Христос — надія світу

Розділ 45. Передвістя хреста

(На підставі Євангелій від Матв.16:13—28; Марк.8:27—38; Луки 9:18—27)

Праця Христа на Землі швидко наближалася до кінця. Перед Ним поставали яскраві картини майбутнього, яке Його очікувало. Ще до Свого втілення в людську природу Він бачив увесь шлях, який мав пройти задля спасіння загублених. Ще до того, як Ісус зняв Свій вінець і царські шати та зійшов з престолу, щоб зодягнути Свою божественність у людську природу, Він знав про весь той біль, який краятиме Його серце, про кожну образу, що буде завдана Йому, про всі нестатки, яких мав зазнати Йому був відкритий увесь шлях від ясел до Голгофи. Ісус знав про страждання, які доведеться витерпіти. Йому було відомо все, і однак Він сказав: “Ось Я прийшов із сувоєм книжки, про Мене написаної. Твою волю чинити, Мій Боже, Я хочу, і Закон Твій — у Мене в серці”.¹ ХНС 390.1

Він завжди бачив майбутні плоди Своєї місії. Його земне життя, сповнене тяжкої праці й самопожертви, було зігріте думкою про те, що ця праця не марна. Віддаючи Своє життя за людей, Він мав намір знову навернути світ до Бога. Хоч Йому треба було спочатку пройти хрещення кров'ю, хоч гріхи всього світу мали лягти тягарем на Його невинну душу і над Ним нависла тінь невимовного горя, однак в ім'я майбутньої радості Він обрав хрест і знехтував ганьбу. ХНС 390.2

Те, що чекало на Нього, було приховане навіть від Його вибраних учнів, але наближався час, коли вони мали стати очевидцями Його мук..Їм належало побачити Того, Кого любили і Кому довіряли, відданим у руки Його ворогів і нарешті розп'ятим на Голгофському хресті. Незабаром Він повинен буде залишити їх у світі самих, позбавлених Його видимої присутності. Він знав, що гірка ненависть і невір'я переслідуватимуть їх, тому бажав приготувати їх до випробовувань. ХНС 391.1

Тепер Ісус та Його учні прийшли до одного з міст поблизу Кесарії Филипової. Вони перебували за межами Галілеї, у краї, де панувало ідолопоклонство. Тут учні були вільні від впливу юдаїзму і могли ближче ознайомитися з язичницькими віруваннями. Їх оточували всілякі поганські забобони, які тільки існували у світі. Ісус хотів, щоб, дивлячись на все це, учні усвідомили свій обов'язок перед язичниками. Перебуваючи в цьому краї, Він намагався менше навчати народ, а більше уваги приділити Своїм учням. ХНС 391.2

Невдовзі Ісус мав розповісти їм про страждання, котрі чекали на Нього. Але спочатку, усамітнившись, Він молився, щоб їхні серця були приготовлені прийняти Його слова. Повернувшись до них, Ісус не відразу розповів їм про те, чим бажав поділитися. Перш ніж зробити це, Він дав їм нагоду визнати свою віру в Нього, аби таким чином зміцнити їх для майбутнього випробування. Господь запитав: “За кого люди вважають Сина Людського?”² ХНС 391.3

Учні зі смутком мусили погодитися, що Ізраїль не визнав Його як Месію. Проте декотрі свідки Його чудес говорили, що Він — Син Давидів. Велика кількість людей, нагодованих у Віфсаїді, хотіли оголосити Його царем Ізраїлю. Багато хто з них готовий був прийняти Ісуса як пророка, але не вірив у Нього як Месію. ХНС 391.4

Тоді Ісус звернувся безпосередньо до учнів, поставивши наступне запитання: “А ви Мене за кого вважаєте?” Петро відповів: “Ти є Христос, Син Бога живого”.³ ХНС 391.5

Від самого початку Петро вірив, що Ісус — Месія. Чимало людей, які були переконані проповіддю Йоана Хрестителя і прийняли Христа, почали сумніватись у місії Йоана після його ув'язнення і страти. Тепер же вони сумнівались у тому, що Ісус — обітований Месія. Значна частина учнів, котрі палко очікували, коли Ісус посяде престол Давида, залишили Його, зрозумівши, що Він не має такого наміру. Але Петро і його товариші залишилися вірними. Непостійність тих, хто ще вчора прославляв, а сьогодні осуджував, не зруйнувала віри справжнього послідовника Спасителя. Петро заявив: “Ти є Христос, Син Бога живого”.³ Він не чекав, поки царські почесті увінчають його Господа, а прийняв Ісуса в Його приниженні. ХНС 391.6

Петро висловив віру дванадцятьох, хоч учні були ще далекі від правильного розуміння місії Христа. Опір та інтриги священиків і правителів, хоч і не змогли відвернути учнів від Христа, проте дуже бентежили їх. Вони не мали чіткого уявлення, яким шляхом підуть. Отримане в дитинстві виховання, учення рабинів, сила традиції — усе це спотворювало їхнє бачення істини. Час від часу дорогоцінні промені світла від Ісуса осявали учнів Господа, але не раз вони, як ті незрячі, навпомацки блукали в пітьмі. Однак того дня, коли вони ще не зіткнулися з великим випробуванням віри, сила Духа Святого зійшла на них. На певний час їхні очі були відвернені від “видимого”, аби побачити “невидиме”.⁴ У людській подобі вони чітко побачили славу Божого Сина. ХНС 392.1

Ісус відповів Петрові: “Блаженний ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров тобі це відкрили, а Мій Отець Небесний”.⁵ Істина, засвідчена Петром, — основа віри всіх християн. Вона, як наголосив Сам Христос, — життя вічне. Але знання істини не повинно стати приводом для самопрославляння. Петрові ця істина відкрилася не тому, що він був особливо мудрим або благочестивим. Людська природа ніколи не зможе власними силами пізнати Божественне. “Вона вища від неба, — що зможеш зробити? І глибша вона за шеол, — як пізнаєш її?”⁶ Лише Дух усиновлення може відкрити нам глибину Божих діл, яких “око не бачило й вухо не чуло, і що на серце людині не приходило…”. “А нам це Бог відкрив через Свого Духа, бо Дух досліджує все, навіть глибини Божі”.⁷ “Довіра Господня до тих, хто боїться Його”.⁸ І те, що Петро зрозумів славу Христа було доказом, що він “від Бога навчений”.⁹ І справді, “блаженний ти, Симоне, сину Йонин, бо не тіло і кров тобі оце виявили…”.⁵ ХНС 392.2

Ісус продовжував: “І Я тобі кажу, що ти є Петро; і на цій скелі Я збудую Свою Церкву, і брами пекла не переможуть її”.¹⁰ Слово “Петро” означає “камінь”, “камінь, котрий котиться”. Петро не був скелею, на якій могла бути заснована Церква. Пекельні ворота все ж перемогли його, коли він зрікся свого Господа, клявся і божився, що не знає Його. Церква збудована на Тому Єдиному. Кого не можуть перемогти сили пекла. ХНС 393.1

За сотні років до Пришестя Спасителя Мойсей указав на Скелю спасіння Ізраїлю. Псалмист оспівував “Скелю сили своєї”. Ісая писав: “Тому Господь Бог сказав так: ось Я кладу в основу каменя на Сіоні, каменя випробуваного, наріжного, дорогого, міцно закладеного”.¹¹ Сам Петро, натхненний Духом Святим, пов'язав це пророцтво з Ісусом. Він підкреслив: “…Бо ви скуштували, що Господь добрий. Приходьте до Нього — живого коштовного Каменя, знехтуваного людьми, але вибраного Богом. І ви самі, мов живе каміння, збудовуйтеся в духовний дім…”.¹² ХНС 393.2

“Адже ніхто не може покласти іншої основи, окрім уже покладеної, а нею є Ісус Христос”.¹³ “На цій скелі, — сказав Ісус, — Я збудую Свою Церкву”.¹⁰ У присутності Бога і всіх небесних істот, на очах невидимого пекельного воїнства Христос заснував Свою Церкву на живій Скелі. Ця Скеля — Він Сам, Його тіло, ламане і мучене за нас. Церкву, побудовану на такій Скелі, не зможуть перемогти сили зла. ХНС 393.3

Якою ж слабкою видавалася Церква, коли Христос говорив ці слова! Жменька віруючих, проти яких була спрямована сила демонів і злих людей. Але послідовники Христа не повинні були боятися. Збудовані на Скелі Христової сили, вони не могли бути переможені. ХНС 393.4

Протягом шести тисяч років віра будується на Христі. Протягом усього цього часу урагани й бурі сатанинського гніву розбиваються об Скелю нашого спасіння, але вона стоїть непохитно. ХНС 393.5

Петро висловив істину, яка є основою віри Церкви; Сам Ісус відзначив його як представника всіх віруючих, говорячи: “Я дам тобі ключі Царства Небесного: що ти зв 'яжеиі на землі, буде зв 'язане на Небесах; і що ти розв 'яжеш на землі, буде розв 'язане на Небесах”.¹⁴ ХНС 393.6

“Ключі Царства Небесного” — це слова Христа. Усі слова Святих Писань є Його словами. Вони мають силу відкривати і закривати Небо. Вони виявляють умови, за яких люди приймаються чи відкидаються. Таким чином, праця тих, хто проповідує Слово Боже, є запахом життєдайним на життя або смертоносним на смерть. Результати їхньої місії будуть відчутні у вічності. ХНС 394.1

Спаситель не доручив справи Євангелія винятково Петрові. Трохи пізніше, повторюючи сказані Петрові слова, Він застосував їх до Церкви, і по суті вони стосувалися дванадцятьох учнів як представників усіх віруючих. Якби Ісус наділив одного з учнів особливою, більшою, ніж інших, владою, то вони не змагалися б так часто за те, хто з них буде більшим. Вони підкорились би бажанню свого Вчителя і вшановували б того, кого Він обрав. ХНС 394.2

Замість того, щоб призначити одного головою, Христос сказав учням: “Ви ж не називайте себе вчителями”, “не називайтеся і наставниками, бо є один ваш Наставник — Христос”.¹⁵ ХНС 394.3

“Христос є головою для кожного чоловіка”. Бог “усе підкорив під Його ноги і поставив Його над усім — як Голову Церкви, яка є Його тілом, повнотою Того, Хто наповняє все в усьому!”.¹⁶ Церква збудована на Христі й повинна коритися Йому як своєму Голові. Вона не може залежати від людини або перебувати під її керівництвом. Чимало людей стверджують, що відповідальне становище в Церкві дає їм право диктувати іншим, у що вони мають вірити і що робити. Бог не схвалює цього. Спаситель говорить: “Ви всі брати”.¹⁵ Усі підвладні спокусі, і всім властиво помилятися. Ми не можемо покладатися, як на вождя, ні на одну зі смертних істот. Скеля віри — це жива присутність Христа в Церкві. На ній можуть будуватися найслабші, а ті, що вважають Себе сильними, виявляться найслабшими, якщо не оберуть Христа своєю силою. “Проклятий той муж, хто надію покладає на людину і робить своєю силою слабу плоть”¹⁷ Господь — “Скеля, і діло Його досконале”.¹⁸ “Блаженні усі, хто на Нього надіється”¹⁹ ХНС 394.4

Після визнання Петром своєї віри Ісус звелів учням не говорити нікому, що Він — Христос. Це повеління було дане з причини рішучого протистояння книжників і фарисеїв. Більше того, народ і навіть учні мали настільки спотворене уявлення про Месію, що відкрите визнання не сприяло б правильному розумінню Його характеру і діяльності. Але щодня Ісус відкривався їм як Спаситель і таким чином бажав дати правильне уявлення про Себе як про Месію. ХНС 395.1

Учні все ще сподівалися, що Христос царюватиме як земний правитель. Хоча Він довго не виявляв Своїх намірів, вони вірили, що Ісус не завжди буде бідним і невідомим. Надходить час, коли Він заснує Своє Царство. Учні навіть не могли собі уявити, що ненависть священиків і рабинів ніколи не закінчиться, що Христос буде відкинутий Своїм же народом, засуджений як бунтівник і розп'ятий як розбійник. Але влада темряви наближалась, і тому Ісус повинен був сповістити Своїм учням про прийдешню боротьбу. Він зі скорботою чекав випробування. ХНС 395.2

Досі Христос нічого не говорив їм про Свої страждання і смерть. У розмові з Никодимом Він лише сказав: “Як Мойсей підняв змія в пустині, так має бути піднятий Син Людський, щоб кожний, хто вірить у Нього [не загинув, але] мав вічне життя”.²⁰ Але учні не чули цього, а якби навіть і чули, то не зрозуміли б. Тепер вони були з Ісусом, слухали Його слова, бачили Його вчинки і, незважаючи на Його скромне оточення, а також опір священиків і народу, могли приєднатися до свідчення Петра: “Ти є Христос, Син Бога живого”³ Тому настав час відхилити завісу, яка закривала майбутнє. “Відтоді Ісус почав виявляти Своїм учням, що Йому потрібно йти в Єрусалим та багато постраждати від старійшин, первосвящеників і книжників, бути вбитим і третього дня воскреснути”.²¹ ХНС 395.3

Від болю і здивування учні не могли вимовити й слова, а лише мовчки слухали Його. Христос прийняв свідчення Петра, що Він — Син Божий, і тепер Його слова про страждання і смерть видавалися їм незбагненними. Петро не міг далі мовчати. Він ухопився за свого Вчителя, ніби бажаючи відвернути від Нього прийдешню загибель. Апостол вигукнув: “Змилуйся над Собою, Господи! Хай цього з Тобою не станеться!”²¹ ХНС 395.4

Петро любив свого Господа, але Ісус не похвалив його за таке бажання вберегти Його від страждань. Слова Петра не стали потіхою і допомогою для Ісуса в Його великому майбутньому випробуванні. Вони не узгоджувалися ані з Божою милістю до гинучого світу, ані з уроком самопожертви, який Ісус прийшов викласти на власному прикладі. Петро не бажав бачити хрест у служінні Христа. Враження від слів Петра було зовсім протилежним тому, чого Христос бажав навчити Своїх послідовників. Тому Спаситель був змушений висловити один з найсильніших докорів, які будь-коли сходили з Його уст: “Відійди від Мене, сатано, ти спокушаєш Мене, бо думаєш не про Боже, а про людське!”²² ХНС 396.1

Сатана намагався позбавити Ісуса мужності і відвернути від Його місії. Петро ж у своїй сліпій любові став знаряддям у руках спокусника. Це князь зла був автором такої думки. У палкому закликові Петра відчувалася його натура. У пустелі сатана запропонував Христові панувати над усім світом за умови зійти зі шляху самопожертви і покори. Тепер він пропонував цю ж спокусу учневі Христа. Він намагався зосередити увагу Петра на земній славі, аби приховати від нього хрест, на який бажав спрямовувати його погляд Ісус. Сатана знову спокушував Ісуса через Петра, але Спаситель не звертав на нього уваги. Він думав про Свого учня. Сатана став між Петром і його Вчителем, щоб серце учня не було зворушене від думки про Христове приниження задля нього. Слова Христа були звернені не до Петра, а до того, хто намагався розділити учня зі Спасителем. “Відійди від Мене, сатано…”²², тобто не ставай більше між Мною і Моїм заблудлим слугою. Я маю стати віч-на-віч з Петром і відкрити йому таємницю Моєї любові. ХНС 396.2

Для Петра це був гіркий урок; йому важко було усвідомити, що шлях Христа на Землі пролягає через муки і приниження. Цього учня лякала участь у стражданнях Господа. Але в полум'ї горнила випробувань він мав пізнати Його благословення. Минуло багато років, і зігнутий під тягарем часу і праці, він писав: “Любі! Не дивуйтеся вогневі, що трапляється з вами для вашого випробування, — наче якомусь дивному випадкові; але радійте, що ви є учасниками Христового страждання, щоб і при з'явленні Його слави ви раділи та веселилися”.²³ ХНС 396.3

Далі Ісус пояснив учням, що Його життя самозречення має стати прикладом того, яким повинно бути і їхнє життя. Зібравши навколо Себе учнів та інших людей, Він сказав: “Коли хто хоче йти за Мною, хай зречеться самого себе, візьме свій хрест і йде за Мною”.²² ХНС 397.1

Хрест асоціювався з владою Риму. Він був знаряддям найбільш жорстокої ганебної смерті. Найгірші злочинці повинні були самі нести свій хрест на місце страти; переважно, коли хрест клали на їхні плечі, вони чинили відчайдушний опір, поки це знаряддя тортур силоміць не прив'язували до них. Але Ісус звелів Своїм послідовникам узяти свого хреста і нести його за Господом. Слова Христа, хоча й були для них малозрозумілими, закликали учнів упокоритися перед найбільш гірким приниженням і навіть смертю задля Христа. Неможливо було викласти суть повного самозречення краще, ніж цими словами Спасителя. Усе це Він прийняв заради них. Доки ми були загублені, Небо не було собою бажаним місцем для Ісуса. Він залишив небесні двори, щоб зазнати докорів, образ та ганебної смерті. Той, Хто володів незліченними багатствами Небес, збіднів, щоб через Його убогість ми могли збагатитися. Ми повинні пройти шляхом, яким ішов Він. ХНС 397.2

Любити людей, заради котрих помер Христос, — означає розп'ясти власне “я”. Кожна Божа дитина повинна дивитися на себе як на ланку спущеного з Небес рятівного ланцюга для спасіння світу. Християнин повинен бути одне з Христом у Його Плані милості, іти разом з Ним шукати і спасати загублених. ХНС 397.3

Послідовник Христа буде постійно усвідомлювати, що він присвятив себе Богові і повинен своїм характером являти світові Христа. Самопожертва, співчуття і любов, виявлені в житті Христа, мають стати очевидними в житті Божого працівника. ХНС 397.4

“Бо коли хто хоче спасти свою душу, той погубить її, а хто погубить свою душу заради Мене, той знайде її”.²⁴ Егоїзм — це смерть. Жоден орган тіла не зможе жити, коли він працюватиме тільки для себе. Якщо серце не буде постачати життєдайну кров до голови чи рук, воно швидко втратить свою силу. Подібно до життєдайної крові, любов Христа надходить до кожної частини його духовного тіла. Ми — члени одного організму, і душа, яка відмовляється давати, загине. ХНС 397.5

“Бо яка користь людині, — запитує Христос, — коли вона увесь світ здобуде, а свою душу занапастить? Або що дасть людина взамін за свою душу?”²⁴ ХНС 398.1

Відвертаючи погляди учнів від теперішніх бідності і приниження, Він спрямовує їх до Свого Пришестя, яке відбудеться не в блиску земного владики, а в Божій славі й оточенні небесного воїнства. Він підкреслив: “І тоді віддасть кожному згідно з його ділами” Бажаючи підбадьорити їх, Він додав “Запевняю вас, що деякі з тих, котрі стоять тут, не зазнають смерті, доки не побачать Сина Людського, що йде у Своєму Царстві”.²⁵ Але учні не зрозуміли Його слів. Слава здавалася їм надто далекою, їхні очі зосереджувалися на реальному — убогості земного життя, приниженні і стражданнях. Чи збудуться їхні рожеві надії щодо царства Месії? Невже їм так і не доведеться побачити свого Господа на престолі Давида? Невже Христос повинен жити як покірний безпритульний мандрівник? Невже Він буде зневаженим, відкинутим і вбитим? Глибокий сум сповнив їхні серця, бо вони любили свого Вчителя їх тривожили сумніви. Видавалося неймовірним, щоб Син Божий був підданий такому жорстокому приниженню. Вони запитували: навіщо Йому добровільно йти до Єрусалима назустріч випробуванням, яких, за Його словами, Він мав зазнати? Як Він міг наражати Себе на подібне і залишити їх у пітьмі — ще більшій за ту, в якій вони блукали до зустрічі з Ним? ХНС 398.2

Учні вважали, що в околиці Кесарії Филипової Христос недосяжний для Ірода і Каяфи. Тут Йому можна було не боятися ненависті юдеїв чи римської влади. Чому б не працювати тут, подалі від фарисеїв? Для чого віддавати Себе на смерть? Якщо Він має померти, то як же тоді зможе заснувати Своє Царство, яке не здолають пекельні сили? Для учнів це було справжньою таємницею. ХНС 398.3

Вони йшли берегом Галілейського моря до міста, в якому мали бути зруйновані всі їхні надії. Учні не насмілювалися заперечувати Христові, а лише стиха сумно перемовлялися про те, що їх чекає в майбутньому. Навіть у своїх сумнівах вони потішали себе думкою, що якісь непередбачені обставини зможуть відвернути ту долю, яка очікує їхнього Господа. Так, пригнічені смутком і сумнівами, з надією і страхом, провели вони шість довгих похмурих днів. ХНС 399.1