Христос — надія світу

44/88

Розділ 43. Перешкоди усунуто

(На підставі Євангелій від Матв.15:21—28; Марк.7:24—30)

Після зустрічі з фарисеями Ісус залишив Капернаум, перейшов Галілею і попрямував до гористої місцевості, розташованої на кордоні з Фінікією. Там, на заході, у низовині, виднілися стародавні міста Тир і Сидон з їхніми язичеськими храмами, пишними палацами, базарами і гаванями, заповненими кораблями. А далі синіли безмежні простори Середземного моря, по якому вісники Євангелія мали понести Добру вістку до головних міст великої світової імперії. Але цей час ще не настав. Нині Йому потрібно було приготувати Своїх учнів до виконання величної місії. У цьому краї Він сподівався також знайти спокій і затишок, якого не було у Віфсаїді. Але не тільки заради цього Спаситель здійснив цю подорож. ХНС 377.1

“Жінка-хананейка з тих околиць вийшла й кричала, гукаючи: Господи, Сину Давидів, змилосердься наді мною, бо мою доньку тяжко мучить біс!”.1 Мешканці цієї околиці були вихідцями з давніх хананеїв. Вони поклонялися ідолам, і за це юдеї зневажали й ненавиділи їх. До цього народу належала й жінка, яка звернулася тепер до Ісуса. Вона була язичниця і тому не користувалася перевагами, якими щодня тішилися юдеї. Серед фінікійців жило чимало юдеїв, і вістка про діяльність Христа досягла й цієї околиці. Дехто з тутешніх жителів чув Його слова і навіть був свідком Його чудес. Ця жінка також чула про Пророка, котрий зціляв від різних хвороб. Коли вона довідалася про Його силу, в її серці зажевріла надія. Керована материнською любов'ю, вона твердо вирішила розповісти Ісусові про свою дочку, поділитися з Ним своїм горем. Він обов'язково зцілить її дитину! Вона шукала допомоги в язичеських богів, але даремно. Іноді її спокушувала думка: а що цей юдейський Учитель може зробити для неї? Та люди говорили, що Він виліковує від будь-яких хвороб, незалежно від того, хто просить у Нього допомоги, — багаті чи бідні. І вона вирішила не втрачати цієї єдиної надії. ХНС 377.2

Христові було відоме становище цієї жінки. Він знав, що вона прагнула бачити Його, і Сам пішов їй назустріч. Допомагаючи їй у горі, Він міг наочно проілюструвати урок, який бажав викласти. З цією метою Він і привів учнів до цієї місцевості. Він бажав показати їм, яка темрява панує в містах і селах на межі з ізраїльським краєм. Народ, якому були дані всі можливості пізнання істини, не мав уяви про потреби навколишніх людей. Ніхто не намагався допомогти душам, котрі перебували в темряві. Стіна розділення, споруджена пихою юдеїв, позбавила навіть учнів співчуття до язичеського світу. Але ці перешкоди потрібно було усунути. ХНС 378.1

Христос не відразу відповів на прохання жінки. Він прийняв представницю зневаженого народу так, як це зробили б юдеї. Холодний, безсердечний прийом, виявлений цій жінці спочатку, мав відкрити учням ставлення юдеїв до таких людей. Але наступне співчуття до жінки-язичниці, яке знайшло своє відображення в задоволенні її прохання, було зразком правильного ставлення до язичників. Саме цього Ісус хотів навчити учнів. ХНС 378.2

Хоч Ісус спочатку і не відповів, жінка не втрачала віри. Коли Він пройшов повз неї, ніби не чуючи її, вона пішла за ним слідом, продовжуючи благати. Роздратовані її докучливістю учні попросили, щоб Ісус відпустив її. Побачивши, що Учитель байдуже ставиться до неї, вони вирішили, що упереджене ставлення юдеїв до хананеїв було притаманне і Йому. Однак жінка зверталася зі своїм благанням до співчутливого Спасителя! У відповідь на прохання учнів Ісус сказав: “Я посланий тільки до загублених овечок з дому Ізраїля”2 Хоч ця відповідь, здавалось, повністю відповідала упередженням юдеїв, проте вона містила й прихований докір для учнів. Вони зрозуміли це пізніше, коли згадали, як часто Він повторював, що прийшов у світ спасати всіх, хто прийме Його. ХНС 378.3

Схилившись до ніг Христа, жінка ще наполегливіше благала: “Господи, допоможи мені!”3 Роблячи вигляд, ніби Він усе ще відкидає її прохання, як цього вимагало немилосердне упередження юдеїв, Ісус відповів: “Не годиться брати хліб у дітей і кидати щенятам”.3 Ці слова, фактично, означали: несправедливо зливати благословення, даровані вибраному Божому народові, на чужинців, які не належать до Ізраїлю. Така відповідь могла б повністю позбавити відваги менш ревного шукача. Але жінка розуміла, що це була її нагода. За очевидною відмовою Ісуса вона розпізнала співчуття, котрого Він не міг приховати. ХНС 379.1

“Так, Господи, — сказала вона, — але й щенята їдять крихти, що падають зі столу їхніх панів”3 Коли діти господаря їдять за столом свого батька, щенята також не залишаються голодними. Вони мають право на крихти, котрі падають з багатого столу. Якщо Ізраїлеві було дано так багато благословень, то невже не знайдеться благословення і для неї? На цю жінку дивилися як на собаку, то ж чи вона не має права, як собака, на крихту від Його достатку? ХНС 379.2

Ісус щойно змінив поле Своєї діяльності, тому що фарисеї та книжники чатували на Його життя. Вони нарікали і скаржилися, виявляли невір'я й лютість, відкидаючи запропоноване їм спасіння. І ось Христос зустрічає представницю нещасного, зневаженого, позбавленого світла Божого Слова народу. Однак вона без вагань підкорилася божественному впливу Христа і беззастережно повірила в те, що Він здатний задовольнити її прохання. Вона благає про крихти, які падають зі столу Господнього. Якщо вона може скористатися хоча б правами собаки, то вона згідна, аби до неї ставилися як до собаки. У неї немає релігійних і національних упереджень, немає пихи, що впливала б на її вибір: язичниця без зволікання визнає Ісуса Спасителем, спроможним зробити все, чого вона просить. ХНС 379.3

Спаситель задоволений. Він випробував її віру. Своїм ставленням до неї Він показав: жінка, котру Ізраїль вважав чужинкою, є дитиною Божої родини. Як дитина, вона має перевагу користуватися дарами Отця. Христос задовольняє її прохання і завершує Свій урок. Подивившись на неї з милосердям і любов'ю, Він говорить: “О жінко, велика твоя віра! Хай буде так, як ти хочеш! І видужала її дочка тієї ж миті”.4 Демон більше її не тривожив. Жінка пішла, виславляючи свого Спасителя, щаслива, що її благання було почуте. ХНС 380.1

Це було єдине чудо, учинене Ісусом під час цієї подорожі. Заради цього Він і прийшов до кордонів Тира й Сидона. Він бажав полегшити страждання жінки і водночас залишити приклад милосердного ставлення до представниці зневаженого народу, щоб учні згадували про це, коли Його вже не буде серед них. Він прагнув звільнити їх від почуття “юдейської винятковості” та викликати в них бажання служити іншим народам. ХНС 380.2

Ісус прагнув відкрити глибокі таємниці істини, приховані від віку, а саме: “і язичники є співспадкоємцями, одним тілом і співучасниками обітниці в Ісусі Христі через Євангеліє”.5 Правда, цю істину учні засвоювали вельми повільно, і божественний Учитель змушений був викладати їм урок за уроком. Винагородивши віру сотника в Капернаумі, проповідуючи Євангеліє мешканцям Сіхару, Він неодноразово засвідчував, що не поділяє нетерпимості юдеїв до інших народів. Але можна сказати, що самаряни все ж мали деяке пізнання про Бога, а сотник чинив добро ізраїльтянам. Тепер же Христос привів учнів до язичниці, котру, як і всіх її співвітчизників, вони вважали негідною Його милості. Він бажав подати їм приклад, як необхідно ставитися до таких людей. Учні вважали, що Ісус надто щедро роздає дари Своєї благодаті. Він хотів показати їм: Його любов не обмежується якимось одним народом чи расою. ХНС 380.3

Коли Ісус наголосив: “Я посланий тільки до загиблих овечок з дому Ізраїля”,6 Він сказав істину. А відгукнувшись на прохання жінки-хананеянки, виконав призначену Йому місію. Ця жінка була однією із загублених овечок, яку Ізраїль повинен був спасти. Призначену для них, але занедбану ними роботу, тепер виконував Христос. ХНС 380.4

Цей учинок Христа більш повно відкрив учням ту працю, яку вони повинні були звершувати серед язичників. Вони побачили широке поле діяльності за межами Юдеї, а також людей, обтяжених смутком, який не знайомий тим, хто отримав більше благословень. Серед тих, кого вони були навчені зневажати, були душі, котрі палко бажали допомоги могутнього Зцілителя, спрагнені світла правди, так щедро дарованого юдеям. ХНС 381.1

Пізніше, коли юдеї ще рішучіше відмежувалися від учнів, оскільки останні оголосили Ісуса Спасителем світу, коли стіна розділення між юдеями та язичниками була зруйнована смертю Христа, цей та інші подібні уроки, які навчали не обмежувати євангельську працю звичаями чи національною приналежністю, справляли сильний вплив на послідовників Христа, спрямовуючи їхню роботу. ХНС 381.2

Відвідання Спасителем Фінікії та вчинене там чудо переслідували значно більшу мету. Це служіння було звершене не тільки заради нещасної жінки і навіть не тільки заради учнів та всіх, для кого вони працювали, але й для того, “щоб ви повірили, що Ісус є Христос, Син Божий, і щоб вірячи, життя мали ви в Його ім'я”.7 Сили, які відвертали людей від Христа вісімнадцять століть тому, діють і тепер. Дух, який спорудив стіну розділення між юдеями та язичниками, усе ще виявляє себе. Гордість та упередженість звели міцні мури, що розділяють різні класи людей. Христос і Його місія були неправильно представлені, через що багато людей вважають, що Євангеліє недоступне для них. Але вони не повинні почуватися відокремленими від Христа. Немає таких перешкод, які були б зведені людьми чи сатаною і які не могла б подолати віра. ХНС 381.3

Жінка-сірофінікіянка з вірою подолала всі перешкоди, зведені між юдеями та язичниками. Не розчаровуючись і не звертаючи уваги на все, що могло б посіяти в її серці сумнів, вона довірилася любові Спасителя. Христос бажає, щоб ми також довірилися Йому. Благословення спасіння даровані кожній душі. Ніщо, крім особистого вибору людини, не може перешкодити їй стати, завдяки Євангелії, спільницею обітниць у Христі. ХНС 381.4

Бог ненавидить кастовість. Він ігнорує подібні прояви. У Його очах усі люди мають однакову цінність. “Створив Він з одного весь людський рід, щоб жив по всій поверхні землі, визначивши заздалегідь окреслені пори та межі їхнього проживання, щоб шукали Бога: може, відчують Його і знайдуть, бо ж недалеко Він від кожного з нас”.8 Незалежно від віку, посади, національності чи релігійних переконань, Він запрошує всіх прийти до Нього і жити. “Кожний, хто вірить в Нього, не буде засоромлений”. “Нема юдея, ні грека, ані раба, ані вільного”. “Багатий та вбогий стрічаються, — Господь їх обох створив”. “Бо той же Господь є Господом усіх, багатий для всіх, хто кличе Його”. “Бо кожний, хто тільки прикличе Господнє ім'я, буде спасенний”.9 ХНС 382.1