Христос — надія світу

Розділ 44. Правдива ознака

(На підставі Євангелій від Матв.15:29—39; 16:1—12; Марк.7:31—37; 8:1—21)

“І залишивши околиці Тира й Сидона, Ісус знову прийшов до Галилейського моря, на територію Десятимістя”.¹ ХНС 383.1

Саме в околицях Десятимістя були зцілені біснуваті з Гергесинської землі. Тут люди, налякані втратою свиней, наполягали, щоб Ісус залишив їх. У той же час вони слухали залишених Ним вісників і в них з'явилося бажання побачити Христа. Коли Він знову прийшов до цього краю, навколо Нього зібрався великий натовп людей. До Нього привели глухонімого чоловіка. Ісус не зцілив його словом, як звичайно це робив. Він відвів його вбік від натовпу, вклав пальці в його вуха і торкнувся його язика. Звівши погляд до неба, Ісус зітхнув, згадавши про тих, котрі не бажали чути істину та язики котрих не визнавали Його Викупителем. Від слова: “Відкрийся!”² — чоловік заговорив і, всупереч повелінню нікому не казати про це, усюди розповідав про своє зцілення. ХНС 383.2

Ісус зійшов на гору, і біля Нього став збиратися народ. Люди приносили до Його ніг хворих і кульгавих. Він зцілив усіх; і люди, хоч і язичники, прославляли Бога Ізраїлевого. Протягом трьох днів вони перебували з Ісусом. Ночі проводили просто неба, а вдень намагалися бути якнайближче до Спасителя, щоб слухати Його слова і спостерігати за Його ділами. Через три дні усі запаси харчів закінчилися, а Ісус не хотів відпускати людей голодними, тому звелів учням нагодувати їх. І знову учні виявили невір'я. У Віфсаїді вони бачили, як завдяки благословенню Христа того мізерного запасу вистачило, щоб нагодувати величезний натовп. Але й тепер вони не принесли до Нього все, що мали, не довіряючи Його силі примножити їхні запаси, щоб нагодувати голодних людей. Окрім того, у Віфсаїді Ісус нагодував юдеїв, а тут були язичники. Юдейські упередження все ще мали місце в серцях учнів, і вони відповіли Ісусові: “Звідки нам у пустині взяти стільки хліба, щоб нагодувати таку юрбу?”³ Однак слухняні Його слову, вони таки принесли все, що мали, — сім хлібів і дві рибини. Натовп наситився і ще залишилося сім великих кошів їжі. Чотири тисячі чоловіків, не рахуючи жінок і дітей, були підкріплені їжею, і Господь відпустив їх радісними і вдячними. ХНС 383.3

Пізніше Спаситель з учнями човном дісталися до Магдали, розташованої на півдні Генісаретської рівнини. На кордоні Тира й Сидона Його дух потішила віра сірофінікіянки. Язичники Десятимістя також прийняли Його з радістю. Тепер, коли Він знову прибув до Галілеї, де Його сила виявилася найпереконливішим чином, де було вчинено найбільше діл милосердя, де проповідувалося Його вчення, Спасителя зустріли з презирством і невірою. ХНС 384.1

Посланці фарисеїв об'єдналися з представниками багатих знатних саддукеїв — партії священиків, скептиків та аристократів. Обидві секти були непримиренними ворогами. Саддукеї намагалися заручитися прихильністю влади, щоб утвердити своє становище й авторитет. Фарисеї ж, навпаки, підігрівали ненависть народу до римлян, з нетерпінням очікуючи часу, коли скинуть ярмо завойовників. Але тепер фарисеї і саддукеї об'єдналися проти Христа. Подібне шукає подібного, і зло, де б воно не існувало, єднається зі злом, щоб погубити добро. ХНС 384.2

Цього разу фарисеї і саддукеї прийшли до Христа, вимагаючи ознаки з неба. Коли за днів Ісуса Навина Ізраїль вийшов на війну з хананеянами в Бет-Хороні, за наказом вождя сонце зупинилося, доки ізраїльтяни не перемогли. Аналогічних чудес у їхній історії було багато. Такої ж ознаки вимагали тепер від Ісуса. Але не в такому знаменні мали потребу юдеї. Суто зовнішній доказ не дав би їм жодної користі; їм потрібне було не просвічення розуму, а духовне відновлення. ХНС 384.3

“Лицеміри, — сказав Ісус, — розпізнавати небесне обличчя ви вмісте [вивчаючи небо, вони могли передбачати погоду], а ознак часу не можете!”⁴ Слова Христа, які були сказані в силі Святого Духа і переконували їх у гріхах, — це ознака, дана Богом для їхнього спасіння. Прямо з Небес їм були послані ознаки, які засвідчували місію Христа. Спів ангелів, який чули пастухи, зоря, що провадила мудреців, голуб і голос із неба під час Його хрещення — усе це свідчило про Нього. ХНС 385.1

“Тяжко зітхнувши, Він сказав: Чому оцей рід знамення шукає?”⁵ “…Але ознаки йому не дасться, хіба що ознака Йони”.⁶ Як Йона три дні й три ночі перебував у череві кита, стільки ж і Христос пробуде “в серці землі”. І як проповідь Йони була ознакою для ніневітян, так і проповідь Христа була ознакою для Його покоління. Але як по-різному було прийняте це слово! Мешканці великого язичницького міста тремтіли, слухаючи Божу пересторогу. Царі і вельможі упокорилися; знатні й прості кликали разом до Небесного Бога, і їм була дарована Його милість. “Мужі ніневійські встануть на суд з цим родом, — сказав Христос, — і засудять його, бо вони покаялися через проповідь Йони, а тут — більше, ніж Йона”.⁷ ХНС 385.2

Кожне вчинене Христом чудо було ознакою Його божественності. Він виконував те, що, згідно з пророцтвом, мав виконати. Але для фарисеїв ці діла милосердя були справжньою спокусою. Юдейські вожді з байдужістю ставилися до людських страждань. У багатьох випадках егоїзм і насильство начальників були причиною страждань, від яких звільняв Христос. Через те Його чудеса були для них докором. ХНС 385.3

Саме те, що привело юдеїв до відкинення місії Спасителя, було найбільшим доказом Його божественності. Чудеса Ісуса були благословенням для людей. Головним доказом того, що Він прийшов від Бога, є Його життя, в якому був явлений характер Бога. Ісус говорив слова і чинив діла Божі. Таке життя — найбільше з усіх чудес. ХНС 385.4

Коли в наші дні проповідується істина, з'являється чимало людей, які, подібно до юдеїв, вимагають: “Дайте нам ознаку! Зробіть чудо!” Христос не вчинив жодного чуда на вимоги фарисеїв, як не зробив цього і в пустелі у відповідь на домагання сатани. Він і нас не наділив силою захищати самих себе або задовольняти вимоги невір'я й гордості. Разом з тим Євангеліє має у собі знак Божественного походження. Хіба це не чудо, що ми можемо вирватися з полону сатани? Ворогування проти сатани не властиве людському серцю, воно виникає під впливом Божої благодаті. Коли вперта, свавільна людина звільняється від цих пороків і всім серцем підкоряється впливові небесних Божих сил, тоді стається чудо. Щось подібне відбувається і тоді, коли людина, поневолена сильним обманом, починає розуміти духовні істини. Щоразу, як тільки душа навертається і вчиться любити Бога і виконувати Його Заповіді, здійснюється Божа обітниця: “І дам вам нове серце, і нового духа дам у ваше нутро”.⁸ Зміна людського серця, перетворення характеру — чудо, яке свідчить про вічно живого Господа, Котрий спасає душі. Послідовне життя у Христі — це також велике чудо. Ознака, якою сьогодні і завжди повинна супроводжуватися проповідь Божого Слова, — це присутність Святого Духа, Котрий перетворює слово на відроджуючу силу для тих, хто Його слухає. Це — Боже свідчення для світу про божественну місію Його Сина. ХНС 385.5

Ті, хто вимагав ознаки від Ісуса, настільки зробили запеклими свої серця в невір'ї, що не бачили в Його характері подоби Бога, а в Його місії — здійснення Писань. У притчі про багача і Лазаря Ісус сказав фарисеям: “Якщо Мойсея і пророків не слухають, не повірять і тому, хто з мертвих воскресне”.⁹ Жодна ознака на небесах чи на землі не принесе їм користі. ХНС 386.1

Ісус, “тяжко зітхнувши”⁵ і відвернувшись від цих прискіпливих людей, разом з учнями увійшов до човна У сумному мовчанні вони знову перепливли озеро, але не повернулися до попереднього місця перебування, а вирушили до Віфсаїди, неподалік від місця, де були нагодовані п'ять тисяч чоловік Коли вони досягли дальнього берега, Ісус сказав: “Стережіться закваски фарисейської та саддукейської”.¹⁰ Ще від днів Мойсея юдеї дотримувались звичаю перед Пасхою виносити з осель закваску, вважаючи її символом гріха. Але учні не зрозуміли Ісуса. Поспіхом покидаючи Магдалу, вони забули взяти хліба і тепер мали при собі лише один буханець. Учні сприйняли слова Христа як застереження не купувати хліба у фарисеїв і саддукеїв. Брак віри і духовної проникливості часто заважав їм правильно розуміти Його слова. Тепер Ісус докоряв їх за те, що вони — свідки Його чуда нагодування тисяч людей кількома рибинами і буханцями ячмінного хліба — гадають, нібито в цій важливій пересторозі Він має на думці лише тимчасову, звичайну їжу. Існувала небезпека, що лукаві міркування фарисеїв і саддукеїв могли поширити на Його учнів закваску невір'я, спонукаючи їх недооцінювати роботу Христа. ХНС 386.2

Учні були схильні думати, що Вчителеві треба було б задовольнити вимогу фарисеїв щодо ознаки з неба. Вони вірили, що Він міг це зробити і така ознака змусила б Його ворогів замовкнути. Вони не розуміти підступності цих прискіпливих людей. ХНС 387.1

Через кілька місяців, “коли довкола них зібралися тисячі людей, що аж напирали одне на одного, Він почав говорити передусім Своїм учням: Стережіться закваски фарисейської, якою є лицемірство!”.¹¹ ХНС 387.2

Закваска, змішана з борошном, діє непомітно, надаючи всій масі властивостей розчини. Так само, якщо дозволити лицемірству залишатися в серці, воно проникне в характер і життя. Христос уже докоряв фарисеїв за разючий приклад лицемірства — звичай “корван”, який скасовував обов'язок по відношенню до батьків під виглядом жертви на храм. Книжники й фарисеї поступово й непомітно запроваджували оманливі принципи. Вони приховували справжню мету свого вчення і використовували будь-яку нагоду, щоб майстерно насаджувати його в серцях своїх слухачів. Ці, одного разу прийняті, фальшиві принципи діяли подібно до закваски в тісті, — заквашуючи і розкладаючи характер. Саме таке оманливе вчення було причиною того, що люди так повільно сприймали слова Христа. ХНС 387.3

Подібні сили діють і сьогодні через тих, хто намагається пояснити Божий Закон, пристосовуючи його до своїх учинків. Цей тип людей відкрито не відкидає Закону, але висуває спекулятивні теорії, підважуючи його принципи. Вони тлумачать Закон у такий спосіб, аби позбавити його сили. ХНС 387.4

Лицемірство фарисеїв — плід своєкорисливості. Метою їхнього життя було самовихваляння. Це призвело до того, що вони перекручували Писання і зловживали ними; така ситуація настільки засліпила їх, що вони не розуміли значення місії Христа. Це зло було так майстерно приховане, що навіть учням загрожувала небезпека виплекати його у своїх серцях. Люди, які вважали себе послідовниками Ісуса, але не залишили усього, що заважало їм стати Його учнями, великою мірою потрапляли під вплив фарисейських міркувань. Вони часто вагалися між вірою і невір'ям, не помічаючи скарбів мудрості Христа. Навіть учні, котрі заради Ісуса формально залишили все, не переставали шукати вигоди для себе. Такий дух призводив до розбрату і суперечок про те, хто з них буде більший. У результаті це призвело до розділення між ними і Христом, до недооцінки Його місії самопожертви і зробило їх такими повільними в розумінні таємниці спасіння. Як розчина, залишена в тісті, призводить до його зіпсуття і розкладання, так і плекання своєкорисливості призводить душу до занечищення й загибелі. ХНС 388.1

Серед сучасних послідовників нашого Господа, як і в давні часи, досить поширений цей підступний, оманливий гріх. Як часто наше служіння Христові і спілкування між собою заплямовані таємним бажанням самозвеличення! З якою готовністю ми подумки вихваляємо себе і прагнемо людського визнання! Самолюбство, бажання знайти легший, ніж визначений Богом, шлях призведуть до заміни Божественних Заповідей людськими теоріями й традиціями. Христос застерігав Своїх учнів: “Стережіться закваски фарисейської”.¹⁰ ХНС 388.2

Релігія Христа — це втілення щирості. Ревність відносно Божої слави викликана Святим Духом, і тільки під Його дійовим впливом у душі зароджується таке прагнення. Лише Божа сила здатна витіснити егоїзм і лицемірство. Така зміна є ознакою Його дії. Якщо прийнята нами віра знищує егоїзм і нещирість, якщо вона спонукає нас шукати слави для Господа, а не собі, ми можемо бути певні: це справжня віра. “Отче, прослав Своє ім'я!”¹² — це основний принцип життя Христа, і якщо ми — Його послідовники, то це стане головним принципом і нашого життя. Господь нам велить “жити так само, як жив Він”; “з того дізнаємося, що ми Його пізнали, якщо дотримуємо Його Заповіді”.¹³ ХНС 388.3