Христос — надія світу

53/88

Розділ 52. Божественний Пастир

(На підставі Євангелія від Йоан.10:1—30)

“Я — Пастир добрий! Пастир добрий кладе Свою душу за овець”. “Я — Пастир добрий. І Я знаю Своїх, і Мої знають Мене; як знає Мене Отець, так і Я знаю Отця, і кладу Свою душу за овець”.1 ХНС 454.1

Знову Ісус намагається знайти доступ до розуму Своїх слухачів, використовуючи знайомі для них приклади. Він порівняв вплив Святого Духа з холодною відсвіжливою водою, а Себе представив як Світло, Джерело життя й радості для природи і людей. Тепер же за допомогою чудової картини пастушого життя Він зображає Свій зв'язок із віруючими. Для Його слухачів не існувало більш знайомої ілюстрації, тому слова Христа назавжди пов'язали образ пастиря з Його Ім'ям. Щоразу, коли учні бачили пастухів зі своїми отарами, вони не могли не згадати повчання Спасителя. У кожному вірному пастиреві вони бачили Христа, а в кожній слабкій і безпорадній овечці — себе. ХНС 454.2

Цей же образ використав пророк Ісая, описуючи місію Спасителя такими словами: “На гору високу зійди, благовіснику Сіону! Підніми сильно голос, благовіснику Єрусалима! Підніми голос, не лякайся! Скажи містам Юдеї: ось Бог ваш!.. Він отару Свою буде пасти, як Пастир, рукою власною збере їх, ягнят носитиме на грудях, дійних лагідно водитиме!”.2 Давид співав: “Господь — мій Пастир: нічого мені не бракуватиме”.3 А через Єзекіїля Дух Святий проголосив: “Я поставлю над ними єдиного пастиря, що пастиме їх”, “заблудлу вівцю відшукаю, а відлучену поверну; поранену перев'яжу, а хвору зміцню”. “Я зроблю з ними союз миру”, “не будуть вони більше здобиччю народів… вони житимуть безпечно, і ніхто не буде їх лякати”.4 ХНС 454.3

Христос застосував ці пророцтва до Себе і показав різницю між характером Своїм та керівників Ізраїлю. Фарисеї щойно прогнали одного з кошари, бо він наважився свідчити про силу Христа. Вони відкинули душу, котру справжній Пастир привертав до Себе. Цим керівники Ізраїлю продемонстрували, що не розуміють дорученої їм праці та не гідні виявленого довір'я — бути пастирями отари. Тепер Ісус показав контраст між ними і добрим Пастирем, указав на Себе як на справжнього охоронця Господньої отари. Але спершу Він представляє Себе, використовуючи інший образ: “Хто не входить до овечої кошари дверима, але перелазить в іншому місці, той злодій і розбійник; а хто входить дверима, той пастир овець”.5 Фарисеї не зрозуміли, що ці слова спрямовані проти них. Поки вони роздумували над значенням цих слів, Ісус сказав їм відверто: “Я — двері! Якщо хто Мною ввійде, то буде спасенний; він увійде і вийде, і знайде пасовисько. Злодій приходить тільки для того, щоб украсти, вбити і погубити. Я ж прийшов, щоб ви мали життя і щоб над міру мали”.6 ХНС 455.1

Христос — Двері до Божої кошари. Цими дверима з найдавніших часів входили всі Його діти. В Ісусі, на Котрого вказували прообрази, Котрий був завуальований у символах, відкритий через пророків та об'явився у всій повноті в даних Його учням повчаннях і вчинених для людських синів чудесах, вони бачать Агнця Божого, “що на Себе бере гріх світу”.7 І через Нього вони входять до кошари Божої благодаті. Багато хто з людей пропонував світові інші об'єкти для поклоніння; винаходилися церемонії та релігійні системи, завдяки яким люди сподівалися отримати виправдання та мир з Богом і таким чином увійти до Божої кошари. Але єдині Двері — Христос. Тому всі, хто ставить на місце Христа щось інше або намагається увійти до кошари якимось іншим шляхом, — це злодії і розбійники. ХНС 455.2

Фарисеї не входили Дверима. Вони закрадалися до кошари іншим шляхом — не через Христа — і не виконували праці вірного пастиря. Священики і старійшини, книжники і фарисеї знищували квітучі пасовища і забруднювали джерела живої води. Натхненне Слово так змальовує цих фальшивих пастирів: “Слабих не зміцнюєте, а хворої не лікуєте, і пораненої не перев'язуєте, відлученої не вертаєте, і заблудлої не шукаєте, але пануєте над ними силою та жорстокістю”.8 ХНС 456.1

У всі часи філософи і вчителі пропонували світові теорії, які мали задовольняти потреби людської душі. Кожний язичеський народ має своїх великих учителів та релігійні системи, пропонує свої, відмінні від Христа, засоби спасіння. Вони відвертають погляди людей від Отця та сповнюють їхні серця страхом перед Тим, Хто давав їм лише благословення. Мета їхньої праці — позбавити Бога того, що належить Йому як Творцеві й Викупителеві. Ці лжевчителі обкрадають і людину. Мільйони людей заплуталися в тенетах фальшивої релігії, поневолені страхом і цілковитою байдужістю. Позбавлені надії, радості й мети у цьому світі, вони працюють подібно до в'ючних тварин, не знаючи нічого, крім страху за своє майбутнє. Тільки Євангеліє Божественної благодаті може піднести душу. Роздуми про любов Бога, явлену в Його Сині, як ніщо інше, здатні зворушити серце і розбудити сили душі. Христос прийшов, щоб відновити в людині Божий образ, тому, хто б не відвертав людей від Христа, той віддаляє їх від Джерела справжнього удосконалення, позбавляє мети життя, надії і слави. Він — злодій і розбійник. ХНС 456.2

“А хто входить дверима, той пастир овець”.5 Христос — і Пастир, і Двері. Він уходить Самим Собою — принісши Себе в Жертву, Він став Пастирем для овець. “Воротар відчиняє, і вівці слухаються його голосу; і він кличе своїх овець по імені й виводить їх. Коли він усіх своїх овець веде, то йде перед ними, а вівці йдуть за ним, бо знають його голос”.9 ХНС 456.3

З усіх тварин вівця — найбільш полохлива й безпорадна. У країнах Сходу пастир невтомно і безперервно опікується своєю отарою. Як у давнину, так і тепер, небезпечно перебувати за межами міського муру. Розбійники з кочових племен та хижі звірі, які ховались у скелястих міжгір'ях, чатували на отару. Пастир пильнував своїх овечок, знаючи, що небезпека загрожує і його життю. Яків, котрий пас отари Лавана на пасовищах Харану, так описував свою невтомну працю: “Бувало, що вдень з'їдала мене спека, а вночі холод, і сон тікав з очей моїх”.10 А коли юний Давид пас отари свого батька, йому самому доводилося відбивати здобич у лева чи ведмедя. ХНС 456.4

Коли пастир водить свою отару стрімкими стежками, через ліси і дикі ущелини до пасовищ на берегах рік; коли на самоті ночами пильнує її в горах, охороняючи від грабіжників та ніжно піклуючись про хворих і немічних, тоді його життя зливається з життям отари. Сильна ніжна прихильність єднає його з отарою. І якою б численною вона не була, пастир знає кожну вівцю. Кожна з них має своє ім'я і відгукується на поклик пастиря. ХНС 457.1

Як земний пастух знає своїх овець, так і божественний Пастир знає Свою отару, розсіяну по всьому світу. “А ви — Мої вівці, вівці Мого пасовиська, а Я — Бог ваш, — говорить Господь Бог”. Ісус сказав: “Я покликав тебе твоїм ім'ям. Мій ти!”, “Я записав тебе на долонях Своїх”.11 ХНС 457.2

Ісус знає кожного з нас особисто і співчуває нашим немочам. Він пам'ятає усі імена. Знає навіть наш дім та ім'я кожного його мешканця. Часом Він наказує Своїм слугам піти до певного міста, на таку-то вулицю, до такого-то дому, щоб знайти там одну з Його овечок. ХНС 457.3

Ісус настільки добре знає кожну душу, ніби тільки за неї єдину Він помер. Страждання кожної душі зворушує Його серце. Благання про допомогу досягає Його вух. Він прийшов, щоб усіх людей пригорнути до Себе, і запрошує кожного: “Іди за Мною!”;12 а Його Дух впливає на людські серця, спонукаючи навернутися до Нього. Однак багато людей відмовляються прийти. Ісус пам'ятає і про таких. Але Він знає і тих, котрі з радістю приймають Його поклик і готові довіритися Його пастирській опіці. Христос говорить: “Мого голосу слухають вівці Мої, і знаю Я їх, і за Мною слідом вони йдуть”.13 Він піклується про кожну вівцю зокрема, ніби, крім неї, немає більше нікого на землі. “…І вівці слухаються його голосу; і він кличе своїх овець по імені й виводить їх”.9 У країнах Сходу пастир не жене своїх овець. Він не застосовує сили або залякування, але, йдучи попереду, кличе їх за собою. А вівці знають його голос і слухаються його. Так само поводиться зі Своїми вівцями і Пастир — Спаситель. У Писанні говориться: “Ти провадив народ Свій, немов ту отару, рукою Мойсея та Аарона”.14 Через пророка Ісус проголосив: “Я вічною любов'ю тебе полюбив, тому милість тобі виявляю!”15 Він нікого не примушує йти за Собою. Ось Його принцип: “Я притягав їх… мотузками любові”.16 ХНС 457.4

Не страх перед покаранням і не сподівання вічної нагороди спонукують учнів Христа іти за Ним. Вони споглядають неперевершену любов Христа, явлену під час Його земної мандрівки, починаючи від Віфлеємських ясел до Голгофського хреста. Його погляд притягує, заспокоює і підкоряє душі. У серцях тих, котрі дивляться на Христа, пробуджується любов. Вони чують Його голос і йдуть за Ним. ХНС 458.1

Як пастух іде попереду овець і першим зустрічає небезпеку на шляху, так Ісус іде зі Своїм народом. “Коли він усіх своїх овець веде, то йде перед ними”.9 Шлях до Небес освячений слідами Спасителя. Цей шлях може бути стрімким і небезпечним, але Ісус уже подолав його; Його ноги витоптали гострі колючки, аби полегшити нам дорогу. Усі тягарі, які змушені нести ми, спершу поніс Він. ХНС 458.2

Хоча Христос вознісся на Небеса, став перед Богом і розділив з Ним престол Всесвіту, Він залишився таким же співчутливим до нас. Його ніжне, любляче серце і сьогодні відкрите для будь-якого людського горя. І нині пробита на Голгофі рука простягнута, щоб ще рясніше благословляти Свій народ У світі. “І вони не загинуть повік, і ніхто їх не вихопить із Моєї руки”.17 Душа, котра віддає себе Христові, дорожча в Його очах за увесь світ. Спаситель переніс би муки Голгофи і задля однієї людини, щоб урятувати її для Свого Царства. Він ніколи не покине душі, за яку помер. Христос охоронятиме їх доти, доки вони самі не залишать Його. ХНС 458.3

У всіх наших випробовуваннях маємо вірного Помічника. Він не залишить нас самотньо боротися зі спокусою, змагаючись зі злом, інакше нас розчавив би тягар смутку і горя. Хоча сьогодні Він невидимий для смертних, однак справжня віра може почути Його голос: “Не бійся! Я з тобою”, “…Живий. І був Я мертвий, і ось Я живий на віки віків”18 Я переніс ваші печалі; перейшов через вашу боротьбу, зустрічався з вашими спокусами. Я бачу ваші сльози, Я також плакав. Мені відомий настільки глибокий смуток, який людині неможливо зрозуміти. Отож не думайте, що ви самотні й покинуті. Хоч ваші страждання іноді не зворушують жодного серця на Землі, дивіться на Мене і живіть! “Бо зрушаться гори й горби захитаються, та милість Моя не відійде від тебе і Заповіт Мого миру не похитнеться, каже твій милостивий Господь”.19 ХНС 458.4

Але як би пастух не турбувався про овець, однак своїх синів і дочок він любить сильніше. Ісус — не лише наш Пастир, а й наш “вічний Отець”. Він сказав; “Я знаю Своїх, і Мої знають Мене; як знає Мене Отець, так і Я знаю Отця”.20 Яке свідчення! Єдинородний Син сущий у лоні Отця — це Той, Кого Бог назвав “Своїм товаришем”.21 Єдність між Ісусом та вічним Богом — це зразок єдності між Христом та Його дітьми на Землі. ХНС 459.1

Оскільки ми — дар Отця і нагорода за Його працю, Ісус любить нас. Він любить нас як Своїх дітей. Дорогий читачу, Він любить і тебе! Саме Небо не може подарувати нам чогось більшого і кращого. Тому — вір! ХНС 459.2

Ісус пам'ятає про всі ті душі на Землі, котрі заблукали через фальшивих пастирів. Щодо тих, кого Він бажав зібрати як овець Свого пасовиська і хто був розсіяний між вовками, Ісус сказав; “Я маю і інших овець, які не з цієї кошари, тож Мені треба і їх привести; вони почують Мій голос, і буде одна отара й один Пастир”.22 ХНС 459.3

“Саме тому любить Мене Отець, що Я кладу Свою душу, щоб знову прийняти її”.23 Це означає: Мій Отець так полюбив вас, що любить Мене ще сильніше за те, що Я віддав життя задля вашого викуплення. Віддаючи за вас Своє життя та приймаючи на Себе ваші немочі і гріхи, Я зробився вашим Заступником і Поручителем, а тому стаю ще дорожчим для Отця. ХНС 459.4

“…Я кладу Свою душу, щоб знову прийняти її. Ніхто не бере її від Мене, але Я Сам віддаю її. Владу маю її віддати, і владу маю знову її прийняти; цю Заповідь Я одержав від Мого Отця”.24 Як член людської родини Ісус був смертним, але як Бог Він був Джерелом життя для світу. Спаситель міг протистати смерті та відмовитися підкоритися їй, але Він добровільно віддав Своє життя, щоб явити життя і безсмертя. Він поніс гріх світу, прийняв його прокляття, віддав Своє життя у жертву, щоб люди не загинули назавжди. “Та Він наші недуги взяв на Себе, Він ніс на Собі наші болі… Він був поранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був. Кара на Ньому була, і Його ранами ми вилікувані! Усі ми блудили, немов ті вівці, кожен ходив своєю дорогою; і на Нього Господь поклав гріхи усіх нас”.25 ХНС 459.5