Христос — надія світу

Розділ 50. Між пастками

(На підставі Євангелія від Йоан.7:16—36, 40—53; 8:1—11)

На святі в Єрусалимі за Ісусом постійно стежили шпигуни. День у день вишукувалися все нові способи, щоб змусити Його замовкнути. Священики і правителі стежили за Ним, щоб упіймати Його у свою пастку. Вони хотіли силою зупинити Ісуса. Але й цього їм було замало. Рабини прагнули принизити галілейського Вчителя перед усім народом. ХНС 431.1

Першого ж дня свята до Христа підійшли старійшини, вимагаючи пояснень: якою владою Він навчає. Вони хотіли відвернути увагу людей від Нього, спрямувавши її на питання про Його право навчати, і таким чином підкреслити свої владу й авторитет. ХНС 431.2

“Моя наука — не Моя, але Того, Хто Мене послав. Якщо хто хоче чинити Його волю, той пізнає вчення, чи воно від Бога, чи Я говорю від Себе”.¹ На прискіпливі запитання Ісус не відповідав тим самим, а відкривав життєво важливу для спасіння душі істину. Розуміння і сприйняття істини, навчав Він, залежить не стільки від розуму, скільки від серця. Істина повинна бути сприйнята душею, і на це потрібна згода волі. Якби істину можна було сприймати тільки розумом, тоді гордощі не стали б перешкодою для її прийняття. Але вона сприймається завдяки дії благодаті в серці, і прийняття істини залежить від того, чи відмовиться людина від будь-якого гріха, виявленого Божим Духом. Якими б великими можливостями пізнання істини не володіла людина, вони не принесуть їй користі, якщо серце не буде відкритим для сприйняття істини і якщо людина свідомо не залишить кожну звичку та дію, які суперечать її принципам. Для тих, хто саме так підкоряється Богові і має щире бажання пізнати й виконувати Його волю, істина відкриється як Божа сила для спасіння. Такі люди зможуть відрізнити тих, хто говорить від імені Бога, від тих, хто говорить сам від себе. Фарисеї не підкорили своєї волі Божій. Вони не прагнули пізнати істину, а лише шукали виправдання, щоб ухилитися від неї. Христос показав, що саме через це вони не розуміли Його науки. ХНС 431.3

Потім Він указав на ознаку, за якою можна відрізнити правдивого вчителя від ошуканця: “Хто говорить від себе самого, той шукає власної слави, а Хто шукає слави для Того, Хто послав Його, Той правдивий і немає в Ньому неправди”.² Хто шукає слави собі, той говорить тільки від себе. Своєкорисливий дух виявляє своє походження. Але Христос шукав Божої слави. Він говорив Божі слова. Це було доказом Його влади як Учителя істини. ХНС 432.1

Ісус дав рабинам доказ Своєї божественності, виявивши, що читає їхні серця. Ще від часу зцілення у Віфезді вони задумали вбити Його, порушуючи таким чином Закон, оборонцями якого себе виставляли. “Чи не Мойсей дав вам Закон? А ніхто з вас не виконує Закону. Чому ж ви Мене хочете вбити?”³ ХНС 432.2

Ці слова, як спалах світла, відкрили рабинам Ту згубну прірву, до котрої готові були впасти. На якусь мить вони злякалися, зрозумівши, що борються з Безмежною Силою, але не захотіли прийняти перестороги. Щоб зберегти свій вплив на народ, вони змушені були тримати в таємниці свої злочинні плани. Ухилившись од відповіді на запитання Ісуса, вони вигукнули: “Чи не біса Ти маєш? Хто Тебе хоче вбити”³ Вони натякали на те, що Свої чудеса Ісус звершував силою злого духа. ХНС 432.3

Христос залишив без уваги ці натяки. Він пояснив їм, що зцілення, яке Він учинив у Віфезді, не суперечило Заповіді про суботу і могло бути виправдане їхнім же тлумаченням Закону. ХНС 432.4

Ісус сказав: “…Мойсей заповідав вам обрізуватися… і ви в суботу обрізуєте людину”.⁴ За законом, кожного юдейського хлопчика обрізували на восьмий день. І якщо цей день припадав на суботу, обряд усе одно виконувався. Наскільки ж більше відповідало духові Закону те, щоб “людину в суботу оздоровити”⁴? У зв'язку з цим Господь застерігав: “Не судіть за зовнішнім виглядом, але судіть справедливим судом!”⁴ ХНС 433.1

Старійшини змовкли, а люди між собою гомоніли: “Чи це не Той, Якого хочуть убити? І ось, Він говорить відкрито і нічого Йому не кажуть. Чи справді впевнилися старші, що Він Христос?”⁵ ХНС 433.2

Багато слухачів Христа проживали в Єрусалимі, і їм було відомо про змову правителів проти Ісуса. Вони відчували нездоланний потяг до Нього і все більше переконувалися, що Він — Син Божий. Але сатана завжди готовий навіяти сумніви, а їхнє помилкове уявлення про Месію та Його Прихід торувало для цього дорогу. Існувало повір'я, що Христос має народитися у Віфлеємі, через деякий час зникнути і знову з'явитися невідомо звідки. Чимало юдеїв гадали, що Месія не матиме родичів серед людей. А оскільки загальне розуміння про славу Месії не узгоджувалося з тим, що вони бачили в Ісусі з Назарета, то схильні були думати: “Але ж ми знаємо, звідки Він; коли ж прийде Христос, ніхто не знатиме, звідки Він”.⁶ ХНС 433.3

Доки таким чином вони вагалися між сумнівами і вірою, Ісус зрозумів їхні думки і відповів: “І Мене знаєте, і звідки Я, ви знаєте; Я не прийшов від Себе, але правдивим є Той, Хто послав Мене, Якого ви не знаєте. Я ж Його знаю, бо Я від Нього, і Він Мене послав!”⁶ Юдеї претендували на те, що знають, яким має бути походження Христа, хоча насправді нічого не знали про це. Якби вони жили в повній гармонії з волею Бога, то впізнали б Його Сина, коли Він був явлений їм. ХНС 433.4

Слухачі не могли не зрозуміти слів Христа. Він знову оголосив Себе Сином Божим, як і кілька місяців тому перед синедріоном. Як тоді правителі намагалися умертвити Його, так і тепер вирішили схопити Його, але їм перешкодила невидима Сила, котра поклала межу їхньому гніву, сказавши: “Досі дійдеш, а далі не перейдеш”.⁷ ХНС 433.5

Багато хто з народу повірили в Нього і говорили: “Коли прийде Христос, то хіба ж Він буде робити більші чудеса від тих, які Цей зробив?”⁸ З нетерпінням стежачи за подіями, фарисейські начальники зауважили вираз симпатії серед народу до Ісуса. Не гаючи часу, вони поспішили до первосвящеників, аби викласти їм плани арешту Ісуса. Однак вони вирішили взяти Його тоді, коли Він буде один, оскільки не наважувалися зробити це публічно. І знову Ісус показав, що читає їхні думки: “Ще короткий час буду з вами, та й піду до Того, Хто послав Мене. Будете шукати Мене — і не знайдете; і де Я буду, ви туди не зможете прийти!..”⁹ Незабаром Він буде там, де Його вже не зможуть досягти презирство і ненависть цих злих людей. Він буде піднесений до Отця, щоб приймати поклоніння ангелів, а туди Його вбивці ніколи не зможуть потрапити. ХНС 434.1

Глузуючи, рабини запитали: “Куди це Він хоче йти, що ми не знайдемо Його? Чи до розсіяних між греками хоче йти та й греків навчати?”¹⁰ Ці глумителі і гадки не мали, що своїми глузливими словами вони дійсно описують характер місії Христа. Увесь день Він простягав Свої руки до неслухняного гордого народу, але Його знайдуть ті, що не шукали, і відкриється Він тим, хто не питав про Нього (див. Римл.10:20—21). ХНС 434.2

Чимало з тих, котрі переконалися, що Ісус — Син Божий, були введені в оману фальшивими доказами священиків і рабинів. Ці вчителі охоче повторювали пророцтва про Месію, стверджуючи, що Він зацарює “на сіонській горі та в Єрусалимі, а перед старшими засяє Його слава”, що Він “запанує від моря до моря і від Ріки аж до кінців землі”.¹¹ Після цього вони з презирством порівнювали змальовану в Писанні славу зі скромним виглядом Ісуса. Слова пророцтва перекручувалися так, щоб підтвердити оману. Якби народ сам щиро досліджував Слово, його неможливо було б звести. Шістдесят перший розділ книги Ісаї свідчить про те, що Христос повинен був виконати саме ту роботу, котру Він виконав. П'ятдесят третій розділ цієї ж книги розповідає про Його відкинення і страждання у світі, а в п'ятдесят дев'ятому розділі йдеться про характер священиків і рабинів. ХНС 434.3

Бог не примушує людей вірити. Їм пропонуються світло і темрява, істина і заблудження; вони ж повинні вирішити, що обрати. Розум людини має здатність розрізняти істину і фальш. Бог бажає, щоб люди приймали рішення не під впливом миттєвих спонукань, а зважуючи докази, старанно порівнюючи один текст Божого Слова з іншим. Якби юдеї перемогли свої упередження та порівняли записане пророцтво із фактами з життя Ісуса, то побачили б, як чудово ці пророцтва виконалися в житті та служінні покірного Галілеянина. ХНС 435.1

Сьогодні багато людей так само обмануті, як і тодішні юдеї. Релігійні вчителі тлумачать Біблію, виходячи із власного розуміння та існуючих традицій; люди ж самостійно не досліджують Святе Письмо і не намагаються вияснити, що є істина. Вони, фактично, відмовилися від власної думки і довірили свої душі керівникам. Проповідь та вчення Слова Божого — це один із визначених Богом засобів для поширення світла. Однак ми повинні перевірити будь-яке людське вчення, порівнюючи його з Писанням. Кожен, хто досліджуватиме Біблію з молитвою, бажаючи пізнати істину і дотримуватися її, здобуде Божественну просвіту. Він зрозуміє Писання. “Якщо хто хоче чинити Його волю, той пізнає вчення, чи воно від Бога”.¹² ХНС 435.2

Слуги, послані священиками і старійшинами в останній день свята арештувати Ісуса, повернулися без Нього. На сердите запитання “Чому ви не привели Його?” вони з поважним виглядом відповіли: “Ніколи ще жодна людина не говорила так [як Цей Чоловік] …”¹³ Отож їхні закам'янілі серця були зворушені словами Ісуса. Коли Спаситель промовляв на подвір'ї храму, вони підійшли, сподіваючись знайти в Його словах щось таке, що можна було б використати проти Нього. Але, слухаючи Його, вони забули про мету свого приходу і стояли, як зачаровані. Христос відкрився їхнім душам. Вони побачили те, чого не хотіли бачити священики і правителі, — людську природу, огорнуту Божественною славою. Посланці повернулися настільки захоплені цією думкою і під таким враженням від Його слів, що на запитання: “Чому ви не привели його?”¹³ змогли дати лише одну відповідь: “Ніколи ще жодна людина не говорила так [як Цей Чоловік] ”.¹³ ХНС 435.3

Священики і старійшини при першій зустрічі з Христом відчули те ж саме. Їхні серця були глибоко зворушені, і їм не давала спокою така ж думка: “Ніколи ще жодна людина не говорила так [як Цей Чоловік] ”.¹³ Але вони заглушили в собі переконання, навіяне Святим Духом. Тепер, розгнівавшись, що навіть служителі Закону відчули на собі вплив цього ненависного Галілеянина, вони вигукнули: “Чи й ви не обмануті? Хіба хтось із старших чи з фарисеїв повірив у Нього? Але цей народ, що не знає Закону, — проклятий він!”¹⁴ ХНС 436.1

Люди, яким звіщається істина, рідко коли запитують: “Чи це правда?”, натомість: “Хто її відстоює?” Чимало людей оцінюють істину за кількістю її прихильників, і це запитання повторюється й досі: “Хіба хтось із старших чи вчених мужів або релігійних вождів повірив?”¹⁴ Нині люди ставляться до справжнього благочестя не з більшою прихильністю, як за днів Христа. Вони так само наполегливо шукають земних благ, нехтуючи небесними скарбами. Тому чисельність прихильників істини або їхня належність до можновладців чи навіть релігійних керівників не можуть бути аргументом проти істини. ХНС 436.2

І знову священики і правителі почали складати плани арешту Ісуса. Вони стверджували: залишаючись на волі, Він відверне народ від визнаних вождів, тому єдиний шлях уникнути цього — примусити Його негайно замовкнути. У самому розпалі дискусії їх несподівано зупинив своїм запитанням Никодим: “Чи судить наш Закон заздалегідь людину, не вислухавши спочатку її і не дізнавшись, що вона робить?”¹⁵ У зібранні запанувала тиша. Зміст слів Никодима дійшов до їхньої свідомості. Вони не мали права осудити людину, не вислухавши її. Але не тільки з цієї причини замовкли ці зарозумілі правителі, пильно придивляючись до того, хто насмілився стати на захист справедливості. Вони були прикро вражені, що і в їхньому середовищі знайшовся один, настільки зачарований характером Ісуса, що наважився заступитися за Нього. Отямившись від подиву, вони запитали у Никодима з різким сарказмом: “А ти часом не з Галілеї? Досліди і побачиш, що пророк не приходить з Галілеї!”¹⁵ ХНС 436.3

Однак протест Никодима призупинив засідання ради. Старійшини не могли виконати свого наміру й осудити Ісуса, не вислухавши Його. Зазнавши тимчасової поразки, “розійшлися всі по своїх домах… Ісус же пішов на Оливну гору”.¹⁶ ХНС 436.4

Залишивши гамір і сум'яття міста, натовпи нетерплячого народу та віроломних рабинів, Ісус пішов у тишу оливкових гаїв, де міг залишитися на самоті з Богом. Але на світанку Він повернувся до храму, і коли люди зібралися навколо Нього, знову почав навчати їх. ХНС 437.1

Але незабаром Його перервали. До Нього наблизилася група фарисеїв і книжників, котрі тягли із собою перелякану жінку. Різкими брутальними виразами вони звинувачували її в порушенні сьомої Заповіді. Підштовхнувши її до Ісуса, вони з лицемірною повагою сказали: “У законі Мойсей наказав нам таких побивати камінням. А Ти що на це скажеш?”¹⁷ ХНС 437.2

За удаваною повагою фарисеїв приховувався задум погубити Його. Вони вхопилися за цю нагоду, щоб осудити Його, міркуючи: яким би не було Його рішення, вони зможуть засудити Його. Якщо Він звільнить жінку, то Його можна буде звинуватити у зневажанні Мойсеевого закону. А якщо оголосить її гідною смерті, то римляни висунуть Йому обвинувачення в привласненні влади Риму. ХНС 437.3

Якусь мить Ісус спостерігав цю сцену: жінка, котра тремтіла від сорому, та похмурі сановники — без краплі людського співчуття. Його чистий і непорочний дух обурився від побаченого. Він добре знав, з якою метою цю справу представили саме Йому. Він читав серця, знав характер та історію життя кожного з тих, хто стояв перед Ним. Ці так звані охоронці справедливості самі підштовхнули свою жертву до гріха, щоб поставити пастку для Ісуса. Не подаючи вигляду, що почув їхнє запитання, Він нахилився і почав щось писати на піску. ХНС 437.4

Занепокоєні Його зволіканням та відвертою байдужістю, обвинувачі наблизилися, намагаючись привернути Його увагу до цієї справи. Але коли їхні очі, пильно стежачи за Ісусом, побачили те, що Він писав на землі, вони враз змінилися на обличчях. Перед ними були написані їхні таємні гріхи. Люди, які спостерігали за всім цим, помітили раптову зміну на їхніх обличчях і підійшли ближче, аби подивитися, що ж викликало такий сором і страх у фарисеїв та книжників. ХНС 437.5

Всупереч своїм твердженням про повагу до Закону, ці рабини, звинувачуючи жінку, самі порушували його. Це був обов'язок чоловіка — порушити справу проти жінки, і обидва винуватці мали бути покарані однаково. Дії обвинувачів були повністю неправомірними. Однак Ісус використав проти них їхню ж зброю. Закон передбачав: у разі застосування кари каменування свідки цієї справи повинні були кинути камінь першими. Підвівшись і спрямувавши Свій погляд на обвинувачів, Ісус сказав: “Хто з вас без гріха, нехай перший кине на неї камінь!”¹⁸ І знову, схилившись, писав на землі. ХНС 438.1

Таким чином Він не скасував Мойсеевого Закону і не зневажив римської влади. Обвинувачі зазнали поразки. Тепер, коли з них були зірвані шати удаваної святості, вони стояли винуватими й осудженими перед Безмежною Непорочністю. Вони тремтіли від страху, щоб їхні таємні гріхи не відкрилися перед натовпом, тому один за одним з похиленими головами і потупленими очима почали крадькома відходити, залишивши свою жертву з милосердним Спасителем. ХНС 438.2

Ісус підвівся і, дивлячись на жінку, запитав: “Жінко, де вони [ті, що звинуватили тебе]? Ніхто тебе не осудив? Вона відповіла: Ніхто, Господи… Сказав їй Ісус: Я тебе також не засуджую. Іди й відтепер більше не гріши”.¹⁹ ХНС 438.3

Жінка стояла перед Ісусом, зіщулившись від страху. Його слова: “Хто з вас без гріха, нехай перший кине на неї камінь”¹⁸ пролунали для неї смертним вироком. Вона не насмілювалася подивитися на Спасителя, а тільки мовчки чекала вирішення своєї долі. З подивом нещасна зауважила, як її обвинувачі, засоромлені та мовчазні, ідуть геть. І тоді вона почула слова: “Я тебе також не засуджую. Іди й відтепер більше не гріши”.¹⁹ Її серце зворушилося і, впавши до ніг Ісуса, захлинаючись від ридань, із вдячністю та гіркими сльозами вона покаялась у своїх гріхах. ХНС 438.4

Це стало для неї початком нового життя — життя чистоти і миру, присвяченого служінню Богові. Урятувавши цю грішну душу, Ісус учинив більше чудо, ніж зцілення найтяжчої тілесної недуги. Він зцілив духовну хворобу, яка призводить до вічної смерті. Ця розкаяна жінка стала однією з найвірніших Його послідовниць. Любов'ю і повним самопожертви посвяченням вона відповіла на Його вибачну милість. ХНС 438.5

Прощаючи жінку та заохочуючи й до кращого життя, Ісус відкрив красу Своєї досконалої праведності. Не виправдовуючи гріха та не применшуючи її вини, Він прагнув не осудити, а спасти. Світ ставився до цієї пропащої жінки з презирством і глузуванням, але Ісус сказав їй слова втіхи і надії. Безгрішний співчуває слабкості грішниці й простягає їй руку допомоги. У той час, коли лицемірні фарисеї звинувачують, Ісус каже “Іди й відтепер більше не гріши”.¹⁹ ХНС 439.1

Хто відвертає очі від грішника, дозволяючи йому безперешкодно прямувати дорогою загибелі, той не може бути послідовником Христа. Часто ті, хто готовий звинуватити й осудити інших, насправді виявляються більш винними у своєму житті. Люди ненавидять грішника, проте люблять гріх. Христос же навпаки ненавидить гріх, але любить грішника. Таким повинен бути дух усіх Його послідовників. Християнська любов повільна на докори, але швидко помічає покаяння, завжди готова прощати, підбадьорювати, наставляти заблудного на шлях святості й утверджувати його на цьому шляху. ХНС 439.2