Христос — надія світу

Розділ 36. Дотик віри

(На підставі Євангелій від Матв.9:18—26; Марк.5:21—43; Луки 8:40—56)

Повернувшись із Гергесинського краю на західний берег, Ісус побачив там великий натовп людей, який радісно вітав Його. Деякий час Він залишався на березі, навчаючи і зціляючи, а потім вирушив до дому Левія Матвія, щоб там зустрітися з митниками. Тут, під час гостини, і знайшов Його Яір, начальник синагоги. ХНС 322.1

Цей юдейський старійшина прийшов до Ісуса вельми засмучений і, упавши Йому в ноги, вигукнув: “Донечка моя помирає! Прийди і поклади на неї руки, щоб видужала й жила!”¹ ХНС 322.2

Ісус негайно вирушив з ним до його дому. Хоч учні не раз були свідками багатьох Його вчинків милосердя, вони здивувалися, що Учитель погодився виконати прохання пихатого рабина, проте пішли за Своїм Господом, а за ними — і зацікавлена юрба. ХНС 322.3

Хоч дім начальника синагоги знаходився недалеко, та Ісус і Його супутники просувалися повільно, оскільки натовп тіснив Його з усіх боків. Схвильованого батька дратувала така затримка, але Ісус, із співчуття до народу, зупинявся то тут, то там, щоб полегшити чиїсь страждання або потішити засмучених. ХНС 322.4

Коли вони були ще в дорозі, посланець, протиснувшись крізь натовп, сповістив Яірові про смерть його доньки, зауваживши, що немає більше потреби турбувати Вчителя. Почувши це, Ісус сказав: “Не бійся, тільки віруй, і вона буде здорова!”² Яір підійшов ближче до Спасителя, і вони разом поспішили до дому начальника. ХНС 322.5

Там уже чулися голосіння плакальниць і жалібні звуки флейти. Присутність народу і гамір пригнічували Ісуса. Намагаючись примусити їх замовкнути, Він сказав: “Чому ви метушитеся та плачете? Дитина не померла, а спить!”³ Але людей обурили слова Незнайомця. Як свідки смерті дитини, вони почали глузувати з Нього. Тоді Ісус, наказавши усім вийти з будинку, узяв із Собою батька й матір дівчинки та трьох учнів: Петра, Якова, Йоана й увійшов до кімнати померлої. ХНС 323.1

Господь наблизився до ліжка і, взявши дівчину за руку, ніжно звернувся до неї мовою, якою розмовляли у тому домі: “Дівчино, кажу тобі, встань!”³ ХНС 323.2

Враз мертве тіло затремтіло. У ньому знову почало пульсувати життя, а на устах дівчинки з'явилась усмішка. Очі широко розплющилися, як після сну, і дитина з подивом глянула на присутніх, що стояли біля неї. Вона підвелася, і батьки, міцно обійнявши її, заплакали від радості. ХНС 323.3

Дорогою до дому начальника синагоги Ісус зустрів у натовпі нещасну жінку, яка дванадцять років страждала від хвороби, що перетворила її життя на муку. Усі свої кошти вона витратила на лікування, але наостанок лікарі сказали, що її хвороба невиліковна. Однак надія воскресла, коли жінка почула про вчинені Христом зцілення. Вона була впевнена, що стане здоровою, якщо тільки зможе підійти до Нього. Страждаючи і знемагаючи, вона прийшла на берег моря, де Він навчав, і спробувала проштовхнутися крізь натовп, але марно. Вона йшла за Ним від дому Левія Матвія, але й цього разу не змогла наблизитися до Нього. Нещасна почала вже втрачати надію, як раптом Ісус, прокладаючи Собі дорогу крізь натовп, опинився біля неї. ХНС 323.4

Ось вона — сприятлива нагода! Великий Лікар — поруч. Але від хвилювання жінка не змогла заговорити до Нього і тільки на мить побачила перед собою Його постать. Боячись втратити, можливо, єдиний шанс на зцілення, вона рушила вперед, говорячи собі: “Якщо лише доторкнуся до Його одягу, — одужаю!”⁴ Коли Ісус проходив біля неї, вона кинулася вперед, ледве встигнувши доторкнутися до краю Його одягу. Цієї ж миті жінка відчула, що зцілена. У тому єдиному дотику зосередилась уся її віра; тієї ж миті біль і хвороба поступилися місцем силі й повному видужанню. ХНС 323.5

Із вдячним серцем вона вже збиралася залишити натовп, але Ісус раптом зупинився, а з Ним — і всі люди. Він обернувся і, поглянувши довкола, чітким голосом, який можна було почути навіть у шумі натовпу, запитав: “Хто доторкнувся до Мого одягу?”⁵ Народ дивився на Нього з подивом. Питання видавалося недоречним, бо звідусіль Його тіснили і навіть грубо штовхали люди. ХНС 324.1

Петро, завжди готовий щось сказати, відповів: “Наставнику, люди товпляться навколо Тебе і тіснять [а Ти питаєш: Хто той, що доторкнувся до Мене?]. Ісус же сказав: Доторкнувся до Мене хтось, бо Я відчув, як сила вийшла з Мене”.⁵ Спаситель міг відрізнити дотик віри від випадкового дотику неуважного натовпу. Така віра не повинна була залишитися поза увагою. Він бажав сказати цій покірній душі слова втіхи, які стали б для неї джерелом радості, а також благословенням для Його послідовників аж до кінця часу. ХНС 324.2

Дивлячись у напрямку жінки, Ісус наполягав, бажаючи знати, хто саме до Нього доторкнувся. Зрозумівши, що ховатися немає сенсу, жінка підійшла і, тремтячи, упала Йому до ніг. Зі сльозами вдячності вона розповіла про своє страждання і зцілення. Ісус лагідно сказав: “Кріпися, дочко! Віра твоя тебе спасла… Іди в мирі”.⁶ Він не дав жодного приводу для забобонів, ніби цілюща сила міститься в самому лише дотику до Його одягу. Зцілення відбулося не внаслідок зовнішнього контакту з Ним, а через віру в Його божественну силу. ХНС 324.3

Здивований натовп, який продовжував юрмитися навколо Христа, не усвідомлював присутності тієї життєдайної сили. Коли ж страждаюча жінка з вірою простягнула руку, щоб доторкнутися до Нього, вона відчула цілющу силу. Так і в духовному житті. Порожні балачки про релігію, молитви без духовного голоду і живої віри — даремні. Умоглядна віра в Христа, яка лише формально визнає Його Спасителем світу, ніколи не принесе зцілення душі. Спасенна віра — це не просто визнання істини розумом. Хто хоче отримати повне пізнання і тільки після цього повірити, той не зможе отримати Божого благословення. Не досить знати про Христа — ми повинні вірити в Нього! Віра приносить користь лише тоді, коли ми приймаємо Його як особистого Спасителя і покладаємося на Його заслуги. Чимало людей сприймають віру як переконання, але рятівна віра — це союз, заповіт християнина з Богом. Правдива віра — це життя. Жива віра — це зростання сили, непохитне довір'я, завдяки чому людина стає переможцем. ХНС 324.4

Зціливши жінку, Ісус бажав, щоб вона усвідомила, яке благословення отримала. Дари Євангелія не повинні приховуватися або використовуватися таємно. Тому Господь хоче, щоб ми визнали Його доброту. “Ви ж свідки Мої, — говорить Господь, — а Я Бог”.⁷ ХНС 325.1

Наше свідчення про Його вірність — це обраний Небом засіб відкрити світові Христа. Ми повинні визнавати Його благодать, котра виявлялася у давнину через святих. Але найбільш дієвим буде свідчення про наш власний досвід. Ми стаємо Божими свідками, коли люди зауважують в нас дію Божественної сили. Життя і досвіди кожної людини унікальні. Бог бажає, щоб ми славили Його на підставі наших особистих досвідів. Якщо ці дорогоцінні свідчення на славу Його благодаті підкріпляються чистим християнським життям, вони мають у собі нездоланну силу для навернення душ. ХНС 325.2

Коли десять прокажених підійшли до Ісуса, щоб зцілитися, Він наказав їм піти й показатися священикам. Дорогою всі вони очистилися, проте лише один з-поміж них повернувся, аби віддати Йому славу. Інші ж пішли своїми шляхами, забувши про Зцілителя. Скільки ж людей чинять сьогодні так само!.. Господь невпинно працює для добра людства. Він безперервно наділяє людей Своїми дарами. Він підіймає хворих зі смертного ложа. Він рятує від невидимої небезпеки. Він посилає небесних ангелів спасати їх від лиха, охороняти від “зарази, що в темряві ходить”, і від “моровиці, що нищить опівдні”.⁸ Але це не справляє на них жодного враження. Христос віддав усі багатства Небес, щоб викупити їх, але вони забувають про Його велику любов. Їхня невдячність закриває серця для Божої благодаті. Як верес у пустелі, вони не знають, коли приходить добро, а тому їхні душі пробувають у безплідних місцях. ХНС 325.3

Пам'ятайте: будь-який дар від Бога дається для нашого добра. Таким чином зміцнюється віра, щоб просити і приймати ще більше. Найменше благословення, отримане особисто від Бога, надихає нас значно більше, аніж усі розповіді про віру й досвіди інших людей. Душа, що відгукнулася на Божу благодать, уподібниться до напоєного водою саду. Тоді зцілення твоє зросте, твоє світло засяє в пітьмі і слава Господня буде явлена над тобою. Будемо ж пам'ятати про милосердя та численні милості Господа. Подібно до ізраїльського народу, поставимо камені свідчення і напишемо на них дорогоцінні історії про те, що зробив для нас Бог. Згадуючи про Його ставлення до нас протягом нашої життєвої мандрівки, із сердечною подякою скажемо: “Чим Господеві я віддячу за всі Його добродійства для мене? Я підніму чашу спасіння і прикличу Господнє ім'я. Виконаю обіти мої Господеві перед усім народом Його”.⁹ ХНС 326.1