Христос — надія світу

Розділ 38. “Ідіть… та трохи спочиньте”

(На підставі Євангелій від Матв.14:1, 2, 12, 13; Марк.6:30—32; Луки 9:7—10)

Повернувшись із місіонерської подорожі, “посходилися апостоли до Ісуса та сповістили Йому про все: що зробили і чого навчили. А Він каже їм: Ви підіть одні подалі в пустинне місце та відпочиньте трохи! Бо так багато було тих, які приходили й відходили, що навіть не було їм коли попоїсти”.¹ ХНС 338.1

Учні прийшли до Ісуса і розповіли Йому все. Тісний зв'язок із Господом спонукував їх розповісти Йому про всі як успішні, так і невдалі досвіди, поділитися радістю про добрі результати праці, жалем — за скоєні помилки. Звичайно, вони припускалися помилок під час свого першого благовіству- вання. І коли щиро розповіли Ісусові про свої переживання, Він зрозумів, як багато ще потрібно їм учитися. Він також зауважив, що вони втомилися і потребують відпочинку. ХНС 338.2

Але там, де вони знаходилися, неможливо було усамітнитися. “Бо так багато було тих, які приходили й відходили, що навіть не було їм коли попоїсти”.¹ Народ ішов за Христом, бажаючи зцілитися і почути Його слова. Багато людей тягнулися до Нього, вбачаючи в Ньому Джерело всіх благословень. Інші, що юрмилися навколо Христа, сподіваючись отримати дорогоцінне здоров'я, приймали Його як свого особистого Спасителя. А ще інші, які через фарисеїв боялися визнати Його, навернулися при злитті Святого Духа і визнали Його Сином Божим перед розгніваними священиками й правителями. ХНС 338.3

Але тепер Ісус бажав побути на самоті зі Своїми учнями, бажаючи багато чого сказати їм. У своїй праці вони пережили випробування і зустрілися з опозицією. Раніше учні в усьому радилися з Христом, але вирушивши на самостійне служіння, іноді просто не знали, як повестися. Звичайно, ця праця надихала їх: адже Христос не послав їх без Свого Духа. Вірою в Нього вони вчинили багато чудес, але нині самі потребували Хліба Життя. Їм потрібно було усамітнитися, поспілкуватися з Ісусом та прийняти настанови для майбутньої праці. ХНС 339.1

“І Він каже їм: Ви підіть одні подалі в пустинне місце та відпочиньте трохи!”¹ Христос завжди сповнений ніжності та милосердя до всіх, хто служить Йому. Він хотів показати Своїм учням, що Бог потребує не жертви, а милості. Вони вкладали всю душу в працю для добра людей, і це виснажило їхні фізичні й розумові сили. Тепер їм необхідно було відпочити. ХНС 339.2

Коли учні бачили успіхи своєї праці, виникала небезпека приписати це собі і, виплекавши духовну гордість, стати жертвою сатани. На них чекала велика робота, а тому передусім вони мали усвідомити: сила не в них, а в Богові. Подібно до Мойсея у Сінайській пустелі, Давида — на пагорбах Юдеї, Іллі — біля потоку Хорив, учні повинні були відкласти всі свої справи і поспілкуватися з Христом, природою та своїми серцями. ХНС 339.3

Під час місіонерського служіння учнів Ісус відвідав інші міста і села, проповідуючи там Євангеліє Царства. Приблизно в цей час Він почув про смерть Хрестителя. Це живо нагадало Йому про наближення і Його кінця. Над Його шляхом уже нависли густі тіні. Священики й рабини шукали нагоди вбити Його; шпигуни стежили за Ним; усюди складалися змови проти Нього. Чутки про проповідь апостолів у Галілеї дійшли до Ірода та привернули його увагу до Ісуса і Його праці. “Це Йоан Хреститель, він воскрес із мертвих…”² — сказав він і висловив бажання побачити Ісуса. Ірод постійно боявся, що вибухне повстання, котре позбавить його престолу і звільнить юдейський народ з-під римського ярма. Серед народу зростало невдоволення і назрівав бунт. Було очевидним, що громадська діяльність Христа в Галілеї не зможе тривати довго. Його страждання наближалися, а тому Він хотів побути деякий час далі від гомінливого людського натовпу. ХНС 339.4

Скорботні учні Йоана поховали скалічене тіло свого вчителя. Потім вони “прийшли й сповістили Ісуса”.³ Раніше ці люди заздрили Христові: їм здавалося, що Він відвертає людей від Йоана. Разом з фарисеями вони осуджували Його за спілкування з митниками на гостині в Матвія. Вони сумнівались у Його божественній місії, оскільки Він не звільнив Хрестителя. Але нині, коли їхній учитель був мертвий, вони прагнули розради у своєму великому горі та керівництва в майбутній діяльності. Тому Йоанові учні прийшли до Ісуса й об'єднали з Ним свої інтереси. Вони також мали потребу в тиші та спокої для спілкування зі Спасителем. ХНС 340.1

Недалеко від Віфсаїди, на північному березі озера, простягалася безлюдна місцевість, вкрита свіжою весняною зеленню. Там могли знайти собі притулок Ісус і Його учні. До цього місця вони й попливли човном. Так вони виявилися далеко від шумних доріг, від міського гамору і метушні. Природа сама по собі заспокоює, благотворно впливаючи на почуття. Тут вони могли слухати слова Вчителя без втручання ззовні — звинувачень і заперечень книжників та фарисеїв. Тут вони могли насолоджуватися коротким, але дорогоцінним спілкуванням зі Спасителем. ХНС 340.2

Відпочинок, який обрав Христос і Його учні, не був самодогоджанням. Час, проведений на самоті, був використаний не для пошуку розваг. Вони мали можливість поговорити про Божу справу та методи її ефективнішого виконання. Поряд із Христом учні розуміли Його, тому Йому не треба було до них говорити притчами. Він виправляв їхні помилки і навчав правильного підходу до людей. Він ще повніше відкрив їм дорогоцінні скарби Божественної істини. Одухотворені Божественною силою, вони сповнилися надії й відваги. ХНС 340.3

Хоч Ісус Сам творив чудеса і наділив такою ж силою учнів, однак Він послав Своїх стомлених слуг відпочити на лоні природи. Зауваживши, що жниво велике, а робітників мало, Він не закликав Своїх учнів безперервно працювати, а сказав: “Тож благайте Господаря жнив, щоб послав робітників на Свої жнива”.⁴ Бог доручив кожній людині працю згідно з її здібностями (див. Ефес.4:11—13). Він ніколи не покладав усієї відповідальності на небагатьох, у той час як інші були б позбавлені тягарів духовного служіння. ХНС 340.4

Співчутливі слова Христа сьогодні такі ж актуальні для Його співпрацівників, як і свого часу для учнів. ХНС 341.1

“Ви підіть самі подалі в пустинне місце та відпочиньте трохи”.¹ — каже Він стомленим і обтяженим. Навіть задовольняючи духовні потреби людей, нерозумно працювати в постійній напрузі й надмірно перевтомлюватися, оскільки таким чином занедбується особисте благочестя, а розумові, душевні й фізичні сили перенапружуються. Від учнів Христа вимагаються самозречення і жертовність, але водночас потрібно бути обережними, щоб через надмірну ревність сатана не скористався слабкостями людської природи і Божа справа не зазнала втрати. ХНС 341.2

На думку рабинів, суть релігії полягала в- безперервній діяльності. Щоб довести свою побожність, вони вдавалися до зовнішньої обрядності. Підносячись у власному самозадоволенні, вони віддалялися від Бога. Ця небезпека існує й нині. У міру того, як обсяг роботи збільшується і люди в певній галузі Божої справи досягають успіху, виникає небезпека покладатися на людські плани і методи. Тоді людина починає менше молитися, менше вірити. Як і учням, нам загрожує небезпека забути про свою залежність від Бога і “спасатися” власною діяльністю. Ми повинні постійно дивитися на Ісуса, пам'ятаючи, що духовна праця звершується завдяки Його силі. Хоча потрібно активно трудитися для спасіння гинучих, необхідно також знаходити час для роздумів, молитви і вивчення Слова Божого. Лише праця, яка супроводжується багатьма молитвами й освячена заслугами Христа, принесе в кінцевому результаті користь. ХНС 341.3

Жодна людина не була настільки обтяжена працею і відповідальністю, як Ісус, однак як же часто Він перебував у молитві! Яким постійним було Його спілкування з Богом! Знову й знову в історії Його земного життя знаходимо такі рядки: “А вставши вранці, ще вдосвіта, Він вийшов, направляючись у пустинне місце, і там молився”; “І сходилося багато людей, щоб послухати й оздоровитися [в Нього] від своїх недуг. А Він відходив у пустинні місця і молився”; “Сталося тими днями, що Він вийшов на гору помолитися і провів цілу ніч у молитві до Бога”.⁵ ХНС 341.4

У Своєму житті, цілковито присвяченому для добра інших, Спаситель вважав за необхідне усамітнюватися від утомливих подорожей і людського натовпу, який щодня супроводжував Його. Він змушений був припиняти на деякий час безперервну діяльність і служіння людям, аби на самоті, без перешкод, поспілкуватися зі Своїм Отцем. Як один із нас, розділивши наші потреби й слабкості, Христос був у всьому залежний від Бога і в усамітненій молитві шукав Божественної сили для подальшого виконання Своїх обов'язків. У гріховному світі Ісус зазнав духовного боріння і душевних мук. У спілкуванні з Богом Він міг звільнитися від гнітючого тягаря смутку. Тут Він знаходив утіху і радість. ХНС 342.1

У Христі зойк людства досягнув Отця, сповненого безмежної милості. Як Людина, Христос підносив моління до Божого престолу, доки Його людське єство не отримувало заряду небесної сили, яка поєднує людське з Божественним. У постійному спілкуванні з Богом Христос отримував животворну силу, щоб передати її світові. Його досвід повинен стати нашим досвідом. ХНС 342.2

“Ви підіть одні подалі…”¹ — говорить Він нам. Якщо ми прислухаємося до Його слів, то зміцнимося й принесемо більше користі. Учні шукали Ісуса і розповідали Йому про все; Він же підбадьорював і навчав їх. Якщо ми сьогодні знаходимо час, аби прийти до Ісуса і розповісти Йому про свої потреби, то не розчаруємося. Він буде в нас по правиці, щоб допомагати. Ми потребуємо більше простоти і довір'я до нашого Спасителя. Той, чиє ім'я: “Бог сильний, Отець вічності, Князь миру”, про Кого написано: “Влада на раменах Його”, — чудовий Порадник. Нам пропонується просити мудрості в Нього! Він “дає всім щедро і не докоряє”.⁶ ХНС 342.3

Усі, котрі навчаються в Бога, повинні власним життям засвідчити, що не мають нічого спільного зі світом, — його звичаями і діями. Кожен повинен набути особистого досвіду в пізнанні Божої волі. Кожен зокрема має почути, як Ісус промовляє до серця. Коли стихають усі голоси і ми в тиші стоїмо перед Ним, — тоді можна найвиразніше почути голос Бога. Він радить: “Вгамуйтесь та пізнайте, що Я Бог”.⁷ Лише так можна знайти справжній спокій. Саме це є найбільш ефективним приготуванням для тих, хто працює для Бога. Оновлена таким чином душа буде оточена атмосферою світла і миру навіть серед напруження повсякденних справ і метушливого натовпу. Ваше життя розквітне; у ньому відкриється Божественна сила, яка змінює людські серця. ХНС 342.4