Христос — надія світу

Розділ 60. Закон нового царства

(На підставі Євангелія від Матв.20:20—28; Марк.10:32—45; Луки 18:31—34)

Наближалося свято Пасхи, і знову Ісус вирушив до Єрусалима. У Його серці панував спокій, який дає досконала єдність з волею Отця, і Він рішуче прямував до місця жертвоприношення. Але Його учнів охопили сумнів і страх. Спаситель “ішов попереду них, а вони дуже дивувалися і, йдучи за Ним, боялись”.¹ ХНС 516.1

Ісус знову зібрав навколо Себе дванадцятьох і з більшою, ніж будь-коли визначеністю відкрив перед ними зраду і страждання, котрі чекали на Нього. “‘Ось, — сказав Він, — ми йдемо в Єрусалим, і Син людський буде виданий первосвященикам і книжникам і засудять Його на смерть, і видадуть Його язичникам; і насміхатимуться над Ним, і плюватимуть на Нього, і битимуть Його, і вб'ють Його, але третього дня Він воскресне!’ Та вони не зрозуміли нічого з того, і були слова ці закриті для них, і вони не розуміли сказаного”.² ХНС 516.2

Хіба вони нещодавно не звіщали всюди, що “наблизилось Царство Боже?”³ Чи Христос не обіцяв, що багато спасенних сидітимуть з Авраамом, Ісаком та Яковом у Царстві Божому? Хіба Він не обіцяв усім, хто залишив будь-що задля Його імені, віддати сторицею в цьому житті і дарувати частку в Його Царстві? Хіба не говорив Він дванадцятьом Своїм учням, що вони посядуть почесне місце в Його Царстві, сидітимуть на престолах та судитимуть дванадцять поколінь Ізраїлю? Навіть і тепер Він наголосив, що написане про Нього в пророків виповниться. Хіба пророки не провіщали славу Царства Месії? У світлі цих думок слова Ісуса про зраду, переслідування і смерть видавались учням незрозумілими і непевними. Вони вірили: незважаючи на можливі труднощі, це Царство невдовзі буде засноване. ХНС 516.3

Йоан, син Заведеїв, був одним з перших учнів, які пішли за Ісусом. Він та його брат Яків належали до тих, хто першими покинули все, щоб служити Йому. Не вагаючись, вони залишили свої домівки і друзів, аби бути з Господом, допомагати Йому і спілкуватися з Ним. Вони бачили Його на самоті і на численних публічних зібраннях. Він заспокоював їх у страху, визволяв з небезпек, полегшував їхні страждання, потішав у горі та, сповнений терпеливості й доброти, навчав їх, поки серця учнів не з'єдналися з Його серцем. У запалі своєї любові вони бажали бути якомога ближче до Нього і в Його Царстві. При найменшій нагоді Йоан завжди займав місце поруч зі Спасителем, а Яків також прагнув честі бути близько до Нього. ХНС 517.1

Їхня мати була послідовницею Христа і часто добровільно слугувала Йому своїм майном. Материнські любов і честолюбство породжували в ній бажання бачити своїх синів на найпочесніших місцях у новому царстві. І вона порадила їм просити про це Ісуса. ХНС 517.2

Разом з ними вона прийшла благати Ісуса, щоб Він виконав бажання їхнього серця. ХНС 517.3

“Що хочете, щоб Я зробив вам?” — спитав Спаситель. Мати відповіла: “Скажи, щоб ці два сини мої сіли в Царстві Твоїм — один праворуч, а другий ліворуч Тебе”.⁴ ХНС 517.4

Ісус поставився до них ласкаво, не докоряв за егоїстичне бажання піднестися над своїми братами. Він читав їхні серця і знав глибину прихильності до Нього. Їхня любов не була проявом лише людського почуття, хоч і була заплямована людським егоїзмом, — вона випливала із джерела Його спасаючої любові. Христос не бажав докорити їм, а тільки поглибити й очистити їхні почуття. Він сказав: “Чи можете ви пити чашу, яку Я п'ю, і хреститися хрещенням, яким Я хрещусь?”⁵ Вони пригадали таємничі слова про випробування і страждання, однак упевнено відповіли: “Можемо!” Вони вважали найвищою честю засвідчити свою вірність, розділивши з Господом усе, що випаде на Його долю. ХНС 517.5

“Чашу Мою Ви будете пити, і хрещенням, яким я хрещусь, будете хреститись”,⁶ — сказав Ісус. Замість престолу Його очікували хрест і два розбійники — праворуч і ліворуч від Нього. Яків та Йоан мали розділити страждання зі своїм Господом: один із братів першим буде вбитий мечем, а другому доведеться більше за всіх важко працювати, терпіти зневагу та гоніння. ХНС 518.1

“А дати сісти в Мене праворуч або ліворуч — не залежить від Мене, а кому уготовано Отцем Моїм”.⁷ У Божому Царстві становище здобувається не прихильністю або особистими симпатіями. Його неможливо заслужити або випадково отримати як довільний дарунок. Усе вирішує характер. Корона і престол — відзнаки дотримання певних умов, відзнаки перемоги над собою через Господа нашого Ісуса Христа. ХНС 518.2

Значно пізніше, коли Йоан досягнув повної єдності з Христом, розділивши Його страждання, Господь відкрив йому умови здобуття Його Царства. “Переможцеві, — сказав Христос, — дозволю сісти зі Мною на престолі Моїм, як і Я переміг, і сів з Отцем Своїм на престолі Його”. “Переможця зроблю стовпом у храмі Бога Мого, і він вже не вийде звідти; напишу на ньому ім'я Бога Мого… і ім'я Моє нове”.⁸ Про це також писав і апостол Павло: “Бо я вже стаю жертвою, і час відходу мого настав. Подвигом добрим боровся, свій біг закінчив, віру зберіг, тепер же приготовлений мені вінок праведності, якого дасть мені Господь, Суддя праведніш в день той…”⁹ ХНС 518.3

Найближче до Христа стоятиме той, хто на Землі найглибше черпав з духа Його самовідданої любові, — любові, яка “не величасться, не надимається… не шукає тільки свого, не гнівлива, не думає лихого”;¹⁰ любові, яка спонукує учня, як спонукувала нашого Господа, віддавати все, жити, працювати і жертвувати аж до смерті для спасіння людства. Цей дух виявився і в житті Павла. Він підкреслював: “Бо для мене життя — Христос”.¹¹ Життя Павла відкривало людям Христа, “а смерть — то надбання”.¹¹ Надбання для Христа, тому що Його смерть має виявиш Христову благодать, привертаючи душі до Нього. “Христос буде звеличений у тілі моїм чи то життям, чи то смертю”.¹¹ ХНС 518.4

Коли десять інших учнів почули прохання Якова і Йоана, їм це дуже не сподобалося. Високе становище в Царстві було предметом і їхніх бажань, і вони розгнівалися, бо ці два учні, як їм видавалося, отримали перевагу над ними. ХНС 519.1

Коли знову назрівала суперечка про те, хто буде найбільшим у Христовім Царстві, Ісус покликав обурених учнів до Себе і промовив “Ви знаєте, що князі народів панують над ними і вельможі володіють ними Але не так має бути між вами”.¹² ХНС 519.2

У царствах цього світу високе становище означає самозвеличення. Вважалося, що народ існує тільки для користі панівних класів. Вплив, багатство, виховання — усе це засоби підкорення мас в інтересах вождів. Вищі класи повинні думати, вирішувати, насолоджуватися і панувати, а нижчі — слухатись і служити. Релігію, як і всі інші інститути суспільного життя, почали використовувати в інтересах можновладців. Від народу вимагалося тільки вірити й покірно виконувати волю вищестоящих. Право людини думати і діяти згідно зі своєю волею категорично відкидалося. ХНС 519.3

Христос засновував царство на зовсім інших засадах. Він закликав людей не панувати над іншими, а служити їм, щоб сильніший ніс немочі слабшого. Влада, становище, талант, виховання покладають на їхнього власника більшу відповідальність у служінні ближнім. Навіть тим, хто займає найнижче становище серед учнів Христа, сказано “Усе бо для вас”.¹³ ХНС 519.4

“Так і Син Людський не прийшов, щоб Йому служили, але щоб послужити і віддати душу Свою для викуплення за багатьох”. Христос постійно піклувався про Своїх учнів і ніс їхні тягарі. Він розділяв їхнє убозтво, задля них забував про Себе, ішов попереду, торуючи їм важку дорогу, і незабаром мав завершити діяльність на Землі, віддавши Своє життя. Основний принцип, яким керувався Христос, повинен стати головним і для членів Церкви — Його тіла. В основу Плану спасіння Ісус поклав любов. У Царстві Христа найбільший той, хто наслідує Його приклад і працює як пастир Божої отари. ХНС 519.5

Слова апостола Павла розкривають справжню гідність і зміст християнського життя: “Та будучи вільним від усіх, я всім підкорив себе, щоб більше придбати”, “не шукаючи для себе користі, а для багатьох, щоб вони спаслися”.¹⁴ ХНС 520.1

У питаннях сумління душа має залишатися вільною. Ніхто не повинен панувати над розумом іншого, думати за іншого або вказувати комусь, що він має робити. Бог дає кожній душі свободу мислити і чинити за власним переконанням. “Кожен із нас сам за себе дасть відповідь Богові”.¹⁵ Ніхто не має права позбавляти іншу людину її особистості. У всіх справах, де йдеться про принцип, “нехай кожен за власною думкою тримається власного переконання”.¹⁶ У Царстві Христа немає ані гноблення, ані примусу. Небесні ангели відвідують Землю не для того, щоб правити або вимагати поклоніння, а як посланці Божої милості, щоб співпрацювати з людьми для піднесення людства. ХНС 520.2

Принципи і навіть окремі висловлювання Спасителя залишилися в пам'яті улюбленого учня у їхній Божественній красі. До останніх днів свого життя Йоан свідчив церквам: “Таке є благовіствування, яке ви чули від початку: щоб ми любили один одного… Любов пізнали ми в тому, що Христос поклав душу Свою за нас. І ми повинні класти душі свої за братів!”¹⁷ ХНС 520.3

Саме таким духом була сповнена рання Церква. Після злиття Святого Духа “більшість віруючих мали одне серце й одну душу, і ніхто нічого з майна не називав своїм, а все у них було спільне… Не було між ними жодного, хто б терпів недостаток…”, “І апостоли з великою стою свідчили про воскресіння Ісуса Господа; і велика благодать була на них усіх”.¹⁸ ХНС 520.4