Христос — надія світу

Розділ 6. “Ми бачили Його зорю”

(На підставі Євангелія від Матв.2-й розділ)

“Коли ж Ісус народився у Віфлеємі юдейськім за днів царя Ірода, то мудреці прийшли зі сходу до Єрусалима, питаючи: Де Цар юдейський, що народився? Бо ми побачили Його зорю на сході і прийшли поклонитися Йому”.¹ ХНС 40.1

Ці мудреці зі сходу були філософами. Вони належали до великого і впливового класу суспільства, який складали люди шляхетного роду; вони володіли значною частиною багатства і знання, що належали їхній нації. Серед них були й такі, котрі обдурювали людей, користуючись їхньою довірливістю, але були й праведники, що вивчали прояви Божого Провидіння і користувалися пошаною за чесність і мудрість. Саме до цієї категорії й належали мудреці, котрі відвідали Ісуса. ХНС 40.2

Світло Боже завжди сяяло серед темряви язичества. Коли мудреці вивчали всіяне зорями небо і намагалися збагнути таємницю їхніх орбіт, вони бачили славу Творця. В пошуках знань ці люди звернулися до єврейських Писань. У їхньому рідному краї зберігалися як великий скарб пророчі сувої, що провіщали прихід небесного Вчителя. Біблійний муж Валаам колись належав до таких мудреців і був певний час пророком Божим. Натхненний Святим Духом, він пророкував процвітання Ізраїлю і з'явлення Месії; його пророцтва передавалися у вигляді переказів від покоління до покоління. Але у Старому Завіті істина про прихід Спасителя була відкрита найбільш зрозуміло. Мудреці з радістю дізналися, що Його пришестя було близько і що увесь світ мав сповнитися пізнанням слави Господа. ХНС 40.3

Мудреці зауважили таємниче світло на небі саме тієї ночі, коли слава Божа виявила себе на Віфлеємських пагорбах. Як тільки світло зникло, на небі з'явилась яскрава зірка і не згасала. На диво вона виявилась рухомою зіркою, або планетою, і це явище викликало жваву зацікавленість. Нова зірка була групою сяючих ангелів, котрі знаходились далеко від Землі, хоч мудреці не знали цього. І все ж вони були переконані, що зоря має для них особливе значення. Вони почали радитись із жрецями й філософами, досліджувати стародавні сувої Писань. Пророцтво Валаама провіщало: “Сходить зоря від Якова і піднімається берло з Ізраїлю”.² Невже ця дивна зірка була провісницею Обітованого? Мудреці з радістю прийняли послане їм світло небесної істини, і тепер воно засяяло для них ще яскравіше. Уві сні вони отримали настанову вирушити на пошуки новонародженого Царя. ХНС 41.1

Подібно до того, як Авраам вірою прийняв поклик Божий і пішов, “не відаючи куди”,³ як Ізраїль з вірою йшов за хмарним та вогняним стовпом до Обітованого краю, так і ці язичники вирушили на пошук обітованого Спасителя. Країни Сходу у ті часи були багатими на коштовні речі, тому мудреці вирушили в дорогу не з порожніми руками. За звичаєм, князям та іншим вельможним особам приносили дарунки на знак пошани; це означало, що найбагатші дари того краю мали стати приношенням для Того, в Кому благословляться всі народи Землі? Щоб постійно бачити перед собою зірку, їм довелося подорожувати вночі. Але ці мужі не витрачали надаремно часу, а повторювали пророцтва і перекази про Того, Кого вони шукали. На кожній зупинці для відпочинку мудреці знову і знову переглядали стародавні книги, все більше переконуючись, що перебувають під Божественним керівництвом. Окрім провідної зірки як видимого дороговказу, вони відчували і внутрішні спонукання Святого Духа, Який впливав на їхні серця, надихаючи їх надією. Хоч і довга, подорож була для них щасливою. ХНС 41.2

Коли вони прийшли до Ізраїльського краю і вже спускались з Оливної гори, то побачили Єрусалим, а зірка, що провадила їх під час цієї втомливої подорожі, раптом зупинилася над храмом. Через короткий час вона зовсім зникла. Мудреці з нетерпінням рушили вперед, сподіваючись почути з уст кожного мешканця столичного міста радісну новину про народження Месії. Та даремними були усі їхні розпитування. Увійшовши в святе місто, вони попрямували до храму. Але на свій подив, не знайшли нікого, хто знав би щось про новонародженого Царя. Більше того, їхні розпитування викликали у мешканців не радість, а навпаки — здивування, страх, а іноді й презирство. ХНС 42.1

Священики шанували традиції. Вони хизувалися своєю вірою і побожністю, засуджуючи греків і римлян як язичників і найзапекліших грішників. Мудреці не були ідолопоклонниками і в очах Бога стояли значно вище, ніж ці удавані Його поклонники; і все ж юдеї дивилися на них як на язичників. Навіть серед тих, котрі були покликані бути хоронителями Святих Писань, їхні розпитування не знаходили жодного відгуку. ХНС 42.2

Звістка про прибуття мудреців швидко облетіла увесь Єрусалим. Незвичайна мета їхнього прибуття викликала хвилювання в народі, і це дійшло до царя Ірода. Підступного едомлянина стривожила думка про появу можливого суперника. Численні вбивства заплямували його сходження на престол. Народ ненавидів царя-чужинця. Єдиним захистом Ірода був прихильний до нього Рим. Але було видно, що цей новий Цар претендував на більше: Він народився ізраїльтянином, щоб царювати. ХНС 42.3

Ірод запідозрив священиків у змові з чужинцями, які нібито хочуть підбурити народ до повстання і скинути його з престолу. Однак, приховавши свої підозри, він вирішив вдатися до хитрощів і таким чином зруйнувати їхні підступи. Прикликавши первосвящеників і книжників, він почав розпитувати їх про те, що говориться в священних книгах про місце народження Месії. ХНС 42.4

Поставлене таким чином узурпатором престолу запитання на прохання чужоземців уразило гордість юдейських учителів. З іншого боку, байдужість, з якою вони звернулися до книжних сувоїв, викликала лють заздрісного тирана. Він вирішив, що від нього намагаються приховати правду, і тому з усією силою влади, якій юдеї не могли опиратися, Ірод наказав їм ретельно дослідити пророцтво і назвати йому місце народження очікуваного Царя Ізраїлю. “Вони ж сказали йому: У Віфлеємі юдейськім, бо так написано пророком: І ти, Віфлеєме, земле Юдина, нічим не менший серед інших володінь Юди, бо з тебе вийде Вождь, Який пастиме народ Мій, Ізраїля”.⁴ ХНС 42.5

Після цього Ірод покликав до себе мудреців. Буря гніву й страху лютувала в його серці, але, зберігаючи зовнішній спокій, він прийняв чужинців досить люб'язно. Він розпитав їх про час появи зорі, вдаючи, шо, нібито, з радістю вітає звістку про народження Христа, і звелів своїм гостям: “Ідіть і докладно розвідайте про Дитя; коли ж знайдете, сповістіть мене, щоб і я пішов та поклонився Йому”.⁵ З цими словами він відпустив їх, аби вони могли продовжити свою подорож до Віфлеєма. ХНС 43.1

Єрусалимські священики і книжники не були настільки необізнаними про народження Христа, як вони це вдавали. Звістка про відвідини ангелами пастухів дійшла до Єрусалима, але рабини повелися так, ніби вона не гідна їхньої уваги. Вони самі могли б знайти Ісуса і привести мудреців на місце Його народження, однак саме чужоземці звернули їхню увагу на народження Месії: ХНС 43.2

“Де Цар юдейський, що народився? — питали вони. — Бо ми побачили Його зорю на сході і прийшли поклонитися Йому”.⁶ ХНС 43.3

Ніщо інше, як заздрість і гординя священиків, стали перепоною на шляху до світла. Якби священики й рабини повірили словам пастухів і мудреців, то вони опинилися б у вкрай непринадному становищі, оскільки усім стало б зрозумілим, що їхні претензії бути тлумачами Божих істин безпідставні. Ці освічені вчителі не бажали принизитися до того, щоб учитися від тих, кого вони називали язичниками. Не може бути, міркували вони, щоб Бог обминув їх і спілкувався з неосвіченими пастухами та необрізаними язичниками. Таким чином вони вирішили проігнорувати слова, що так схвилювали царя Ірода і увесь Єрусалим. Вони навіть не подумали іти до Віфлеєма, аби переконатися в тому, що це правда. Вони почали переконувати народ у тому, що зацікавлення Ісусом є фанатичним збудженням. Саме з цього і почалося відкинення Христа священиками й рабинами. З тієї хвилини їхні гордість і впертість почали переростати в неприховану ненависть до Спасителя. Тоді, коли Бог відчиняв двері істини і перед язичниками, юдейські керівники зачинили їх самі для себе. ХНС 43.4

Мудреці відійшли з Єрусалима самі. У той час, як вони виходили за ворота міста, нічні сутінки густішали, та, на превелику радість, вони знову побачили зорю, котра й привела їх до Віфлеєма. На відміну від пастухів, їм нічого не було відомо про скромне становище Ісуса. Здійснивши довгу подорож, вони були розчаровані байдужістю юдейських начальників і залишали Єрусалим зі значно меншою впевненістю, ніж тоді, коли входили до нього. У Віфлеємі вони також не побачили царської варти для охорони новонародженого Царя. Там не було і знатних мужів світу. Як відомо, першою колискою Ісуса стали ясла. Його єдиними охоронцями були батьки, неосвічені селяни. Невже це Той, про Кого написано, що “відновить потомство Якова… приведе назад тих, які спаслися з-поміж Ізраїля…”; чи можна Його вважати Тим, Хто буде “світлом народів, щоб спасіння дійшло до кінців світу”?⁷ ХНС 44.1

“І увійшовши в дім, побачили Дитя з Його матір'ю Марією. Впавши на коліна, вони поклонилися Йому”.⁸ Під скромною зовнішністю Ісуса мудреці все ж зуміли розпізнати Божество. Вони віддали Йому свої серця як Спасителю, а опісля й свої дари: “золото, ладан та миро”. Ось якою була їхня віра! Про мудреців зі Сходу можна сказати, як і про римського сотника: “Ні в кого в Ізраїлі не знайшов Я стільки віри”.⁹ ХНС 44.2

Мудреці нічого не підозрювали про намір Ірода щодо Ісуса. Після того, як мета їхньої подорожі була досягнута, вони готувались вирушити до Єрусалима, бажаючи повідомити Ірода про свій успіх. Але уві сні вони отримали божественну вказівку: не мати з ним жодних стосунків. Таким чином, обминаючи Єрусалим, мудреці іншою дорогою повернулися на батьківщину. ХНС 44.3

Так само і Йосиф отримав попередження втекти до Єгипту разом з Марією і Немовлям. Ангел сказав Йому: “Будь там, доки я тобі не скажу, бо Ірод буде розшукувати Дитя, щоб убити Його“.¹⁰ Йосиф негайно підкорився і для більшої безпеки вирушив у дорогу вночі. ХНС 45.1

Через мудреців Бог привернув увагу юдейської нації до народження Свого Сина. Їхні розпитування в Єрусалимі, пробудження загальної зацікавленості й навіть заздрощів Ірода, який примусив замислитися священиків, привернули увагу людей до пророцтв щодо Месії та великої події, яка щойно сталася. ХНС 45.2

Сатана докладав усіх зусиль, щоб не допустити Божественного світла в світ; він вдався до надзвичайних хитрощів, аби знищити Спасителя. Але Той, Хто ніколи не спить і не дрімає, пильнував Свого улюбленого Сина. Той, Хто посилав манну з неба для Ізраїля і годував Іллю під час голоду, приготував притулок у язичницькій країні і для Марії та Дитятка Ісуса. Завдяки дарам мудреців з язичницької країни, Господь забезпечив їх засобами для подорожі в Єгипет і проживання на чужині. ХНС 45.3

Мудреці одними з перших вітали Викупителя. Вони першими принесли свої дари і поклали їх до Його ніг. Як же чудово вони використали перевагу служіння! Бог з радістю приймає дари люблячого серця, і вони стають найдієвішим засобом у служінні Йому. Якщо ми віддали наші серця Ісусові, то також принесемо Йому свої дари. Золото, срібло, найцінніші земні скарби — наші розумові та духовні багатства — будуть з доброї волі посвячені Тому, Хто полюбив нас і віддав Себе за нас. ХНС 45.4

Тим часом Ірод з нетерпінням чекав у Єрусалимі повернення мудреців. Оскільки минав час, а вони не приходили, в нього з'явилася підозра. Небажання рабинів повідомити йому місце народження Месії, здається, говорило про те, що вони розгадали його план і мудреці навмисне уникнули зустрічі з ним. Від цієї думки його охопила лють. Хитрість не мала успіху, залишилось вдатися до сили. Ірод вирішив учинити жорстоку розправу з Немовлям-Царем. Ці горді юдеї побачать, до чого призводять їхні спроби посадити на трон нового монарха, розмірковував він. ХНС 45.5

Негайно були послані воїни у Віфлеєм з наказом убивати всіх дітей віком до двох років. Мирні оселі Давидового міста стали свідками жахливих сцен, які шість століть тому були відкриті пророкові: “У Рамі чути крик, [плач, і] ридання, і велике голосіння: це Рахиль оплакує своїх дітей і не хоче втішитися, бо їх немає”.¹¹ ХНС 46.1

Але юдеї самі стягнули на себе це лихо. Якби вони у вірності і смиренні ходили перед Богом, Він чудовим чином приборкав би гнів царя. Але їхні гріхи розлучили їх з Богом. Вони відкинули Святого Духа, Який був їхнім єдиним Захистом. Хоч люди нібито досліджували Писання, щоб жити згідно з волею Божою, вони вишукували пророцтва, які можна було витлумачити на користь самозвеличення та доказ того, що Бог зневажає всі інші народи. Представники вибраного народу гордо вихвалялися, що Месія прийде як Цар, Котрий підкорить Своїх ворогів і в гніві винищить язичників. Таким чином вони накликали на себе ненависть своїх поневолювачів. Їхнє фальшиве свідчення про місію Христа сатана прагнув використати для вбивства Спасителя; однак усе це обернулося проти них самих. ХНС 46.2

Цей вияв жорстокості був одним з останніх, якими було затьмарене царювання Ірода. Незабаром після винищення невинних немовлят, він сам був змушений підкоритися вироку долі, якого вже ніхто не міг відвернути: Ірод помер жахливою смертю. ХНС 46.3

Йосиф, котрий ще перебував в Єгипті, отримав повеління Божого ангела повернутися в Ізраїльську країну. Вважаючи Ісуса спадкоємцем Давидового престолу, Йосиф хотів оселитись у Віфлеємі, але довідавшись, що у Юдеї, замість Ірода, зацарював його син Архелай, він злякався, допускаючи, що син може здійснити план свого батька, спрямований проти Ісуса. З усіх синів Ірода Архелай за своїм характером був найбільш подібний до батька. Вже сам його прихід до влади був позначений бунтом в Єрусалимі та винищенням римськими воїнами тисяч юдеїв. ХНС 46.4

Йосиф знову отримав з Неба повеління піти у безпечне місце. Він повернувся в Назарет, свою родинну домівку. Тут Ісус прожив майже тридцять років, “щоб збулсся сказане пророками, що Він буде названий Назореєм”.¹² Хоч правителем Галілеї був один із синів Ірода, але тут оселилось значно більше переселенців з чужих земель, ніж в Юдеї, через що влада виявляла до них значно менше зацікавлення, а тому поява тут Ісуса могла залишатися непоміченою. ХНС 47.1

Так був прийнятий Спаситель, коли Він прийшов на Землю. Часом здавалося, що ніде немає спокійного і безпечного місця для Немовляти-Спасителя. Бог не міг повністю довірити Свого улюбленого Сина людям, навіть коли Він здійснював їхнє спасіння. Тому було доручено ангелам служити Ісусу й охороняти Його, аж поки Він не завершить Свою місію на Землі й не помре від рук тих, кого Він прийшов спасти. ХНС 47.2