Христос — надія світу

Розділ 37. Перші євангелісти

(На підставі Євангелій від Матв.10-й розділ; Марк.6:7—11; Луки 9:1—6)

Апостоли були членами Ісусової сім'ї і супроводжували Його в усіх подорожах по Галілеї. Вони ділили з Ним працю і труднощі, слухали Його проповіді, ходили й розмовляли з Божим Сином; із Його щоденних настанов учні навчалися, як треба працювати для добра людства. Коли Ісус навчав величезні натовпи людей, які збиралися навколо Нього, учні були поруч, завжди готові виконати Його прохання, полегшити Його працю. Вони допомагали наводити порядок серед людей, приносили до Спасителя стражденних, потішаючи їх. Особливо зацікавленим слухачам вони пояснювали Писання і всіляко сприяли їхньому духовному зростанню. Апостоли навчали того, чого самі навчилися від Ісуса, і з кожним днем збагачували власний досвід. Але вони також мали потребу в досвіді самостійної праці, їм потрібно було ще багато вчитися, набуваючи довготерпіння й покори. І тоді Спаситель послав їх у світ як Своїх представників, щоб, скориставшися Своєю присутністю з ними, виявляти їхні помилки, давати поради й навчати. ХНС 327.1

Учнів часто бентежило вчення священиків та фарисеїв, і зі своїми сумнівами вони приходили до Ісуса. Він викладав їм істини Слова не традиційно, утверджуючи віру учнів у Писання і значною мірою звільняючи їх від страху перед рабинами та гніту традицій. У вихованні учнів приклад життя Спасителя мав набагато більше значення, ніж викладання доктрин. Пізніше, розлучившись із Ним, вони пригадували кожний Його погляд, кожну інтонацію, кожне слово. Часто в боротьбі з ворогами Євангелія вони повторювали Його слова і вельми раділи, зауважуючі, яке враження ці слова справляють на людей. ХНС 327.2

Покликавши до Себе дванадцятьох, Ісус послав їх по двоє в міста і села. Ісус нікого не посилав поодинці: брат ішов з братом, приятель — з приятелем. Таким чином вони могли підтримувати і підбадьорювати один одного, радитись і разом молитися; сила одного підтримувала слабкість іншого. Подібним чином пізніше Він послав і сімдесятьох інших учнів. Спаситель бажає, щоб вісники Євангелія були об'єднані саме таким чином. І сьогодні євангельська робота могла б мати більший успіх, якби ми дотримувалися цього принципу. ХНС 328.1

Вістка учнів була такою ж, як і свідчення Йоана Хрестителя та Самого Христа: “Наблизилося Царство Небесне”.¹ Від них не вимагалося переконувати людей в тому, що Ісус із Назарета є Месією, але в Його ім'я вони мали чинити такі ж діла милосердя, які чинив Він. Ісус звелів: “Хворих оздоровляйте, прокажених очищайте, мертвих воскрешайте, бісів виганяйте; даром отримали — даром давайте”.² ХНС 328.2

Під час Свого служіння Ісус більше часу приділяв зціленню хворих, ніж проповіді. Його чудеса свідчили про правдивість Його слів, а також про те, що Він прийшов не губити, а спасати. Праведність Його ішла попереду Нього, а слава Господня — слідом за Ним. Куди б Він не приходив, чутки про Його милосердні вчинки випереджали Спасителя. Де б Він не побував, усюди люди відчували на собі Його милосердя, тішилися здоров'ям та відновленими силами. Навколо учнів також збиралися юрми народу, аби почути з їхніх уст про діяння Господні. Для багатьох Його голос був першим звуком, який вони почули у своєму житті; Його ім'я було першим словом, яке вони вимовляли, а Його обличчя було першим, яке побачили прозрілі. Як же їм після того не любити Ісуса і не славити Його? Коли Христос переходив містами й селищами, Він уподібнювався до живого потоку, який усюди приносив життя й радість. ХНС 328.3

Послідовники Христа повинні працювати так, як працював Він. Ми маємо годувати голодних, одягати нагих, потішати стражденних і нещасних. Ми повинні підтримувати розчарованих і надихати надією знеможених. У такому разі нас стосуватиметься обітниця: “…Твоя справедливість ходитиме перед тобою, а слава Господня слідом за тобою!”.³ Христова любов, виявлена в безкорисливому служінні, матиме більшу силу для виправлення грішника, аніж меч або суд. Останні необхідні для залякування порушників Закону, але сповнений любові місіонер може зробити набагато більше. Часто серце озлоблюється від докору, але пом'якшується любов'ю Христа. Місіонер здатний полегшити не тільки фізичні недуги, а й привести грішника до Великого Лікаря, Котрий очистить душу від прокази гріха. Бог бажає, аби хворі, нещасні й біснуваті почули Його голос через Його слуг. В особі Своїх співпрацівників Він бажає бути Утішителем, Якого не знав світ. ХНС 329.1

Під час першої місіонерської подорожі учні повинні були йти винятково “до загиблих овець дому Ізраїлевого”.⁴ Якби в той час вони почали проповідувати Євангеліє язичникам або самарянам, то втратили б свій вплив на юдеїв. Збудивши упередження фарисеїв, вони були б утягнуті в боротьбу, а це розчарувало б їх уже на самому початку праці. Навіть апостоли не відразу зрозуміли, що Євангеліє мало бути проповідуване всім народам. Поки учні Христа не усвідомили цієї істини, вони не були готові працювати для язичників. Якби юдеї прийняли Євангеліє, Бог зробив би їх Своїми вісниками серед язичників. Ось чому юдеї повинні були першими почути євангельську вістку. ХНС 329.2

Де б Христос не працював, усюди були голодні й спраглі правди душі, котрі усвідомлювали свої потреби. Настав час понести вістку про Його любов і до цих спраглих сердець. До таких учні мали йти як представники Христа. Для віруючих вони стануть обраними Богом учителями. І навіть коли Спаситель буде взятий від них, вони не залишаться без наставників. ХНС 329.3

У цій першій подорожі учні мусили йти лише туди, де раніше вже побував Ісус і де залишилися Його друзі. Підготовка учнів до подорожі була вкрай простою. Ніщо не повинно було відвертати їх від великої справи або якимось чином викликати опір, зачиняючи двері для їхньої роботи в майбутньому. Вони не повинні були одягатися так, як релігійні наставники; водночас їхній одяг не мав занадто відрізнятися від одягу простих селян. Їм не слід було заходити в синагоги і скликати народ на загальні богослужіння. їхні зусилля мусили бути спрямовані на працю з людьми в їхніх домівках. Вони не повинні були також витрачати час на зайві привітання або звані гостини. Але куди б вони не завітали, їм можна було скористатися гостинністю достойних людей, які прийматимуть їх так щиро, як і Самого Христа. Прекрасне привітання: “Мир цьому дому!”⁵ відчиняло перед ними двері будь-якого дому. їхні молитви, похвальні гімни і читання Писань у сімейному колі приносили благословення оселям. ХНС 329.4

Учні Христа мали стати вісниками Істини, готуючи дорогу для приходу свого Вчителя. Вістка, яку вони несли, була Словом вічного життя, і доля людей залежала від її прийняття чи відкинення. Люди мали усвідомити всю серйозність цієї вістки, тому Ісус повелів Своїм учням: “І як хто не прийме вас і не послухає ваших слів, то, виходячи з дому чи з того міста, обтрусіть порох з ваших ніг. Запевняю вас: легше буде землі Содомській і Гоморській у день суду, ніж тому місту”.⁶ ХНС 330.1

І ось погляд Спасителя спрямований у майбутнє. Він бачить обширне поле для служіння, де після Його смерті учні свідчитимуть про Нього. Своїм пророчим зором Він бачить усе, чого зазнають Його слуги протягом віків, аж до Його Другого пришестя на Землю. Він указує Своїм послідовникам на боротьбу, яку їм доведеться провадити. Він показує характер і план цієї боротьби. Син Божий не приховує того, що їм доведеться зустрітися з небезпекою, а тому говорить про необхідність самозречення. Господь хотів, аби вони знали, чого це буде їм коштувати, і не були захоплені ворогом зненацька. Вони воюватимуть “не з тілом і кров'ю, але з началами, з владами, зі світовими правителями темряви цього [віку], з піднебесними духами злоби”.⁷ Вони боротимуться з надприродними силами, але їм обіцяна і надприродна допомога. Усі небожителі входять у це воїнство. Але в його лавах перебувають не тільки ангели. Святий Дух, Представник Вождя воїнства Господнього, сходить, щоб керувати битвою. Людські немочі можуть бути численними, гріхи й помилки тяжкими, але Божа благодать перебуває з усіма, хто з розкаянням шукає її. Сила Всемогутнього дарується тим, хто покладається на Бога. ХНС 330.2

“Ось, — говорить Ісус, — Я посилаю вас, як овець поміж вовків. Тому будьте мудрі, як змії, і невинні, як голуби”.⁸ Христос ніколи не приховував жодного слова істини, але завжди викладав її з любов'ю. Спілкуючись із людьми, Він був надзвичайно тактовним, добрим, уважним. Він ніколи не поводився брутально, без потреби нікому не говорив різких слів, не завдавав непотрібного болю чутливій душі. Він ніколи не засуджував людських немочей. Разом з тим Він безстрашно викривав лицемірство, невір'я і беззаконня, хоч висловлював ці суворі докори тремтячим від сліз голосом. Він плакав над Єрусалимом, Своїм улюбленим містом, яке відмовилося прийняти Того, Хто був Дорогою, Істиною і Життям. Мешканці Єрусалима відкинули Спасителя, але Він продовжував ставитися до них з ніжністю, співчуттям і глибоким сумом, що краяв Його серце. Кожна душа була для Нього дорогоцінною. Хоч Він завжди тримався з божественною гідністю, проте з ніжністю ставився до кожного члена Божої сім'ї. У кожній людині Він бачив грішну душу, котру прийшов спасти. ХНС 331.1

Слугам Христовим не слід керуватися бажаннями своїх плотських сердець. Вони повинні підтримувати тісний зв'язок з Богом, аби під дією спокуси їхнє “я” не виявило себе в потоці недоречних слів, які аж ніяк не подібні до роси чи лагідного дощу, що напоюють зів'ялі рослини. Саме цього очікує від них сатана; це його методи. Це драконові властиво впадати в лють; дух сатани виявляється у гніві й осудженні. Але Божі слуги — представники Господа. Він бажає, щоб вони були з'єднані тільки з Небесами, тільки з істиною, що виходить від Нього і має Його печатку. Вони повинні перемагати зло силою Христа. Слава Христа — це їхня сила. Їм необхідно зосередити свій погляд на Його привабливості; лише в такому разі вони зможуть проповідувати Євангеліє з божественною тактовністю і лагідністю. Збережена за будь-яких обставин лагідність духа свідчить на користь істини набагато переконливіше, ніж усі викладені аргументи. ХНС 331.2

Хто провадить боротьбу з ворогами істини, ті стикаються не тільки з людьми, а й із сатаною та його слугами. Пам'ятайте слова Спасителя: “Я посилаю вас, як ягнят між вовків!”.⁹ Нехай Божі працівники довіряться любові Божій, і їхній дух буде спокійним навіть тоді, коли їх зневажатимуть. Бог дарує їм божественне всеозброєння. Його Святий Дух вплине на розум і серце так, що інтонація їхнього голосу не нагадуватиме виття вовків. ХНС 332.1

Продовжуючи повчати Своїх учнів, Ісус сказав: “Стережіться ж людей”.¹⁰ Учні не повинні були сліпо довірятися тим, хто не пізнав Бога, розкриваючи їм свої плани, бо це дало б перевагу слугам сатани. Часто людські задуми протидіють Божим планам. Зводячи храм Господній, будуйте його за прикладом, даним на горі, — за Божественним зразком. Бог може бути зневаженим і справа Євангелія зраджена, якщо Його слуги покладатимуться на поради людей, котрі не перебувають під керівництвом Святого Духа. Світська мудрість — безглуздя перед Богом. Хто покладається на неї, ті неминуче заблукають. ХНС 332.2

“…Видаватимуть вас на суди… поведуть вас заради Мене до володарів і царів для свідчення і їм, і язичникам”.¹¹ Переслідування сприятимуть поширенню світла. Христових слуг поведуть до великих мужів світу цього, котрі інакше ніколи б не почули Благої вістки; бо істина подавалася таким людям спотвореною. Вони чули лише несправедливі звинувачення на адресу віри Христових учнів. Часто єдиною їхньою можливістю пізнати справжню суть віри є свідчення тих, кого судять за переконання. Під час розслідування Божі свідки змушені відповідати, а їхні судді — вислуховувати свідчення. Божа благодать буде дана Його слугам слушної пори. “Дасться вам, — говорить Ісус, — в ту ж хвилину, що казати; бо не ви будете говорити, а Дух Отця вашого, що пробуває у вас”.¹² Коли Божий Дух освітить розум Його слуг, істина буде викладена в її божественній силі й красі. Ті, котрі відкидають істину, будуть оскаржувати і пригноблювати учнів. Але серед втрат, страждань і навіть перед лицем смерті Божі діти мають виявляти лагідність свого божественного Вчителя. Таким чином виявиться різниця між слугами сатани і представниками Христа. Спаситель буде звеличений перед правителями світу і народами. ХНС 332.3

Учні не були наділені відвагою і стійкістю мучеників, поки в цьому не було потреби. Як тільки така необхідність виникла, тоді й здійснилася обітниця Спасителя. Коли Петро та Йоан свідчили перед синедріоном, люди дивувалися, і “пізнали їх, що були з Ісусом”.¹³ Про Стефана написано: “Всі, що сиділи в синедріоні, побачили, що його обличчя було подібне до обличчя ангела”. Люди не могли “протистояти мудрості й Духові, Яким він говорив”.¹⁴ Павло, згадуючи про суд кесаря над ним, зазначив: “При моїй першій обороні нікого не було зі мною, але всі мене покинули… Господь же став при мені й підкріпив мене, аби через мене сповнилася проповідь: щоб усі язичники почули, і я був визволений з пащі лева”.¹⁵ ХНС 333.1

Христовим служителям не треба було заздалегідь готуватися до свого виступу в суді. Їхнє приготування мало відбуватися щодня — у збиранні дорогоцінних істин Слова Божого та підкріпленні віри через молитву. Коли ж їх приведуть перед суд, Святий Дух нагадає їм необхідні істини. ХНС 333.2

Щоденне бажання пізнання Бога і посланого Ним Ісуса Христа зміцнить душу. Знання, отримані шляхом сумлінного дослідження Писань, пригадаються слушної пори. Але якщо людина нехтувала можливістю познайомитися зі словами Христа, якщо вона ніколи не відчувала сили Його благодаті в час випробування, тоді не може сподіватися, що Дух Святий нагадає їй Його слова. Вона повинна була щодня служити Богові, любити Його і довіряти Йому. ХНС 333.3

Ненависть до Євангелія буде такою великою, що не братимуться до уваги навіть найніжніші земні зв'язки. Учнів Христа видаватимуть на смерть члени їхніх родин. “І всі будуть ненавидіти вас за Моє ім'я”. Але далі Христос додає: “А той, хто витримає до кінця, буде спасенний”.¹⁶ Водночас Ісус попереджав учнів, щоб вони не наражалися без потреби на гоніння. Він Сам не раз залишав те чи інше місце, аби уникнути тих, хто чатував на Його життя. Коли Ісуса не прийняли в Назареті і земляки намагалися вбити Його, Він пішов до Капернаума, де народ дивувався Його вченню, бо “слова Його мали владу”.¹⁷ Так і Його служителі не повинні розчаровуватися через гоніння, а шукати такого місця, де змогли б продовжити роботу спасіння душ. ХНС 333.4

Слуга не більший за свого пана. Царя Небес називали Вельзевулом; у такому ж фальшивому світлі представлятимуть і Його учнів. Але якою б не була небезпека, послідовники Христа повинні відкрито визнавати свої принципи. Замовчування має викликати в них презирство. Вони не повинні бути пасивними, очікуючи, поки мине небезпека і можна буде вільно визнавати істину. Божі діти поставлені вартовими, щоб попереджати людей про небезпеку. Прийнята від Христа істина має бути вільно і відкрито передана всім. Ісус говорив: “Те, що кажу вам у темряві, кажіть при світлі; і те, що на вухо почуєте, проповідуйте на дахах”.¹⁸ ХНС 334.1

Сам Ісус ніколи не йшов на компроміс заради миру. Його серце було переповнене любов'ю до всього людства, але Він ніколи не потурав людям у їхніх гріхах. Як справжній Друг, Він не міг мовчати, коли вони прямували шляхом, згубним для їхніх душ, — душ, викуплених Його кров'ю. Він закликав людей бути чесними перед самими собою, вірними великим вічним ідеалам. Слуги Христа покликані до цієї ж роботи і повинні остерігатися, щоб, намагаючись уникнути непорозумінь, вони не поступилися істиною. Дбаймо про мир (див.Римл.14:19), але справжнього миру неможливо досягти, жертвуючи принципами. Жодна людина не зможе зберегти вірність принципам, не викликаючи опору. Сини непокори повстануть проти духовності християнства. Але Ісус сказав учням: “Не бійтеся тих, що вбивають тіло, душі ж убити не можуть”.¹⁸ Вірним Богові нічого боятися людської сили чи ненависті сатани. У Христі їм забезпечене вічне життя. Єдине, чого слід боятися, — це поступитися Істиною і таким чином зрадити довір'я, яким їх ушанував Бог. ХНС 334.2

Завдання сатани полягає в тому, щоб вселяти в людське серце сумніви. Він змушує людей дивитися на Бога як на суворого суддю. Лукавий спокушує їх до гріха, а потім навіює думку про те, що вони надто порочні, аби звернутися до Небесного Отця та викликати в Нього співчуття. Господь розуміє це. Ісус запевняв Своїх учнів у Божому співчутті до них у різних потребах і слабкостях. Серце Отця відгукується болем на кожне зітхання, на кожний смуток. ХНС 334.3

Біблія відкриває нам Бога, Який перебуває у Своєму Святилищі не в стані бездіяльності, не в мовчанні та самотності, а в оточенні десятків і сотень мільйонів святих розумних істот, готових виконувати Його волю. Незбагненним для нас чином Він активно взаємодіє з кожною частиною Свого володіння. Але понад усе Він, як і все Небо, зацікавлений у тій часточці Всесвіту і в тих душах, за спасіння котрих Він віддав Свого Єдинородного Сина. Бог схиляється зі Свого престолу, щоб почути благання усіх пригноблених. На кожну щиру молитву Він відповідає: “Ось Я!”. Він підбадьорює засмучених і пригнічених. У всіх наших скорботах Він із нами. У кожній спокусі та випробуванні поруч з нами стоїть ангел Господній, готовий визволити нас. ХНС 335.1

Жодний горобець не впаде на землю без відома Отця. Ненавидячи Бога, сатана ненавидить і тих, про кого піклується Спаситель. Він намагається знищити працю Божих рук і знаходить насолоду навіть у вбивстві безмовних тварин. Тільки завдяки захистові й опіці Бога птахи можуть тішити нас своїм веселим співом. Він пам'ятає про кожну пташку. “Не бійтеся; бо ви кращі за багатьох горобців”.¹⁹ ХНС 335.2

Ісус продовжує: “Як ви визнаєте Мене перед людьми, так і Я визнаю вас перед Богом і святими ангелами”. Ви маєте стати Моїми свідками на землі, посередниками, через яких Моя благодать буде виливатися для зцілення світу. Я ж буду вашим представником на Небесах. Отець бачить не ваші вади характеру, але зодягнутих у Мою досконалість людей. Я — Посередник, через Котрого вам будуть даровані благословення Небес. І кожного, хто визнає Мене, приймаючи Мою жертву за грішних людей, того і Я визнаю як спільника слави і радості викуплених. ХНС 335.3

Хто хоче визнавати Христа, той повинен мати Його у своєму серці. Неможливо поділитися тим, чого не отримав сам. Учні могли бути добре обізнані з доктринами і часто цитувати слова Самого Христа, але якщо в них не було лагідності й любові Христа, вони цим зрікалися Його. Дух, протилежний Духові Христа, відкидає Його, хоча й формально може визнавати. Люди зрікаються Христа лихослів'ям, марнослів'ям, неправдивими й недобрими словами. Вони можуть зректися Його небажанням нести свій життєвий хрест, прагненням до гріховних насолод. Вони можуть зректися Його бажанням уподібнитися до світу, брутальною поведінкою, зарозумілістю, самовиправданням, сумнівами, тривогами, занепокоєнням і бажанням залишатись у темряві. Усіма цими діями вони заявляють, що Христа немає в них. “Хто ж відречеться Мене перед людьми, відречуся його і Я перед Отцем Моїм, що на небесах”.²⁰ ХНС 335.4

Спаситель попереджав Своїх учнів, аби вони не сподівалися, що людська ворожість до Євангелія зникне і з часом вони перестануть противитися йому. Він заявляє: “Не мир прийшов Я принести, а меч”²⁰. Ця ворожнеча породжена не Євангелієм, а протидією йому. ХНС 336.1

З усіх переслідувань найважче переноситься розділення в сім'ї, відчуженість близьких друзів. Але Ісус говорить: “Хто любить батька або матір більше, ніж Мене, той недостойний Мене; і хто любить сина або дочку більше за Мене, той недостойний Мене. І хто не бере свого хреста і не йде слідом за Мною, той недостойний Мене”. ХНС 336.2

Місія слуг Христа — це велика честь і святий обов'язок. “Хто вас приймає, той Мене приймає; хто ж приймає Мене, приймає Того, Хто послав Мене”.²¹ Жодне добре діло, учинене для них у Його Ім'я, не залишиться невизнаним і невинагородженим. Так само співчутливо Він ставиться до найбільш слабких і принижених у Божій родині. ХНС 336.3

“Хто напоїть одного з цих малих…” — тобто подібних до дітей у своїй вірі та пізнанні Христа — “чашкою холодної води тільки в ім'я учня, запевняю вас, — не втратить своєї нагороди”.²¹ ХНС 336.4

Так Спаситель завершив Своє повчання. В ім'я Христа обрані дванадцять учнів вирушили, як і Він, “благовістити убогим… [зціляти розбитих серцем], проповідувати полоненим визволення, сліпим — прозріння, і пригноблених відпустити на волю; звіщати рік Господнього помилування!”.²² ХНС 336.5