розповідали друзям Ісуса про свої блискучі сподівання; і незабаром усіх охопило збудження, яке підносило надії народу до найвищої міри. ХНС 539.4

В'їжджаючи до Єрусалима, Христос дотримувався звичаїв юдейських царів. Тварина, на якій Він їхав, була такою ж, на яких в'їжджали царі Ізраїлю. Пророцтво провіщало, що саме так стане на Своє Царство Месія. Як тільки Ісус сів на віслюка, радісні, урочисті вигуки наповнили повітря. Натовп вітав Ісуса як Месію — свого Царя. Цього разу Ісус приймав почесті, яких ніколи раніше не дозволяв. Учні сприйняли це як доказ здійснення своєї щасливої надії — коронування Ісуса на царство. Люди були переконані, що наблизився час визволення. Вони вже уявляли собі, як римські війська будуть вигнані з Єрусалима, а Ізраїль отримає незалежність. Усі були щасливі й схвильовані. Люди випереджували одне одного у виявленні пошани Ісусові. Вони не мали можливості зустріти Його з належними пишністю і блиском, зате віддавали Йому щиросердне поклоніння. Вони не могли принести Спасителеві дорогоцінних дарів, але стелили Йому під ноги свій одяг, оливкові і пальмові гілки. Вони не могли нести попереду царських знамен, але зрізали пальмові гілки — символ перемоги — і махали ними, вигукуючи: “Осанна!”³ ХНС 540.1

Процесія повільно просувалася вперед, натовп постійно зростав, оскільки люди почули про прибуття Ісуса і поспішали приєднатися до процесії. Кожний, хто зустрічав натовп, запитував: “Хто це такий? Що трапилося?”⁴ Вони чули про Ісуса і чекали Його прибуття до Єрусалима, але знали, що досі Він чинив опір будь-яким спробам посадити Його на престол. Тому були вкрай здивовані, дізнавшись, що це був Ісус. Вони запитували, що могло викликати таку зміну в Тому, Хто заявляв, що Його царство не від світу цього? ХНС 540.2

Але такі запитання заглушали тріумфальні вигуки, які знову і знову з ентузіазмом повторював натовп. Ці вигуки підхоплювали в далині інші люди, й урочистий поклик відлунювався в навколишніх пагорбах і долинах. Згодом до процесії приєдналися і юрби з Єрусалима. Незліченна кількість народу зібралася на святкування Пасхи, і тисячі з них вийшли вітати Ісуса. Вони зустрічали Його співом священних гімнів і вимахували пальмовими гілками. ХНС 541.1

У храмі священики просурмили початок вечірнього богослужіння, але мало хто відгукнувся на їхній заклик. Занепокоєні старійшини говорили одні до одних: “…увесь світ пішов за Ним”.⁵ ХНС 541.2

Ніколи раніше під час Свого земного життя Ісус не дозволяв таких урочистостей, бо ясно передбачав наслідки цього. Це припровадило б Його на хрест. Однак Ісус мав намір привселюдно представити Себе Спасителем. Він хотів привернути увагу до жертви, котра увінчає Його служіння для грішного світу. У той час, коли люди зібралися до Єрусалима на свято Пасхи, Ісус — істинний Агнець — добровільно віддавав Себе на жертву. Божа Церква наступних віків мала зробити смерть Ісуса за гріхи світу предметом глибокого вивчення і роздумів. Усі факти, пов'язані з Його смертю, повинні бути достовірними і незаперечними. Ось чому було потрібно, щоб очі усіх людей звернулися на Христа. Події, котрі передували Його великій жертві, мали привернути увагу до самої Жертви. Після маніфестації, яка супроводжувала Його в'їзд до Єрусалима, усі стежили за швидким наближенням розв'язки. ХНС 541.3

Події, пов'язані з тріумфальним в'їздом, мали стати предметом загальних розмов та закарбувати образ Христа у свідомості кожного. Після Його розп'яття чимало людей пригадають ці події у зв'язку з Його осудженням і смертю. Вони почнуть досліджувати пророцтва, переконуючись, що Ісус — справді Месія; і в усіх країнах зросте число навернених до віри. ХНС 541.4

У цій єдиній у Його земному житті тріумфальній сцені Спаситель міг би з'явитися в супроводі небесних ангелів, під звуки Божої сурми, проте подібна пишність суперечила б Його місії та закону, яким Він керувався. Ісус залишився вірним обраній Ним скромній долі. Йому належало нести тягарі людства доти, доки не віддасть Свого життя за життя світу. ХНС 542.1

Цей день, що видавався учням найвидатнішим днем їхнього життя, був би затьмарений тінню печалі, якби вони знали, що сцена радості — лише прелюдія до страждань і смерті їхнього Вчителя. Хоч Ісус не раз говорив їм про неминучість Своєї жертви, однак у радості тріумфу вони забули Його сумні слова і бачили попереду лише Його успішне царювання на престолі Давида. ХНС 542.2

До процесії щоразу приєднувалися нові групи людей, і незабаром майже всіх охопило велике піднесення. Народ підхоплював гучне “Осанна!”, яке луною перекочувалося від гори до гори, від долини до долини. Усюди чулося: “Осанна Синові Давидовому! Благословенний Той, Хто йде в ім'я Господнє! Осанна на висотах!” ХНС 542.3

Ніколи раніше світ не бачив такого тріумфального походу. Він не був схожий на переможний похід великих полководців світу. У цій процесії не було сумних полонених — царських трофеїв. Спасителя оточували славні трофеї Його діяльності, сповненої любові до грішної людини. Тут були полонені, яких Він звільнив з-під влади сатани і які прославляли Бога за своє визволення. Сліпі, котрим Він подарував зір, ішли попереду процесії. Німі, яким Він повернув дар мови, найголосніше вигукували “Осанна!” Каліки, яких Він зцілив, сповнені радості, ламали пальмові гілки і розмахували ними перед Спасителем. Вдови й сироти прославляли Ісуса за Його милостиві діла для них. Прокажені, котрих Він очистив, стелили Йому під ноги свій бездоганний одяг і прославляли Його як Царя Слави. Серед натовпу були й ті, кого голос Ісуса пробудив зі смертного сну. Лазар, тіло котрого встигло зазнати тління, тепер у розквіті сил і мужності провадив осля, на якому їхав Спаситель. ХНС 542.4

Багато фарисеїв стали свідками цього видовища. Згораючи від заздрощів і злості, вони хотіли спрямувати потік людської радості в інший бік. Усією силою свого авторитету вони намагалися примусити народ замовкнути, але їхні заклики й погрози лише збільшували збудження. Фарисеї боялися, що численний натовп проголосить Христа царем. Удаючись до крайнього засобу, вони проштовхалися крізь натовп, котрий оточував Спасителя, і звернулися до Нього зі словами докору й погрози: “Учителю, заборони це Своїм учням!”⁶ Вони заявляли, що такі галасливі процесії незаконні, бо заборонені владою. Але відповідь Ісуса примусила їх замовкнути: “Кажу вам, коли вони замовкнуть, кричатиме каміння”.⁷ Ця тріумфальна сцена була передбачена Самим Богом. Вона була передвіщена пророком, і людина безсила перешкодити виконанню Божого наміру. Якби люди не змогли виконати Його плану, Він наділив би голосом бездушне каміння і воно вітало б Його Сина вигуками хвали. Отож занімілі фарисеї відійшли, а сотні голосів повторювали слова Захарії: “Радій вельми, о дочко Сіону, веселись, дочко Єрусалима! Ось Цар твій до тебе гряде, справедливий і спасаючий, лагідний, їде на ослі, і на молодім віслюкові, синові ослиці”.⁸ ХНС 543.1

Коли процесія досягла вершини гори і мала спускатися до міста, Ісус зупинився, а з Ним і весь натовп. Перед ними в усій своїй славі, осяяний променями призахідного сонця, лежав Єрусалим. Храм привертав до себе погляди всіх. Сповнений величної гідності, він височів над усіма будовами, ніби вказуючи на Небеса і спрямовуючи людей до єдиного істинного живого Бога. ХНС 543.2

Довгий час храм був гордістю і славою юдейського народу. Римляни також пишалися його величчю. Римський намісник разом з юдеями брав участь у відновленні та прикрашанні храму, і навіть імператор Риму збагатив його своїми дарами. Потужність, багатство і велич храму зробили його одним із чудес світу. ХНС 543.3

Призахідне сонце золотило небеса; його яскраві промені освітлювали білі мармурові стіни храму і виблискували на взолочених колонах. З вершини гори, де зупинилися Ісус та Його супутники, храм видавався масивною сніжною глибою, прикрашеною золотими шпилястими вежами. Вхід до храму прикрашала виконана найкращими майстрами срібно-золота виноградна лоза із зеленим листям та масивними гронами. Цей витвір символізував Ізраїль — плодовиту виноградну лозу. Золото, срібло і жива зелень лози задовольняли найвитонченіші смаки; обвиваючись навколо білих блискучих колон, чіпляючись пагінцями за їхні золоті оздоби, лоза відбивала сяйво призахідного сонця і виблискувала славою небес. ХНС 543.4

Ісус спостерігає цю картину; вражений прекрасним видовищем, занімів і натовп. Усі присутні звертають погляди на Спасителя, сподіваючись побачити на Його обличчі захоплення, яке відчували вони. Натомість люди зауважили тінь смутку на Його обличчі. Вони були вражені й розчаровані, бо Його очі наповнилися слізьми, а тіло здригалося, ніби дерево під час бурі. З тремтячих уст Ісуса, ніби з глибини розбитого серця, виривалося болісне ридання. Яке ж це видовище для ангелів! Їхній улюблений Повелитель у сльозах душевної муки! Яка ж це картина для радісного натовпу, котрий з тріумфальними вигуками і пальмовим віттям супроводжував Ісуса до славетного міста, де, як вони палко сподівалися, Він буде коронований на царство. Ісус нещодавно плакав біля гробу Лазаря через Божественне співчуття до людського страждання. Але цей раптовий жаль — ніби сумна мелодія у великому тріумфальному хорі. Серед радісної урочистості і загальної шани Цар Ізраїлю стояв у сльозах. То були не сльози мовчазної радості, а душевного болю і невимовного смутку. Натовп нараз охопила тривога. Хвалебні вигуки змовкли. Чимало людей також почали плакати зі співчуття до Ісуса, хоч і не могли збагнути причини Його смутку. ХНС 544.1

Сльози Ісуса були викликані не стражданнями, які чекали на Нього. Перед Ним була Гефсиманія, де незабаром Його огорне жах великої темряви. Звідси було видно також Овечі ворота, якими протягом віків провадили тварин для жертвоприношення. Незабаром ці ворота відчиняться перед Ним — Істинною Жертвою за гріхи світу, — Жертвою, на Котру вказували всі жертвоприношення. Поряд була Голгофа — місце Його зовсім близької агонії. І все ж Спаситель плакав і стогнав у душевних муках не тому, що все це нагадувало Йому про жорстоку смерть. Смуток Ісуса не був егоїстичним. Думка про власні страждання не лякала Його благородну і готову на самопожертву душу. Серце Ісуса болем пронизував вигляд Єрусалима — міста, яке відкинуло Божого Сина, зневажило Його любов, не піддавалося переконанню Його великих чудес і тепер чатувало на Його життя. Він бачив, яку провину стягав на себе Єрусалим, відкидаючи Свого Спасителя, а також чим він міг би стати, якби прийняв Того Єдиного, Хто міг зцілити його рани. Ісус прийшов спасти Єрусалим. Як же Він міг покинути його?! ХНС 544.2

Ізраїль був улюбленим народом. Бог зробив його храм місцем Свого перебування; це була “прекрасна країна, розрада всієї землі”.⁹ Єрусалим міг би оповісти, як понад тисячоліття Христос ніжно опікувався ним та любив, як батько любить свою єдину дитину. У цьому храмі пророки проголошували свої урочисті перестороги. Тут запалювалися кадильниці, і їхній фіміам разом із молитвами віруючих підносився до Бога. Тут лилася кров жертовних тварин, символізуючи кров Христа. Тут над престолом благодаті Єгова являв Свою славу і священики правили богослужіння; тут протягом століть зберігалася помпезність символів і церемоній. Але всьому цьому наближався кінець. ХНС 545.1

Ісус підніс Свою руку, яка стільки разів благословляла хворих і страждаючих, і, простягнувши її в напрямку приреченого міста, словами, сповненими болю, вигукнув: “Якби ти зрозуміло хоч у цей день, що потрібно для твого миру!”¹⁰ Тут Спаситель зупинився і не сказав, яким був би Єрусалим, якби прийняв Божу допомогу в Особі Його улюбленого Сина. Якби Єрусалим зрозумів це й оцінив послане йому з Небес світло, він став би квітучим містом, престолом народів, вільним і сильним могутністю Бога. Біля його воріт ніколи не стояли б озброєні воїни, і римські знамена не майоріли б над його стінами. Перед поглядом Божого Сина постала картина славної долі, яка могла б стати благословенням для Єрусалима, якби він прийняв Спасителя. Завдяки Ісусові місто могло б зцілитися від своєї страшної хвороби, звільнитися з рабства і стати наймогутнішою столицею світу. З його мурів голуб миру відлітав би до всіх народів, і Єрусалим перетворився б на вінець слави усього світу. ХНС 545.2

Але ця світла картина згасає перед очима Спасителя. Він усвідомлює, що місто перебуває під римським ярмом; на нього спрямований Божий гнів, і йому загрожують Божественний суд і кара. Ісус продовжує Свої скорботні роздуми: “Тепер же це сховано від очей твоїх. Бо прийдуть на тебе дні — і твої вороги оточать тебе валом, візьмуть тебе в облогу, тіснитимуть тебе звідусіль, поб'ють тебе й твоїх дітей у тобі, не залишать каменя на камені в тобі, бо не зрозуміло ти часу своїх відвідин!”¹¹ ХНС 546.1

Ісус прийшов, щоб спасти Єрусалим та його дітей, але зарозумілість, лицемірство, заздрість і злоба фарисеїв перешкодили Йому. Ісус знав про страшну відплату, яка спіткає приречене місто. Він бачив Єрусалим в оточенні військ, а мешканців міста доведених до голоду і смерті; Він бачив матерів, що їдять тіла своїх дітей, а також батьків і дітей, котрі виривають одні в одних останню крихту їжі, — природна любов буде поглинута страшними муками голоду. Він бачив упертість юдеїв, яка привела їх до відкинення запропонованого Ним спасіння і ще раз виявиться у відмові підкоритися загарбницькій армії. Він бачив Голгофу — місце Свого розп'яття — укриту хрестами, ніби густим лісом. Бачив безбожних мешканців міста, котрі зносять тортури колесування і розп'яття; бачив знищені прекрасні палаци і зруйнований храм, від стін якого не залишиться й каменя на камені, а саме місто буде схоже на зоране поле. Не дивно, що така картина викликала сльози на очах у Спасителя… ХНС 546.2

Єрусалим був дитиною Господа, якою Він опікувався, і як люблячий батько плаче над заблудлим сином, так само й Ісус плакав над улюбленим містом. Як Я можу покинути тебе? Як можу віддати тебе на тортури? Чи можу Я дозволити тобі переповнити чашу твого беззаконня? Кожна людська душа настільки дорога для Мене, що порівняно з нею цілі світи — ніщо, а тут має загинути цілий народ! Одночасно із заходом сонця закінчувався і день Божої благодаті для Єрусалима. Навіть коли процесія зупинилася на вершині Олив- ної гори, Єрусалимові ще не запізно було покаятися. Ангел благодаті вже згортав свої крила, щоб зійти із золотого престолу і поступитися місцем справедливому прийдешньому судові. Але великодушне любляче серце Христа ще благало за Єрусалим, який глузував з Його милості, зневажав Його застереження і готовий був заплямувати свої руки Його кров'ю. Якби Єрусалим виявив бажання покаятися, то ще не було б надто пізно. У той час, як останні промені призахідного сонця повільно сковзали по храмові, башті та шпилястих дахах, чи не було там доброго ангела, котрий би привів мешканців міста до любові Спасителя і відвернув лиху долю Єрусалима? Прекрасне, але нечестиве місто, яке каменувало пророків і відкинуло Сина Божого, своєю нерозкаяністю закувало себе в ланцюги рабства, — день благодаті для тебе майже закінчився! ХНС 546.3

Однак Божий Дух знову звертається до Єрусалима. Доки не минув день, місто отримує ще одне свідчення про Христа. Це свідчення прозвучало як відповідь на заклик стародавнього пророцтва. Якби Єрусалим почув цей заклик і прийняв Спасителя, Котрий входив його ворітьми, то міг би ще спастися. ХНС 547.1

До керівників Єрусалима дійшли чутки, що Ісус наближається до міста з великим натовпом людей. Але вони не бажали вітати Божого Сина. Охоплені жахом, вони вийшли назустріч Йому, сподіваючись розігнати натовп. Коли величезна процесія уже була готова зійти з Оливної гори, її перестріли єрусалимські старійшини і почали розпитувати про причину такої бурхливої радості. Коли вони запитали: “Хто Цей?”, натхнені Духом учні відповіли, повторюючи слова пророцтва про Христа: ХНС 547.2

Адам вам скаже: “Це насіння жінки, яке має розчавити голову змієві”. ХНС 547.3

Спитайте Авраама, і він відповість вам: “Це Мелхиседек, Цар Саліма, Цар миру”.¹² ХНС 547.4

Яків вам скаже: “Це Примиритель з Юдиного коліна”. ХНС 547.5

Ісая скаже: “Еммануїл”, “Дивний Порадник, Бог сильний, Отець вічності, Князь миру”.¹³ ХНС 547.6

Єремія скаже: “Пагін Давидів”, “Господь — праведність наша”.¹⁴ ХНС 547.7

Даниїл скаже: “Він Месія”. ХНС 548.1

Осія скаже: “Бог Саваоф, Його Ім'я — Господь”.¹⁵ ХНС 548.2

Йоан Хреститель скаже: “Агнець Божий, що на Себе бере гріх світу!”.¹⁶ ХНС 548.3

Великий Єгова проголосив зі Свого престолу: “Це Син Мій Улюблений”.¹⁷ ХНС 548.4

Ми, Його учні, повідомляємо вам: “Це Ісус, Месія, Князь життя, Спаситель світу”. ХНС 548.5

І князь сил темряви також визнав Його, говорячи: “Знаю, хто Ти є — Святий Божий”.¹⁸ ХНС 548.6