Христос — надія світу

56/88

Розділ 55. “Боже Царство не прийде помітно…”

(На підставі Євангелія від Луки 17:20—22)

До Ісуса підійшли декотрі фарисеї із запитанням: “Коли прийде Царство Боже”1 Минуло понад три роки, відколи Йоан Хреститель проголосив вістку, яка, подібно до трубного звуку, пронеслася по країні: “Наблизилося Царство Небесне”.2 Однак досі фарисеї не бачили жодного доказу заснування Царства. Ті, хто покинув Йоана і на кожному кроці протидіяв Ісусові, поступово поширювали думку, що Його місія також даремна. ХНС 480.1

Ісус відповів: “Боже Царство не прийде помітно, і не скажуть: ось тут воно, або там! Бо Царство Боже всередині вас!”3 Царство Боже починається у серці. Не треба шукати якогось особливого прояву земної сили, котра б відзначила його настання. ХНС 480.2

“Настануть дні, коли забажаєте побачити один із днів Людського Сина, — та не побачите…”4 Христос цим хотів сказати: оскільки Моє служіння не супроводжується світською пишністю, вам загрожує небезпека не побачити слави Моєї місії. Ви навіть не уявляєте собі, наскільки велика перевага мати у своєму середовищі Того, Хто. хоч і зодягнутий у людське єство, але є Життям і Світлом для світу. Настануть дні, коли ви, оглядаючись у минуле, будете жалкувати за невикористаними можливостями, якими нехтуєте тепер, коли ходите і розмовляєте з Божим Сином. ХНС 480.3

Через егоїзм і прихильність до земного навіть учні Ісуса не могли правильно зрозуміти духовної слави, яку Він хотів їм відкрити. Тільки після вознесіння Христа до Отця і злиття Святого Духа на віруючих учні збагнули характер і місію Спасителя. Отримавши хрещення Духом, вони почали усвідомлювати, що перебували в присутності Господа слави. Пригадуючи слова Христа, вони відкривали свій розум для осягання пророцтв і розуміння чудес, які Він творив. Перед ними пройшли чудеса Його життя, і вони сприймали все так, ніби прокинулися зі сну. Учні переконалися, що “Слово стало тілом, і перебувало між нами, і ми побачили славу Його, — славу як Єдинородного від Отця, повного благодаті й істини”.5 Апостоли зрозуміли, що Христос справді прийшов від Бога в грішний світ, аби спасти пропащих синів і дочок Адама. Після цього вони, як ніколи раніше, усвідомили власну нікчемність. Коли Ісус вознісся на Небо, вони не втомлювалися розповідати людям про Його слова і вчинки. Істини, які учні спочатку так слабо розуміли, тепер постали перед ними в новому світлі. Вони знову відкрили для себе Писання. ХНС 481.1

Досліджуючи пророцтва, котрі свідчили про Христа, і спілкуючись з Божеством, вони навчалися від Того, Хто вознісся на Небеса, щоб закінчити почату на землі роботу. Вони усвідомлювали, що в Ньому перебувають усі знання, і без Божественної допомоги їх не може збагнути жодна земна істота. Тепер вони особливо потребували допомоги Того, про Кого провіщали царі, пророки і праведні мужі давнини. Вражені, вони читали й перечитували пророчі оповіді про Його характер та діяльність. Як же неясно вони колись розуміли пророчі Писання, як тяжко сприймали вічні істини, котрі свідчили про Христа! Спостерігаючи смирення Ісуса під час Його перебування серед людей, вони не розуміли таємниці втілення і подвійного характеру Його природи. Їхнім очам не дано було побачити і людському розумові пізнати Божество в людському тілі. Але просвічені Святим Духом, як же вони бажали знову побачити Його і посидіти біля Його ніг! Як би вони хотіли прийти до Ісуса, щоб Він пояснив їм тексти Писань! Як уважно вони слухали б Його слова! Що мав на думці Ісус, коли говорив: “Ще багато чого Я маю сказати вам, але тепер ви не можете знести”.6 Як же тепер вони бажали все знати! Учні жалкували, що їхня віра була такою слабкою, а думки — такими далекими від мети, через що вони так часто помилялися в розумінні дійсності. ХНС 481.2

Бог послав вісника, котрий мав звістити про Прихід Христа. Цей вісник мав звернути увагу юдейського народу й усього світу на Його місію, щоб люди приготувалися прийняти Його. Дивовижна Особистість, про Яку провіщав Йоан, понад тридцять років перебувала серед них, а вони по-справжньому так і не пізнали Його — Божого Посланця. Докори сумління мучили учнів, що вони дозволили недовірі впливати на їхні думки і затьмарювати розум. Серед мороку грішного світу засяяло Світло, а вони так і не могли збагнути, звідки виходять ці промені. Тепер вони запитували себе, чому поводилися так, що Христос змушений був докоряти їм. Вони пригадували свої розмови з Ним і вигукували: “Як ми могли допустити, щоб земні ідеї й опір священиків та рабинів бентежили наш розум? Через це ми не зрозуміли, що серед нас був більший за Мойсея, і навчав нас мудріший за Соломона! Якими глухими були наші вуха! Яким слабким було наше розуміння!” ХНС 482.1

Хома, наприклад, не хотів вірити, доки не доторкнувся до рани, завданої Ісусові римським воїном. Петро зрікся Ісуса, коли Той був відкинутий і принижений. Усі ці гнітючі спогади яскраво спливали в їхній уяві. Учні перебували з Ісусом, але не знали Господа і не цінували Його присутності. Як же були зворушені їхні серця всіма цими спогадами, коли вони усвідомили своє невір'я! ХНС 482.2

Коли священики та юдейська знать об'єдналися проти апостолів, коли їх ставили перед суддями і вкидали до в'язниці, ці послідовники Христа раділи, “що за Ім'я Господа [Ісуса] удостоїлися прийняти зневагу”.7 Вони тішилися, бо мали змогу засвідчити перед людьми й ангелами, що визнають славу Христа і готові прямувати за Ним, навіть якщо доведеться втратити все. ХНС 482.3

Сьогодні, як і за днів апостолів, без просвітлення Святим Духом людська природа не здатна зрозуміти славу Христа. Закохані у світ і схильні до компромісів християни не можуть гідно оцінити істину і діяльність Бога. Послідовники Христа не обирають легких доріг чи шляхів світської слави, вони не пристосовуються до світу. Християни в перших лавах тих, хто йде дорогою тяжкої праці, приниження і зневаги, борючись “з началами, з владами, зі світовими правителями темряви цього [віку], з піднебесними духами злоби”.8 Тепер, як і за часів Христа, Його послідовників не розуміють, зневажають і переслідують священики й фарисеї нашого часу. ХНС 482.4

Боже Царство не приходить помітно. Євангеліє Божої благодаті і дух самозречення не узгоджуються з духом світу. Ці два принципи непримиренні. “Адже душевна людина не приймає того, що від Божого Духа, бо для неї це безумство й вона не може цього зрозуміти, тому що це досліджується духовно”.9 ХНС 483.1

Але і в сучасному релігійному світі є чимало людей, які вважають, що їхня діяльність спрямована на заснування Христового Царства, яке вони собі уявляють як звичайну державу. Вони бажали б бачити свого Господа володарем земних царств, правителем у їхніх палацах і дворах, законодавчих зборах, судових палатах і на площах. Вони сподіваються, що Він правитиме відповідно до законів, установлених людською владою. Оскільки ж Христос фізично на Землі відсутній, то вони готові прийняти на себе Його обов'язки та запроваджувати закони Його Царства. ХНС 483.2

Заснування саме такого царства прагнули юдеї за днів Христа. Вони прийняли б Ісуса, якби Він намагався встановити світське правління і втілював у життя те, що вони вважали Божими законами, а їх самих зробив тлумачами Його волі та представниками Його влади. Але Він сказав: “Царство Моє не від цього світу”.10 Він не прагнув земного престолу. ХНС 483.3

Юдейські правителі за часів Христа були користолюбними і деспотичними. На кожному кроці зустрічалися кричущі зловживання, здирство, нетерпимість і жорстокість. Однак Спаситель не закликав до громадянських реформ. Ісус не критикував суспільних зловживань і не осуджував гнобителів народу. Він не втручався у справи влади, у правління можновладців цього світу. Подаючи нам приклад, Він тримався осторонь земної влади. І не тому, що був байдужий до страждань народу, а тому, що духовне зцілення людей не залежало від людських засобів. Щоб мати успіх, потрібно лікувати кожну людину зокрема, необхідно відродити серце. ХНС 483.4

Царство Христа встановлюється не рішеннями судів, соборів, законодавчих зібрань і не завдяки заступництву можновладців: воно приходить через дію Святого Духа, через засвоєння природи Христа людським єством. “А тим, які прийняли Його, дав владу стати Божими дітьми, — тим, які вірять у Його ім'я. Вони не народилися ні від крові, ні через тілесне бажання, ні через бажання чоловіка, але народилися від Бога”.11 Це єдина сила, котра може піднести людство. А завдання людей полягає у виконанні цієї справи — проповідувати і жити згідно з Божим Словом. ХНС 484.1

Коли апостол Павло почав свою працю в Коринті — густонаселеному, багатому, розбещеному місті, заплямованому незліченними язичницькими пороками, він наголосив: “…Бо я вважав за правильне не знати серед вас нічого, крім Ісуса Христа, і то розп'ятого”.12 Коли він пізніше писав до коринтян, котрі колись були зіпсуті найогиднішими гріхами, то міг сказати: “…Але ви обмилися, ви освятилися, ви виправдалися ім'ям Господа Ісуса Христа і Духом нашого Бога”, “Завжди дякую моєму Богові за вас і за благодать Божу, дану вам у Христі Ісусі”.13 ХНС 484.2

Сьогодні, як і за днів Христа, справа Божого Царства залежить не від тих людей, котрі шукають визнання і підтримки земних правителів або людських законів, а від тих, хто в ім'я Христа звіщає людям духовні істини. Сприймаючи їх, ви можете пережити досвід апостола Павла: “Я розп'ятий разом з Христом. І живу вже не я, а Христос живе в мені”.14 Тоді ви, як і Павло, працюватимете для добра людей. Він зазначав: “Отже, ми — посли від імені Христа, і тому наче Сам Бог просить через нас. Від Імені Христа благаємо: примиріться з Богом!”.15 ХНС 484.3