Христос — надія світу

Розділ 49. На святі кущів

(На підставі Євангелія від Йоан.7:1—15, 37—39)

Тричі на рік юдеї повинні були збиратися в Єрусалимі на релігійні свята. Таким було повеління невидимого Провідника Ізраїлю, Котрий перебував у хмарному стовпі. Коли юдеї були в полоні, ці постанови не виконувалися, але після повернення народу до свого краю їх знову почали відзначати. Усі річні свята мали нагадувати людям про Бога. Але священики та старійшини народу, за невеликим винятком, забули про це. Той, Хто Сам установив такі народні зібрання і розумів їхнє значення, став Свідком, наскільки вони були спотворені. ХНС 423.1

Свято кущів було останнім святом року. Бог хотів, щоб у цей час люди роздумували про Його доброту і милосердя. Увесь край перебував під опікою Господа, отримуючи Його благословення. Удень і вночі Бог пильнував над ними. Сонце й дощ посилалися на землю, щоб зрощувати її плоди. У долинах і на рівнинах Палестини був зібраний урожай. Закінчився збір маслин, і дорогоцінна олива зберігалась у посудинах. Пальми також принесли свої плоди. З пурпурових грон винограду вичавлювали духмяний сік. ХНС 423.2

Свято тривало сім днів, і для участі в ньому збиралися всі мешканці Палестини. Чимало юдеїв з інших країн, залишивши свої домівки, також ішли до Єрусалима. Здалеку й зблизька приходили люди, з радістю несучи свої дари. Старі й малі, багаті й убогі — усі приносили дари на знак подяки Тому, Хто увінчав рік Своєю добротою, скрізь залишаючи благі сліди. З лісів приносили все, що тішило око і викликало загальну радість. Місто видавалося прекрасним гаєм. ХНС 423.3

Це свято було не лише проявом подяки за врожай, а й нагадуванням про Божу турботу й опіку Ізраїлем у пустелі. На згадку про своє життя в шатрах ізраїльтяни під час цього свята жили в наметах або куренях, споруджених із зелених гілок. Їх ставили на вулицях, у дворі храму і навіть на дахах будинків. Пагорби й долини навколо Єрусалима були всіяні цими зеленими оселями і здавалися живими. Люди, котрі приходили на поклоніння Богові, відзначали свято духовними піснями й подякою. ХНС 424.1

За кілька днів до цього свята був День Примирення, коли люди визнавали свої гріхи і примирялися з Небом. Це була своєрідна підготовка до цього радісного свята. “Дякуйте Господу, добрий бо Він, бо навіки Його милосердя”,¹ — усюди лунали ці урочисті слова в супроводі музики, вигуків “Осанна!” й загального співу. ХНС 424.2

Храм був центром у спільної радості. Тут відбувались пишні церемонії жертвоприношень. По обидва боки білих мармурових сходів священної будови розташовувався хор левітів, який супроводжував служіння співом. Величезна кількість віруючих, вимахуючи пальмовими і миртовими гілками, підхоплювали спів хору; до них приєднувалися все нові й нові голоси, так що усі навколишні пагорби наповнювалися тріумфальним співом. ХНС 424.3

Уночі храм та його двір були осяяні штучним освітленням. Музика, розмахування пальмовим віттям, радісний спів “Осанна!”, численне зібрання людей, освітлене сяйвом світильників, одяг священиків і велич церемоній — усе це справляло глибоке враження на присутніх. Але найбільш вражаючою церемонією свята, яка викликала надзвичайну радість, було нагадування про особливу подію під час мандрівки в пустелі. ХНС 424.4

На світанку першого дня священики довго й пронизливо сурмили у свої срібні сурми. їм відповідали інші сурми і радісні вигуки людей з наметів. Ці звуки відлунювалися в горах і долинах, вітаючи святковий день. Потім священик наповнював посудину водою з потоку Кедрон і, піднісши її угору, під звуки сурм повільно й велично в такт із музикою підіймався широкими сходами храму, співаючи: “Ноги наші стояли в брамах твоїх, Єрусалиме”.² ХНС 424.5

Він приносив посудину з водою до жертовника, який займав центральне місце у дворі священиків. Тут були дві срібні посудини і біля кожної стояв священик. До однієї з них виливали принесену воду, а до іншої — вино. Усе це текло через трубу до потоку Кедрон і далі — у Мертве море. Церемонія з посвяченою водою представляла джерело, яке потекло зі скелі на Боже повеління, щоб угамувати спрагу дітей Ізраїлю. Після цього лунав тріумфальний спів: “Господь сила моя та мій спів… І ви в радості будете черпати воду зі спасенних джерел”.³ ХНС 425.1

У той час, коли сини Йосифа збиралися піти на свято кущів, вони помітили, що Христос нічим не виявляв Свого наміру бути там. Вони спостерігали за Ним із тривогою. Від часу зцілення у Віфезді паралізованого Ісус не відвідав жодного з народних свят. Щоб уникнути зайвих суперечок з начальниками в Єрусалимі, Він обмежив Свою діяльність служінням у Галілеї. Його удаване нехтування великими релігійними святами та ворожість з боку рабинів і священиків викликали занепокоєння оточуючих і навіть учнів та рідних. У Своїх повчаннях Ісус постійно говорив про благословення, пов'язані з послухом Божому Законові, а Сам, здавалося, залишався байдужим до встановленого Богом служіння. Його спілкування з митниками та іншими людьми сумнівної репутації, Його неповага до традицій рабинів, свобода, з якою Він відкидав традиційні вимоги щодо суботи, — усе це налаштовувало проти Нього релігійних вождів і викликало багато сумнівів і запитань. Його брати вважали, що Він припускається помилки, нехтуючи великими вченими мужами нації. Ці люди напевно мають рацію, а Ісус даремно ворогує з ними, думали вони. Але вони бачили Його непорочне життя і хоч не вважали себе Його учнями, однак перебували під сильним враженням від Його вчинків. Популярність Ісуса в Галілеї лестила їхньому честолюбству; вони все ще сподівалися, що Він представить доказ Своєї сили і це змусить фарисеїв визнати в Ньому Того, за Кого Він Себе видає. А що, як Він справді Месія, Князь Ізраїлю?! Вони з гордістю і самовдоволенням думали про це. ХНС 425.2

Усе це настільки турбувало їх, що вони почали умовляти Христа піти до Єрусалима. “Вийди звідси й піди до Юдеї, щоб і Твої учні побачили діла, які Ти робиш. Бо ніхто такого не робить таємно, але сам шукає, як стати відомим. Якщо робиш таке, то вияви Себе світові!”⁴ Це “якщо” виявляло їхні сумніви і невір'я. Вони приписували Христові боязкість і слабкість. Якщо Ісус знає, що Він — Месія, то навіщо така нерозумна стриманість і бездіяльність? Якщо Він справді володіє такою силою, то чому не йде сміливо до Єрусалима і не заявить про це? Чому б Йому не вчинити в Єрусалимі чудес, про котрі говорила вся Галілея? “Не ховайся у віддалених провінціях, — говорили вони, — не чини Своїх могутніх справ для темних селян і рибалок. З'явися у столиці, заручися підтримкою священиків і старійшин та об'єднай народ для заснування нового царства”. ХНС 426.1

Так міркували брати Ісуса, керуючись егоїзмом, який часто гніздиться у серцях честолюбних людей. Це той дух, яким керується світ. Братів Ісуса дратувало, що Христос не намагався посісти земний престол, натомість оголосив Себе “Хлібом життя”.⁵ Вони були надто розчаровані, коли так багато учнів залишили Його. Вони самі відвернулися від Нього, не бажаючи визнати того, про що свідчили Його діла, а саме: Він Посланий від Бога. ХНС 426.2

“На це каже їм Ісус: Мій час ще не настав, але ваш час завжди готовий. Світ не може вас ненавидіти. Мене ж він ненавидить, бо Я свідчу про нього, що його діла лихі. Ідіть на свято; Я не піду на це свято, бо Мій час ще не сповнився! Сказавши це, Він залишився в Галилеї”.⁶ Його брати говорили з Ним владно, указуючи Йому, що Він має чинити. Ісус же звернув їхній докір на них самих, не віднісши їх до числа Своїх самовідданих учнів, а до світу. “Світ не може вас ненавидіти, — сказав Він, — Мене ж він ненавидить, бо Я свідчу про нього, що його діла лихі”.⁶ Світ не має ненависті до тих, хто одного духу з ним; він любить їх як своїх. ХНС 426.3

Для Христа світ не був місцем спокою і самозвеличення. Господь не шукав нагоди здобути земну владу або славу. Він не вважав це нагородою. Земля була місцем, куди послав Його Отець. Він був відданий за життя світу, аби здійснився великий План спасіння. Він виконував Свою місію задля грішного людства. Але Він не повинен бути самовпевненим і наражатися на небезпеку, прискорюючи настання кризи. Кожна подія в Його діяльності мала свій визначений час. Ісус повинен був терпляче чекати. Він знав, що зустріне ненависть світу; знав, що Його діяльність закінчиться смертю, але це не було волею Отця — передчасно наражати Себе на небезпеку. ХНС 427.1

З Єрусалима чутки про чудеса Христа поширилися в усі місця, де були розсіяні юдеї. І хоча протягом багатьох місяців Він не відвідував свят, цікавість народу до Ісуса не зменшилася. Багато юдеїв з усіх кінців світу прибували на свято кущів, сподіваючись побачити Його. На початку свята чимало людей розпитували про Нього. Фарисеї та правителі очікували Його появи, сподіваючись знайти нагоду осудити Його. Вони нетерпляче запитували; “Де Він?”⁷ Але ніхто цього не знав. Думки всіх були зайняті Ісусом. Через страх перед священиками і правителями ніхто не насмілювався визнати Його Месією, але про Нього точилися тихі серйозні розмови. Багато людей захищали Його як Божого Посланця, а інші звинувачували як ошуканця народу. ХНС 427.2

Тим часом Ісус непомітно прибув до Єрусалима. Він ішов маловідомою дорогою, щоб не зустрітися з подорожніми, котрі з усіх сторін прямували до міста. Якби Він приєднався до якогось із караванів паломників, то народ біля міських воріт помітив би Його і виявлення народних симпатій підбурило б проти Нього представників влади. Щоб уникнути цього, Він вирішив піти Сам. ХНС 427.3

У середині свята, коли збудження в народі досягло свого апогею, Ісус увійшов у двір храму, де юрмився народ. Його відсутність на святі спонукувала багатьох говорити, що Він не насмілюється стати перед владою священиків і старійшин. Тому люди були здивовані Його появою. Усі голоси стихли. Присутні дивувалися Його сповненій гідності й мужності поведінці серед могутніх ворогів, які прагнули Його смерті. ХНС 427.4

Перебуваючи в центрі уваги величезного натовпу, Ісус заговорив так, як не говорила жодна людина. Його слова свідчили про знання законів і постанов Ізраїлю, про служіння жертвоприношень та вчення пророків; і воно набагато перевершувало знання рабинів і священиків. Він зруйнував бар'єри формалізму і традицій. Перед Ним, здавалося, були розгорнуті сцени майбутнього життя. Немов споглядаючи Невидимого, Він говорив про земне й небесне, про людське й Божественне як можновладний. Його слова були надзвичайно зрозумілими й переконливими; і знову, як у Капернаумі, люди дивувалися Його науці, “бо слова Його мали владу”.⁸ З допомогою різноманітних ілюстрацій Він попереджав Своїх слухачів про лихо, яке спіткає усіх, хто відкине благословення, котрі Він прийшов їм дарувати. Ісус представив слухачам усі найпереконливіші докази того, що Він прийшов від Бога, і зробив усе можливе, аби спонукати їх до покаяння. Якби Йому вдалося переконати в цьому людей, Він не був би відкинутий і вбитий Своїм народом. ХНС 428.1

Усі дивувалися Його знанню Закону й пророцтв, запитуючи одне в одного: “Як Він знає Писання, хоч не вчився?”⁹ Жодна людина не мала права називатися учителем релігії, якщо не навчалася у школі рабинів. Ісуса та Йоана Хрестителя виставляли неуками, оскільки вони не здобули такої освіти. Однак завжди слухачі були вражені їхнім знанням Писання, яке вони мали “не вчившись”. Дійсно, вони не вчилися від людей, але їхнім Учителем був Небесний Бог; саме від Нього вони прийняли найвищу мудрість. ХНС 428.2

Коли Ісус говорив у дворі храму, народ слухав як зачарований. Навіть найлютіші Його противники відчували, що безсилі заподіяти Йому зло. На деякий час були забуті всі інші інтереси. ХНС 428.3

З дня на день Він навчав народ — аж до “останнього дня великого свята”.¹⁰ Ранок того дня застав людей втомленими від довгих днів перебування на святі. Несподівано з усією силою пролунав голос Ісуса, так що його було чути в усіх куточках храмового двору: “Якщо хто спраглий, хай приходить до Мене і п'є. Хто вірить у Мене, як каже Писання, ріки живої води з нутра його потечуть”.¹⁰ Стан народу надавав сили цьому закликові. Усі ці дні вони брали участь у пишному святкуванні, їх засліплювало різнобарв'я урочистостей, їхній слух тішила найпрекрасніша музика. Але в безлічі церемоній не було того, що задовольнило б духовну потребу і вгамувало спрагу душі за нетлінним скарбом. Отже, Ісус запросив їх прийти і пити із Джерела життя, яке перетвориться в них на потік, що тече в життя вічне. ХНС 428.4

Того ранку священик звершив обряд на спомин про видобуття води зі скелі в пустині. Ця скеля уособлювала Того, Хто Своєю смертю мав відкрити потоки живої води для спасіння всіх спраглих. Слова Христа — вода життя. Там, у присутності зібраного звідусіль народу, Він показав, що готовий прийняти на Себе удар, аби тільки вода життя могла потекти у світ. Завдаючи такого удару Христові, сатана думав знищити Князя життя, але від удару по Скелі потекла жива вода. Коли Ісус промовляв до людей, їхні серця тремтіли від дивовижної шанобливості, і багато з них були готові вигукнути разом із жінкою-самарянкою: “Пане, дай мені цієї води, щоб я не мала спраги”.¹¹ ХНС 429.1

Ісус знав потреби душі. Пишність, багатство і слава не можуть задовольнити серця. “Якщо хто спраглий, хай приходить до Мене і п'є”.¹⁰ Багатих і бідних, знатних і простих — всіх запрошує Ісус. Він обіцяє зняти тягар з душі, потішити засмучених, дати надію зневіреним. Серед слухачів Ісуса було чимало тих, хто оплакував розбиті надії і знемагав від таємного горя. Декотрі намагалися задовольнити своє невгамовне бажання здобуттям світських переваг і почестей. Але, досягнувши бажаного, люди переконувалися, що так важко працювали лише задля того, щоб опинитися біля зруйнованого водоймища, з якого не можна було вгамувати спрагу. Серед блиску цього радісного свята вони залишалися невдоволеними і сумними. Несподіваний заклик “Якщо хто спраглий…”¹⁰ вивів їх із сумних роздумів. Коли ці люди слухали слова Спасителя, їхні серця запалювалися новою надією. Дух Святий являв перед ними цей символ доти, доки вони не побачили в ньому дорогоцінний дар спасіння. ХНС 429.2

Заклик Христа до спраглої душі звучить і нині. Він звернений до нас навіть з більшою силою, ніж до тих, хто почув його у храмі останнього дня свята. Джерело відкрите для всіх. Стомленим і виснаженим пропонується цілющий напій вічного життя. Ісус закликає: “Якщо хто спраглий, хай приходить до Мене і п'є”.¹⁰ “…І спраглий нехай прийде, і хто хоче, хай візьме воду життя даром”. “А хто питиме воду, яку Я йому дам, не матиме спраги повік, бо вода, яку Я йому дам, стане в ньому джерелом води, що тече в життя вічне”.¹² ХНС 429.3