Христос — надія світу

55/88

Розділ 54. Милосердний самарянин

(На підставі Євангелія від Луки 10:25—37)

У притчі про милосердного самарянина Христос розкриває зміст істинної релігії. Він показує, що її суть полягає не в системі доктрин чи обрядів, а в здійсненні вчинків любові, у щирій турботі про інших, у справжній доброті. ХНС 472.1

Одного разу, коли Христос навчав людей, “один законник підвівся і сказав, випробовуючи Його: Учителю, що маю зробити, аби осягнути вічне життя?”1 Великий натовп людей, затамувавши подих, чекав на відповідь. Священики і рабини сподівалися, що запитанням цього законника піймають Христа на слові. Але Спаситель не став сперечатися. Він звернувся за відповіддю до самого законника. “Він же сказав йому: що в Законі написано? Як читаєш?” Юдеї звинувачували Ісуса в нехтуванні даним на Сінаї Законом, але Господь зробив справу спасіння залежною від дотримання Божих Заповідей. ХНС 472.2

Учитель Закону сказав: “Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всією думкою своєю, і ближнього свого, як самого себе”. Ісус підтримав його: “Правильно ти відповів. Роби це, і будеш жити”.2 ХНС 472.3

Цей законник не був задоволений ані становищем фарисеїв, ані їхнім ученням. Він досліджував Писання з бажанням зрозуміти їхнє значення. Його справді цікавило це питання, а тому він щиро запитував: “Що мені робити?”1 У своїй відповіді про вимоги Закону він поминув численні церемоніальні й обрядові постанови. Законник вважав їх без- вартісними, а тому виклав лише ті два великих принципи, які є основою Закону і пророків. Схвалена Христом відповідь надавала перевагу Спасителеві перед рабинами. Вони не могли засудити Його за те, що Він підтвердив сказане законовчителем. ХНС 472.4

“Роби це — і житимеш”,2 — сказав Ісус. Він вважав Закон єдиним Божественним цілим і Своєю відповіддю показав: неможливо виконувати одну Заповідь і водночас порушувати іншу, бо в основі Заповідей лежить один загальний принцип. Доля людини залежить від виконання усього Закону. Найвища любов до Бога та неупереджена любов до ближнього — ось принципи, якими необхідно керуватися в житті. ХНС 473.1

Отже, законник визнав себе порушником Закону. Він переконався в цьому під впливом випробувальних слів Христа. Претендуючи на розуміння праведності Закону, він не жив нею, не виявляв любові до ближнього. Йому необхідно було покаятися, натомість він почав виправдовуватися. Замість визнати істину законник намагався показати, як важко дотримуватися Заповідей. Він сподівався таким чином відвести звинувачення від себе і виправдатися перед людьми. Слова Спасителя свідчили: запитання законника зайве, оскільки він сам міг відповісти на нього. Тоді законник поставив ще одне запитання: “А хто є моїм ближнім?”3 ХНС 473.2

Серед юдеїв це запитання викликало нескінченні суперечки. Вони не мали жодного сумніву щодо язичників і самарян, які вважалися чужинцями та ворогами. Але де проходить межа між одноплемінниками, між представниками різних соціальних верств? Кого священики і старійшини мали вважати своїми ближніми? Усе їхнє життя було суцільним обрядом очищення. Контакт із неосвіченим натовпом, на їхню думку, міг осквернити їх, а очищення від цього вимагало б виснажливих зусиль. Хіба вони могли вважати цих “нечистих” своїми ближніми? ХНС 473.3

І знову Ісус уникнув полеміки. Він не став викривати фанатизму тих, хто бажав осудити Його, але простими словами змалював перед Своїми слухачами картину безмежної небесної любові, яка зворушила кожне серце і змусила законника визнати істину. ХНС 473.4

Єдиний спосіб розігнати темряву — це прийняти світло. Найкращий засіб боротьби з оманою — запропонувати істину. Лише відкриття Божої любові виявляє потворність і гріховність егоїстичного серця. ХНС 474.1

“Один чоловік, — сказав Ісус, — ішов з Єрусалима в Єрихон і попав у руки розбійників, котрі його пограбували, завдали йому ран і відійшли, залишивши його ледь живим. Проходив випадково один священик тією дорогою і, побачивши його, обминув; так само і левіт, прийшовши на те місце, поглянув — і обминув”.4 Це була не вигадана історія, а відома Його сучасникам бувальщина. Священик і левіт, які пройшли повз страждальця, перебували серед слухачів Христа. ХНС 474.2

Ідучи з Єрусалима до Єрихона, подорожній мусив переходити Юдейською пустелею. Дорога пролягала через дикі скелясті міжгір'я, у яких ховалися розбійники і де нерідко траплялися випадки насильства. Саме тут на подорожнього напали розбійники. У нього забрали все цінне, а його самого — побитого, пораненого, напівживого — кинули на узбіччя. У цей час дорогою ішов священик, але він лише глянув на пораненого — і проминув його. Потім з'явився левіт. Зацікавившись пригодою, він зупинився і подивився на страждальця, добре усвідомлюючи, що треба робити. Але це був неприємний обов'язок; він навіть пошкодував, що пішов цією дорогою і побачив нещасного. Левіт переконав себе, що ця справа його не стосується. ХНС 474.3

Обидва мужі були священнослужителями і вважали себе тлумачами Писань. Вони належали до особливого класу вибраних — Божих представників серед людей — і повинні були “співчувати необізнаним і тим, що заблудилися”,5 відображати Божу любов до людського роду і приводити інших до цієї великої любові. Вони були покликані до такої ж праці, яку виконував Христос: “Дух Господній на Мені, бо Він помазав Мене благовістити убогим, послав Мене [зціляти розбитих серцем], проповідувати полоненим визволення, сліпим — прозріння, і пригноблених відпустити на волю”.6 ХНС 474.4

Небесні ангели, бачачи скорботи Божої сім'ї на Землі, готові допомагати людям, полегшуючи долю пригноблених. За Божим Провидінням священик і левіт опинилися саме на тій дорозі, де страждав поранений чоловік, щоб звернути увагу на його потребу, змилуватися і допомогти. Небеса спостерігали, чи серця цих людей відгукнуться співчуттям на людське горе. ХНС 475.1

Це ж Спаситель був Тим, Хто навчав євреїв у пустелі. Із хмарного й вогненного стовпа Він навчав їх зовсім інших істин, аніж тепер проповідували людям священики та книжники. Милосердні приписи Закону поширювалися навіть на найслабших тварин, які не можуть висловити власних потреб і страждань. Мойсей колись повчав синів ізраїльських: “Коли натрапиш на вола свого ворога або осла його, що заблудив, то мусиш завести його до нього. Коли побачиш осла свого ненависника, що лежить під тягарем, гляди не покидай його, а поможи йому піднести його”.7 Але розповідаючи про пораненого розбійниками чоловіка, Ісус фактично говорив про брата, який потрапив у біду. Йому треба було б співчувати набагато більше, ніж в'ючній тварині! Бо через Мойсея сказано, що їхній Господь Бог — “Бог великий, могутній і страшний… Він чинить суд сироті та вдові і любить приходька”. Тому “…і ти будеш любити його, як самого себе…”8 ХНС 475.2

Йов свідчив про себе: “Чужинець на вулиці не ночував, — я двері свої відчиняв подорожньому”.9 Коли два ангели в людській подобі прийшли до Содома, Лот уклонився їм до землі і сказав: “Ось, панове мої, зайдіть до дому вашого раба і переночуйте”.10 Хоча священики і левіти добре знали всі ці повчання, однак вони не застосовували їх у практичному житті. Виховані в дусі національного фанатизму, вони стали егоїстичними, обмеженими, недоступними. Дивлячись на пораненого чоловіка, вони не могли визначити: з їхнього він народу чи ні. Вирішивши, що це, напевно, самарянин, вони так і не надали йому допомоги. ХНС 475.3

Однак у змальованому Христом учинку священика та левіта законовчитель не побачив нічого, що суперечило б його тлумаченню Закону. Тоді йому було запропоноване продовження сюжету. ХНС 475.4

Один самарянин, подорожуючи, дійшов до того місця, де лежав потерпілий. Побачивши його, він змилосердився і не став запитувати себе, хто цей незнайомець: юдей чи язичник. Самарянин добре знав: якщо б на місці нещасного опинився він, то юдей з презирством плюнув би йому в лице і пішов геть. Але самарянин не вагався. Він не думав, що, затримуючись тут, наражається на небезпеку від розбійників. Для нього було достатньо, що перед ним лежав потерпілий, котрий потребував допомоги. Він зняв із себе верхній одяг, щоб накрити пораненого. Оливу й вино, припасені в дорогу, самарянин використав для лікування і підкріплення потерпілого. Після цього він посадив нещасного на свого осла і повільним розміреним кроком, так, щоб не завдати пораненому зайвого болю, — рушив у дорогу. Самарянин привіз його до готелю і цілу ніч з великим співчуттям піклувався про нього. Уранці, коли незнайомцеві стало краще, самарянин вирішив продовжити свою подорож. Але спершу він доручив пораненого опіці власника готелю. Заплативши господареві за послуги, він залишив ще деяку суму для хворого, але не задовольнився цим і на випадок непередбачених витрат пообіцяв: “Подбай про нього, а якщо більше витратиш, то віддам тобі, коли повертатимуся”.11 ХНС 476.1

Закінчивши розповідь, Ісус уважно подивився на законника і, ніби читаючи його думки, запитав: “Кого з цих трьох — на твою думку — ти вважаєш ближнім того, який попався розбійникам?”.12 ХНС 476.2

Навіть і тепер законник не бажав вимовити слово “самарянин”, тому відповів: “Того, що змилосердився над ним!”. Ісус же сказав йому: “Іди і ти чини так само”.13 ХНС 476.3

Так запитання: “Хто є моїм ближнім?” отримало вічну відповідь. Ісус показав, що наш ближній — це не тільки той, хто належить до нашої Церкви чи віросповідання. Тут не беруться до уваги ані раса, ані колір шкіри чи класова належність. Наш ближній — це будь-яка людина, котра потребує нашої допомоги. Нашим ближнім є кожна поранена і знівечена ворогом душа. Усі люди — наші ближні, оскільки вони є власністю Бога. ХНС 476.4

У притчі про милосердного самарянина Ісус зобразив Себе та Свою місію. Сатана обманув, поранив, обікрав і зруйнував людину, залишивши її на загибель, але Спаситель змилосердився над безпорадним людством: Він залишив Свою славу, щоб прийти нам на допомогу. Він знайшов нас, коли ми були при смерті, та опікувався нами. Господь зцілив наші рани. Він покрив нас одягом Своєї праведності. Він подарував нам безпечний притулок, Сам подбав про всі наші потреби. Ісус помер задля нашого викуплення. Вказуючи на власний приклад, Він говорить усім Своїм послідовникам: “Заповідаю вам, щоб ви любили один одного”, “Як Я полюбив вас, щоб і ви любили так один одного”.14 ХНС 476.5

Законник запитав Ісуса: “Що маю зробити?”. І Він, визнаючи любов до Бога і людини змістом праведності, відповів: “Роби це — і житимеш”. Самарянин, підкоряючись спонуканню доброго, люблячого серця, став виконавцем Закону. Христос запропонував законникові: “Іди і ти чини так само!”13 Учинків, а не слів чекає Бог від Своїх дітей. “Хто каже, що в Ньому перебуває, той має жити так само, як жив Він”.15 ХНС 477.1

І сьогодні це повчання не менш важливе для світу, ніж коли його виголосив Ісус. Егоїзм і холодний формалізм майже загасили вогонь любові, розвіяли привабливість християнських рис характеру. Чимало з тих, хто визнає ім'я Христа, забувають, що християни повинні гідно представляти свого Спасителя. Як би ми себе не називали, але доки не будемо дійсно жертвувати собою задля добра інших у сім'ї, серед сусідів, у Церкві, одним словом, усюди, доти ми не є християнами. ХНС 477.2

Христос пов'язав Своє життя з інтересами людства і закликає нас об'єднатися з Ним в ім'я спасіння людства. “Даром отримали — даром давайте”.16 Гріх — це найбільше зло, і наш обов'язок — виявляти милість до грішника й допомагати йому. Чимало людей помиляються в житті й відчувають сором за свою необачність. Вони потребують слів підбадьорення. Усвідомлюючи власні помилки, декотрі впадають у відчай. Ми не повинні залишатися байдужими до таких. Якщо ви християни, не минайте людей, тримаючись подалі від тих, кому найбільше потрібна ваша допомога. Коли бачите людське горе, викликане хворобою чи гріхом, ніколи не кажіть: “Це не моя справа”. ХНС 477.3

“Ви, духовні, виправляйте такого духом лагідності”.17 Вірою і молитвою протистаньте силі ворога. Говоріть слова віри і підбадьорення, які будуть цілющим бальзамом для засмученої пораненої душі. Багато, вельми багато людей ослабли і втратили мужність у великій життєвій битві. Одне доброзичливе, схвальне слово зміцнило б їх для перемоги. Ніколи не проходьте повз страждаючу душу, не потішивши її тією відрадою, якою Бог утішив нас. ХНС 478.1

Лише таке життя є виконанням принципу Закону, принципу, викладеного в притчі про милосердного самарянина і виявленого в житті Ісуса. Його характер відкриває справжнє значення Закону і показує, що значить любити ближнього, як самого себе. І коли Божі діти виявляють милосердя, доброту й любов до всіх людей, цим вони свідчать про характер небесних постанов, про те, що “Господній закон досконалий, — він зміцнює душу”18 І навпаки, кожний, хто не виявляє цієї любові, порушує Закон, навіть якщо своїми устами звеличує його. Бо дух наших стосунків з ближніми виявляє дух нашого ставлення до Бога. Любов до Бога в серці — це єдине джерело любові до людей. ХНС 478.2

“Якщо хто скаже: я люблю Бога! — але ненавидить свого брата, той неправдомовець. Бо хто не любить свого брата, якого бачить, то як може він любити Бога, Якого не бачить?” “Улюблені… Коли любимо одне одного, то в нас перебуває Бог і Його любов у нас — досконала”.19 ХНС 478.3