Христос — надія світу

Розділ 5. Посвячення

(На підставі Євангелія від Луки 2:21—38)

Через сорок днів після народження Христа Йосиф і Марія принесли Його в Єрусалим, щоб представити перед Господом і принести жертву. Цього вимагав юдейський закон, і Христос, як Людина, повинен був коритися законові в усьому. Перед тим був звершений обряд обрізання як запорука Його послуху законові. ХНС 32.1

За вимогами закону, жертвоприношенням за матір мало бути однорічне ягнятко для всепалення, а в жертву за гріх приносили молодого голуба або горлицю. Але якщо батьки через свою бідність не мали змоги жертвувати ягнятко, то закон дозволяв їм принести дві горлиці або двоє молодих голубів: одного — у всепалення, а другого — в жертву за гріх. ХНС 32.2

Те, що приносилося в жертву Господу, мало бути без жодної вади. Ці жертви символізували Христа, що дає підставу вважати: Ісус не мав жодної фізичної вади. Він був непорочним і чистим Ягням.¹ Його будова тіла була правильною, а організм — міцним і здоровим. Усе Своє життя на землі Він прожив у згоді із законами природи. Як у фізичному, так і в духовному відношенні Христос був Прикладом того, яким, за Божим задумом, мало бути людство завдяки послухові Його Законам. ХНС 32.3

Посвячення первістків бере свій початок з прадавніх часів. Бог обіцяв віддати Первородного Небес задля спасіння грішника. Кожна сім'я повинна була засвідчити свою вдячність за цей дар посвяченням власного сина-первістка. Він мав бути посвяченим на священицьке служіння як представник Христа серед людей. ХНС 32.4

Після звільнення Ізраїлю з Єгипту посвячення первородних було знову відновлене. Коли сини Ізраїля перебували в рабстві у єгиптян, Господь звелів Мойсееві піти до фараона, царя єгипетського, й сказати: ХНС 33.1

“Так сказав Господь: Син Мій, Мій первородний — то Ізраїль. І кажу Я тобі: відпусти Мого сина — і нехай Мені служить. А коли ти відмовиш пустити його, то ось Я вб ю твого сина, твого первородного”.² Мойсей передав фараонові слова Господні, але гордий цар відповів: “Хто такий Господь, щоб я мав послухатись Його голосу та відпустити Ізраїля? Не знаю Господа, й Ізраїля не відпущу”.³ Господь діяв для Свого народу з допомогою ознак і чудес, посилаючи страхітливі кари на фараона. Врешті-решт ангел-губитель отримав повеління вбити всіх первородних Єгипту — як серед людей, так і тварин. Щоб ізраїльтяни могли уникнути цього, вони отримали наказ помазати кров'ю заколеного ягняти одвірки своїх осель. Кожна домівка мала бути таким чином поміченою, щоб ангел, виконуючий місію смерті, пройшов повз ці оселі. ХНС 33.2

Пославши таку кару на Єгипет, Господь сказав Мойсееві: “Посвяти Мені кожного первородного … серед людини і серед тварин для Мене воно”.⁴ “Того дня, коли Я був ударив кожного первородного в єгипетськім краї, Я посвятив Собі кожного первородного в Ізраїлі від людини аж до тварини, — Мої вони будуть, Я — Господь!”⁵ Після того, як було встановлено служіння в скинії, замість первородних усього Ізраїля для служіння в Святині Господь обрав покоління Левія. Однак усіх первістків і надалі вважали Господніми — їх потрібно було викуповувати. ХНС 33.3

Таким чином, закон щодо посвячення первістків мав виняткове значення. З одного боку, він нагадував про чудове визволення Господом синів Ізраїлевих, а з іншого — вказував на значно більше визволення, котре має здійснити Єдинородний Божий Син. Як кров, якою були покроплені одвірки, спасла первородних Ізраїлю, так і кров Христа може спасти увесь світ. Який же глибокий зміст мав акт посвячення Христа! Але священик не збагнув цієї таємниці. Для нього посвячення немовлят було звичайною справою. День за днем священик отримував плату за викуплення дітей, яких представляли Господеві. День у день він виконував свою звичну роботу, не приділяючи особливої уваги батькам або дітям, за винятком хіба що тих випадків, коли батьки були заможними чи знатними людьми. Йосиф і Марія були бідними, тому коли вони прийшли зі своєю Дитиною до священика, він побачив в них, судячи за одягом, усього лиш скромних галілеян. Ніщо у їхньому зовнішньому вигляді не привертало уваги, та й на жертву, котру вони принесли, могли спромогтися вельми бідні люди. ХНС 33.4

Священик виконав своє звичне служіння. Узявши Дитину на руки, він потримав її перед жертовником. Віддавши хлопчика матері, він у сувої з іменами первородних записав ім'я “Ісус”. Йому й на думку не спало, що Немовля, Котре він тримає на руках, було Величністю Небес, Царем слави, — Тим, про Кого Мойсей писав: “Господь Бог вам Пророка підніме від ваших братів, як мене, у всім Його слухайтеся, про що тільки Він вам говоритиме”.⁶ Він і не здогадувався, що цим Немовлям був Той, Чию славу хотів бачити Мойсей. На руках священика лежав Той, Котрий був більшим від Мойсея. І коли він вписував у сувій книги ім'я Дитини, його рука вивела Ім'я Того, Хто був Основою усієї юдейської релігійної системи. Це ім'я мало стати смертним вироком для неї, оскільки система жертвоприношень вже почала відживати. Прообраз майже втілився в Реальність, тінь майже стала Тілом. ХНС 34.1

Слава Божа відійшла від Святині, але у Віфлеємському Немовляті була прихована слава, перед якою схилялися ангели. На перший погляд, немічне Немовля було обітованим Насінням, на котре вказував перший жертовник, споруджений біля воріт Едему. То був Примиритель — Той, Хто відкрився Мойсееві як “Я є Той, що є”. Це Він у стовпах хмарному і вогненному провадив Ізраїля. Про Його явлення задовго наперед провіщали пророки. Він був Бажанням усіх народів, Коренем і Галузкою Давида, Яскравою Вранішньою Зорею. Ім'я цього безпомічного Немовляти, що було записане в ізраїльському книжковому сувої, проголошувало Його нашим братом і було надією для грішного людства. Дитина, за Яку шойно внесли викуп грішми, була Тим, Хто мав стати викупленням за гріхи всього світу. Він був істинним “Великим Священиком над домом Божим”, Головою “безперестанного священства”, Посередником, Який перебував “праворуч Величності на висотах”.⁷ ХНС 34.2

Духовне розпізнається духовним. У храмі Син Божий був посвячений на ту роботу, яку Він прийшов виконати. Священик дивився на Нього як на звичайну дитину. Але незважаючи на те, що він не бачив і не відчував нічого незвичайного, вчинок Бога, Який віддав Свого Сина світові, не залишився непоміченим. Ця подія все ж привернула деяку увагу до Христа. “Був один чоловік у Єрусалимі, на ім'я Симеон, — людина праведна й побожна, що очікував утіхи Ізраїля; і Святий Дух був на ньому. І було йому обіцяно Духом Святим, що він не побачить смерті, доки не побачить Христа Господнього”.⁸ ХНС 35.1

Увійшовши у храм, Симеон побачив сім'ю, яка представляла священикові свого первістка. їхній зовнішній вигляд свідчив про бідність, але Симеон, прислухавшись до голосу Святого Духа, був глибоко переконаний у тому, що Немовля, яке представляють Господеві, є Утішитель Ізраїлю, саме Той, Кого він палко бажав бачити. На здивованого священика Симеон справив враження людини, що перебуває в стані духовного екстазу. Коли священик повернув Немовля Марії, Його взяв на руки Семеон і представив Богові. Радість, якої він ще ніколи не відчував, переповнювала його душу. Підносячи до неба Немовля-Спасителя, він сказав: “Нині відпускаєш Свого раба, Владико, згідно зі Своїм словом, у мирі, бо мої очі побачили Твоє Спасіння, яке Ти приготував перед обличчям усіх народів: Світло відкриття для язичників і славу Твого народу Ізраїля!”⁹ ХНС 35.2

Дух пророцтва спочивав на цьому Божому чоловікові, і в той час, як Йосиф і Марія, стоячи поруч, дивувались його словам, він поблагословив їх і сказав Марії: “Ось Цей поставлений на падіння і на піднесення багатьох в Ізраїлі як ознака суперечок; і тобі самій меч прошиє душу, щоб відкрилися думки багатьох сердець!”¹⁰ ХНС 35.3

І Анна-пророчиця, котра прийшла в храм, підтвердила свідчення Симеона про Христа. Коли Симеон говорив, її обличчя засяяло славою Божою, і від щирого серця Анна висловила подяку Богові за те, що і їй було дозволено побачити Христа-Господа. ХНС 36.1

Ці смиренні шанувальники Бога недарма досліджували пророцтва. Але ті, котрі обіймали посади керівників і священиків в Ізраїлі, хоч і володіли дорогоцінними пророчими книгами, однак не ходили шляхом Господнім і їхні очі не побачили Світла життя. ХНС 36.2

Так трапляється і в наші дні. Події, що перебувають у центрі уваги всього Неба, бувають непоміченими як релігійними вождями, так і простими віруючими дому Божого. Люди визнають Христа як історичну особу і в той же час відвертаються від живого Христа. Нині Господа Ісуса в Його Слові, що закликає до самопожертви; в особі бідних і нужденних, які благають про допомогу; у справедливій справі, котра часом пов'язана з труднощами, турботами і ганьбою, приймають так само неохоче, як і вісімнадцять століть тому. Марія розмірковувала над сповненим глибокого змісту пророцтвом Симеона. Дивлячись на Немовля, яке лежало в неї на руках, і пригадуючи слова, сказані пастухами з Віфлеєма, вона сповнювалася вдячністю, радістю і світлою надією. Слова Симеона нагадали їй пророцтво Ісаї: “І вийде Пагінчик із пня Єссеєвого, і Галузка дасть плід із коріння його. І спочине на Нім Дух Господній — дух мудрості й розуму, дух поради й лицарства, дух пізнання та страху Господнього… Справедливість буде поясом у Нього… а правда підпереже Його боки!”¹¹ “Народ, який в темряві ходить, Світло велике побачить… Бо Дитя народилося нам, даний нам Син, і влада на раменах Його, і дадуть ім'я Йому: Чудесний Порадник, Бог сильний. Отець вічності. Князь миру”.¹² ХНС 36.3

І все ж Марія не до кінця розуміла місію Христа. Симеон пророкував про Нього як про Світло, що просвічує язичників, і про Славу Ізраїлю. Так само і ангели говорили про народження Спасителя як про радісну подію для всіх народів. Бог намагався виправити обмежене юдейське уявлення про діяльність Месії. Він хотів, щоб люди дивилися на Нього не тільки як на Визволителя Ізраїлю, а й Викупителя світу. Але повинно було пройти чимало років, перш ніж навіть мати Ісуса зрозуміє характер Його місії. ХНС 36.4

Марія сподівалася, що Месія царюватиме на престолі Давидовому, не розуміючи, що цей престол мав бути здобутий ціною страждань. Через Симеона їй було відкрито, що шлях Месії в цьому світі буде тернистим. У словах: “І тобі самій меч прошиє душу”, сказаних Марії, міститься натяк милостивого Бога на страждання, котрі матір Ісуса вже почала зазнавати за свого Сина. ХНС 37.1

“Ось, Цей, — пророкував Симеон, — поставлений на падіння і на піднесення багатьох в Ізраїлі як ознака суперечок…” Щоб піднестися, потрібно спочатку впасти. Ми також повинні впасти на Скелю і розбитися, перш ніж зможемо піднестися у Христі. Наше “я” має бути розвінчане, а гордість упокорена. Лише так ми зможемо пізнати славу духовного царства. Юдеї не бажали прийняти слави, яка досягається шляхом приниження, тому вони й не захотіли прийняти свого Визволителя. Він став “ознакою суперечок”. ХНС 37.2

“Щоб відкрилися думки багатьох сердець”. Серця усіх — від Творця і до князя темряви — виявляють себе у світлі життя Спасителя. Сатана представив Бога егоїстичним деспотом, котрий претендує на все, нічого не даючи, вимагає від Свого творіння служіння винятково задля власної слави, не жертвуючи при цьому нічим задля їхнього добра. Але дар, отриманий людством в особі Христа, говорить про те, яким є серце Отця. Він свідчить, що наміри Бога щодо нас — це “задуми щастя, а не лиха”.¹³ Він відкриває: хоча ненависть Бога до гріха є такою ж сильною, як смерть, Його любов до грішника сильніша від смерті. Розпочавши справу викуплення людства, Він не пошкодує нічого, чого б воно не коштувало, оскільки це потрібно для завершення Його справи. Бог не утаїв від людей жодної істини, необхідної для нашого спасіння, не знехтував жодним чудом милості, не залишив невикористаною ні один з божественних засобів. Таким чином отримуємо благодать на благодать і дар — на дар. Уся скарбниця Небес відкрита для тих, кого Він бажає спасти. Зібравши всі багатства Всесвіту і відкривши джерела Своїх невичерпних сил, Бог усе це віддав у руки Христа, сказавши: все це для людини. Використай ці дари для того, щоб переконати її, що немає більшої любові, ніж Моя, ні на землі, ні на небі. Своє найбільше щастя людина знайде в любові до Мене. ХНС 37.3

Біля Голгофського хреста віч-на-віч зустрілися любов і самолюбство. Там вони були явлені світові у всій повноті. ХНС 38.1

Христос жив лише для того, щоб потішати й благословляти; сатана ж, віддавши Його на смерть, виявив усю свою ненависть до Бога. Він показав, що справжньою метою його повстання було скинути з престолу Бога і знищити Того, через Кого виявляла себе Божа любов. ХНС 38.2

Життя і смерть Христа відкрили також і думки людей. Від ясел і до Голгофського хреста життя Ісуса було закликом до самозречення та участі в стражданнях. Воно відкрило людські наміри. Ісус приніс небесну істину, і всіх, хто прислухався до голосу Святого Духа, притягнув до Себе. Ті, що поклоняються власному “я”, належать до царства сатани. Своїм ставленням до Христа кожний виявить, на чиєму боці він перебуває. Таким чином, людина сама собі виносить вирок. ХНС 38.3

У день останнього суду всі загублені душі зрозуміють, у чому полягало їхнє відкинення істини. Усі побачать хрест, і кожний, хто був засліплений беззаконням, зрозуміє його справжнє значення. У світлі Голгофи та її таємничої Жертви грішники самі відчують себе засудженими. Буде відкинуте всяке фальшиве виправдання. Людське відступництво відкриється в усій своїй огидності. Люди зрозуміють, що вони обрали. Тоді з'ясуються усі питання про те, що таке істина, а що було заблудженням у цій довготривалій боротьбі між добром і злом. На Вселенському суді з Бога буде зняте звинувачення в існуванні зла і терпимості до нього. Там виявиться, що Божі постанови у жодному разі не призводять до появи гріха. У Божому правлінні не було недоліку, жодної причини до незадоволення. Коли відкриються думки всіх сердець, тоді й праведники, і відступники одностайно визнають: “Праведні та істинні путі Твої, Царю святих! Хто не побоїться Тебе, Господи, і не прославить Імені Твого? …бо відкрилися суди Твої!”¹⁴ ХНС 38.4