Христос — надія світу

Розділ 59. Змова священиків

(На підставі Євангелія від Йоан.11:47—54)

Віфанія була так близько розташована від Єрусалима, що звістка про воскресіння Лазаря швидко дійшла до міста. Через своїх вивідувачів, котрі були свідками чуда, незабаром дізналися про надзвичайну подію і юдейські керівники. Негайно зібрався синедріон, щоб вирішити, що робити. Христос виявив Свою божественну владу над смертю. Це велике чудо було найпереконливішим Божим доказом для людей, що Він послав Свого Сина у світ для їхнього спасіння. Це чудо було надзвичайним проявом Божественної сили, достатнім, аби переконати кожну розумну неупереджену людину. Чимало очевидців воскресіння Лазаря повірили в Ісуса. Але водночас зросла і ненависть священиків. Вони відкинули всі менш вагомі докази Його божественності, і це нове чудо тільки розлютило їх. Мертвий воскрес серед білого дня у присутності численних свідків. Жодними вивертами не можна було заперечити такий доказ. Саме через це ворожість священиків ще більше зросла. Як ніколи раніше, вони прагнули покласти край діяльності Христа. ХНС 510.1

Саддукеї, хоч і не були прихильниками Христа, проте не настільки лютували на Ісуса, як фарисеї. їхня ненависть не була такою запеклою. Однак тепер і саддукеї сильно стривожилися. Вони не вірили у воскресіння мертвих. Спираючись на власні міркування, саддукеї дійшли висновку, що мертве тіло неможливо повернути до життя. Але слова і вчинки Христа спростували їхню теорію; їм було продемонстровано, що вони не знають ані Писання, ані Божої сили. Тепер саддукеї шукали можливості стерти враження, яке справило це чудо на народ. Як відвернути людей від Того, Хто зумів перемогти смерть? І саддукеї почали розпускати фальшиві чутки, однак заперечити чуда не вдалося, і вони не знали, як знешкодити його вплив. Досі саддукеї не схвалювали вбивства Христа. Але після воскресіння Лазаря вирішили, що тільки смерть Ісуса може покласти край Його безстрашним звинуваченням проти них. ХНС 510.2

Фарисеї вірили у воскресіння і не могли не бачити в цьому чуді доказу того, що серед них був Месія. Але вони завжди чинили опір діяльності Христа. Фарисеї зненавиділи Його від самого початку, оскільки Він викривав їхні лицемірні претензії. Він зірвав покривало суворої обрядовості, під яким приховувалась їхня моральна порочність. Чиста релігія, котру проповідував Ісус, засуджувала порожнечу зовнішньої побожності. Вони загорілися бажанням помститися Йому за справедливі, завжди обґрунтовані докори. Книжники намагалися спровокувати Ісуса, аби Він сказав чи зробив щось так, що стало б підставою для Його засудження. Кілька разів фарисеї намагалися побити Його камінням, але Він спокійно відходив, і вони втрачали Його з очей. ХНС 511.1

Усі чудеса, здійснені Христом у суботу, мали на меті зцілення страждальців, але фарисеї намагались осудити Його за порушення суботи. Вони намовляли проти Нього іродіан. Подаючи справу так, ніби Він хотів заснувати нове царство, вони радилися з ними, як знищити Ісуса. Підбурюючи римлян проти Ісуса, фарисеї приписували Йому бажання знищити римську владу. Книжники і фарисеї використовували будь-який привід, аби перешкодити впливові Христа на народ. Але досі всі їхні зусилля залишалися марними. Натовпи людей, котрі були свідками Його діл милосердя і слухали Його чисті, святі повчання, знали, що це не могли бути вчинки і слова порушника суботи або блюзніра. Навіть послані фарисеями урядники були настільки вражені Його словами, що не наважилися схопити Його. У розпачі юдеї нарешті постановили: кожний, хто визнаватиме віру в Ісуса, буде відлучений від синагоги. ХНС 511.2

Таким чином, коли священики, начальники і старійшини зібралися на раду, вони були сповнені рішучості примусити замовкнути Того, Чиї чудові діла дивували всіх людей. Фарисеї і саддукеї були єдині, як ніколи раніше. Досі вони були ворогами, але тепер об'єдналися, аби протистати Ісусові. На попередніх засіданнях синедріону Никодим і Йосиф перешкоджали осудженню Ісуса, тому тепер їх не запросили на раду. Хоч і на цьому засіданні були впливові люди, котрі вірили в Ісуса, але їхній вплив був безсилий проти злоби фарисеїв. ХНС 512.1

Однак члени ради не були одностайні. На той час синедріон не був правомочним зібранням. Він існував лише завдяки толерантності римлян. Декотрі члени синедріону сумнівалися, наскільки мудрим буде рішення вбити Христа. Вони побоювалися, що це викличе заворушення в народі, і тоді римляни позбавлять священиків решти переваг і влади, якими вони досі користувалися. Хоча в ненависті до Христа саддукеї об'єдналися з фарисеями, однак схилялися до обережності в діях, побоюючись, щоб римляни не позбавили їх високого становища. ХНС 512.2

На цій нараді, яка зібралася для обговорення плану вбивства Ісуса, був присутній невидимий Свідок. Цей Свідок чув колись горді слова Навуходоносора, спостерігав язичницький бенкет Валтасара, був у Назареті, коли Христос проголосив Себе Помазаником. Тепер цей Свідок впливав на керівників нації, аби вони усвідомили злочинність своїх планів. Події з життя Христа постали перед їхнім зором настільки яскраво, що викликали в них страх. Вони пригадали сцену в храмі, коли Ісус ще дванадцятирічним хлопчиком стояв перед ученими вчителями Закону і ставив запитання, котрі їх дивували. Щойно вчинене чудо доводило, що Ісус — не хто інший, як Син Божий. У їхній свідомості спалахувало справжнє значення Писань Старого Завіту про Христа. Стурбовані, занепокоєні, вони запитували: “Що маємо робити?”¹ Рада розділилася. Під впливом Святого Духа священики і начальники не могли позбутися переконання, що вони змагаються з Богом. ХНС 512.3

Коли хвилювання на раді досягло кульмінації, підвівся первосвященик Каяфа. Це була горда, нетерпима, жорстока і владна людина. Серед членів його родини були зарозумілі, самовпевнені і жорстокі саддукеї, які приховували свої пороки під удаваною праведністю. Каяфа досліджував пророцтва, і хоч не розумів їхнього справжнього значення, однак заговорив владно і впевнено: “Ви нічого не знаєте! Хіба не розумієте, що краще для вас, щоб Одна Людина померла за народ, а не щоб увесь народ загинув?”² Навіть якщо Ісус і не винний, твердив первосвященик, Його необхідно усунути з дороги. Він завдавав багато клопоту тим, що приваблював до Себе народ, а отже, послаблював вплив керівників Ізраїлю. Адже йдеться лише про одну Людину; тож краще буде, щоб помер Він один, аніж щоб через Нього і надалі зменшувався вплив старійшин. Якщо народ втратить довір'я до своїх керівників, тоді національній владі прийде кінець. Каяфа твердив, що після чуда воскресіння Лазаря послідовники Ісуса піднімуть повстання. А тоді прийдуть римляни, говорив він, закриють храм, скасують наші закони і знищать народ. Яку цінність має життя одного Галілейця порівняно з життям цілого народу? Якщо Ісус стоїть на заваді щастя Ізраїлю, то хіба Його усунення не буде Божою справою? Краще, щоб загинула одна людина, ніж буде знищений увесь народ. Таким чином, стверджуючи, що краще одній людині померти за народ, Каяфа продемонстрував деякі знання пророцтва, хоч і дуже обмежені. Але розповідаючи про ці події, апостол Йоан згадує це пророцтво, щоб показати ширину і глибину його значення. Він підкреслив: “І не лише за народ, але й щоб зібрати в одне розпорошених Божих дітей”.³ Отже, сам того не усвідомлюючи, зарозумілий Каяфа визнав місію Спасителя. ХНС 513.1

В устах Каяфи дорогоцінна істина перетворилася на оману. Запропонований ним план спирався на запозичений від язичників звичай. Язичники, маючи неясне уявлення того, що одна людина повинна померти за весь людський рід, доходили до того, що приносили людські жертви. Так само і Каяфа пропонував принести в жертву невинного Ісуса і таким чином спасти винний народ, але не від гріха, а в гріхах, щоб люди продовжували грішити. ХНС 513.2

Своїми міркуваннями Каяфа намагався спростувати заперечення тих, хто насмілився твердити, нібито Ісус не зробив нічого, вартого смерті. ХНС 514.1

На цій нараді вороги Христа глибоко усвідомили свою вину. Дух Святий впливав на їхній розум, але й сатана боровся, щоб опанувати ними. Він пригадував їм прикрощі, яких вони зазнали через Христа. Як мало Ісус цінував їхню праведність, вимагаючи праведності набагато вищої, — такої, яку повинні мати всі Божі діти. Він не зважав на їхні обряди й церемонії, а заохочував грішників звертатися безпосередньо до Бога як до милосердного Отця, викладаючи перед Ним усі свої бажання. На думку фарисеїв і саддукеїв, Ісус відкидав священство. Він відмовився визнати теологію рабинських шкіл, викривав гріховні вчинки священиків, послаблюючи їхній вплив. Він применшував значення їхніх постанов і традицій та заявляв, що рабини, суворо дотримуючись церемоніальних законів, зневажали Божий Закон. Усе це тепер пригадав їм сатана. ХНС 514.2

Сатана нашіптував їм, що для збереження власного авторитету вони повинні знищити Ісуса. І священики прийняли цю намову. Вони боялися втратити свою владу, що й стало для них вагомою причиною для ухвалення такого рішення. За винятком кількох членів ради, котрі не наважилися висловити свою думку, синедріон прийняв слова Каяфи як Божі. Усі присутні відчули полегшення. Суперечності зникли. Члени ради вирішили видати Христа на смерть за найменшої нагоди. Відкидаючи докази божественності Ісуса, священики і керівники самі обрали безпросвітну темряву. Вони цілком піддалися впливові сатани, який провадив їх до вічної загибелі. Їхня помилка полягала в тому, що вони були задоволені собою; більше того — вважали себе патріотами, які прагнуть урятувати націю. ХНС 514.3

Синедріон, однак, побоявся вжити негайних заходів проти Ісуса, щоб не викликати гніву народу і шоб насильство щодо Ісуса не обернулося проти них. З цієї причини рада на якийсь час відклала виконання винесеного вироку. ХНС 514.4

Спаситель знав про змову священиків, знав, що вони хочуть Його знищити і їхній план незабаром здійсниться. Але Він не повинен був прискорювати події і тому відійшов від того місця, узявши із Собою учнів. Цим прикладом Він знову підтвердив Своє повчання: “А коли будуть вас переслідувати в одному місті, утікайте до іншого”.⁴ Поле для праці по спасінню душ було просторим, і якщо цього не вимагає вірність Ісусові, Його слуги не повинні наражати своє життя на небезпеку. ХНС 514.5

Три роки Ісус присвятив праці для світу. Він явив приклад самовідданості і безкорисливої доброти. Його чисте життя, страждання і посвячення були відомі всім. І все-таки цей короткий час — три роки — виявився нестерпно довгим для світу, який уже не міг зносити присутності Спасителя. Життя Ісуса було сповнене переслідувань і образ. Вигнаний з Віфлеєма заздрісним царем, відкинутий співвітчизниками в Назареті, безвинно засуджений на смерть в Єрусалимі, Ісус разом з небагатьма вірними послідовниками знайшов тимчасовий притулок у чужому місті. Той, хто завжди був чуйним до людського горя, зціляв хворих, повертав зір сліпим, слух — глухим і мову — німим.Хто годував голодних і втішав засмучених, був відкинутий народом, для спасіння якого працював. Той, Хто ступав по розбурханих хвилях і одним словом утихомирював їхнє люте ревіння, Хто проганяв демонів, котрі, залишаючи жертву, визнавали Його Сином Божим, Хто пробуджував людей зі смертного сну, Хто словами Своєї мудрості підкоряв тисячі людей, не зміг достукатися до сердець тих, що були засліплені у своєму упередженні й ненависті і вперто відмовлялися від світла. ХНС 515.1