Христос — надія світу

Розділ 62. Учта в домі Симона

(На підставі Євангелій від Матв.26:6—13; Марк.14:3—11; Луки 7:36—50; Йоан.11:55—57; 12:1—11)

Симон із Віфанії вважався учнем Ісуса. Він був одним з небагатьох фарисеїв, які відкрито приєдналися до Христа. Симон визнавав Ісуса Вчителем і допускав, що Він, можливо, Месія, але не приймав Його як Спасителя. Характер Симона не зазнав змін, і він не відмовився від своїх принципів. ХНС 527.1

Ісус зцілив Симона від прокази, і саме це привернуло його до Ісуса. Він хотів виявити свою вдячність, і коли Ісус востаннє відвідав Віфанію, влаштував гостину для Спасителя та Його учнів. На цю учту зібралося чимало юдеїв. На той час у Єрусалимі панувало велике піднесення. Тепер Христос та Його місія привертали до себе більшу увагу, ніж раніше. Присутні на учті стежили за кожним рухом Ісуса, і дехто був налаштований вороже. ХНС 527.2

Спаситель прийшов до Віфанії лише за шість днів до Пасхи і за Своїм звичаєм шукав відпочинку в домі Лазаря. Численні подорожні, прямуючи до Єрусалима, розголосили, що Ісус також іде на свято, але суботу проведе у Віфанії. Серед людей відчувалося велике піднесення. Чимало паломників рушили до Віфанії, одні із симпатії до Ісуса, інші — з цікавості побачити воскреслого з мертвих Лазаря. ХНС 527.3

Люди сподівалися почути від Лазаря чудову розповідь про те, що він бачив після смерті. Однак були здивовані, що Лазар нічого не розповідав. Та він і не мав чого розповідати, адже Біблія свідчить: “Померлі нічого не знають і їхнє кохання, і їхня ненависть та заздрощі їхні — усе вже пропало”.¹ Однак Лазар мав чудове свідчення про діяльність Ісуса, і саме з цією метою він і був воскрешений із мертвих Упевнено і переконливо Лазар проголошував, що Христос — Син Божий. ХНС 528.1

Розповіді, принесені до Єрусалима відвідувачами Віфанії, ще більше схвилювали місто. Народ прагнув бачити і чути Ісуса. Усі запитували, чи Лазар супроводжуватиме Ісуса до Єрусалима та чи Пророк буде коронований на царя під час свята Пасхи? Священики і старійшини розуміли, що їхня влада над народом дедалі слабне, тому їхня ненависть до Ісуса ставала все лютішою. Вони, здавалося, не могли дочекатися нагоди назавжди усунути Його зі свого шляху. Але час минав, і вони почали побоюватися, що Він так і не з'явиться в Єрусалимі. Керівники народу пригадали, скільки разів Він руйнував їхні злочинні плани на Його знищення, а вони непокоїлися. що Він і тепер розгадав їхні наміри, а тому не прийде на свято. Ледве приховуючи неспокій, вони запитували одні в одних: “Як ви вважаєте, чи прийде Він на свято?”² ХНС 528.2

Була скликана рада священиків і фарисеїв. Оскільки після воскресіння Лазаря симпатії народу повністю були на боці Христа і ставало небезпечним схопити Ісуса привселюдно, юдейські вожді вирішили затримати Його таємно і засудити без зайвого галасу. Вони сподівалися коли стане відомо про Його засудження, мінлива думка народу схилиться на їхній бік. ХНС 528.3

Таким чином, священики і рабини вирішили знищити Ісуса. Однак знали доки житиме Лазар, доти не зможуть почуватися безпечно. Існування чоловіка, котрий чотири дні пролежав у гробі і був воскрешений словом Ісуса, рано чи пізно виявить свій вплив на народ. І тоді народ помститься своїм вождям за вбивство Того Хто міг творити такі чудеса. Тому синедріон засудив до смерті й Лазаря. Ось як далеко можуть запровадити своїх рабів заздрість та упередженість! Ненависть і невір'я юдейських начальників зросли настільки, що вони вирішили позбавити життя і того, кого Божа сила підняла з гробу. ХНС 528.4

Доки в Єрусалимі укладали таємні плани, Ісус та Його друзі були запрошені на гостину до Симона. За столом поруч зі Спасителем з одного боку сидів Симон, якого Він зцілив від огидної хвороби, а з іншого — Лазар, котрого Господь воскресив із мертвих. Марта прислуговувала біля столу, Марія ж пильно прислухалася до кожного Ісусового слова. По Своїй милості Ісус простив її гріхи, повернув до життя її улюбленого брата, і серце Мари бую переповнене вдячністю. Вона чула, як Ісус говорив про Свою близьку смерть, і з великою любов'ю та смутком прагнула вшанувати Його. Ціною великої особистої жертви вона купила алебастрову пляшечку з дорогоцінним миром, щоб намастити ним тіло Ісуса. Але тепер люди говорили, що Він має бути коронований на царя її смуток змінився радістю, і вона палко бажала першою вшанувати свого Господа. Розбивши пляшечку з миром, Марія вилила його на голову й ноги Ісуса. Плачучи, вона схилилася на коліна, зросила Його ноги слізьми, а потім витерла їх своїм довгим розпущеним волоссям. ХНС 529.1

Вона намагалася не привертати до себе уваги, і її поведінка залишилася б непоміченою, якби не пахощі мира, які наповнили всю кімнату і виявили її вчинок перед усіма. Юда дивився на це з великим невдоволенням. Замість почекати, що скаже Христос, він почав висловлювати своє обурення перед іншими, докоряючи Христа за те, що Він дозволяє таке марнотратство. Своїми натяками Юда майстерно почав збуджувати загальне невдоволення. ХНС 529.2

Юда був скарбником серед учнів і потайки брав гроші з їхньої скромної каси на власні потреби, зменшуючи і без того мізерні кошти. Він був готовий покласти до своєї скриньки все, що потрапляло йому до рук. Зі скарбниці часто брали гроші на допомогу бідним, і коли купувалося щось, на думку Юди, зайве, він завжди говорив: “Нащо таке марнотратство? Чому б ці гроші не покласти до скриньки, яку я ношу для бідних?”³ Учинок Марії настільки явно виявив самолюбство Юди, що йому навіть стало соромно. Але, як завжди, він почав шукати вагому причину, аби виправдати своє несхвалення її дару. За підтримкою Юда звернувся до учнів: “Чому б не продати це миро за триста динаріїв і не роздати бідним? Він сказав це не тому, що журився за бідних, але що був злодієм і, маючи скриньку на гроші, носив те, що вкидали”.⁴ Юда зовсім не жалів убогих. Якби миро Марії було продане і гроші потрапили до його рук, бідні не отримали б із них нічого. ХНС 529.3

Юда був високої думки про власні адміністративні здібності. Як скарбник, він вважав, що значно перевершує інших учнів, і хотів, щоб вони думали так само. Він завоював їхнє довір'я і справляв значний вплив на них. Його позірне співчуття до бідних вводило учнів в оману, а підступні натяки спонукали дивитися з підозрою на відданість Марії. За столом почулися нарікання: “Навіщо така трата мира? Це миро можна продати більш ніж за триста динаріїв і роздати бідним”.⁵ ХНС 530.1

Марія почула ці несхвальні слова, і її серце затремтіло. Вона боялася, що сестра також докорятиме їй за марнотратство. Та й Учитель міг осудити її непередбачливість. Не захищаючись і не виправдовуючись, вона вже готова була піти, коли раптом почула голос свого Господа: “Залиште її. Навіщо завдаєте їй болю?”⁶ Він бачив її збентеженість і розгубленість. Ісус знав, що цим учинком Марія виявила вдячність за прощення гріхів, і тому заспокоїв її. Піднісши Свій голос над критичними наріканнями, Він сказав: “Вона добре діло зробила Мені! Ви завжди маєте бідних біля себе і будь-коли можете робити їм добро; Мене ж не завжди ви масте. Що вона могла — те й зробила: заздалегідь намастила Моє тіло перед похороном”.⁷ ХНС 530.2

Пахуче миро, яким Марія могла намастити мертве тіло Спасителя, вона вилила на Нього — живого. Під час поховання приємні пахощі наповнили б тільки гробницю, але тепер тішили Його серце як доказ її віри й любові. Йосиф з Аримафеї та Никодим не запропонували своїх дарів любові живому Ісусові. З гіркими сльозами вони принесли дорогоцінне миро для Його бездиханного холодного тіла. Жінки, які принесли пахощі до гробу, старалися даремно, оскільки Він воскрес. Але Марія виявила свою любов до Спасителя, коли Він міг оцінити й відданість, вона намастила Його на похорон. І коли для Нього настала ніч великого випробування, Він поніс із Собою спомин про цей учинок як запоруку тієї любові, яку виявлятимуть до Господа викуплені Ним протягом вічності. ХНС 530.3

Чимало людей і сьогодні приносять свої дорогоцінні дари мертвим. Коли вони стоять біля холодного бездиханного тіла, то говорять багато добрих, подячних слів. Ніжність, визнання, відданість — усе щедро виявляють тому, хто вже не бачить і не чує. Якби ці слова були сказані в той час, коли їх потребував утомлений людський дух, коли вухо могло чути, а серце — відчувати, то якими дорогоцінними були б їхні пахощі! ХНС 531.1

Сама Марія не цілком розуміла значення свого вчинку любові. Вона нічого не могла відповісти обвинувачам, не могла пояснити, чому саме тепер вирішила намастити Ісуса. Дух Святий визначив її вчинки, а вона лише підкорилася Його спонуканням. Натхнення не підлягає поясненню. Невидиме Провидіння впливає на розум і душу, спонукує серце до дії. Воно говорить само за себе. ХНС 531.2

Христос пояснив Мари значення її вчинку і цим дав їй більше, ніж прийняв Сам. “Зливши миро на Моє тіло, вона вчинила це на Мій похорон”,⁸ — сказав Він. Як була розбита пляшечка мира, наповнюючи ароматом увесь дім, так мав померти і Христос. Його тіло буде розбите, але Він воскресне й ароматом Свого життя наповнить увесь світ. “Христос полюбив нас і видав Себе за нас як дар і жертву Богові, як приємні пахощі”.⁹ ХНС 531.3

“Запевняю вас, — проголосив Христос, — де тільки буде проповідуватися це Євангеліє в усьому світі, буде розповідатися і про те, що вона зробила, на згадку про неї!”¹⁰ Дивлячись у майбутнє, Спаситель з упевненістю говорив про Своє Євангеліє. Воно буде проповідуватися по цілому світу. І куди досягне Євангельська вістка, там духмянітиме дар Марії. Серця людей отримуватимуть благословення через щире спонукання її душі. Царства будуть з'являтися і зникати, імена монархів і завойовників підуть у забуття, але вчинок цієї жінки буде увічнений на сторінках священної історії. До кінця часу розбита алебастрова пляшечка мира свідчитиме про безмежну Божу любов до грішного людства. ХНС 531.4

Учинок Марії разюче контрастував з намірами Юди. Який суворий урок дав Христос тому, хто сіяв насіння критики і зла у свідомості учнів! Як справедливо можна було б обвинуватити самого обвинувача! Христос читав спонукання кожного серця і знав кожну справу, тому міг розкрити перед усіма присутніми темні сторінки життя Юди. Безпідставні претензії Юди можна було легко викрити, бо замість допомагати бідним, він зі скарбниці крав гроші, призначені для полегшення їхньої долі. Господь міг би спрямувати обурення проти Юди, тому що він пригноблював удову, сироту і найманця. Але якби Христос викрив Юду, то це могло б стати причиною для зради. Більше того, осуджений за крадіжку, Юда знайшов би співчуття навіть серед учнів. Спаситель не докоряв Юді і тому не дав йому жодного шансу на виправдання зради. ХНС 532.1

Але коли Ісус подивився на Юду, той зрозумів, що Спаситель знав про його лицемірство і віроломність. Схваливши вчинок Марії, так гостро засуджений присутніми, Христос цим самим докорив Юді. Досі Спаситель ніколи прилюдно не викривав його. Тепер же цей докір краяв серце Юди, і він вирішив помститися. Просто з учти він пішов до палацу первосвященика, де якраз засідала рада, і запропонував видати їм Ісуса. ХНС 532.2

Священики дуже зраділи. Юдейським духовним керівникам була дана перевага прийняти Христа як свого Спасителя; від них не вимагалося жодної плати, однак вони відкинули цінний дар, запропонований їм із ніжністю і щирою любов'ю. Вони відмовилися прийняти спасіння, незмірно цінніше за золото, а купили Господа за тридцять срібняків. ХНС 532.3

Юда потурав своїй жадібності, доки вона не загасила все добре в його душі. Він позаздрив подарункові, який принесли Ісусові. Його серце палало від заздрощів через те, що Спаситель був ушанований почестями, гідними земних монархів. І він зрадив свого Господа за багато меншу ціну, ніж вартість пляшечки пахощів. ХНС 532.4

Учні були не такими, як Юда. Вони любили свого Спасителя, але не могли належно оцінити Його величі. Якби вони по-справжньому усвідомили, що Ісус зробив для них, то зрозуміли б, що будь-яка жертва для Нього не може вважатися марнотратством. Мудреці зі Сходу, котрі так мало знали про Ісуса, гідно вшанували Його, вони принесли Спасителеві дорогоцінні дари і вклонилися Йому, коли Він ще немовлям лежав у яслах. ХНС 532.5

Христос високо оцінює вчинки, які йдуть від серця. І коли хтось робить Йому послугу, Він благословляє того з небесною щедрістю. Ісус не нехтував найпростішою квіткою, зірваною дитячою рукою і з любов'ю подарованою Йому. Він приймав дари від дітей і благословляв їх, записуючи їхні імена до Книги життя. У Писаннях помазання Ісуса згадується як учинок, котрий вирізняє Марію з-поміж усіх інших Марій. Діла любові й поваги до Ісуса — це свідчення віри в Нього як Божого Сина. А Дух Святий говорить про справжню вірність жінки Христу. “Якщо вмивала ноги святим, якщо втішала пригнічених, якщо виконувала всяке добре діло”.¹¹ ХНС 533.1

Христос радів щирому бажанню Мари виконати Його волю. Він прийняв вияв чистої любові, який Його учні не розуміли і не бажали розуміти. Прагнення Мари послужити своєму Господеві саме таким чином було для Христа ціннішим за всі дорогоцінні бальзами світу, оскільки воно підтверджувало вона прийняла Його як Спасителя світу. На цей учинок її спонукала любов Христа. Її душу полонила неперевершена досконалість Його характеру. Це миро стало символом вдячності, зовнішнім виявом любові, яка живилася небесними джерелами і до краю переповнювала серце Мари. ХНС 533.2

Учинок Мари став уроком, якого потребували учні Виявлення ними любові також було б приємним Господеві. Ісус був для них усім, але вони не усвідомлювали, що незабаром будуть позбавлені присутності Спасителя і вже нічим не зможуть віддячити Йому за велику любов. Самотність Христа, Котрий залишив небесні оселі, Його життя на Землі так і залишилися для учнів незрозумілими й неоціненими. Його не раз засмучувала відсутність уваги, яку учням потрібно було б виявляти Господеві. Ісус знав: якби вони перебували під впливом небесних ангелів, котрі супроводжували Його, то зрозуміли б, що жодна жертва з їхнього боку не є достатньо цінною для виявлення належної вдячності віруючого серця. ХНС 533.3

Тільки згодом до них прийшло запізніле усвідомлення того, як багато вони могли зробити для Ісуса на знак любові та вдячності їхніх сердець, доки ще були з Ним. Коли ж Ісус пішов від них і вони відчули себе овечками без Пастиря, то пожалкували, що не виявляли до Нього належної уваги, яка могла порадувати Його серце. Тоді вони осуджували вже не Марію, а самих себе. О, якби можна було забрати назад свої осудливі слова, свою думку, що бідні більш гідні дорогоцінного дару, ніж Христос! Особливі докори сумління вони відчували тоді, коли знімали з хреста покалічене тіло свого Господа. ХНС 534.1

Така ж віра зауважується і в сучасному світі. Лише декотрі розуміють, Ким є для них Христос. Якби люди усвідомили це, тоді велика любов Марії виявлялася б частіше, а помазання було б щирішим. Найдорогоцінніше миро не вважалося б надто дорогим, щоб віддати його Ісусові. Жодне самозречення, жодна жертва в Його Ім'я не були б надто великими. ХНС 534.2

Обурливі слова “Навіщо така даремна трата?” нагадали Христові про те, що Йому належить принести найбільшу з усіх жертв — Самого Себе — як дар примирення за гріховний світ. Господь бажав бути настільки щедрим для людського роду, щоб ніхто ніколи не сказав, ніби Він міг зробити щось більше. Даруючи Ісуса, Бог віддав усе Небо. З людської точки зору, така жертва була безглуздим марнотратством. За людським розумінням, увесь План спасіння — марнотратство божественних милостей. Однак вияви самозречення і безкорисливої жертви зустрічаються на кожному кроці. Небесне воїнство могло б справедливо дивуватися, спостерігаючи за людством, яке відмовляється піднятися вище і збагатитися безмежною любов'ю, виявленою у Христі. Саме небесні істоти мали б право вигукнути: “Нащо таке марнотратство?!”³ ХНС 534.3

Але спокута за грішний світ мала бути повною, досконалою й остаточною. Жертва Христа була такою всеосяжною, що досягла кожної створеної Богом душі. Той великий Дар не призначався лише якійсь окремій частині людства. Не всі люди спасуться, однак План спасіння не можна вважати марнотратством через те, що він не приносить тих великих результатів, які ним передбачені. Його з надлишком вистачає для спасіння кожної людини. ХНС 534.4

Симон, господар бенкету, також поділяв незадоволення Юди стосовно дару Марії. Він був здивований поведінкою Ісуса, вона вразила його фарисейську гордість. Він знав, що чимало його гостей дивилися на Христа з недовір'ям і незадоволенням Симон подумав: “Коли б Він був пророком, то знав би, хто і яка ця жінка, що торкається до Нього, — що вона грішниця!”¹² ХНС 535.1

Зціливши Симона від прокази, Христос урятував його од вірної смерті. Тепер же Симон сумнівався, чи був Спаситель пророком. Через те, що Христос дозволив цій жінці наблизитися до Нього, не відштовхнув її з обуренням ногою як таку, гріхи котрої бути надто великими, щоб їх можна було простити, та нічим не виявив, що знає її падіння, Симон був спокушуваний думати, що Ісус — не пророк Христос нічого не знає про цю жінку, котра так вільно поводиться з Ним, думав Симон, бо інакше Він не дозволив би їй торкатися до Себе. ХНС 535.2

Але якраз нерозуміння Симоном Бога і Христа змусило його так думати. Він не знав, що Божий Син повинен ставитися до грішника так, як ставиться Бог, — співчутливо, ніжно й милосердно. Симон не сприймав ані служіння, ані розкаяння Марії. Те, що вона цілувала ноги Христа і намастила їх пахощами, дратувало його закам'яніле серце. Він думав: якби Христос був пророком, то розпізнав би грішників і докорив би їм. ХНС 535.3

На цю невисловлену думку Спаситель відповів “Симоне, маю тобі щось сказати. Були в одного лихваря два боржники: один був винен п'ятсот динаріїв, а другий — п'ятдесят. Оскільки вони не могли віддати, то він обом подарував. Отож котрий з них більше любитиме його? У відповідь Симон сказав: Думаю, що той, якому більше подарував. І Він сказав йому Правильно ти розсудив”.¹³ ХНС 535.4

Подібно до того, як Натан учинив з Давидом, так і Христос гірку правду зодягнув у слова притчі. Він дав можливість господареві учти винести вирок самому собі. Симон сам підштовхнув цю жінку до гріха, а тепер зневажав її. Він дуже скривдив її. Ті два боржники із притчі уособлювали Симона та грішну жінку. Ісус не мав на увазі, що ці дві особи повинні відчувати різну міру відповідальності, адже вони обоє мали невідплатний борг перед Богом. Але Симон вважав себе більш праведним за Марію, а Ісус бажав відкрити йому, наскільки великою була його вина. Христос хотів показати: гріх Симона був настільки більшим за гріх цієї жінки, наскільки борг у п'ятсот динаріїв перевищує борг у п'ятдесят. ХНС 535.5

Тепер Симон побачив себе в іншому світлі. Він зрозумів, як ставиться до Марії Той, Хто більший за пророка. Він збагнув, що проникливі очі Христа читають її сповнене любові й відданості серце. Симона охопив сором, і він зрозумів, що перебував у присутності Того, Хто перевершував його. ХНС 536.1

“Увійшов Я до твого дому, — продовжував Христос, — а ти води на Мої ноги не дав, а Марія сльозами покаяння та щирої любові обмила Мої ноги й обтерла їх своїм волоссям”, “Поцілунку Мені ти не дав, а вона”, котру ти зневажаєш, “відколи ввійшов Я, не перестає цілувати Мої ноги”.¹⁴ Отже, Христос перелічив можливості, які мав Симон, аби виявити любов до свого Господа й оцінити вчинене для нього. Зрозуміло, але з делікатною ввічливістю Спаситель показав Своїм учням, що Його серце засмучується, коли Божі діти забувають виявляти Йому свою вдячність у словах і вчинках любові. ХНС 536.2

Той, перед Ким відкриті всі серця, знав, що спонукало Марію на цей учинок, а також бачив, який дух викликав думки Симона. “Чи ти бачиш цю жінку?”¹⁴ — запитав у Симона Ісус. — Вона грішниця, але “кажу тобі: Прощаються її численні гріхи, бо дуже вона полюбила; а кому мало прощається, той мало любить”.¹⁵ ХНС 536.3

Холодність і зневага Симона показали, як мало цінує він милість Спасителя. Він вважав, що запросивши Ісуса до свого дому, виявляє Йому честь. Тепер же він побачив себе таким, яким був насправді. Симон гадав, що читає думки свого Гостя, натомість Гість сам читав його серце. Тепер він зрозумів, наскільки справедливою була думка Христа про нього. Його віра була лише фарисейським покривалом, а співчуття Ісуса він зневажив. Симон, фактично, не визнавав Його Божим Посланцем. Якщо Марія була прощеною грішницею, то він — непрощеним грішником. Суворий закон праведності, за яким Симон судив Марію, засудив його самого. ХНС 536.4

Симона зворушила доброта Ісуса, Котрий не осудив його відкрито перед усіма гостями. З ним не вчинили так, як він хотів, аби повелися з Марією. Симон бачив, що Ісус не бажає виставляти перед іншими його провину, але, викриваючи дійсний стан речей, переконує його та співчутливим, чуйним ставленням підкоряє його серце. Суворе викриття зробило б Симона запеклим, і він не покаявся б, тоді як терпеливі зауваження Ісуса переконали його у власній помилці. Симон зрозумів свій великий борг перед Господом. Його гордість упокорилася, і він покаявся. Гордий фарисей став покірним самовідданим учнем. ХНС 537.1

На Марію дивилися як на велику грішницю, але Христос знав обставини, котрі спонукали її до такого життя. Ісус міг загасити будь-яку іскру надії в її душі, але не зробив цього. Спаситель підняв її з розпачу та руїни. Сім разів вона чула, як Він забороняв демонам, які опановували її серце і розум. Вона чула, як Ісус благав Небесного Отця про її захист. Зрозумівши, наскільки Йому, у Його незаплямованій чистоті, огидний гріх, вона перемогла свою гріховну натуру Його силою. ХНС 537.2

Якщо з людської точки зору становище Марії видавалося безнадійним, то Христос бачив у ній схильність до добра. Він помічав найкращі риси її характеру. План спасіння відкрив для людства великі можливості, і в Мари ці можливості мали здійснитися. Завдяки Його благодаті вона стала причетною до божественної природи. Ця пропаща жінка, знаряддя демонів, наблизилася до Спасителя через спілкування з Ним і служіння Йому. Це Марія сиділа біля ніг Ісуса і навчалася від Нього. Це Марія вилила на Його голову миро і обмила своїми сльозами Його ноги. Марія стояла біля хреста і супроводжувала тіло Господа до могили. Марія першою була біля гробу після Його воскресіння і першою понесла вістку про воскресіння Спасителя. ХНС 537.3

Ісус знає обставини життя кожної людини. Ви можете сказати: “Я грішний, дуже грішний” Цілком можливо, але чим ви гірші, тим більше потребуєте Ісуса. Він не відкине жодної душі, яка плаче і кається. Звичайно, Він не кожному відкриває все, що може відкрити, але кожну тремтячу душу закликає не втрачати надії. Він охоче прощає усіх, хто приходить до Нього за прощенням та відновленням. ХНС 537.4

Христос міг би наказати небесним ангелам вилити чаші Його гніву на наш світ і знищити всіх, хто ненавидить Бога. Він міг би стерти цю чорну пляму зі Свого Всесвіту. Але Ісус не робить цього. Сьогодні Він стоїть біля жертовника кадіння і представляє перед Богом молитви тих, хто прагне Його допомоги. ХНС 538.1

Душі, котрі шукають порятунку в Ісуса, будуть захищені Ним від звинувачень та обмов. Ані люди, ані ангели не зможуть осудити цих людей. Христос робить їх причасниками Свого боголюдського єства. Вони стоять поруч з великим Викупителем гріха у світлі, що сяє від Божого престолу. “Хто буде звинувачувати Божих обранців? Бог — Той, Хто виправдовує! А хто судитиме? Ісус Христос, Який помер і воскрес, Який по правиці Бога, — Він і заступається за нас!”.¹⁶ ХНС 538.2