Христос — надія світу

Розділ 53. Остання подорож із Галілеї

(На підставі Євангелія від Луки 9:51—56; 10:1—24)

У міру того, як земне служіння Христа наближалося до завершення, Він змінив спосіб Своєї діяльності. Досі Ісус намагався уникати розголосу та народного збудження. Він відмовлявся від людських почестей, швидко переходив з місця на місце, особливо коли захоплення народу було надмірним. Знову і знову Ісус наказував, щоб ніхто не проголошував Його Христом. ХНС 461.1

Зокрема, під час свята кущів подорож Ісуса до Єрусалима була поспішною і таємною. Коли брати спонукували Його публічно проголосити Себе Месією, Ісус відповів: “Мій час ще не настав”.¹ Дорогою до Єрусалима Його ніхто не зауважив. До міста Він увійшов непомітно і без почестей народу. ХНС 461.2

Але зовсім іншою була ця остання подорож. Через ворожість священиків і рабинів Спаситель на деякий час залишив Єрусалим. Але тепер Він вирішив повернутися, уже не ховаючись від людей, довгою дорогою, сповіщаючи про Своє прибуття, чого раніше ніколи не робив. Він ішов туди, де належало принести велику Жертву, і до цієї події треба було привернути увагу народу. ХНС 461.3

“Як Мойсей підняв змія в пустині, так має бути піднятий Син Людський”.² Як у давнину погляди всіх ізраїльтян були спрямовані на піднятого змія — символ їхнього зцілення, так очі всіх людей повинні бути звернені на Христа, Жертва Котрого принесла спасіння грішному світові. ХНС 461.4

Брати Ісуса мали фальшиве уявлення про діяльність Месії й не вірили в Божественне призначення Ісуса, тому спонукували Його прилюдно виступити на святі кущів. Тепер же, керовані таким самим духом, учні Ісуса намагалися відмовити Його від подорожі до Єрусалима. Вони пригадали Його слова про те, що Його там чекає. Знаючи запеклу ненависть релігійних керівників, вони хотіли перешкодити своєму Господеві йти туди. ХНС 462.1

Христові доводилося здійснювати земний шлях усупереч страхові, розчаруванню й невір'ю Своїх улюблених учнів, що дуже Його засмучувало. Йому було важко провадити їх назустріч стражданням і відчаю, які чекали на них у Єрусалимі. Та й сатана був поруч, щоб пригнічувати Сина Людського своїми спокусами. Чому Він мусить тепер іти до Єрусалима на вірну смерть? Всюди Його оточували душі, бажаючі хліба життя. Звідусіль прибували страждальці, котрі чекали Його цілющого слова. Робота, яку мало здійснити Євангеліє Його благодаті, щойно розпочалася. Ісус був у розквіті сил та змужніння. Чому б Йому не піти на широкі поля світу зі словами благодаті й дотиком цілющої сили? Чому б Йому не відчути радість, несучи світло й щастя тим мільйонам засліплених, зажурених людей? Для чого доручати жнива Його таким немічним у вірі, таким нетямущим і нерішучим учням? Навіщо Йому помирати тепер, залишаючи справу в її зародку? Ворог, який протистояв Христові в пустелі, тепер атакував Його своїми лютими хитрими спокусами. Якби Ісус хоч на мить поступився, хоч трішечки відхилився від поставленої мети, щоб урятувати Себе, тоді воїнство сатани тріумфувало б, а людство загинуло б назавжди. ХНС 462.2

Але Ісус “вирішив іти до Єрусалима”.³ Єдиним законом Його життя була воля Отця. Під час відвідання храму в дитинстві Він сказав Марії: “Хіба ви не знали, що Мені треба бути при справах Мого Отця?”⁴ У Кані, коли Марія спонукувала Його виявити чудодійну силу, Він відповів їй: “Ще не настав Мій час”.⁵ Такими ж словами Ісус відповів і Своїм братам, коли вони наполягали, щоб Він ішов на свято. Однак у великому Божому Плані був визначений час Його жертви за людські гріхи, і ця година мала незабаром пробити. Він не ослабне і не завагається. Отже, Його кроки були спрямовані до Єрусалима, де вороги вже давно чатували на Його життя; тепер Він був готовий віддати його. Він твердо вирішив пройти через переслідування, зречення, відкинення, осудження і смерть. ХНС 462.3

“І Він послав вісників перед Собою. І вийшовши, вони прибули до самарянського села”⁶ Але люди відмовилися прийняти Його, бо Він прямував до Єрусалима. Вони вважали, що Христос віддає перевагу юдеям, яких вони люто ненавиділи. Якби Він прийшов відновити храм і поклоніння на горі Геразим, самаряни з радістю прийняли б Його, але оскільки Він ішов до Єрусалима, то вони не виявили Йому гостинності. Самаряни не усвідомлювали, що зачиняють свої двері перед найкращим небесним Даром. Ісус звертався до людей, щоб вони прийняли Його. Фактично Він просив у них милості, щоб вони дозволили наблизитися до них і дарувати їм щедрі благословення. Кожну виявлену до Нього милість Він винагороджував ще більшим дорогоцінним даром. Але через свої упередження і фанатизм самаряни втратили призначені для них благословення. ХНС 463.1

Яків та Йоан, послані Христом, були дуже розгнівані тим, що їхній Господь зазнав такої образи. Їх обурило грубе поводження з Ісусом з боку самарян, котрих Він ушанував Своєю присутністю. Нещодавно учні були з Ним на горі Переображення і бачили, як Його прославив Бог і вшанували Мойсей та Ілля. Тому виявлену самарянами зневагу, на думку посланців, не можна залишити без суворого покарання. ХНС 463.2

Яків та Йоан повернулися до Христа і переказали Йому слова людей, наголосивши, що вони навіть відмовили Йому в ночівлі. Учні вважали, що Ісуса дуже скривдили, і, зауваживши вдалині гору Кармел, на якій Ілля знищив фальшивих пророків, вони сказали: “Хочеш, ми скажемо, щоб вогонь зійшов з неба і знищив їх [так, як зробив Ілля]?”⁷ Але яким же було здивування учнів, коли побачили, що своїми словами засмутили Ісуса. Однак ще більше їх здивував почутий докір: “Не знаєте, якого ви духа; бо Людський Син прийшов не губити людські душі, а спасати їх”⁸ І Він вирушив до іншого селища. ХНС 463.3

Христос ніколи не примушував людей приймати Його. Тільки сатана та керовані його духом люди намагаються силувати сумління. Прикидаючись ревнителями праведності, люди, котрі стали спільниками злих ангелів, завдають страждань своїм ближнім, щоб навернути до своєї релігії. Але Христос завжди виявляє милосердя, завжди намагається перемагати любов'ю. Він не бажає, щоб людина служила двом панам, і не приймає часткового служіння. Він прагне добровільного служіння серця, спонукуваного любов'ю. Якщо ми намагаємося поранити і винищити тих, хто не цінує нашої праці або не поділяє наших поглядів, то це найпереконливішим чином свідчить, що нами опанував дух сатани. ХНС 464.1

Кожна людська істота, її тіло, душа і дух є власністю Бога. Христос помер, щоб викупити всіх. Ніхто не може більше образити Бога, ніж люди, котрі через релігійний фанатизм завдають страждань викупленим кров'ю Спасителя. ХНС 464.2

“Вийшовши звідти, Він приходить на територію Юдеї, що на другому боці Йордану. Збирається знову до Нього натовп, і Він, за звичаєм, знову їх навчає”.⁹ ХНС 464.3

Останні місяці Свого служіння Христос провів переважно у Переї — юдейській провінції, розташованій “на другому боці Йордану”. Тут навколо Нього збиралися натовпи людей, як і на початку Його діяльності в Галілеї. Тут Господь повторив більшу частину Свого виголошеного раніше вчення. ХНС 464.4

Як колись Ісус посилав на місіонерську роботу дванадцятьох учнів, так тепер “призначив Господь інших сімдесят і послав їх по два поперед Себе до кожного міста й місцевості, куди Сам мав іти”.¹⁰ Протягом деякого часу ці учні перебували з Ним, готуючись до своєї діяльності. Коли дванадцять учнів були послані на перше самостійне служіння, решта супроводжували Ісуса в Його подорожі по Галілеї. Таким чином, вони мали перевагу близько спілкуватися з Ним та отримувати особисті повчання. Тепер ця, значно більша, група учнів повинна була розпочати свою самостійну працю. ХНС 464.5

Настанови, дані сімдесятьом учням, співпадали з тими, які раніше отримали дванадцять, за винятком заборони дванадцятьом відвідувати язичеські або самарянські міста. Хоча самаряни відкинули Христа, проте Його любов до них не змінилася. Коли сімдесят учнів пішли проповідувати в Його ім'я, вони передусім відвідали міста Самарії. ХНС 464.6

Особисте відвідання Спасителем Самарії, похвала для милосердного самарянина, радість прокаженого самарянина, котрий один із десятьох зцілених повернувся подякувати Христові, — усе це мало велике значення для Його учнів. Ця наука глибоко запала в їхні серця. У даних перед Своїм вознесінням дорученнях Ісус згадав Самарію разом з Єрусалимом та Юдеєю як місця, де насамперед учні повинні були проповідувати Євангеліє. Учення Христа підготувало їх для виконання цього доручення. Коли в ім'я свого Вчителя вони пішли до Самарії, то знайшли там людей, готових прийняти їх. Самаряни чули про похвалу та милосердя Христа щодо їхнього народу. Вони усвідомили: незважаючи на їхнє грубе поводження з Ним, Господь ставився до них лише з любов'ю, і це полонило їхні серця. Після вознесіння Христа самаряни з радістю прийняли посланців Спасителя, і учні зібрали дорогоцінний урожай серед тих, котрі були колись їхніми найлютішими ворогами. “Він очеретини надломленої не доламає і льону тліючого не погасить; оповістить ретельно правду”, “І на Його ім'я будуть надіятися народи!”.¹¹ ХНС 465.1

Посилаючи сімдесятьох, Ісус заповідав їм, як і раніше дванадцятьом, не нав'язувати себе тим, хто не бажатиме прийняти їх: “А коли в якесь місто прийдете і вас не приймуть, — сказав Він, — вийдіть на вулицю його та й скажіть: навіть порох, що припав нам до ніг із вашого міста, струшуємо. Але знайте: наблизилося [до вас] Боже Царство!”¹² Вони повинні були чинити так не із почуття обурення або ураженої гідності, але щоб показати, як небезпечно відкидати Господню вістку, виголошену через Його посланців. Відкинути слуг Господа — значить відкинути Самого Христа. ХНС 465.2

“Кажу вам, — додав Ісус, — що жителям Содома того дня буде легше, ніж місту тому”.¹³ Потім Його думки звернулися до галілейських міст, де пройшла більша частина Його служіння. З почуттям глибокого смутку Він вигукнув: “Горе тобі, Хоразине, горе тобі, Витсаїдо: бо якби в Тирі й Сидоні відбулися чудеса, що сталися у вас, вони вже давно покаялися б, сидячи у волосяниці та в попелі. Однак Тиру й Сидону на суді буде легше, ніж вам… А ти, Капернауме, хіба до неба піднесешся? До пекла зійдеш!”¹⁴ ХНС 465.3

Цим торговим містам навколо Галілейського моря Небеса подарували найдорогоцінніші благословення. День у день Князь життя переходив ними. Божа слава, яку бажали бачити пророки й царі, осявала натовпи людей, котрі ходили за Спасителем. Однак вони відкинули небесний дар. ХНС 466.1

З показною передбачливістю рабини застерігали народ не приймати вчення цього нового Вчителя, бо Його ідеї й діла суперечили настановам отців. Замість того, щоб самим намагатися зрозуміти Боже Слово, люди довірилися книжникам і фарисеям. Народ не віддавав слави Богові, натомість ушановував священиків і старійшин; відкинувши істину, дотримувався власних традицій. Чимало людей були вражені і майже переконані вченням Христа, однак вони не чинили згідно зі своїми переконаннями і не стали Його послідовниками. Сатана спокушував людей доти, доки світло не почало видаватися їм темрявою. Таким чином багато людей відкинули істину, яка могла врятувати душу. ХНС 466.2

Вірний Свідок говорить: “Ось Я стою під дверима і стукаю”.¹⁵ Кожна пересторога, докір і нагадування в Божому Слові чи з уст Його посланців — це стук до дверей серця. Це голос Ісуса, Який просить дозволу ввійти. З кожним знехтуваним стуком бажання відчинити двері серця слабшає. Якщо ми сьогодні ігноруємо вплив Святого Духа, то завтра він буде слабшим. Серце стає менш чутливим, і, на своє лихо, людина перестає усвідомлювати короткочасність життя і безмежність вічності. На останньому суді ми будемо засуджені не за наші помилки, а за нехтування посланою Небом можливістю пізнати істину. ХНС 466.3

Подібно до апостолів, сімдесят учнів отримали надприродні здібності як печатку своєї місії. Закінчивши доручену працю, вони повернулися з радістю, говорячи: “Господи, навіть біси коряться нам через Твоє ім'я! А Він сказав їм: бачив Я сатану, що, наче блискавка, з неба впав”¹⁶ ХНС 466.4

Перед Ісусом постали картини минулого і майбутнього. Він бачив, як на початку Люцифер був скинутий з Небес. Він споглядав майбутні сцени Своєї агонії, коли перед усіма світами виявиться справжній характер давнього ошуканця. Ось Він уже чує Свій вигук: “Звершилося”,¹⁷ який проголосить, що грішне людство навіки викуплене і Небеса назавжди захищені від звинувачень, омани й претензій сатани. ХНС 467.1

По той бік Голгофського хреста з його стражданнями і ганьбою Ісус бачив останній великий день, коли князь піднебесних духів буде знищений на землі, спотвореній внаслідок гріха. Він бачив, що зло буде назавжди викорінене і Божий мир запанує на Небі й на Землі. ХНС 467.2

Відтепер послідовники Христа повинні дивитися на сатану як на переможеного ворога. На хресті Ісус мав здобути перемогу для них, і Він бажав, щоб цю перемогу вони прийняли як власну. “Ось дав Я вам владу наступати на зміїв і скорпіонів, на всю ворожу силу — і ніщо вам не пошкодить”.¹⁸ ХНС 467.3

Безмежна сила Святого Духа — це захист для кожної розкаяної душі. Христос не дозволить жодному з тих, хто з покаянням і вірою просить Його захисту, опинитися під владою ворога. Спаситель завжди поруч із тими, хто переживає спокуси і випробовування. З Ним неможливі поразки, втрати, невдачі; ми все можемо в Ісусі, Котрий зміцнює нас. Коли приходять спокуси і випробування, не намагаймося вирішити всі проблеми, а споглядаймо Ісуса — нашого Помічника. ХНС 467.4

Деякі християни надто багато думають і говорять про силу сатани. Вони розмірковують про свого ворога, згадують його в молитвах, говорять про нього — і в їхній уяві він стає усе більшим і більшим. Сатана і справді сильна істота, але — слава Богові! — ми маємо могутнього Спасителя, Котрий скинув лукавого з Небес. Сатана задоволений, коли ми перебільшуємо його силу. Але чому б нам не говорити про Ісуса? Чому б не звеличувати Його силу і любов? ХНС 467.5

Райдуга обітниці, яка оточує небесний престол, — це вічне свідчення того, що “так Бог полюбив світ, що дав [Свого] Єдинородного Сина, щоб кожний, хто вірить у Нього, не загинув, але мав життя вічне”.¹⁹ Ця веселка свідчить Всесвітові, що Бог ніколи не залишить Свого народу в боротьбі зі злом. Вона запевняє: сила і захист забезпечені нам доти, доки стоятиме Небесний престол. ХНС 467.6

Ісус додав: “Одначе не радійте з того, що вам підкоряються духи, але радійте, що імена ваші записані на небесах!”²⁰ ХНС 468.1

Не тіштеся, що володієте силою, аби не втратити залежності від Бога. Стережіться самовпевненості, щоб ви не почали діяти власними силами, замість покладатися на дух і силу вашого Господа. Наше “я” завжди готове привласнити собі честь, якщо ми досягаємо бодай найменшого успіху в нашій роботі. Тоді воно улещене й звеличене, і оточуючі не відчувають, що Бог — усе і в усьому. Апостол Павло підкреслює: “Коли я немічний, — тоді сильний”.²¹ Коли ми усвідомлюємо власну слабкість, тоді навчаємося покладатися на силу згори. Ніщо не може так сильно опанувати серце, як постійне відчуття власної відповідальності перед Богом. Ніщо не в змозі так повно впливати на наші найпотаємніші спонукання, як усвідомлення вибачної любові Христа. Ми повинні прийти до спілкування з Богом — і тоді сповнимося Його Святим Духом, Котрий зробить нас здатними спілкуватися з ближніми. Тоді тіштеся, що через Христа ви з'єднані з Богом та членами небесної сім'ї. Якщо ви будете дивитися вгору, то постійно відчуватимете людські слабкості. Чим менше ви плекатимете власне “я”, тим ясніше і повніше будете розуміти велич свого Спасителя. Чим тісніше ви з'єднаєтесь із Джерелом світла і сили, тим більше світло зіллється на вас, тим більше отримаєте сили для Божої справи. Радійте, що ви — одне з Богом, одне з Христом та всією небесною родиною. ХНС 468.2

Коли сімдесят учнів слухали Христа, Святий Дух закарбовував у їхній свідомості справжній зміст Його слів, записуючи істину на скрижалях серця. Хоч учнів оточував натовп людей, вони були ніби сам на сам із Богом. ХНС 468.3

Зауваживши, що учні усвідомлюють урочистість моменту, “ [Ісус] звеселився Святим Духом і сказав: прославляю Тебе, Отче, Господи Неба й Землі, бо приховав Ти це від премудрих та розумних і відкрив це немовлятам. Так, Отче, бо так було Тобі до вподоби! [Звернувшись до учнів, Він сказав]: Усе передав Мені Мій Отець; і ніхто не знає, Хто Син, один тільки Отець; і Хто Отець, — один тільки Син, — і кому Син захоче відкрити”.²² ХНС 468.4

Видатні люди світу цього, так звані великі і мудрі, з усією їхньою хваленою мудрістю, не могли зрозуміти характеру Христа. Вони оцінювали Його за зовнішнім виглядом, за приниженістю становища серед людей. Але рибалкам і митникам було дано побачити Невидимого. Навіть учні не могли зрозуміти всього, що бажав відкрити їм Ісус. Але час від часу, коли вони підкорялися силі Святого Духа, їхній розум просвітлювався. Вони усвідомлювали, що могутній Бог у людській подобі перебуває серед них. Хоча великі й мудрі не мали цього пізнання, воно було відкрите простим людям, і це тішило Ісуса. Часто, коли Він пояснював Старозавітні Писання, наводячи тексти про Себе і Свою викупну діяльність, учні, пробуджені Святим Духом, підносилися до небесної атмосфери. Тоді виголошені пророками духовні істини вони розуміли ясніше за самих пророків. Після цього учні читали Писання Старого Завіту не як доктрини книжників і фарисеїв, не як вислови давніх мудреців, а як нове відкриття від Бога. Вони споглядали Того, “Якого світ прийняти не може, бо не бачить Його та не знає Його; а ви ж знаєте Його, бо Він перебуває з вами і буде в вас”.²³ ХНС 469.1

Більш досконале розуміння істини можливе лише тоді, коли зберігатимемо серце чутливим і покірним Духові Христа. Душа має бути очищена від марнославства й пихи, звільнена від усього, що володіло нею. Там має панувати Христос. Людська наука надто обмежена, аби пізнати викуплення. План спасіння такий всеосяжний, що філософія не здатна пояснити його. Він завжди залишатиметься таємницею навіть для найпроникливішого людського розуму. Науку спасіння неможливо пояснити, але її можна пізнати на досвіді. Тільки той, хто усвідомлює власну гріховність, зможе розпізнати безмежну красу Спасителя. ХНС 469.2

Повільно подорожуючи з Галілеї до Єрусалима, Христос у всій повноті виголошував істину. Люди жадібно слухали Його слова. У Переї, як і в Галілеї, люди були менш фанатичні, ніж у Юдеї, тому Його повчання знайшли відгук у їхніх серцях. ХНС 469.3

У ці останні місяці Свого служіння Христос розповів багато притч. Священики і рабини переслідували Його з дедалі більшою ненавистю, тому Свої застереження для них Він подавав у формі символів. Вони не могли не розуміти Його, і все ж не знаходили в Його словах нічого, що дало б підставу для звинувачення проти Нього. У притчі про фарисея і митника самовпевнена молитва фарисея: “Боже, дякую Тобі, що я не такий, як інші люди”, різко контрастувала з покаянною молитвою митника: “Боже, будь милосердний до мене, грішного”.²⁴ Таким чином Христос докоряв юдеям за лицемірство. У символах безплідної смоківниці та великої званої вечері Він провіщав сумну долю, яка невдовзі мала спіткати непокаяний народ. Хто зухвало відкидав запрошення на Євангельську гостину, ті почули Його пересторогу: “Кажу вам, що жодний з тих, раніше запрошених мужів, не скуштує Моєї вечері”²⁵ ХНС 470.1

Учні отримали вельми цінне повчання. Притчі про наполегливу вдовицю та приятеля, котрий опівночі просив хліба, надавали нової сили Його закликові: “Просіть — і дасться вам; шукайте — і знайдете; стукайте — і відчинять вам”²⁶ Часто хитку віру учнів підтримували слова Христа: “Хіба Бог не захистить вибраних Своїх, що кличуть до Нього день і ніч? Чи буде Він зволікати щодо них? Кажу вам: Він оборонить їх негайно!”.²⁷ ХНС 470.2

Христос повторив прекрасну притчу про загублену вівцю. Він поглибив повчання цієї притчі, розповівши про загублену срібну драхму та блудного сина. Тоді учні ще не могли зрозуміти всієї сили цих повчань. Але після злиття на них Святого Духа, коли вони побачили жниво серед язичників і стали свідками заздрощів та гніву юдеїв, тоді краще зрозуміли зміст притчі про блудного сина і радісних слів Христа: “Треба таки веселитися і радіти, бо цей брат твій був мертвий — і ожив, пропадав — і знайшовся!”.²⁸ А коли учні в ім'я свого Господа вийшли на проповідь і обличчям до обличчя зустрілися з лихослів'ям, бідністю та переслідуваннями, тоді часто знаходили для себе підбадьорення, повторюючи сказані Ним в отій останній подорожі слова: “Не бійся, мале стадо, бо уподобав ваш Отець дати вам Царство. Продайте ваші маєтки, роздайте милостиню, зробіть собі гаманці, що не старіються, — невичерпний скарб на небесах, де злодій не підкрадається, де міль не точить, бо де є скарб ваш, там буде й ваше серце”.²⁹ ХНС 470.3