Христос — надія світу

Розділ 46. “Він переобразився”

(На підставі Євангелій від Матв.17:1—8; Марк.9:2—8; Луки 9:28—36)

Надходив вечір, коли Ісус покликав до Себе трьох учнів Петра, Якова і Йоана — і повів їх через поля, а потім нерівною стежиною на безлюдну гору. Спаситель і Його учні цілий день подорожували та навчали, і сходження на гору втомило їх. Христос звільняв багатьох страждальців від тілесних і духовних тягарів. Він надихав новим життям їхні ослаблені тіла, але Сам зодягнений у людське єство, утомився, як і учні. ХНС 400.1

Останні промені призахідного сонця ще затрималися на вершині гори і позолотили своїм світлом стежку, якою вони йшли. Але незабаром світло згасло як на горі, так і в долині. Сонце сховалося за обрій, і самотніх мандрівників оповила нічна темрява. Здавалося, що навколишній морок був співзвучний їхньому журливому життю, над яким нависали густі хмари. ХНС 400.2

Учні не наважувалися запитати у Христа, куди і чому вони йдуть. Він часто проводив тлі ночі в молитві на горі. Той, Чия рука створила гори й долини, почувався як удома серед природи, насолоджуючись її тишею. Учні йшли за Христом, дивуючись, чому Учитель вирішив здійснити таке важке сходження, у той час як вони були стомлені, та й Він Сам потребував відпочинку. ХНС 400.3

Нарешті, Христос сказав, що далі вони не підуть. Відійшовши від них на деяку відстань, Муж скорбот почав молитися з голосінням і сльозами Він благає про силу, щоб витримати випробування за людей. Він потребував підкріплення від Всемогутнього, бо тільки так зможе сміливо дивитись у майбутнє. З глибини серця Він молиться за учнів, щоб у годину темряви їхня віра не ослабла. ХНС 400.4

Його тіло вкрила нічна роса, але Він не відчуває цього. нічні сутінки огортають Його, та Він не зважає на це. Повільно спливають години. Спочатку учні щиро приєдналися до Нього в молитві, але згодом, переможені втомою, заснули. Ісус говорив їм про Свої страждання. Він узяв їх із Собою, щоб вони об'єдналися з Ним у молитві; і навіть тепер Він молиться за них. Спаситель бачив смуток Своїх учнів і бажав полегшити їхнє горе запевненням, що їхня віра не була марною. Не всі — навіть із цих дванадцятьох — зможуть отримати відкриття, яке Він бажав дати. Лише троє, котрі мали стати свідками Його страждань у Гефсиманії, були обрані, щоб залишитися з Ним на горі. Він молився, щоб їм була явлена слава, яку Він мав з Отцем ще до створення світу, щоб Його Царство могло відкритися людським очам і учні були зміцнені для споглядання цього Царства. Він благає, щоб вони стали свідками відкриття Його божественності, щоб знаходили по- тішення в час Його найбільших страждань, усвідомлюючи, що Він воістину Син Божий і що Його ганебна смерть становить частину Плану спасіння. ХНС 401.1

Молитва Христа була почута. У той час, як Він покірно схилився до кам'янистої землі, раптом відкрилося небо, широко відчинилися золоті ворота Божого міста, і небесне сяйво, огорнувши Спасителя, освітило всю гору. Його божественність, що пробивалася крізь людську природу, з'єднується з вишньою славою Христос підвівся із землі і постав у божественній величі. Душевні муки скінчилися. Тепер Його обличчя сяяло, “як сонце”, а Його одяг був білий, “як світло”.¹ ХНС 401.2

Прокинувшись, учні побачили сяйво слави, котре освітило всю гору. Зі страхом і зачудуванням вони споглядали сяючу постать свого Вчителя. Коли ж вони призвичаїлися до цього чудесного світла, то побачили, що Ісус не один. Поруч з Ним перебували дві небесні істоти Це був Мойсей, який розмовляв з Богом на горі Сінаи, та Ілля, котрому, як і ще одному з Адамових синів, була дарована велика перевага — ніколи не зазнати смерті. ХНС 401.3

П'ятнадцять століть тому Мойсей, стоячи на вершині гори Фасгі, дивився на Обітований край. Але через скоєний у Меріві гріх йому не дано було ввійти туди. Не йому була дарована радість запровадити синів Ізраїлю до землі їхніх батьків. Його розпачливі слова: “Нехай перейду ж я та побачу той хороший край, що по тім боці Йордану, ту гарну гірську землю та Ливан”² не були вислухані. Надія, яка сорок років освітлювала темряву блукань по пустелі, мала залишитися нездійсненною. Його багаторічна важка праця та обтяжливі турботи завершилися могилою в пустелі. Але Той, “Хто силою, яка діє в нас, може зробити значно більше всього, що ми просимо або думаємо”,³ відповів на молитву Свого слуги в інший спосіб. Хоча Мойсей опинився під владою смерті, він не повинен був залишатися в могилі. Христос Сам покликав його до життя. Сатана-спокусник претендував на тіло Мойсея, посилаючись на його гріх, але Христос воскресив його (див. Юди 9). ХНС 402.1

На горі Переображення Мойсей став свідком перемоги Христа над гріхом і смертю. Він уособлював тих, що вийдуть із могил при воскресінні праведних. Ілля, узятий на небо, не зазнавши смерті, представляє тих, котрі живими зустрінуть Другий прихід Христа на Землю і будуть перемінені“раптом, в миг ока, при останній сурмі”, “коли це тлінне зодягнеться в нетління, а смертне зодягнеться в безсмертя”.⁴ Ісус був осяяний небесним світлом, як це буде, коли Він прийде вдруге “не задля гріха, а тих, що очікують Його на спасіння”, бо Він “прийде в славі Свого Отця з ангелами святими”⁵ Це також було виконання обітниці Спасителя учням. На горі в мініатюрі було показане майбутнє Царство Слави: Христос — Цар, Мойсей — представник воскреслих святих, Ілля — представник перевтілених святих. ХНС 402.2

Учні не розуміли побаченого, але раділи, що їхній терплячий, лагідний і скромний Учитель, Котрий мандрував як безпритульний чужинець, тепер ушанований улюбленцями Небес. Вони гадали, що Ілля прийшов проголосити Царство Месії, яке незабаром буде встановлене на Землі. Учні були готові назавжди залишити спогади про свої страхи й розчарування їм так хотілося залишитися тут, де відкривалася Божа Слава. І Петро вигукнув: “Учителю, добре нам тут бути Зробімо три намети один Тобі, один Мойсееві та один Іллі!”⁶ Учні бути впевнені, що Мойсей та Ілля послані захистити їхнього Вчителя й утвердити Його царську владу. ХНС 402.3

Але короні мав передувати хрест. Не про урочисту коронацію Христа, а про Його смерть в Єрусалимі говорили святі мужі з Ісусом. Несучи на Собі немочі людства, обтяжений його скорботами і гріхами, Ісус залишався самотнім серед людей. Коли морок майбутнього випробування гнітив Його, Він був у духовній самотності серед світу, який не пізнав Його. Навіть Його улюблені учні, поглинуті смутком, сумнівами і самолюбними сподіваннями, не могли збагнути таємниці Його місії. Він жив у атмосфері любові й небесного спілкування, проте у створеному Ним світі залишався самотнім. Тепер Небеса постали до Ісуса своїми вісниками не ангелів, а мужів, котрі перейшли через страждання й скорботу і могли співчувати Спасителеві у випробуваннях Його земного життя. Мойсей та Ілля були співпрацівниками Христа. Вони поділяли Його прагнення спасти людей. Мойсей благав за Ізраль: “О, якби Ти простив їм їхній гріх! А як ні, то викресли мене з книги Своєї, що Ти написав”⁷ Ілля також свого часу зазнав духовної самотності, оскільки протягом трьох з половиною років голоду зносив тягар ненависті й горя усього народу. Він один стояв за Бога на горі Кармел; один, охоплений стражданням і відчаєм, утік до пустелі. Ці мужі, піднесені вище за будь-якого ангела біля Божого престолу, прийшли, щоб поговорити з Ісусом про Його страждання, розрадити і запевнити в співчутті Неба. Темою їхньої розмови була надія світу і спасіння кожної людини. ХНС 403.1

Сон здолав учнів, і вони чули лише частину розмови Христа і небесних вісників. Оскільки вони не пильнували й не молилися, то й не прийняли того, що Бог бажав їм дати, — пізнання про страждання і славу Христа. Вони втратили благословення, які могли б отримати, якби стали учасниками Його самопожертви. Повільні серцем, щоб вірувати, ці учні мало дорожити скарбом, яким Небо хотіло збагатити їх. ХНС 403.2

І все ж вони отримали велике світло. Ці три учні переконалися, що Небеса знають про гріх ізраїльського народу — відкинення Христа. Вони отримали більш ясне розуміння місії Спасителя. Вони бачили своїми очима і чули своїми вухами те, що було понад людське розуміння. Учні стали “очевидцями Його величі”⁸ і зрозуміти: Ісус — справді Месія, про Якого свідчили патріархи і пророки. Цілий Всесвіт визнає Його Месією. ХНС 404.1

У той час, як учні все ще споглядали сцену на горі, “хмара оповила їх, і з хмари пролунав голос: це є Мій Улюблений Син, Якого Я вподобав; Його слухайте!”⁹ Коли вони побачили цю хмару слави, яснішу за ту, що йшла перед племенами Ізраїлю в пустелі; коли почули Божий голос, сила котрого змусила тремтіти гору, то впали на землю, як мертві, і лежали, не підносячи голови, доки до них не підійшов Ісус. Господь доторкнувся до них і розвіяв їхній страх Своїм таким знайомим голосом: “Устаньте й не бійтеся!” Насмілившись підвести очі. вони побачили, що слава небесна відійшла, а Мойсея та Іллі вже не було. Вони залишилися на горі лише з Ісусом. ХНС 404.2