Христос — надія світу

Розділ 47. Служіння

(На підставі Євангелій від Матв.17:9—21; Марк.9:9—29; Луки 9:37—45)

Провівши ніч на горі, Ісус та учні при сході сонця зійшли в долину. Учні були замислені, пригнічені й мовчазні. Навіть Петро не мав чого сказати. Вони з радістю залишилися б на святому місці, осяяному небесним світлом, де Син Божий явив Свою Славу. Але на них ще чекала праця для людей, котрі вже шукали Ісуса. ХНС 405.1

Біля підніжжя гори зібралася велика юрба. Людей сюди привели учні, які залишилися внизу і знали, куди пішов Ісус. Наближаючись до натовпу, Спаситель попросив трьох Своїх супутників не розповідати про побачене: “Нікому не розповідайте про видіння, доки Син Людський не воскресне з мертвих”.¹ Дане учням об'явлення потрібно було сховати в серці й не розголошувати. Розповісти про нього народові означало б викликати лише глузування або пусту цікавість. Навіть дев'ять апостолів не збагнули б цього, доки Христос не воскресне з мертвих. Це було важко зрозуміти навіть трьом обраним учням, про що свідчить той факт, що, незважаючи на провіщення Христа про Свою долю, вони продовжували запитувати один одного, що означає воскреснути з мертвих. Однак вони не просили в Ісуса жодних пояснень. Його передречення сповнили їх смутком; вони не бажали подальшого відкриття про те, чого, на їхню думку, ніколи не станеться. Коли зібрані в долині люди побачили Ісуса, вони побігли Йому назустріч, радісно й шанобливо вітаючи Спасителя. Але Ісус одразу помітив їхнє сильне збентеження. Учні також виглядали стурбованими. Щойно стався випадок, який приніс їм гірке розчарування і приниження. ХНС 405.2

У той час, як вони чекали біля підніжжя гори, один батько привів до них свого сина і просив учнів вигнати з нього німого духа, який мучив юнака. Коли Ісус посилав дванадцятьох учнів проповідувати в Галілеї, то дав їм владу виганяти нечистих духів. Тоді вони пішли сповнені сильної віри, і злі духи корилися їхньому слову. І тепер вони наказали духові, що мучив хлопця, залишити свою жертву в ім'я Христа, але демон тільки посміявся над ними, ще раз виявивши свою силу. Учні, не розуміючи причини своєї поразки, відчували, що стягають ганьбу на себе і свого Вчителя. Серед народу були книжники, котрі скористалися цією нагодою, аби принизити їх. Протиснувшись до учнів, вони дошкуляли їм своїми запитаннями, виставляючи їх та Вчителя ошуканцями. Ось, — зловтішно кричали рабини, — знайшовся злий дух, котрого ні учні, ні Сам Христос не можуть перемогти. Народ почав схилятися на бік книжників, і в натовпі чулися презирливі вигуки і насмішки. ХНС 406.1

Раптом звинувачення припинилися. Люди побачили Ісуса і трьох учнів, які наближалися до них. У народі відразу ж відбулася зміна почуттів. Ніч спілкування з небесною славою залишила свій слід на Спасителеві та Його супутниках. Їхні обличчя сяяли світлом, яке викликало шанобливість. Книжники перелякано відступили, і народ привітав Ісуса. ХНС 406.2

Спаситель негайно підійшов до місця, де точилася суперечка, ніби Сам був свідком того, що сталося. Звернувшись до книжників, Він запитав: “Про що сперечаєтеся між собою?”² ХНС 406.3

Але голоси щойно зухвалих звинувачів нараз стихли. Запанувала тиша. Нещасний батько, протиснувшись крізь натовп, упав до ніг Ісуса, виливаючи перед Ним увесь свій біль і розчарування. “Учителю, — промовив він, — я привів до Тебе свого сина, що має німого духа. Як тільки де схопить його, то кидає ним… Просив я Твоїх учнів, щоб вигнали його, але вони не змогли!”³ ХНС 406.4

Ісус подивився на перелякану юрбу, прискіпливих книжників, збентежених учнів. У кожному серці Він читав невір'я, а тому з болем вигукнув: “О роде невірний, доки Я буду між вами? Доки Я буду терпіти вас?” Після цього наказав засмученому батькові: “Приведіть його до Мене”.³ ХНС 407.1

Хлопця привели, і як тільки погляд Спасителя зупинився на ньому, злий дух почав кидати ним об землю і хворий корчився у страшних муках. Хлопець качався по землі з піною біля рота; нелюдські зойки пронизували повітря. ХНС 407.2

І знову зустрілися на полі битви Князь життя і князь темряви; Христос, Котрий виконував Свою місію — “проповідував полоненим визволення … і пригноблених відпускав на волю”,⁴ і сатана, котрий намагався утримувати жертву у своєму полоні. Невидимі для людей ангели світла та воїнства злих ангелів зібралися довкола, спостерігаючи за битвою. На якусь мить Ісус дозволив нечистому духові виявити свою силу, щоб глядачі могли оцінити наступне визволення. ХНС 407.3

Усі уважно стежили за тим, що відбувалося: натовп — затамувавши подих, батько — з надією і страхом. Ісус запитав: “Скільки часу, як це сталося з ним?”⁵ Батько розповів історію багаторічного страждання, а потім, не в змозі більше терпіти, вигукнув: “Якщо можеш, допоможи нам, змилосердься над нами!”⁵, “Якщо можеш…” Навіть батько засумнівався в силі Христа. ХНС 407.4

Ісус відповів: “Усе можливо віруючому!”⁵ Христос мав достатньо сили, але зцілення сина залежало від батькової віри. Обливаючись сльозами, усвідомивши власну неміч, батько віддався милості Христа і вигукнув: “Вірю, допоможи моєму невірству!”⁵ ХНС 407.5

Ісус, звернувшись до страждальця, сказав: “Духу німий і глухий, Я тобі наказую: вийди і більше не входь у нього!”⁵ Почувся зойк, почалася страшна боротьба. Здавалося, що демон, покидаючи свою жертву, забрав і її життя. Хлопець лежав нерухомо, наче мертвий. У натовпі почувся шепіт: “Помер!”⁵ Але Ісус, узявши його за руку, підвів і віддав батькові — цілковито здорового тілом і розумом. Батько і син прославили ім'я Визволителя. Люди “дивувалися величі Божій”,⁶ тоді як приголомшені й засоромлені книжники понуро пішли геть. ХНС 407.6

“Якщо можеш, допоможи нам, змилосердься над нами”.⁵ Скільки ще пригнічених гріхом душ повторюють цю молитву! А милосердний Спаситель усім відповідає: “Усе можливо віруючому”.⁵ Віра єднає людей з Небесами і дає силу для боротьби із силами темряви. У Христі Бог дарує нам засоби для перемоги над усіма гріховними нахилами, а також силу чинити опір усякій, навіть найсильнішій спокусі. Але багато людей усвідомлюють, що їм бракує віри, і тому не наважуються наблизитися до Христа. Нехай ці безпорадні недостойні душі віддадуться на милість співчутливого Спасителя. Дивіться не на себе, а на Христа. Той, Хто колись зціляв хворих, виганяв демонів, і сьогодні такий же могутній Викупитель. Віра приходить від Божого Слова. Тож тримайтеся за Його обітницю: “І того, хто до Мене приходить, Я не вижену геть”.⁷ Упадіть до Його ніг і благайте: “Вірю, допоможи моєму невірству”.⁵ Якщо ви так учините, то ніколи не загинете. Ніколи! ХНС 408.1

За короткий час троє обраних учнів були свідками найвищої слави і найглибшого падіння. Вони побачили людське єство, в одному випадку переображене на образ Божий, а в іншому — принижене до подоби сатани. Вони споглядали Ісуса на горі, де Він розмовляв з небесними посланцями і де голос із сяючої славою хмари проголосив Його Сином Божим. І ось Він зійшов, щоб стати свідком найбільш гнітючої огидної сцени — біснуватого юнака зі спотвореним обличчям, який скреготав зубами і корчився в муках. Жодна людська сила не в змозі була звільнити його від цих мук. А могутній Спаситель, Котрий лише кілька годин тому стояв прославленим перед Своїми враженими учнями, схиляється, щоб підняти жертву сатани з землі та віддати його батькові в повному духовному і фізичному здоров'ї. ХНС 408.2

Це був наочний урок викуплення — Божий Син у славі Отця схилився, щоб спасти гинучого. Це символізувало також і місію учнів. Життя служителів Христа не повинно проходити лише на вершині гори у спілкуванні з Ісусом під час духовного просвітлення. На них чекає робота внизу, у долині. Поневолені сатаною душі чекають слів віри і молитви, які можуть зробити їх вільними. ХНС 408.3

Дев'ять учнів продовжували роздумувати над своєю гіркою поразкою. Коли ж Ісус знову залишився з ними на самоті, вони запитали: “Чому ми не змогли його вигнати?” Ісус відповів: “Через ваше маловір'я. Запевняю вас: коли будете мати віру, як гірчичне зерно, то скажете цій горі: перейди звідси туди! — і вона перейде; і нічого не буде для вас неможливого. [Цей же рід не виходить інакше — тільки молитвою і постом] ”⁸ Невір'я, яке розлучило їх із Христом, та байдужість, з якою вони поставилися до довіреного їм святого служіння, призвели до поразки в битві із силами темряви. ХНС 409.1

Слова Христа про Його смерть викликали у них смуток і сумнів. А обрання трьох їхніх товаришів, які супроводжували Ісуса на гору, породило в інших дев'ятьох ревність. Замість того, щоб зміцнювати свою віру молитвою і роздумами над словами Христа, вони зосередилися на своїх прикрощах та особистих образах. Саме в такому стані духовної темряви вони вийшли на боротьбу із сатаною. ХНС 409.2

Щоб перемогти в подібній битві, вони повинні були здійснювати цю справу з іншим духом. їм потрібно було зміцнити свою віру ревною молитвою, постом і упокоренням серця. Треба було звільнитися від власного “я”, сповнитися Духом і Божою силою. Лише наполегливе щире благання до Бога з вірою, яка веде до цілковитої залежності від Господа і повного посвячення Його праці, можуть забезпечити людям допомогу Святого Духа в боротьбі проти “світоправителів цієї темряви, проти піднебесних духів злоби”.⁹ “Коли будете мати віру, як гірчичне зерно, — сказав Ісус, — то скажете цій горі: перейди звідси туди! — і вона перейде; і нічого не буде для вас неможливого”.⁸ Хоча гірчичне зерно дуже маленьке, воно містить у собі таку ж таємничу силу життя, яка викликає ріст найвищого дерева. Коли гірчичне зерно потрапляє в землю, крихітний зародок живиться усім, що Господь передбачив для його розвитку, тому швидко й невпинно зростає. Маючи таку віру, ви будете живитися Словом Божим, а також усім, що Господь передбачив для допомоги людині. Таким чином ваша віра зміцниться і принесе допомогу небесних сил. Хоч перешкоди, які сатана нагромадив на вашому шляху, здаватимуться нездоланними, як вічні гори, проте на вимогу віри вони зникнуть. “Нічого не буде для вас неможливого”⁸ ХНС 409.3