Христос — надія світу

Розділ 51. Світло життя

(На підставі Євангелія від Йоан.8:12—59; 9)

“Знову промовляв до них Ісус, кажучи: Я — Світло для світу. Хто піде за Мною, той не ходитиме в темряві, але матиме Світло життя”.¹ ХНС 440.1

Христос проголосив ці слова у дворі храму, спеціально призначеному для служіння під час свята кущів. Посеред цього двору стояли дві високі опори, що підтримували величезні світильники. Після вечірньої жертви запалювали всі лампи, які освітлювали Єрусалим. Церемонія здійснювалася на згадку про стовп світла, що провадив Ізраїля в пустелі, а також вказувала на прихід Месії. Коли ввечері засвічувалися всі світильники, двір храму ставав місцем великої радості. Сивочолі мужі, священики храму та правителі — усі разом виконували святкові танці під музику і спів левітів. ХНС 440.2

Освітленням Єрусалима народ висловлював свою надію на прихід Месії, Котрий виллє Своє світло на Ізраїль. Але для Ісуса ця подія мала глибше значення. Як яскраве світло ламп освітлювало все навколо храму, так і Христос — Джерело духовного світла — світить у темряві світу. Однак цей символ не був досконалим. Велике світило, яке Він власною рукою помістив у небесах, більш точно символізувало славу Його місії. ХНС 440.3

Настав ранок. Сонце щойно зійшло над Оливною горою. Його сліпучі промені падали на мармурові палаци й виблискували на золотих стінах храму, коли Ісус, указуючи на цю красу, сказав: “Я — Світло для світу”.¹ ХНС 440.4

Пізніше ці слова знайшли своє втілення у такому натхненному вислові: “У Ньому було життя, — і життя було Світлом людей. І Світло світить у темряві, і темрява Його не огорнула… То було справжнє Світло, яке освічує кожну людину, що приходить у світ”.² Значно пізніше, уже після вознесіння Ісуса на Небеса, просвічений Святим Духом апостол Петро пригадав використаний Христом символ: “І ми маємо ще непорушне пророче слово. Ви добре робите, зважаючи на нього як на світильник, що світить у темному місці, — доки почне розвиднятися і ранкова зоря засяє у ваших серцях”.³ ХНС 441.1

Світло завжди було символом присутності Бога, коли Він відкривався людям. На початку за словом Творця світло засяяло з темряви. Світло, приховане у стовпі хмарному вдень і вогняному — вночі, провадило численні воїнства Ізраїлю. Із надзвичайною величчю світло сяяло навколо Господа на горі Сінай. Світло спочивало над престолом благодаті у Святині. Світло наповнило Соломонів храм під час його посвячення. Світло сяяло над Віфлеємськими пагорбами, коли ангели принесли вістку спасіння пастухам, які пильнували отари. ХНС 441.2

Бог є Світло, і словами “Я — Світло для світу”¹ Христос заявив про Свою єдність з Богом та близькість з людською сім'єю. Це Він на початку сказав: “Нехай із темряви засяє світло!”.⁴ Він є світлом сонця, місяця й зірок. Він був духовним Світлом, яке в символах, прообразах і пророцтвах сяяло над Ізраїлем. Але світло було дане не тільки єврейському народові. Як сонячні промені проникають у найвіддаленіші куточки землі, так і світло Сонця Праведності освічує кожну душу. ХНС 441.3

“То було справжнє Світло, яке освічує кожну людину, що приходить у світ”.⁵ У цьому світі були великі вчителі, мужі високого інтелекту, прекрасні дослідники, люди, вислови котрих пробуджували думку й відкривали безмежні широти пізнання. Цих людей шанують як вождів і добродійників людства. Але є Той, Хто стоїть вище за них. “А тим, які прийняли Його, дав владу стати Божими дітьми…”, “Бога ніхто ніколи не бачив; але Єдинородний Син, Який у лоні Отця, — Він явив Його”.⁶ Ми можемо простежити родовід найвидатніших учителів світу, наскільки це дозволяє зробити літопис. Але Світло було раніше за них. Як місяць і зірки Сонячної системи віддзеркалюють сонячне світло, так і вчення великих мислителів світу, якщо воно істинне, сяє променями Сонця Праведності. Кожна дорогоцінна думка, кожний проблиск інтелекту посилаються Світлом світу. У наші дні ми багато чуємо про вищу освіту. Але справжню вищу освіту дає Той, “в Якому заховані всі скарби премудрості й пізнання”.⁷ “У Ньому було життя, — і життя було Світлом людей”.⁸ “Хто йде вслід за Мною, — сказав Ісус, — той не буде ходити у темряві, але матиме світло життя”.¹ ХНС 441.4

Словами: “Я — Світло для світу”¹ — Ісус проголосив Себе Месією. Колись старець Симеон у храмі, де тепер навчав Христос, говорив про Нього як про “Світло відкриття для язичників і славу Твого народу Ізраїлю”.⁹ Так він застосував до Ісуса пророцтво, про котре знав увесь Ізраїль. Через пророка Ісаю Дух Святий проголосив: “Того мало, що ти слуга Мій, щоб відновити потомство Якова, щоб вернути врятованих Ізраїлю, але Я зроблю Тебе світлом народів, щоб Моє спасіння дійшло до краю землі”.¹⁰ Усі розуміли, що в цьому пророцтві йдеться про Месію, і коли Ісус сказав: “Я — Світло для світу”¹, народ не міг не усвідомити, що саме Він — обітований Месія. ХНС 442.1

Фарисеям та юдейським керівникам ці слова видалися зарозумілими і самовпевненими. Щоб подібна до них людина висувала такі претензії — цього вони не могли знести, тому вимагали відповіді на запитання: “Хто Ти?”¹¹ Їм хотілося, щоб Він назвав Себе Христом. Його зовнішність і діяльність настільки суперечили сподіванням народу, що якби Він оголосив Себе Месією, то, на думку Його підступних ворогів, був би відкинутий народом як самозванець. ХНС 442.2

Але на їхнє запитання: “Хто Ти?” — Ісус відповів: “Я від початку Сущий, що й кажу вам”.¹¹ Його слова підтверджувалися і Його характером. Він був утіленням тих істин, яких навчав. “Від Себе нічого не роблю, — продовжував Ісус, — а тільки як навчив Мене [Мій] Отець, — те й говорю. Той, Хто послав Мене, є зі Мною; [Отець] не залишив Мене Самого, бо Я завжди роблю те, що Йому до вподоби!”¹² Ісус не намагався довести, що Він — Месія, а вказував на Свою єдність із Богом. Якби їхні душі були відкриті для Божої любові, то вони прийняли б Ісуса. ХНС 442.3

Серед слухачів Спасителя було багато таких, кого привела до Нього віра, і до них Він сказав: “Якщо ви будете перебувати в Моєму слові, тоді справді будете Моїми учнями. І пізнаєте істину, а істина вас вільними зробить!”¹³ ХНС 443.1

Ці слова образили фарисеїв. Забувши, що народ довгий час перебуває під чужоземним ярмом, вони сердито закричали: “Ми є потомством Авраама і не були ні в кого й ніколи невільниками. То як же Ти кажеш, що станемо вільними?”¹⁴ Ісус подивився на цих рабів злоби, думки яких були зайняті помстою, і зі смутком у голосі відповів: “Знову й знову запевняю вас, що кожний, хто чинить гріх, є невільником гріха”.¹⁴ Вони перебували в найстрашнішому рабстві — у полоні злого духа. ХНС 443.2

Кожна душа, котра не бажає віддати себе Богові, перебуває під владою іншої сили і собі не належить. Вона може говорити про волю, залишаючись насправді найжалюгіднішим рабом; їй не дозволено бачити красу істини, тому що її розум поневолений сатаною. У той час, як така людина тішить себе думкою, нібито керується власним переконанням, насправді ж кориться волі князя темряви. Христос прийшов, щоб зняти рабські кайдани гріха з душі. ХНС 443.3

“Отож, якщо Син визволить вас, то справді будете вільні”. “Бо Закон Духа, тобто життя в Христі Ісусі, визволив тебе від закону гріха і смерті”.¹⁵ ХНС 443.4

У роботі викуплення немає примусу. Не застосовується тут і зовнішня сила. Під впливом Божого Духа людина вільна вибирати, кому служити. Зміна, яка відбувається внаслідок підкорення душі Христові, є проявом свободи в найвищому розумінні слова. Відмова від гріха — це справа самої душі. Звичайно, ми не можемо самі звільнитися з-під влади сатани, але якщо бажаємо бути вільними від гріха, розуміючи свою велику потребу і благаючи про силу згори, тоді зусилля нашої душі зливаються з божественною силою Святого Духа і ми, виконуючи власну волю, фактично виконуємо волю Божу. ХНС 443.5

Однак свобода людини можлива лише за однієї умови: людина має стати єдиною з Христом. “Істина вас вільними зробить”, і тією Істиною є Христос. Гріх може перемогти лише через ослаблення розуму і знищення свободи душі. Підкорення Богові — це відновлення істинної слави і гідності людини. Божественний Закон, якому ми підкоряємося, — це “Закон свободи”.¹⁶ ХНС 444.1

Фарисеї називали себе дітьми Авраама, але Ісус наголосив, що такі претензії можуть стати дійсними лише тоді, коли вони чинитимуть діла Авраама. Справжні діти Авраама житимуть так, як він, — життям послуху Богові. У такому разі юдеї не шукали б убити Того, Хто говорив їм істину, отриману від Бога. Змовляючись проти Христа, рабини аж ніяк не чинили діл Авраама. Тілесне походження від Авраама не мало жодного значення. Без духовного зв'язку з ним, не володіючи таким же духом і не здійснюючи таких самих вчинків, вони не могли бути його дітьми. ХНС 444.2

Цей принцип справедливий і щодо питань, які довгий час хвилювали християнський світ, а саме питань апостольської спадкоємності. Спадкоємність від Авраама засвідчувалася не ім'ям і родинними зв'язками, а подібністю характеру. Так само й апостольське наступництво грунтується не на простій передачі церковної влади, а на духовній спорідненості. Життя, натхнене духом апостолів, віра і слово істини, котре вони несли, — ось справжній доказ апостольської спадкоємності. Саме це робить людей спадкоємцями перших учителів Євангелія. ХНС 444.3

Ісус не заперечував, що юдеї були дітьми Авраама. Він сказав: “Ви робите діла вашого батька!” Глузуючи, вони відповіли: “Ми народилися не від перелюбу; маємо одного Отця — Бога!”¹⁷ Ці слова, як натяк на обставини Його народження, були випадом проти Христа в присутності тих, хто щойно повірив у Нього. Ісус не звернув уваги на ці низькі натяки, а промовив: “Якби Бог був вашим Отцем, ви полюбили б Мене, бо Я від Бога вийшов”.¹⁸ Діла цих людей свідчили про їхню спорідненість з тим, хто був неправдомовцем і душогубом. “Ви від вашого батька — диявола, — сказав Ісус, — і хочете виконувати бажання вашого батька. Він був душогубом від самого початку і в істині не встояв, бо нема в ньому істини… А коли Я істину кажу, — ви не вірите Мені”.¹⁹ ХНС 444.4

Юдейські керівники не прийняли Ісуса, бо Він говорив істину і говорив упевнено. Істина дратувала цих самоправед- них людей. Істина викривала їхні помилки, осуджувала їхні вчення і звичаї, а тому була небажаною. Вони воліли краще знехтувати істиною, ніж упокоритися і визнати власні помилки. Вони не любили істини і не бажали знати її, незважаючи на те, що вона була істиною. ХНС 445.1

“Хто з вас оскаржить Мене за гріх? А якщо Я істину кажу, то чому ви Мені не вірите?”²⁰ День у день протягом трьох років Христові вороги переслідували Його, намагаючись знайти хоча б одну “пляму” в характері Спасителя. Сатана і всі його сили зла намагалися перемогти Ісуса, але не знайшли в Ньому нічого, що давало б їм перевагу. Навіть демони були змушені визнати, що Він — “Святий Божий”.²¹ Ісус жив за Законом перед лицем Неба, безгрішних світів та грішних людей. Перед ангелами, людьми й бісами Він міг сказати незаперечні слова, котрі в інших устах були б блюзнірством: “Я завжди роблю те, що Йому до вподоби!”²² ХНС 445.2

Хоч юдеї не знайшли в Христі жодного гріха, однак не прийняли Його. Цей факт доводив, що вони самі не мали зв'язку з Богом. Вони не впізнали Його голосу й у вістці Його Сина. Керівники нації думали, що осуджують Ісуса, але, від- кидаючи Його, виголошували вирок собі. “Хто від Бога, — сказав Ісус, — той слухає Божі слова; ви ж тому й не слухаєте, що ви не від Бога!”²³ ХНС 445.3

Цей урок актуальний для всіх часів. Людина, яка полюбляє глузувати, критикувати і вишукувати суперечності в Божому Слові, думає, що цим виявляє незалежність своєї думки і гостроту розуму. Така особистість вважає себе суддею Біблії, хоч насправді судить саму себе. Вона показує, що не спроможна оцінити небесні істини, котрі відкривають вічність. Перед величчю Божої праведності її дух не відчуває благоговіння. Людина зайнята другорядними питаннями, виявляючи цим свою обмежену плотську природу і серце, яке швидко втрачає здатність розуміти Бога. Той, чиє серце відгукнулося на Божественний дотик, буде прагнути поглибити своє пізнання Бога, очистити і піднести свій характер. Як квітка повертається за сонцем, аби його промені забарвили її красою, так і душа звертатиметься до Сонця Праведності, щоб небесне світло прикрасило її характер чеснотами Христа. ХНС 445.4

Ісус продовжував указувати на різку відмінність між юдеями та Авраамом: “Авраам, ваш батько, радий був побачити Мій день, — і побачив, і зрадів!”²⁴ ХНС 446.1

Авраам палко прагнув побачити обітованого Спасителя. Він заносив щирі молитви, благаючи про те, аби перед смертю побачити Месію. І він побачив Христа. Йому було дане світло згори, і він визнав божественну природу Христа. Він бачив Його день і радів. Йому було дано зрозуміти суть Божественної Жертви за гріх на власному досвіді, коли отримав повеління: “Візьми свого сина, свого одинака, якого любиш, Ісаака… і принеси… його в цілопалення”.²⁵ Авраам поклав на жертовник обітованого сина, в якому зосереджувалася вся його надія. І коли він, виконуючи Божу волю, стояв біля жертовника з піднесеним догори ножем, то почув із неба голос: “Не простягай своєї руки на хлопця, і нічого йому не чини, бо тепер Я довідався, що ти боїшся Бога, і не пожалів для Мене сина свого, одинака свого”.²⁶ Авраам повинен був пройти через це суворе випробування, щоб побачити Христа й усвідомити велику любов Бога до світу — настільки велику, що заради спасіння людства від виродження Він віддав Свого Єдинородного Сина на найганебнішу смерть. ХНС 446.2

Авраам засвоїв від Бога найбільший урок, будь-коли викладений смертній людині. Його молитва про те, щоб перед смертю побачити Христа, була почута. Він побачив Христа, побачив усе, що може споглядати смертна людина і при цьому залишитися живою. Повністю віддавшись Богові, він зміг зрозуміти дане йому видіння про Христа. Віддавши Свого Єдинородного Сина задля спасіння грішників од вічної загибелі, Бог приніс більшу і дивовижнішу жертву, ніж це могла зробити людина. ХНС 446.3

Досвід Авраама дає відповідь на запитання: “З чим мені перед Господом з'явитись, уклонитись перед Богом Всевишнім? Чи піду перед Ним з цілопаленням, з однорічними телятами? Чи будуть Господеві до вподоби тисячі баранів, десятки тисяч потоків оливи? Чи дам за свій гріх свого первенця, — плід утроби моєї за гріх моєї душі?”.²⁷ Слова Авраама: “Бог подбає про ягня Собі на цілопалення, сину мій”,²⁸ а також те, що Бог передбачив іншу жертву замість Ісака, свідчать: жодна людина не може викупити себе. Бог не визнає язичницької системи жертвоприношення. Жоден батько ніколи не повинен приносити сина чи дочку в жертву за гріх. Тільки Син Божий міг понести на Собі гріх світу. ХНС 446.4

Завдяки особистому неймовірно важкому досвіду Авраам мав змогу побачити жертовне служіння Спасителя. Але Ізраїль не бажав зрозуміти того, що не відповідало його гордому серцю. Слова Христа про Авраама не справили на Його слухачів глибокого враження. Фарисеї знайшли в них лише черговий привід для прискіпування. Вони спитали Ісуса з насмішкою, ніби божевільного: “Ти не маєш ще й п'ятдесяти років, а вже бачив Авраама?” З урочистою гідністю Христос підкреслив: “Знову й знову запевняю вас: перш ніж був Авраам — Я є!”²⁹ ХНС 447.1

Тиша запанувала над усім зібранням. Цей галілейський Учитель претендував на Боже Ім'я, проголошене Мойсееві, котре виражало суть вічного буття. Він проголосив Себе Сущим — Тим Обітованим Ізраїлеві, що “Його походження із давніх-давен, з днів віковічних”.³⁰ ХНС 447.2

І знову священики закричали, звинувачуючи Ісуса в блюзнірстві. Його твердження, що Він — одне з Богом, породило в них бажання убити Його; а через декілька місяців вони недвозначно заявили: “Не за добрі діла каменуємо Тебе, але за богозневагу; і що Ти, будучи людиною, робиш Себе Богом!”³¹ Через те, що Він був Сином Божим і відверто заявляв про це, вони задумали знищити Його. Тепер уже багато прибічників священиків і рабинів схопили каміння, щоб кинути в Нього. “Ісус же скрився і вийшов з храму, пройшовши між ними, пішов далі”.³² ХНС 447.3

Світло сяяло в темряві, і “темрява не обгорнула Його”.³³ ХНС 447.4

“А коли Він ішов, то побачив чоловіка, сліпого від народження. Його учні запитали Його, кажучи: Учителю, хто згрішив: він чи батьки його, що сліпим народився? Ісус відповів: ні він не згрішив, ні його батьки, але щоб виявилися на ньому Божі діла… Сказавши це, Він плюнув на землю, зробив грязиво зі слини й помазав ним очі сліпому, і сказав йому: піди вмийся в купальні Силоам! — Силоам у перекладі означає ‘посланий’. Отже, він пішов, умився і прийшов зрячим”.³⁴ ХНС 447.5

Юдеї вірили, що гріх карається вже в цьому житті. Усяка хвороба вважалася карою за якийсь гріх чи самого страждальця, чи його батьків. І справді, страждання є результатом порушення Божого Закону, але ця істина зазнала спотворення. Сатана, автор гріха та всіх його наслідків, переконав людину, що хвороба і смерть походять від Бога як його свавільна кара за гріх. Тому людина, на долю якої випадало страждання або якесь велике нещастя, несла подвійний тягар, оскільки її вважали великим грішником. Таким чином торувався шлях для відкинення Ісуса юдеями. Того, Хто “немочі наші узяв і наші болі поніс”, юдеї вважали, “ніби Бог Його покарав, і вони від Нього своє обличчя відвернули”.³⁵ ХНС 448.1

Бог застерігав від такої хибної думки. Історія з Йовом показала: страждання походять від сатани, а Бог по Своїй милості усуває їх. Але Ізраїль не зрозумів цього. Юдеї, відкидаючи Христа, повторювали ту ж саму помилку, за яку Бог докоряв приятелям Йова. ХНС 448.2

Погляди юдеїв щодо зв'язку між гріхом та стражданнями поділяли й учні Христа. Виправляючи їхню помилку, Ісус не дав пояснення причини хвороби незрячого чоловіка, а вказав на результат. Через цю хворобу мали бути виявлені діла Божі. “Поки Я є у світі, — зазначив Він, — Я— Світло для світу!”³⁶ Тоді, помазавши очі незрячого, Він послав його вмитися у Силоамській купальні, і до нього повернувся зір. У такий спосіб Ісус на практиці дав відповідь учням, як Він і завжди відповідав на запитання, поставлені Йому із цікавості. Від учнів не вимагалося дискутувати над питанням, хто згрішив або не згрішив; вони повинні були зрозуміти Божі силу і милість, які повернули зір сліпому. Було очевидним, що цілюща сила містилася не в глині і не в купальні, до якої юнака послали вмитися. Ця сила була в Христі. ХНС 448.3

Фарисеїв не могло не вразити таке зцілення. Однак вони ще більше зненавиділи Христа, бо чудо було здійснене в суботу. ХНС 448.4

Сусіди молодого чоловіка і ті, хто знав про його сліпоту, запитували: “Чи це не той, що сидів і жебрав?”³⁷ Вони дивилися на нього скептично, адже після прозріння його обличчя змінилося і просвітліло; він виглядав цілком іншою людиною. Отож це запитання було у всіх на устах. Одні говорили: “Це він”, а інші — “Подібний до нього”. Але той, котрий отримав таке велике благословення, поклав край суперечкам словами: “Це я”. Потім він розповів їм про Ісуса і яким чином був зцілений. Люди питали: “Де Він?”, а зцілений відповів: “Я не знаю…” ХНС 449.1

Тоді привели юнака на раду фарисеїв і знову спитали, як він прозрів. Той пояснював: “Грязиво поклав мені на очі, я вмився і бачу”. Деякі фарисеї тоді казали: “Ця Людина не є від Бога, бо не дотримується суботи”?³⁷ Вони сподівалися представити Ісуса як грішника, а не як Месію. Вони не розуміли, що незрячого зцілив Той, Хто встановив суботу, а тому знав усі вимоги щодо неї. Фарисеї, виставляючи себе дуже ревнивими в дотриманні суботи, у той же час задумали здійснити вбивство. Але чимало людей, почувши про здійснене чудо, були зворушені і переконані: Той, Хто відкрив очі незрячому, був більшим за звичайну людину. У відповідь на звинувачення, що Ісус є грішником, оскільки не дотримується суботи, вони зауважили: “Як може грішна людина робити такі чудеса?” ХНС 449.2

Рабини знову звернулися до зціленого: “Що ти скажеш про Нього, оскільки Він відкрив твої очі? Він же сказав: це Пророк!” Тоді фарисеї почали наполягати, що цей чоловік не був сліпим, а значить і не прозрів. Вони покликали його батьків і спитали їх: “Чи це ваш син, про якого ви кажете, що народився сліпим?”³⁸ ХНС 449.3

Перед ними стояв чоловік, котрий стверджував, що був незрячим від народження і нині прозрів, але фарисеї воліли швидше зректися того, що самі бачили й чули, аніж визнати свою помилку. Таким сильним було упередження, такою спотвореною була праведність фарисеїв. ХНС 449.4

У фарисеїв залишалася єдина надія — залякати батьків цього чоловіка. Вони з удаваною щирістю спитали їх: “Як же він тепер бачить?” Батьки боялися за себе, тому що було оголошено: кожний, хто визнаватиме Ісуса Христом, буде “відлучений від синагоги”,³⁹ тобто позбавлений права відвідувати синагогу протягом тридцяти днів. У цей період не можна було ані обрізувати дитину, ані оплакувати померлого в домі винуватого. Таке покарання вважалося великим лихом, і якщо воно не призводило до каяття, то наступне покарання було ще тяжчим. Велике чудо, милосердно учинене для їхнього сина, переконало батьків у істині, однак вони відповіли: “Знаємо, що він наш син і що народився сліпим, а чому тепер бачить, — не знаємо, або хто відкрив йому очі, — ми не знаємо. Він дорослий, його й запитайте; хай говорить сам за себе!”⁴⁰ Таким чином батьки переклали всю відповідальність на свого сина, бо не наважилися визнати Христа. ХНС 449.5

Дилема, перед якою опинилися фарисеї, їхні сумніви й упередження, їхнє невір'я в чудо — усе це відкрило очі багатьом, особливо простим людям. Ісус не раз творив чудеса безпосередньо на вулиці, приносячи полегшення страждаючим. У багатьох виникало запитання: чи може Бог творити такі великі діла через ошуканця, як називали Ісуса фарисеї? Суперечки загострювалися. ХНС 450.1

Фарисеї зрозуміли, що вони самі розголосили про діла Ісуса. Вони аж ніяк не могли заперечити чуда. Колишній незрячий був сповнений радості і вдячності; він споглядав прекрасні картини природи, насолоджувався красою землі й неба. Він охоче розповідав про свій досвід, а вони, намагаючись все-таки змусити його замовчати, сказали: “Віддай славу Богові! Ми знаємо, що Той Чоловік грішний!”⁴¹ Тобто не говори більше нікому, що “цей Чоловік” дав тобі прозріння. Це учинив Бог. ХНС 450.2

Зцілений відповів: “Чи Він грішний, — я не знаю; одне знаю, що я був сліпий, а тепер бачу!” ХНС 450.3

Тоді вони знову спитали його: “Що Він тобі зробив? Як відкрив твої очі?”⁴¹ Своїм багатослів'ям вони намагалися заплутати його, щоб він повірив, що обманувся. Сатана і його ангели були на боці фарисеїв, об'єднавши свої зусилля і хитрість з людськими міркуваннями, аби лише протидіяти впливові Христа. Вони намагалися притупити переконання, яке з'явилося в багатьох людей. Але ангели Божі також були тут, щоб зміцнити зціленого чоловіка. ХНС 450.4

Фарисеї і гадки не мали, що змагаються не з цією простою неосвіченою людиною. Вони не знали Того, з Ким провадили боротьбу. Божественне світло осяяло душу зціленого. І коли ці лицеміри намагалися розчарувати його, Господь укріпив його. Той, хто ще недавно був незрячим, гостротою та влучністю своїх відповідей показав, що його неможливо впіймати в пастку. Він відповів: “Я вам уже сказав, та ви не вислухали. Що ще хочете почути? Чи й ви хочете стати Його учнями?” Вони ж докорили йому й сказали: “Це ти Його учень, а ми — учні Мойсея. Ми знаємо, що з Мойсеєм говорив Бог, а Цього ми не знаємо, звідки Він!”⁴² ХНС 451.1

Господь Ісус знав, через яке випробування проходив цей молодий чоловік, а тому наділив його благодаттю і красномовністю, щоб він став свідком Христа. Він відповідав фарисеям словами, котрі були гострим докором для них. Вони вважали себе тлумачами Писання, релігійними вождями нації, але тут був Той, Хто творив чудеса, і вони перед усіма визнали, що не знають ані джерела Його сили, ані Його характеру, ані того, на що Він претендує. “Дивно, — відповів їм чоловік, — що ви не знаєте, звідки Він, а Він відкрив мені очі. Адже відомо, що грішників Бог не слухає, але коли хто Бога шанує і чинить Його волю, того Він слухає. Споконвіку нечувано, щоб хтось відкрив очі тому, хто народився сліпим. Якби Він не був від Бога, то не міг би робити нічого!”⁴³ ХНС 451.2

Юнак використав проти своїх мучителів їхню ж зброю. Його логіці не можна було заперечити. Фарисеї, вражені його влучними рішучими словами, замовкли. На якусь мить запанувала тиша. Тоді насуплені священики і рабини, підібравши свій одяг, аби не опоганитися від дотику до зціленого, обтрусили порох зі своїх ніг та накинулися на нього із звинуваченням: “Ти весь у гріхах народився, і ти ще нас учиш?” І вигнали його геть. ХНС 451.3

Ісус почув, що сталося. Він знайшов його і запитав: “Чи віриш ти в Сина Людського?”⁴⁴ ХНС 451.4

Уперше колишній незрячий споглядав обличчя свого Зцілителя. Перед синедріоном він бачив лише своїх стривожених і розгублених батьків. Він дивився на похмурі обличчя рабинів, але тепер його погляд спочивав на сповненому любові й миру обличчі Ісуса. Він уже визнав Його Представником божественної влади, і це обійшлося йому досить дорого; і от тепер йому було дане ще більше відкриття. ХНС 451.5

На запитання Спасителя: “Чи віриш ти в Сина Людського?” — прозрілий відповів запитанням: “А хто Він, Господи, щоб я повірив у Нього?” А Ісус сказав: “І ти Його бачиш, оце Він говорить із тобою”.⁴⁵ Чоловік упав до ніг Спасителя і поклонився Йому. Ісус подарував Йому не тільки здатність бачити фізично, а й дав духовне прозріння. Христос відкрився його душі, і він прийняв Його як Божого Посланця. ХНС 452.1

Неподалік зібралася група фарисеїв. Дивлячись на них, Ісус подумав про те, як по-різному люди сприймають Його слова й діла. Він сказав: “На суд Я прийшов у цей світ, щоб сліпі бачили, а зрячі щоб стали сліпими!”⁴⁶ Христос прийшов, щоб відкрити очі сліпим і дати світло тим, що перебували в темряві. Він проголосив Себе Світлом для світу, і вчинене чудо також свідчило про Його місію. Люди, котрі бачили Спасителя під час Першого приходу, удостоїлися бути свідками більш повного виявлення Божественної присутності, ніж будь-хто раніше. Пізнання Бога було відкрите ще більш досконало. Але саме це відкриття збільшувало й відповідальність людей перед судом; їхній характер випробовувався, вирішувалася їхня доля. ХНС 452.2

Прояв Божественної сили, яка дала незрячому як природний, так і духовний зір, занурив фарисеїв у ще більшу темряву. Декотрі зі слухачів Христа, відчуваючи, що Його слова стосувались і їх, запитали: “Чи й ми сліпі?” Ісус відповів: “Якби ви були сліпі, то не мали б гріха, але ви кажете, що бачите, тож гріх ваш залишається на вас”.⁴⁷ Якби Бог не дав вам змоги бачити істину, ваше незнання не викликало б жодного осуду. “А тепер ви говорите: ‘Бачимо’”. Ви вважаєте себе зрячими і таким чином відкидаєте єдиний засіб для отримання зору. Усім, хто усвідомлює свою потребу, Христос пропонує безмежну допомогу. Але фарисеї не усвідомлювали жодної потреби, відмовилися прийти до Христа і тому залишилися сліпими. І в цьому вони були винні самі. Ісус промовив: “Тож гріх ваш залишається на вас”. ХНС 452.3