Христос — надія світу

Розділ 35. “Перестань, ущухни!”

(На підставі Євангелій від Матв.8:23—34; Марк.4:35—41; 5:1—20; Луки 8:22—39)

Це був багатий подіями день у житті Ісуса. Біля Галі- лейського моря Він виголосив Свої перші притчі, за допомогою знайомих образів знову пояснюючи людям природу Свого Царства і спосіб його встановлення. Він порівнював Свою діяльність з працею сіяча, а ріст Свого Царства — зі зростанням гірчичного насіння та дією розчини в тісті. Велике остаточне відокремлення праведних від нечестивих Він змалював у притчах про пшеницю і кукіль та невід. Величезна цінність істин, яких Він навчав, була представлена в притчах про захований скарб і коштовну перлину, а притчею про господаря дому Він показав Своїм учням, як мають працювати вони — Його представники. ХНС 313.1

Ісус цілий день навчав та зціляв; і коли настав вечір, натовп людей продовжував юрмитися біля Нього. День у день Він служив їм, ледве знаходячи час, щоб поїсти й відпочити. Ворожі напади і наклепи фарисеїв, котрі постійно переслідували Ісуса, робили Його працю особливо тяжкою й утомливою. Під кінець дня Він був настільки змучений, що вирішив шукати відпочинку в якомусь відлюдному місці на протилежному березі озера. ХНС 313.2

Східний берег Галілейського озера також був заселений; уздовж берега розташовувалися невеликі містечка, але порівняно із західним, він був менш залюдненим. Проживали тут здебільшого язичники, а не юдеї; тутешні мешканці майже не мали стосунків з Галілеєю. Сподіваючись побути тут на самоті, Ісус попросив учнів супроводжувати Його. ХНС 313.3

Коли Він відпустив народ, учні взяли Його, “як Він був”,¹ у човен і з поспіхом відпливли. Але вони вирушили не самі. Біля берега стояли й інші рибальські човни, до яких швидко посідали люди, котрі йшли за Ісусом, бажаючи знову бачити і чути Його. ХНС 314.1

Нарешті, стомлений і голодний, Спаситель міг відпочити від юрби народу. Він ліг на дно човна і відразу ж заснув. Вечір був спокійний і приємний, на озері панувала тиша. Але несподівано потемніло, з-за гірських вершин східного берега подув сильний вітер, і на озері знялася страшна буря. ХНС 314.2

Сонце зайшло, і нічна темрява опустилася на бурхливі води моря. Хвилі, гнані шаленим вітром, люто накидалися на човен учнів, загрожуючи поглинути його. Ці загартовані рибалки все своє життя провели на озері й пережили не одну бурю, але цього разу їхні сила й досвід виявилися даремними. Вони були безсилі протистояти стихії; остаточно надія залишила їх, коли вони побачили, як вода заливає човен. ХНС 314.3

Повністю поглинуті думками про порятунок, вони забули, що з ними в човні був Ісус. Виявивши, що всі зусилля марні і на них чигає смерть, вони згадали про Того, Хто звелів їм переплисти озеро. Їхня єдина надія — в Ісусі! У безсиллі й розпачі учні закричали: “Учителю! Учителю!”² Але густа темрява закривала Його від них. Їхні голоси заглушало завивання бурі; не чути було жодної відповіді. Їх охопили сумнів і страх. Невже Ісус залишив їх? Невже Той, Хто перемагав хвороби, бісів і смерть, тепер був безсилим допомогти Своїм учням? Невже Він забув про них у такому нещасті? ХНС 314.4

Вони знову кличуть Його, і знову — жодної відповіді, а лише завивання сердитого вітру. Човен почав тонути. Ще мить — і нещасних поглинуть розбурхані хвилі. ХНС 314.5

Раптом спалах блискавки пронизує темряву, і учні бачать Ісуса, Який безтурботно спить серед загального сум'яття. Вони з подивом і відчаєм гукають: “Учителю, чи Тобі байдуже, що ми гинемо”.³ Як може Він так спокійно спати, коли Його друзі в небезпеці і змагаються зі смертю? ХНС 314.6

Їхній крик розбудив Ісуса. У сяйві блискавки, котра освітила Господа, вони зауважили небесний мир на Його обличчі, прочитали у Його погляді самовіддану ніжну любов, і, звертаючись до Нього, знову покликали: “Господи, рятуй — гинемо!”² ХНС 315.1

Не було ще жодного випадку, щоб такий зойк душі залишився непочутим. У той час, як учні з останніх сил налягали на весла, Ісус піднявся. Ось Він стоїть серед учнів, а навколо вирує вода, хвилі заливають човен, і блискавки освітлюють Його обличчя. Він підносить руку, яка так часто творила діла милосердя, і наказує розбурханому озеру: “Перестань, ущухни!” ХНС 315.2

Буря стихає. Море заспокоїлось. Хмари розвіялися, засяяли зорі. Човен спокійно гойдається на воді. Повернувшись до учнів, Ісус сумно запитує: “Чому ви такі лякливі? Невже не маєте віри?”.⁴ ХНС 315.3

Учні заніміли від подиву. Навіть Петро не міг висловити благоговіння, яким сповнилося його серце. Човни, що супроводжували Ісуса, були в такій же небезпеці. Страх і відчай охопили людей, але повеління Ісуса втихомирило розбурхану стихію. Шалена буря зігнала човни в одне місце, тому всі люди стали свідками чуда. У тиші, котра запанувала, відійшов страх, і люди тільки перешіптувалися: “Хто ж Він такий, що і вітер, і море Йому підкоряються?”⁵ ХНС 315.4

Коли Ісуса розбудили, щоб утихомирив бурю, Він був спокійним. У Його словах і погляді не було й сліду тривоги, бо страху не було в Його серці. Причиною цього була не Його особиста всемогутність. Він зберігав спокій не тому, що був Господом землі, моря й неба. Цю владу Він склав із Себе. Син Божий говорить: “Не можу Я Сам від Себе робити нічого”.⁶ Він довірився могутності Отця. Спокій пояснювався вірою — вірою в любов та опіку Бога. Сила слова, котре втихомирило бурю, була Божою силою. ХНС 315.5

Як Ісус зберігав спокій завдяки вірі в опіку Отця, так і ми можемо мати мир, усвідомлюючи, що наш Спаситель піклується про нас. Якби учні довіряли Йому, вони також зберігали б спокій. Страх під час небезпеки викрив їхнє невір'я. У своїх спробах урятуватися вони забули про Ісуса. Тільки коли вони переконались у своїй безпорадності та звернулися до Нього, Він зміг допомогти їм. ХНС 315.6

Як часто ми поводимося подібно до учнів! Коли насувається буря спокус, люто спалахують блискавки і нас заливають хвилі, ми боремося з бурею самі, забуваючи про нашого Помічника. Ми покладаємося на власні сили доти, доки не втратимо останню надію і не опинимося віч-на-віч зі смертю. Тоді згадуємо про Ісуса, і якщо благатимемо Його про спасіння, наше прохання буде почуте. Хоча Він із сумом докоряє нам за невір'я і самовпевненість, проте ніколи не відмовиться допомогти. На суші чи на морі — нам не слід боятися, якщо в серці є Спаситель. Жива віра у Викупителя втихомирить життєве море і визволить нас від небезпеки у такий спосіб, який Він вважає найкращим. ХНС 316.1

У чуді втихомирення бурі міститься ще один духовний урок. Досвід кожної людини доводить істинність слів Святого Письма: “А ті несправедливі — як море розбурхане, що втихомиритися не може… Для безбожних спокою немає, каже Бог мій”.⁷ Гріх зруйнував наш мир. Доки людське “я” не буде впокорене, ми не знайдемо спокою. Пристрастей серця не вгамує жодна людська сила. У цьому ми такі ж безсилі, як і учні, котрі не змогли опанувати бурхливу стихію. Але Той, Хто словом утихомирив хвилі Галілейського озера, заповідає мир кожній душі. Якою б лютою не була буря, кожен, хто звертається до Ісуса з благанням: “Господи, рятуй, гинемо!”,² буде почутий і врятований. Його благодать примиряє душу з Богом, заспокоюючи буревій людських пристрастей; у Його любові серце знаходить спокій. “Він змінює бурю на тишу, і стихають їхні хвилі. Моряки радіють, що втихомирились вони, і Господь приводить їх до бажаної пристані”.⁸ “Отже, виправдавшись вірою, маємо мир з Богом через Господа нашого Ісуса Христа”,⁹ “І ділом справедливості буде мир, а плодом правди — спокій і безпека навіки”.¹⁰ ХНС 316.2

На світанку Ісус і всі Його супутники досягли берега. Сходило сонце, і його проміння, торкаючись води й суші, ніби благословляло їх миром. Та не встигли вони ступити на землю, як перед їхнім зором постало видовище страшніше, ніж люта буря. Зі схованок між гробами вибігли двоє біснуватих. Вони накинулися на них, ніби хотіли розірвати на шматки. На нещасних висіли обривки ланцюгів, розірваних під час утечі з ув'язнення. Їхні тіла, поранені гострим камінням, були вкриті кривавими уразами. З-під довгого брудного волосся люто палали очі. Здавалося, що біси, котрі опанували їх, знищили в них усяку людську подобу. Вони були схожі скоріше на диких звірів, аніж на людей. ХНС 316.3

Учні й ті, хто супроводжував Христа, кинулися тікати від жаху, але, помітивши, що Ісуса немає з ними, повернулися, щоб знайти Його. Він стояв там, де вони Його залишили. Той, Хто втихомирив бурю, Хто зустрівся із сатаною і переміг його, не став тікати від бісів. Коли біснуваті, скрегочучи зубами, з піною на устах, наблизилися до Ісуса, Він підніс руку, котра нещодавно втихомирила хвилі, і вони не змогли підійти ближче. Біснуваті стояли сповнені люті, але були безсилі перед Ним. ХНС 317.1

Ісус владно звелів нечистим духам вийти з цих людей. Його слова проникли в затьмарений розум нещасних. Мало-помалу вони почали усвідомлювати, що поруч з ними стоїть Той, Хто може звільнити їх від бісів, які мучили їх. Вони впали до ніг Спасителя, щоб вклонитися Йому. Але коли їхні уста відкрилися, аби благати про милість, через них заговорили демони, несамовито вигукуючи: “Що Тобі до мене, Ісусе, Сину Бога Всевишнього? Заклинаю Тебе Богом, не муч мене!”¹¹ ХНС 317.2

Ісус запитав: “Яке твоє ім'я?” У відповідь почулися слова: “Легіон моє ім'я, бо нас багато!”¹¹ Використовуючи нещасних людей як посередників, вони благали Ісуса не виганяти їх із цієї країни. Неподалік, на схилі гори, паслося стадо свиней, і біси просили дозволу ввійти в них. Ісус дозволив їм зробити це, і стадо свиней ураз оскаженіло: стрімголов кинулося з кручі в озеро й потонуло. ХНС 317.3

Тим часом з біснуватими сталася дивовижна зміна: Світло осяяло їхній розум; очі засвітилися мисленням; обличчя, котрі довгий час носили подобу сатани, несподівано набули лагідного виразу; закривавлені руки були мирно складені, і радісними голосами обидва прославляли Бога за своє звільнення. ХНС 317.4

Пастухи, котрі з вершини кручі спостерігали за подіями, побігли повідомити про це своїх господарів та інший люд. Зі страхом і подивом навколишні мешканці зібралися біля Ісуса. Ці двоє біснуватих наводили страх на всю околицю. Ніхто не відчував себе у безпеці, проходячи повз ті місця, оскільки біснуваті з диявольською люттю кидалися на перехожих. Тепер ці люди були одягнуті та при здоровому глузді. Вони сиділи біля ніг Ісуса, слухаючи Його слова і прославляючи Ім'я свого Зцілителя. ХНС 317.5

Однак люди, споглядаючи цю чудову картину, не відчували радості. Втрата свиней видавалася їм важливішою подією, ніж звільнення в'язнів сатани. ХНС 318.1

Але така втрата була допущена з милості до власників свиней. Вони були поглинуті земними справами і не дбали про духовне життя. Ісус хотів зламати їхню егоїстичну байдужість, аби вони могли прийняти Його благодать. Але жаль та обурення, викликані втратою матеріальних благ, засліпили їхні очі, і вони не зауважили милості Спасителя. ХНС 318.2

Прояв надприродної сили викликав у людей забобонний страх. Якщо Чужинець, думали вони, залишиться серед нас, то це може призвести до ще більшого лиха. Побоюючись подальших матеріальних втрат, вони вирішили позбутися Його. Ті, що перетнули на човнах разом з Ісусом озеро, розповідали про події минулої ночі; вони засвідчили, яка небезпека загрожувала їм під час бурі та як були втихомирені вітер і море. Але їхні слова не справили жодного враження. Налякані люди оточили Ісуса і благали Його, щоб Він залишив їх. Ісус погодився: сів у човен і відплив на протилежний берег. ХНС 318.3

Мешканці Гергесинського краю мали перед собою живе свідчення сили і милості Христа. Вони бачили людей, котрим був повернений розум, але так боялися наразити на небезпеку свої земні інтереси, що повелися з Тим, Котрий на їхніх очах переміг князя темряви, як із непроханим гостем; і Дар Небес відійшов від їхніх воріт. У нас немає можливості відкинути Христа так, як це зробили мешканці Гергесинського краю, але чимало людей відмовляються підкоритися Його Слову, оскільки послух означав би принесення в жертву якихось світських інтересів. Аби Його присутність не спричинила жодних матеріальних збитків, багато людей відкидають Божу благодать і не приймають Його Духа. ХНС 318.4

Зовсім інакше міркували зцілені біснуваті. Вони бажали залишитися зі своїм Визволителем. У Його присутності вони почували себе захищеними перед демонами-мучителями, які позбавили їх людської гідності. Коли Ісус збирався увійти до човна, вони не відходили від Нього і, впавши перед Ним на коліна, благали дозволити їм бути поруч з Ним, щоб завжди слухати Його слова. Але Ісус звелів їм іти додому і розповісти, які великі діла вчинив для них Господь. Вони мали виконати роботу — піти до язичників і розповісти про благословення, отримане від Ісуса. Звичайно, їм було тяжко розлучатися зі Спасителем. На них, без сумніву, чекали великі труднощі серед співвітчизників-язичників. Здавалося, тривала ізоляція від суспільства зробила їх непридатними для такої справи. Але як тільки Ісус указав їм на їхні обов'язки, вони охоче підкорилися. Зцілені розповіли про Ісуса не лише своїм рідним та сусідам, але пройшли все Десятимістя, всюди звіщаючи про Його рятівну силу та своє звільнення від бісів. Виконуючи цю роботу, вони отримали більше благословення, ніж якби залишилися з Ісусом задля власного добра. Звіщаючи Добру вістку спасіння, ми наближаємося до Спасителя. ХНС 319.1

Двоє біснуватих, зцілених Ісусом, стали першими місіонерами, яких Христос послав проповідувати Євангеліє в Десятимісті. Ці чоловіки мали змогу чути повчання Христа лише декілька хвилин. Вони не вислухали жодної проповіді з Його уст. Вони не могли навчати людей так, як Його учні, котрі щодня були з Христом, але вони самі були свідченням того, що Ісус — Месія. Зцілені могли розповісти те, що їм було відомо, — що особисто бачили й чули та як пізнали силу Христа. Це може робити кожен, серця котрого торкнулася Божа благодать. Улюблений учень Йоан писав: “Про те, що було від початку, що ми почули, що побачили на власні очі, що ми оглядали і до чого доторкнулися наші руки, — про Слово життя; і життя… що ми побачили й почули, сповіщаємо й вам”.¹² Як Христові свідки, ми повинні говорити про те, що нам відомо, що ми самі бачили, чули й пережили. Якби ми неухильно йшли за Христом, то мали б що розповідати про той шлях, яким Він провадив нас. Ми могли б розповісти, як випробували Його обітницю і переконалися в її вірності. Ми могли б також свідчити про те, що нам відомо про благодать Христа. Це саме те свідчення, до якого закликає нас Господь і через відсутність якого гине світ. ХНС 319.2

Хоча гергесинці не прийняли Ісуса, Він не залишив їх у темряві, яку вони обрали. Коли ці люди просили Його піти від них, вони ще не чули Його слів, не усвідомлювали, від чого відмовляються. Ось чому Він знову послав їм світло через тих, кого вони не могли не вислухати. ХНС 320.1

Знищивши стадо свиней, сатана хотів відвернути людей від Спасителя і перешкодити проповіді Євангелія в тій околиці. Але саме це, як ніщо інше, схвилювало весь край та привернуло увагу до Христа. Хоча Сам Спаситель відійшов, однак зцілені Ним люди залишилися як свідки Його сили. Колишні агенти князя темряви стали провідниками світла, посланцями Божого Сина. Люди дивувалися, слухаючи такі дивовижні вісті. У цілому краї відчинилися двері для проповіді Євангелія. Коли Ісус повернувся до Десятимістя, народ не відходив від Нього, і протягом трьох днів не лише мешканці одного міста, а й тисячі людей з усіх околиць слухали вістку спасіння. Навіть сила демонів підвладна нашому Спасителеві, і лихі задуми перетворюються на добро. ХНС 320.2

Зустріч із біснуватими з Гергесинського краю стала уроком для учнів. Вона, з одного боку, показала глибину виродження, в яку сатана намагається штовхнути весь людський рід, а з іншого — велич місії Христа, Котрий прийшов звільнити людство з-під його влади. Ці нещасні істоти, які жили серед гробниць, одержимі нечистими духами, раби гріховних пристрастей та огидної хтивості, уособлюють стан, до якого дійшло б людство, якби було залишене під владою сатани. ХНС 320.3

Сатана постійно впливає на людей, щоб, притуплюючи їхні почуття, скеровуючи думки на зло, штовхати до насильства і злочину. Він ослаблює тіло, затьмарює розум і розбещує душу. Коли люди відкидають заклик Спасителя, вони підкоряються сатані. Сьогодні чимало людей у різних життєвих ситуаціях — удома, на роботі й навіть у церкві — поводяться саме так. Тому й поширилися на Землі насильство і злочинність, а моральна темрява, як поховальний саван, огортає нині людські помешкання. Своїми витонченими спокусами сатана штовхає людей до все більшого зла, аж поки не досягне цілковитого зіпсуття і загибелі. Єдиним захистом проти його сили є присутність Ісуса. Перед людьми й ангелами сатана був викритий як ворог людини і губитель людства; Христос же явив Себе як Друг і Визволитель. Його Дух пробуджує в людині усе, що облагороджує, підносячи людську природу. Він відтворює людину для Божої слави в тілі, душі й дусі. ХНС 320.4

“Адже Бог не дав нам духа страху, але духа сили, любові й розсудливості”.¹³ Він покликав нас, щоб ми здобули славу — характер “Господа нашого Ісуса Христа”; покликав нас бути “подібними до образу Його Сина”.¹⁴ ХНС 321.1

Душі, котрі колись були знаряддям сатани, нині силою Христа перетворюються на вісників праведності, яких Син Божий посилає звіщати про те, “що для тебе Господь зробив, як змилосердився над тобою”.¹⁵ ХНС 321.2