Христос — надія світу

Розділ 41. Криза в Галілеї

(На підставі Євангелія від Йоан.6:22—71)

Коли Христос заборонив людям проголосити Його царем, Він знав, що в Його житті настав поворотний момент. Натовп, який сьогодні хотів посадити Його на престол, завтра відвернеться від Нього. Розчарування в егоїстичному честолюбстві перетворить їхню любов на ненависть, а хвалу — на прокляття. Знаючи це, Ісус усе ж не вжив жодних заходів, аби запобігти кризі. Від самого початку Він не давав Своїм послідовникам жодних надій на земну винагороду. Одному з тих, котрий прийшов до Нього і висловив бажання стати Його учнем, Ісус сказав: “Лисиці нори мають і небесні птахи — гнізда, а Син Людський не має де голову прихилити”.¹ Якби люди могли поєднувати служіння світові зі служінням Христу, то чимало з них засвідчили б Йому свою вірність, але Він не приймає такого служіння. Серед Його послідовників було чимало людей, яких приваблювала надія на земне царство. Їм потрібно було відкрити очі. Вони не зрозуміли глибокого духовного повчання, що містилося в чуді з хлібами. Його треба було пояснити. А це нове відкриття мало спричинити ще важче випробування. ХНС 359.1

Вістка про чудо з хлібами поширилась усюди, і наступного дня на світанку люди почали збиратися до Віфсаїди, аби побачити Ісуса. Вони прибували у великій кількості морем і сушею. Ті, що залишили Його минулої ночі, тепер повернулися, сподіваючись знайти Його у Віфсаїді, оскільки не було жодного човна, яким Він міг би переправитися на інший берег. Але їхні пошуки були даремними; багато людей у пошуках Ісуса повернулися до Капернаума. Тим часом після одноденної відсутності Ісус прибув до Генісарета. Як тільки стало відомо, що Він зійшов на берег, люди “оббігли всю ту околицю і почали на носилках приносити хворих — скрізь, де б Він не з'явився”.² ХНС 359.2

Згодом Христос пішов до синагоги, і там знайшли Його ті, хто прийшов з Віфсаїди. Вони довідалися від учнів, як Він ішов по морю. Шалена буря, даремне тривале веслування проти вітру, поява Христа, Котрий ішов по воді, страх учнів, слова, якими Він їх заспокоїв, історія з Петром, раптове втихомирення бурі і несподівана поява берега — про все це учні відверто розповіли здивованим людям. Але декотрі не задовольнилися цим; вони оточили Ісуса, запитуючи: “Равві, коли Ти прибув сюди?”³ Люди сподівалися почути з Його вуст продовження розповіді про чудо. ХНС 360.1

Але Ісус не задовольнив їхньої цікавості. Він сумно сказав: “Ви шукаєте Мене не тому, що побачили чудеса, але тому, що їли хліб і наситилися”.³ Вони шукали Його не з благородних спонукань, а тому, що наситилися хлібом. Люди сподівалися, що, долучившись до Нього, зможуть отримати також інші земні блага. Спаситель відповів їм: “Не працюйте для поживи, що гине, але для поживи, що залишається на вічне життя”.³ Не шукайте лише матеріальної вигоди, не віддавайте всіх своїх сил турботам про земне життя, а дбайте про духовну поживу — про мудрість, яка веде до вічного життя. А це може дати лише Божий Син, “оскільки Його призначив (на це) Бог Отець”.³ ХНС 360.2

Інтерес слухачів пробудився, і вони вигукнули: “Що нам робити, аби чинити Божі діла?” Ці люди виконували чимало обтяжливих обов'язків, аби заслужити Боже схвалення; вони готові прийняти будь-який інший новий обряд, виконанням якого можна було б отримати нові заслуги. Їхнє запитання означало: що нам потрібно робити, щоб заслужити Небеса? Яку ціну заплатити, щоб отримати вічне життя? ХНС 360.3

Ісус відповів: “Боже дію в тому, щоб ви повірили в Того, Кого Він послав”.³ Ціна Небес — це Ісус. Шлях до Небес пролягає через віру в “Агнця Божого, що на Себе бере гріх світу”.⁴ ХНС 361.1

Однак люди не захотіли прийняти божественну істину. Ісус виконав усю роботу, яку, згідно з пророцтвом, мав звершити Месія, але у своїх корисливих сподіваннях вони чекали від Нього чогось більшого. Христос справді нагодував натовп ячмінними хлібами, але ж за днів Мойсея ізраїльський народ сорок років споживав манну; отже, від Месії очікувалося значно більших благословень. Їхні невдоволені серця запитували: якщо Ісус зміг здійснити стільки чудес, свідками яких вони були, то чому Він не може дати здоров'я, силу й багатство всьому Своєму народові? Чому не визволить їх від гнобителів та не увінчає силою і славою? Те, що Він назвав Себе Божим Посланцем і водночас відмовився стати царем Ізраїлю, залишалося для них незбагненною таємницею. Його відмова була хибно витлумачена. Багато хто з людей дійшли висновку: Він не насмілюється заявити про Свої права, бо Сам сумнівається в божественності Своєї місії. Таким чином, вони відкрили свої серця для невір'я, і посіяне сатаною насіння принесло відповідні плоди: хибне розуміння і відступництво. ХНС 361.2

Тоді один рабин глузливо запитав: “Яку ознаку Ти зробиш, щоб ми побачили і повірили Тобі? Що Ти зробиш? Наші батьки їли манну в пустині, згідно з написаним: Хліб з Неба дав їм їсти!”⁵ ХНС 361.3

Юдеї шанували Мойсея як подателя манни; вихваляючи знаряддя, вони випустили з уваги Того, Хто вчинив це. Їхні батьки нарікали на Мойсея, сумніваючись і заперечуючи його божественну місію. А нині одержимі тим же духом їхні нащадки відкидали Того, Хто пропонував їм Божу вістку. Ісус сказав: “Знову й знову запевняю вас: не Мойсей дав вам хліб з неба”.⁵ Той, Хто дав їм манну, стояв серед них. Сам Христос провадив юдеїв через пустелю і щоденно годував їх небесним хлібом. Ця їжа була прообразом істинного небесного хліба. Життєдайний дух, який походить від безмежної Божої повноти, — ось справжня манна. Ісус сказав: “Бо хлібом Божим є Той, Хто сходить з неба і дає світові життя”.⁵ ХНС 361.4

Вважаючи, що Ісус продовжує говорити про звичайну їжу, декотрі з Його слухачів вигукнули: “Господи, давай нам завжди цей хліб!” Тоді Ісус сказав прямо: “Я — хліб життя”.⁶ ХНС 362.1

Використаний Христом символ був відомий юдеям. Натхненний Святим Духом Мойсей говорив: “Не хлібом самим живе людина, але всім тим, що виходить із уст Господніх, живе людина”.⁷ А пророк Єремія записав: “Як тільки слова Твої надходили, то я їх поїдав, і було Слово Твоє мені радістю і втіхою серця мого…”⁷ Навіть самі рабини стверджували: споживати хліб у духовному розумінні — значить досліджувати Закон і робити добрі справи. Вони не раз наголошували, що з приходом Месії увесь Ізраїль буде нагодований. Учення пророків показувало глибоке духовне значення чуда з хлібами. Ісус намагався викласти цей урок Своїм слухачам у синагозі. Якби вони розуміли Писання, то сприйняли б і Його слова: “Я — хліб життя”.⁶ Адже тільки вчора велика кількість ослаблених і змучених людей була нагодована хлібом, який Він дав. І як від цього хліба вони отримали фізичні сили й підкріплення, так і від Христа вони могли отримати духовну силу для вічного життя. “Хто приходить до Мене, — сказав Ісус, — не буде голодувати, і хто вірить у Мене, — ніколи не буде спраглим”. І додав: “Ви хоч і побачили Мене, але не вірите”.⁶ ХНС 362.2

Вони бачили Христа через свідчення Святого Дула, через дане їм Богом одкровення. Щодня люди отримували живі докази Його сили, проте вимагали ще іншої ознаки. Якби і вона була дана, вони все одно залишилися б такими ж невіруючими. Якщо їх не переконало те, що вони бачили й чули, то даремно було звершувати для них ще більші чудеса. Невір'я завжди знайде виправдання для сумніву і намагатиметься заперечити найпереконливіший доказ. ХНС 362.3

Христос ще раз звернувся до цих людей з упертими серцями: “ Того, хто приходить до Мене, Я не вижену геть”.⁸ Усі, хто приймає Його вірою, сказав Він, отримають вічне життя. Ніхто не загине. Немає жодної потреби фарисеям і саддукеям сперечатися про вічне життя. Людям не потрібно більше безутішно оплакувати своїх померлих. “А воля Того, Хто Мене послав, — [Отця], — с та, аби все, що Він Мені дав, Я не втратив, але воскресив це останнього дня”. ХНС 362.4

Але вожді народу спокусилися “і казали: Хіба це не Ісус, син Йосифа, батька й матір Якого ми знаємо? Як же тепер каже [Він]: Я зійшов з неба?”⁹ Вони намагалися викликати упередження до Його скромного походження, зневажливо нагадуючи Ісусові про Його становище галілейського ремісника, вихідця з простої сім'ї. Претензії цього теслі, — говорили вони, — не варті уваги. Що ж стосується Його таємничого народження, то вони натякали на сумнівність Його походження, представляючи таким чином обставини Його народження ганебною плямою в Його біографії. ХНС 363.1

Ісус не намагався пояснити таємницю Свого народження. Він не відповів на запитання, як зійшов з Неба або як перейшов море. Він не привертав увагу людей до чудес, котрими позначалося Його життя. Добровільно відмовившись від почестей, Син Божий прийняв образ слуги. І все ж слова й діла відкривали Його характер. Люди, чиї серця були відкриті для Божественного світла, могли пізнати в Ньому “Єдинородного від Отця”, “повного благодаті й істини”.¹⁰ ХНС 363.2

Упередження фарисеїв сягали глибше, ніж про це свідчили їхні запитання, і брали свій початок у зіпсованості їхніх сердець. Кожне слово і кожний учинок Ісуса викликали в них протидію, оскільки дух, який вони плекали, не знаходив у Ньому жодного відгуку. “Ніхто не може прийти до Мене, коли Отець, Який Мене послав, не притягне його, — і Я воскрешу його останнього дня. Написано в пророків: І всі будуть навчені Богом! Кожний, хто чув Отця і навчився, приходить до Мене”.¹¹ Ніхто не може прийти до Ісуса Христа, якщо не відгукнеться на заклик Божої любові. Але Бог притягує до Себе всі серця, і лише ті, хто чинить опір Його закликові, відмовляться прийти до Христа. ХНС 363.3

Стверджуючи: “І всі будуть навчені Богом”¹¹, Ісус посилався на пророцтво Ісаї: “Усіх твоїх дітей навчатиме Господь, і великий мир буде поміж синами твоїми”.¹² Юдеї вважали, що це було сказано про них. Вони вихвалялися, що Бог був їхнім Учителем. Але Ісус показав марність такої претензії, наголосивши: “Кожний, хто чув Отця і навчився, приходить до Мене”.¹¹ Лише через Христа люди можуть пізнати Отця. Людська природа не здатна бачити Його славу. Навчені Богом люди слухали голосу Його Сина, в Ісусі з Назарета вони мали визнати Того, Хто через природу і відкриття явив Отця. ХНС 363.4

“Знову й знову запевняю вас, що хто вірить [у Мене], той має вічне життя”. Через улюбленого учня Йоана, який чув ці слова особисто, Дух Святий проголошує церквам: “А свідчення це, що Бог дав нам вічне життя, і це життя — в Його Сині Хто має Сина, той має життя”.¹³ Ісус підтвердив: “Я воскрешу його останнього дня”.¹⁴ Христос став одним із нас за тілом, щоб ми стали одне з Ним за духом. Саме завдяки такому єднанню ми вийдемо з могил, і не лише тому, що Христос виявить Свою силу, а й тому, що через віру Його життя стало нашим життям. Хто зрозумів справжню суть Христа і прийняв Його в серце, той має вічне життя. Христос пробуває в нас Духом, а Дух Божий, прийнятий у серце вірою, — це початок вічного життя. ХНС 364.1

Люди нагадали Христові про манну, яку їхні батьки їли в пустелі, ніби ця їжа була чимось більшим за вчинене Ісусом чудо. Але Він показує їм мізерність того дару порівняно з благословеннями, які Він прийшов дати людям. Манна могла підтримувати тільки земне існування, вона не мала сили відвернути смерть і тим більше — гарантувати безсмертя. Що ж стосується Хліба життя, Який зійшов з Небес, Який наситить душу і дасть їй вічне життя, то Спаситель наголосив: “Я — Хліб життя! Я — хліб живий, що зійшов з неба, якщо хто буде їсти цей хліб, житиме вічно”.¹⁵ До цього символу Христос додає ще один. Лише через смерть Він може дати життя людям тому в наступних словах Він указує на Свою смерть як засіб спасіння. Він говорить “Хліб, який Я дам, — це Моє тіло, [яке Я віддам] для життя світу!”.¹⁵ ХНС 364.2

Юдеї готувалися святкувати Пасху в Єрусалимі в пам'ять тієї ночі, коли був визволений Ізраїль і ангел-губитель уразив єгипетські оселі. Бог бажав, щоб у пасхальному ягняті юдеї бачили Агнця Божого і щоб у цьому символі прийняли Того, Хто віддав Себе за життя світу. Але юдеї почали надавати значення виключно символові, не звертаючи уваги на його суть. Вони не бачили в жертві ягняти Господнього тіла. Істина, зосереджена в символі пасхального служіння, була викладена в Христових словах. Однак і надалі вони не розуміли її. ХНС 364.3

І тепер рабини з гнівом вигукнули: “Як це може Він дати нам їсти Своє тіло?”¹⁶ Вони вдавали, ніби буквально розуміють слова Христа, як і свого часу Никодим, коли запитав: “Як може людина, будучи старою, народитися?”.¹⁷ Певною мірою вони розуміли, що хотів сказати Ісус, але просто не бажали цього визнати. Хибним тлумаченням Його слів вони сподівалися викликати в людей упередження щодо Ісуса. ХНС 365.1

Але Ісус не пом'якшив Свого символічного вислову. Цю саму істину Він повторив ще сильнішими словами: “Знову й знову запевняю вас: якщо не будете їсти тіла Сина Людського і не будете пити Його крові, не будете мати в собі життя. Хто їсть Моє тіло і п'є Мою кров, той має вічне життя, і Я його воскрешу останнього дня. Бо Моє тіло — справжня пожива, а Моя кров — справжній напій. Хто споживає Моє тіло і п'є Мою кров, той перебуває в Мені і Я в ньому”.¹⁸ ХНС 365.2

Їсти тіло й пити кров Христа — значить прийняти Його як особистого Спасителя, вірити, що Він прощає наші гріхи і ми стаємо досконалими в Ньому. Споглядаючи Його любов, роздумуючи над нею, приймаючи її, ми стаємо спільниками Його природи. Чим їжа є для тіла, тим повинен бути Христос для душі. Їжа приносить користь лише тоді, коли ми її споживаємо і вона стає часткою нашої істоти. Так само й Христос не принесе нам користі, якщо ми не визнаємо Його як особистого Спасителя. Теоретичне пізнання не принесе нам жодної користі. Ми повинні живитися Ним, приймаючи Його в серце так, щоб Його життя стало нашим. Його любов, Його благодать повинні бути засвоєні нами. ХНС 365.3

Але навіть такі символи не дають повного уявлення про взаємовідносини, що існують між віруючими і Христом. Ісус сказав: “Як ото послав Мене живий Отець, —і Я живу через Отця, — так і той, хто буде споживати Мене, житиме Мною”.¹⁹ Як Син Божий жив вірою в Отця, так і ми маємо жити вірою в Христа. Ісус такою мірою підкорився Божій волі, що в Його житті був явлений лише Отець. Хоч Він і був спокушуваний у всьому, подібно до нас, однак не заплямував Себе злом, яке оточувало Його у світі. І ми повинні перемагати так, як перемагав Христос. ХНС 365.4

Ти послідовник Христа? Тоді все, що написане про духовне життя, написане для тебе і ти можеш досягти цього, з'єднавшись із Ним. Можливо, твоя ревність згасає, а перша любов охолола? Тоді знову прийми любов, запропоновану Христом. Їж від тіла і пий від крові Його — і станеш одне з Отцем та Сином. ХНС 366.1

Невіруючі юдеї не хотіли бачити жодного іншого змісту в словах Спасителя, крім буквального. Церемоніальний закон забороняв їм споживати кров, і вони сприйняли слова Христа як блюзнірство, сперечаючись між собою. Навіть декотрі з Його учнів говорили “Це жорстокі слова! Хто може їх слухати?” Спаситель відповів: “Чи це вас спокушує? А що ж буде, коли ви побачите, як Син Людський підіймається туди, де був раніше? Дух оживляє, а тіло ніяк не допомагає. Слова, які Я вам сказав, є дух і життя”.²⁰ ХНС 366.2

Життя Христа, яке дає життя світові, міститься в Його Слові. Саме Словом Христос зціляв хвороби, виганяв демонів, Своїм Словом Він утихомирював стихію, воскрешав мертвих, і люди свідчили, що в Його Слові була сила. Він говорив Слово Боже так само, як передавав його через пророків і вчителів Старого Завіту. Уся Біблія — це виявлення Христа, і Спаситель бажав зміцнити віру Своїх послідовників у Слово. Коли Він більше не буде зримо присутній серед них, Слово стане джерелом їхньої сили. Подібно до свого Господа, вони повинні жити “кожним словом, що виходить з Божих уст”.²¹ ХНС 366.3

Як наше фізичне життя підтримується їжею, так духовне життя підтримується Словом Божим. Кожна людина особисто повинна прийняти життя Божого Слова Подібно до того як ми приймаємо їжу, щоб жити, так маємо приймати Слово. Не слід приймати його через призму чужого сприйняття. Ми повинні старанно досліджувати Біблію, просячи в Бога допомоги Святого Духа, щоб зрозуміти Його Слово. Потрібно взяти один вірш і сконцентрувати на ньому всю увагу, щоб зрозуміти думку, котру Бог вклав у нього конкретно для нас. Ми повинні розмірковувати над нею, поки не пізнаємо, що “говорить Господь”.²² ХНС 366.4

Даючи Свої обітниці й перестороги, Ісус мав на думці мене. Бог так сильно полюбив світ, що віддав Свого Єдинородного Сина, щоб я, повіривши, не загинув, а мав життя вічне. Досвіди, про які розповідає Слово Боже, повинні стати моїми досвідами. Молитва й обітниця, Заповідь і пересторога стосуються мене. “Я розп'ятий разом з Христом. І живу вже не я, а Христос живе в мені. А що тепер живу в тілі, то живу вірою в Божого Сина, Який полюбив мене й віддав Себе за мене”.²³ Коли принципи істини приймаються і засвоюються з вірою, тоді вони стають частиною єства, рушійною силою життя. Боже Слово, прийняте в серце, формує світогляд людини і навіть саму людину. ХНС 366.5

Вірою постійно споглядаючи Ісуса, ми будемо змінюватися. Бог дасть найдорогоцінніші відкриття Своєму голодному і спраглому народові. Люди зрозуміють: Христос — особистий Спаситель кожного. Живлячись Його Словом, вони зрозуміють, що це Слово — дух і життя. Слово руйнує тілесну земну природу і дає нове життя в Ісусі Христі. До такої душі Святий Дух приходить як Утішитель. Через перетворювальну дію Його благодаті в учнях відтворюється Божий образ і вони стають новим творінням. Любов приходить на зміну ненависті, і серце змінюється за Божественною подобою. Ось що значить “жити кожним словом, що походить з уст Божих”.²¹ Ось що значить їсти хліб, який сходить з Небес. ХНС 367.1

Христос проголосив святу вічну істину щодо відносин між Ним та Його послідовниками. Він знав характер кожного з тих, котрі називали себе Його учнями; Його слова випробовували їхню віру. Він наголошував, що вони мають вірити й чинити у відповідності до Його вчення. Усі, хто прийняв Його, повинні стати спільниками Його єства й уподібнитися до Нього. А це означає зректися своїх честолюбних прагнень і цілковито підкоритися Ісусові. Христос закликав їх до самопожертви, лагідності й покори серця. Якщо вони бажають отримати дар життя і небесну славу, то повинні йти вузькою стежкою, яку проклав Муж Голгофи. ХНС 367.2

Таке випробування було надто важким. Ентузіазм людей, котрі хотіли силоміць коронувати Христа, охолов. Ця розмова в синагозі, — говорили вони, — відкрила нам очі. І як же їм відкрилися очі? На їхню думку, Його слова були прямим визнанням, що Він не Месія і що зв'язок із Ним не принесе жодних земних нагород. Вони тішилися Його чудотворною силою, прагнули звільнитися від хвороб і страждань, але не бажали мати нічого спільного з Його життям самозречення. Вони були байдужими до таємничого духовного Царства, про яке Він розповідав. Ці нещирі егоїстичні люди, котрі раніше шукали Його, тепер не бажали більше Його знати. Якщо Він не збирається використати Свою силу і вплив, щоб звільнити їх від римлян, то й вони не бажають мати з Ним нічого спільного. ХНС 367.3

Ісус відверто сказав: “Але є деякі з вас, що не вірять!” — і додав: “Тому Я сказав вам, що ніхто не може прийти до Мене, якщо йому не було дано від [Мого] Отця”.²⁴ Він бажав, щоб люди зрозуміли: якщо вони не відчувають потягу до Нього, то це тому, що їхні серця не відкриті для Святого Духа. “Адже душевна людина не приймає того, що від Божого Духа, бо для неї це безумство й вона не може цього зрозуміти, тому що це досліджується духовно”.²⁵ Тільки вірою душа може побачити славу Ісуса, яка прихована доти, доки Святий Дух не запалить у серці віру. ХНС 368.1

Після прилюдного докору за невір'я ці учні ще більше віддалилися від Ісуса. Вельми незадоволені, бажаючи завдати болю Спасителеві і потураючи злості фарисеїв, вони повернулися до Нього спиною і з презирством відійшли. Ці люди зробили свій вибір: прийняли форму замість духа, полову — замість зерна. Вони вже ніколи не змінили свого рішення, тому більше не ходили з Ісусом. ХНС 368.2

“У Його руці лопата, і Він очистить Свій тік та збере Свою пшеницю в засіки, полову ж спалить невгасимим вогнем”.²⁶ Це був час очищення. Слово істини відокремлювало полову від пшениці. Через те що вони були надто марнославні і впевнені у власній праведності, аби прийняти докір, надто любили світ, щоб упокоритися, багато хто відвернулися від Ісуса. ХНС 368.3

І сьогодні чимало людей поводяться так само. Нині душі також випробовуються, як і ті учні в капернаумській синагозі. Коли істина опановує серцем, люди бачать, що їхнє життя не узгоджується з Божою волею. Вони відчувають потребу в повній зміні, але не бажають виявити самозречення. Коли їм відкривають їхні гріхи, вони обурюються. А потім відходять ображені, як ті учні, котрі залишили Христа, ремствуючи: “Це жорстокі слова! Хто може їх слухати?”²⁰ ХНС 368.4

Похвала й лестощі були приємними для їхнього слуху, а істина — не до вподоби; вони не могли її слухати. Коли за ними ідуть натовпи і тисячі людей нагодовані, коли чути тріумфальні вигуки, тоді й вони голосно підносять хвалу. Але коли випробовуючий Божий Дух відкриває їм гріх і закликає залишити його, вони повертаються спиною до істини і залишають Ісуса. ХНС 369.1

Як тільки ці незадоволені учні відвернулися від Ісуса, ними опанував інший дух. Тепер вони не знаходили нічого привабливого в Тому, Хто ще недавно викликав у них таку зацікавленість. Ці люди звернулися до Його ворогів, оскільки були в гармонії з їхнім духом і вчинками. Вони виставляли Його слова і спонукання у фальшивому світлі. Ставши на цей шлях, вони збирали всі факти, котрі можна було використати проти Нього; таким чином, ці фальшиві свідки викликали серед людей таке обурення, що Його життя виявилося у небезпеці. ХНС 369.2

Швидко поширилися чутки, що, за свідченням самого Ісуса з Назарета, Він не був Месією. Таким чином, народ Галілеї був підбурений проти Нього, як минулого року це сталося в Юдеї. Горе Ізраїлеві! Вони відкинули свого Спасителя, тому що чекали завойовника, котрий дав би їм земну владу. Вони прагнули тлінної їжі, а не вічної поживи. ХНС 369.3

З тугою у серці Ісус дивився, як Його колишні учні залишали Його — Життя і Світло людства. Думка про те, що Його доброта не була оцінена, Його любов залишилася без взаємності, Його милість зневажена, а спасіння відкинуте, сповнила Господа невимовним смутком. Такі переживання робили Його Страдником, Котрий зазнав болю. ХНС 369.4

Ісус не робив спроби зупинити тих, які залишали Його. Повернувшись до дванадцятьох, Він запитав: “Може, і ви хочете відійти?” ХНС 369.5

Петро відповів питанням: “Господи, до кого ми підемо? Ти маєш слова вічного життя”, — і додав: “Ми повірили й пізнали, що Ти є Святий, — Син живого Бога! Ми увірували та пізнали, що Ти — Христос, Син Бога Живого”.²⁷ ХНС 369.6

“До кого ми підемо?” Ізраїльські вчителі були невільниками формалізму. Фарисеї і саддукеї постійно ворогували. Залишити Ісуса означало опинитися серед честолюбних прибічників ритуалів і церемоній, які шукають слави для себе. Відколи учні прийняли Христа, вони знайшли більше миру й радості, ніж за все своє життя. Як вони могли прилучитися до тих, хто зневажав і переслідував Друга грішників? Вони так довго чекали Месію, і тепер Він прийшов. Вони вже не могли піти від Нього до тих, котрі прагнули вбити Його, та й їх переслідували як Його учнів ХНС 370.1

“До кого ми підемо?” Залишити вчення Христа, Його уроки любові й милості і піти в темряву невір'я, у грішний світ? Хоча Христа покинуло чимало свідків Його чудес, Петро висловив віру правдивих учнів. “Ти — Христос…” Сама думка про те, шо вони можуть втратити цей якір душі, сповнила серця учнів страхом і болем. Залишитися без Спасителя — значить здатися на ласку бурхливого підступного моря. ХНС 370.2

Багато слів і вчинків Ісуса видаються незрозумілими для обмеженого людського розуму, проте кожне слово й діло мали своє призначення в Плані нашого спасіння, усе було розраховане на певний результат. Якби ми могли збагнути Його плани, то побачили б, що всі Його дії важливі, досконалі й узгоджені з Його місією. ХНС 370.3

Хоч ми тепер не можемо збагнути Божих діл і шляхів, однак бачимо Його велику любов — підставу Його взаємовідносин з людьми. Хто душею зв'язаний з Ісусом, той зрозуміє таємницю благочестя. Він побачить, що Бог по Своїй милості докоряє, випробовує характер і виявляє наміри серця. ХНС 370.4

Коли Ісус виклав цю випробувальну істину, через яку відійшло так багато Його учнів, Він знав, до яких наслідків призведуть Його слова, але Спаситель мав добру мету. Христос передбачав, що кожний Його учень у час спокуси буде суворо випробуваний. Його страждання в Гефсиманії, зрада й розп'яття стануть для них важким досвідом. Якби не це попереднє випробування, до учнів приєдналися б люди, керовані винятково честолюбними спонуканнями. Коли їхній Господь був засуджений у преторії, коли народ, котрий раніше вітав Христа як свого царя, тепер освистував і лихословив Його, коли глумливий натовп кричав: “Нехай буде розп'ятии”,²⁸ коли їхні честолюбні плани не здійснилися, — тоді ці егоїсти, зрадивши в той час Ісуса, лише збільшили б гіркоту і безутішним смуток відданих учнів, які й без того переживали біль і розчарування внаслідок краху їхніх найзаповітніших надій! У той похмурий час приклад тих, хто відійшов би від Нього, міг захопити й інших. Але Ісус допустив, щоб ця криза сталася тоді, коли Він міг особисто зміцнити віру Своїх щирих послідовників. ХНС 370.5

Милосердний Спаситель, добре розуміючи Свою майбутню долю, дбайливо торував дорогу учням, готуючи та зміцнюючи їх для останнього великого випробовування. ХНС 371.1