Христос — надія світу

41/88

Розділ 40. Ніч на озері

(На підставі Євангелій від Матв.14:22—33; Марк.6:45—52; Йоан.6:14—21)

У сутінках весняного вечора люди, сидячи на траві, споживали запропоновану Христом їжу. Почуті того дня слова стали для них Божим голосом. Зцілення, свідками яких вони були, могла вчинити лише Божественна сила. Але чудо з хлібами особливим чином зворушило всіх. Кожний отримав свою частку. За днів Мойсея Бог годував Ізраїль у пустелі манною, але Ким був Цей, Хто нагодував їх того дня, як не передречений через Мойсея? Жодна людина не змогла б нагодувати п'ятьма ячмінними хлібами і двома рибинками тисячі голодних людей. Вони повторювали одне одному: “Він є справжній Пророк, Який має прийти у світ”.1 ХНС 352.1

Усі події того дня переконували в правдивості цієї думки. Чудо з хлібами та рибами стало для них доказом того, що довгоочікуваний Визволитель — серед них. Надії людей зростали. Ось Той, Хто зробить Юдею земним раєм, де тече молоко і мед. Він задовольнить будь-яке бажання! Ісус скине владу ненависних римлян! Він звільнить Юдею та Єрусалим! Він зцілить поранених у битві воїнів! Він нагодує цілі армії! Він зможе підкорити всі народи і дати Ізраїлеві довгоочікуване панування! ХНС 352.2

У своєму піднесенні люди були готові негайно оголосити Ісуса царем. Вони бачили, що Він не намагається привернути до Себе увагу чи здобути Собі славу. Це суттєво відрізняло Його від священиків та старійшин, і народ почав побоюватися, що Він ніколи не домагатиметься престолу Давидового. Порадившись, вони вирішили оголосити Ісуса царем Ізраїлю всупереч Його власній волі. Учні поділяли думку натовпу підтверджуючи, що престол Давида по праву належить їхньому Вчителеві. Лише через скромність, — пояснювали вони, — Христос відмовляється від такої честі. Нехай же народ звеличить Визволителя, а тоді зарозумілі правителі будуть змушені вшанувати Того, Хто наділений Божою владою. ХНС 352.3

Люди сповнені рішучості здійснити свій план, але Ісус знає їхній намір і краще за всіх розуміє, якими будуть наслідки таких дій. Уже зараз священики і правителі полюють на Його життя, звинувачуючи Його в тому, що Він відвертає від них людей. Спроба посадити Його на престол призвела б до насильства і кровопролиття, а це перешкодило б проповіді про духовне Царство. Потрібно було, не гаючи часу, перешкодити здійсненню такого плану. Покликавши учнів, Ісус звелів їм узяти човна і негайно повернутися до Капернаума; Сам же Він залишився відпустити народ. ХНС 353.1

Ще ніколи доручення Христа не здавалося їм таким важким. Учні давно чекали нагоди, щоб на хвилі народного збудження проголосити Ісуса царем; нині вони не могли погодитися з тим, що весь їхній ентузіазм буде даремним. Юрби людей, які збиралися на святкування Пасхи, палко бажали бачити нового пророка. Для Його послідовників ця нагода видавалася найкращою можливістю зробити свого Вчителя царем Ізраїлю. У розпалі власного честолюбства вони не могли залишити Ісуса одного на безлюдному березі. Вони заперечували таке рішення, але цього разу Ісус розмовляв з ними, як ніколи, владно. Зрозумівши, що подальші заперечення з їхнього боку будуть марними, вони мовчки попрямували до моря. ХНС 353.2

Після цього Ісус звелів натовпу розійтися. Він робив це настільки рішуче, що ніхто не насмілився не підкоритися. Слова хвали і прославлення завмерли на їхніх устах. Готові захопити Його зненацька, вони зупиняються; з їхніх облич зникає вираз радісного очікування. Серед натовпу були мужі, що володіли глибоким розумом і твердою рішучістю, однак царственний вигляд Ісуса та кілька тихих, але владних слів зводять нанівець їхні плани. Люди визнають, що Він володіє силою, котра перевершує всі земні авторитети, і беззаперечно підкоряються Йому. ХНС 353.3

Відіславши народ, Ісус “пішов на гору помолитися”.2 Він цілі години проводив у молитві до Бога, благаючи не за Себе, а за людей. Спаситель просив сили, аби відкрити їм божественний характер Своєї місії, щоб сатана не засліпив їхнього розуму і не викривив суджень. Син Божий знав, що дні Його особистого служіння незабаром закінчаться, проте мало хто прийме Його як свого Викупителя. У муках та душевній борні Він молився за Своїх учнів. Вони зазнають тяжких випробувань. Надії, котрі вони так довго викохували на підставі популярних у той час помилкових поглядів, будуть розбиті найбільш болісним принизливим чином. Замість того щоб стати свідками Його сходження на престол Давида, вони побачать Його розп'яття. Це й стане Його справжнім коронуванням. Але вони цього не розуміли і тому мали зазнати сильних спокус, небезпеку котрих учні не могли ані передбачити, ані розпізнати. Без Святого Духа, Котрий освітлює розум і поглиблює розуміння, їхня віра згасла б. Ісусові було боляче бачити, що їхнє уявлення про Царство Боже значною мірою обмежувалося світським розумінням величі та слави. Біль за долю учнів важким тягарем лежав на серці, і Він виливав Своє моління з гіркою тугою та сльозами. ХНС 354.1

Учні не відразу відпливли від берега, як їм звелів Ісус. Вони деякий час очікували, сподіваючись, що Він приєднається до них. Але, зауваживши, що почало швидко темніти, “увійшли в човен і попливли на другий бік моря, до Капернаума”.3 Учні залишили Ісуса з невдоволенням у серцях. З того часу, як визнали Його своїм Господом, вони ще ніколи не були так незадоволені Ним. Вони ремствували, що не змогли проголосити Його царем. Вони засуджували себе за те, що так легко підкорилися Його наказові. Якби ми були наполегливішими, міркували учні, то здійснили б свій план. ХНС 354.2

Їхніми серцями і розумом опанувало невір'я. Жадоба слави засліпила їх. Учні знали, що фарисеї ненавиділи Його, і тому прагнули бачити Його звеличеним, як Він і заслуговував цього. Перебувати в тісному зв'язку з Учителем, Який міг творити такі великі чудеса, і разом з тим зносити ганьбу, маючи славу ошуканців, було для них надто тяжким випробуванням. Невже їх завжди будуть називати послідовниками лжепророка? Невже Христос ніколи не виявить Своїх прав на царський престол? Чому Він, маючи таку владу, не виявить Свого істинного характеру і не полегшить їхнього шляху? Чому Він не врятував Йоана Хрестителя від насильницької смерті? Так міркували учні, аж поки не опинилися в повній духовній темряві. Невже Ісус і справді ошуканець, як запевняли фарисеї, запитували вони у себе. ХНС 354.3

Того дня учні були свідками чудових учинків Христа. Здавалося, Небеса прихилилися до землі. Спогади про цей дорогоцінний славний день мали б вселити в них віру і надію. Якби вони саме про це завели розмову, то не впали б у спокусу. Але розчарування повністю опанувало ними. Вони не звернули уваги на Христові слова: “Зберіть залишені куски, щоб нічого не пропало”.4 Це були години великих благословень для учнів, але вони вже не пам'ятали про них. Незабаром вони опинилися серед розбурханих хвиль, подібних до їхніх думок — схвильованих і хаотичних. Господь піддав учнів прикрому випробуванню, яке могло б заполонити їхні думки. Бог часто застосовує такий чинник, коли люди самі собі створюють труднощі й переживання. Учням не слід було накликати на себе неприємності. До них швидко наближалася небезпека. ХНС 355.1

У результаті різкої зміни погоди раптово здійнялася страшенна буря; день видався чудовим, тому коли несподівано знявся буревій, учні налякалися. Вони враз забули розчарування, невір'я і незадоволення. Кожен з них докладав усі сили, щоб не потонув човен. Вони були поблизу Віфсаїди, де сподівалися знайти Ісуса. За звичайних обставин подорож тривала б кілька годин, проте зараз їх відносило все далі й далі від бажаного берега. До четвертої сторожі ночі вони веслували з усіх сил. Нарешті змучені люди віддалися на волю стихії. Серед бурі й темряви вони усвідомили, наскільки немічні, а тому палко бажали, щоб Учитель виявився поруч. ХНС 355.2

Та Ісус не забув про них. Стоячи на березі, Він бачив, як ці огорнуті жахом люди боролися з бурею. Він ні на мить не випускав Своїх друзів з очей. З глибокою тривогою Він стежив за гнаним бурею човном з дорогими його серцю; адже ці мужі мали стати світлом для світу. Як матір з ніжністю пильнує свою дитину, так і співчутливий Учитель опікувався Своїми учнями. Коли їхні серця нарешті впокорилися і гріховне честолюбство зникло, коли в покорі й молитві вони просили допомоги, вона була їм дана. ХНС 356.1

Коли учням здавалося, що вони гинуть, раптом промінь світла осяяв таємничу Постать, що наближалася до них по воді. Вони не знали, що це був Ісус, тому прийняли свого Спасителя за ворога. їх охопив жах. Весла випали з мускулястих рук рибалок. Човен опинився під владою стихії. Очі всіх були прикуті до постаті, що йшла до них по розбурханих хвилях. ХНС 356.2

Вирішивши, що це примара, яка провіщає їхню загибель, вони від страху закричали. Наближаючись до учнів, Ісус зробив вигляд, ніби хотів пройти повз них, але вони нарешті впізнали Його і почали благати про порятунок. Улюблений Учитель повертається, і Його голос утихомирює їхній страх: “Кріпіться, — це Я, не бійтеся”.5 ХНС 356.3

Як тільки вони повірили в це чудо, Петро, не тямлячи себе від радості й до кінця не усвідомлюючи, що відбувається, вигукнув: “Господи, коли це Ти, накажи, щоб я пройшов до Тебе по воді!” І Господь відказав йому: “Іди”.6 ХНС 356.4

Не зводячи очей з Ісуса, Петро впевнено пішов по воді, але коли він самовдоволено озирнувся назад на своїх товаришів у човні, його очі втратили з поля зору Спасителя. Ураганний вітер підняв величезні хвилі якраз між ним і Господом. Петро злякався. На мить Христос зникає з його очей — і Петро втрачає віру. Він починає тонути. Але цієї ж миті, коли хвилі загрожують смертю, Петро знову спрямовує свій погляд на Ісуса і вигукує: “Господи, спаси мене!” Ісус негайно вхопив простягнену руку і промовив: “Маловірний, чому ти засумнівався?”7 ХНС 356.5

Далі вони пішли поруч, і Петрова рука залишалась у руці Господа, аж поки вони не увійшли до човна. Але тепер Петро покірний і мовчазний. Він не має чим хвалитися перед своїми братами, бо через невіру і самозвеличення мало не загинув. Відвівши свій погляд від Ісуса, він втратив опору і почав тонути. ХНС 356.6

Як часто ми уподібнюємося до Петра в час випробувань!.. Ми дивимося на хвилі замість споглядати Спасителя. Наші ноги можуть послизнутися, а хвилі гордості залити душу. Ісус дозволив Петрові йти до Нього не для того, щоб той загинув. Він кличе і нас іти за Ним не для того, аби потім залишити. “Не бійся, — каже Він, — бо Я тебе викупив, покликав тебе твоїм ім'ям, ти Мій! Коли переходитимеш через воду, Я буду з тобою, чи через ріки — не затоплять тебе; чи підеш через вогонь, — не попечешся, і не палитиме тебе полум'я. Бо Я — Господь, Бог твій. Святий Ізраїлів, твій Спаситель!”.8 ХНС 357.1

Ісус знав характер кожного Свого учня. Він усвідомлював, як жорстоко буде випробувана їхня віра. На прикладі того, що сталося на морі, Він бажав відкрити Петрові його слабкість і показати, що його безпека полягає в усвідомленні постійної залежності від Божественної сили. Він зможе безпечно пройти через бурі випробувань лише у тому разі, якщо зречеться себе і покладатиметься на Спасителя. Якраз у тому, в чому Петро вважав себе сильним, він виявився слабким; доки він не зрозумів своєї слабкості, доти не зміг усвідомити необхідності покладатися на Христа. Якби Петро засвоїв урок, який Ісус виклав йому під час тієї бурі, то витримав би й наступне важке випробування. ХНС 357.2

З дня на день Бог навчає Своїх дітей. Обставинами щоденного життя Він готує їх до відповідальнішого служіння, призначеного Провидінням. Від того, як ми поводимося в щоденних випробуваннях, залежатиме наша перемога чи поразка в час великої життєвої кризи. ХНС 357.3

Хто не усвідомлює своєї постійної залежності від Бога, той буде переможений спокусою. Іноді нам може здаватися, що наші ноги стоять міцно і ми ніколи не захитаємося. Ми можемо говорити; “Я знаю, в кого увірував; ніщо не може похитнути моєї віри в Бога та Його Слово”. Але сатана захоче скористатися нашими успадкованими й набутими рисами характеру і затьмарити наш духовний зір, щоб ми не відчували своїх потреб і не бачили вад. Тільки коли ми усвідомлюємо власні слабкості і постійно дивимося на Ісуса, можемо перебувати у безпеці. ХНС 357.4

Як тільки Ісус увійшов до човна, вітер ущух, “а тим часом човен пристав до берега, куди вони й прямували”.9 Після жахливої ночі настав світанок. Учні й інші люди, котрі були в човні, вдячно схилилися до ніг Ісуса зі словами: “Ти насправді Божий Син!”10 ХНС 358.1