Христос — надія світу

Розділ 42. Перекази

(На підставі Євангелій від Матв.15:1—20; Марк.7:1—23)

Книжники і фарисеї, сподіваючись побачити Ісуса на святі Пасхи, влаштували для Нього пастку. Але Ісус, знаючи їхні наміри, не прийшов на ту урочистість. “Тоді підходять до Ісуса фарисеї та книжники”.¹ Оскільки Він не прийшов до них, вони прийшли до Нього. Деякий час здавалося, що галілейці приймуть Ісуса як Месію і владі ієрархії в цій околиці прийде кінець. Служіння Дванадцятьох, яке свідчило про розмах діяльності Христа і загострило протиборство учнів з рабинами, знову викликало заздрість правителів Єрусалима. Шпигуни, послані ними до Капернаума на самому початку Його служіння, щоб звинуватити Його в порушенні суботи, зазнали поразки. Та рабини були непохитними в здійсненні свого плану. Вони послали інших людей стежити за кожним Його кроком, аби знайти якісь звинувачення проти Нього. ХНС 372.1

Як і раніше, приводом для оскарження була Його непошана до переказів, якими був обтяжений Божий Закон. Передбачалося, що встановлені традиції сприятимуть виконанню Закону, але сталося так, що їх почали вважати святішими за сам Закон. І коли перекази суперечили даним на Сінаї Заповідям, перевагу віддавали постановам рабинів. ХНС 372.2

Одним із найретельніше дотримуваних ритуалів було церемоніальне очищення. Зневажання церемоній, які треба було виконувати перед прийняттям їжі, вважалося страшним гріхом, що підлягав покаранню як у цьому світі, так і прийдешньому. Знищення порушника обряду розцінювалося як добре діло. ХНС 372.3

Правила щодо очищення були незліченні. Не вистачило б і життя, щоб вивчити їх усі. Життя тих, хто намагався дотримуватися вимог рабинів, являло собою безперервну боротьбу з обрядовим опоганенням; це були нескінченні обмивання й очищення. У той час як народ був зайнятий малозначущими ритуалами й обрядами, яких Бог не вимагав від них, їхня увага була відвернута від великих принципів Його Закону. ХНС 373.1

Христос та Його учні не дотримувалися цих церемоніальних обмивань, і шпигуни поклали це в основу своїх звинувачень. Однак не насмілившись прямо звинуватити Христа, вони прийшли до Нього зі скаргою на Його учнів. У присутності багатьох людей вони сказали: “Чому Твої учні порушують передання старших: не миють своїх рук, коли їдять хліб?”² ХНС 373.2

Щоразу, коли істина з особливою силою відкривається людям, сатана посилає своїх слуг, аби почати дискусію з дріб'язкових питань. Таким чином він намагається відвернути увагу від головного. Як тільки хтось починає робити добру справу, відразу ж знаходяться прискіпливі люди, готові сперечатися про формальності й дрібниці, відвертаючи увагу від живих реалій. Коли Бог має намір особливим чином діяти для добра Своїх дітей, вони не повинні встрявати в полеміку, яка тільки руйнує душі. Питання, котрі повинні нас хвилювати, такі: чи маю я спасительну віру в Божого Сина? Чи моє життя узгоджується з Божественним Законом? “Хто вірить у Сина, той має вічне життя, а хто в Сина не вірить, той життя не побачить”. “З того дізнаємося, що ми Його пізнали, якщо дотримуємо Його Заповіді”.³ ХНС 373.3

Ісус не намагався захищати Себе або Своїх учнів. Він не спростував висунуті проти Нього звинувачення, а показав, яким духом керувалися ці прибічники людських правил. Він навів приклад того, чим вони постійно займаються і що робили перед тим, як прийшли до Нього. “Чому ж і ви порушуєте Божу Заповідь через ваші передання? Адже Бог сказав: Шануй батька і матір. І ще: Хто зневажає батька або матір, хай смертю помре. А ви кажете: Хто скаже батькові чи матері: Добро, яким я міг би допомогти вам, є мій дар для Бога; то може й не шанувати свого батька [чи матері]. Так і ви — задля ваших передань скасовуєте Слово Боже”.⁴ Вони відкидали п'яту Заповідь як маловажливу, але старанно дотримувалися переказів старійшин. Вони навчали людей, що жертвувати своє майно на храм — святіший обов'язок за утримання батьків; і якою б не була потреба батьків, віддати їм частку з того, що було посвячене на храм, — це блюзнірство. Варто було таким невдячним дітям промовити над своєю власністю слово “корван”, посвятивши її таким чином Богові, і вони могли користуватися цією власністю усе своє життя, а після їхньої смерті вона мала відійти на храмову службу. Таким чином, діти були вільні як за життя, так і під час смерті ганьбити й обманювати своїх батьків під виглядом удаваної відданості Богові. ХНС 373.4

Жодним Своїм словом чи ділом Ісус не применшував обов'язку людини приносити Богові дари або пожертви. Сам Христос установив закон про десятину і дари. Він похвалив бідну жінку, яка віддала до скарбниці храму все, що мала. Але позірна ревність щодо Божої справи з боку священиків і рабинів була лише прикриттям самозвеличення. Вони ошукували народ. Люди несли важкі тягарі, яких Бог не покладав на них. Навіть учні Христа не були цілком вільні від ярма, що тяжіло над ними через успадковані упередження і рабинські настанови. Тепер, викриваючи справжній дух рабинів, Ісус намагався визволити з неволі традицій усіх, хто щиро бажав служити Богові. ХНС 374.1

“Лицеміри, — сказав Він, звертаючись до шпигунів, — добре пророкував про вас Ісая, кажучи: Цей народ [наближається до Мене своїми устами] губами шанує Мене, серце ж їхнє далеко від Мене; та даремно поклоняються Мені, навчаючи людських заповідей…”⁵ Слова Христа осуджували всю фарисейську систему. Він дав зрозуміти: ставлячи свої вимоги вище за Божественні постанови, рабини підносили себе вище Бога. ХНС 374.2

Посланці з Єрусалима сповнилися люті. Вони не змогли звинуватити Христа в порушенні Сінайського Закону, бо Він захищав цей Закон від традицій. Величні Заповіді Закону, які Він представляв, разюче відрізнялися від маловажливих людських правил. ХНС 374.3

Ісус пояснив народові, а пізніше більш докладно — Своїм учням, що опоганює людину не те, що ззовні входить в неї, а те, що виходить зсередини. Чистота чи нечистота — це властивості душі. Душу оскверняють поганий учинок, лихе слово, зла думка, порушення Божого Закону, а не нехтування формальностями та встановленими людиною обрядами. ХНС 375.1

Учні зауважили, як розлютилися шпигуни, коли Христос викрив їхнє фальшиве вчення. Вони бачили їхні сердиті погляди, чули приглушені слова незадоволення і погроз. Забувши про те, як часто Христос виявляв Своє уміння читати людські серця як відкриту книгу, вони розповіли Йому про реакцію на Його слова. Сподіваючись, що Ісус спробує примиритися з цими розгніваними служителями, вони сказали: “Чи знаєш, що фарисеї, почувши ці слова, спокусилися? А Він у відповідь сказав: Кожна рослина, яку не насадив мій Небесний Отець, буде викорінена”.⁶ Звичаї і традиції, які так високо цінували рабини, були від світу цього, а не від Бога. Яким би авторитетом не користувалися ці постанови в людей, вони не могли витримати Божого випробування. Будь-яка людська вигадка, запропонована замість Божих Заповідей, вважатиметься безвартісною того дня, коли “Бог приведе кожну справу на суд, і все потаємне, — чи то добре воно, чи лихе”.⁷ ХНС 375.2

Підміна Божих Заповідей людськими не припинилася. Навіть серед християн існують постанови і звичаї, єдиним підгрунтям яких є традиції отців. Такі правила, засновані виключно на людському авторитеті, витіснили Божественні Заповіді. Люди чіпляються за власні традиції, шанують свої звичаї і виношують ненависть до тих, хто намагається викрити їхню помилку. У наш час, коли ми покликані звернути увагу на Божі Заповіді та віру Ісуса, ми спостерігаємо таку ж ворожнечу, яка була і за днів Христа. Про останок Божого народу написано: “А змій розлютився на жінку і пішов воювати з рештою її нащадків, які зберігають Божі Заповіді і мають свідчення Ісуса”.⁸ Але “кожна рослина, яку не насадив Мій Небесний Отець, буде викорінена”.⁶ Бог закликає нас спиратися не на авторитет так званих отців Церкви, а на Слово вічного Отця, Господа Неба й Землі. Тільки в Ньому чиста й не змішана з оманою істина. Давид сказав: “Понад усіх моїх учителів я став розумним, свідчення бо Твоє — моє розважання”.⁹ Нехай усі, хто визнає людський авторитет, звичаї Церкви і перекази батьків, прислухаються до Христової перестороги: “Та даремно поклоняються Мені, навчаючи людських заповідей…”⁵ ХНС 375.3